Справа № 552/1316/23 Номер провадження 22-ц/814/791/24Головуючий у 1-й інстанції Яковенко Н.Л. Доповідач ап. інст. Триголов В. М.
22 квітня 2024 року м. Полтава
Полтавський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
Головуючий суддя: Триголов В.М.
Судді: Дорош А.І., Лобов О.А.
Секретар:Кириченко В.В.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 18 вересня 2023 року , по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні бабою своїх прав щодо виховання і спілкування з онуком, третя особа, що не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору - Київська районна в міста Полтаві рада
У березні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із позовом до ОСОБА_2 про усунення перешкод у здійсненні бабою своїх прав щодо виховання і спілкування з онуком., в яому просила зобов'язати ОСОБА_2 не чинити перешкоди ОСОБА_1 у спілкуванні з малолітнім онуком ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 , встановити час для участі у вихованні та спілкування з малолітнім онуком.
У підготовчому судовому засіданні 18.09.2023 відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача підтримали подані до суду письмові клопотання про виклик свідків та призначення в справі судової експертизи.
Ухвалою Київського районного суду міста Полтави від 18 вересня 2023 року призначено в справі судово-психологічну експертизу, проведення якої доручено експерту ОСОБА_4 , попереджено експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок і за відмову без поважних причин від виконання покладених обов'язків, та поставити перед експертом питання:
1.Які індивідуально-психологічні особливості має опікун ОСОБА_2 ?
2.Які індивідуально-психологічні особливості має бабуся ОСОБА_1 ?
3.Який психоемоційний стан дитини ОСОБА_3 на даний час? З чим пов'язані його актуальні емоційні переживання ?
4.Яким чином сімейна ситуація, індивідуально-психологічні особливості бабусі ОСОБА_1 та дідуся ОСОБА_2 , особливості їх виховної поведінки впливають на емоційний стан, психологічний розвиток та відчуття благополуччя дитини малолітнього ОСОБА_3 ?
5.Яким чином можуть вплинути умови виховання бабусі ОСОБА_1 на психологічний стан та розвиток дитини?
6.Чи відмічаються ознаки негативного впливу бабусі/дідуся на психологічний розвиток дитини ОСОБА_3 на даний час, в чому саме вони проявляються ?
7.Чи є доцільним в інтересах малолітнього ОСОБА_3 зменшення контактів з бабусею ОСОБА_1 з урахуванням її вікових особливостей, емоційного стану, індивідуально-психологічних властивостей, рівня розвитку ?
8.Чи бажає дитина, малолітній ОСОБА_3 , проводити з бабусею ОСОБА_1 більше часу ?
9.Чи має дитина малолітній ОСОБА_3 стійкий психоемоційний зв'язок з бабусею/дідусем?
10.Яким психологічний вплив виявляє (може виявляти) поведінка бабусі ОСОБА_1 на психічний стан і розвиток малолітнього ОСОБА_3 ?
11.Чи вплине на стан малолітнього ОСОБА_3 , якщо так, то яким чином, обмеження спілкування дитини ОСОБА_3 з бабусею ОСОБА_1 .
В апеляційному порядку ухвалу в частині призначення експертизи оскаржила ОСОБА_1 .
Скарга мотивована тим, що ухвала є незаконною та необґрунтованою , суд першої інстанції постановлюючи ухвалу не зазначив підстави її проведення , не вмотивував необхідності проведення експертизи та яким чином її результати можуть вплинути на вирішення спрви.
Апелянт зазначає, що судова експертиза повинна призначатися лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних данних , що входять саме до предмету доказування , тобто у разі , коли висновок експерта є необхідним та його не можуть замінити інші засоби доказування.
Проте , судом в ухвалі не вказано , яким чином встановлення індивідуально- психологічних особливостей позивача має значення для можливості ОСОБА_1 , як бабусі , виховувати онука та спілкуватись з ним.
ОСОБА_1 просить скасувати ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 18 вересня 2023 року в частині призначення судово-психологічної експертизи, та відмовити ОСОБА_2 у задовленні відповідного клопотання.
Від представника ОСОБА_2 , ОСОБА_5 надійшов відзив на апеляційну скаргу , у якому остання просить ухвалу залишити без змін , а апеляційну скаргу без задовлення.
За змістом пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) кожній фізичній або юридичній особі гарантовано право на розгляд судом протягом розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також, справи про адміністративне правопорушення, у якій вона є стороною.
У такий спосіб здійснюється «право на суд», яке відповідно до практики Європейського суду з прав людини включає не тільки право ініціювати провадження, але й право отримати «вирішення» спору судом (рішення у справі «Кутіч проти Хорватії», заява № 48778/99).
Ці засади є конституційними гарантіями права на судовий захист.
Згідно зі статтею 129 Конституції України одними з основних засад судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Положення цього конституційного принципу закріплені у статтях 12, 13 ЦПК України, якими встановлено, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова Верховного Суду від 2 жовтня 2018 року у справі № 910/18036/17).
