Дата документу 25.03.2024 Справа № 317/5137/23
Єдиний унікальний №334/5137/23 Головуючий у першій інстанції: Козлова Н.Ю.
Провадження № 22-ц/807/496/24
25 березня 2024 року м. Запоріжжя
Колегія суддів судової палати у цивільних справах Запорізького апеляційного суду у складі:
головуючого Онищенка Е.А.
суддів: Бєлки В.Ю.,
Трофимової Д.А.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2023 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди, заподіяною смертю потерпілого, -
Позивач в особі представника ОСОБА_2 звернулася до Ленінського районного суду м. Запоріжжя з позовом до Публічного акціонерного товариства «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта» про відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого.
Позовні вимоги обґрунтовані наступним: 11.02.2022 рокублизько 2 год. 27 хв. в Дніпропетровській обл., м. Дніпро сталося дорожньо-транспортна пригода в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки "TOYOTA COROLLA" р.н. НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та здійснив наїзд на перешкоду у вигляді бетонної стіни. Внаслідок даного ДТП ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 померла в реанімаційному відділенні лікарні ім. Мечнікова.
Позивач - мати по відношенні до загиблої, якій спричинена шкода, у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідальність водія була застрахована у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».
11.02.2022 року, за фактом настання даної ДТП було внесено відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022041030000253 за статтею 286 КК України та розпочато досудове розслідування.
29.08.2022 року старшим слідчим відділу розслідування злочинів у сфері транспорту, СУ ГУНП в Дніпропетровській області Зайченко Л.М. винесено постанову про закриття кримінального провадження №12022041030000253 в зв'язку з відсутністю складу кримінального правопорушення.
Оскільки відповідальність водія за спричинену шкоду третім особам застрахована, позивач вирішив відновити своє порушене право шляхом одержання грошової компенсації за спричинену шкоду у вигляді страхового відшкодування саме від Відповідача, тому звернувся до суду.
Просила стягнути з Приватного акціонерного товариства «НАСК «ОРАНТА» 153 200,00 грн страхового відшкодування, заподіяної шкоди у зв'язку зі смертю потерпілого.
Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2023 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 10.01.2024 року подалаапеляційну скаргу, в якій зазначає, що судом неповно з'ясовані всі обставини справи, та посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції невірно оцінив докази щодо спільного проживання позивачки з загиблою, та перебування позивачки на утриманні у останньої.
05 лютого 2024 року від ПАТ «НАСК «ОРАНТА» до Запорізького апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якій товариство просило відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
.09 лютого 2024 року від представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 до Запорізького апеляційного суду надійшла відповідь на відзив, в якій представник спростовує доводи відзиву на апеляційну скаргу, просить апеляційну скаргу задовольнити. Оскаржуване рішення суду першої інстанції скасувати.
13 лютого 2024 року від ПАТ «НАСК «ОРАНТА» до Запорізького апеляційного суду надійшли заперечення на відповідь на відзив на апеляційну скаргу, в якій представник товариства спростовує доводи відповіді на відзив на апеляційну скаргу, просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги, а оскаржуване рішення залишити без змін.
Справа розглядається без повідомлення учасників справи, в порядку ч.13 ст.7, ч.2 ст.369 ЦПК України, оскільки ціна позову менша розміру ста мінімальних заробітних плат.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, з огляду на наступне.
Відповідно до п.1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
За приписами ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з відсутності правових підстав для стягнення страхового відшкодування, оскільки відсутні підстави вважати, що страховою компанією порушено права позивача при здійснення страхових виплат, окрім цього, позивачем не доведено факт перебування на утриманні в особи, яка померла.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції.
Судом встановлено, що 11.02.2022 року близько 2 год. 27 хв. в Дніпропетровській обл., м. Дніпро сталося дорожньо-транспортна пригода в якій водій ОСОБА_3 , керуючи автомобілем марки "TOYOTA COROLLA" р.н. НОМЕР_1 , не впорався з керуванням та здійснив наїзд на перешкоду у вигляді бетонної стіни. Внаслідок даного ДТП ОСОБА_4 отримала тілесні ушкодження, від яких ІНФОРМАЦІЯ_1 померла в реанімаційному відділенні лікарні ім. Мечнікова.
Позивач - мати по відношенні до загиблої, якій спричинена шкода, у зв'язку з втратою годувальника.
Відповідальність водія була застрахована у Публічному акціонерному товаристві «Національна акціонерна страхова компанія «Оранта».
Відповідно до положень статті 509 та з урахуванням приписів статей 11, 22, 23, 599, 1166-1168 ЦК України внаслідок дорожньо-транспортної пригоди між Позивачем та ПАТ «HACK «ОРАНТА» виникли позадоговірні (деліктні) правовідносини.
Згідно з ч.2 ст.999 Цивільного кодексу України до відносин, що випливають із обов'язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства.
Правовідносини, що випливають із обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів регулюються спеціальним Законом України № 1961-IV «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-І V).
11.02.2022 року, внаслідок ДТП між Позивачем та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виникли позадоговірні (деліктні) правовідносини.
26.05.2023 року до ПАТ «НАСК «ОРАНТА» від Позивача надійшли заяви про страхове відшкодування на підставі ст. 24 та ст. 27 Закону №1961-IV.
03.07.2023 року шляхом підписання угоди про припинення зобов'язання, переданням відступного Позивач та ПАТ «НАСК «ОРАНТА» узгодили розмір страхового відшкодування та порядок його виплати.
06.07.2023 ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виконало угоду про припинення зобов'язання переданням відступного та виплатило страхове відшкодування на підставі ст. 24, п. 27.3 і п. 27.4 ст. 27 Закону № 1961-ІУ. Факт, дата і розмір отримання страхової виплати визнається позивачем.
Страхову виплату на підставі п.27.2 ст.27 Закону №1961-ІУ (втрата годувальника) Угодою про припинення зобов'язання переданням відступного передбачено не було, бо Позивач не додав до заяви про страхове відшкодування документи згідно вимог ст. 35 Закону №1961-ІУ, що підтверджують його перебування на утриманні: доходи потерпілої (загиблої) за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника.
Тому у п. 5 Угоди про припинення зобов'язання переданням відступного було зазначено, що за наявності законних підстав ПАТ «НАСК «ОРАНТА» виплатить страхове відшкодування відповідно до Закону №1961-IV на підставі п. 27.2 ст. 27.
Судом першої інстанції вірно визначено норми матеріального права, що мають бути застосовані під час розгляду справи.
Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (ч.З ст.36) та Законом України «Про пенсійне забезпечення» (ст.38) визначено обставини, за якими можливо встановити юридичний факт перебування особина утриманні померлого годувальника:особа булана повному утриманні померлого годувальника;особа одержувала від померлого годувальника допомогу,що була для неї постійним і основним джерелом засобів до існування.
Згідно п.1ст.81ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог або заперечень.
Позивачу, який просить стягнути страхове відшкодування у зв'язку зі смертю потерпілої, серед іншого необхідно підтвердити доказами розмір доходу потерпілої (загиблої) та факт знаходження на утриманні.
Тобто, надати документи,що підтверджують перебування на утриманні потерпілого (померлого), його доходи за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсії, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника - у разі вимоги заявника про відшкодування шкоди у зв'язку із смертю годувальника (п.п. «е», п. 35.2 ст. 35 Закону №1961-IV). Такі документи Позивачу необхідно було надати до страхової компанії відповідно до приписів Закону №1961 -IV і отримати страхову виплату.
Пунктом 27.2 статті 27 Закону № 1961-IV передбачено, що страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, на умовах, встановлених статтею 1200 ЦК України, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами.
Зазначена норма права за способом викладення змісту є бланкетною, тобто містить посилання на іншу норму права, а саме на статтю1200ЦК України, та може застосовуватися лише в поєднанні із цією нормою.
Згідно з частиною першою статті 1200 ЦК України у разі смерті потерпілого право на відшкодування шкоди мають непрацездатні особи, які були на його утриманні. Шкода відшкодовується, зокрема, батькам, які досягли пенсійного віку, встановленого законом, - довічно.
Частиною першою статті 1202 ЦК України передбачено, що відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.
Тлумачення положень статей 1200 та 1202 ЦК України дає підстави для висновку, що одна із них визначає перелік осіб, які мають право на відшкодування шкоди, завданої смертю потерпілого, а інша - порядок відшкодування такої шкоди.
Таким чином, вказані норми необхідно розглядати у взаємозв'язку, оскільки вони підлягають застосуванню як елементи єдиного механізму правового регулювання відносин із відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю потерпілого.
У системному зв'язку зі статтями 1200, 1202 ЦК України положення пункту 27.2 статті 27 та пункту 36.2 статті 36 Закону № 1961-ІУ щодо строків відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, необхідно розуміти таким чином: страховик здійснює відшкодування шкоди, заподіяної смертю потерпілого, кожній особі, яка має право на таке відшкодування, рівними частинами шляхом виплати страхових сум щомісячними платежами; перший платіж
здійснюється не пізніше, ніж через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування. Пунктом 27.5 статті 27 Закону № 1961-ІУ передбачено, що відшкодування шкоди пов'язаної із смертю потерпілого, може бути виплачено у вигляді одноразової виплати, але це є правом страховика, а не його обов'язком.
Разом з тим, відповідно до абзацу другого частини першої статті 1202 ЦК України за наявності обставин, які мають істотне значення, сума відшкодування може бути виплачена одноразово, але не більше як за три роки.
Таким чином, порядок отримання страхового відшкодування у зв'язку зі смертю потерпілого на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону передбачає: щомісячні виплати за графіком (не один платіж); за наявності обставин, які мають істотне значення, можливість одноразової виплати, але не більше як за три роки наперед.
Судом першої інстанції вірно визначено, що позивач після підписання Угоди про припинення зобов'язання переданням відступного та отримання страхового відшкодування не надавало ПАТ«НАСК «ОРАНТА» документи згідно вимог ст. 35 Закону №1961-IV, що підтверджують його перебування на утриманні. Тому у ПАТ«НАСК «ОРАНТА» не було правових підстав для виплати позивачу страхового відшкодування на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону №1961-ІУ.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що з наведеного вбачається, що ПАТ «НАСК «ОРАНТА» (Відповідач) не відмовляло Позивачу у страховому відшкодуванні на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону №1961-1У і не прострочило його виплату, а діяло відповідно до вимог Закону №1961-ІУ, який регулює правовідносини між ними.
Страхова виплата на підставі п.27.2ст.27 Закону М1961-ІУ, за умови надання документів згідно вимог ст. 35 Закону №1961-IV, була передбачена Угодою про припинення зобов'язання переданням відступного від 03.07.2023.
Твердження Позивача про бездіяльність ПАТ «НАСК «ОРАНТА» або відмову у виплаті страхового відшкодування на підставі п. 27.2 ст. 27 Закону №1961-IV не відповідають дійсності.
Колегія суддів погоджується з судом першої інстанції, щодо відсутності в діях ПАТ «НАСК «ОРАНТА» порушень порядку прийняття рішення та виплати страхового відшкодування на підставі Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».
Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Зазначена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.
Частина 1 статті 13 ЦК України визначає, що цивільні права особа здійснює у межах, наданих їй договором або актами цивільного законодавства. Відповідно до частини 1 статті 14 ЦК України цивільні обов'язки виконуються у межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.
Зокрема, у постанові Верховного Суду від15.08.2019року (справа №1340/4630/18; провадження № К/9901/16194/19; К/9901/16864/19) зазначено, що відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові (п.44). Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від12червня 2018року у справі № 826/4406/16, у постанові Верховного Суду від 04.03.2020року у справі № 761/32057/18, у постанові Верховного Суду від 28.02.2018року у справі № 910/21160/16.
У постанові Верховного Суду від03.07.2019року (справа № 280/1597/16-й;провадження №61-20976св18)у розділі «Нормативно-правове обґрунтування» зазначено: «....правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, уповноважених захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Суд повинен установити, чи були порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.
Тобто, матеріально-правовий аспект захисту цивільних прав та інтересів насамперед полягає в з'ясуванні,чи має особа таке право або інтерес та чи були вони порушені або було необхідним їх правове визначення.
З матеріалів справи вбачається, що позивач не зверталась до відповідача з заявою про страхову виплату підставі п.27.2 ст.27 Закону №1961-ІУ (втрата годувальника), не додавала до заяви про страхове відшкодування документи згідно вимог ст. 35 Закону №1961-ІУ, що підтверджують його перебування на утриманні: доходи потерпілої (загиблої) за попередній (до настання ДТП) календарний рік, розміри пенсій, надані утриманцям внаслідок втрати годувальника, відповідач не відмовляв у здійсненні такої виплати.
Колегія суддів вважає, що зазначене підтверджує факт відсутності порушення прав позивача діями ПАТ «НАСК «ОРАНТА».
Доводи апеляційної скарги, що судом першої інстанції зазначено обов'язок потерпілої особи надання страховику рішення суду про встановлення факту перебування на утриманні у потерпілої особи, колегія суддів оцінює критично, оскільки в тексті оскаржуваного рішення відсутнє таке твердження. Зазначене є перекручуванням тезису щодо встановлення факту звернення/його відсутності позивачкою до суду, органів місцевого самоврядування або соціального захисту для встановлення факту перебування позивачки на утриманні у потерпілої.
Колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги, щодо відсутності у переліку такої підстави для невиплати страхового відшкодування у зв'язку зі смертю потерпілого, як не доказування факту утримання, оскільки страхова компанія не відмовляла позивачу у здійсненні страхової виплати. Позивачка не зверталась з відповідною заявою та підтверджуючими документами до страхової компанії.
Безпідставними також є посилання заявника апеляційної скарги на відповідну судову практику Верховного Суду, оскільки висновки у зазначених справах, і у справі, яка переглядається, як і встановлені фактичні обставини, є різними, у кожній із цих справ суди виходили з конкретних обставин та доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, що позовна заява не містить посилань на підстави за якими може бути здійснена виплата відшкодування одноразовим платежем, а не періодичними платежами, однак зазначене не спростовує решти висновків суду та не впливає на законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення.
Інші доводи апеляційної скарги не беруться до уваги колегією суддів, оскільки вони є необґрунтованими, не впливають на вирішення спору по суті, є тлумаченням діючого законодавства та зводяться до незгоди з рішенням суду першої інстанції.
Апеляційна скарга не містить нових фактів чи засобів доказування, які б спростовували висновки суду першої інстанції. Наведені в апеляційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди позивача з висновками суду першої інстанції, а тому не дають підстав для висновку про неправильне застосування місцевим судом норм матеріального і процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Колегія суддів вважає, що рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається, тому апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції залишенню без змін.
Згідно з ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Відповідно до п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах.
Керуючись ст. ст. 279, 368, 369, 374, 376, 381-384 ЦПК України, колегія суддів,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 листопада 2023 року у цій справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню у касаційному порядку не підлягає за винятками, передбаченими частиною 3 статті 389 ЦПК України.
Повний текст судового рішення складено 25 березня 2024 року.
Головуючий
Судді: