Справа № 462/3128/23 Головуючий у 1 інстанції: Палюх Н.М.
Провадження № 22-ц/811/725/24 Доповідач в 2-й інстанції: Приколота Т. І.
18 квітня 2024 року м.Львів
Справа № 462/3128/23
Провадження № 22ц/811/725/24
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Приколоти Т.І.,
суддів : Мікуш Ю.Р., Савуляка Р.В.,
секретар Іванова О.О.
з участю: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3
розглянув апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області на рішення Залізничного районного суду міста Львова, ухвалене у м. Львові 1 лютого 2024 року у складі судді Палюх Н.М. у справі за заявою ОСОБА_2 , з участю заінтересованої особи: Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області, про встановлення факту постійного проживання на території України,-
встановив:
27 квітня 2023 року ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою, у якій просить встановити факт постійного проживання її (заявника) на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року). В обґрунтування заяви посилається на те, що вона ( ОСОБА_4 ( ОСОБА_5 )) народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 у смт. Лотошино Лотошинського району Московської області. На початку 1987 року вона разом з батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 переїхала на постійне проживання у с.Юрївка Снігурівського району Миколаївської області, а згодом переїхала у м. Львів, де проживає по даний час, що підтверджується випискою з будинкової книги №228 від 14 лютого 2019 року. Вказує, що вона (заявник) 25 лютого 1995 року зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 та змінила прізвище на « ОСОБА_4 », що підтверджується свідоцтвом про розірвання шлюбу від 31 листопада 2010 року Серії НОМЕР_1 . Зазначає, що ІНФОРМАЦІЯ_2 у них (громадян України) ОСОБА_8 та ОСОБА_2 народився син ОСОБА_9 , що підтверджується свідоцтвом про його народження від 10 березня 1995 року Серії НОМЕР_2 . Вважає, що вона (заявник) - громадянка України з 1987 року постійно проживає на території України та не виїжджає за межі держави. Вказує, що вона ( ОСОБА_2 ) звернулася до органів Державної міграційної служби з метою отримання паспорта громадянина України, проте отримала відмову в усній формі з посиланням на те, що відсутнє підтвердження факту проживання на території України станом на 24 серпня або 13 листопада 1991 року. Просить встановити факт її ( ОСОБА_2 ) постійного проживання на території України станом на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) і на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України) (13 листопада 1991 року).
Рішенням Залізничного районного суду міста Львова від 1 лютого 2024 року заяву задоволено. Встановлено факт, що ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , постійно проживала на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13 листопада 1991 року.
Рішення суду оскаржило Головне управління Державної міграційної служби України у Львівській області. Вважає рішення незаконним та необґрунтованим, таким, що винесене з порушенням норм матеріального права. Просить скасувати рішення суду та постановити нове рішення про відмову в задоволенні заяви. Вказує, що ОСОБА_2 не зазначила у своїй заяві про результати перевірки СГІРФО Снігурівського РВ УМВС в Миколаївської області у 2011 році щодо втрати паспорта зразка 1974 року СРСР, та чи був за результатами перевірки виданий новий документ, що посвідчує особу заявника та її громадянську приналежність, або в разі відмови у видачі паспорта - підстави такої відмови. Копія акту ЛКП «Сигнівка» від 18 лютого 2020 року, згідно якого ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , хоч не зареєстрована, але фактично проживає за даною адресою: АДРЕСА_1 , про що підтверджують сусіди, - не підтверджує і не може об'єктивно підтвердити факт постійного проживання заявника у спірний період (станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року, оскільки не містять інформації щодо такого проживання саме відносно особи, яка безпосередньо звернулася із заявою про встановлення такого факту. Копія акту УК «Нова оселя» від 14 лютого 2023 року (аналогічна акту ЛКП «Сигнівка») також не підтверджує факт постійного проживання заявника в України у цей період. Також, копія свідоцтва про народження особи « ОСОБА_10 , место рождения поселок Лотошино Лотошинский район Московская область» це документ, який оформлений іноземною мовою, наданий до суду без перекладу на