Справа № 757/23025/22-к Головуючий в І інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/3238/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції - ОСОБА_2
03 квітня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду в складі суддів:
ОСОБА_2 (головуюча), ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
секретар - ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року,
Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року ОСОБА_6 , який обвинувачується у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 149, ч. 4 ст. 152, ч. 1, 3 ст. 301, ч. 1, 3 ст. 301-1 КК України, продовжено строк дії запобіжного заходу у виді тримання під вартою на 60 діб, тобто до 06 травня 2024 року.
В обґрунтування мотивів ухваленого рішення суд вказав про те, що обставини по кримінальному провадженню з часу обрання запобіжного заходу не змінились, ризики, передбачені п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, які враховувались при обранні запобіжного заходу, не зменшились і унеможливлюють застосування до обвинувачених ОСОБА_8 та ОСОБА_6 іншого більш м'якого запобіжного заходу, не пов'язаного з утриманням під вартою, а тому обрана до них міра запобіжного заходу у виді тримання під вартою підлягає продовженню.
В апеляційній скарзі захисника вказано, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою та постановленою з істотним порушенням вимог КПК України, а тому підлягає скасуванню. В обґрунтування доводів апеляційної скарги вказав про те, що прокурор не довів наявність обґрунтованої підозри ОСОБА_6 у вчиненні інкримінованих кримінальних правопорушень, оскільки ніяких доказів скоєння злочинів він не надав. Також зазначив, що прокурор не довів наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а також неможливість застосування більш м'якого запобіжного заходу, оскільки клопотання про продовження запобіжного заходу у виді тримання під вартою про містить жодного чіткого обґрунтування, які саме докази дають підстави стороні обвинуваченого вважати, що зазначені ризики є реальними і потребують вжиття заходів забезпечення кримінального провадження, адже ОСОБА_6 не може переховуватися від органів досудового розслідування та суду, бо має постійне місце проживання, доказів впливу на потерпілу, свідків, інших підозрюваних, обвинувачених, експерта, спеціаліста до клопотання не додано, а продовжити кримінальне правопорушення він не може, оскільки воно припинено. Просить суд оскаржувану ухвалу скасувати та обрати ОСОБА_6 запобіжний захід, не пов'язаний з тримання під вартою.
Захисник ОСОБА_7 та прокурор до суду апеляційної інстанції не з'явились, були належним чином повідомлені про дату та час розгляду справи, заяв про розгляд провадження за участі сторін до суду не надходило, що, відповідно до вимог ч. 4 ст. 422-1 КПК України не перешкоджає розгляду провадження.
Вивчивши матеріали провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
За змістом ч. 2 ст. 177, ст. 197 КПК України підставою як застосування запобіжного заходу, у тому числі і у виді тримання під вартою, так і продовження строків тримання під вартою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч. 1 ст. 177 КПК України. Частиною першою ст. 194 КПК України визначений обов'язок суду встановити чи доводять надані сторонами кримінального провадження докази обставини, які свідчать про:
наявність обґрунтованої підозри у вчиненні підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
наявність достатніх підстав вважати, що існує хоча б один із ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу, і на які вказує слідчий, прокурор;
недостатність застосування більш м'яких запобіжних заходів для запобігання ризику або ризикам, зазначеним у клопотанні.
Як вбачається із матеріалів провадження питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання обвинуваченого під вартою було вирішено на стадії судового розгляду. Тобто, це питання вирішувалось на стадії, яка унеможливлює перевірку обґрунтованості підозри, оскільки остання перестала існувати і на заміну якої висунуте обвинувачення. Обґрунтованість же обвинувачення перевіряється судом, який здійснює судовий розгляд на підставі обвинувального акта шляхом дослідження наданих сторонами кримінального провадження доказів і може бути вирішене шляхом ухвалення остаточного рішення у вказаному кримінальному провадженні. Таким чином, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою у суді першої інстанції на стадії судового розгляду та при перевірці відповідного рішення судом апеляційної інстанції вирішальним є вирішення питання про наявність ризиків, передбачених ч. 1 ст. 177 КПК України.
У ході судового розгляду, суд першої інстанції визнав, що прокурором доведено наявність ризиків, передбачених п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України. Оцінивши зазначені ризики, суд першої інстанції дійшов до обґрунтованого висновку про необхідність продовження строку тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, належним чином мотивувавши своє рішення.
Так, колегією суддів визнається доведеним ризик переховування обвинуваченого ОСОБА_6 від суду. При цьому, вказаний ризик, на думку колегії суддів, є значним. Колегія суддів зважає на те, що ОСОБА_6 обвинувачується, у тому числі, у вчиненні особливо тяжкого злочину проти статевої свободи та статевої недоторканості особи, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від 10 до 15 років. Наявність вказаного ризику стверджується суворістю покарання, яке загрожує обвинуваченому у випадку доведеності його вини у вчиненні інкримінованих йому кримінальних правопорушень, що суд зобов'язаний враховувати відповідно до вимог п. 2 ч. 1 ст. 178 КПК України. При оцінці цього ризику, колегією суддів враховуються конкретні обставини вчинення кримінальних правопорушень, поставлених у вину обвинуваченому, а також існування реальної можливості переховування, враховуючи ситуацію, яка існує в державі, яка викликана внаслідок військової агресії з боку Російської Федерації. Наведене указує на існування ризику переховування обвинуваченого від суду, що указує на наявність підстав для продовження щодо обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Обставини вчинення поставлених у вину обвинуваченому ОСОБА_6 кримінальних правопорушень дають підстави стверджувати про існування ризику незаконного впливу на потерпілу, свідків.
Також колегією суддів визнається доведеним ризик вчинення іншого кримінального правопорушення ОСОБА_6 . При оцінці вказаного ризику колегією суддів враховується той факт, що ОСОБА_6 згідно з висновком судово-психіатричного експерта № 47 від 11.02.2022 року виявляє ознаки розладів сексуальної поведінки, а саме розлади статевої переваги у вигляді педофілії (F65.4 за Міжнародною класифікацією психічних та поведінкових розладів 10-го перегляду), що свідчить про те, що обвинувачений може продовжувати вчиняти аналогічні кримінальні правопорушення у разі застосування до нього запобіжного заходу, не пов'язаного з триманням під вартою. Обраний запобіжний захід у вигляді тримання обвинуваченого ОСОБА_6 під вартою, на думку колегії суддів, здатний у повній мірі запобігти зазначеному вище ризику.
Наведене у своїй сукупності вказує на обґрунтованість висновків суду першої інстанції про існування ризиків, передбачених п.п. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, що вказує на наявність підстав для продовження застосованого до обвинуваченого ОСОБА_6 запобіжного заходу у виді тримання під вартою.
Таким чином, на думку колегії суддів, суд першої інстанції дійшов правильних висновків про те, що вказані обставини кримінального провадження свідчать про неможливість застосування щодо обвинуваченого ОСОБА_6 іншого запобіжного заходу, передбаченого ст. 176 КПК України, оскільки він не забезпечить належної поведінки останнього під час розгляду кримінального провадження.
Щодо можливості застосування до обвинуваченого інших альтернативних заходів, то колегія суддів у цьому питанні зважає на наступне.
На думку колегії суддів, запобіжні заходи у вигляді домашнього арешту чи визначення розміру застави не в змозі забезпечити належну процесуальну поведінку обвинуваченого ОСОБА_9 та попередити ризик переховування обвинуваченого від суду, у зв'язку із їх недостатнім стримуючим впливом за наявності зазначених вище обставин.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на позицію Європейського суду з прав людини у справах «Ілійков проти Болгарії», «Летельє проти Франції», «Москаленко проти України» де зазначено, що «суворість передбаченого покарання» є суттєвим елементом при оцінюванні «ризиків переховування або повторного вчинення злочинів», а особлива тяжкість деяких злочинів може викликати таку реакцію суспільства і соціальні наслідки, які виправдовують попереднє ув'язнення як виключну міру запобіжного заходу протягом певного часу.
Таким чином, рішення суду першої інстанції прийнято на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, досліджено належним чином всі матеріали провадження та наведено в ухвалі мотиви, з яких прийнято відповідне рішення.
На переконання колегії суддів, таке судове рішення не суперечить вимогам ст. 5 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, оскільки в справі існують реальні ознаки справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи, а також цілком відповідають практиці Європейського Суду з прав людини, яка свідчить про те, що рішення суду повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, про те, що саме запобіжний захід у вигляді тримання під вартою може забезпечити виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків у цьому кримінальному провадженні.
Наведене вказує на відсутність підстав для скасування ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 року щодо ОСОБА_6 , у зв'язку із чим колегія суддів вважає за необхідне залишити ухвалу без змін, а апеляційну скаргу захисника - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422-1КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника обвинуваченого ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 залишити без задоволення.
Ухвалу Деснянського районного суду м. Києва від 07 березня 2024 рокущодо ОСОБА_6 залишити без змін.
Ухвала оскарженню не підлягає.
______________ _____________ ______________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4