Справа № 759/24596/23
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/8058/2024
17 квітня 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді - доповідача Слюсар Т.А.,
суддів: Голуб С.А., Таргоній Д.О.,
за участю секретаря судового засідання Гижицької Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Гнатюк Тетяни Віталіївни в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року про забезпечення позову у складі судді Сенько М.Ф.,
у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та визнання права власності в порядку спадкування за законом, третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Сташкова Анастасія Григорівна,-
У грудні 2023 року ОСОБА_2 , звернувся у суд із позовом до ОСОБА_1 про визнання недійсною відмови від спадщини, визнання частково недійсним свідоцтва про право на спадщину за законом, визнання права власності на частку у спільному майні подружжя та визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Одночасно з позовною заявою позивачем подано заяву про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,1358 га, кадастровий номер 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 .
Зазначав, що після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 його дружини ОСОБА_3 відкрилася спадщина на указане нерухоме майно, від якої він відмовився внаслідок помилки, остільки не розумів наслідків такої відмови. Окрім цього, нерухоме майно було придбано у період шлюбу та оформлено на померлу, а тому вважає незаконним рішення приватного нотаріуса і в частині виданого на імя відповідачки свідоцтва про право на спадщину за законом в тому числі й на належної особисто йому частки.
Ухвалою Святошинського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року заяву ОСОБА_2 задоволено. Накладено арешт на майно, саме:
- на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 ;
- на 3/4 частки земельної ділянки площею 0,1358 га., кадастровий номер 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 зареєстровану за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , місцем реєстрації якої АДРЕСА_3 .
В апеляційній скарзі адвокат Гнатюк Т.В. в інтересах ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, просить скасувати оскаржувану ухвалу та направити справу для продовження розгляду до суду першої інстанції.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначено, що саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви. Вказує, що дана позиція викладена у постанові Верховного суду від 17 жовтня 2018 року (справа №183/5864/17-ц, провадження №61-38692св18).
Посилається на те, що позивачем ОСОБА_2 взагалі не дотримано вимог передбачених частиною 1 статті 151 ЦПК України, зокрема не зазначено заходу забезпечення позову, який належить застосувати та обґрунтуванням його необхідності; не зазначення ціни позову, про забезпечення якого просить позивач в результаті чого виникає питання яким чином судом першої інстанції було перевірено співмірність вказаних заходів забезпечення та заявлених позовним вимог; не зазначено пропозиції заявника щодо зустрічного забезпечення; не зазначені відомості, які потрібні для забезпечення позову.
Зазначає, що суд ухвалюючи накладення арешту на частки квартири та на частки земельної ділянки, залишив поза увагою, що земельна ділянка на яку позивач просить визнати право власності на частини як на майно, яке є спільною сумісною власністю подружжя, була особистою приватною власністю спадкодавця ОСОБА_3 , оскільки 22 квітня 2014 року була набутою за час шлюбу внаслідок приватизації.
Вважає, що заява позивача про забезпечення позву є необґрунтованою, його доводи не свідчать про те, що невжиття відповідних заходів може утруднити чи унеможливити виконання рішення суду у майбутньому, також не надано доводів, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду, для забезпечення якого позивач звернувся із заявою про забезпечення позову (при цьому взагалі не зазначив, які заходи він просить суд вжити).
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить законну та обґрунтовану ухвалу суду, якою задоволено його заяву про забезпечення позову залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися про розгляд справи повідомлялися належно у відзиві на апеляційну скаргу позивач підтвердив, що повідомлений про розгляд апеляційної скарги на ухвалу сулу про забезпечення позову та просив проводити судове зсідання без його участі (а.с. 91).
Надійшла також заява й від приватного нотаріуса КМНО Сташкової А.Г. про розгляд справи за її відсутності (а.с. 91).
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до ч. ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Таким вимогам ухвала районного суду відповідає в повній мірі.
Так, предметом позову ОСОБА_2 в цій справі є спадкове майно, яке залишилося після смерті його дружини ОСОБА_3 та на частку якого він претендує в порядку спадкування за законом, а також на частку майна, яке хоча і було оформлено на померлу, проте з причин придбання у період шлюбу частка якого належить йому, як подружжю.
Отже, позивач звернувся у суд з наміром поновлення повноважень як власника спірного нерухомого майна так і його спадкоємця.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову є обмеженням суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Згідно з пунктом 2 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (частина третя статті 150 ЦПК України).
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам».
Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, яка звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20) зазначено, що «умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову бути домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
Необхідність застосування заходів забезпечення позову випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цих заходів призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Забезпечення позову не повинно порушувати принципи змагальності і процесуального рівноправ'я сторін. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів.
Мета забезпечення позову - це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.
З урахуванням зазначеного, предмету й підстав заявленого по справі позову, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про забезпечення позову шляхом накладення арешту на 3/4 частки квартири АДРЕСА_1 та 3/4 частки земельної ділянки площею 0,1358 га., кадастровий номер 3220881301:01:019:0261, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 , оскільки невжиття заходів забезпечення позову може утруднити виконання рішення суду в подальшому та ускладнити ефективний захист і поновлення порушеного права власності позивача на вищевказане нерухоме майно у разі задоволення заявлених по справі позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги не спростовують законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції.
Згідно положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і відсутні підстави для його скасування.
Оскаржуване судове рішення відповідає вимогам закону й підстави для його скасування відсутні.
Таким чином, дослідивши заяву позивачки про вжиття заходів забезпечення позову, фактичні обставини справи, виходячи із співмірності таких заходів заявленим позовним вимогам і відповідності виду забезпечення позову позовним вимогам, колегія суддів погоджується з обґрунтованими висновками суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення заяви про забезпечення позову.
Викладені в апеляційній скарзі доводи про незгоду з висновками суду першої інстанцій не підтвердилися під час розгляду апеляційної скарги.
Відповідно до п. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно положень ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Отже, апеляційний суд констатує, що оскаржуване судове рішення ґрунтується на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна юридична оцінка із правильним застосуванням норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення - залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Гнатюк Тетяни Віталіївни в інтересах ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Святошинського районного суду м. Києва від 19 січня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дати складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 25 квітня 2024 року.
Суддя-доповідач:
Судді: