Справа № 580/10689/23 Суддя (судді) першої інстанції: Анжеліка БАБИЧ
24 квітня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Кузьмишиної О.М.,
суддів: Кобаля М.І., Костюк Л.О.,
розглянувши у письмовому провадженні апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Черкаського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 , у якому просить суд:
- визнання протиправними дій щодо нарахування йому щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 24.02.2022 до 17.08.2023 включно із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
- визнання протиправними дій відповідача щодо нарахування та виплати йому щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 24.02.2022 до 17.08.2023 включно, а також одноразової грошової допомоги до звільнення, грошової компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року, для визначення розмірів складових грошового забезпечення;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату йому щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) за період з 24.02.2022 до 17.08.2023 включно із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт;
- зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату йому щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення відповідно до положень вказаної вище постанови Кабінету Міністрів України (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) за період з 24.02.2022 до 17.08.2023 включно із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та за період з 24.02.2023 до 17.08.2023 включно із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а також здійснити перерахунок та виплату одноразової грошової допомоги по звільненню, грошової компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що грошове забезпечення за вказаний період служби відповідач виплатив виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018. Вважає, що такі дії відповідача суперечать нормам чинного законодавства, оскільки з 29.01.2020 - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі №826/6453/18 виникли підстави для встановлення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14 до вказаної вище постанови КМУ.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року адміністративний позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 24.02.2022 до 17.08.2023 включно, а також одноразової грошової допомоги до звільнення, грошової компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік з порушенням вимог постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", а саме із безпідставним застосуванням у спірному періоді показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, для визначення розмірів складових грошового забезпечення.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення відповідно до положень постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (з урахуванням постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 29 січня 2020 року у справі №826/6453/18) за період з 24.02.2022 до 31.12.2022 включно із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт та за період з 01.01.2023 до 17.08.2023 включно - із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2023 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, а також здійснити перерахунок та виплату грошової компенсації за 25 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 рік, одноразової грошової допомоги по звільненню, грошової компенсації за 08 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2023 рік та грошової допомоги на оздоровлення за 2023 рік - виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт.
У задоволенні інших позовних вимог відмовлено повністю.
Не погоджуючись з таким рішенням суду, військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, у якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачем пропущено строк звернення до суду з адміністративним позовом та наведено мотиви правомірності нарахування виплати належних позивачу спірних виплат за період з 24.02.2022 по 17.08.2023 з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018 року.
Апелянт стверджує, що скасування п. 6 Постанови №103 не впливає на порядок та процедуру проведення перерахунку розмірів посадового окладу та окладу за військовим званням позивача, оскільки постанова Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі № 826/6453/18 не створює підстав для здійснення відповідного перерахунку.
Посилаючись на висновки, які викладені у постанові Сьомого апеляційного адміністративного суду від 07.11.2022 у справі № 560/3080/22 щодо необхідності застосування при обчисленні посадового окладу, окладу за військовим званням та інших складових грошового забезпечення такої розрахункової величини, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022 та 01.01.2023, просить суд апеляційної інстанції задовольнити апеляційну скаргу.
З цих та інших підстав апелянт вважає, що рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин та з порушенням норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.
Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 20.02.2024 року та від 04.03.2024 року відкрито апеляційне провадження та призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Від позивача 12.03.2024 року до суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній зазначає, що за період з початку і до дня звільнення зі служби відповідач здійснював нарахування і виплату грошового забезпечення позивачу із застосуванням неправильної розрахункової величини. Зазначив, що виплата одноразових додаткових видів грошового забезпечення (грошова допомога на оздоровлення та матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань) та грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки безпосередньо залежить від розміру посадового окладу та окладу за військовим званням. Просить суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.
Оскільки відповідач у своїй апеляційній скарзі оскаржує судове рішення в частині задоволених позовних вимог, то саме в цій частині перевіряється законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильності застосування норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації. Відомостями військового квитка серії НОМЕР_2 підтверджується, що на підставі наказу відповідача від 24.02.2022 №11 позивач з 24.02.2022 зарахований до списків особового складу військової частини на посаду кулеметника.