державну мову, якою ведеться українського судочинство, відповідно не може вважатися належним та допустимим доказом згідно ст. 77, 78 ЦПК України), таке засвідчує лише факт народження дитини, не містить інформації про проживання заявника на території України у спірний період. Згідно копії виписки з будинкової книги АДРЕСА_2 , виданої Афанасіївською сільською радою Снігурівського району Миколаївської області 14 лютого 2019 року №288, громадянка: ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , реєстрація - 21 січня 1987 року с. Юр'ївка, зняття з реєстрації - 29 квітня 1987 року, м. Львів (п/п 1051); Піпк ОСОБА_12 , реєстрація - 7 грудня 1991 року с. Юр'ївка, зняття з реєстрації - 12 грудня 1991 року, м. Львів (п/п 271).Відповідно до довідки Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області від 14 лютого 2019 року № 289 ОСОБА_5 знята з реєстрації 12 грудня 1991 року. Також, заявник надала суду витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 9 листопада 2023 року, в якому її дошлюбне прізвище зазначено ОСОБА_13 , а не Піпка, що містить розбіжність у її персональних даних. Стверджує, що, інформація за період після зняття з реєстрації з 29 квітня 1987 року та наступної реєстрації місця проживання 7 грудня 1991 року з подальшим зняттям 12 грудня 1991 року - відсутня і не підтверджена належними доказами щодо прізвища та факту реєстрації заявника у спірний період, та не посвідчує факт її постійного проживання на території України у спірний період станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року. Виписка від 14 лютого 2019 року №288 про паспортний документ на ім'я ОСОБА_5 - НОМЕР_3 , виданий Снігурівським РВ УМВС України в Миколаївській області 3 грудня 1991 року, не співвідноситься з прізвищем заявника (без належних доказів переходу прізвища), та не охоплює спірний період. Копія свідоцтва про народження сина заявника - ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , про що в книзі записів актів громадянського стану про народження 10 березня 1995 року зроблено відповідний запис за №1496, яке видане повторно в жовтні 2001 року Серія 1-СГ №225915 жодним чином не посвідчує факт постійного проживання заявника на території України у спірний період. Копія свідоцтва про розірвання шлюбу НОМЕР_4 між ОСОБА_8 та ОСОБА_2 31 серпня 2010 року видана чоловіку, без зазначення прізвища дружини після розлучення, не посвідчує факт постійного проживання заявника на території України у спірний період (в тому числі при відсутності підтвердженої належними доказами інформації про перехід (зміну) прізвища ОСОБА_2 .Вказує, що довідка про зняття з реєстрації №289 від 14 лютого 2019 року, де зазначено, що ОСОБА_5 є громадянкою України; та свідоцтво про народження сина, де зазначено що ОСОБА_2 є громадянкою України - без належних доказів щодо переходу зміни прізвища особи не можуть належним чином посвідчити факт постійного проживання заявника на території України у період 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.Згідно п. 1 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є саме паспорт громадянина України. Посилається на постановуВерховного Суду від 7 серпня 2023 року у справі № 756/16751/21, згідно якої надане заявником свідоцтво про народження підтверджує лише факт народження заявника та факт отримання нею в 1980 році паспорта громадянина СРСР. Працевлаштування заявника станом на 1991 рік не може бути беззаперечним доказом її проживання на території України. Посилання заявника на втрату оригінала паспорта не підтверджені її офіційним зверненням до правоохоронних органів та засобів масової інформації. Інші докази також не підтверджують факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Заслухавши суддю-доповідача, учасників справи, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги; колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу належить залишити без задоволення.
Відповідно до ч.1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
На підставі ст.ст. 76-81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно зі ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства.
Відповідно до ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовуються вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; 5) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити; а також питання щодо розподілу судових витрат, допуску рішення до негайного виконання, скасування заходів забезпечення позову.
