01 травня 2024 року м. Миколаїв
Миколаївський апеляційний суд у складі:
головуючого ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3
за участю секретаря ОСОБА_4
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2024 року, якою щодо
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця с. Привільне Баштанський район Миколаївської області, раніше не судимого, військовослужбовця за мобілізацією військової частини НОМЕР_1 , у військовому званні «солдат», зареєстрованому за адресою: АДРЕСА_1 та проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 ,
підозрюваного у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст. 146, п.12 ч.2 ст.115 КК України,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15 червня 2024 року,
учасники судового провадження:
прокурор ОСОБА_7
захисник ОСОБА_5 .
Короткий зміст вимог апеляційної скарги захисника.
В апеляційній скарзі захисник просить ухвалу слідчого судді скасувати, постановити нову ухвалу, якою застосувати до підозрюваного більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції:
Ухвалою слідчого судді до підозрюваного ОСОБА_6 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 15 червня 2024 року.
Узагальнені доводи апеляційної скарги захисника.
Не погоджуючись з рішенням слідчого судді, щодо обрання підозрюваному запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, захисник зазначає, що суд не встановив чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про, наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Зауважує, що сама ступінь тяжкості інкримінованого злочину, не може бути підставою для обрання відносно особи найсуворішого запобіжного заходу.
Встановлені судом першої інстанції обставини.
Під час розгляду клопотання слідчого про обрання відносно ОСОБА_6 запобіжного заходу, слідчим суддею встановлені наступні обставини.
16.04.2024 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12024150000000394, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
За версією органу досудового розслідування, 15.04.2024 близько 11:00 год., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 вживали алкогольні напої на березі річки Інгул в межах с. Привільне.
Близько 14:00 год., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 випили наявні у них алкогольні напої, після чого направились на автомобілі «Мазда 626» д.н.з. НОМЕР_2 , до сусіднього від с. Привільне - села Єрмолівка, - ОСОБА_8 придбав упаковку (пак) пива об'ємом 2.5 л. кожна, після чого останні направились до с. Привільне.
Під час слідування автомобілем до с. Привільне, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт з приводу висловлювання ОСОБА_8 на адресу дружини ОСОБА_9 про те, що в нього з його дружиною були інтимні стосунки. ОСОБА_9 це обурило, зупинив автомобіль, вийшов із ОСОБА_8 із автомобілю та почав наносити йому удари в область голови та обличчя. ОСОБА_6 , який спостерігав за бійкою, запропонував кинути ОСОБА_8 до багажнику автомобілю, після чого разом із ОСОБА_9 , всупереч волі ОСОБА_8 , долаючи його опір шляхом нанесення йому ударів руками та ногами в область голови та обличчя, взяли ОСОБА_8 за руки та ноги, поклали до багажного відділення автомобіля тобто помістили у місце, яке він не міг вільно залишити, тим самим незаконно позбавили волі, після чого поїхали на берег річки, який знаходився неподалік від місця зупинки автомобілю.
По прибуттю на місце, ОСОБА_8 самостійно відчинив кришку багажного відділення автомобіля та вчинив спробу полишити місце, куди всупереч його волі привезли ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
У свою чергу, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , діючи умисно, продовжили позбавляти волі ОСОБА_8 шляхом нанесення йому численних ударів руками та ногами в область, голови, обличчя, тулуба та кінцівок, таким чином позбавляючи ОСОБА_8 можливості права пересування та вільного вибору свого місцезнаходження.
Під час незаконного позбавлення волі ОСОБА_8 , у ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на ґрунті неприязних відносин, виник спільний злочинний умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_8 .
Реалізовуючи свій спільний злочинний намір, діючи умисно, з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння та свідомо бажаючи настання наслідків у вигляді заподіяння потерпілому смерті, ОСОБА_9 діючи умисно та протиправно почав наносити удари в область голови та обличчя ОСОБА_8 . Після серії нанесених ОСОБА_9 . ударів, ОСОБА_6 , діючи з єдиним із ОСОБА_9 умислом, направленим на вбивство ОСОБА_8 почав наносити удари кулаком правої руки в область голови та обличчя ОСОБА_8 , від яких останній впав на землю і не підводився, проте ще перебував у свідомості.
