Запорізької області
12.08.10 Справа № 8/343д/09
Суддя
за позовом Регіонального відділення Фонду державного майна України по Запорізькій області (69001, м. Запоріжжя, вул. Перемоги, 50)
до відповідача -1 Відкритого акціонерного товариства “Український графіт” (69600, м. Запоріжжя, вул. Північне шосе, 20)
до відповідача -2 Відкритого акціонерного товариства “Вуглецевий композит” (69600, м. Запоріжжя, МСП-982, вул. Північне шосе, 31-А)
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Міністерство промислової політики України (03035, м.Київ, вул. Сурікова,3)
За участю прокуратури Запорізької області
Суддя І. А. Попова
Представники:
Від позивача: Прохода І.В., довіреність № 01/3 від 12.01.2010 р.
Від відповідача-1: Олійник О.С., дов. від 09.11.2009 р.
Олесік В.М., дов.№ 011/35 від 01.01.2010 р.
Від відповідача-2: Шостак О.М. № 01/243 від 22.06.2010 р.
Від третьої особи: не з'явився
В засіданні приймає участь прокурор -Тронь Г.М., посвід. від 09.02.2010 р.
Хорунжий С.М., посвід. Від 22.06.2010 р.
Заявлено позовні вимоги про визнання недійсним договору купівлі-продажу державного нерухомого майна від 19.10.2004 р., укладеного відповідачами, предметом якого є цех № 6 корпус № 1 інд. № 1011503, стягнення в доход Держави всього одержаного по договору купівлі-продажу від 19.10.2004 р., зобов'язання ОП ЗМБТІ скасувати державну реєстрацію права власності ВАТ “Український графіт на нерухоме майно, відчужене за договором купівлі-продажу від 19.10.2004 р.
Повідомленням від 05.11.2009 р. прокуратура Запорізької області на підставі ст.. 29 ГПК України сповістила про вступ прокурора в справу № 8/343д/09.
Ухвалою суду від 18.01.2010 р. провадження по даній справі зупинялося до вирішення спору по справі № 24/3/09 за позовом ВАТ “Український графіт” до РВ ФДМ України по Запорізькій області про визнання недійсним наказу № 399 від 27.11.2008 р. та визнання недійсною державної реєстрації ВАТ “Вуглецевий композит”. Постановою Запорізького апеляційного господарського суду від 07.04.2010 р. ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.01.2010 р. у даній справі залишено без змін. Постановою Вищого господарського суду України скасовано постанову Запорізького апеляційного господарського суду від 07.04.2010 р. та ухвалу господарського суду Запорізької області від 18.01.2010 р. про зупинення провадження по справі, справу передано на розгляд господарського суду Запорізької області.
Ухвалою від 16.07.2010 р. справу призначено до розгляду в судовому засіданні 02.08.2010 р. В судовому засіданні оголошувалася перерва до 12.08.2010 р.
Вступну та резолютивну частини рішення оголошено в судовому засіданні 12.08.2010 р.
Заявою від 16.11.2009 р. позивач уточнив позовні вимоги та клопотав про залучення до участі у справі в якості відповідача ОП ЗМБТІ. У відповідності до ст.. 22 ГПК України клопотання задоволено судом в частині уточнення позовних вимог. Клопотання позивача в частині щодо залучення до участі у справі відповідачем ОП ЗБТІ судом відхилено, оскільки в заяві позивачем не зазначено про наявність спору з ОП ЗМБТІ щодо скасування державної реєстрації права власності ВАТ “Український графіт” на нерухоме майно та реєстрації права власності на спірне майно за державою.
Позивач підтримує вимоги, викладені в позовній заяві та заяві про уточнення позовних вимог від 16.11.2009 р., в обґрунтування вимог зазначає, що відповідно до наказу Міністерства промислової політики України від 24.06.2008р. №413 функції з управління майном Державного підприємства "Завод "Вуглекомпозит" були передані Регіональному відділенню ФДМУ по Запорізькій області в порядку, затвердженому наказом Фонду державного майна України від 31.03.2000 р. № 667. Наказом Регіонального відділення від 28.07.08 №202 затверджений акт приймання-передавання функцій управління майном. ВАТ "Вуглецевий композит" засновано відповідно до наказу Регіонального відділення ФДМУ по Запорізькій області № 399 від 27.11.2008 р. шляхом перетворення державного підприємства "Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів" у відкрите акціонерне товариство. Згідно договору купівлі-продажу державного нерухомого майна від 19.10.2004 р. ДП "Завод "Вуглекомпозит" передало у власність ВАТ "Український графіт" нерухоме майно: цех №6 корпус № 1 індивідуальний номер 1011503, розташований на земельній ділянці площею 13000,2 кв. м., по вул. Північне шосе, 31А у м. Запоріжжі. Зазначене нерухоме майно було продане за 4 774 730,40 грн. Дане майно було передано ВАТ "Український графіт" на підставі акту прийому -передачі від 04.01.2005р. 01 березня 2005 р. ВАТ "Український графіт" уклало договір оренди нерухомого майна №804\59027\02, згідно якого орендарем є ДП "Завод "Вуглекомпозит". Позивач вважає, що Відповідачі не мали, згідно діючого законодавства, правових підстав укладати договір купівлі-продажу державного нерухомого майна. В обґрунтування доводів вказує, що Державним підприємством надіслано на адресу Міністерства промислової політики України звернення № 18\751 від 08.09.2004 р. з проханням дати дозвіл на відчуження основних засобів не задіяних в виробництві серед яких було зазначене нерухоме майно: цех №6 корпус № 1 індивідуальний номер 1011503, розташований на земельній ділянці площею 13000,2 кв. м. по вул. Північне шосе, 31-А у м. Запоріжжі.
Листом № 10/7-1-1-1796 від 15.09.2004р. Міністерство не заперечувало проти реалізації основних засобів підприємства, які не використовуються у виробничому процесі.
Тобто, для можливості укладення зазначеного Договору, керівництво підприємства повинно було отримати дозвіл від Міністерства. 15 вересня 2004р. такий дозвіл наданий, але з зазначенням умови, відповідно до якої реалізація майна дозволена лише у разі невикористання його у виробничому процесі. Незважаючи на зазначену умову, керівництво підприємства, не маючи повноважень та передбачених законом підстав, уклало Договір, перш за все, цеху №6 корпус №1, який безперервно з моменту створення Підприємства до теперішнього часу задіяний в трьох основних технологічних циклах виробництва заводу.
Міністерство не було належним чином ознайомлено з переліком майна, яке було відчужено Товариству, з виробничим процесом Державного підприємства, а також з наслідками, які виникли після укладення вищенаведених договорів, що буде порушено виробничий процес підприємства.
Позивач стверджує, що реалізація будівлі цеху не тільки перервала технологічний цикл виробництва та спричинила шкоду Державі в розмірі нарахованих та сплачених орендних платежів, але й не відповідає вимогам закону та завідомо суперечить інтересам Держави і є злочинним за своєю суттю.
За результатами укладеного Договору позивач вказує на незаконність заволодіння державним майном комерційним підприємством, вчинене за допомогою протиправних дій з боку керівництва державного підприємства на 2004 рік.
Крім того, п 4.1.8 Методичних рекомендацій Мінпромполітики України “Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з реалізацією, ліквідацією, передачею основних засобів” (затв. наказом Мінпромполітики України № 219 від 11.12.2001 р.) передбачене наступне: "У відповідності з п. 11 "Положення..." від 30.07.99 N 1477 реалізація (продаж) основних засобів (у тому числі повністю зношених) здійснюється на аукціоні (через біржу) за конкурсом, чого не було зроблено.
По-третє, у відповідності до п.5.6 Положення про порядок проведення Мінпромполітики України досудової санації державних підприємств-боржників, що належать до сфери його управління, затвердженого наказом Міністерства промислової політики України від 02.10.2003 р. № 403, у разі, якщо витрати, передбачені планом досудової санації пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, план санації подається на розгляд та погодження до Міністерства фінансів і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, а для реалізації заходів, пов'язаних із відчуженням основних засобів, передачею структурних підрозділів та нерухомого майна в оренду - з Фондом державного майна України. '
Пункт 9 Порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою КМ України від 17.03.2000 № 515 передбачає наступне: уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації. Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства. У разі коли витрати на реалізацію заходів, передбачених планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, пропозиції про включення відповідних видатків до проекту державного бюджету на планований рік подаються Мінфіну та Мінекономіки. Заходи, пов'язані із відчуженням основних засобів, передачею підрозділів підприємств та нерухомого майна в оренду, погоджуються з Фондом державного майна в установленому порядку.
З плану досудової санації вбачається відсутність підпису та печатки уповноваженої особи Фонду державного майна України, що свідчить про порушення порядку погодження плану досудової санації у відповідності до норм чинного законодавства.
Як вказує позивач, з матеріалів справи вбачається, що продаж був здійснений на біржових торгах, протокол про проведення яких надав Відповідач -1. Відчуження майна у спосіб визначений законом не робить сам факт відчуження законним, так як при цьому були порушенні норми чинного законодавства, зокрема, відчуження основних засобів, які безпосередньо задіяні у виробництві без згоди органу, уповноваженого управляти майном - Міністерства промислової політики.
Згідно зі ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.
Укладенням Договору грубо порушені інтереси Держави, яке відбулось шляхом відчуження нерухомого майна державного підприємства без належних правових підстав, а саме: без дозволу міністерства, без врахування Постанови КМУ від 29.08.2000р. №1346 "Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави".
3гідно зі ст. 228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.
Дії ВАТ "Український графіт" були направлені на незаконне заволодіння майном державного підприємства з наступним наданням в оренду придбаного майна тому самому підприємству - ВАТ "Вуглецевий композит".
Таким чином, цивільний правочин - договір купівлі-продажу між ВАТ "Вуглецевий композит" та ВАТ "Український графіт" є нікчемним відповідно до ст.228 ЦК України. Відповідно до ч.4 ст. 258 ЦК України позовна давність у десять років застосовується до вимог про застосування наслідків нікчемного правочину.
Згідно ч.2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У таких випадках рішенням суду, який лише констатує недійсність правочину, можуть бути визначені відповідні правові наслідки недійсності правочину, зобов'язано державні органи скасувати його реєстрацію тощо.
Відповідно до ч.5 ст. 216 ЦК України, вимога застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути пред'явлена будь-якою заінтересованою особою. Суд може застосувати наслідки недійсності нікчемного правочину з власної ініціативи.
Відповідно до ч. 1 ст. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням. Тобто, згідно з вимогами ГК України правочин може бути визнаний недійсним за умови, коли він не відповідатиме вимогам закону або ж суперечитиме інтересам держави та суспільства. При укладені Договору були грубо порушені інтереси Держави та вимоги законодавства, дії сторін були направлені на заволодіння держаним майном. Наявність цих фактів, як суперечність правочину інтересам держави та суспільства й укладення такого правочину, при наявності наміру в обох сторін, є підставою для прийняття судом рішення про стягнення всього одержаного обома сторонами такого правочину в дохід держави.
Також, спірний договір укладений з порушенням наступних законодавчих актів:
1. Наказу Міністерства Промислової політики України від 11 грудня 2001 року N 219, яким були затвердженні Методичні Рекомендації Мінпромполітики України "Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з реалізацією, ліквідацією, передачею основних засобів", згідно яких необхідно отримання дозволу на відчуження майна.
2. Частини 1 ст. 203 Цивільного кодексу України.
3. Пункту 4.1.8 Рекомендацій, в якому, зокрема, зазначається наступне: "У відповідності з п. 11 "Положення..." від 30.07.99 N 1477 реалізація (продаж) основних засобів (у тому числі повністю зношених) здійснюється на аукціоні (через біржу) за конкурсом.
Укладення вищенаведеного договору купівлі-продажу державного майна і надання його в оренду, на сьогоднішній день унеможливлює виконання Підприємством не тільки своїх багатомільйонних контрактних зобов'язань, контрагентом за якими є як українські, так і іноземні підприємства, а й державних замовлень з виконання аерокосмічних, в тому числі міждержавних програм. Вказане блокує будь-яке виробництво та розвиток аерокосмічної галузі в державі.
