25 квітня 2024 року м.Суми
Справа №587/2712/15-ц
Номер провадження 22-ц/816/486/24
Сумський апеляційний суд у складі колегії суддів:
головуючого - Собини О. І. (суддя-доповідач),
суддів - Криворотенка В. І. , Рунова В. Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Яковенком Євгеном Миколайовичем,
на рішення Сумського районного суду Сумської області від 01 грудня 2015 року у складі судді Дашутіна І.В., ухвалене в м. Суми,
в цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення аліментів,
У листопаді 2015 року ОСОБА_2 за допомогою засобів поштового зв'язку звернулася до суду з вказаним позовом.
Свої вимоги мотивувала тим, що 12 листопада 2006 року між нею та відповідачем було зареєстровано шлюб, від якого вони мають двох неповнолітніх дітей - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Відповідач матеріальної допомоги на утримання дітей не надає. Діти відвідують школу, син ОСОБА_5 має значні проблеми зі здоров'ям, що вимагає додаткових витрат на лікування, так і на інші потреби, зокрема харчування та перебування дітей в групі подовженого дня в школі, придбання підручників, одягу, взуття тощо. Заробітна плата позивачки складає близько 1500 грн на місяць. Вона має незадовільний стан здоров'я, а тому не може самостійно нести витрати на утримання дітей. Відповідач працює у ВНДІ «Компресормаш» на посаді слюсаря - складальника, отримує стабільну та постійну заробітну плату, отже має можливіть надавати матеріальну допомогу на утримання дітей. Інших дітей у відповідача немає, стягнень за виконавчими документами не проводиться.
Посилаючись на вказані обставини, просить стягнути з ОСОБА_1 на її користь аліменти на утримання сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше , ніж 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, починаючи стягнення з дня подання заяви до суду і до досягнення дітьми повноліття; відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 367 ЦПК України допустити негайне виконання судового рішення в межах суми платежу, встановленого законом.
Рішенням Сумського районного суду Сумської області від 01 грудня 2015 року стягнуто з ОСОБА_1 аліменти на користь ОСОБА_2 на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частки з усіх видів його заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 02 листопада 2015 року і до досягнення дітми повноліття.
Стягнуто з ОСОБА_1 487 грн 20 коп. судового збору в дохід держави.
Рішення в частині стягнення аліментів підлягає негайному виконанню в розмірі суми платежу за один місяць.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Яковенка Є.М. подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне встановлення судом обставин, що мають значення для розгляду справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 .
В доводах апеляційної скарги зазначає, що він не був повідомлений належним чином про дату судового засідання, копію позовної заяви не отримував, в судовому засіданні присутнім не був, копію рішення не отримував, про вказане рішення дізнався лише після розірвання шлюбу з ОСОБА_2 на початку листопада 2023 року після звернення державного виконавця щодо надання інформації про сплату аліментів.
Наголошує на тому, що на момент пред'явлення позову відповідач проживав разом з позивачкою та дітьми в с. Сула Сумського району Сумської області. Між подружжям існувала домовленість щодо виконання обов'язку утримувати дітей. Він працював і працює, отриману заробітну плату витрачав на потреби сім'ї, постійно віддавав зароблені гроші позивачці. В 2019 році сторони переїхали в м. Суми, де проживали разом за адресою: АДРЕСА_1 . Спільне проживання фактично припинилося після початку повномаштабного вторгнення росії, у зв'язку з чим у березні 2022 року ОСОБА_1 разом з дітьми виїхали до Польщі, після чого він також продовжував перераховувати основну частину свого доходу дружині для забезпечення потреб її та дітей. При цьому йому не було відомо про наявність рішення щодо стягнення з нього аліментів. Рішенням суду від 02 жовтня 2023 року шлюб між ними було розірвано, позовна заява була подана до суду ОСОБА_2 21 липня 2023 року, в якій вона ствержувала про припинення подружніх відносин на даний час.
Перевіривши законність й обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони по справі з 12 листопада 2006 року перебували у зареєстрованому шлюбі (а.с. 7).
Від шлюбу мають двох дітей: дочку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , (а.с.8-9).
У січні 2015 року позивачці було проведене хірургічне втручання - апендектомія (а.с. 11), а в серпні 2015 року син ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , знаходився на стаціонарному лікуванні в очному відділенні КУ СОДКБ (а.с. 12).
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що позивачка самостійно виховує спільних з відповідачем дітей, які перебувають на її утриманні і проживають разом із нею, а відповідач належним чином не надає позивачці матеріальної допомоги на утримання дітей, тому дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача на користь позивачки аліментів на утримання дітей.
Колегія суддів погоджується з висновком місцевого суду про наявність підстав для задоволення позову.
Відповідно до ч. 2,3 ст. 51 Конституції України батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Положенням ч. 1 ст. 3 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року (далі - Конвенція про права дитини), визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції про права дитини, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
За змістом ст. 180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі. (ч. 3 ст. 181 СК України, в ред. на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до ч. 1 ст. 182 СК України (в ред. на час виникнення спірних правовідносин) при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу (ч. 2 ст. 182 СК України в ред. на час виникнення спірних правовідносин).
Частинами 1 та 2 ст. 181 СК України передбачено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
Згідно п. 17 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 15 травня 2006 року № 3 «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом.
Відповідно до ч. 1 ст. 191 СК України (в ред. на час виникнення спірних правовідносин) аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» визначено, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку.
