Житомирський апеляційний суд
Справа №761/24252/14-ц Головуючий у 1-й інст. Лєдньов Д. М.
Категорія 76 Доповідач Шевчук А. М.
28 лютого 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді Шевчук А.М.,
суддів: Талько О.Б., Коломієць О.С.,
за участі секретаря судового засідання Бузган А.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі
цивільну справу №761/24252/14-ц за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , поданою через адвоката Янчука Максима Олександровича,
на рішення Богунського районного суду м.Житомира від 23 жовтня 2023 року, яке ухвалене під головуванням судді Лєдньова Д.М. в м.Житомирі,
У серпні 2014 року Публічне акціонерне товариство «Дельта Банк» звернулося до Шевченківського районного суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 . Просило стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором від 21 грудня 2007 року №197-2007 у сумі 160 309,43 дол.США, що станом на 24 липня 2014 року еквівалентно 1 872 873,75 грн, яка складається із: суми заборгованості за тілом кредиту 95 823,78 дол.США (еквівалент 1 119 496,48 грн); суми заборгованості за процентами за користування кредитом 64 485,65 дол.США (еквівалент 753 377,27 грн).
Вимоги обґрунтовувало тим, що 21 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір №197-2007, за умовами якого відповідач отримала кредит у сумі 105 000 дол.США зі сплатою процентів за користування кредитом та строком повернення коштів до 21 грудня 2012 року. Між Публічним акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк», який є правонаступником ВАТ «Інноваційно-промисловий банк», та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» (далі - ПАТ «Дельта Банк») 22 травня 2014 року укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до ПАТ «Дельта Банк» перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за згаданим вище кредитним договором та пов'язаними із ним договорами, якими забезпечено виконання основного зобов'язання. За таких обставин, відбулася зміна кредитора у зобов'язанні, а ПАТ «Дельта Банк» набуло статусу нового кредитора. Первісний кредитор належним чином виконав свої зобов'язання та надав відповідачу передбачені кредитним договором грошові кошти, але остання не виконала своїх зобов'язань позичальника зі сплати основної суми кредиту і процентів за користування кредитом, у зв'язку із чим утворилася вказана вище заборгованість.
Заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 12 листопада 2014 року позов був задоволений. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ПАТ «Дельта Банк» заборгованість за кредитним договором у сумі 1 872 873,75 грн, а також вирішено питання судових витрат.
Відповідач ОСОБА_1 подала до суду першої інстанції заяву про перегляд вказаного вище заочного рішення. Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 11 квітня 2018 року заява ОСОБА_1 про перегляд заочного рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 12 листопада 2014 року залишена без задоволення.
Не погодившись із заочним рішенням Шевченківського районного суду м.Києва від 12 листопада 2014 року відповідач ОСОБА_1 подала на нього апеляційну скаргу. Постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2019 року заочне рішення Шевченківського районного суду міста Києва скасовано, а справа направлена на розгляд за підсудністю до Богунського районного суду міста Житомира.
Не погодившись із постановою Київського апеляційного суду від 28 січня 2019 року позивач ПАТ «Дельта Банк» подало касаційну скаргу. Постановою Верховного Суду від 22 липня 2020 року постанова Київського апеляційного суду від 28 січня 2019 року залишена без змін.
Ухвалою Богунського районного суду м.Житомира від 22 квітня 2021 року в якості позивача залучено Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» (далі - ТзОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо»).
Рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 23 жовтня 2023 року позов задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТзОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» заборгованість за договором кредиту від 21 грудня 2007 року в сумі 77 987,09 дол.США, з них: заборгованість за тілом кредиту в сумі - 74 250 дол.США; заборгованість за процентами за користування кредитом - 3 737,09 дол.США.
Відповідач ОСОБА_1 , не погодившись із рішенням Богунського районного суду м.Житомира від 23 жовтня 2023 року, через свого представника адвоката Янчука М.О. подала апеляційну скаргу. Посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення Богунського районного суду м.Житомира від 23 жовтня 2023 року про стягнення заборгованості за кредитним договором скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Доводи апеляційної скарги аргументовані тим, що позивачем на підтвердження позовних вимог надано лише кредитний договір, договір іпотеки та розрахунок заборгованості, який не відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність» та Положенню про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженому постановою Правління Національного Банку України від 18 червня 2003 року №254. Разом із тим, на обґрунтовування своїх вимог позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів, які б підтверджували суму боргу. Крім того, експертами було зазначено про неможливість встановити точну суму заборгованості, як і сам факт заборгованості у зв'язку з не наданням позивачем витребуваних документів. Зазначені недоліки могли бути усунуті шляхом проведення судово-економічної експертизи, але позивач не надав суду необхідних матеріалів для їх проведення. Не надання позивачем доказів на обґрунтування своїх вимог позбавляє суд можливості дослідити розрахунок заборгованості за кредитним договором, з'ясувати період нарахування процентів та їх розмір, а відтак встановити обсяг зобов'язань між сторонами. На переконання скаржника позивачем не доведено належними та допустимими доказами факт наявності у відповідача заборгованості за кредитним договором від 21 грудня 2007 року. Нарахування заборгованості зроблено з помилками, оскільки у кредитному договорі (п.1.3) передбачено збільшення розміру процентної ставки на 0,3% річних, а не на 1% річних. Окрім того, суд не звернув уваги на пропуск позивачем строку позовної давності. Так, позивач посилається на те, що у відповідача заборгованість за кредитним договором виникла в жовтні 2008 року. Саме з цього часу, на переконання скаржника, у кредитора з'явилося право на звернення до суду з відповідним позовом. Натомість позов поданий 14 серпня 2014 року, а міг звертатися протягом трирічного терміну за захистом своїх порушених прав та інтересів. Заміна сторін у зобов'язанні не змінює порядку обчислення та перебігу позовної давності. Якщо суд не вбачав підстав для відмови у задоволенні позову по суті, зобов'язаний був відмовити у зв'язку з пропуском строку позовної давності (заява про застосування якої була подана).
У відзиві на апеляційну скаргу позивач просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Богунського районного суду м. Житомира від 23 жовтня 2023 року - без змін.
Посилається на те, що позивачем надано достатньо доказів, які підтверджують надання кредиту та розмір заборгованості. Так, для проведення судово-економічної експертизи надана виписка ПАТ «Інпромбанк» по рахунку № НОМЕР_1 за період із 14 грудня 2007 року по 21 серпня 2012 року, яка знаходиться в матеріалах справи, засвідчена печаткою ПАТ «Інпромбанк» та підписом ліквідатора. Виписка врахована експертами під час складання експертного висновку від 05 вересня 2023 року №33447/21-72 та судом. Так, відповідач дев'ять разів сплачувала кредит у період із 18 січня 2008 року по 23 жовтня 2008 року на загальну суму 9 176,22 дол.США. Після 23 жовтня 2008 року відповідач не здійснювала погашення кредиту та зазначеного не спростувала. Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, яке було затверджено постановою Правління НБУ від 18 червня 2003 року №254 та діяло на час видачі кредиту, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій. Згідно з Інструкцією про застосування Плану рахунків бухгалтерського обліку банків України, яка була затверджена постановою Правління НБУ від 17 червня 2004 року №280 та діяла на момент видачі кредиту, на рахунку № НОМЕР_2 обліковувалися довгострокові іпотечні кредити, що надавалися фізичним особам. За дебітом рахунку проводяться суми наданих кредитів. За кредитом рахунку проводяться суми погашення заборгованості; суми заборгованості, що перераховані на відповідні рахунки простроченої заборгованості. Отже, виписка по рахунку клієнта є документом, який відповідає законодавству про бухгалтерський облік та фінансову звітність, а тому є належним та допустимими доказом. Виписка за рахунком № НОМЕР_1 підтверджує видачу кредиту та суми погашення кредиту відповідачем за період із 14 грудня 2007 року по 21 серпня 2012 року. Відповідач не надала жодного доказу, щоб підтвердити, що нею кредит погашений повністю. У матеріалах справи крім кредитного договору, договору іпотеки та розрахунку заборгованості також є інші документи, що підтверджують надання кредиту та розмір заборгованості: банківська виписка по рахунку № НОМЕР_1 за період із 14 грудня 2007 року по 21 серпня 2012 року; заява відповідача про видачу кредиту від 11 грудня 2007 року, яка підписана власноручно; заява на видачу готівки від 21 грудня 2007 року №1/к; заява відповідача від 15 лютого 2008 року з проханням зменшити суму щомісячного повернення кредиту з 1 700 дол.США на 700 дол.США; графік платежів за кредитом від 21 грудня 2007 року; договір про внесення змін від 21 лютого 2008 року до кредитного договору від 21 грудня 2007 року №197-2007 із підписом ОСОБА_1 ; власноручно підписана відповідачем заява від 20 липня 2012 року, яка підтверджує визнання ОСОБА_1 кредитної заборгованості. Суд у межах наданих йому процесуальним законодавством повноважень не позбавлений можливості самостійно зробити розрахунок заборгованості, якщо не погоджується з розрахунком, наданим позивачем, оскільки незгода з наданим суду розрахунком не є підставою для відмови у задоволенні позову в повному обсязі. Суд першої інстанції застосував на вимогу відповідача позовну давність до спірних правовідносин. Так, суд не стягнув проценти за користування кредитом, що були нараховані після 21 грудня 2012 року та до 24 липня 2014 року. Окрім того, суд врахував, що позивач звернувся з позовом 14 серпня 2014 року, а тому застосував три роки щодо кожного окремого платежу за графіком, позовна давність не спливла з 14 серпня 2011 року. Суд застосував позовну давність до платежів, які виникли до 14 серпня 2011 року.
