Справа № 454/4177/23 Головуючий у 1 інстанції: Адамович М. Я.
Провадження № 22-ц/811/358/24 Доповідач в 2-й інстанції: Копняк С. М.
29 березня 2024 року м. Львів
Львівський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Копняк С.М.,
суддів: Бойко С.М., Ніткевича А.В.,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційні скарги Головного управління Національної поліції України у Львівській області та ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 , на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відшкодування шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності,
у вересні 2023 року ОСОБА_1 звернувся в суд із позовом, в якому просив стягнути з відповідача на його користь 5 000, 00 грн компенсації моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності та судові витрати.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, вказував на те, що постановою Сокальського районного суду Львівської області від 10 серпня 2023 року провадження у справі про адміністративне правопорушення за частиною 1 статті 130 КУпАП було закрито на підставі частини 1 статті 247 КУпАП, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Відтак, вважає, що дії працівників Головного управління Національної поліції у Львівській області є підставою для відшкодування моральної шкоди. Тривалий розгляд справи та переживання з приводу можливості притягнення його до відповідальності за діяння, яке він не скоював, завдали йому сильних душевних страждань. Також вказує про понесення майнової шкоди, яка полягає у витратах на правничу допомогу в розмірі 17 000, 00 грн та витратах за проведення судово-медичної токсикологічної експертизи в розмірі 2 566,80 грн в справі 454/2053/23 про притягнення його до адміністративної відповідальності.
Рішенням Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року позовні вимоги задоволено частково.
Стягнуто з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 5 000 гривень заподіяної моральної шкоди.
В задоволені решти позовних вимог - відмовлено.
Стягнути з держави Україна за рахунок коштів Державного бюджету України на користь держави 1073 грн 60 коп. судових витрат.
Рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку оскаржив ОСОБА_1 , подавши в січні 2024 року апеляційну скаргу, яка підписана адвокатом Мацеєм Михайлом Михайловичем, і в такій міститься прохання рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення на його користь 17 000, 00 грн за надання правової допомоги у справі № 454/2053/23 та 2 566,80 грн понесених витрат за проведення у справі 454/2053/23 судово-медичної токсикологічної експертизи згідно рахунку № 15 від 05 липня 2023 року скасувати. Ухвалити в цій частині нове рішення про повне задоволення цих позовних вимог. Стягнути витрати на правову допомогу докази понесення, яких будуть додатково надані суду.
Апеляційна скарга мотивована тим, що відмовляючи у задоволенні позовних вимог позивача про стягнення на його користь 17 000, 00 грн за надання правової допомоги у справі № 454/2053/23 та 2 566,80 грн, понесених витрат за проведення у справі 454/2053/23 судово-медичної токсикологічної експертизи згідно рахунку № 15 від 05 липня 2023 року місцевий суд покликався на пункт 6.19 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 квітня 2020 року у справі № 925/1196/18, в якій зазначено, що за висновками Великої Палати Верховного Суду процесуальні витрати, понесені у судовому провадженні, не є збитками, що можуть бути стягнуті шляхом подання цивільного позову; такі витрати розподіляються виключно за правилами, встановленими процесуальним законодавством. Однак обставини у справі №925/1196/18 не є подібними до обставин у даній справі, а також не є подібними предмет та правові підстави позову, їх суб'єктний склад та матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Предмет та правові підстави позову у вищезгаданій справі та у справі за позовом ОСОБА_1 є різними. Подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). У справі №925/1196/18, на яку покликався суд, не є тотожним суб'єктний склад учасників, оскільки позивачем є фізична особа-підприємець, предмет, підстави позову та зміст позовних вимог є різними, як і різне матеріально-правове регулювання спірних правовідносин.
Вважає, що на законних підставах, окрім моральної шкоди, суд мав стягнути на користь позивача 17 000, 00 грн за надання правової допомоги у справі № 454/2053/23, що передбачено пунктом 4, та 2 566,80 грн витрат, понесених за проведення у справі 454/2053/23 судово-медичної токсикологічної експертизи (рахунок № 15 від 05 липня 2023 року), що передбачено пунктом 3 статті 3 Закону № 266/94-ВР, адже понесені витрати позивачем за проведення судово-медичної токсикологічної експертизи є судовими витратами, які сплачені громадянином у «справі, яка згодом була закрита судом».
15 лютого 2024 року зареєстровано відзив Головного управління Національної поліції України у Львівській області на апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Мацеєм Михайлом Михайловичем на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року. Аналіз змісту відзиву свідчить про те, що відповідач вважає, що рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на засадах верховенства права, є законним та обґрунтованим. У цьому зв'язку просять апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка підписана адвокатом Мацеєм Михайлом Михайловичем на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року залишити без задоволення, рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року - без змін.
26 лютого 2024 року зареєстровано апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Львівській області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року.
Апеляційна скарга мотивована тим, що необхідною підставою для притягнення органу державної влади до відповідальності у вигляді стягнення шкоди є наявність трьох умов: неправомірні дії цього органу, наявність шкоди та причинний зв'язок між неправомірними діями і заподіяною шкодою, і довести наявність цих умов має позивач, який звернувся з позовом про стягнення шкоди на підставі статті 1173 ЦК України. Складання протоколу - це процесуальні дії суб'єкта владних повноважень, які спрямовані на фіксацію адміністративного правопорушення та, в силу положень статті 251 КУпАП України, є предметом оцінки суду в якості доказу вчинення такого правопорушення при розгляді справи про притягнення особи до адміністративної відповідальності. Сам по собі протокол про адміністративне правопорушення не є рішенням суб'єкта владних повноважень.
Зазначає, що в деліктних правовідносинах обов'язок доведення завдання страждань покладається саме на позивача, проте жодних належних чи допустимих доказів завдання позивачеві моральної шкоди до позовної заяви так і не додано. ОСОБА_1 має довести, яких саме втрат немайнового характеру (моральну шкоду) він зазнав, та яке саме їх матеріальне вираження. Недоведеність позивачами зазначених обставин у справі є підставою для відмови у задоволенні позову.
У даній справі доводи позивача зводяться до незгоди з протоколом про адміністративне правопорушення, натомість відсутні докази на підтвердження порушення особистих немайнових чи процесуальних прав позивача, завдання шкоди його здоров'ю та душевних страждань, а отже заподіяння йому внаслідок неправомірних дій відповідача моральної шкоди. Тобто, матеріали справи не містять доказів, достатніх для доведення усіх складових деліктної відповідальності, на підставі чого можна було б встановити наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди. Факт закриття провадження по справі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 не тягне за собою обов'язковий наслідок цивільно-правового характеру, враховуючи, що права та інтереси позивача були поновлені рішенням суду.
У цьому зв'язку просять рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року про задоволення плозову скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову.
14 березня 2024 року зареєстровано відзив адвоката Мацея Михайла Михайловича на апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Львівській області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року. Аналіз змісту відзиву свідчить про законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Таке, на думку сторони позивача, в частині задоволення позовних вимог, прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права, ґрунтується на засадах верховенства права. У цьому зв'язку просить апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції України у Львівській області на рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року залишити без задоволення, а рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року залишити без змін.
Перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційних скарг, а також позовних вимог та підстав позову, що були предметом розгляду в суді першої інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційні скарги слід задовольнити частково.
До такого висновку колегія суддів дійшла, виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Частиною другою статті 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Судом встановлено, що постановою Сокальського районного суду Львівської області від 10 серпня 2023 року у справі про адміністративне правопорушення № 454/2053/23, провадження по справі відносно ОСОБА_1 за частиною 1 статті 130 КУпАП закрито на підставі пункту 1 частини 1 статті 247 КУпАП у зв'язку із відсутністю в діях особи складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 130 КУпАП. Постанова набрала законної сили 21 серпня 2023 року.
Щодо апеляційної скарги Головного управління Національної поліції України у Львівській області.
Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування майнової та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень (стаття 56 Конституції України).
Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи (частини перша, друга статті 23 ЦК України).
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (частина третя статті 23 ЦК України).
Гроші виступають еквівалентом моральної шкоди. Грошові кошти, як загальний еквівалент всіх цінностей, в економічному розумінні «трансформують» шкоду в загальнодоступне вираження, а розмір відшкодування «обчислює» шкоду. Розмір визначеної компенсації повинен, хоча б наближено, бути мірою моральної шкоди та відновленого стану потерпілого. При визначенні компенсації моральної шкоди складність полягає у неможливості її обчислення за допомогою будь-якої грошової шкали чи прирівняння до іншого майнового еквіваленту. Тому грошова сума компенсації моральної шкоди є лише ймовірною, і при її визначенні враховуються характер правопорушення, глибина фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступінь вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, інші обставин, які мають істотне значення, вимоги розумності і справедливості (див. постанову Верховного Суду у від 25 травня 2022 року в справі № 487/6970/20 (провадження № 61-1132св22).
Абзац другий частини третьої статті 23 ЦК України, у якому вжитий термін «інші обставини, які мають істотне значення» саме тому і не визначає повний перелік цих обставин, що вони можуть різнитися залежно від ситуації кожного потерпілого, особливості якої він доводить суду. Обсяг немайнових втрат потерпілого є відкритим, і в кожному конкретному випадку може бути доповнений обставиною, яка впливає на формування розміру грошового відшкодування цих втрат. Розмір відшкодування моральної шкоди перебуває у взаємозв'язку з фізичним болем, моральними стражданнями, іншими немайновими втратами, яких зазнала потерпіла особа, а не із виключністю переліку та кількістю обставин, які суд має врахувати (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2022 року в справі № 477/874/19 (провадження № 14-24цс21).
По своїй суті зобов'язання про компенсацію моральної шкоди є досить специфічним зобов'язанням, оскільки не на всіх етапах свого існування характеризується визначеністю змісту, а саме щодо способу та розміру компенсації. Джерелом визначеності змісту обов'язку особи, що завдала моральної шкоди, може бути: (1) договір особи, що завдала моральної шкоди, з потерпілим, в якому сторони домовилися, зокрема, про розмір, спосіб, строки компенсації моральної шкоди; (2) у випадку, якщо не досягли домовленості, то рішення суду в якому визначається спосіб та розмір компенсації моральної шкоди (див. постанову Верховного Суду в складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 01 березня 2021 року у справі № 180/1735/16-ц (61-18013сво18).
Право на відшкодування шкоди, завданої фізичній особі незаконними діями органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду, виникає у випадках, передбачених законом (частина друга статті 1176 ЦК України).
Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду», виникає у випадку, зокрема, закриття справи про адміністративне правопорушення (пункт 4 частини 1 статті 2 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду»).
Здійснення провадження у справі про притягнення до адміністративної відповідальності, яка в подальшому закрита судом за відсутністю складу адміністративного правопорушення, свідчить про незаконні дії посадових осіб, які ініціювали та здійснювали вказане провадження (складання протоколу, отримання пояснень та інше). Компенсація моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом (див. постанову Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 жовтня 2019 року в справі № 569/1799/16-ц (провадження № 61-19000сво18).
У постанові Верховного Суду від 26 січня 2022 року у справі №953/6561/20 (провадження № 61-922св21) зазначено, що:
«у справі, яка переглядається, підставою для відшкодування шкоди є закриття справи про адміністративне правопорушення у зв'язку із відсутністю події і складу адміністративного правопорушення. Разом із тим, це не спростовує того, що такими діями позивачу завдано моральної шкоди, оскільки закриття справи про адміністративне правопорушення через відсутність його складу свідчить про те, що позивача притягнуто до адміністративної відповідальності незаконно, а, крім того, відшкодування здійснюється незалежно від вини. Відшкодування моральної шкоди провадиться незалежно від того, чи застосувались з боку держави будь-які заходи примусу, чи було понесено особою витрати на погашення штрафу, накладеного судом».
Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права в подібних правовідносинах викладені, зокрема в постановах Верховного Суду від 08 квітня 2020 року у справі № 686/16847/17 (провадження № 61-11590св18), від 01 липня 2020 року у справі № 347/1977/17 (провадження № 61-10582св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 02 вересня 2020 року у справі № 591/1001/17 (провадження № 61-39927св18), від 09 червня 2021 року у справі № 726/837/20 (провадження № 61-2647св21), від 29 вересня 2021 року у справі № 166/1222/20 (провадження № 61-9003св21), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 07 вересня 2022 року у справі № 289/2110/21 (провадження № 61-5136св22), від 14 грудня 2022 року у справі № 201/7848/21 (провадження № 61-5118св22), та інших.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З вказаного вбачається, що у зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у позивача виникло право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Згідно із правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 грудня 2020 року у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) розмір моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен проводити до її безпідставного збагачення.