Згідно з довідкою відповідача від 17.08.2023 №5066 позивач у період з 17.08.2022 до 05.11.2022, з 23.12.2022 до 06.02.2023, з 12.02.2023 до 14.02.2023, з 29.03.2023 до 29.03.2023, з 01.04.2023 до 06.04.2023, з 24.06.2023 до 26.06.2023 брав участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, перебуваючи в районі м. Вугледар Донецької області.
Витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2023 №229 підтверджується, що з 17.08.2023 позивач виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та йому наказано виплатити відповідні суми грошового забезпечення за період служби, а саме 2022-2023 рік.
Грошове забезпечення позивача у період з 24.02.2022 по 17.08.2023 нараховано і виплачено відповідачем виходячи із розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на 01.01.2018.
Не погодившись із розміром отриманого грошового забезпечення позивач звернувся в суд з позовом.
Приймаючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що з 29.01.2020 відновлена дія обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня календарного року, на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Суд зазначив, що необґрунтованими є позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача здійснити перерахунок та виплату щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення за період з 24.02.2022 до 17.08.2023 включно із застосуванням показника прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2022 року, на відповідний тарифний коефіцієнт, виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2023, на відповідний тарифний коефіцієнт, оскільки розрахунковою величною у 2022 році є прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2022, а у 2023 році - на 01.01.2023 відповідно.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів вважає необхідним вказати наступне.
Положеннями частини другої статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Пунктом 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 30.08.2017 №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб" (далі - Постанова № 704) в первинній редакції було встановлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Додатки 1, 12, 13, 14 до Постанови № 704 містять примітки, відповідно до яких, зокрема посадові оклади за розрядами тарифної сітки та оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
Із 01.03.2018 п.4 Постанови № 704 було викладено у редакції п.6 Постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова №103), а саме: «Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.".
Таким чином, на момент виникнення спірних правовідносин пункт 4 Постанови №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
Пунктом 4 Постанови № 704 було визначено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Однак, постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 було скасовано рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 16.10.2019 в частині відмови в задоволенні позову про визнання протиправним та скасування пункту постанови і прийнято в цій частині нову постанову, якою визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України від 21.02.2018 №103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб".
Отже, саме із 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін, тобто посадовий оклад визначається шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Апеляційний суд наголошує, що із 29.01.2020 була відновлена дія такої величини обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений законом на 01 січня календарного року на відміну від попереднього правила обчислення розміру окладу за посадою та окладу за військовим званням як прожитковий мінімумом для працездатних осіб, встановлений законом на 01.01.2018.
Крім того, колегія суддів враховує те, що на час виникнення спірних правовідносин п.4 постанови Кабінету Міністрів України викладений в редакції підпункту 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету міністрів України № 103, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
Верховним Судом у постанові від 19.01.2022 по справі 826/9052/18 викладено висновки про необхідність зобов'язання Кабінету Міністрів України скасувати підпункт 1 пункту 3 Змін, що вносяться до постанов Кабінету Міністрів України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року № 103 стосовно внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", що додатково свідчить про неможливість застосування пункту 4 в редакції постанови № 103.
Відтак, при перерахунку та виплаті додаткових видів грошового забезпечення (грошової допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань, компенсації за невикористані дні основних та додаткових відпусток, одноразової грошової допомоги при звільненні тощо), виходячи із розміру грошового забезпечення за спірний період слід застосовувати величину прожиткового мінімуму розмір прожиткового мінімуму встановленого законом на 1 січня календарного року.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.08.2022 у справі №440/6017/21, від 10.10.2022 у справі № 400/6214/21 та від 10.01.2023 у справі № 120/8682/21-а.
Натомість, як зазначалось відповідачем застосовувався розмір прожиткового мінімуму станом на 01.01.2018, а не встановлений законом на 1 січня календарного року, зокрема у 2022-2023 роки.