Заінтересованою особою в даному випадку виступає РВ ФДМ України по Запорізькій області, в управлінні якого знаходиться Підприємство. Окрім того, можливість звернення Відділення до судової гілки влади з вимогою визнання таких договорів недійсними закріплено й в узагальненнях ВСУ щодо "Практики розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008р. Зацікавленість державних органів полягає в захисті державних чи суспільних інтересів або порушеного недійсним правочином права.
На підставі вищенаведеного, керуючись ч. 1 ст. 203; ч.2, ч.3 ст. 215; ч.1, 5 ст.216; ст.. 228, ч. 4 ст. 258 Цивільного кодексу України, ст.ст. 207, 208 Господарського кодексу України; ст.ст. 1, 12, 15, 27, 54, 55, 57, 58 Господарсько-процесуального кодексу України; Положенням про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затвердженим Наказом ФДМУ від 30.07.1999р. N 1477; Методичними Рекомендаціями Мінпромполітики України "Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з реалізацією, ліквідацією, передачею основних засобів", затвердженими Наказом Міністерства промислової Політики України від 11 грудня 2001 року N 219, позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу державного нерухомого майна від 19.10.2004 р., укладений відповідачами, предметом якого є цех № 6 корпус № 1 інд. № 1011503, стягнути в доход Держави все одержане по договору купівлі-продажу від 19.10.2004 р., а саме стягнути з ВАТ “Вуглецевий композит” грошові кошти в сумі 4774730,40 грн. до Державного бюджету України, зобов'язати ВАТ “Український графіт” повернути за актом приймання-передачі до державної власності в особі РВ ФДМ України нерухоме майно - будівлю цеху № 6 корпус № 1 (індивідуальний номер 1011503).
Відповідач-1 ВАТ “Український графіт” позов не визнав. В обґрунтування заперечень вказує, що на час укладення спірної угоди відповідач-2 знаходився в управління Міністерства промислової політики України відповідно до постанови КМУ від 06.04.1998 р. № 453 “Про перелік підприємств, установ і організацій, що належать до сфери управління Міністерства промислової політики”. Питання отримання згоди Мінпромполітики на реалізацію основних засобів врегульовано наказом Мінпромполітики від 09.06.2004 №274 «Про порядок погодження в Мінпромполітики України питань, пов'язаних з відчуженням основних засобів підприємств та з інших питань». Приписи вказаного наказу дотримані відповідачем-2, що підтверджується дозволом Мінпромполітики від 15.09.2004 №10/7-1-1796 та зазначеними у цьому дозволі матеріалами, на підставі яких він підготовлений. Саме ці додатки до дозволу містили конкретний перелік майна, на відчуження якого дано згоду. Вказаний дозвіл слід розглядати у сукупності з документами, на підставі яких він підготовлений, в тому числі з урахуванням листа відповідача-2 від 08.09.2004 р. №18/751 (з додатками), на який є посилання в дозволі. Вказані у дозволі слова «які не використовуються у виробничому процесі»не є умовою дозволу. Це фактична характеристика того майна, що пропонується до відчуження. Ця характеристика дана на підставі концепції та Плану досудової санації державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит», який затверджений Мінпромполітики. В силу приписів частини другої статті 19 Конституції України та статті 3 Декрету Кабінету Міністрів України «Про управління майном, що є у загальнодержавній власності», Мінпромполітики не мало надавати дозволи під умовою та/або втручатися у господарську діяльність відповідача-2.
До дати укладання спірної угоди відповідач-2 мав надкритичну неплатоспроможність. Відчуження майна є одним із заходів досудової санації. Воно було передбачено також планом досудової санації відповідача-2, який затверджений Мінпромполітики. На дату укладання спірної угоди чинне законодавство передбачало особливий порядок відчуження майна державних підприємств в процесі досудової санації, відмінний від встановленого частиною п'ятою статті 75 ГК. Такий порядок встановлено Порядком проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 №515, Положенням про порядок проведення Міністерством промислової політики України досудової санації державних підприємств-боржників, що належать до сфери його управління, затвердженим наказом Мінпромполітики від 02.10.2003 №403. Вказані нормативно-правові акти визначають відчуження майна державного підприємства як захід досудової санації, а кошти від продажу такого майна - як джерело фінансування досудової санації.
23 квітня 2004 р. Мінпромполітики видало наказ №365 «Про проведення досудової санації ДЗ «Вуглекомпозит»м. Запоріжжя». Підставою проведення санації відповідача Мінпромполітики визначило «запобігання банкрутству».
Листом від 05.07.2004 р. №01/7-1-2-645 Мінпромполітики повідомило відповідача-2, що розпорядженням Мінпромполітики від 08.08.2003 р. №98 затверджено перелік підприємств, які відповідають ознакам критичної та надкритичної платоспроможності. До числа цих підприємств входить і відповідач-2. Тому Мінпромполітики зобов'язало відповідача-2 розробити випереджаючі заходи для запобігання банкрутству.
Відповідач-2 розробив концепцію плану досудової санації і листом від 25.08.2004 р. №13/719 надав проект цієї концепції відповідачу-1 для погодження. На сторінці 46 цього документу у таблиці 2.3.4.2 зазначено, що корпус №1, який є предметом спірної угоди, не відповідає загальній стратегічний цілі підприємства, можливе його відокремлення. У висновках проекту концепції передбачається відчуження зазначеного майна на користь відповідача-1. План досудової санації державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит»затверджений Мінпромполітики 01.10.2004 р. . Цей план на аркуші 79 передбачав продаж корпусу №1 з обладнанням, комунікаціями, передаточними пристроями та водообігом відповідачу-1. Також план у додатку містив «Обґрунтування переліку, майна, що не включається до цілісного майнового комплексу Державного заводу «Вуглекомпозит»за підписом його керівника. В обґрунтуванні зазначено, що вказане у ньому обладнання і устаткування (в тому числі і спірне майно) понад 14 років не приймає участі у виробничому процесі. Воно має понад 75% зносу. Обґрунтування затверджено Мінпромполітики у складі плану санації. Спірна угода укладена лише після затвердження плану санації і на його виконання. Угода укладена внаслідок проведення біржових торгів.
Постанова Кабінету Міністрів України від 29.08.2000 №1346 «Про затвердження переліку підприємств, які мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави», на яку посилається позивач, скасована 23.12.2004 р.