Далі продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір направлений на умисне вбивство ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 схопили потерпілого під руки та кинули у воду біля берегу річки Інгул.
Знайшовши неподалік від місця події дерев'яну дошку, розміром близько 2-х метрів довжиною та 20 см. шириною, ОСОБА_6 , порахував вказану дошку зручною та такою, що володіє достатніми вражаючими властивостями для протиправного позбавлення життя ОСОБА_8 та узявши її до рук почав наносити удари в область голови ОСОБА_8 , який перебував у воді, з метою подолання його опору.
Внаслідок вчинених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 протиправних дій, ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді механічної асфіксії внаслідок утоплення, черепно-мозкової травми, від яких останній помер.
17.04.2024 року ОСОБА_6 було затримано та того ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Слідчий звернувся до суду з клопотанням про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою відносно підозрюваного ОСОБА_6 в обґрунтування клопотання зазначив, про наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України та про наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 4, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя врахував наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 , у вчиненні інкримінованих злочинів, вагомість наявних доказів, а також тяжкість покарання, що йому загрожує в разі визнання винуватим, послався на наявність ризиків, передбачених п. 1,3,4,5 ч.1 ст. 177 КПК України. Вважав, що більш м'який запобіжний захід не забезпечить запобіганню доведених ризиків та прийшов до висновку про необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави.
Встановлені судом апеляційної інстанції обставини.
Заслухавши доповідь судді, пояснення учасників процесу, вивчивши матеріали судового провадження, апеляційний суд дійшов наступного.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин. Тримання особи під вартою завжди може бути виправдано, за наявності ознак того, що цього вимагають справжні інтереси суспільства, які, незважаючи на існування презумпції невинуватості, переважають інтереси забезпечення поваги до особистої свободи.
Аналогічне відображення принципів вирішення питання застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо особи міститься і в положеннях ст. ст. 177, 178, 183, 194 КПК України.
Під час апеляційного розгляду, встановлено, що рішення слідчим суддею прийнято з дотриманням зазначених вимог національного та міжнародного законодавства.
Як вбачається в з матеріалів судового провадження, 16.04.2024 року в Єдиному реєстрі досудових розслідувань зареєстроване кримінальне провадження №12024150000000394, за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
За версією органу досудового розслідування, 15.04.2024 близько 11:00 год., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 вживали алкогольні напої на березі річки Інгул в межах с. Привільне. Близько 14:00 год., більш точного часу досудовим розслідуванням не встановлено, ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 випили наявні у них алкогольні напої, після чого направились на автомобілі «Мазда 626» д.н.з. НОМЕР_2 , до сусіднього від с. Привільне - села Єрмолівка, - ОСОБА_8 придбав упаковку (пак) пива об'ємом 2.5 л. кожна, після чого останні направились до с. Привільне.
Під час слідування автомобілем до с. Привільне, між ОСОБА_8 та ОСОБА_9 виник словесний конфлікт з приводу висловлювання ОСОБА_8 на адресу дружини ОСОБА_9 про те, що в нього з його дружиною були інтимні стосунки. ОСОБА_9 це обурило, зупинив автомобіль, вийшов із ОСОБА_8 із автомобілю та почав наносити йому удари в область голови та обличчя. ОСОБА_6 , який спостерігав за бійкою, запропонував кинути ОСОБА_8 до багажнику автомобілю, після чого разом із ОСОБА_9 , всупереч волі ОСОБА_8 , долаючи його опір шляхом нанесення йому ударів руками та ногами в область голови та обличчя, взяли ОСОБА_8 за руки та ноги, поклали до багажного відділення автомобіля тобто помістили у місце, яке він не міг вільно залишити, тим самим незаконно позбавили волі, після чого поїхали на берег річки, який знаходився неподалік від місця зупинки автомобілю.
По прибуттю на місце, ОСОБА_8 самостійно відчинив кришку багажного відділення автомобіля та вчинив спробу полишити місце, куди всупереч його волі привезли ОСОБА_9 та ОСОБА_6 .