У судовому засіданні відповідач ОСОБА_1 та її представник адвокат Янчук М.О. апеляційну скаргу підтримали та просять її задовольнити. На обґрунтування позиції відповідача адвокат Янчук М.О. пояснив, що позивачем не надано суду належних та допустимих доказів наявності заборгованості у ОСОБА_1 за відповідним кредитним договором. Зокрема, наданий позивачем розрахунок заборгованості не є конкретизованим, а тому здійснити перевірку правильності нарахування заборгованості не вбачається можливим. Окрім того, з метою спростування наявності заборгованості стороною відповідача було ініційовано проведення судово-економічної експертизи, але позивачем на вимогу експертів та суду не надані необхідні матеріали, у зв'язку із чим експерт не зміг відповісти на поставлені для вирішення експертизи запитання. Такі дії сторона відповідача розцінює як ухилення від проведення експертизи. Також скаржник переконаний, що здійснюючи самостійне обрахування заборгованості суд першої інстанції перебрав на себе функцію судового експерта, що є неприпустимим. На переконання скаржника, суд неправильно застосовав строки позовної давності до спірних правовідносин, оскільки останній платіж за кредитним договором було проведено ОСОБА_1 у жовтні 2008 року, а тому трирічний строк для звернення до суду із даним позовом сплив у 2011 році. При цьому строк виконання зобов'язання кредитором не змінювався (про дострокове повернення кредиту не йдеться).
Представник ТзОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» адвокат Ляпкало А.І. в судовому засіданні, проведеному за її клопотанням у режимі відеоконференції, апеляційну скаргу не визнала та просить у її задоволенні відмовити. Позицію позивача пояснила тим, що право вимоги за кредитним договором було придбано у ПАТ «Дельта Банк» на підставі договору факторингу. Враховуючи наведене, позивачем для проведення експертизи надані усі передані йому документи, а тому позивач жодним чином не ухилявся від проведення судово-економічної експертизи. Матеріали справи містять докази та стороною відповідача не заперечується факт отримання ОСОБА_1 у ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» кредиту в сумі 105 000 доларів США з подальшим проведенням його часткового погашення. Відповідач визнає наявність відповідних договірних зобов'язань щодо повернення наданого кредиту. У разі незгоди із проведеним ПАТ «Дельта Банк» розрахунком сторона відповідача не була позбавлена можливості здійснити контррозрахунок заборгованості, але не здійснила цього, а тому жодними доказами не спростувала позицію ТзОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо». Крім того, виконання зобов'язання за кредитним договором мало періодичний характер, тобто погашення заборгованості повинно було здійснюватися окремими щомісячними платежами відповідно до графіку погашення заборгованості, який був додатком до кредитного договору і який підписаний ОСОБА_1 та первісним кредитором. Так, відповідно до зазначеного графіку погашення заборгованості останній платіж відповідач повинна була здійснити 21 грудня 2012 року, а тому суд правильно застосував трирічний строк позовної давності до спірних правовідносин, який обмежив періодом із 14 серпня 2011 року по 21 грудня 2012 року.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень ст.367 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду доходить висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне.