Закон України від 05 жовтня 2000 року №2017-III «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» (далі - Закон №2017-III) визначає правові засади формування та застосування державних соціальних стандартів і нормативів, спрямованих на реалізацію закріплених Конституцією України та законами України основних соціальних гарантій, згідно із положеннями статті 1 якого державні соціальні стандарти - це встановлені законами, іншими нормативно-правовими актами соціальні норми і нормативи або їх комплекс, на базі яких визначаються рівні основних державних соціальних гарантій.
У свою чергу базовим державним соціальним стандартом є прожитковий мінімум, встановлений законом, на основі якого визначаються державні соціальні гарантії та стандарти у сферах доходів населення, житлово-комунального, побутового, соціально-культурного обслуговування, охорони здоров'я та освіти (стаття 6 Закону № 2017-III).
Відповідно до статті 1 Закону України «Про прожитковий мінімум» прожитковий мінімум - вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування, а також мінімального набору непродовольчих товарів та мінімального набору послуг, необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Частиною третьою статті 4 цього Закону передбачено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік.
При цьому, згідно із частиною другою статті 92 Конституції України виключно законами України встановлюються, Державний бюджет України і бюджетна система України (пункт 1) та порядок встановлення державних стандартів (пункт 3).
Законодавець делегував Кабінету Міністрів України повноваження на встановлення умов, порядку та розміру перерахунку пенсій особам, звільненим з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб.
Отже, зазначення у пункті 4 Постанови №704 в формулі обрахунку розміру посадового окладу та окладу за військовим (спеціальним) званням базового державного соціального стандарту (прожиткового мінімуму для працездатних осіб) як розрахункової величини для їх визначення, не суперечить делегованим Уряду повноваженням щодо визначення розміру грошового забезпечення.
Разом з цим, Кабінет Міністрів України не уповноважений та не вправі установлювати розрахункову величину для визначення посадових окладів із застосуванням прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який не відповідає нормативно-правовому акту вищої юридичної сили.
Пунктом 8 Прикінцевих положень Закону України від 23 листопада 2018 року №2629-VIII «Про Державний бюджет України на 2019 рік» було установлено, що у 2019 році для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів як розрахункова величина застосовується прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на 1 січня 2018 року.
У свою чергу, Закон України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закон України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» таких застережень щодо застосування як розрахункової величини для визначення, зокрема грошового забезпечення, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня 2018 року, на 2022 та на 2023 рік не містить.
Тобто, положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення розмірів посадових окладів, розрахованих згідно з Постановою №704, прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року до 01 січня 2020 - набрання чинності Законом України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не входили в суперечність із актом вищої юридичної сили.
Відповідно до статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України суд вирішує справи відповідно до Конституції та законів України, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, у межах повноважень та у спосіб, визначені Конституцією та законами України. У разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
Верховний Суд неодноразово наголошував, що суди не повинні застосовувати положення нормативно-правових актів, які не відповідають Конституції та законам України, незалежно від того, чи оскаржувались такі акти в судовому порядку та чи є вони чинними на момент розгляду справи, тобто згідно з правовою позицією Верховного Суду такі правові акти (як закони, так і підзаконні акти) не можуть застосовуватися навіть у випадках, коли вони є чинними (постанови від 12.03.2019 у справі № 913/204/18, від 10.03.2020 у справі № 160/1088/19).
Отже, з огляду на визначені в частині третій статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України правила, а також враховуючи те, що з 01 січня 2020 року положення пункту 4 постанови №704 в частині визначення розрахунковою величиною для визначення посадових окладів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 року, не відповідає правовим актам вищої юридичної сили, згідно із якими прожитковий мінімум як базовий державний стандарт був змінений законодавцем на відповідний рік, у тому числі для визначення посадових окладів, заробітної плати, грошового забезпечення працівників державних органів, до спірних правовідносин підлягає застосуванню пункт 4 постанови №704 в частині, що не суперечить нормативно-правовому акту, який має вищу юридичну силу - Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» із використанням для визначення розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (через його збільшення на відповідний рік).
