Справа № 580/4481/23 Суддя (судді) першої інстанції: Віталіна ГАЙДАШ
30 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді Файдюка В.В.,
суддів: Кобаля М.І.,
Мєзєнцева Є.І.,
При секретарі: Масловській К.І.
розглянувши порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 (далі - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не виплати позивачу середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 15.04.2021 по 30.05.2023;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу його середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні виходячи з його грошового забезпечення за крайні два місяці, що передують його звільненню;
- визнати протиправними дії відповідача щодо несвоєчасної виплати індексації грошового забезпечення позивачу;
- зобов'язати відповідача виплатити позивачу компенсацію втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159 з січня 2016 року по день фактичного розрахунку.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що позивач проходив військову службу у Збройних Силах України, наказом командира військової частини НОМЕР_1 був виключений зі списків частини та звільнений з військової служби. На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі №580/3746/21 відповідач 30.05.2023 провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення в сумі 83985,65 грн. Таким чином, не провівши повного розрахунку по грошовому забезпеченню в день виключення зі списків частини, відповідач порушив ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України, якою визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення провести з ним розрахунок у строки, зазначені статтею 116 цього Кодексу. Відповідач протиправними діями порушив ст. 117 КЗпП України, а саме обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені статтею 116 КЗпП України. Крім того, відповідач порушив ст. 1 Закону України "Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати", якою встановлено, що підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Також позивач вказує, що розрахунок суми середнього заробітку нею не проводився, оскільки нарахування та виплата компенсації середнього заробітку за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення покладається на відповідача і належить до його компетенції.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2023 року даний позов задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2021 по 30.05.2023, але не більше як за шість місяців.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.04.2021 по 30.05.2023, але не більше як за шість місяців.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини грошового забезпечення у зв'язку з порушенням строків виплати індексації грошового забезпечення за період з 02.08.2022 по 30.05.2023.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з прийнятим рішенням, відповідач звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити повністю.
В обґрунтування заявлених вимог зазначено, що розмір середнього заробітку не пропорційний грошову забезпеченню та розмірам сум, які позивач отримав по рішеннях суду. Вказано, що відсутні підстави для застосування до спірних правовідносин положень ст.117 КЗпП України, оскільки позивач був не найманим працівником, а військовослужбовцем і отримував не заробітну плату, а грошове забезпечення і відповідні гарантії щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». Спеціальне законодавство, яке регулює відносини, пов'язані з проходженням військової служби і грошового забезпечення військовослужбовців, дійсно не регулює питань, пов'язаних з відповідальністю за несвоєчасну виплату індексації грошового забезпечення при звільненні з військової служби. Натомість, при вирішення спорів цієї категорії, слід застосовувати положення загального трудового законодавства.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга відповідача не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу Військової частини НОМЕР_1 №77 від 15.04.2021р. позивача виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення з 15.04.2021 року.
У відповідь на заяву позивача щодо перерахунку та виплату індексації за спірний період, 05.05.2021р. відповідач листом №350/205/128/207 повідомив позивача, що за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 не було проведено нарахування та виплату індексації відповідно до вимог Департаменту фінансів Міністерства оборони України наведених у листі від 04.01.2016 №248/3/9/1/2. Кошти за вказаний період відповідачу не виділялись. При цьому, за грудень 2015 року індексацію у сумі 663,25 грн. виплачено позивачу, із застосуванням базового місяця - жовтня 2015 року. Також повідомлено, що у зв'язку із підвищенням посадових окладів військовослужбовців з 01 березня 2018 року, базовим місяцем для розрахунку індексації для військовослужбовців став березень 2018 року. Обчислення подальшої Індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем такого підвищення. Подальша виплата індексації проводилася щомісячно (у разі коли індекс споживчих цін для проведення індексації, розрахований наростаючим підсумком, перевищив 10 відсотків) включно до звільнення. Розмір виплаченої індексації за даний період наведена у таблиці
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі №580/3746/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням проведених виплат.
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі №580/3746/21 відповідач 30.05.2023 провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення в сумі 83985,65 грн.
Позивач вважаючи, що має право на компенсацію середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення, звернувся з позовом до суду.
Надаючи правову оцінку матеріалам та обставинам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України від 20 грудня 1991 року №2011-XII "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" (далі - Закон №2011-ХІІ).
Зважаючи на те, що нормами спеціального законодавства, а саме, Законом України Про військовий обов'язок і військову службу, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» не врегульовано питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовця, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України, зокрема, його стаття 117, яка передбачає, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Аналогічна правова позиція висловлена в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 18.04.2019 у справі №806/889/17.
Статтею 116 КЗпП України на підприємство, установу, організацію покладається обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплативши всі суми, що йому належать, а у разі невиконання такого обов'язку виникає відповідальність передбачена статтею 117 КЗпП України.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника під час його звільнення, зокрема захист права працівника на своєчасну оплату праці за виконану роботу. При цьому відшкодування, передбачене ст.117 КЗпП України спрямоване на компенсацію працівнику майнових витрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Однак, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Суд бере до уваги, що реалізуючи свої права працівник має діяти добросовісно. При цьому під час захисту прав працівника має бути дотриманий розумний баланс між інтересами такого працівника та роботодавця.
Оскільки відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від розміру простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг такої відповідальності може бути неспівмірним та непропорційним наслідкам порушення.
Таким чином, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗПП України.
Викладене узгоджується з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 26.05.2019 у справі №761/9584/15ц (провадження №14-623цс18). При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати:
- розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством. Колективним договором, угодою чи трудовим договором;
- період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум;
- ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника;
- інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, стаття 116 КЗпП України викладена у новій редакції та передбачає, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму.
За правовою позицією, висловленою Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26 лютого 2020 року у справі N 821/1083/17 під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Отже, закон покладає на підприємство, установу, організацію обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, повідомити працівника про нараховані суми виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX, який набрав чинності 19.07.2022, також були внесені зміни до статті 117 КЗпП України.
Так, частина перша статті 117 КЗпП України передбачає, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Частиною другою вказаної статті передбачено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов'язку. І саме з цією обставиною пов'язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності, а за змістом частини другої вказаної статті у разі спору про розміри належних звільненому працівнику сум розмір відшкодування за час затримки визначає суд.
Водночас середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні підлягає стягненню за час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
Колегією суддів встановлено, що постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі №580/3746/21 зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01.12.2015 року по 28.02.2018 року із застосуванням січня 2008 року як місяця, з якого починається обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошового забезпечення (базового місяця) з урахуванням проведених виплат.
На виконання постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі №580/3746/21 відповідач 30.05.2023 провів фактичний розрахунок по індексації грошового забезпечення в сумі 83985,65 грн.
На підставі вищезазначених обставин суд першої інстанції дійшов вірного висновку зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за весь час затримки розрахунку із грошового забезпечення, з 15.04.2021 по 30.05.2023, але не більше як за шість місяців.
Щодо позовної вимоги про виплату компенсації втрати частини доходу у зв'язку з несвоєчасною виплатою індексації грошового забезпечення відповідно до Порядку №159, слід зазначити.
Відповідно до ст. 1 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» від 19 жовтня 2000 року №2050-ІІІ (далі - Закон №2050-ІІІ), підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи).
Стаття 2 Закону №2050-ІІІ визначає, що компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати (далі - компенсація) провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у Законі № 2050-ІІІ слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії або щомісячне довічне грошове утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством); соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення), сума індексації грошових доходів громадян; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника.
Відповідно до статті 3 Закону №2050-ІІІ, сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно зі статтею 4 Закону №2050-ІІІ виплата громадянам суми компенсації провадиться у тому ж місяці, у якому здійснюється виплата заборгованості за відповідний місяць.
Використане у статті 3 Закону №2050-ІІІ формулювання, що компенсація обчислюється як добуток "нарахованого, але не виплаченого грошового доходу" за відповідний місяць, означає, що має існувати обов'язкова складова обчислення компенсації - невиплачений грошовий дохід, який може бути або нарахований, або який можна нарахувати, зокрема, і на підставі судового рішення.
Зміст і правова природа спірних правовідносин, у розумінні положень статей 1- 3 вказаного Закону № 2050-ІІІ, дають підстави вважати, що право на компенсацію втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати особа набуває незалежно від того, чи були такі суми їй попередньо нараховані, але не виплачені.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 23 лютого 2021 року у справі № 803/1423/17, від 22 червня 2018 року у справі № 810/1092/17, від 13 січня 2020 року у справі № 803/203/17, від 27 квітня 2020 року у справі №803/1314/17.
Так, відповідач на виконання рішення суду апеляційної інстанції від 02.08.2022 у справі №580/3746/21 нарахував та фактично виплатив позивачу суму індексації грошового забезпечення лише 30.05.2023, тобто з порушенням строків їх виплати.
Таким чином, вищезазначеним судовим рішенням суду апеляційної інстанції від 02.08.2022 у справі №580/3746/21 встановлено несвоєчасність виплати відповідачем частини грошового забезпечення позивача, а вищевказані суми грошового забезпечення не нараховувались позивачу у період його служби, та були спірними, право на їх виплату підтверджено цим рішенням суду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів вважає, що до 02.08.2022 (дати набрання законної сили постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.08.2022 у справі №580/3746/21), у відповідача не виникло обов'язку із нарахування та виплати позивачу спірної компенсації, тому періодом за який належить нарахувати та виплатити позивачу спірну компенсацію є період з 02.08.2022 (дати набрання законної сили рішенням суду) по 30.05.2023 (дата остаточного розрахунку).
Отже, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, а викладені в апеляційній скарзі доводи позицію суду не спростовують.
Решта тверджень та посилань сторін судовою колегією апеляційного суду не приймається до уваги через їх неналежність до предмету позову або непідтвердженість матеріалами справи.
З наведеного вище колегія суддів приходить до висновку, що при винесенні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 26 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та подальшому оскарженню не підлягає, відповідно до п.2 ч.1 статті 263, п.2 ч.5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: М.І. Кобаль
Є.І. Мєзєнцев