Справа № 755/11077/22 Головуючий у 1 інстанції: Арапіна Н.Є.
Провадження №22-ц/824/1093/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р.
19 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Гаращенка Д.Р.
суддів Шебуєвої В.А., Сушко Л.П.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року та на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,-
У жовтні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.
Просив суд стягнути з ОСОБА_1 на його користь грошові кошти в сумі 3882,00 Євро, яка складається із заборгованості за тілом у розмірі 1 000,00 Євро та заборгованості по процентам за період з 16 лютого по 16 жовтня 2022 року у розмірі 2 882,00 Євро.
Позовні вимоги мотивовані тим, що 16 серпня 2021 між позивачем та відповідачем було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 10 000,00 Євро зі сплатою процентів за користування грошовими коштами у розмірі 5% у місяць із щомісячною виплатою суми у розмірі 500,00 Євро на строк до 16 квітня 2022 року.
На виконання умов договору позики відповідачем було сплачено заборгованість за тілом позики у розмірі 9 000,00 Євро.
На день звернення до суду у відповідача наявна заборгованість за тілом позики у розмірі 1 000,00 Євро. Крім того, з 16 лютого 2022 року відповідачка перестала виплачувати проценти за користування грошовими коштами, внаслідок чого за період з 16 лютого по 16 жовтня 2022 року виникла заборгованість по процентам у розмірі 2 882,00 Євро.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 заборгованість за договором позики від 16 серпня 2021 року у розмірі 2 000 Євро, яка складається із заборгованості за тілом у розмірі 1 000,00 Євро та заборгованості по процентам за період з 16 лютого по 16 квітня 2022 року у розмірі 1 000,00 Євро. В решті позовних вимог відмовлено.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати зі сплати судового збору у розмірі 719 грн 40 коп.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року від 13 червня 2023 року стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000 грн 00 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, 23 червня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року в частині задоволених позовних вимог та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що укладення і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, суперечить чинному законодавству.
Висновок позивача про стягнення з відповідчки процентів за користування грошима за період з 16 квітня 2022 року по 16 серпня 2022 року, тобто і після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, не ґрунтується на нормах матеріального права.
Не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції, 23 червня 2023 року ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви про ухвалення додаткового рішення.
В обґрунтування апеляційних вимог зазначила, що суд першої інстанції вирішуючи питання щодо стягнення витрат на правничу допомогу дослідив подані позивачем на підтвердження відповідних витрат докази, при цьому не взявши до уваги факт наявності заперечення відповідачки щодо розміру заявлених до стягнення вимог та їх співмірність, помилково не надав оцінку відповідності суми критеріям реальності, розумності, дійшовши помилкового висновку про задоволення заяви без врахування частин 5 та 6 статті 137 ЦПК України.
У відзиві на позовну заяву, який було подано до матеріалів справи вх. №43429 від 06.12.2022 року було висловлено заперечення стосовно розміру витрат на правову допомогу і просила зменшити їх розмір до 1000 грн.
23 серпня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому він просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року від 13 червня 2023 року без змін.
29 вересня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшов відзив ОСОБА_2 , в якому просив апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року залишити без змін.
06 жовтня 2023 року на адресу апеляційного суду надійшла відповідь ОСОБА_1 на відзив
Відповідно до ч. 1 ст. 368 ЦПК України справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими цією главою.
У порядку ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Згідно з ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів прийшла до наступного.
Частиною 1 ст.367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Судом першої інстанції встановлено, що 16 серпня 2021 між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримала грошові кошти у розмірі 10 000,00 Євро зі сплатою процентів за користування грошовими коштами у розмірі 5% у місяць із щомісячною виплатою суми у розмірі 500,00 Євро на строк до 16 квітня 2022 року (а.с. 7).
17 серпня 2022 року позивачем на адресу відповідача направлено вимогу про повернення грошових коштів за договором позики від 16 серпня 2021 року (а.с. 8-9, 11, 12, 13,14-15).
Підставою для задоволенні позовних вимог позивачем зазначено про часткове повернення відповідачем позики у розмірі 9 000,00 Євро.
Відповідачка позовні вимоги визнала частково у розмірі 1 000,00 Євро, яка становить заборгованість за тілом позики, оскільки 01 липня 2022 року відповідач сплатила на користь позивача частину заборгованості за тілом позики у розмірі 7 000,00 Євро, а 19 липня 2022 року - 2 000,00 Євро. Крім того, відповідач зазначає, що оскільки договір позики припинив свою дію, тому позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за договором позики поза межами строку його дії.
На підтвердження вказаного до відзиву відповідач надала суду розписку позивача від 01 липня 2022 року про отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 7 000,00 Євро в рахунок погашення боргу за договором позики від 16 серпня 2022 року (а.с. 52), розписку позивача від 19 липня 2022 року про отримання від відповідача грошових коштів у розмірі 2 000,00 Євро в рахунок погашення боргу за договором позики від 16 серпня 2022 року (а.с. 51).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції дійшов до висновку, що будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідачем суду не надано, як і не надано доказів щодо належного виконання ним умов договору позики в повному обсязі.
Щодо стягнення з відповідача процентів за користування грошовими коштами за період з 16 лютого по 16 жовтня 2022 року у розмірі 2 882,00 Євро, суд першої інстанції зазначив, що договором позики передбачено сплату процентів за користування грошовими коштами у розмірі 5 % в місяці із щомісячною виплатою суми у розмірі 500 Євро, строк дії договору позики від 16 серпня 2021 року встановлено сторонами до 16 квітня 2022 року, оскільки договір позики припинив свою дію, тому позивач втратив можливість нарахування та стягнення з відповідача відсотків за договором позики поза межами строку його дії.