З урахуванням наведеного, колегія суддів погоджується, що визначена місцевим судом як відшкодування моральної шкоди сума в розмірі 5 000,00 грн є цілком адекватною і водночас справедливою завданій позивачу шкоді.
Відтак, колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги Головного управління Національної поліції України у Львівській області як безпідставні.
Щодо апеляційної скарги ОСОБА_1 .
Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 , зокрема, просив стягнути на свою користь витрати за надання правової допомоги у справі № 454/2053/23 та витрати, понесенні ним у цій справі за проведення судово-медичної токсилогічної експертизи.
Відмовляючи у стягненні цих витрат, суд першої інстанції виходи в з того, що ці витрати, понесені позивачем в справі про адміністративне правопорушення, тобто є такими, що понесені особою у зв'язку із реалізацією своїх процесуальних прав при розгляді відповідної справи у суді. Такі витрати процесуальним законом віднесено до судових витрат, вони відшкодовуються в порядку, передбаченому відповідним процесуальним законом; їх не можна визнати збитками чи шкодою у розумінні положень цивільного законодавства України й вони не можуть бути стягнуті за позовною вимогою в іншому провадженні.
Проте з такими висновками суду погодитись не можна, з огляду на таке.
Згідно з пунктами 3 та 4 частини першої статті 3 Закону України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду» у наведених в статті 1 цього Закону випадках громадянинові відшкодовуються (повертаються) штрафи, стягнуті на виконання вироку суду, судові витрати та інші витрати, сплачені громадянином та суми, сплачені громадянином у зв'язку з наданням йому юридичної допомоги.
Визначені наведеним Законом суми, сплачені громадянином у зв'язку з розглядом справи про адміністративне правопорушення, не є тотожними судовим витратам, зокрема, витратам на правничу допомогу, передбаченим ЦПК України, тому, у зазначеному випадку застосуванню підлягає спеціальна норма закону. При цьому слід врахувати, що положення КУпАП не передбачають відшкодування (розподіл) судових витрат, котрі понесла особа, яка притягається до адміністративної відповідальності, у зв'язку із розглядом справи про адміністративне правопорушення.
Близький за змістом висновок, викладено в постановах Верховного Суду від 26 липня 2023 року у справі № 727/7635/21 (провадження № 61-8814св22) та від 19 лютого 2024 року у справі № 932/3602/22 (провадження № 61-7598св23).
Встановивши, що позивачем на підтвердження понесення ним витрат у справі про адміністративне правопорушення надано належні докази, а саме: договір про надання правової допомоги від 12 травня 2023 року, ордер адвоката Мацея М.М. від 12 травня 2023 року на представництво інтересів ОСОБА_1 в Сокальському районному суді Львівської області, акт від 10 серпня 2023 року прийняття-передачі наданих послуг до договору про надання правової допомоги від 12 травня 2023 року, детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, квитанцію до прибуткового касового ордера №43 від 12 травня 2023 року про прийняття від ОСОБА_1 17 000,00 грн на підставі договору від 12 травня 2023 року, квитанцію про оплату судово токсилогічного дослідження на наркотичні речовини в сумі 2 566 грн 80 коп., а також копію постанови суду від 10 серпня 2023 року у справі № 454/2053/23 з якої убачається, що у справі брав участь захисник - адвокат Мацей М.М., а також те, що висновок експерта був взятий судом як доказ, колегія суддів доходить висновку, що такі слід стягнути у заявленому розмірі.
Отже, доводи апеляційної скарги знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду.
Щодо відшкодування моральної шкоди та стягнення витрат на правничу допомогу та за проведення експертизи шляхом їх стягнення з держави України за рахунок коштів Державного бюджету України.
Кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України).
Відповідно до статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Отже, відповідачем у справі є держава Україна, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватися, або номера чи види рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своє суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді. У справах про відшкодування шкоди державою вона бере участь як відповідач через той орган, діяннями якого завдано шкоду (див., зокрема, постанови Верховного Суду від 22 липня 2020 року у справі № 495/6187/16 (провадження № 61-8385св20), від 29 червня 2022 року у справі № 201/9398/20 (провадження № 61-11520св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 461/5201/19 (провадження № 61-2271св22)).
У постанові Верховного Суду від 07 грудня 2022 року у справі №461/9982/19 (провадження № 61-4162св22) зазначено, що:
«кошти державного бюджету належать на праві власності державі. Отже, боржником у зобов'язанні зі сплати коштів державного бюджету є держава Україна як учасник цивільних відносин (частина друга статті 2 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом. Резолютивні частини рішень не повинні містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено безспірне списання. Тобто, кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України. У таких справах резолютивна частина судового рішення не повинна містити відомостей про суб'єкта його виконання, номери та види рахунків, з яких буде здійснено стягнення коштів. Проте суди на це уваги не звернули та зробили помилковий висновок про стягнення коштів на відшкодування моральної шкоди безпосередньо з Державної казначейської служби України шляхом їх списання з єдиного казначейського рахунку».
Отже, колегія суддів враховує, що відповідачем у такій категорії справ, у тому числі у справі, що переглядається, є держава, яка бере участь у справі через відповідний орган державної влади. Кошти на відшкодування шкоди державою підлягають стягненню з Державного бюджету України, тому відсутня необхідність зазначення у резолютивній частині рішення таких відомостей, як орган, через який грошові кошти мають перераховуватись, або номера чи виду рахунку, з якого має бути здійснено стягнення/списання, оскільки такі відомості не впливають ні на підстави, ні на обов'язковість відновлення права позивача в разі встановлення судом його порушення, та за своєю суттю є регламентацією способу та порядку виконання судового рішення, що має відображатися у відповідних нормативних актах, а не резолютивній частині рішення (пункт 6.21 постанови Великої Палати Верховного Суду, від 19 червня 2018 року у справі № 910/23967/16 (провадження № 12-110гс18)).
Залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Казначейства чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Казначейство чи її територіальний орган (постанова Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19)).
Як убачається зі змісту позовної заяви, ОСОБА_1 просив провести стягнення заявлених до відшкодувань сум із Державного бюджету України, проте, суд всупереч наведеному, та усталеній судовій практиці, вирішив здійснити стягнення цих сум з держави Україна за рахунок Державного бюджету України.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з частиною першою статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частина друга статті 376 ЦПК України).
Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
Відповідно до статті 382 ЦПК України в резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначаються, зокрема, новий розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення; розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У частині тринадцятій статті 141 ЦПК України передбачено, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
З урахуванням висновку щодо суті та підстав задоволення апеляційних скарг, з огляду на те, що позивач звільнений від сплати судового збору на підставі положень підпункту 13 пункту 2 статті 3 Закону України «Про судовий збір», з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір за подання позову, а щодо розподілу судових витрат за розгляд справи судом апеляційної інстанції, такі відсутні.
У зв'язку з наведеним колегія суддів вважає, що апеляційні скарги слід задовольнити частково, оскаржуване рішення в частині задоволеної позовної вимоги слід змінити, виклавши резолютивну частину в новій редакції, а в частині відмовлених позовних вимог та розподілу судових витрат - скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 376, 382 - 384 ЦПК України, Львівський апеляційний суд,
апеляційні скарги ОСОБА_1 , яка підписана представником ОСОБА_2 та Головного управління Національної поліції України у Львівській області, задовольнити частково.
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року в частині задоволеної позовної вимоги про стягнення компенсації на відшкодування моральної шкоди змінити, виклавши абзаци перший та другий резолютивної частини рішення в такій редакції:
«Позов ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції України у Львівській області про відшкодування шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності задовольнити.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 компенсацію на відшкодування моральної шкоди за незаконне притягнення до адміністративної відповідальності у розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн 00 коп.».
Рішення Сокальського районного суду Львівської області від 19 січня 2024 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення витрат на правову допомогу і проведення експертизи та в частині розподілу судових витрат скасувати, ухвалити в цій частині нове рішення.
Стягнути з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 17 000 (сімнадцять тисяч) грн 00 коп. за надання правової допомоги та 2 566 (дві тисячі п'ятсот шістдесят шість) грн 80 коп. за проведення судово-медичної токсилогічної експертизи у справі № 454/2053/23.
Стягнути з Головного управління Національної поліції України у Львівській області в дохід держави 1 073 (одну тисячу сімдесят три) грн 60 коп. судового збору за розгляд справи в суді першої інстанції.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту постанови.
Повний текст постанови складено 29 березня 2024 року.
Головуючий С.М. Копняк
Судді: С.М. Бойко
А.В. Ніткевич