12 квітня 2024 року
м. Київ
справа № 160/659/23
адміністративне провадження № К/990/11789/24
Верховний Суд у складі судді-доповідача Касаційного адміністративного суду
Мельник-Томенко Ж.М., перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №160/659/23 за позовом ОСОБА_1 до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Фонду державного майна України про визнання протиправними дії, бездіяльності, стягнення середнього заробітку та моральної шкоди,
ОСОБА_1 звернулася до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях, Фонду державного майна України, в якому просила:
- стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на її користь заробітну плату в розмірі середнього заробітку за період відсторонення позивача від виконання посадових обов'язків з 01 вересня 2015 року по 11 квітня 2016 року включно в розмірі 58790,43 грн;
- стягнути з Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях на її користь середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 12 квітня 2016 року по 19 жовтня 2022 року у розмірі 2396519,48 грн;
- визнати протиправними дії Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в частині невиконання ними вимог статті 116 Кодексу Законів про працю України (далі - КЗпП України) та частини першої статті 22 Закону України «Про державну службу» (у редакції Закону України від 16 грудня 1993 року №3723-XII) та частини четвертої статті 72 Закону України «Про державну службу»(у редакції Закону України від 10 грудня 2015 року № 889-VIII) щодо непроведення з нею остаточного розрахунку;
- визнати протиправною бездіяльність Фонду державного майна України в частині контролю за діями Регіонального відділення Фонду державного майна України по Дніпропетровській, Запорізькій та Кіровоградській областях в частині невиконання наказів з особового складу та вимог статті 116 КЗпП України щодо остаточного з нею розрахунку на підставі наказу Фонду державного майна України від 11 квітня 2016 року № 48-р;
- стягнути з Фонду державного майна України на її користь 50000 грн у відшкодування моральної шкоди.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року, у задоволенні позову відмовлено.
26 березня 2024 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №160/659/23.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, Суд зазначає таке.
За правилами частини першої статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Імперативними приписами частини четвертої статті 328 КАС України обумовлено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами другою і третьою статті 353 цього Кодексу.
Згідно із пунктом 4 частини другої статті 330 КАС України у касаційній скарзі зазначаються підстава (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 328 цього Кодексу підстави (підстав).
Ураховуючи положення процесуального закону необхідно зазначити, що під час касаційного оскарження судових рішень, зазначених у частині першій статті 328 КАС України, обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення ним (ними) норм процесуального права має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини четвертої статті 328 КАС України як на підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга.
Так, у тексті касаційної скарги заявник указує, що підставою касаційного оскарження судових рішень у справі №160/659/23 є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Суд зауважує, що у разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України недостатньо самого лише зазначення постанови Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права, обов'язковою умовою є те, що правовідносини у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду і у якій подається касаційна скарга) мають бути подібними.
Подібність правовідносин означає, зокрема, тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.
При цьому обставини, які формують зміст правовідносин і впливають на застосування норм матеріального права, а так само оцінка судами їх сукупності, не можуть вважатися подібністю правовідносин.
Тобто обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України, скаржниця зазначає, що підставою касаційного оскарження є, зокрема, неврахування судами першої та апеляційної інстанцій під час ухвалення оскаржуваного судового рішення висновків Верховного Суду, сформованих у цивільних справах, зокрема у постанові від 29 липня 2021 року у справі №210/259/19 щодо застосування статей 116, 117 КЗпП України та у постанові від 21 липня 2021 року у справі №303/5205/18 щодо відшкодування моральної шкоди за статтею 237-1 КЗпП України.
Аналізуючи доводи заявниці в цій частині та зміст указаних нею постанов Верховного Суду, Суд зауважує, що ці посилання є безпідставними, оскільки правовідносини, що вирішувалися судами у справах №210/259/19 та №303/5205/18 не є подібними до спірних правовідносин, насамперед за їхнім змістом.
Так, у цивільній справі №210/259/19 вирішувався спір щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку за період з 03 лютого 2017 року до 30 січня 2019 року, який суд зменшив, застосувавши принцип співмірності, оскільки на момент звільнення позивача існував спір щодо її права позивача на отримання матеріальної допомоги на оздоровлення, який вирішено на користь працівника в повному обсязі. Тому розмір наявної заборгованості в розмірі 285 481,35 грн є неспівмірним із середнім заробітком позивача за час затримки розрахунку.