Встановлено, що заявник ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка смт.Лотошино Лотошинського району Московської області, у 1983 році з батьками ОСОБА_6 та ОСОБА_7 переїхала з м.Львова на постійне місце проживання у с.Юр'ївка Снігурівського району Миколаївської області. У 1988 році ОСОБА_5 , переїхала проживати до своєї бабусі за адресою: АДРЕСА_3 , знявшись з реєстрації за адресою: с.Юр'ївка Снігурського району Миколаївської області. З грудня 1991 року вона проживала без реєстрації шлюбу з ОСОБА_8 за адресою: АДРЕСА_4 . ІНФОРМАЦІЯ_2 у пологовому будинку м.Львова вона народила сина ОСОБА_9 , а 25 лютого 1995 року у відділі РАГС Залізничного району м.Львова зареєструвала шлюб з ОСОБА_8 , який був розірваний у 2010 році. Приблизно у 1996 році заявниця втратила свій паспорт громадянина України, при цьому з 12 грудня 1991 року вона не мала зареєстрованого місця проживання.
Наведене підтверджується показаннями заявника та свідків ОСОБА_8 (її колишнього чоловіка), ОСОБА_15 (сестри) та ОСОБА_16 , які в судовому засіданні ствердили, що ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , з раннього дитинства постійно проживала на території України, зокрема, і на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року), та на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року); а також свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 від 6 жовтня 2001 року, свідоцтвом про розірвання шлюбу серії НОМЕР_5 від 31 серпня 2010 року, витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію шлюбу щодо підтвердження дошлюбного прізвища від 9 листопада 2023 року та рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 7 лютого 2006 року у справі № 2-460/2006 за позовом ОСОБА_8 до ОСОБА_2 про розірвання шлюбу.
ОСОБА_2 та ОСОБА_8 перебували у фактичних шлюбних відносинах з 1991 року. В цей час у них народився син ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Сторони зареєстрували шлюб 25 лютого 1995 року у відділі РАГС Залізничного району м.Львова.
Згідно довідки від 16 листопада 2023 року №01-17/628, виданої Ліцеєм №51 імені Івана Франка Відділу освіти Галицького та Франківського районів Департаменту розвитку управління освіти Львівської міської ради, ОСОБА_5 навчалася у середній школі №51 ім. АДРЕСА_5 з 1 по 6 клас ( з 1 вересня 1977 року по 31 травня 1983 року).
Випискою з будинкової книги АДРЕСА_2 , виданої 14 лютого 2019 року Виконавчим комітетом Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, стверджується, що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка смт.Лотошино Лотошинського району Московської області, документована паспортом V- НОМЕР_6 , виданим 30 жовтня 1986 року Снігурським РВ УМВС України в Миколаївській області, з 21 січня 1987 року по 29 квітня 1987 року була зареєстрована у с. Юр'ївка та що ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка смт.Лотошино Лотошинського району Московської області, документована паспортом НОМЕР_7 , виданим 3 грудня 1991 року Снігурським РВ УМВС України в Миколаївській області, з 7 грудня 1991 року по 12 грудня 1991 року була зареєстрована у с. Юр'ївка, звідки вибула у м.Львів.
Згідно довідки про зняття з реєстрації місця проживання № 289 від 14 лютого 2019 року, виданої Виконавчим комітетом Афанасіївської сільської ради Снігурівського району Миколаївської області, ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка смт.Лотошино Лотошинського району Московської області, громадянка України, ІНФОРМАЦІЯ_5 знята з реєстрації за адресою: село Юр'ївка Снігурівського району Миколаївської області за паспортом НОМЕР_7 , виданим 3 грудня 1991 року Снігурським РВ УМВС України в Миколаївській області.
Згідно акту від 18 лютого 2020 року, складеного ЛКП «Сигнівка», акту від 14 лютого 2023 року, складеного ТОВ УК «Нова оселя», ОСОБА_2 ІНФОРМАЦІЯ_3 , без реєстрації проживає за адресою: АДРЕСА_4 разом з ОСОБА_8 .
