Запорізької області
30.09.10 Справа № 17/144д/10
Суддя
за первісною позовною заявою: відкритого акціонерного товариства “РОСС”, 61017, м. Харків, вул. Котлова, 129
до відповідача: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
про визнання договору недійсним та стягнення 11 927,48 грн.
зустрічною позовною заявою: фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, АДРЕСА_1
до відповідача: відкритого акціонерного товариства “РОСС”, 61017, м. Харків, вул. Котлова, 129
про стягнення 8 766,00 грн.
суддя Корсун В.Л.
Представники сторін за первісним позовом:
від позивача: Казакова Т.В., довіреність від 14.05.2010 б/н
від відповідача: ОСОБА_3, довіреність від 14.06.2010 № 221303
Представники сторін за зустрічним позовом:
від позивача: ОСОБА_3, довіреність від 14.06.2010 № 221303
від відповідача: Казакова Т.В., довіреність від 14.05.2010 б/н
11.05.10 до господарського суду Запорізької області звернулось відкрите акціонерне товариство “РОСС” (надалі - ВАТ “РОСС”) з позовною заявою до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (далі ФОП ОСОБА_1) про визнання недійсним договір суборенди нежитлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010, укладеного між позивачем та відповідачем та стягнення з ФОП ОСОБА_1 збитків в розмірі 11 927,48 грн.
Ухвалою від 11.05.10 судом порушено провадження у справі № 17/1440д/10, судове засідання призначено на 24.06.10. У сторін витребувані документи, які необхідні для всебічного та об'єктивного розгляду і вирішення справи.
Ухвалою від 24.06.10 за клопотанням сторін строк вирішення спору продовжено, розгляд справи відкладено на 05.07.10.
25.06.10 на адресу суду надійшла зустрічна позовна заява ФОП ОСОБА_1 до ВАТ “РОСС” про стягнення з ВАТ “РОСС” 8 766,00 грн. заборгованості по орендній платі.
Ухвалою від 25.06.10 судом прийнято зустрічну позовну заяву для спільного розгляду з первісним позовом у справі № 17/144д/10, судове засідання призначено на 05.07.10.
В судовому засіданні 05.07.10, 19.07.10, 09.08.10, 22.09.10 судом оголошувалась перерва відповідно до 19.07.10, до 09.08.10, до 22.09.10 та до 30.09.10.
За клопотанням представників сторін розгляд справи здійснювався без застосування технічних засобів фіксації судового процесу.
У засіданні суду 22.09.10, на підставі ст. ст. 82-1, 85 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступна та резолютивна частини рішення.
Позивач (за первісним позовом) підтримав заявлені вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві, пояснював наступне. 04.03.10 між сторонами укладено договір суборенди не житлового приміщення № 04/03-2010 з метою розміщення магазину теплотехнічного і холодильного обладнання, на виконання умов якого ВАТ “РОСС” сплачено передплату за оренду приміщення 2 827,74 грн. Проте, згодом з'ясувалось, що на орендоване приміщення у відповідача відсутній акт вводу до експлуатації, без якого неможливо оформити дозвіл на розміщення торгівельної точки та оформити патент на здійснення роздрібної торгівлі. Без відповідних документів позивач не може використовувати орендоване не житлове приміщення за цільовим призначення. Таким чином, позивач вважає, що договір № 04/03-2010 укладений під впливом обману, оскільки відповідач замовчував обставини, що могли перешкодити вчиненню правочину. Крім того, ВАТ “РОСС” уклало договір оренди не житлового приміщення від 09.02.10 № 5/10 з ТОВ “Іннова” з метою розміщення складу за адресою вул. Червона, 26 в м. Запоріжжя, з огляду на те, що склад має знаходитись поблизу магазину. Неможливість використання орендованого приміщення по вул. Червона, 3 для розміщення магазину викликала недоцільність використання орендованого приміщення по вул. Червона, 26, тому ВАТ “РОСС” змушене було розірвати договір оренди від 09.02.10 № 5/10, на виконання умов якого ВАТ “РОСС” сплачено 3 136,00 грн. Таким чином, ВАТ “РОСС” спричинено збитки в розмірі 5 963,74 грн. у вигляді безпідставно сплаченої орендної плати за договором суборенди та договором оренди. Отже, згідно ч. 2 ст. 230 ЦК України, ФОП ОСОБА_1 повинна відшкодувати ВАТ “РОСС” збитки у подвійному розмірі, спричинені застосуванням обману, в розмірі 11 927,48 грн. Враховуючи викладене, позивач просить суд первісний позов задовольнити.
Відповідач (за первісним позовом) проти позову заперечив, вважає, що вимоги є безпідставними та пояснив, що ВАТ “РОСС” мало можливість отримати дозвіл на розміщення об'єкту торгівлі у орендованому згідно договору від 04.03.10 № 04/3-2010 суборенди нежитловому приміщенні, розташованому за адресою АДРЕСА_2. Проте, позивач не надав доказів звернення до відповідних органів для оформлення дозволу на розміщення торгівельної точки та для отримання патенту на здійснення роздрібної торгівлі. У зв'язку з чим, відповідач вважає безпідставними вимоги позивача про стягнення 11 927,48 грн. збитків. До того ж, договір з ТОВ “Іннова” укладено 09.02.10, тобто раніше ніж договір суборенди (04.03.10). Також, позивач не надав суду доказів того, що він фактично користувався орендованим приміщенням (відсутні акти прийому - передачі приміщення, акти прийому виконаних робіт та не надано суду угоду про розірвання договору оренди). На підставі зазначеного вважає позовні вимоги такими, що не підлягають задоволенню.
ФОП ОСОБА_1 в обґрунтування своїх позовних вимог посилається на договір суборенди від 04.03.10 № 04/03-2010, на виконання умов якого 09.03.10 відповідачу надано рахунок - фактуру від 09.03.10 № СФ-203 на суму 2 827,74 грн., який був повністю оплачений ВАТ “РОСС” 11.03.10. Протягом користування орендованим приміщенням відповідач не оплачував орендну плату за квітень, травень 2010 року. Умовами договору суборенди не передбачений термін виконання ВАТ “РОСС” зобов'язань щодо оплати орендних платежів, у зв'язку з чим 14.06.10 позивач звернувся до відповідача з вимогою про оплату суми заборгованості з орендної плати в розмірі 8 766,00 грн. та направив рахунки на оплату вказаної суми. У встановлений ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України термін, відповідач свої зобов'язання щодо оплати суми заборгованості не виконав. Враховуючи викладене, просить суд зустрічний позов задовольнити.
ВАТ “РОСС” вважає, що вимога ФОП ОСОБА_1 про стягнення 8 766,00 грн. є неправомірною та пояснює, що вимогу на сплату боргу та рахунки за березень, квітень ВАТ “РОСС” отримувало після початку розгляду судом зустрічної позовної заяви. ВАТ “РОСС” приміщенням не користується, оскільки не має акта вводу до експлуатації, про що своєчасно не було сповіщено суборендаря, приміщення не може використовуватись за цільовим призначенням. 24.03.10 ФОП ОСОБА_1 направлений лист 86/59, яким договір суборенди не житлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010 був розірваний. 31.03.10 відповідачу був направлений лист № 90/59 для підписання акту прийому - передачі приміщення. Проте, позивач акти не підписав, на листи не відповів. Таким чином вважає, що ВАТ “РОСС” не повинно сплачувати орендну плату. На підставі вищевикладеного, просить суд в задоволені зустрічного позову відмовити.
Дослідивши матеріали справи, вислухавши пояснення представників сторін, суд
01.03.10 між фізичної особою - підприємцем ОСОБА_1 (Орендар) і відкритим акціонерним товариством “РОСС” (Суборендар) укладений договір № 04/03-2010 суборенди не житлового приміщення, за умовами якого (п. 1.1.) Орендар передає, а Суборендар приймає у платне користування, належне Орендарю на праві користування не житлове приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_2, площею 60,0 м. кв., за що Суборендар оплачує Орендарю плату у розмірі, встановленому даним договором.