Зі змісту позовної заяви вбачається, що з 16 лютого 2022 року відповідач перестала виплачувати проценти за користування грошовими коштами.
Таким чином суд першої інстанції прийшов до висновку про стягнення з відповідачки процентів за користування грошовими коштами за період з 16 лютого по 16 квітня 2022 року, виходячи з розрахунку: за період з 16 лютого по 16 березня 2022 року 5% від суми боргу у розмірі 10 000,00 Євро. становлять у розмірі у розмірі 500,00 Євро та за період з 16 березня по 16 квітня 2022 року - 500,00 Євро, а всього 1 000,00 Євро.
Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
У частині другій статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Стосовно доводів апеляційної скарги, що укладення і виконання договірних зобов'язань в іноземній валюті, зокрема позики, суперечить чинному законодавству, колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Згідно з позицією викладеною у постанові КЦС ВС від 08.02.2023 № 750/12/20 (61-9508св22) законодавцем не забороняється стягнення боргу за договором позики в іноземній валюті. Більше того, цивільним законодавством покладається обов'язок на позичальника повернути те, що він отримав на підставі договору позики. Це підтверджується використанням таких формулювань: «зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості» (абз. 1 ч. ст. 1046 ЦК України); «позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем)» (абз. 1 ч. ст. 1049 ЦК України).
Щодо доводів викладених у апеляційній скарзі стосовно стягнення з відповідача процентів за користування грошима за період з 16 квітня 2022 року по 16 серпня 2022 року, тобто і після визначеного сторонами договору строку повернення позики - дня закінчення строку договору, колегія суддів звертає увагу на те, що стягнення відсотків за вказаний період не було задоволено рішенням суду першої інстанції.
В основу стягнення відсотків за договором позики був покладений наступний розрахунок: за період з 16 лютого по 16 березня 2022 року 5% від суми боргу у розмірі 10 000,00 Євро. становлять у розмірі у розмірі 500,00 Євро та за період з 16 березня по 16 квітня 2022 року - 500,00 Євро, а всього 1 000,00 Євро, який є вірним.
Оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року не впливають, тому апеляційну скаргуОСОБА_1 слід залишити без задоволення, а рішення суду без змін.
Стосовно додаткового рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що 01 червня 2023 року представником позивача направлено до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у якій останній просив суд: стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 26 000,00 грн.
Обґрунтовуючи подану заяву представник позивача посилався на те, що в провадженні Дніпровського районного суду міста Києва знаходилась справа № 755/11077/22 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики, який було задоволено частково.
Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 133 ЦПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. На виконання вимог ст. 134 ЦПК України представником позивача у позові зазначено, що згідно п. 8 ч. 3 ст. 178 ЦПК України позивач очікує понести судові витрати - витрати на правову допомогу у розмірі 50 000,00 грн.
17 серпня 2022 між позивачем та адвокатом Кучерявим Д.В. було укладено Договір про надання правової допомоги (а.с. 95-100).
Вартість витрат представник позивача підтверджується додатковою угодою № 1 від 17 серпня 2022 року (а.с. 101-102), та актом № 1 від 30 травня 2023 року про надання правової допомоги (а.с. 103).
З огляду на долучений стороною обсяг доказів на підтвердження понесених позивачем витрат на правничу допомогу, за відсутності будь-яких заперечень з боку відповідача, суд першої інстанції прийшов до висновку про обґрунтованість таких вимог позивача та стягнення з відповідача понесених судових витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26 000,00 грн.
У апеляційній скарзі відповідач наголосила на тому, що суд першої інстанції не звернув увагу на заперечення стосовно розміру витрат на правову допомогу позивачу, та просила її зменшити до 1000 грн.
Матеріалами справи встановлено, що 07 грудня 2022 року судом першої інстанції було зареєстровано відзив ОСОБА_1 за вх. №43429.
Окрім заперечень викладених по суті позовної заяви, відзив містив клопотання про зменшення витрат на правничу допомогу, в якому вона зазначила про неспівмірність та непропорційність заявлених витрат на професійну правничу (правову) допомогу у сумі 50 000 грн та просила зменшити до 1000 грн заявлену ОСОБА_2 суму витрат на професійну правничу (правову) допомогу (а.с. 42-43), проте суд першої інстанції не звернув увагу на вказане клопотання.
Згідно з ч. 4 ст. 137 ЦПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Нормами ч. ч. 5-6 ст. 137 ЦПК України передбачено, що у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У висновках Верховного Суду, викладених в постанові Великої Палати від 07.07.2021 у справі №910/12876/19, суд зауважив, що розмір гонорару визначається лише за погодженням адвоката з клієнтом, а суд не вправі втручатися в ці правовідносини.
З вказаного слідує, що суд наділений правом, а не обов'язком зменшити розмір витрат на правничу допомогу, якщо існують обґрунтовані докази, які підтверджують неспівмірність витрат та недотримання ч. 4 ст. 137 ЦПК України.
Дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 26000 грн є обґрунтованою, співмірною та розумною.
Інших доводів, які б спростовували висновки суду першої інстанції чи доводили б порушення ним норм цивільного або цивільно-процесуального законодавства, апеляційна скарга не містить.
Обґрунтовуючи судове рішення, колегія суддів приймає до уваги вимоги ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, №303А, п.2958, згідно з яким Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є , зокрема, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 376, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 29 травня 2023 року залишити без змін.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково, додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 13 червня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
В іншій частині додаткове рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий Д.Р. Гаращенко
Судді В.А. Шебуєва
Л.П. Сушко