Натомість у цій справі, предметом спору є заробітна плата у розмірі середнього заробітку за період відсторонення позивачки від виконання посадових обов'язків і стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є похідними від цих вимог. Водночас зміст оскаржуваних судових рішень свідчить про те, що вирішуючи спір та відмовляючи в задоволенні позову, суди, з посиланням на практику Верховного Суду у справі № 817/1338/18, виходили з того, що позивачку відсторонено від виконання службових обов'язків у серпні 2015 року із збереженням заробітної плати, а надалі їй нараховано та виплачено матеріальну допомогу у зв'язку із втратою працездатності у період з 25 вересня 2015 року по 11 квітня 2016 року відповідно до наданих нею листків непрацездатності. Отже, обставини цієї справи не є релевантними до спірних правовідносин у цивільній справі №210/259/19.
Що стосується висновків Верховного Суду у цивільній справі №303/5205/18 стосовно відшкодування моральної шкоди за статтею 237-1 КЗпП України, то Суд зауважує, що у вказаній справі питання відшкодування моральної шкоди вирішувалося через призму оцінки правомірності наказу про звільнення особи через психологічний тиск, через що, визначаючи розмір відшкодування моральної шкоди, суди врахували конкретні обставини справи, характер порушення прав позивачів, істотність вимушених змін у їх житті, порушення, що полягали в незаконному звільненні позивачів та зусилля, вжиті для відновлення трудових прав, перебування у важкому матеріальному стані, та визначили розмір моральної шкоди з урахуванням принципів достатності та справедливості. Отож, указані висновки є оціночними та сформованими за певних обставин, відмінних від спірних правовідносин.
Суд також звертає увагу на те, що посилання на практику Верховного Суду (без аналізу та врахування обставин справи, за яких судом касаційної інстанції було зроблено відповідні висновки, без доведення подібності правовідносин у справах) щодо оцінки того чи іншого аргументу, які зроблені на підставі встановлених фактичних обставин конкретної справи і наявних в матеріалах справи доказів, не є свідченням застосування судами попередніх інстанцій у цій справі норм матеріального права без урахування висновків Верховного Суду щодо їх застосування.
Таке формальне посилання на інші постанови Верховного Суду не може вважатись належним обґрунтуванням підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України, оскільки заявником не зазначено норми права, висновку Верховного Суду щодо застосування якої не ураховано судами попередніх інстанцій, та не обґрунтовано подібності правовідносин у інших справах, на які він посилається.
З огляду на викладене, заявницею належним чином не обґрунтовано посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Інші аргументи скарги зводяться до часткового опису обставин справи, з посиланням на факти, що свідчать про іншу оцінку обставин у справі, що за приписами частини другої статті 341 КАС України, згідно з якою оцінка доказів, установлення обставин, що не були встановлені або відхилені судом та вирішення питання щодо переваги одних доказів над іншими, не є повноваженнями суду касаційної інстанції, а позивач обґрунтовує свої доводи саме посиланням на обставини справи, що мають оціночний характер у сукупності з іншими доказами у справі, що не є підставою для відкриття касаційного провадження у справі.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстав оскарження судових рішень у цій справі, за яких Верховний Суд може відкрити касаційне провадження у цій справі.
Верховний Суд звертає увагу, що на стадії відкриття касаційного провадження касаційний суд не перевіряє законність і обґрунтованість судових рішень, а перевіряє касаційну скаргу на предмет дотримання особою, яка її подає, вимог щодо форми і змісту касаційної скарги, а також дотримання строків реалізації права на касаційне оскарження.
Ураховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
У контексті наведеного слід зауважити, що з урахуванням внесених до КАС України змін, які набрали чинності 08 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, а тому відсутність у касаційній скарзі визначених законом підстав касаційного оскарження унеможливлює її прийняття та відкриття касаційного провадження.
При цьому такий недолік касаційної скарги зумовлює її повернення одноособово суддею, без аналізу колегією суддів дотримання решти вимог, визначених статтею 330 КАС України.
Згідно з пунктом 4 частини п'ятої статті 332 КАС України касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається суддею-доповідачем також, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.
За викладених обставин касаційна скарга підлягає поверненню, як така, що не містить підстав касаційного оскарження з обґрунтуванням того, в чому саме полягає неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, що призвело до ухвалення незаконного рішення (рішень).
Одночасно Суд роз'яснює, що повернення касаційної скарги не перешкоджає повторному зверненню зі скаргою до суду, якщо буде усунуто обставини, які зумовили її повернення.
Керуючись статтями 248, 328, 330, 332, 341, 355, 359 КАС України, Суд
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 25 липня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року у справі №160/659/23 - повернути особі, яка її подала.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи. Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими матеріалами.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання й оскарженню не підлягає.
СуддяЖ.М. Мельник-Томенко