Справа № 953/3127/24
н/п 2-о/953/95/24
30 квітня 2024 року Київський районний суд м. Харкова у складі:
судді Єфіменко Н.В.,
за участі секретаря Лущан В.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу в порядку окремого провадження заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті, -
встановив:
18 квітня 2024р. ОСОБА_1 (далі: заявник) звернувся із заявою про встановлення факту смерті матері - ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Лутугино Луганської області за неможливості отримати свідоцтво про смерть в органах ДРАЦ, оскільки факт смерті відбувся на тимчасово окупованій території України.
До судового засідання учасники справи, належним чином повідомлені про дату, час та місце судового розгляду, не з'явились, у прохальній частині заяви мається клопотання про розгляд заяви за відсутності заявника, представник заінтересованої особи причину неявки суд не сповістив.
Згідно ч.1 ст.223 ЦПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Виходячи з викладеного, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності заявника та заінтересованої особи.
Судом встановлені наступні факти та відповідні ним правовідносини:
Заявник є сином ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що свідчить свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 є громадянкою України, про що свідчить копія паспорту серії НОМЕР_2 .
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_2 померла, про що свідчить довідка про смерть 08.12-979/11.4-14 від 21.12.2023, свідоцтво про смерть серії НОМЕР_3 від 21.12.2023.
На підтвердження факту смерті заявником додані фотографії місця поховання ОСОБА_2 .
Станом на день смерті ОСОБА_2 м. Лутугине Луганської області було тимчасово окупованою та входило до затвердженого наказом Міністерства з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України переліку територіальних громад, що розташовані в районі проведення воєнних (бойових) дій або які перебувають в тимчасовій окупації, оточені (блоковані).
Проведення заінтересованою особою реєстрації смерті на підставі вищевказаних документів не представляється можливим, так як вказані документи не відповідають вимогам підзаконних нормативно-правових актів, які визначають форму документів, що підтверджують факт смерті.
Встановлення факту смерті необхідно заявнику для отримання свідоцтва про смерть.
Встановивши фактичні обставини у справі, дослідивши та оцінивши надані докази в їх сукупності, проаналізувавши законодавство, яке регулює спірні правовідносини, суд висновує:
Відповідно до п. 8 ч. 1 ст. 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті.
Згідно з абз. 2 ч. 1 ст. 317 ЦПК України заява про встановлення факту смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, може бути подана членами сім'ї померлого, їхніми представниками або іншими заінтересованими особами (якщо встановлення факту смерті особи впливає на їхні права, обов'язки чи законні інтереси) до будь-якого місцевого суду України, що здійснює правосуддя, незалежно від місця проживання (перебування) заявника.
Зокрема, належними відповідно до ч.1 ст.77 ЦПК України є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Допустимими в розумінні ст.78 ЦПК України є докази, одержані в порядку, встановленому законом. Даючи оцінку допустимості таких доказів, як документів, що виданих органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується положенням ч.2 ст.19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», передбачено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.
Разом із тим, під час вирішення питання щодо оцінки доказів у даній справі, суд бере до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватись судами при розгляді справ як джерело права. Зокрема суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини (зокрема, «Loizidou v. Turkey», «Cyprus v. Turkey»), а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v. the Republic o f Moldova and Russia», «Ila§cu and Others v. Moldova and Russia»), де, ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), у яких ЄСПЛ наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.
Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території.
Зокрема, недійсність не може бути застосована до таких дій, як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр 5 проти Туреччини», ЄСПЛ, зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать Враховуючи наведену практику ЄСПЛ, а також ключове значення, яке має встановлення факту народження або смерті особи для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявників.
Враховуючи наведене, а також ключове значення, яке має встановлення факту смерті для реалізації майнових та особистих немайнових прав заявника, суд бере до уваги та надає оцінку документам про смерть особи, як доказами у справі документам, що видані на території, де органи державної влади України тимчасово не здійснюють свої повноваження.
У відповідності зі ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті; державна реєстрація актів цивільного стану проводиться шляхом складення актових записів цивільного стану.
Частиною 1 ст.17 Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що державна реєстрація смерті проводиться органом державної реєстрації актів цивільного стану на підставі: 1) документа встановленої форми про смерть, виданого закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; 2) рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою.
Відповідно до п.1 Розділу І Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, затверджених наказом Міністерства юстиції України 18 жовтня 2000 року №52/5, державна реєстрація актів цивільного стану проводиться з метою забезпечення реалізації прав фізичної особи та офіційного визнання і підтвердження державою фактів народження фізичної особи та її походження, шлюбу, розірвання шлюбу, зміни імені, смерті. Згідно вказаних Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні, за заявами громадян України, які проживають на тимчасово окупованій території України або переселилися з неї, державну реєстрацію актів цивільного стану, внесення змін до актових записів цивільного стану, їх поновлення та анулювання здійснюють відділи державної реєстрації актів цивільного стану за місцем звернення заявника.
Пунктом 1 глави 5 розділу III Правил державної реєстрації актів цивільного стану в Україні передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є лікарське свідоцтво про смерть (форма №106/о), фельдшерська довідка про смерть (форма №106-1/о), лікарське свідоцтво про перинатальну смерть, рішення суду про оголошення особи померлою, рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час, повідомлення державного архіву або органів Служби безпеки України у разі реєстрації смерті осіб, репресованих за рішенням несудових та судових органів, повідомлення установи виконання покарань або слідчого ізолятора, надіслане разом з лікарським свідоцтвом про смерть. Ці документи додаються до другого примірника актового запису про смерть.
Відповідно до ст.ст. 1 та 5 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», тимчасово окупована територія України є невід'ємною частиною території України, на яку поширюється дія Конституції та законів України. Україна вживає всіх необхідних заходів щодо гарантування прав і свобод людини і громадянина, передбачених Конституцією та законами України, міжнародними договорами, усім громадянам України, які проживають на тимчасово окупованій території.
Статтею 17 Закону України «Про реєстрацію актів цивільного стану» передбачено, що підставою для проведення державної реєстрації смерті є документ встановленої форми про смерть, виданий закладом охорони здоров'я або судово-медичною установою; рішення суду про встановлення факту смерті особи в певний час або про оголошення її померлою. Заява про державну реєстрацію смерті подається не пізніше трьох днів з дня настання смерті або виявлення трупа, а в разі якщо неможливо одержати документ закладу охорони здоров'я або судово-медичної установи, - не пізніше п'яти днів. Державна реєстрація смерті за заявою, поданою у строки, визначені частиною другою цієї статті, та до закінчення одного року з дня настання смерті, проводиться за останнім місцем проживання померлого, за місцем настання смерті чи виявлення трупа або за місцем поховання. Державна реєстрація смерті проводиться за місцем проживання заявника у разі: якщо заява надійшла після закінчення одного року з дня настання смерті; встановлення у судовому порядку факту смерті; звернення для реєстрації смерті особи, оголошеної судом померлою. У разі настання смерті в дорозі (у поїзді, на судні, в літаку тощо) державна реєстрація смерті може бути проведена в найближчому органі державної реєстрації актів цивільного стану. Державна реєстрація смерті проводиться за заявою родичів померлого, представників органу опіки та піклування, працівників житлово-експлуатаційних організацій, адміністрації закладу охорони здоров'я, де настала смерть, та інших осіб. Про державну реєстрацію смерті іноземця відділ державної реєстрації актів цивільного стану повідомляє Міністерство закордонних справ України.
У зв'язку із тим, що смерть особи є юридичним фактом, який має наслідки припинення, зміни або виникнення багатьох правовідносин, а тому має безпосереднє значення для реалізації особою своїх прав, встановлення факту смерті матері має для заявника юридичне значення, оскільки це необхідно для подальшої реєстрації цього факту в органах державної реєстрації актів цивільного стану та отримання відповідного документа, а саме: свідоцтва про смерть згідно вимог чинного законодавства України.
На підставі викладеного, враховуючи сукупність досліджених доказів, які підтверджують факт смерті ОСОБА_2 , приймаючи до уваги наявність об'єктивних перешкод для проведення державної реєстрації факту смерті, суд дійшов висновку про задоволення заяви.
Згідно ч. 4ст. 317 ЦПК України ухвалене судом рішення у справах про встановлення факту народження або смерті особи на території, на якій введено воєнний чи надзвичайний стан, або на тимчасово окупованій території України, визначеній такою відповідно до законодавства, підлягає негайному виконанню.
Відповідно до ч.2 ст. 247 ЦПК України за відсутності всіх осіб, які беруть участь у справі, суд проводить розгляд цивільної справи без фіксування технічними засобами, за наявними у справі матеріалами.
Керуючись ст.ст. 76, 264, 265, 315, 317 ЦПК України, суд, -
вирішив:
Заяву ОСОБА_1 , заінтересована особа Перший відділ державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції, про встановлення факту смерті, - задовольнити.
Встановити факт смерті громадянки України ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки п. Петровського Краснолуцького району Луганської області, яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 у м. Лутугино Луганської області Україна, у віці 84 роки.
Рішення суду підлягає негайному виконанню, оскарження рішення не зупиняє його виконання.
Рішення може бути оскаржене учасниками справи та до апеляційного суду через Київський районний суд м. Харкова протягом 30 днів з дня складення його повного тексту.
Суддя