Згідно довідки від 14 квітня 2011 року, виданої СГІРФО Снігурського РВ УМВС у Миколаївській області, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , уродженка смт.Лотошино Лотошинського району Московської області, проживаюча за адресою: АДРЕСА_6 , дійсно зверталася до Снігурського РВ УМВС у Миколаївській області з приводу видачі паспорта у зв'язку з втратою паспорта. Проведеною перевіркою встановлено особу заявника, проте не встановлено належності до громадянства будь-якої країни.
Рішення суду першої інстанції мотивоване наступним.
Відповідно до ч. 1 ст. 293 ЦПК окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
За ч. 5 ст. 293 ЦПК суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК у судовому порядку можуть бути встановлені інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Відповідно до п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» в порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, якщо: 1) згідно з законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян; 2) чинним законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення; 3) заявник не має іншої можливості одержати або відновити загублений чи знищений документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення; 4) встановлення факту не пов'язується з наступним вирішенням спору про право.
Згідно з ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» громадянами України є:
1) усі громадяни колишнього СРСР, які на момент проголошення незалежності України (24 серпня 1991 року) постійно проживали на території України;
2) особи, незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних чи інших ознак, які на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» (13 листопада 1991 року) проживали в Україні і не були громадянами інших держав;
3) особи, які прибули в Україну на постійне проживання після 13 листопада 1991 року і яким у паспорті громадянина колишнього СРСР зразка 1974 року органами внутрішніх справ України внесено напис «громадянин України», та діти таких осіб, які прибули разом із батьками в Україну і на момент прибуття в Україну не досягли повноліття, якщо зазначені особи подали заяви про оформлення належності до громадянства України;
4) особи, які набули громадянство України відповідно до законів України та міжнародних договорів України.
При цьому особи, зазначені у п. 1 ч. 1 цієї статті, є громадянами України з 24 серпня 1991 року, зазначені у п. 2, - з 13 листопада 1991 року, а у п. 3, - з моменту внесення відмітки про громадянство України.
У п. 8 «Порядку провадження за заявами і поданнями з питань громадянства України та виконання прийнятих рішень», затвердженого Указом Президента України від 27 березня 2001 року № 215, вказано, що для встановлення належності до громадянства України відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про громадянство України» особа, яка за станом на 24 серпня 1991 року постійно проживала на території України і перебувала у громадянстві колишнього СРСР, але не має у паспорті громадянина колишнього СРСР відмітки про прописку, що підтверджує факт її постійного проживання на території України на зазначену дату, подає:
а) заяву про встановлення належності до громадянства України;
б) копію паспорта громадянина колишнього СРСР. У разі відсутності паспорта громадянина колишнього СРСР подається довідка територіального підрозділу Державної міграційної служби України про встановлення особи та про те, що за станом на 24 серпня 1991 року особа перебувала в громадянстві колишнього СРСР (за наявності документів, що підтверджують зазначений факт);
в) судове рішення про встановлення юридичного факту постійного проживання особи на території України за станом на 24 серпня 1991 року.
Враховуючи положення чинного законодавства, юридичне значення має саме факт постійного проживання на території України на момент проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року або на момент набрання чинності Законом України «Про громадянство України» 13 листопада 1991 року.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що встановленими у справі обставинами та наданими заявником доказами у сукупності підтверджено факт постійного проживання заявника на території України станом на 24 серпня 1991 року та 13 листопада 1991 року.
Наведені в апеляційній скарзі доводи були предметом дослідження в суді першої інстанції із наданням відповідної правової оцінки всім фактичним обставинам справи, яка ґрунтується на вимогах чинного законодавства, не спростовують висновків суду першої інстанції.
Підстави для скасування рішення суду не встановлені.
Керуючись: ст. 367, п.1 ч.1 ст.374, ст.ст. 375, 381-384, 388-391 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України у Львівській області залишити без задоволення.
Рішення Залізничного районного суду міста Львова від 1 лютого 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 23 квітня 2024 року.
Головуючий -______________________Т. І. Приколота
Судді: ________________Ю.Р. Мікуш ___________________ Р.В. Савуляк