12 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 420/4456/23
адміністративне провадження № К/990/11956/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі від 19 січня 2024 року у справі №420/4456/23 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправними та скасування наказів в частині, поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку,
ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому просив:
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 26 січня 2023 року №237, в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції;
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 13 лютого 2023 року №129 о/с, в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції;
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 07 березня 2023 року №229о/с, в частині, що стосується підполковника поліції ОСОБА_1 ;
- визнати протиправним і скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 22 березня 2023 року №303 о/с, в частині, що стосується підполковника поліції ОСОБА_1 ;
- поновити позивача на посаді начальника сектору моніторингу відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області зарахувавши час вимушеного прогулу до вислуги років;
- стягнути з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 14 лютого 2023 року по день поновлення на посаді.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 20 липня 2023 року, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі від 19 січня 2024 року, позов задоволено частково.
Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 237 від 26 січня 2023 року в частині застосування до ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби в поліції.
Визнано протиправним і скасовано наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області № 129 о/с від 13 лютого 2023 року в частині звільнення підполковника поліції ОСОБА_1 зі служби в поліції.
Поновлено ОСОБА_1 на посаді начальника сектору моніторингу відділу поліції № 2 Одеського районного управління поліції № 1 Головного управління Національної поліції в Одеській області з 01 березня 2023 року.
Стягнуто з Головного управління Національної поліції в Одеській області на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 84636,26 грн з відрахуванням обов'язкових платежів до бюджету та спеціальних фондів.
У задоволенні іншої частини позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій, Головне управління Національної поліції в Одеській області оскаржило їх до Верховного Суду.
Ухвалами Верховного Суду від 06 березня 2024 року та 26 березня 2024 року попередні касаційні скарги Головного управління Національної поліції в Одеській області повернуто на підставі пункту 4 частини п'ятої статті 332 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
27 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» втретє надійшла касаційна скарга Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі від 19 січня 2024 року у справі №420/4456/23.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Ураховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Перевіряючи зміст та аргументи касаційної скарги, поданої Головним управлінням Національної поліції в Одеській області, Верховний Суд установив, що її текст є практично ідентичним до тексту попередніх скарг, а повторні звернення до суду касаційної інстанції (07 березня 2024 року та 27 березня 2024 року) відбувалися на наступний день після постановлення Верховним Судом ухвали про повернення касаційної скарги, що свідчить по формальний підхід заявника до усунення недоліків скарги відповідно до зауважень Суду, висловленим ним в ухвалах від 06 березня 2024 року та 26 березня 2024 року.
Так, у тексті касаційної скарги заявник повторно указує, що підставами касаційного оскарження судових рішень у справі №420/4456/23 є пункти 1, 3 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, Головне управління Національної поліції в Одеській області зазначає, що підставою касаційного оскарження є неправильне застосування судами попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних судових рішень застосування пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію» (у зв'язку із реалізацією дисциплінарного стягнення у вигляді звільнення зі служби, накладеного відповідно до Дисциплінарного статуту Національної поліції України), що не відповідає висновками Верховного Суду, викладених у постановах від 25 квітня 2019 року у справі №816/604/17, від 29 жовтня 2018 року у справі № 826/17433/16, від 03 квітня 2019 року у справі № 816/1218/16, від 20 березня 2019 року у справі № 804/676/18, від 07 серпня 2019 року у справі № 540/2057/18, від 16 серпня 2019 року у справі № 804/2146/18, від 22 листопада 2019 року у справі № 826/6107/18, від 22 січня 2020 року у справі № 160/1750/19, від 25 червня 2020 року у справі № 2240/2329/18. від 30 серпня 2022 року у справі 120/8381/20-а, від 22 лютого 2023 року у справі № 200/11036/20-а, від 14 березня 2023 року у справі № 320/1206/21, від 11 липня 2023 року у справі №1.380.2019.002223, від 03 серпня 2023 року у справі №160/7157/19.
Верховний Суд зауважує, що аналогічні доводи були наведені у попередніх скаргах та відхилені Верховним Судом через їхню необґрунтованість. Заявником так і не сформовано чіткого переліку норм, висновку Верховного Суду щодо застосування яких, не ураховано судом апеляційної інстанції, не наведено аргументів подібності правовідносин у справі, рішення у якій ним оскаржуються до правовідносин у справах, у яких Верховним Судом сформовано висновки щодо застосування норми права та не зазначено висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду.
Крім того, таке формальне посилання на інші постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не ураховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтовано подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.
Суд звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
З огляду на викладене, заявником належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Щодо посилання на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України Суд зазначає таке.
У касаційній скарзі відповідач також зазначає про відсутність висновку Верховного Суду щодо «вірного застосування - пунктів 1 та 2 частини першої статті 18, частини першої та другої статті 19, пункту 6 частини першої статті 77 Закону України «Про Національну поліцію», статей 1, 11, 12, 13, 14 Дисциплінарного статуту Національної поліції України, затвердженого Законом України від 15 березня 2018 року N 2337-ХШ, абзацу першого, другого, шостого пункту 2 розділу II Правил етичної поведінки поліцейських, затверджених наказом МВС України від 09 листопада 2016 року № 1179».
Проте як саме такий висновок вплине на вирішення цього спору скаржник не указав, а лише послався на виконання Верховним Судом функції «суду права», що розглядає спори, які мають важливе значення для суспільства та держави, з наведенням загальної фрази щодо його завдань, як найвищої судової установи в Україні, навівши частковий опис та власну оцінку обставин справи, що є переоцінкою доказів.
Верховний Суд наголошує на тому, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 3 частини четвертої статті 328 КАС України скаржник, чітко указавши норму права щодо питання застосування якої у подібних правовідносинах відсутній висновок Верховного Суду, повинен обґрунтувати чому, на його думку, судами першої та (або) апеляційної інстанцій було застосовано неправильно, а також навести мотиви, у чому полягає помилка судів при застосуванні відповідної норми права та як на думку скаржника відповідна норма повинна застосовуватися.
Суд указує, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої пунктом 3 частини четвертої статті 328 КАС України, вимагає не лише констатації факту відсутності висновку Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, а і визначення норми (норм) права, що потребує висновку, підстав необхідності такого висновку у подібних правовідносинах (усунення колізій норм права, визначення пріоритету однієї норми над іншою, тлумачення норми), а також зазначення, у чому, на думку заявника, полягає неправильне застосування норми права, щодо якої необхідний висновок Верховного Суду.
Разом із тим, скаржник навів лише загальні вимоги щодо дотримання службової дисципліни поліцейським, з посиланням на невідповідність поведінки позивача до цих вимог, що є суб'єктивними аргументами, та виклав частковий опис обставин справи, без належного взаємозв'язку з нормами законодавства, що потребують вирішенню Верховним Судом шляхом формування відповідного висновку. Отож касаційна скарга не містить належних аргументів щодо їх неправильного застосування судом апеляційної інстанції та необхідність висновку Верховного Суду щодо цієї норми саме у цій справі.
З огляду на викладене, Суд вважає безпідставними посилання скаржника на пункт 3 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу касаційного оскарження.
Також скаржник, серед іншого, у касаційній скарзі посилається на те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а справа має виняткове значення. Проте такі підстави не є самостійною підставою для касаційного оскарження зазначених судових рішень у цій справі (розглянутої у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження), оскільки за нормами частини п'ятої статті 328 КАС України ці аргументи необхідно додатково зазначати виключно у разі оскарження судових рішень, перегляд яких у Верховному Суді не передбачено нормами КАС України.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 23 липня 2023 року та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду у справі від 19 січня 2024 року у справі №420/4456/23 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко