Справа № 757/2024/24-ц
№ апеляційного провадження: 22-ц/824/7622/2024
Головуючий у суді першої інстанції: Головко Ю.Г.
Доповідач у суді апеляційної інстанції: Крижанівська Г.В.
26 березня 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
судді-доповідача Крижанівської Г.В.,
суддів Матвієнко Ю.О., Шебуєвої В.А.,
при секретарі Шпирук Ю.С.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката Федишина Юрія Юрійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року про забезпечення позову, постановлену у складі судді Головко Ю.Г., у цивільній справі № 757/2024/24-ц за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів,-
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів. Просив стягнути з ОСОБА_2 на його користь 184 600,00 євро.
Одночасно із позовною заявою ОСОБА_1 подав заяву про забезпечення позову шляхом заборони на відчуження належної ОСОБА_2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 . Зазначав, що ОСОБА_2 може відчужити вказану квартиру третім особам, що в подальшому може суттєво утруднити або зробити неможливим виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову задоволено частково.
Заборонено відчуження 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , що зареєстрована на праві власності за ОСОБА_2 , на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2016 року, виданого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Радіоновою Л.І.
Не погоджуючись з вказаною ухвалою суду адвокат Федишин Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подав апеляційну скаргу. Просив скасувати ухвалу суду першої інстанції в частині відмови в накладенні заборони на відчуження всієї квартири, та ухвалити в цій частині нове судове рішення про задоволення заяви про забезпечення позову в повному обсязі. Посилається на те, що судом було порушено норми матеріального та процесуального права, неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи. Зазначає, що суд першої інстанції, постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову, вказав, що відповідачці ОСОБА_2 на праві власності належить 1/2 частина квартири згідно відомостей, що містяться в інформаційній довідці КП КМР «КМ БТІ» від 09 серпня 2021 року. Разом з тим, судом не враховано, що інша 1/2 частина квартири належить відповідачі згідно свідоцтва про право на спадщину від 28 жовтня 2016 року, копія якого була долучена до позову та заяви про забезпечення позову. Тобто відповідачці належить ціла квартира, про заборону відчуження якої просив позивач. Також, звертає увагу на те, що ціна позову становить 184 600,00 євро, що в еквіваленті складає близько 7 500 000,00 грн., в той час як вартість цілої квартири складає 6 820 000,00 грн., відтак, заходи забезпечення позову є співмірними з ціною позову.
В судовому засіданні адвокат Федишин Ю.Ю., який діє в інтересах ОСОБА_1 , апеляційну скаргу підтримав, просив задовольнити з наведених у ній підстав.
ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, про час та місце апеляційного розгляду справи повідомлена належним чином, а тому, колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважала за можливе слухати справу за її відсутності.
Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість постановленої ухвали, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Постановляючи ухвалу про часткове задоволення заяви про забезпечення позову ОСОБА_1 суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_2 є власником 1/2 частини квартири АДРЕСА_2 , а тому, забезпечення позову шляхом заборони відчуження на 1/2 частину квартири, належної відповідачці, є обґрунтованим заходом забезпечення позову, який відповідає характеру спірних правовідносин, і зможе забезпечити в подальшому виконання рішення суду у разі задоволення позову.
Колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції в повному обсязі.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Пунктами 2 ч. 1 ст. 150 ЦПК України визначено, що позов забезпечується, зокрема, забороною вчиняти певні дії.
Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами (ч. 3 ст. 150 ЦПК України).
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Метою забезпечення позову, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Відповідно до заявлених позовних вимог ОСОБА_1 просив стягнути з ОСОБА_2 184 600,00 євро боргу за договором позики. Позивач зазначав, що 29 вересня 2023 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до умов якого ОСОБА_1 надав відповідачці в борг грошові кошті в сумі 120 000,00 євро, а ОСОБА_2 зобов'язалася у строк до 01 січня 2024 року повернути кошти та відповідно до п. 4 договору позики сплатити відсотки за користування позикою. ОСОБА_2 своє зобов'язання щодо повернення отриманих в позику коштів не виконала.
З метою забезпечення реального виконання рішення суду у разі задоволення позову, ОСОБА_1 просив в порядку забезпечення позову заборонити відчуження належної на праві приватної власності ОСОБА_2 квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
За змістом ст. 149 ЦПК України підставою для забезпечення позову є наявність обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може суттєво ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 на праві особистої приватної власності належить квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Так, згідно інформаційної довідки КП КМР «Київське міське бюро технічної інвентаризації» КВ-2021 № 26795 від 09 серпня 2021 року, 1/2 частина квартири АДРЕСА_3 , на праві власності зареєстровано за ОСОБА_2 : 1/3 частина на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району 19 лютого 1998 року, розпорядження № 11743, дата проведення реєстрації в Бюро - 24 лютого 1998 року за реєстровим № 3296; 1/6 частина на підставі свідоцтва про право на спадщину, виданого Восьмою Київською державною нотаріальною конторою 05 травня 2008 року, № 3-284, дата проведення реєстрації в Бюро - 17 травня 2008 року за реєстровим № 3296 (а.с. 9).
Згідно свідоцтва про право на спадщину за законом від 28 жовтня 2016 року, виданого державним нотаріусом Шостої Київської державної нотаріальної контори Радіоновою Л.І., ОСОБА_3 успадкувала після ОСОБА_3 , 1/2 частину квартири АДРЕСА_3 , з яких 1/3 частка квартири належала померлій на підставі свідоцтва про право власності на житло, виданого органом приватизації державного житлового фонду Старокиївського району 19 лютого 1998 року, згідно з розпорядженням від 19 лютого 1998 року № 11743, зареєстрованого в Бюро технічної інвентаризації м. Києва 24 лютого 1998 року за № 3296, та 1/6 частка квартири належала померлій на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом, виданого Восьмою Київською державною нотаріальною конторою 05 травня 2008 року, № 3-282, зареєстрованого в проведення реєстрації в Київському міському бюро технічної інвентаризації 17 травня 2008 року за № 3296 (а.с. 10).
Таким чином ОСОБА_2 є власником всієї квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 .
Враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про наявність підстав лише для часткового задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення його позову та накладення заборони відчуження лише на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_2 .
Враховуючи майновий характер спору та ціну позову, обраний ОСОБА_1 спосіб забезпечення позову у вигляді накладення заборони відчуження на вказану квартиру ОСОБА_2 відповідає заявленим позовним вимогам і є співмірним.
Матеріали справи не містять даних, які б виключали можливість накладення судом заборони відчуження в рамках забезпечення позову на квартиру АДРЕСА_2 , яка належить на праві приватної власності ОСОБА_2 , або вказували на те, що накладенням арешту на вказане приміщення буде порушено права третіх осіб.
Колегія суддів також враховує, що заходи забезпечення позову шляхом заборони відчуження квартири є тимчасовим обмеженням прав, що застосовуються у зв'язку вирішенням спору у суді. Тому, вжиття таких заходів не може бути розцінене як порушення прав відповідачки. В подальшому відповідачка може звернутися до суду із заявою про зміну заходів забезпечення позову, запропонувавши інший вид забезпечення позову або інше майно, на яке можливо накласти арешт.
Таким чином, ухвала Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про задоволення заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову в повному обсязі.
Керуючись ст. 268, 367, 374, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Федишина Юрія Юрійовича, подану в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити.
Ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 22 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.
Заяву ОСОБА_1 про забезпечення його позову до ОСОБА_2 про стягнення коштів задовольнити.
Заборонити відчуження квартири АДРЕСА_2 , що належить на праві власності ОСОБА_2 .
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повне судове рішення складено 02 квітня 2024 року.
Суддя-доповідач
Судді