Дитині законом та іншими засобами має бути забезпечений спеціальний захист і надані можливості та сприятливі умови, що дадуть їй змогу розвиватися фізично, розумово, морально, духовно та соціально, здоровим і нормальним шляхом, в умовах свободи та гідності. При ухваленні з цією метою законів основною метою має бути найкраще забезпечення інтересів дитини.
Найкраще забезпечення інтересів дитини має бути керівним принципом для тих, хто несе відповідальність за дитину, насамперед для її батьків.
Аналіз указаних положень законодавства, яке регулює спірні правовідносини, дає підстави для висновку про те, що праву дитини на утримання батьками до досягнення нею повноліття кореспондує обов'язок батьків утримувати свою дитину до її повноліття та забезпечувати в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умови життя, необхідні для розвитку дитини, який має бути виконаний батьками з урахуванням принципу найкращого забезпечення інтересів дитини.
За відсутності домовленості між батьками щодо способів виконання обов'язку утримувати дитину (частина перша статті 181 СК України), передбачене законом право отримання аліментів на дитину одним із подружжя, не залежить від того перебувають батьки дитини у шлюбі чи ні, живуть вони разом чи окремо один від одного.
ОСОБА_2 звернулася до суду з даним позовом у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем обов'язку щодо утримання спільних дітей сторін. З наведеного слідує, що між сторонами відсутня домовленість з приводу участі відповідача в матеріальному забезпеченні дітей та не врегульовано розмір та періодичність витрат відповідача на їх утримання.
Надання дітям матеріальної допомоги у добровільному порядку, про що відповідач зазначає в апеляційній скарзі, є правом батька та не звільняє його від обов'язку утримувати дітей. Такий висновок зробив Верховний Суд в постанові від 27 травня 2020 року, справа № 712/4702/19.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року).
Стосовно доводів апеляційної скарги, що на момент пред'явлення позову відповідач проживав разом з позивачкою та дітьми за однією адресою колегія суддів зауважує, що факт проживання за однією адресою сторін у справі разом із дітьми не звільняє відповідача від обов'язку утримувати дітей.
З огляду на зазначене, не підлягає задоволенню подане представником відповідача - адвокатом Яковенком Є.М. клопотання про виклик свідків, які за твердженням сторони відповідача можуть підтвердити обставини проживання сторін однією сім'єю, оскільки як було зазначено вище, проживання сторін за однією адресою не звільняє відповідача від обов'язку утримувати дітей.
Надані відповідачем квитанції про переказ коштів за 2022-2023 роки ОСОБА_6 колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини, які вони можуть підтвердити, виникли після ухвалення рішення судом першої інстанції.
Стосовно тверджень відповідача, що ОСОБА_2 лише 21 липня 2023 року звернулася до суду із заявою про розірвання шлюбу, в якій повідомила про припинення на даний час подружніх відносин, слід зазначити, що перебування батьків у шлюбі або його розірвання не впливає на обов'язок батьків утримувати дітей.
Колегія суддів погоджується з присудженим судом першої інстанції розміром аліментів на дітей у розмірі 1/3 частини від заробітку (доходу) відповідача, оскільки відповідач є працездатним, має постійне місце роботи, задовільний стан здоров'я та у нього відсутні на утриманні інші діти або непрацездатні особи, яких він зобов'язаний утримувати. Розмір аліментів визначено судом з врахуванням обставин справи та положень статтей 181-182 СК України.
Водночас заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги щодо неналежного повідомлення відповідача про судовий розгляд справи.
Аналіз матеріалів справи свідчить, що дані про належне повідомлення відповідача про дату, час і місце судового розгляду в суді першої інстанції відсутні, оскільки матеріали справи не містять рекомендованого повідомлення про вручення відповідачу судової повістки.
Колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції ухвалено рішення з порушенням норм процесуального права, а саме розглянуто справу за відсутності відповідача, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду, та відповідач обґрунтовує апеляційну скаргу такою підставою, що відповідно до п.3) ч. 3 ст. 376 ЦПК України є порушення норм процесуального права, яке є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
За встановлених обставин справи та з врахуванням наведених норм права рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позову ОСОБА_7 та слід стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 02 листопада 2015 року і до досягнення дітьми повноліття.
Згідно приписів ст. 141 ЦПК України підлягає стягненню з відповідача на користь держави судовий збір за розгляд справи в суді першої інстанції в сумі 487 грн 20 коп.
Відповідно до ч. 6 ст. 19, п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України судове рішення у даній справі, як малозначній, не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись ст. ст. 367; 374 ч. 1 п. 2; 376 ч. 1 п. 4, ч. 3 п. 3; 381-382 ЦПК України, суд -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана його представником - адвокатом Яковенком Євгеном Миколайовичем, задовольнити частково.
Рішення Сумського районного суду Сумської області від 01 грудня 2015 року скасувати та ухвалити нове рішення.
Позов ОСОБА_2 задовольнити.
Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання - АДРЕСА_2 ) на користь ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання - АДРЕСА_3 ) аліменти на утримання неповнолітніх дітей: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в розмірі 1/3 частини заробітку (доходу), але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи стягнення з 02 листопада 2015 року і до досягнення дітьми повноліття.
Стягнути з ОСОБА_1 на користь держави судовий збір в сумі 487 гривень 20 копійок за розгляд справи в суді першої інстанції.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий - О. І. Собина
Судді: В. І. Криворотенко
В. Ю. Рунов