Відповідач-1зауважує, що саме ця постанова визначала відповідача-2 нарівні з відповідачем-1 стратегічним підприємством. Проте вже 23.12.2004 держава не вбачала ніякого стратегічного значення цих двох підприємств.
Фактично спірна угода укладена двома підприємствами, які разом мали таке стратегічне значення. 23 грудня 2004 р. обидва підприємства втратили таке значення для держави. Це додатково підтверджується планом приватизації відповідача-2, який позивач затвердив 17.11.2008. Позивач визначив його підприємством групи “В”. Пункт 5 Державної програми приватизації на 2000-2002 роки, діючої на сьогодні згідно статті 1 Закону України «Про Державну програму приватизації», визначає стратегічними іншу групу підприємств, зокрема, групу «Г».
Відповідно до наказу Мінпромполітики від 24.06.2008 функції управління майном відповідача-2 передано позивачу, який своїм наказом від 27.11.2008 р. перетворив відповідача-2 на відкрите акціонерне товариство «Вуглецевий композит”. Згідно з планом приватизації ВАТ “Вуглецевий композит” його акції поступово будуть відчужуватися.
Пленумом Верховного Суду України прийнято постанову від 06.11.2009 №9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними». У пункті 18 постанови визначено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватись вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.
За фактом укладання оспорюваної угоди постановою заступника прокурора Запорізької області Єрьоміна А.В. від 24.02.2006 р. порушено кримінальну справу за ознаками злочину, відповідальність за який передбачена частиною другою статті 233, частиною третьою статті 365 Кримінального кодексу України.
Протягом трьох з половиною років ця кримінальна справа двічі закрива лась та двічі порушувалась. Жодній особі обвинувачення не було пред'явлене. Позивачем у справі не подано жодного належного доказу наявності вини сторін при вчиненні оспорюваної угоди та/або їх наміру порушити публічний порядок. Згідно вищевказаної постанови Пленуму Верховного Суду України це виключає застосування до оспорюваної угоди приписів статті 228 ЦК України.
В якості фактичного підтвердження позовних вимог позивач вказує, що після отримання відповідачем-1 майна за спірною угодою це майно орендоване відповідачем-2. Це твердження є хибним. До плану санації відповідача-2 було додано обґрунтування переліку майна, що не включається до цілісного майнового комплексу Державного заводу «Вуглекомпозит»за підписом в.о. директора О.Шостака. Ним було передбачене перенесення обладнання, яке приймає участь у технології виготовлення продукції з вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів до корпусу №2. У справі міститься наданий позивачем договір оренди між відповідачами №804/59027/02 від 01.03.2005. У пункті 1.4 цього договору зазначено мету оренди: виконання зобов'язань за угодою купівлі-продажу №1869 від 19.10.2004 р., в тому числі здійснення демонтажу обладнання. Наведене свідчить про те, що відповідач-2 орендував відповідача-1 нерухоме майно виключно для виконання плану санації. Вказане не свідчить і про недійсність оспорюваної угоди та/або про використання у виробництві відповідачем-2 орендованого майна.
Представник відповідача-2 ВАТ “Вуглецевий композит” в судовому засіданні 18.01.2010 р. надав відзив про повне визнання позову. В судовому засіданні 02.08.2010 р. відповідачем-2 надані заперечення на позовні вимоги. В обґрунтування заперечень зазначено, що заявлені позовні вимоги є необґрунтованими та незаконними. Укладання оспорених угод було вкрай необхідне підприємству для запобігання банкрутству.
23 квітня 2004 р. Міністерство промислової політики України видало наказ №365 «Про проведення досудової санації ДЗ «Вуглекомпозит»м. Запоріжжя». Підставою проведення санації визначено «запобігання банкрутству». Листом від 05.07.2004 №01/7-1-2-645 Мінпромполітики повідомило державне підприємство «Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит»(правопопередник ВАТ «Вуглецевий композит»), що ним затверджено перелік підприємств, які відповідають ознакам критичної та надкритичної платоспроможності. До числа цих підприємств входить і ДЗ «Вуглекомпозит», якому слід розробити випереджаючі заходи для запобігання банкрутству. ДЗ «Вуглекомпозит»розробив концепцію плану досудової санації. У таблиці 2.3.4.2 цього документу зазначено, що корпус №1 не відповідає загальній стратегічний цілі підприємства, можливе його відокремлення. У висновках проекту концепції передбачається відчуження зазначеного майна на користь ВАТ «Укрграфіт».
ДЗ «Вуглекомпозит»звернулось до Мінпромполітики з листом від 08.09.2004 №18/751, в якому містилось прохання надати дозвіл на реалізацію належних йому на праві повного господарського відання основних засобів. До листа додано техніко-економічне обґрунтування, акт оцінки основних засобів, акт технічного стану, акт інвентаризації основних засобів, витяг з протоколу засідання профспілкового комітету та адміністрації, звіт про оцінку та вартість майна. В техніко-економічному обґрунтуванні зазначено, що на обладнанні ДЗ «Вуглекомпозит», яке знаходилось в корпусі №1 до 1991 року, вироблялась продукція спеціального призначення для потреб КБ «Південне» (м. Дніпропетровськ) та КБ «Маш»(м. Перм). В 1997 році спецвиробництво виділене із складу Дніпропетровського електродного заводу. На його виробничій базі створено ДЗ «Вуглекомпозит». З 1997 року замовлення з боку КБ «Південне»відсутні, і тому частина обладнання була законсервована. Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26.12.2002 №736 рт мобілізаційне завдання ліквідовано. В період передорендної підготовки за дозволами третьої особи від 22.04.2003 №10/4-3-3-732, №10/4-3-3-733 частина обладнання корпусу №1 списана та демонтована. Реалізація виробничого корпусу №1 в комплексі з інженерними мережами та енергетичним обладнанням надасть можливість:
- спрямувати кошти, отримані від реалізації в розмірі 5 514,87 тис. гривень на інвестицію виробництва (реконструкцію діючого обладнання);
- знизити збитки в частині амортизаційних відрахувань на 370 тис. гривень на рік;
- провести реструктуризацію виробництва зі зниженням фонду оплати праці та відрахувань на 168 тис. гривень на рік;
- зменшити витрати на утримання незадіяних у виробництві основних засобів на суму 220 тис. гривень на рік;
- залучити додаткові кошти від відповідача-1 за оренду «Водообігу»у розмірі 35 тис. грн. на рік.
На підставі цих документів Мінпромполітики листом від 15.09.2004 р. №10/7-1-1796 надало ДЗ «Вуглекомпозит»дозвіл на реалізацію основних засобів.
01 жовтня 2004 р. Мінпромполітики затвердило План досудової санації Державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів «Вуглекомпозит». В таблиці 2.3.5.2 цього плану містяться відомості про майно, що є предметом оспореної угоди. Зазначено, що це майно (в тому числі корпус №1, адміністративна добудова до корпусу №1, водообіг) не відповідають загальній стратегічній цілі діяльності ДЗ «Вуглекомпозит», можливе їх відокремлення.
Одним із додатків до Плану санації є «Обґрунтування переліку майна, що не включається до цілісного майнового комплексу Державного заводу «Вуглекомпозит». До переліку такого майна включено і виробничий корпус №1. Зазначено, що обладнання та устаткування понад 14 років не приймає участі у виробничому процесі. Воно має понад 75% зносу. Витрати на обслуговування становлять приблизно 180 тис. гривень на рік. Амортизаційні відрахування виробничого корпусу №1 з інженерними та енергопостачальними комунікаціями становить приблизно 340 тис. гривень на рік. Обладнання, яке приймає участь у технології виготовлення продукції з вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів, буде перенесене до корпусу №2 за рахунок коштів, отриманих від реалізації корпусу №1, що дозволить мінімізувати технологічні процеси. Зроблено висновок, що реалізація майна, яке не включається до цілісного майнового комплексу підприємства є доцільною і надасть можливість знизити виробничі витрати на суму приблизно в 520 тис. гривень на рік, зменшити податки на 25 тис. гривень на рік. Іншим додатком до Плану санації є «Обґрунтування створення цілісного майнового комплексу Державного заводу «Вуглекомпозит». В ньому зазначено, що виробничий корпус №1 з частиною інженерних та енергопостачальних комунікацій наразі та у перспективі по технологічному регламенту виробництва продукції з вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів (ВВКМ) не застосовується. Обладнання та устаткування, яке 14 років не приймає участі у виробничому процесі, частково реалізовано, списано згідно діючого законодавства, частково законсервовано згідно рішення третьої особи. Обладнання для високотемпературної обробки продукції буде перенесено у виробничий корпус №2, що дозволить мінімізувати технологічні процеси.
План санації розглядався та затверджувався на засіданні Єдиної галузевої комісії з питань реструктуризації, передприватизаційної підготовки, приватизації державних підприємств, що знаходяться в управлінні Міністерства промислової політики України, а також питань вдосконалення управління державними корпоративними правами господарських товариств (протокол №10 від 30.09.2004).
Згідно листа Мінпромполітики від 01.10.2004 №08/5-1-401 «Про погодження плану досудової санації»План санації затверджується з такими зауваженнями:
- майно, що не входить до цілісного майнового комплексу та підлягає відчуженню повинне бути розраховано за ринковою вартістю, але не нижче залишкової балансової вартості;
- до плану санації додати узагальнену таблицю руху коштів (поквартально) доходів та витрат від основних операцій (виробнича діяльність, оренда, реалізація майна, інвестиції тощо) під час проведення процедури санації;
- стосовно умов участі інвесторів у виконанні Плану санації (листи 4 та 68) слід врахувати, що передача активів ДЗ «Вуглекомпозит»інвесторам може здійснюватись, відповідно до ст. 75 Господарського кодексу України, виключно через відчуження (продажу) і, як правило, на конкурсних засадах.
Інших зауважень до Плану санації з боку третьої особи не було.
10 жовтня 2004 р. згідно висновку про вартість майна оспорюваний цех №6 корпус №1інвентарний номер 1011503 був оцінений в суму 3 978,942 тис. гривень.
Згідно протоколу біржових торгів Запорізької Товарної Біржі «Гілея» від 19.10.2004 р. №38-1/1917 цех №6 корпус №1 інвентарний номер 1011503 проданий ВАТ «Укрграфіт»за 3 978,942 тис. гривень.
01 травня 2005 р. укладено договір оренди №804/59027/02, згідно пунктів 1.1, 1.4 якого ДЗ «Вуглекомпозит» орендував у ВАТ «Укрграфіт»цех №6 корпус №1 інв. №1011503 з метою виконання зобов'язань по договору купівлі-продажу від 19.10.2004, в тому числі здійснення демонтажу обладнання. Здійснення демонтажу обладнання є умовою виконання Плану санації. Демонтаж обладнання, його перенесення до інших приміщень, компактна організація технологічного циклу були метою Плану санації. І лише через брак коштів ці дії не було завершено.
Майно ДЗ «Вуглекомпозит», що залишилось після укладання спірної угоди, склало єдиний технологічний комплекс по виробництву вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів. Також, відповідач-2 вказує, що не відповідає дійсності твердження позивача та третьої особи про те, що оспорене майно використовувалось ДЗ «Вуглекомпозит». Насправді вказане майно з 1998 року законсервоване, що підтверджується доданими документами.
Міністерство промислової політики України листом від 15.09.2004 р. №10/7-1-1796 за підписом першого заступника Міністра А.І.Мангула надала ДЗ «Вуглекомпозит»дозвіл на реалізацію основних засобів. В абзаці другому цього листа зазначено: «реалізацію майна здійснити ... через біржу...». З метою виконання цієї умови продажу ДЗ «Вуглекомпозит»уклав з Запорізькою товарною біржею «Гілея»договір про біржові торги №1917 від 17.09.2004 (копія додається). Предметом договору є реалізація майна за дозволом третьої особи від 15.09.2004 №10/7-1-1796. Абзацом другим розділу другого цього договору визначено, що Біржа здійснює інформаційне забезпечення торгів та проводить публічний продаж майна на біржових торгах.