Із матеріалів справи вбачається та судом установлено, що 16 грудня 2007 року ОСОБА_1 до ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» подана заява з проханням надати споживчий кредит в сумі 105 000 дол.США на придбання житла у АДРЕСА_1 , зі сплатою 15% річних терміном на 5 років із щомісячним графіком повернення у сумі 1 750 дол.США, починаючи з січня 2008 року (а.с.17 т.4)
21 грудня 2007 року між Відкритим акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 (позичальник) укладений кредитний договір №197-2007, за п.1.1 якого остання отримала кредит на придбання квартири в сумі 105 000 дол.США строком з 21 грудня 2007 року до 21 грудня 2012 року з частковим щомісячним поверненням кредиту в сумі не менше ніж 1 700 дол.США до 05 числа кожного місяця. За умовами п.1.2 договору за фактичне використання кредиту позичальник сплачує банку 15% річних. Також положеннями п.1.3 договору визначено, що у кожному випадку несвоєчасного (або не у повному обсязі) виконання позичальником своїх зобов'язань із погашення кредиту та/або сплати процентів за цим договором, розмір процентної ставки може бути збільшений банком на 0,3 процентів річних. Сторони погодилися, що зазначений порядок зміни розміру процентної ставки не є односторонньою зміною умов цього договору банком (а.с.7-11 т.1). Сторонами кредитного договору також підписані додатки №1 та №2 до кредитного договору: таблицю визначення сукупної вартості споживчого кредиту і реальної процентної ставки та розрахунок платежів за користування кредитом (графік платежів за кредитним договором на дату видачі кредиту у валюті кредиту), які є невід'ємними частинами кредитного договору (а.с.12-14 т.1).
Того ж дня була оформлена заява на видачу готівки від 21 грудня 2007 року №1/к на суму 105 000 дол.США згідно з кредитним договором від 21 грудня 2007 року №197-2007 (а.с.20 т.1).
Із метою забезпечення виконання основного зобов'язання 21 грудня 2007 року між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений договір іпотеки. Договір забезпечує вимоги іпотекодержателя, що виникають із кредитного договору від 21 грудня 2007 року №197-2007, який передбачає надання кредиту на придбання квартири в сумі 105 000 дол.США строком із 21 грудня 2007 року по 21 грудня 2012 року зі сплатою 15 процентів річних (п.1.1 договору іпотеки). За положеннями п.1.2 договору іпотеки в забезпечення виконання основного зобов'язання іпотекодавець на умовах передбачених цим договором передає у іпотеку двокімнатну квартиру АДРЕСА_2 (а.с.16-17 т.1). У той же день приватним нотаріусом Шевельовою В.М. відомості щодо зазначеного договору іпотеки внесені до Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна.
Заявою від 15 лютого 2008 року ОСОБА_1 просила ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» зменшити суму часткового щомісячного повернення кредиту за кредитним договором від 21 грудня 2007 року №197-2007, встановивши його у розмірі 700 дол.США, починаючи з березня 2008 року (а.с.175 т.3).
21 лютого 2008 року між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 укладений договір про внесення змін до кредитного договору від 21 грудня 2007 року №197-2007, за умовами якого сума щомісячного обов'язкового платежу зменшена до 700 дол.США (а.с.15 т.1).
За положеннями ст.526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог вказаного Кодексу.
Стаття 610 ЦК України передбачає, що порушенням зобов'язання є невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Частиною першою ст.627 ЦК України передбачено, що відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
За змістом ст.ст.626,628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умовами, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Частиною першою ст.638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Відповідно до частини першої ст.1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша ст.1048 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмові формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст.1055 ЦК України).
Отже, між ВАТ «Інноваційно-промисловий банк» та ОСОБА_1 виникли договірні (кредитні) правовідносини, за якими банк надав ОСОБА_1 кредит у розмірі 105 000 дол.США, а відповідач зобов'язалася повернути банку отриманий кредит, а також сплатити проценти за користування коштами, які були надані з метою придбання житла зі строком повного виконання зобов'язання (строк кредитування) - 21 грудня 2012 року. Разом із тим, матеріали справи свідчать про те, що відповідач свої зобов'язання належним чином не виконала (кредит у повному обсязі не повернула та проценти за користування кредитом у повному обсязі не сплатила), внаслідок чого виникла заборгованість за тілом кредиту та процентами за користування кредитом.
22 травня 2014 року між Публічним акціонерним товариством «Інноваційно-промисловий банк», який є правонаступником ВАТ «Інноваційно-промисловий банк», та Публічним акціонерним товариством «Дельта Банк» укладений договір купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого до останнього перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №197-2007, який укладений 21 грудня 2007 року строком до 21 грудня 2012 року на загальну суму 157 794,06 доларів США, яка складається із: заборгованості за простроченим тілом кредиту - 95 823,78 доларів США; заборгованості за строковими процентами за користування кредитом - 878,38 дол.США; заборгованості за простроченими процентами за користування кредитом - 61 091,90 дол.США (а.с.88-95 т.1). Процентна ставка за кредитним договором 15% річних.
20 липня 2020 року між ПАТ «Дельта Банк» та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія Інвест-Кредо» укладений договір про відступлення права вимоги №2291/К (а.с.158-160 т.3), а 22 лютого 2021 року між тими ж сторонами укладений договір про внесення змін та доповнень №1 до договору №2291/К про відступлення прав вимоги, за умовами якого до позивача перейшло право вимоги до ОСОБА_1 за кредитним договором №197-2007 на загальну суму 247 628,74 дол.США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 95 823,78 дол.США та заборгованості за процентами за користування кредитом в сумі 151 804,96 дол.США (а.с.161-166 т.3)
Матеріали справи не містять доказів того, що вказані вище договір купівлі-продажу прав вимоги або договір про відступлення прав вимоги чи їх окремі частини у судовому порядку визнавалися б недійсними. Зібрані у матеріалах справи докази, зокрема на засадах змагальності сторін, не вказують на нікчемність договорів через недодержання вимог закону (недійсність договорів прямо законом не встановлена). За таких обставин, діє презумпція правомірності правочину.
Доводи апеляційної скарги не містять заперечень щодо набуття позивачем, тобто ТзОВ «Фінансова компанія Інвест-Кредо» прав вимоги до відповідача ОСОБА_1 за кредитом договором від 21 грудня 2007 року №197-2007.
Відповідно до розрахунку заборгованості за кредитним договором №197-2007 від 21 грудня 2007 року, здійсненому ПАТ «Дельта Банк» станом на 24 липня 2014 року, ОСОБА_1 нарахована кредитна заборгованість в сумі 160 309,43 дол.США, яка складається із: заборгованості за тілом кредиту в сумі 95 823,78 дол.США та заборгованості за процентами за користування коштами в сумі 64 485,65 дол.США (а.с.19 т.1). У розрахунку використана процентна ставка на рівні 15% річних, що відповідає умовам договору кредитування.
Разом із тим, у п.6 висновку експертів за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи від 05 вересня 2023 року №33447/21-72 йдеться про те, що процентна ставка за умовами кредитного договору від 21 грудня 2007 року №197-2007 становить на рівні 15% річних. Водночас, у п.7 цього ж висновку за результатами проведення комісійної судово-економічної експертизи експертами зазначено, що правильність розрахунку заборгованості відповідача станом на 24 липня 2014 року в частині нарахування процентів за період із 22 травня по 24 липня 2014 року підтверджується, в тому числі, застосування процентної ставки у розмірі 15% річних. Разом із тим, підтвердити або спростувати правильність розрахунку заборгованості за весь період із 21 грудня 2007 року по 24 липня 2014 року експерти не змогли, пославшись на відсутність розгорнутого розрахунку та підтверджуючих документів обліку кредитної заборгованості, та нарахування і обліку процентів за період із 21 грудня 2007 року по 21 травня 2014 року (а.с.229-239 т.3)
У постанові Верховного Суду від 22 серпня 2023 року в справі №922/1280/22 викладений правовий висновок, відповідно до якого Верховний Суд зазначає, що саме на суд покладено обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи із фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору. Визначаючи розмір заборгованості відповідача, суд зобов'язаний належним чином дослідити подані стороною докази (у цьому випадку зроблений здійсненому ПАТ «Дельта Банк» розрахунок заборгованості), перевірити їх, оцінити в сукупності та взаємозв'язку з іншими наявними у справі доказами, а в разі незгоди з ними повністю або частково - зазначити правові аргументи на їх спростування та навести в рішенні свій розрахунок - це процесуальний обов'язок суду.
Частиною першою ст.81 та частиною третьою ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною четвертою ст.12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Апеляційний суд відхиляє доводи апеляційної скарги стосовно того, що визначення судом першої інстанції суми кредитної заборгованості не входило до його компетенції, враховуючи усталену судову практики з приводу врегулювання подібних правовідносин (кредитні спори), за якою перевірка відповідного розрахунку заборгованості із наведенням судом власного розрахунку в рішенні є процесуальним обов'язком суду, а тому суд першої інстанції діяв в межах своїх повноважень, відповідно до закону та не усунувся від розгляду кредитного спору, а розглянув його по суті, виконавши завдання цивільного судочинства. Разом із тим, сторона відповідача не була позбавлена можливості здійснити контррозрахунок заборгованості, але цього не зробила, а тому не спростувала належними та допустимими доказами обґрунтованості розрахунку, що міститься на аркуші 19 т.1 матеріалів справи.
Посилання в апеляційній скарзі на ухилення позивача від проведення комісійної судово-економічної експертизи безпідставні з огляду на викладене вище, чим виключається необхідність додаткового обґрунтування відповідної тези.
Щодо доводів апеляційної скарги про начебто не застосування судом першої інстанції строків позовної давності, хоча сторона відповідача просила застосувати інститут позовної давності, подавши з цього приводу відповідну заяву під час розгляду спору судом першої інстанції, то з цього приводу слід навести наступні мотиви.
Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Частиною четвертою ст.267 ЦК України передбачено, що сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Згідно із правовим висновком, що відображений у постанові Верховного Суду від 30 червня 2022 року в справі №947/25785/19, якщо кредитний договір встановлює окремі зобов'язання, які деталізують обов'язок позичальника повернути борг частинами та передбачають самостійну відповідальність за невиконання цього обов'язку, то незалежно від визначення у договорі строку кредитування право кредитодавця вважається порушеним з моменту порушення позичальником терміну внесення чергового платежу. Відтак, перебіг позовної давності стосовно кожного щомісячного платежу в межах строку кредитування згідно з частиною п'ятою ст.261 ЦК України починається після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу.
Враховуючи зазначене, посилання сторони відповідача на те, що строк позовної давності за вказаним кредитним договором розпочав перебіг у 2008 році є необґрунтованим, оскільки перебіг строку позовної давності у цих правовідносинах відповідно до судової практики починався після невиконання чи неналежного виконання (зокрема, прострочення виконання) позичальником обов'язку з внесення чергового платежу й обчислюється окремо щодо кожного простроченого платежу. Відтак, оскільки між сторонами кредитного договору обумовлено порядок внесення платежів, то щодо кожного невнесеного платежу строк позовної давності розраховується окремо.
Відтак, оскільки сторонами кредитного договору погоджений строк внесення кожного щомісячного платежу, який включав тіло кредиту та проценти за користування кредитом, то суд першої інстанції правильно застосував строки позовної давності, обмеживши строк нарахування заборгованості трьома роками, що передували зверненню позивача до суду, тобто за період із 14 серпня 2011 року по 21 грудня 2012 року.
Окрім того, при визначенні суми процентів, які підлягають до стягнення з відповідача за кредитним договором суд першої інстанції також правильно врахував, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою ст.1050 ЦК України, а тому відмовив у стягненні процентів за користування кредитом, які нараховані за період після 21 грудня 2012 року.
Аналогічні правові висновки відображені у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року в справі № 910/4518/16.
Аргументи апеляційної скарги щодо відмови у задоволенні позову в повному обсязі за спливом строку позовної давності помилкові, оскільки строк кредитування до 21 грудня 2012 року, позов поданий до суду у вересні 2014 року, коли трирічний загальний строк позовної давності після закінчення строку кредитування не сплинув (21 грудня 2012 року + 3 роки = 21 грудня 2015 року), а внесення відповідачем платежів до жовтня 2008 року вплинуло лише на переривання перебігу позовної давності.
Ураховуючи, що сторони погодити щомісячне погашення заборгованості за тілом кредиту в сумі: з січня 2008 року 1 700 дол.США, а з березня 2008 року - 700 дол.США, суд першої інстанції правильно виходив із того, що сума заборгованості за платежами становитиме: 350 (частковий платіж за період серпня 2008 року) + 700*16 платежів (за період із 14 серпня 2011 року по 21 грудня 2012 року) + 4 700 (визначено графіком погашення заборгованості у період 21 грудня 2012 року) + 58 000 (фактично перенесені платежі згідно з домовленостей про зміну розміру щомісячного платежу) = 74 250 дол.США. Проценти за користування кредитом суд першої інстанції законно обрахував шляхом додаванням сум, наведених у графіку погашення заборгованості за період із 14 серпня 2011 року по 21 грудня 2012 року, що склало 3 737,09 дол.США.
За таких обставин, суд першої інстанції повно встановив обставини справи, висновки їм відповідають, правильно застосував норми матеріального права при дотриманні норм процесуального права, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, а тому рішення суду першої інстанції за положеннями ст.375 ЦПК України колегія суддів апеляційного суду залишає без змін.
Керуючись ст.ст.259,268,367-368,374-375,381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , подану через адвоката Янчука Максима Олександровича, залишити без задоволення.
Рішення Богунського районного суду м.Житомира від 23 жовтня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуюча Судді: