04 квітня 2024 року
м. Київ
cправа № 920/413/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Губенко Н. М. - головуючий, Вронська Г. О., Кондратова І. Д.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР"
на рішення Господарського суду Сумської області
у складі судді Заєць С. В.
від 26.09.2023 та
на постанову Північного апеляційного господарського суду
у складі колегії суддів: Гаврилюка О. М., Майданевич А. Г., Сулім В. В.
від 08.02.2024
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Харвест"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР"
про стягнення 1 253 771,28 грн,
У квітні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Річ Харвест" звернулося до Господарського суду Сумської області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" про стягнення матеріальних збитків у розмірі 100% вартості товару, який неповернутий з відповідального зберігання, в сумі 1 253 771,28 грн.
Рішенням Господарського суду Сумської області від 26.09.2023 у справі № 920/413/23 позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Харвест" до Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" задоволено повністю: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Харвест" 1 253 771,28 грн матеріальних збитків у розмірі 100% вартості товару, який неповернутий з відповідального зберігання
Постановою від 08.02.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду Сумської області від 26.09.2023 у справі № 920/413/23.
13 березня 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду Сумської області від 26.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024 у справі № 920/413/23.
Перевіривши касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2023 рік" установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 684,00 грн.
Предметом спору у цій справі є стягнення 1 253 771,28 грн, що менше, ніж п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (1 342 000,00 грн).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23 жовтня 1996 року; "Brualla Gomes de la Torre v. Spain" від 19 грудня 1997 року).
Отже, Верховному Суду надано право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у статті 287 Господарського процесуального кодексу України, що узгоджується з положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
В своїй касаційні скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР", як на підставу касаційного оскарження, посилається на підпункти "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження, з посиланням на підпункт "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, з огляду на суспільну проблемність, яка висвітлюється та наводиться в межах даної справи (зокрема, стягнення коштів на користь осіб, громадян держави, яка підтримує російську федерацію - державу, яка здійснює збройну агресію проти України), а також фундаментальність висновків у даній справі та їх вплив на порядок та умови виконання сторонами різного роду договорів, в яких стороною є суб'єкт господарювання, який в тій чи іншій мірі (спосіб) підтримує військову збройну агресію проти України. Скаржник зауважує, що ним до Верховного Суду подано дві касаційні скарги із необхідністю вирішення виключної правової проблеми в межах справи № 920/441/23 та справи № 920/89/23, аналогічні та/або близькі за змістом.
В обґрунтування підстав касаційного оскарження, з посиланням на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначає, що дана справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, з огляду на те, що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновків Верховного Суду, наведених в касаційній скарзі, та за відсутності правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах.
Розглянувши викладені скаржником доводи щодо наявності випадків, передбачених підпунктами "а" та "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку, що твердження про те, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу, є безпідставними. Подана касаційна скарга фактично зводиться до спроби переконати Суд у необхідності переглянути зміст оскаржуваних судових рішень.
Відповідно до частини 4 статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
Єдність судової практики є фундаментальною засадою здійснення судочинства і визначається тим, що має гарантувати стабільність правопорядку, об'єктивність і прогнозованість правосуддя. Застосування ж судами різних підходів до тлумачення законодавства, навпаки, призводить до невизначеності закону, його суперечливого та довільного застосування. Також єдність судової практики є складовою вимогою принципу правової визначеності.
При цьому, фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Водночас, формування єдиної правозастосовчої практики та забезпечення розвитку права є метою вирішення виключної правової проблеми, яка має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів.
Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а у невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності. З погляду якісного критерію про виключність правової проблеми свідчать такі обставини, як відсутність сталої судової практики в питаннях, що визначаються, як виключна правова проблема; невизначеність на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватися як виключна правова проблема; необхідність застосування аналогії закону чи права; вирішення правової проблеми необхідне для забезпечення принципу пропорційності, тобто належного балансу між інтересами сторін у справі.
Суд зазначає, що скаржником не доведено як існування кількісного та якісного вимірів в оцінці виключної правової проблеми, так і існування правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Так, як зазначає скаржник, ним до Верховного Суду подано дві касаційні скарги із необхідністю вирішення виключної правової проблеми в межах справи № 920/441/23 та справи № 920/89/23, аналогічні та/або близькі за змістом.
Однак, у справі № 920/441/23, на яку посилається скаржник та по якій ним подано касаційну скаргу до Верховного Суду, рішенням Господарського суду Сумської області від 27.10.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду 24.01.2024, позов задоволений повністю: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАНДЕСА УКРАЇНА" 1 503 579,60 грн матеріальних збитків у розмірі 100% вартості товару, який неповернутий з відповідального зберігання. Касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" на вказані судові рішення у справі № 920/441/23 призначена до розгляду на 30.04.2024. Отже остаточне судове рішення Верховним Судом не прийняте, що унеможливлює встановлення того, що судами сформульовано різну правову позицію при вирішенні справ з аналогічними обставинами.
У справі № 920/89/23, на яку також посилається скаржник та по якій ним подано касаційну скаргу до Верховного Суду, рішенням Господарського суду Сумської області від 15.06.2023, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023, позов задоволено частково: присуджено до стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАНДЕСА УКРАЇНА" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФРАНДЕСА УКРАЇНА" суму основного боргу в розмірі 1 445 421,35 грн, пеню в розмірі 10 890,16 грн, штраф у розмірі 139 714,87 грн та доплату скоригованої загальної вартості поставленого товару у гривневому еквіваленті в сумі 432 190,00 грн; в решті позову відмовлено. Постановою від 27.03.2024 Верховний Суд закрив касаційне провадження у справі № 920/89/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" на постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023, відкрите за виключним випадком, передбаченим пунктом 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України. В іншій частині касаційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" залишив без задоволення, а постанову Північного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 залишив без змін. При чому у справі № 920/89/23 спір виник внаслідок неналежного виконання зобов'язань за договором поставки, а не договору зберігання, як у справі № 920/413/23.
До того ж у постанові від 27.03.2024 у справі № 920/89/23 Верховний Суд, дослідивши доводи, наведені у касаційній скарзі, зазначив, що обставини щодо неправильного застосування судами норм матеріального права за відсутності висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права ("щодо порядку та умов грошового виконання однією стороною договірних зобов'язань коли засновники та керівники іншої сторони договору були громадянами республіки білорусь, котра підтримує російську федерацію - державу, яка здійснює збройну агресію проти України") під час касаційного провадження не підтвердилися, оскільки доводи касаційної скарги в цій частині зводяться до заперечення обставин, встановлених судами попередніх інстанцій під час розгляду справи, а також перегляду вже здійсненої оцінки доказів у справі. Верховний Суд у вказаній постанові зазначив, що суд апеляційної інстанції перевірив аргументи відповідача стосовно неможливості виконання грошового зобов'язання за договором поставки, оскільки засновниками позивача є громадяни Республіки Білорусь. Суд апеляційної інстанції встановив, що ТОВ "Франдеса Україна" створене за законодавством України, бенефіціарними власниками цього Товариства є громадяни України та зобов'язання, що виникли між позивачем та відповідачем у межах цього спору, не підпадають під заборони, встановлені постановою Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18.
Також Суд зазначає, що у даній справі № 920/413/23 судом апеляційної інстанції було встановлено, що із доданого до відзиву на позовну заяву Витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 24.04.2023 вбачається, що єдиним засновником (учасником) Товариства з обмеженою відповідальністю "Річ Харвест", який володіє 100% статутного капіталу товариства є ОСОБА_1, який має постійне місцепроживання в Україні за адресою: АДРЕСА_1 , також, позивачем до відповіді на відзив на позовну заяву додано Посвідку на постійне проживання № НОМЕР_1, виданою 20.01.2016 органом 8001, що унеможливлює застосування обмежень, встановлених постановою Правління Національного банку України від 24.02.2022 № 18.
Викладене свідчить про відсутність (не доведення скаржником) існування кількісного та якісного вимірів в оцінці виключної правової проблеми, та існування самого правового питання, щодо якого є проблема невизначеності.
Наведені скаржником доводи зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного викладення обставин справи, до переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи.
Таким чином, касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" не містить належних обґрунтувань випадків, які могли б підпадати під дію підпункту "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо можливості касаційного оскарження судових рішень.
Щодо доводів скаржника про те, що справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для нього, то такі аргументи скаржника до уваги Судом не беруться, оскільки посилання на неврахування судами першої та апеляційної інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах, наведених в касаційній скарзі, та за відсутності певного правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах є виключними випадками касаційного оскарження, передбаченими пунктами 1 та 2 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Натомість, норма пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України передбачає виключні випадки для касаційного оскарження судових рішень, зокрема, у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. При цьому тягар доказування наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, покладається саме на скаржника.
Будь-яких інших обґрунтувань підстав касаційного оскарження, з посиланням на підпункт "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, окрім зазначених вище, скаржник не наводить.
Вказане свідчить про те, що касаційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" також не містить належних обґрунтувань випадків, які могли б підпадати під дію підпункту "в" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України щодо можливості касаційного оскарження судових рішень.
За таких обставин, Суд приходить до висновку, що у поданій касаційній скарзі Товариство з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" хоча й зазначило про наявність підстав, передбачених підпунктами "а" та "в" підпункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, проте не навело належних обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію вказаних норм права.
Як визначено у рішенні Європейського суду з прав людини від 20 травня 2010 року у справі "Пелевін проти України" (заява №24402/02), право на доступ до суду не є абсолютним і може підлягати дозволеним за змістом обмеженням, зокрема щодо умов прийнятності скарг (пункт 27). Отже, кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, спрямовані на недопущення безладного перебігу судового процесу. Такі обмеження дозволяються опосередковано, оскільки право на доступ до суду "за своєю природою потребує регулювання державою, регулювання, що може змінюватися у часі та місці відповідно до потреб і ресурсів суспільства та окремих осіб" [рішення від 28 травня 1985 року у справі "Ешингдейн проти Сполученого Королівства" (пункт 57)].
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23 жовтня 1996 року "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява №21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у справі з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, та відсутність належного обґрунтування наявності випадків, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 920/413/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" на рішення Господарського суду Сумської області від 26.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024, оскільки вона подана на судові рішення, які не підлягають касаційному оскарженню.
Керуючись статтями 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 920/413/23 за касаційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "АГРОХІМ-ПАРТНЕР" на рішення Господарського суду Сумської області від 26.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 08.02.2024.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Головуючий Н. М. Губенко
Судді Г. О. Вронська
І. Д. Кондратова