Згідно листа Запорізької товарної біржі «Гілея»від 04.08.2010 №274 інформація про торги (предметом яких було оспорюване майно) оприлюднена в мережі Інтернет на сайті біржі, а також в газеті «Запорізька правда» від 23 вересня та 16 жовтня 2004 року. Будь-яка особа за умови дотримання встановлених правил біржових торгів мала об'єктивну можливість на підставі оприлюдненої Біржею інформації звернутись з пропозицією придбати у ДЗ «Вуглекомпозит»майно згідно дозволу Мінпромполітики від 15.09.2004 №10/7-1-1796 та здійснити таке придбання. За наслідками виконання договору складено протокол біржових торгів №38-1/1917 від 19.10.2004, на підставі якого укладено оспорювану угоду.
Також, представник відповідача-2 пояснив, що довіреності попередніх представників товариства відкликані, додані на даний час документи в обґрунтування заперечень не були представлені внаслідок заінтересованості певних осіб.
Третя особа -Міністерство промислової політики України - свого представника в судове засідання не направила, надіслала відзив у якому зазначено: Листом від 15.09.2004р. №10/7-1-1796 Міністерство промислової політики України, відповідно до діючих на той час нормативних актів, надало дозвіл державному підприємству “Вуглекомпозит” на продаж основних засобів в кількості 195 одиниць залишковою вартістю 5 514 867,21 грн., які не використовуються у виробничому процесі, і на реалізацію майна згідно з чинним законодавством. Реалізацію здійснити у разі відсутності на момент продажу застави, судових позовів, майнової застави через біржу, аукціон по ринковій вартості, але не нижче залишкової вартості з урахуванням індексації та інфляції і податку на додану вартість. Реалізувавши майно, ДП “Вуглекомпозит” порушило вимоги Міністерства щодо реалізації об'єктів, які були викладені в листі.
За заявленими вимогами та обґрунтуваннями РВ ФДМ України по Запорізькій області вважає, з посиланням на ст.. 228 ЦК України, договір купівлі-продажу , укладений 19.10.2004 р. ДП “Завод “Вуглекомпозит” та ВАТ “Український графіт” нікчемним, як такий, що порушує публічний порядок , оскільки він був спрямований на незаконне заволодіння державним майном та просить стягнути в доход держави все одержане по договору купівлі-продажу державного нерухомого майна від 19.10.2004 р.,, а саме: стягнути з ВАТ “Вуглецевий композит” 4774730 грн. 40 коп. до державного бюджету та зобов'язати ВАТ “Український графіт повернути за актом прийому передачі до державної власності в особі РВ ФДМ України по Запорізькій області нерухоме майно -будівлю цеху № 6 корпусу № 1 по вул. Північне шосе, 31-А в м. Запоріжжя. Захист інтересів держави вбачає в тому, що за наказом Міністерства промислової політики України від 24.06.2008 р. № 413 Фонд державного майна набув функції з управління майном ДЗ “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів”, що підтверджується наказом РВ ФДМ України від 28.07.2008 р. № 202. Одночасно позивач просить визнати недійсним договір купівлі-продажу від 19.10.2004 р. з посиланням на ст. ст. 207, 208 ГК України, ст.ст. 203, 215 ЦК України, як такий, що не відповідає вимогам закону.
Заслухавши представників сторін, вивчивши матеріали справи, судом встановлено:
19 жовтня 2004 року ДП “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” та ВАТ “Український графіт” укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна за умовами якого ДП “Завод “Вуглекомпозит” зобов'язалось передати у власність ВАТ “Український графіт”, а ВАТ “Український графіт” прийняти та оплатити нерухоме майно - цех № 6 корпус № 1 інв. № 1011503, розташований на земельній ділянці площею 13000,2 кв.м по вул. Північне шосе, 31а у м. Запоріжжя. Нерухоме майно відповідає позиції 18, зазначеної в переліку Мінпромполітики від 13.10.2004 р. продавець розпоряджається майном на підстав Наказу Мінпромполітики № 177 від 07.10.1996 р. та Переліку Мінпромполітики № 10/7-1-2016 від 13.10.2004 р., що підтверджується Витягом з реєстру прав власності на нерухоме майно № 5063544 від 14.10.2004 р. Державний завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” продає нерухоме майно, зазначене в п. 1.1 цього договору - Цех № 6 корпус 1 (інв. № 1011503) на підставі дозволу Міністерства промислової політики України від 15.09.2004 р. № 10/7-1-1796. Згідно п. 3.1 договору зазначене в цьому договорі нерухоме майно продане за 3978942 грн. За актом приймання-передачі від 04.01.2005 р. зазначене майно передано покупцю.
Що стосується підстав нікчемності правочину:
Згідно ст.. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Відповідно до ст. 228 ЦК України правочин, який порушує публічний порядок є нікчемним. Як передбачено ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування. Правові наслідки недійсності нікчемного правочину, які встановлені законом, не можуть змінюватися за домовленістю сторін. За приписами ст.. 208 ГК України якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави. У разі визнання недійсним зобов'язання з інших підстав кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні все одержане за зобов'язанням, а за неможливості повернути одержане в натурі - відшкодувати його вартість грошима, якщо інші наслідки недійсності зобов'язання не передбачені законом. Постановою Пленуму Верховного суду України від 06.11.2009 р. № 9 встановлено, що при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо. Наслідки вчинення правочину, що порушує публічний порядок, визначаються загальними правилами (стаття 216 ЦК України).
Крім того, на даний час є чинними Роз'яснення ВАС України № 02-5/111 від 12.03.1999 р. “Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних з визнанням угод недійсними”, пунктом 11 яких встановлено, що для прийняття рішення зі спору необхідно встановлювати, у чому конкретно полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення угоди, якою із сторін і в якій мірі виконано угоду, а також вину сторін у формі умислу. Наявність умислу у сторін (сторони) угоди означає, що вони (вона), виходячи з обставин справи, усвідомлювали або повинні були усвідомлювати протиправність укладуваної угоди і суперечність її мети інтересам держави та суспільства і прагнули або свідомо допускали настання протиправних наслідків. Умисел юридичної особи визначається як умисел тієї посадової або іншої фізичної особи, що підписала договір від імені юридичної особи, маючи на це належні повноваження.
Як свідчать вивчені матеріали, постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 23.11.2009 р. за результатами розгляду скарги Шостака О.М. (посадової особи ДП “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит”) постанову заступника прокурора Запорізької області Єрьоміна А.В. від 24.02.2006 р. про порушення кримінальної справи відносно службових осіб Державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 233, ч. 3 ст. 365 КК України, скасовано.
Постановою Орджонікідзевського районного суду м. Запоріжжя від 26.02.2010 р. за результатами розгляду скарги Шостака О.М. (посадової особи ДП “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит”) постанову заступника прокурора Запорізької області Єрьоміна А.В. від 24.02.2006 р. про порушення кримінальної справи відносно службових осіб Державного заводу вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” за ознаками злочину, передбаченого ч. 2 ст. 233, ч. 3 ст. 365 КК України, скасовано з підстав порушення її без достатніх даних, які вказують на наявність в діях службових осіб ДЗ “Вуглекомпозит” ознак злочину. Питання про встановлення умислу (наміру) на укладення протиправної угоди (за твердженням позивача) посадової особи ВАТ “Укрграфіт” перед правоохоронними органами не порушувалось.
Тобто, з урахуванням викладеного суд не вбачає підстав визнати договір купівлі-продажу від 19.10.2004 р. недійсним внаслідок його нікчемності з застосуванням, як наслідок, стягнення в доход держави одержаного сторонами договору за цією угодою.
Вимоги про визнання договору від 19.10.2004 р. недійсним, як такого, що не відповідає приписам законодавства РВ ФДМ України по Запорізькій області обґрунтовує порушенням під час її укладення приписів Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом ФДМ України від 30.07.1999 р. № 1477; Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, затв. наказом ФДМ України від 05.10.2001 р. № 1809; постанови Кабінету Міністрів України “Про затвердження Порядку проведення досудової санації державних підприємств” від 17.03.2000 р. № 515; Положення про порядок проведення Мінпромполітики України досудової санації державних підприємств-боржників, що належать до сфери його управління, затв. наказом Мінпромполітики від 02.10.2003 р. № 403), які були чинними на час виникнення спірних правовідносин. Порушення позивач вбачає в наступному: 1) ДЗ вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” не отримав дозволу Мінпромполітики України на реалізацію нерухомого майна -цеху № 6 корпусу № 1; 2) відчуження державного майна (основних засобів) відбулось в порушення умови щодо конкурсних засад такої реалізації; 3) реалізація нерухомого майна за оспорюванню угодою не була погоджена з РВ ФДМ України по Запорізькій області .
Суд знаходить доводи позивача хибними внаслідок наступного:
І. Як свідчать вивчені матеріали, 23.04.2004 р. Мінпромполітики видано наказ № 365 “Про проведення досудової санації ДЗ “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит”, оскільки розпорядженням Міністерства від 08.08.2003 р. № 98 підприємства включено до переліку таких, що відповідають ознаками критичної та надкритичної платоспороможності.
Листом від 08.09.2004 р. № 18/751 завод “Вуглекомпозит” звернувся до Міністерства промислової політики за згодою на реалізацію основних засобів, що не використовуються у виробництві. Додатком до згаданого листа були: 1. Техніко-економічне обґрунтування; 2. Акт оцінки основних засобів; 3. Акт технічного стану основних засобів; 4. Акт про інвентаризацію основних засобів; 5. Виписка з засідання профспілкового комітету та адміністрації підприємства; 6. Звіт про експертну оцінку. Міністерством надано згоду (лист від 15.09.2004 р. № 10/7-1/1796) на реалізацію основних засобів , що не використовуються у виробничому процесі згідно наданих документів, в тому числі цех № 6 корпус № 1 (позиція 18 акту оцінки основних засобів), який з травня 1998 р. було виведено з виробничого процесу. 01 жовтня 2004 р. Мінпромполітики затверджено план досудової санації ДЗ “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” з урахуванням рішення Міжгалузевої комісії від 30.09.2004 р., в тому числі щодо відчуження цеху № 6 корпус № 1 (інв. № 1011503). Станом на 26.04.2006 року ДЗ “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” звітувало перед Мінпромполітики про виконання плану досудової санації, в тому числі щодо реалізації на конкурсній основі через біржу “Гілея” корпусу № 1 та порядку використання отриманих від реалізації коштів.
Також, позивач не послався на будь-який законодавчий акт, що встановлює порядок визначення основних засобів такими, що не використовуються у виробництві, або необхідність чи порядок такого узгодження з Мінпромполітики. Згідно відзиву третьої особи Мінпромполітики “з позовної заяви” дізналось, що відбулася реалізація основних засобів, які використовувалися і продовжують використовуватися в основному виробництві ВАТ “Вуглецевий композит”, що спростовується наявними матеріалами.
Таким чином, доводи про порушення умови законодавства щодо реалізації основних засобів державного підприємства у досудовій санації без згоди уповноваженого органу не знайшли свого підтвердження.
ІІ. Відповідно до п. 10 Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затв. наказом ФДМ України від 30.07.1999 р. № 1477 (в редакції, що була чинною станом на час виникнення спірних правовідносин) відчуження державного майна шляхом його продажу здійснюється виключно на конкурентних засадах - через біржі, на аукціоні, за конкурсом. Суб'єкт господарювання після отримання погодження державного органу приватизації на відчуження майна шляхом його продажу (при здійсненні продажу через біржі, на аукціоні) забезпечує укладання договору з юридичною особою, яка має угоду про продаж майна, що перебуває у державній власності, з Фондом державного майна України.
Згідно приписів ст. 75 ГК України (в редакції Закону від 16.01.2003 р., що діяла на час укладення спірного договору) відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Як встановлено, Міністерство промислової політики України листом від 15.09.2004 р. № 10/7-1/1796 надало згоду на реалізацію основних засобів, що не використовуються у виробничому процесі згідно наданих документів, в тому числі цех № 6 корпус № 1 (позиція 18 акту оцінки основних засобів), який з травня 1998 р. було виведено з виробничого процесу. На виконання приписів законодавств щодо реалізації майна на конкурсних засадах ДЗ “Завод вуглець-вуглецевих композиційних матеріалів “Вуглекомпозит” з Запорізької товарною біржею “Гілея” 17.09.2004 р. укладено договір про біржові торги, за умовами якого біржа зобов'язалася провести продаж майна продавця на підставі дозволу Міністерства промислової політики України № 10/7-1-1796 від 15.09.2004 р.