Отже, ідея справедливого судового розгляду передбачає здійснення судочинства на засадах рівності та змагальності сторін.
Одним з елементів верховенства права є дотримання прав людини, зокрема права сторони спору на представлення її позиції та права на справедливий судовий розгляд (пункти 41 і 60 Доповіді «Верховенство права», схваленої Венеційською Комісією на 86-му пленарному засіданні, м. Венеція, 25-26 березня 2011 року).
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б. В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є надзвичайно важливим під час розгляду судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Згідно статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
За частиною другою статті 78 ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Судова експертиза - це дослідження на основі спеціальних знань у галузі науки, техніки, мистецтва, ремесла тощо об'єктів, явищ і процесів з метою надання висновку з питань, що є або будуть предметом судового розгляду (стаття 1 Закону України «Про судову експертизу»).
Підставою проведення судової експертизи є відповідне судове рішення чи рішення органу досудового розслідування, або договір з експертом чи експертною установою - якщо експертиза проводиться на замовлення інших осіб (частина перша стаття 7-1 Закону України «Про судову експертизу»).
За змістом частин другої, третьої статті 102 ЦПК України предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.
За правилами статті 103 ЦПК України суд призначає експертизу у справі за сукупності таких умов: для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо; сторонами (стороною) не надані відповідні висновки експертів із цих самих питань або висновки експертів викликають сумніви щодо їх правильності. У разі необхідності суд може призначити декілька експертиз, додаткову чи повторну експертизу.
Питання, з яких має бути проведена експертиза, що призначається судом, визначаються судом, а учасники справи мають право запропонувати суду питання, роз'яснення яких, на їхню думку, потребує висновку експерта. У разі відхилення або зміни питань, запропонованих учасниками справи, суд зобов'язаний мотивувати таке відхилення або зміну.
У відповідності до частини першої статті 104 ЦПК України про призначення експертизи суд постановляє ухвалу, в якій зазначає підстави проведення експертизи, питання, з яких експерт має надати суду висновок, особу (осіб), якій доручено проведення експертизи, перелік матеріалів, що надаються для дослідження, та інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Окрім того, відповідно до пункту 3.3 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень у документі про призначення експертизи (залучення експерта) зазначаються такі дані: місце й дата винесення постанови чи ухвали; посада, звання та прізвище особи, що призначила експертизу (залучила експерта); назва суду; назва справи та її номер; обставини справи, які мають значення для проведення експертизи; підстави для призначення експертизи; прізвище експерта або назва експертної установи, експертам якої доручається проведення експертизи; питання, які виносяться на вирішення експертові; перелік об'єктів, що підлягають дослідженню (у тому числі порівняльних зразків та інших матеріалів, направлених експертові, або посилання на такі переліки, що містяться в матеріалах справи); інші дані, які мають значення для проведення експертизи.
Згідно із пунктами 6.1, 6.3, 6.4 Науково-методичної рекомендації з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень об'єктом психологічної експертизи є психічно здорові особи (підозрюваний, обвинувачений, підсудний, виправданий, засуджений, свідок, потерпілий, позивач, відповідач: малолітні; неповнолітні; дорослого та похилого віку). Психологічна експертиза встановлює ті особливості психічної діяльності та такі їх прояви в поведінці особи, які мають юридичне значення та викликають певні правові наслідки. Основним завданням психологічної експертизи є визначення у підекспертної особи: індивідуально-психологічних особливостей, рис характеру, провідних якостей особистості; мотивотвірних чинників психічного життя і поведінки; емоційних реакцій та станів; закономірностей перебігу психічних процесів, рівня їхнього розвитку та індивідуальних її властивостей.
Судова експертиза повинна призначатися лише для встановлення даних, які входять в предмет доказування у справі, і не може стосуватися тлумачення і застосування правових норм.
Аналіз зазначених норм дає підстави дійти висновку про те, що судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для з'ясування обставин, що мають значення для справи (фактичних даних, що входять до предмета доказування), без яких встановити відповідні обставини неможливо, тобто у разі, коли висновки експерта не можуть замінити інші засоби доказування, наявні у справі докази є взаємно суперечливими.
При цьому неприпустимо ставити перед судовими експертами питання, вирішення яких не спрямовано на встановлення даних, що входять до предмета доказування у справі, а також правові питання, вирішення яких згідно з чинним законодавством віднесено до компетенції суду.
Викладене узгоджується з правовими висновками, наведеними у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року в справі № 6-9цс12, від 17 вересня 2014 року в справі № 6-131цс14 та у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 11 листопада 2019 року в справі № 496/4851/14-ц (провадження 61-7835сво19).
Таким чином питання про призначення судової експертизи повинно вирішуватися лише після ґрунтовного вивчення обставин справи і доводів сторін щодо необхідності такого призначення.
Зі змісту оскаржуваної ухвали місцевого суду вбачається, що вона відповідає вищевказаним вимогам законодавства та обставинам справи, оскільки стороною відповідача наведено достатні підстави та обгрунтовані мотиви для висновку про необхідність призначення у справі № 552/1316/23 судової психологічної експертизи.
Згідно зі статями 18, 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-ХІІ та набула чинності для України 27 вересня1991 року (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 3 Конвенції про права дитини визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
Аналіз наведених норм права, зокрема й практики Європейського суду з прав людини, дає підстави для висновку, що рівність прав батьків ( опікунів) щодо дитини є похідною від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й у першу чергу повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а вже тільки потім права батьків (опікунів). Аналогічні норми права містяться в національному законодавстві України.
Колегія суддів відмічає, що дитина є суб'єктом права і незважаючи на вікову категорію, неповну цивільну дієздатність, має певний обсяг прав. Одними з основних її прав є право висловлювати свою думку та право на врахування думки щодо питань, які стосуються її життя.
Стаття 171 СК України закріплює, що дитина має право бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Комплексний аналіз зазначених правових норм дає підстави для висновку про те, що при розгляді справ щодо визначення способу участі одного з батьків (опікунів) у вихованні та спілкуванні з дитиною суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв'язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків (опікунів) на виховання дитини і обов'язком батьків (опікунів) діяти в її інтересах. Під час вирішення такого спору беруться до уваги ставлення батьків (опікунів) до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до статті 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу.
З цією метою дитині, зокрема, надається можливість бути заслуханою під час будь-якого судового чи адміністративного розгляду, що стосується дитини, безпосередньо або через представника чи відповідний орган у порядку, передбаченому процесуальними нормами національного законодавства. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватися, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Озвучена думка дитини не є єдиною підставою, яка враховується при вирішенні питання про визначення способу участі одного з батьків(опікунів) у вихованні та спілкуванні з дитиною з огляду на те, що думка дитини не завжди може відповідати її інтересам та може бути висловлена під впливом певних зовнішніх факторів, яким вона в силу малолітнього віку неспроможна надавати правильну оцінку, чи інших можливих факторів впливу на неї.
Виходячи з наведеного, суд першої інстанції, вірно встановивши обставини справи та характер спірних правовідносин, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для задоволення клопотання сторони відповідача про призначення у справі судової психологічної експертизи, оскільки без залучення спеціальних знань у галузі психології неможливо буде встановити дійсні обставини справи, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень.
Так, судово-психологічна експертиза в галузі цивільного судочинства обов'язково застосовується у випадках визначення порядку участі у вихованні особи, яка проживає окремо, встановлення опіки та піклування тощо для встановлення реального ставлення та прихильності дитини до кожного з батьків (чи опікунів), впливу особистісних якостей батьків чи опікунів, їх реального ставлення до дитини, стилю виховання та інших психологічних чинників на всебічний розвиток дитини. Вирішення такого роду запитань може бути досягнуто тільки за допомогою використання спеціальних психологічних знань та проведення судово-психологічної чи комплексної експертизи, оскільки для прийняття правильного рішення буває недостатньо наявних у справі доказів, а відповіді дитини та позивача , як заінтересованої у позитивному вирішенні спору особи не завжди полегшують вирішення спору.
Вирішуючи заявлене клопотання представника відповідача та призначаючи у справі судову психологічну експертизу, суд першої інстанції правильно вважав, що призначення такої експертизи сприятиме якнайкращому забезпеченню та урахуванню інтересів дитини.
Отже, досліджуючи сукупність передбачених частиною першою статті 103 ЦПК України обставин, за яких суд призначає експертизу, колегія суддів зазначає, що обставини даного спору, з урахуванням змісту постановлених перед експертом питань, доводів позовної заяви, принципу змагальності та рівності сторін, які є елементами права на справедливий судовий розгляд, вимагають залучення фахівця, який має спеціальні знання у певній галузі, а висновок експертизи не буде мати для суду наперед встановленого значення, оскільки оцінюється у сукупності з іншими доказами у справі (стаття 110 ЦПК України).
Судом першої інстанції було створено рівні можливості учасникам процесу у доступі до суду та до реалізації і захисту їх прав, що є частиною гарантій справедливого правосуддя, зокрема принципів рівності та змагальності сторін, в судових засіданнях забезпечено можливість сторонам та їх представників висловити свої побажання, думки та/або заперечення щодо призначення психологічної експертизи, які взяті до уваги під час визначення судом питань, з яких має бути проведена відповідна експертиза.
Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
За таких обставинколегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є необгрунтованими, ухвала суду першої інстанції щодо призначення у даній справі судової експертизи постановлена відповідно до вимог матеріального та процесуального законодавства і підстав для її скасування суд не вбачає.
У відповідності до пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374 ч.1 п.1, 375, 382 ЦПК України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Київського районного суду міста Полтави від 18 вересня 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції є остаточною та в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: В.М.Триголов
Судді: А.І.Дорош
О.А.Лобов