Справа № 463/11151/23
Провадження № 2/463/547/24
27 березня 2024 року Личаківський районний суд м. Львова
в складі: головуючого судді Жовніра Г.Б.,
за участю секретаря судового засідання Косопуд М.В.,
представника відповідача ОСОБА_1
розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження в залі суду в м. Львові цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором,-
встановив:
представник позивача звернувся з позовом до суду, просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором №11322-06/2022 в розмірі 30000,00 грн, а також судові витрати у розмірі 2 684,00 гривень.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що 27.06.2022 між ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_2 було укладено електронний договір №11322-06/2022. Відповідно до умов кредитного договору сума кредиту (загальний розмір) складає 8000 грн. Строк кредиту 20 днів. Дата повернення кредиту - 16.07.2022, що вказується в п.2 договору. Кредитний договір підписано електронним підписом позичальника, відтвореним шляхом використання позичальником одноразового ідентифікатора і був надісланий на номер мобільного телефону відповідача. 29.06.2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» укладено договір факторингу № 29062023 у відповідності до умов якого ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» передає ТОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» за плату належні йому права вимоги, а ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» приймає у ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» права вимоги до боржників, вказаними у реєстрі боржників. Відповідно до реєстру боржників до Договору факторингу № 29062023 від 29.06.2023 року, ТзОВ «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» набуло права грошової вимоги до відповідача за кредитним договором №11322-06/2022 від 27.06.2022 року у розмірі 30000,0 гривень, з яких: 8000,0 гривень - сума заборгованості за основною сумою боргу, 22000,0 гривень - сума заборгованості за відсотками. З моменту отримання права вимоги до відповідача, а саме з 29.06.2023 року, позивачем не здійснювалося нарахування жодних штрафних санкцій. Всупереч умов кредитного договору відповідач у справі неналежним чином виконує свої зобов'язання позичальника, останній не здійснював жодного платежу для погашення кредитної заборгованості. Як новий кредитор у зобов'язанні дану суму просить стягнути в примусовому порядку.
Ухвалою судді від 13.12.2023 року позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін у судове засідання.
Від представника відповідача 16.01.2024 року надійшов відзив на позову заяву. В такому зазначає, що обґрунтованою сумою до стягнення за кредитним договором №11322-06/2022 є 9200 грн.
22.01.2024 на адресу суду постила відповідь на відзив від представника позивача. Зазначає, що позивачем обґрунтовано розмір заборгованості Відповідача за Кредитним договором, з умовами якого Відповідач ознайомлений в повній мірі, тому вимоги позивача щодо стягнення заборгованості за основною сумою боргу та відсотками за користування кредитними коштами є законними та обґрунтованими, а Відповідач намагається уникнути виконання взятих на себе зобов'язань. Просить позов задоволити в повному обсязі.
Також представником позивача подано заяву про розгляд справи без його участі.
Представник відповідача проти позову заперечила з підстав викладених у відзиві, не заперечує факт отримання кредиту у розмірі 8000 грн. У випадку задоволення позову просить врахувати, що згідно умов кредитного договору, строк такого 20 днів, а загальна вартість кредиту на стандартних умовах 9200 грн.
Заслухавши думку представника відповідача, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, суд приходить до наступного висновку.
Частиною 1 ст.2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Відповідно до ч.1 ст.4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Із змісту ст. 627 ЦК України вбачається, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Судом встановлено, що ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_2 укладено кредитний договір №11322-06/2022 від 27.06.2022 року. Сторони домовилися, що повернення кредиту та сплата процентів за користування кредитом здійснюватимуться згідно з графіком платежів, який є невід'ємною частиною цього договору. Кредит надається строком на 20 днів, тобто до 16.07.2022 року. За користування кредитом клієнт сплачує товариству 273,75% річних від суми кредиту з розрахунку 0.75% на добу. Підписанням цього договору клієнт дає свою згоду на те, щоб графік платежів розміщувався в електронному вигляді в особистому кабінеті клієнта, зареєстрованому на веб-сторінці товариства www.zekredit.com.ua. Також в даному договорі зазначається про вид зобов'язання, сукупна вартість кредиту, база нарахування та її розмір, а також порядок повернення кредиту (а.с.4-6).
29 червня 2023 року між ТзОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» та позивачем укладено договір факторингу №29062023, на підставі якого до останнього перейшло право вимоги за кредитним договором №11322-06/2022.
Згідно витягу з Реєстру боржників до договору факторингу № 29062023 від 29.06.2023 року та відповідного розрахунку заборгованості, станом на 31.10.2023 року загальний розмір заборгованості за цим кредитним договором становить 30000,0 гривень, з яких: 8000,0 гривень - заборгованість за основною сумою боргу, 220000,0 гривень - заборгованість за відсотками.
Відповідно до частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні (крім випадків, передбачених статтею 515 ЦК України) може бути замінений іншою особою внаслідок, зокрема передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), а згідно зі статтею 514 цього Кодексу до нового кредитора переходять права первісного кредитора в зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Згідно зі статтею 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Відповідно до статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події.
У таких випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Згідно зі статтею 1080 ЦК України презюмується дійсність договору факторингу незалежно від наявності домовленості між клієнтом та боржником про заборону відступлення права грошової вимоги або його обмеження.
Таким чином, саме до позивача як нового кредитора перейшло право вимоги до відповідача.
За правилом частини восьмої статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору.
Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного в письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа.
Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає порядок підписання угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Укладання договору в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему можливе за допомогою електронного підпису лише за умови використання засобу електронного підпису усіма сторонами цього правочину.
В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно із частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У справі яка розглядається кредитний договір укладено сторонами в електронному вигляді за допомогою одноразового ідентифікатора, про що зазначено в такому договорі (пункт 6.1), що відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ч. 1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до ч.1 ст. 1050 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається нарівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Статтею 1048 ЦК України визначено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом.
Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
На основі аналізу цих правових норм Велика Палата Верховного Суду під час розгляду справи № 444/9519/12 (постанова від 28.03.2018 року) вказала, що право кредитодавця нараховувати передбачені договором проценти за кредитом припиняється після спливу визначеного договором строку кредитування чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання.
У справі яка розглядається за умовами укладеного договору, строк кредитування становить 30 днів. Відтак, в межах строку кредитування відповідач повинен був повернути кредит та сплатити відсотки і саме в межах цих строків має відбуватись нарахування відсотків, тоді як позивач обраховує зазначені відсотки за кредитним договором безпосередньо до моменту переходу права вимоги, що не відповідає зазначеним вище висновкам Великої Палати Верховного Суду.
Частиною 1 ст. 625 ЦК України визначено, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Таким чином, суд прийшов до переконання, що ТОВ «Фінансова компанія «ІНВЕСТРУМ» виконало свої обов'язки за електронним кредитним договором від 27 червня 2022 року та надало відповідачу кредит в сумі 8000 грн, позивач набув право вимоги до відповідача за вказаним договором, а відповідач ОСОБА_2 ухиляється від виконання взятих на себе договором зобов'язань, що є порушенням норм чинного законодавства України та умов вказаного договору.
В той же час, суд приймає до уваги заперечення сторони відповідача в частині стягнення відсотків.
Так, в умовах кредитного договору №11322-06/22 про від 27.06.2022 зазначено, що строк такого становить 20 днів. Таким чином сторони обумовили у договорі, що нарахування процентів за кредитним договором обмежене 0 днями та їх розмір за загальною ставкою становить 1200 грн.
Відповідно до Додатку №1 до договору про надання фінансового кредиту№11322-06/22 про від 27.06.2022, загальна вартість кредиту становить 9200 грн. Також, згідно умов Додатку №1 до договору про надання споживчого кредиту, загальна вартість кредиту складе - 8000 грн, проценти за користування кредитом складуть - 1200 грн.
Як вбачається з п.37 Постанови Великої Палати Верховного суду від 25.05.2021 у справі 149/1499/18, припис абзацу другого частини першої статті 1048 ЦК України про щомісячну виплату процентів до дня повернення позики у разі відсутності іншої домовленості сторін може бути застосований лише у межах погодженого сторонами договору строку надання позики (тобто за період правомірного користування нею). Після спливу такого строку чи у разі пред'явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України право позикодавця нараховувати проценти за позикою припиняється. Права та інтереси позикодавця в охоронних правовідносинах (тобто за період прострочення виконання грошового зобов'язання) забезпечує частина друга статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28 березня 2018 року у справі № 444/9519/12 (пункти 53-54, 90-91)). Підстав для відступу від цих висновків щодо застосування приписів ЦК України про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами немає.
Таким чином, нарахування процентів за договором обмежене 20 днями і становить 1200 грн.
При тлумаченні договорів Верховний суд у складі об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові №463/1100/14-ц від 18 квітня 2018 року за принципом contra proferentem. У кредитних договорах стороною котра пише (готує) договір, завжди виступає надавач послуг (кредитодавець), а не споживач послуг (позичальник).
Таким чином, навіть у разі наявності різного підходу до тлумачення як умов кредитного договору в загальному, так і будь яких розбіжностей між окремими його пунктами, такий договір завжди тлумачиться на користь позичальника, а не кредитодавця.
Таким чином, із відповідача ОСОБА_2 на користь позивача підлягає стягненню заборгованість у розмірі 9200 грн (тіло кредиту (8000 грн) + проценти в межах строку дії договору (1200 грн), а тому позов слід задоволити частково.
У задоволенні решти позовних вимог суд відмовляє у зв'язку з безпідставністю і таких висновків суду не спростовують умови кредитного договору про те, що нарахування процентів здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом.
Так, пунктом 2.5 кредитного договору передбачено, що обчислення строку користування кредитом та нарахування процентів за цим кредитним договором здійснюється за фактичну кількість календарних днів користування кредитом. При цьому, проценти за користування кредитом нараховуються у відсотках від суми кредиту з першого дня надання кредиту Клієнту до дня повного погашення заборгованості за кредитом включно.
Також, пунктом 4.3 кредитного договору передбачено, що у разі, якщо клієнт не повернув кредит в строк, зазначений в п.1.2 цього договору та/або додатках до цього договору, проценти, передбачені в п.2.4 цього договору продовжують нараховуватись за кожний день користування кредитним коштами, але в будь-якому випадку не більше 90 календарних днів, починаючи з першого дня прострочення виконання умов договору.
Конституційний Суд України у рішенні у справі щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань» від 11 липня 2013 року у справі №1-12/2013 зазначив, що з огляду на приписи частини четвертої статті 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема у договорах про надання споживчого кредиту.
Пунктом 5 частини першої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» визначено, що у договорі про споживчий кредит зазначається строк, на який надається кредит, а частиною сьомою статті 11 цього закону передбачено, що будь-які пропозиції кредитодавця про зміну умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону (окрім зміни змінюваної процентної ставки), повинні здійснюватися шляхом направлення кредитодавцем споживачу повідомлення в такий спосіб, що дає змогу встановити дату відправлення повідомлення. Умова договору про надання споживачеві пропозицій про зміну зазначених умов договору іншим чином, ніж таким, що дає можливість встановити дату відправлення повідомлення, є нікчемною.
Пропозиції споживачу про зміни інші, ніж зміна умов договору про споживчий кредит, визначених частиною першою статті 12 цього Закону, повинні надаватися у спосіб та строки, передбачені договором про споживчий кредит.
Однак, пункти 2.5 і 4.3 кредитного договору зумовлюють автоматичне продовження строку кредитування в залежності від настання певної події (порушення зобов'язання боржником) без обов'язкового погодження продовження цього строку самим позичальником, що очевидно, обмежує його права та покладає на нього надмірний тягар сплати відсотків поза межами узгодженого строку кредитування.
Відповідно до частини п'ятої статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
Згідно частини другої статті 215, частини першої статті 216 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.
Таким чином, положення пункту 2.5і 4.3кредитного договору не створюють правових наслідків та не зумовлюють автоматичне продовження строку кредитування, що відповідно, виключає можливість стягнення нарахованих відсотків поза межами строк кредитування.
Із урахуванням того, що позовні вимоги задоволено частково, на користь позивача із відповідача підлягає стягненню судовий збір сплачений при поданні позову до суду у розмірі 824 грн.
Керуючись ст. 11, 512, 514, 526, 610, 612, 625, 627-628, 1048-1050, 1054 ЦК України, ст. 2, 5, 10-13, 76-81, 141, 263-265, 274-275, 279, 354-355 ЦПК України,-
ухвалив:
позов Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» - задоволити частково.
Стягнути із ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» заборгованість за кредитним договором № 11322-06/2022 від 27.06.2022 року у загальному розмірі 9200,0 гривень (дев'ять тисяч двісті гривень 00 копійок).
У задоволенні решти позовних вимог - відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів» судовий збір у розмірі 824 гривні (вісімсот двадцять чотири гривні).
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення до Львівського апеляційного суду. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено в день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Текст рішення суду складено та підписано - 27 березня 2024 року.
Повне найменування (ім'я) сторін справи та їх місце проживання (місцезнаходження):
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Європейська агенція з повернення боргів», місцезнаходження: м. Київ, вул. С. Петлюри, 30, ЄДРПОУ 35625014;
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 .
Суддя Г.Б. Жовнір