Частиною 1 Закону України “Про товарну біржу” встановлено, що товарна біржа є організацією, що об'єднує юридичних і фізичних осіб, які здійснюють виробничу і комерційну діяльність, і має за мету надання послуг в укладенні біржових угод, виявлення товарних цін, попиту і пропозицій на товари, вивчення, упорядкування і полегшення товарообігу і пов'язаних з ним торговельних операцій. Принципами діяльності товарної біржі є рівноправність учасників біржових торгів; застосування вільних (ринкових) цін; публічне проведення біржових торгів.
За результатами проведення торгів покупцем визначено ВАТ “Український графіт”, про що зазначено в складеному протоколі біржових торгів № 38-1/1917 від 19.10.2004 р., після підписання якого продавець та покупець зобов'язуються оформити право власності у відповідності з законодавством України.
З огляду на встановлене, суд вважає, що сторонами договору купівлі-продажу від 19.10.2004 р. дотримано вимог законодавства щодо реалізації спірного майна на конкурсних засадах.
ІІІ. Відповідно до ч. 4 ст. 3 Закону України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом” досудова санація державних підприємств провадиться за рахунок коштів державних підприємств та інших джерел фінансування. Обсяг коштів для проведення досудової санації державних підприємств за рахунок коштів Державного бюджету України щорічно встановлюється законом про Державний бюджет України. Умови проведення досудової санації державних підприємств за рахунок інших джерел фінансування погоджуються з органом, уповноваженим управляти майном боржника, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Досудова санація державних підприємств провадиться відповідно до законодавства.
Постановою Кабінету міністрів України від 17.03.2000 № 515 затверджено Порядок проведення досудової санації державних підприємств, відповідно до п. 1 якого досудова санація - це система заходів щодо відновлення платоспроможності державного підприємства-боржника, які здійснюються органом, уповноваженим управляти державним майном боржника, з метою запобігання його банкрутству до початку порушення провадження у справі про банкрутство. Порядок проведення досудової санації державних підприємств встановлює, що державну санацію проводить саме “Уповноважений орган”. Таким чином, досудова санація здійснюється тим органом, яким створено державне підприємство і який здійснює управління майном, наданим такому підприємству. Відповідно до п. 5 Порядку проведення досудової санації державних підприємств План досудової санації розробляється у місячний термін з дня прийняття рішення щодо її проведення і подається на затвердження уповноваженому органові. Згідно п. п. 8, 9 Порядку Керівники підприємств несуть відповідальність згідно із законодавством за достовірність інформації, що подається
уповноваженому органові.
Уповноважений орган у місячний термін розглядає та затверджує або відхиляє поданий підприємством план досудової санації.
Рішення про відхилення плану досудової санації приймається уповноваженим органом, якщо запропоновані заходи не забезпечують відновлення платоспроможності підприємства. У разі коли витрати на реалізацію заходів, передбачених планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, пропозиції про включення відповідних видатків до проекту державного бюджету на планований рік подаються Мінфіну та Мінекономіки. Заходи, пов'язані із відчуженням основних засобів, передачею структурних підрозділів підприємств та нерухомого майна в оренду, погоджуються з Фондом державного майна в установленому порядку.
Приписами статей 75 та 77 Господарського кодексу України, в редакції, що діяла на час виникнення спірних правовідносин, передбачалось, що відчужувати, віддавати в заставу майнові об'єкти, що належать до основних фондів, здавати в оренду цілісні майнові комплекси структурних одиниць та підрозділів державне комерційне підприємство має право лише за попередньою згодою органу, до сфери управління якого воно входить, і, як правило, на конкурентних засадах.
Казенне підприємство не має права відчужувати або іншим способом розпоряджатися закріпленим за ним майном, що належить до основних фондів, без попередньої згоди органу, до сфери управління якого воно входить.
Таким чином, для реалізації затвердженого уповноваженим органом плану досудової санації одним із пунктів якого є відчуження основних засобів для укладення договору купівлі-продажу такого майна необхідно погодження уповноваженого органу та надання ним відповідних повноважень керівникові державного підприємства або іншій особі.
Станом на вересень-жовтень 2004 року існувало два нормативно-правових акта Фонду державного майна України з цього питання: Положення про порядок відчуження основних засобів, що є державною власністю, затверджене наказом Фонду державного майна України від 30.07.1999 р. № 1477, та Положення про порядок погодження планів санації господарських товариств та державних підприємств, щодо яких прийнято рішення про приватизацію, затверджене наказом ФДМ України від 05.10.2001 р. № 1809. Наказ № 1477 регулює відчуження основних засобів майна державних підприємств, функції управління якого передані державним органам приватизації, а Наказ № 1809 стосується державних підприємств щодо яких вже порушено справу про банкрутство або ініціюється питання про порушення справи про банкрутство. В період укладення спірного договору діяв наказ Мінпромполітики “Про затвердження Положення про порядок проведення Мінпромполітики досудової санації державних підприємств-боржників, що належить до сфери його управління” від 02.10.2003 р № 403. Положення розроблене на підставі порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою КМУ від 17.03.2000 р. № 515. В пункті 5.6 Положення зазначено, що відповідно до Порядку проведення досудової санації державних підприємств, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.03.2000 N 515, у разі, якщо витрати, передбачені планом досудової санації, пропонується фінансувати за рахунок коштів державного бюджету, план санації подається на розгляд та погодження до Міністерства фінансів і Міністерства економіки та з питань європейської інтеграції, а для реалізації заходів, пов'язаних із відчуженням основних засобів, передачею структурних підрозділів та нерухомого майна в оренду - з Фондом державного майна. Проте, процедура надання такого погодження на відчуження основних засобів у досудовій санації державного підприємства не визначена на час укладення угоди жодним нормативним документом.
З заявлених підстав в позові відмовляється.
На підставі викладеного, зазначеного законодавства, керуючись ст. ст. 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України, суд
В позові відмовити.
Суддя І.А. Попова
Рішення підписано 13 серпня 2010 року.