Така правова позиція сформульована у постановах Верховного Суду від 20 грудня 2023 у справі №380/1406/23, від 02 серпня 2022 року у справі №440/6017/21, від 31 серпня 2022 у справі № 120/8603/21-а, де Верховний Суд наголошував на тому, що через зростання прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, зокрема згідно із Законом «Про Державний бюджет України на 2020 рік», виникли підстави для перерахунку пенсій, призначених згідно із Законом №2262-ХІІ, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з постановою № 704 у відповідності до вимог статей 43 і 63 Закону №2262-ХІІ та статті 9 Закону №2011-ХІІ, визначених шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт.
З огляду на викладене, доводи відповідача, викладені апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, тому не підлягає скасуванню.
Посилання апелянта на прийняття Кабінетом Міністрів України Постанови від 12 травня 2023 № 481 не заслуговують на увагу, оскільки остання не може бути застосована до спірних правовідносин в силу дії Законів України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» та Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» в чинній редакції.
Щодо доводів апелянта в частині пропуску строку звернення до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно із частиною першою статті 122 Кодексу адміністративного судочинства України адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
При цьому під заробітною платою, яка належить працівникові, або, за визначенням, використаним у частині другій статті 233 КЗпП України, належною працівнику заробітною платою необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем, незалежно від того, чи було здійснене нарахування таких виплат.
У цьому контексті суд зауважує, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013 року № 8-рп/2013 дійшов висновку, що у випадку порушення роботодавцем законодавства про оплату праці не обмежується будь-яким строком звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, що йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат. У разі пред'явлення вимог про стягнення будь-яких виплат, що входять до структури заробітної плати, і застосування цих положень, не пов'язане з фактом нарахування чи не нарахування роботодавцем спірних виплат.
Суд зазначає, що перебування особи на публічній службі, у тому числі військовій службі, є однією із форм реалізації закріпленого в статті 43 Конституції України права на працю.
Отже, в аспекті спірних правовідносин суд дійшов висновку, що поняття «грошове забезпечення», «грошова допомога для оздоровлення», «матеріальна допомога для вирішення соціально-побутових питань», «грошова компенсація за невикористані дні щорічної оплачуваної відпустки у зв'язку зі звільненням з військової служби», які використано у чинному законодавстві, що регулює трудові правовідносини, є рівнозначними, а тому спір в даній адміністративній справі охоплюється застосованим у частині другій статті 233 КЗпП України визначенням «законодавство про оплату праці».
Подібну правову позицію неодноразово висловлено Верховним Судом у постановах від 25 вересня 2018 року в справі №815/4421/15, від 13 березня 2019 року у справі №807/363/18, від 25 квітня 2019 року у справі №804/496/18, від 26 червня 2019 року в справі №820/4748/17 та інших.
Згідно із частиною другою статті 233 КЗпП України (в редакції до 19.07.2022) встановлено, що у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Разом із тим, частина друга статті 233 КЗпП України в редакції, яка набула чинності з 19.07.2022 встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні.
Як вбачається із матеріалів справи, витягом із наказу командира військової частини НОМЕР_1 від 17.08.2023 №229 підтверджується, що з 17.08.2023 позивач виключений із списків особового складу частини, усіх видів забезпечення та йому наказано виплатити відповідні суми грошового забезпечення за період служби, а саме 2022-2023 рік. Тобто, про всі складові розрахунку при звільненні позивач міг дізнатися під час ознайомлення з цим наказом.
До суду першої інстанції позивач звернувся 08.11.2023 року, а тому з огляду на вказане, доводи апелянта щодо пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду є помилковими.
Посилання апелянта на постанову Сьомого апеляційного суду від 07.11.2022 року у справі №560/3080/22 колегія суддів не приймає до уваги, оскільки відповідно до частини п'ятої статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постанова Верховного Суду.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції при ухваленні оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до статті 316 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Керуючись статтями 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 - залишити без задоволення.
Рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 19 січня 2024 року у справі №580/10689/22- залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Суддя-доповідач О.М. Кузьмишина
Судді М.І. Кобаль
Л.О. Костюк