У свою чергу, ОСОБА_9 та ОСОБА_6 , діючи умисно, продовжили позбавляти волі ОСОБА_8 шляхом нанесення йому численних ударів руками та ногами в область, голови, обличчя, тулуба та кінцівок, таким чином позбавляючи ОСОБА_8 можливості права пересування та вільного вибору свого місцезнаходження.
Під час незаконного позбавлення волі ОСОБА_8 , у ОСОБА_9 та ОСОБА_6 на ґрунті неприязних відносин, виник спільний злочинний умисел, направлений на умисне вбивство ОСОБА_8 .
Реалізовуючи свій спільний злочинний намір, діючи умисно, з мотивів особистої неприязні до ОСОБА_8 , усвідомлюючи суспільну небезпечність свого діяння та свідомо бажаючи настання наслідків у вигляді заподіяння потерпілому смерті, ОСОБА_9 діючи умисно та протиправно почав наносити удари в область голови та обличчя ОСОБА_8 . Після серії нанесених ОСОБА_9 . ударів, ОСОБА_6 , діючи з єдиним із ОСОБА_9 умислом, направленим на вбивство ОСОБА_8 почав наносити удари кулаком правої руки в область голови та обличчя ОСОБА_8 , від яких останній впав на землю і не підводився, проте ще перебував у свідомості.
Далі продовжуючи реалізовувати свій злочинний намір направлений на умисне вбивство ОСОБА_8 , ОСОБА_9 та ОСОБА_6 схопили потерпілого під руки та кинули у воду біля берегу річки Інгул.
Знайшовши неподалік від місця події дерев'яну дошку, розміром близько 2-х метрів довжиною та 20 см. шириною, ОСОБА_6 , порахував вказану дошку зручною та такою, що володіє достатніми вражаючими властивостями для протиправного позбавлення життя ОСОБА_8 та узявши її до рук почав наносити удари в область голови ОСОБА_8 , який перебував у воді, з метою подолання його опору.
Внаслідок вчинених ОСОБА_6 та ОСОБА_9 протиправних дій, ОСОБА_8 були спричинені тілесні ушкодження у вигляді механічної асфіксії внаслідок утоплення, черепно-мозкової травми, від яких останній помер.
17.04.2024 року ОСОБА_6 було затримано та того ж дня йому повідомлено про підозру у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 146, п. 12 ч. 2 ст. 115 КК України.
Обґрунтованість підозри ОСОБА_6 у вчиненні зазначених кримінальних правопорушень підтверджується наявними в матеріалах кримінального провадження доказами.
Задовольняючи клопотання слідчого, слідчий суддя вірно зазначив, що є значна ймовірність того, що підозрюваний може переховуватись від органу досудового розслідування та суду оскільки, підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину проти життя та здоров'я, за вчинення якого передбачена відповідальність у виді позбавлення волі на строк до п'ятнадцяти років, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності підозрюваний може переховуватись від органів досудового слідства та суду.
Також прокурором у судовому засіданні суду першої інстанції обґрунтовано доведено існування ризику, передбаченого пунктом 3 ч.1 ст. 177 КПК України, а саме, незаконного впливу ОСОБА_6 на свідків у цьому кримінальному провадженні. Так, за змістом ч. 1 ст. 23 КПК України, суд досліджує докази безпосередньо, показання учасників кримінального провадження суд отримує усно, а відповідно до ч. 4 ст. 95 КПК України, суд може обґрунтовувати свої висновки лише на показаннях, які він безпосередньо сприймав під час судового засідання або отриманих у порядку, передбаченому статтею 225 КПК України. Суд не вправі обґрунтовувати судові рішення показаннями, наданими слідчому, прокурору, або посилатися на них. Тобто ризик впливу на свідків та потерпілих існує не лише на початковому етапі кримінального провадження при зібранні доказів, а й на стадії судового розгляду до моменту безпосереднього отримання судом показань від свідків та дослідження їх судом. За таких обставин заборона спілкуватися з певними визначеними особами як наслідок встановлення ризику впливу на них - це об'єктивна необхідність забезпечення недоторканості показань інших учасників кримінального провадження, які мають доказову цінність. За таких умов слідчий суддя прийшов до вірного висновку про достатню вірогідність ризику впливу на свідків, оскільки не будучи обмеженим у вільному спілкуванні з вказаними особами ОСОБА_6 може здійснювати на них вплив з метою їх спонукання до ненадання показань, перекручування або спотворення обставин, які їм відомі.
Також доведено існування ризику, передбаченого пунктом 4 ч.1 ст. 177 КПК України, оскільки перебуваючи на волі ОСОБА_6 зможе вжити заходів, щодо створення штучного алібі, шляхом підмови своїх товаришів до надання показів на його користь.
Крім того, доведено існування ризику, передбаченого п. 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, оскільки ОСОБА_6 обґрунтовано підозрюється у вчиненні умисного особливо тяжкого злочину проти життя людини, яке є найвищою соціальною цінністю, та, без застосування відповідних процесуальних обмежень, може продовжити кримінально протиправну поведінку шляхом вчинення іншого кримінального правопорушення враховуючи характер дій підозрюваного та дані щодо його особи.
Вищезазначені обставини вказують на наявність ризиків передбачених п. 1,3,4,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Не погоджуючись із доводами апеляційної скарги про те, що ризики, на які вказує слідчий суддя в оскаржуваному рішенні, не підтверджені, апеляційний суд наголошує на таких обставинах.
Ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь можливості, що особа вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати досудовому розслідуванню та судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству. Слідчий суддя, суд оцінюючи вірогідність такої поведінки підозрюваного/обвинуваченого має дійти обґрунтованого висновку про високу ступінь ймовірності поза процесуальних дій зазначеної особи.
У рішенні по справі «W проти Швейцарії» від 26.01.1993 р. Європейський суд з прав людини вказав, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що підозрюваний може ухилитись від слідства.
Також, Європейський суд з прав людини у справі «Ілійков проти Болгарії» закріпив, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Апеляційний суд, враховує, що ОСОБА_6 підозрюється у вчиненні особливо тяжкого злочину, що спричинив загибель людини, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, за який може бути призначено безальтернативне покарання у вигляді позбавлення волі на строк до 15 років. У зв'язку з чим тяжкість покарання, що загрожує підозрюваному є достатнім мотивом та підставою для підозрюваного переховуватися від суду. Разом з цим, враховуючи поведінку підозрюваного після вчинення злочину, вказаний ризик переховування підозрюваної є значним.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, суд своїм рішенням повинен забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Забезпечення таких стандартів, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства..
При цьому, всупереч доводам апелянта, КПК не вимагає доказів того, що підозрюваний/обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому, а така можливість в даному кримінальному провадженні, з огляду на характер злочину, що розслідується та наразі інкримінується ОСОБА_6 , об'єктивно та беззаперечно, існує.
Враховуючи фактичні обставини кримінального правопорушення у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_6 та особу підозрюваного, апеляційний суд погоджується з рішенням суду першої інстанції, що більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою, не зможе забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного.
Істотних порушень вимог КПК України, які б перешкодили чи могли перешкодити слідчому судді постановити законну та обґрунтовану ухвалу, колегією суддів апеляційної інстанції не встановлено.
Зважаючи на викладене, рішення слідчого судді є законним і обґрунтованим, оскільки постановлене згідно норм матеріального права з ретельним дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПК України та ухвалене на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені достатніми даними, дослідженими та об'єктивно оціненими судом, в порядку та в межах, передбачених на даній стадії кримінального провадження, натомість доводи та твердження захисника, про які йдеться в поданій апеляційній скарзі, колегія суддів апеляційної інстанції вважає безпідставними, в зв'язку з чим приходить до остаточного висновку про залишення поданої апеляційної скарги без задоволення.
Керуючись ст. ст. 376, 405, 407, 422, 424, 532 КПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_5 , в інтересах підозрюваного ОСОБА_6 - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Центрального районного суду м. Миколаєва від 19 квітня 2024 року, щодо ОСОБА_6 , - залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Головуючий
Судді