Відповідно до п. 1.2. договору, мета суборенди - розміщення магазину теплотехнічного та холодильного обладнання.
Стан об'єкту суборенди відповідає звичайним вимогам, які пред'являються до приміщень, що орендуються, придатне для його використання згідно умов даного договору (п.1.3.).
Згідно із п. 2.1.1. договору, Орендар зобов'язаний своєчасно, в строк до тридцяти днів, який відраховується від дня підписання даного договору, передати Суборендарю в користування об'єкт, згідно акту приймання - передачі, який є невід'ємною частиною даного договору.
Факт передачі приміщення підтверджується актом приймання - передачі від 12.03.10.
Відповідно до п. 3.1. договору, орендна плата за договором нараховується з моменту передачі об'єкту Суборендарю згідно акту приймання - передачі та визначена в розмірі: 4 383,00 грн. (включаючи комунальні послуги, послуги охорони, Інтернет за виключенням опалення у зимовий період (згідно показників лічильника).
Договір вступає в силу з моменту його підписання сторонами та діє до 31.05.2010 р.
Предметом первісного позову є, у т.ч., вимоги про визнання недійсним договору суборенди не житлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010. При цьому, позивач вказує, що спірний договір укладений під впливом обману.
Статтею 20 Господарського кодексу України передбачено, що кожний суб'єкт господарювання та споживач має право на захист своїх прав і законних інтересів шляхом, зокрема, визнання недійсними господарських угод з підстав, передбачених законом.
Відповідно до ст. 203 Цивільного кодексу України (далі ЦК України), зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Положеннями ст. 207 Господарського кодексу України (або ГК України) встановлено, що господарське зобов'язання, яке не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності ), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним.
Згідно із ч. 1 та ч. 3 ст. 215 вказаного Кодексу, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом (недійсним).
Стаття 230 цього кодексу (на яку позивач за первісним позовом посилається в обґрунтування своїх вимог) встановлює, якщо одна із сторін правочину навмисно ввела другу сторону в оману щодо обставин, які мають істотне значення (ч. 1 ст. 229 Кодексу), такий правочин визнається судом недійсним. Обман має місце, якщо сторона заперечує наявність обставин, які можуть перешкодити вчиненню правочину, або якщо вона замовчує їх існування.
Під обманом слід розуміти умисне введення в оману представника підприємства, установи, організації, що уклала угоду, шляхом повідомлення відомостей, які не відповідають дійсності (здійснюються обманні дії в активній формі), або замовчування обставин, що мають істотне значення для угоди (бездіяльність).
Частиною 1 ст. 229 ЦК України передбачено, що істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.
ВАТ “РОСС” вважає, що договір суборенди не житлового приміщення від 04.03.10 № 04/3-2010 укладений під впливом оману, оскільки ФОП ОСОБА_1 замовчувано обставини, що могли перешкодити вчиненню правочину, а саме не повідомлено позивача (за первісним позовом) про відсутність акту вводу орендованого приміщення до експлуатації, без якого неможливо оформити дозвіл на розміщення торгівельної точки та оформити патент на здійснення роздрібної торгівлі.
Суд не приймає до уваги вказані доводи ВАТ “РОСС” з огляду на наступне.
У відповідності до приписів ст. 179 Господарського кодексу України, укладання господарського договору є обов'язковим для сторін, якщо він заснований на державному замовленні, виконання якого є обов'язком для суб'єкта господарювання у випадках, передбачених законом, або існує пряма вказівка закону щодо обов'язковості укладання договору для певних категорій суб'єктів господарювання чи органів державної влади або органів місцевого самоврядування. Господарські договори укладаються за правилами, встановленими ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору на основі: вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Згідно ст. 180 цього ж Кодексу, зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.
Як встановлено судом, спірний договір за своєю правовою природою є договором оренди приміщення.
Відповідно до ст. 283 Господарського кодексу України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Виходячи з правової природи оренди приміщення істотними умовами для даного виду договорів є: об'єкт оренди, строк, на який укладається договір оренди, орендна плата, відновлення орендованого майна та умови його повернення.
Судом встановлено, що сторонами досягнуто згоди з суттєвих умов даного виду договору.
Крім того, статтями 6 і 627 ЦК України встановлено, що сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Умови спірного договору визначались сторонами на свій розсуд і в момент укладення погодженні останніми, договір підписано та скріплено печатками сторін без протоколу розбіжностей до нього.
Таким чином, ВАТ “РОСС” прийнято пропозицію ФОП ОСОБА_1 укласти договір на зазначених у ньому умовах.
На момент укладення договору суборенди ВАТ “РОСС” було відоме про мету використання приміщення та про вимоги до приміщення, яким воно повинно відповідати. Сторони при укладенні договору суборенди не передбачили наявність акту введення об'єкту до експлуатації як обов'язкову умову для користування приміщенням чи набрання договором чинності.
Також, ВАТ “РОСС” не надано суду доказів того, що останній звертався до відповідних органів для оформлення дозволу на розміщення торгівельної точки та для отримання патенту на здійснення роздрібної торгівлі. Таким чином, твердження ВАТ “РОСС” про неможливість отримати такі документи за відсутністю акту вводу до експлуатації є безпідставними.
До того ж, відсутністю акту вводу до експлуатації не є підставою для визнання правочину недійсним.
Крім того, ВАТ “РОСС” не надав суду доказів, які б свідчили про те, що його введено в оману та що він не має можливості використовувати орендоване приміщення за цільовим призначенням у зв'язку з відсутністю акту вводу до експлуатації на приміщення. Також, не надав доказів того, що відсутність акту вводу в експлуатацію значно знижує цінність орендованого майна або позбавляє можливості його використовувати за цільовим призначенням.
З таких обставин, суд не вбачає правових підстав для задоволення первісного позову в частині визнання недійсним договір суборенди не житлового приміщення від 04.03.10 № 04/03-2010, укладеного між ВАТ “РОСС” та ФОП ОСОБА_1.
Виходячи з вищевикладеного, суд відмовляє в задоволенні первісного позову в цій частині.
Окрім того, ВАТ “РОСС” заявлено вимогу про стягнення з ФОП ОСОБА_1 збитків в розмірі 11 927,48 грн., які складаються з розміру попередньої оплату за оренду приміщення за договором від 04.03.10 № 04/03-2010 в сумі 2 827,74 грн. та розміру орендної плати в сумі 3 136,00 грн. за договором оренди нежитлового приміщення від 09.02.10 № 5/10, укладеного між ВАТ “РОСС” і ТОВ “Іннова” з метою розміщення складу за адресою вул. Червона, 26 в м. Запоріжжя, з огляду на те, що склад має знаходитись поблизу магазину.
Оскільки за ч. 2 ст. 230 ЦК України, сторона, яка застосувала обман, зобов'язана відшкодувати другій стороні збитки у подвійному розмірі, то ФОП ОСОБА_1, на думку ВАТ “РОСС” повинна відшкодувати збитки, спричинені застосуванням обману, в розмірі 11 927,48 грн.
Вимоги в цій частині задоволенню не підлягають з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Згідно з ч. 1 ст. 218 ГК України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.
Тобто, притягнення до господарсько-правової відповідальності можливе лише за наявності передбачених законом умов. Їх сукупність утворює склад господарського правопорушення, який є підставою господарсько-правової відповідальності. Склад господарського правопорушення, визначений законом для настання відповідальності у формі відшкодування збитків, включає: 1) протиправну поведінку суб'єкта господарювання; 2) наявність шкідливих наслідків; 3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою правопорушника і шкодою; 4) вину правопорушника.
Відсутність хоча б одного із вище перелічених елементів, утворюючих склад господарського правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання взятих на себе зобов'язань, оскільки, в даному випадку, його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення.
Відповідно до ст. 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Частина 1 ст. 225 ГК України визначає, що до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:
- вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;
- додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;
- не одержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;
- матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.
Аналогічна норма права міститься в ст. 22 Цивільного кодексу України.
Відшкодування збитків - це міра відповідальності за правопорушення в сфері господарювання, тому її застосування можливе за наявності підстави відповідальності, передбаченої законом. Особа, яка вимагає відшкодування збитків, повинна довести факт порушення господарського зобов'язання контрагентом, наявність і розмір понесених ним збитків, причинний зв'язок між правопорушенням і збитками.
Відповідно до ч. 1 ст. 32 ГПК України, доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.
Статтею 33 ГПК України обов'язок доказування покладено на сторони.
Виходячи з матеріалів та обставин справи, про які наведено вище, ФОП ОСОБА_1 у повному обсязі виконано умови договору суборенди і передано в платне користування не житлове приміщення за актом приймання - передачі. Згідно платіжного доручення від 11.03.10 № 1017 ВАТ “РОСС” перераховано ФОП ОСОБА_1 оплату за оренду приміщення згідно договору від 04.03.10 № 04/03-2010 - 2 827,74 грн. за березень 2010 року.
Вказані витрати на орендну плату не мають необхідних ознак збитків відповідно до вимог чинного законодавства. ВАТ “РОСС” не надано суду відповідних доказів, які беззастережно підтверджують розмір збитків у вигляді безпідставно сплаченої орендної плати за договором суборенди, матеріали справи не містять докази, що підтверджують та доводять невиконання ФОП ОСОБА_1 зобов'язань у спірних відносинах, вину останнього та причинного зв'язку між протиправною поведінкою ФОП ОСОБА_1 та збитками.
Стосовно посилань ВАТ “РОСС” щодо укладання 09.02.10 між ВАТ “РОСС” та ТОВ “Іннова” договору оренди не житлового приміщення № 5/10, суд зазначає, що цей договір ВАТ “РОСС” укладено за власною ініціативою, а тому витрати позивача (за первісним позовом) на оплату оренди за цим договором не можуть вважатися збитками в розумінні ст. 22 ЦК України, оскільки такі витрати не мають обов'язкового характеру і факт їх наявності та розмір не перебувають у необхідному причинному зв'язку з діями ФОП ОСОБА_1
До того ж, вбачається, що договір оренди з ТОВ “Іннова” укладено 09.02.10, тобто раніше ніж укладено договір суборенди (04.03.10).
Отже, суд дійшов висновку, що ВАТ “РОСС” в порушення ст. 33 ГПК та ст. 22 ЦК України не доведено, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача, тобто ФОП ОСОБА_1, є причиною, а збитки, які виникли у потерпілої особи - ВАТ “РОСС”, наслідком такої протиправної поведінки відповідача (за первісним позовом).
За таких обставин, у суду відсутні правові підстави для покладення на ФОП ОСОБА_1 майнової відповідальності у вигляді стягнення збитків у розмірі 11 927,48 грн.
Враховуючи викладене, у задоволені первісного позову відмовляється у повному обсязі.
Стосовно вимоги ФОП ОСОБА_1 про стягнути з ВАТ “РОСС” 8 766,00 грн. заборгованість по орендної платі, суд зазначає наступне.
Згідно із ч. 1 ст. 175 Господарського кодексу України, майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утримуватись від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.
Відповідно до ст. ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Аналогічний припис містить Господарський кодекс України, п. п. 1, 7 ст. 193 якого встановлено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору. Одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається крім випадків, передбачених законом.
Положеннями ст. 283 Господарського кодексу України передбачено, що до відносин оренди застосовуються відповідні положення цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
У відповідності до ст. 283 ГК України, за договором оренди одна сторона (орендодавець) передає другій стороні (орендареві) за плату на певний строк у користування майно для здійснення господарської діяльності.
Зокрема, ч. 3 ст. 285 ГК України визначено, що орендар зобов'язаний своєчасно і в повному обсязі сплачувати орендну плату.
Згідно із ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Статтею 762 цього кодексу визначено, що за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Згідно із ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Відповідно до положень ст. 629 ЦК України, договір є обов'язком для виконання сторонами.
Як вбачається з матеріалів справи № 17/144д/10, зобов'язання за спірним договором з боку ФОП ОСОБА_1 виконані у повному обсязі та 12.03.10 передано ВАТ “РОСС” в платне користування не житлове приміщення за актом приймання - передачі.
Пунктом 3.2. договору суборенди передбачено, що орендна плата нараховується з дня передачі приміщення згідно акту прийому - передачі.
На підставі рахунку - фактури від 09.0310 № СФ-203 на суму 2 827,74 грн. ВАТ “РОСС” 11.03.10 перераховано на рахунок ФОП ОСОБА_1 орендну плату в сумі 2 827,74 грн. за березень 2010 року, про що свідчить платіжне доручення від 11.03.10 № 1017.
Згідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений, або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь - який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства».
Встановлено, що умовами договору суборенди від 04.03.10 не передбачений термін виконання ВАТ “РОСС” зобов'язань щодо оплати орендних платежів, у зв'язку з чим 14.06.10 позивач (за зустрічним позовом) звернувся до відповідача з вимогою про оплату суми заборгованості по орендної платі в розмірі 8 766,00 грн. та направив рахунки на оплату вказаної суми, а саме: рахунок від 22.03.10 № СФ-226 на суму 4 383,00 грн. та рахунок від 22.04.10 № СФ-268 на суму 4 383,00 грн., що підтверджується фіскальним чеком від 14.06.10 № 9988 та описом ф. 107 (копії містяться в матеріалах справи).
Однак, відповідач (за зустрічним позовом) договірних зобов'язань належним чином не виконав, оплату за орендоване нерухоме майно у встановлений ч. 2 ст. 530 ЦК України в повному обсязі не здійснив.
Так, матеріали справи свідчать, що станом на час розгляду цієї господарської справи в суді, з урахуванням часткової оплати, сума боргу за договором від 04.03.10 № 04/03-2010 становить 8 766,00 грн. за період квітень, травень 2010 року.
Факт несплати матеріалами справи доведений.
Глава 50 ЦК України передбачає підстави та умови припинення зобов'язання.
Зобов'язання щодо оплатити заборгованість за договором суборенди не припинено.
Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги той факт, що суду не надано доказів сплати ВАТ “РОСС” заборгованості за спірним договором, суд вважає вимоги позивача (за зустрічним позовом) про стягнення 8 766,00 грн. орендної плати, доведені, обґрунтовані, підтверджені доданими документами у зв'язку з чим підлягають задоволенню.
Доводи ВАТ “РОСС” судом до уваги не приймаються, оскільки спростовуються вищевикладеним.
Відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати у справі - 102,00 грн. державного мита та 236,00 грн. - витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу - відносяться на ВАТ “РОСС”.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 45, 22, 49, 69, 82, 82-1, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
У задоволені первісного позову відмовити.
Зустрічний позов задовольнити.
Стягнути з відкритого акціонерного товариства “РОСС” (61017, м. Харків, вул. Котлова, 129, код ЄДРПОУ 00223237, п/р 260056924 в ХОД РБ “АВАЛЬ”, МФО 350589) на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер НОМЕР_2, п/р НОМЕР_3 в ЗАТ “ОТП Банк”, МФО НОМЕР_4) - 8 766 (вісім тисяч сімсот шістдесят шість) грн. 00 коп. орендної плати, 102 (сто дві) грн. 00 коп. державного мита та 236 (двісті тридцять шість) грн. 00 коп. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Суддя В.Л. Корсун
Повне рішення складено 20.10.2010