Справа № 620/15261/23 Суддя (судді) першої інстанції: Ольга ТКАЧЕНКО
30 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Файдюка В.В.
суддів: Кобаля М.І.,
Мєзєнцева Є.І.
При секретарі: Масловські К.І.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, третя особа, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору, Державна судова адміністрація України, про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі - позивач, ОСОБА_1 ) звернулась до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації в Київській області (далі - відповідач, ТУ ДСА в Чернігівській області), третя особа, яка не заявляє самостійний вимог на предмет спору, Державна судова адміністрація України, в якому просила:
-визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01.05.2023 по 30.09.2023 включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 грн;
-зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди ОСОБА_1 за період з 01.05.2023 по 30.09.2023 включно, а також допомоги на оздоровлення у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 гривні, з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
В обгрунтування позовних вимог зазначено, що всупереч вимог чинного законодавства України відповідач протягом спірного періоду здійснював нарахування та виплату їй суддівської винагороди, допомоги на оздоровлення, застосовуючи як розрахункову величину прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2102,00 грн., а не 2684,00 грн. У зв'язку з наведеним, розмір її суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення у період з 01.05.2023 по 30.09.2023 не відповідав розміру, встановленому спеціальним законодавством України, що призвело до порушення права позивачки на належне матеріальне забезпечення.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року даний позов задоволено в повному обсязі.
Приймаючи таке рішення, суд першої інстанції виходив з того, що для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону №1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік".
Не погоджуючись з рішенням суду, Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення, як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального права, та прийняти нове рішення, яким повністю відмовити в задоволенні позовних вимог.
В обґрунтування своїх доводів зазначає, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні, при цьому, зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина. Апелянт вважає, що Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області, як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня, не мало правових підстав для виплати суддівської винагороди без застосування норм статті 7 Закону № 2710-ІХ, якими визначено прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді у розмірі 2102 грн. Таким чином, на переконання апелянта, нараховуючи і виплачуючи позивачу суддівську винагороду на основі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 грн., Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області діяло на підставі, в межах повноважень та у спосіб передбачений Конституцією і законами України.
Відповідно до п.3 ч.1 статті 311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Приймаючи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з такого.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 є суддею Новгород-Сіверського районного суду Чернігівської області (а.с.12-17). Станом на 25.07.2018 вислуга років позивачки становила 15 років 00 місяців 00 днів, у зв'язку із чим наказом в.о. голови суду їй встановлено щомісячну доплату за вислугу років у розмірі 40% посадового окладу (а.с. 19).
Відповідно до наявних у матеріалах справи розрахункових листів позивачці нараховувалась суддівська винагорода, обчислена з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 01.01.2023, у розмірі 2102,00 грн.
Вважаючи застосування даного розміру неправомірним, ОСОБА_1 звернулась до суду з відповідним адміністративним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам справи, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно з ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
У відповідності до статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй.
Положеннями ст. 30 Конституції України передбачено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд визначає Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VIII (далі - Закон № 1402-VIII).
За приписами ч. 1 ст. 135 Закону №1402-VIII, суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.
Згідно частини 3 статті 135 Закону №1402-VIII, базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-IX (далі - Закон № 2710-IX) установлено з 1 січня 2023 року прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення:
дітей віком до 6 років - 2272 гривні;
дітей віком від 6 до 18 років - 2833 гривні;
працездатних осіб - 2684 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів - 2102 гривні;
працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень;
осіб, які втратили працездатність, - 2093 гривні.
Отже, даною нормою Закону № 2710-IX, разом із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Однак, колегія суддів зазначає, що виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
Даний висновок узгоджується із змінами до Конституції України, внесеними Законом України від 02.06.2016 №1401-VIII «Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)» (далі - Закон №1401-VIII), що набрали чинності з 30 вересня 2016 року.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, а саме: «Держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.».
Таким чином, Конституція України у редакції Закону №1401-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій. З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 Закону №1402-VIII, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди, є закон про судоустрій.
Щодо доводів апелянта про те, що Законом України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» від 03.11.2022 № 2710-ІХ запроваджено розрахункову величину для визначення базового розміру посадового окладу судді, яка складає 2102 гривні, при цьому, зміни зазнав не розмір суддівської винагороди, а розрахункова величина, слід зазначити наступне.
Законом України «Про прожитковий мінімум» від 15 липня 1999 року № 966-XIV (далі - Закон № 966-XIV), відповідно до статті 46 Конституції України, надано визначення прожитковому мінімуму.
Згідно статті 1 Закону № 966-XIV, прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі - набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі - набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі - набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність.
Отже, статтею 1 Закону № 966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 Закону № 966-XIV встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Слід зазначити, що Законом № 966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді».
При цьому, судді Законом № 966-XIV не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», разом із встановленням на 01 січня 2023 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі 2684,00 грн., був введений такий новий вид прожиткового мінімуму, як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить 2102,00 грн.
Колегія суддів зазначає, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди, а також, до Закону України «Про прожитковий мінімум» щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, а тому, законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 01 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 та від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21.
Отже, для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону № 1402-VIII, які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік».
Водночас, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» фактично змінив складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону №1402-VIII.
Так, Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми. Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Даний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеною у постановах від 30 листопада 2021 року у справі № 360/503/21 та від 10 листопада 2021 року у справі № 400/2031/21.
На такі аспекти законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09 липня 2007 року № 6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22 травня 2008 року № 10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Як зазначив Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у постановах від 12.07.2023 у справі № 140/5481/22, від , від 20.11.2023 у справі № 120/709/22-а, «…Законом № 1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, суддівська винагорода не може обчислюватися із застосуванням величини, відмінної від тієї, що визначена Законом № 1402-VIII».
Відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З огляду на зазначене, доводи апелянта про правомірність застосування Територіальним управлінням Державної судової адміністрації України у Чернігівській області норми статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в частині встановлення розміру прожиткового мінімуму, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді за період з 01 травня 2023 року по 30 вересня 2023 року, є необгрунтованими.
Посилання апелянта на постанови Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду у справах №820/1853/17, №826/12172/17, №826/7286/18 та №340/1916/20 колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки, дані судові рішення прийнято Верховним Судом за іншого правового регулювання і стосувалися питання обчислення винагороди суддів, які не пройшли кваліфікаційне оцінювання, що свідчить про нерелевантність цієї позиції до даної справи.
Отже, судом першої інстанції обгрунтовано визнано протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Чернігівській області щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 суддівської винагороди та допомоги на оздоровлення за період з 01 травня 2023 року по 30 вересня 2023 року включно, обчислених виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2023 року у розмірі 2102 грн., а також, зобов'язано відповідача здійснити нарахування та виплату суддівської винагороди позивачу за період з 01 травня 2023 року по 30 вересня 2023 року включно, а також допомоги на оздоровлення у відповідності до вимог статті 135 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", виходячи з базового розміру посадового окладу судді - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого на 1 січня 2023 року складає 2684 грн з урахуванням раніше виплачених сум і з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Отже при ухваленні оскаржуваного рішення судом першої інстанції було дотримано всіх вимог законодавства, а тому відсутні підстави для його скасування.
Приписи статті 316 КАС України визначають, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 243, 246, 308, 315, 316, 321, 325, 329, 331 КАС України суд,-
Апеляційну скаргу Територіального управління Державної судової адміністрації України у Чернігівській області - залишити без задоволення.
Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 13 грудня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, за виключенням випадків передбачених п. 2 ч. 5 статті 328 КАС України.
Повний текст рішення виготовлено 30 квітня 2024 року.
Головуючий суддя: В.В. Файдюк
Судді: М.І. Кобаль
Є.І. Мєзєнцев