22 березня 2024 року
м. Київ
справа №540/4500/21
адміністративне провадження № К/990/23317/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача - Мельник-Томенко Ж. М.,
суддів - Жука А. В., Мартинюк Н. М.,
розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області в особі Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Управління Державної міграційної служби в Херсонській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, провадження в якій відкрито
за касаційною скаргою Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 (суддя - Хом'якова В. В.) та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2023 (колегія суддів у складі: Федусика А. Г., Бойка А. В., Шевчук О. А.),
Короткий зміст позовних вимог та їхнє обґрунтування
У серпні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області в особі Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області в особі територіального підрозділу - Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо відмови ОСОБА_2 в оформлені та видачі нового паспорта громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, у зв'язку з непридатністю для користування його паспорта;
- зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області в особі територіального підрозділу - Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ, у зв'язку з непридатністю для користування його паспорта.
На обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що чинне законодавство передбачає можливість обміну паспорта громадянина України на паспорт громадянина України у формі книжечки в разі непридатності для користування, у відповідності до постанови Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ «Про затвердження положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон», яка регламентує оформлення і видачу паспорта громадянина України в книжковій формі. Також зазначає, що законодавець передбачив вичерпний перелік підстав для відмови заявникові у видачі документа. Відповідач у відмові на звернення зобов'язаний був указати одну з передбачених законодавством підстав для відмови у надання адміністративної послуги, але жодної підстави не було зазначено, а тільки роз'яснено порядок отримання паспорта у вигляді ID-картки. Таким чином, на думку позивача, відповідач проявив бездіяльність щодо не оформлення йому паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки. При цьому позивач вважає, що видача паспорту у вигляді ID-картки була нав'язана співробітниками відповідача при здійсненні попередньої процедури обміну паспорту. Зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу методів ідентифікації особи. Позивач внаслідок своїх релігійних переконань не може погодитись з присвоєнням йому ідентифікатора особистості у виді унікального номеру, а також зі зняттям біометричної інформації щодо нього та подальшим зберіганням, використанням та обробкою такої інформації, а тому просить суд задовольнити позовні вимоги. Посилається на постанову Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17.
Установлені судами попередніх інстанцій обставини справи
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , особисто 16.07.2021 звернувся до Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області із заявою про відмову наданні згоди на обробку персональних даних та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки замість непридатного для користування паспорта (вх. № 712/1/6514-21), в якій просив видати йому новий паспорт громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року замість непридатного для користування паспорта (пошкодженого).
Указана заява мотивована тим, що через свої релігійні переконання він відмовляється від використання, обробки його персональних даних та бажає мати паспорт громадянина України у формі книжечки з можливістю вклеювання фотографії, без жодного електронного носія інформації, для зчитування якої необхідні додаткові пристрої. До заяви було додано пакет документів: заяву про видачу паспорту у формі, передбаченій додатком 1 до Порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, який затверджений наказом МВС України від 06.06.2019 № 456; паспорт у формі ID-картки № НОМЕР_1 від 02.10.2017, що підлягає обміну, в оригіналі та копії; три фотокартки розміром 3,5х4,5 см; платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита.
29.07.2021 позивач отримав відповідь від Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області № 6514-516/6514-21, в якій йому було відмовлено у надані адміністративної послуги в оформленні та видачі паспорта громадянина України у формі книжечки зразка 1994 року та роз'яснено право звернутись до будь-якого територіального підрозділу ДМС України для обміну паспорта у зв'язку з його непридатністю для подальшого використання на новий паспорт громадянина у вигляді ID-картки.
Указані обставини і стали підставою для звернення з цим позовом до суду.
Короткий зміст рішень судів попередніх інстанцій
Ухвалою Херсонського окружного адміністративного суду від 26.08.2021 залучено до участі у справі в якості другого відповідача - Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області.
Рішенням Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021, залишеним без змін постановою П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2023, позов задоволено повністю. Визнано протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області в особі територіального підрозділу - Білозерського районного відділу в оформлені та видачі ОСОБА_1 нового паспорта громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки замість паспорта громадянина України у формі ID-картки у зв'язку з непридатністю для користування. Зобов'язано Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ (далі - Положення № 2503-ХІІ), замість паспорта громадянина України у формі ID-картки, який став непридатний для користування.
Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Суд дійшов висновку, що положення Закону України від 20.11.2012 № 5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (далі - Закон № 5492-VI) в порівнянні з нормами Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин) не тільки звужують, а фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій. Разом з тим, такий правовий стан громадянина України є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом») не було «необхідним у демократичному суспільстві», тобто є непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар, має місце в даних спірних правовідносинах та повинно бути нівельовано шляхом видання особі паспорту громадянина України у вигляді паспортної книжечки.
Також суд зазначив, що наведені висновки узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду, висловленою у постанові від 19.09.2018, винесеною за наслідком розгляду скарги на рішення Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 26.03.2018 у зразковій справі № 806/3265/17.
Крім того, суд додав, що перелік підстав, які становлять легітимну мету обмежень прав і свобод особи, є вичерпним. Свобода розсуду держав щодо встановлення обмежень є вузькою. Проте слід оцінити, чи передбачене законом таке обмеження, чи відповідає обмеження «нагальній суспільній потребі», тобто чи є воно необхідним у демократичному суспільстві і чи відповідає воно легітимній меті (рішення ЄСПЛ у справі «Svyato-Mykhaylivska Parafiya v. Ukraine» від 14.06.2007).
З огляду на зазначене, суд дійшов до висновку про безпідставність відмови відповідачем у видачі позивачу паспорта у формі книжечки з тих мотивів, що за обліками Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області він документований паспортом громадянина України у формі ID-картки і відсутня в базах даних ДМС інформація про визнання недійсним паспорта громадянина України № НОМЕР_1 . На думку суду, відмовляючи з вказаних підстав, відповідач позбавив позивача права на отримання паспорту у формі книжечки, при цьому без здійснення ним належної процедури, яка передує видачі паспорта у вказаній формі, зокрема, перевірки надання заявником належного переліку документів та дотримання інших процедурних (і лише таких) вимог діючого законодавства, яке стосується видачі паспорта у формі книжечки.
Також суд дійшов висновку, що належним та достатнім способом захисту прав позивача буде визнання протиправною відмову Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області щодо оформлення та видачі ОСОБА_1 паспорта громадянина України старого зразка у вигляді книжечки (на паперових носіях) та зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області (оскільки Білозерський райвідділ не є юридичною особою) видати позивачу паспорт громадянина України у вигляді книжечки.
Короткий зміст та обґрунтування вимог касаційних скарг
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить їх скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.
Підставою касаційного оскарження скаржник зазначає пункт 1 частини четвертої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
На обґрунтування підстав касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України відповідач зазначає, що суди попередніх інстанцій не врахували висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, які викладені у постанові Верховного Суду від 15.08.2019 у справі № 0940/2105/18. У цій справі Верховний Суд скасував рішення судів попередніх інстанцій і направив справу на новий судовий розгляд, оскільки судами не надавалось оцінки поданою особою заяви-анкети та документів на оформлення паспорта у вигляді ID-картки і наданню згоди на обробку персональних даних, в результаті обробки яких такій особі присвоєно унікальний номер запису в Єдиному державному демографічному реєстрі.
Також звертає увагу на те, що Верховний Суд у постанові від 21.12.2019 у справі № 160/1/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Крім того, скаржник просить звернути увагу на постанову Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21, в якій колегія судів посилаючись на джерела права й акти їх застосування взяла до уваги постанову Верховного Суду від 21.12.2022 у справі № 160/1/21, в якій зазначені висновки судів попередніх інстанцій, а також відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорта громадянина України у формі ID-картки.
На думку скаржника, суд першої інстанції, задовольняючи позов, проігнорував практику Верховного Суду та помилково зробив висновок, що справа № 540/4500/21 є типовою для зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
Крім того, скаржник зазначає, що суди попередніх інстанцій не взяли до уваги той факт, що позивач 16.07.2021 звернувся до Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області із заявою про обмін паспорта громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 від 02.10.2017 на паспорт громадянина України у вигляді книжечки, зразка 1994 року, посилаючись нібито на непридатність для подальшого використання паспорта громадянина України у формі ID-картки. При цьому, у заяві від 16.07.2021 зазначалося про те, що заявник відкликає свою згоду на обробку персональних даних та відмовляється від оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки у зв'язку з релігійними переконаннями.
29.07.2021 Білозерським районним відділом Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області було надано відповідь з роз'ясненням норм чинного законодавства щодо порядку оформлення паспорта громадянина України та зазначено про те, що паспорт громадянина України у формі ID-картки № НОМЕР_1 від 02.10.2017 оформлений на ім'я ОСОБА_1 є дійсним та придатним для використання. Під час розгляду заяви було встановлено, що згідно інформації наявної в Єдиному державному демографічному реєстрі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , значиться документованим паспортом громадянина України у формі ID-картки з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 , який дійсний до 02.10.2027, орган видачі 6514 (Білозерський відділ УДМС) від 02.10.2017, у зв'язку з непридатністю до подальшого використання попереднього паспорта громадянина України у формі ID-картки. При цьому, внесення персональних даних ОСОБА_1 вперше до реєстру було здійснено ще 20.06.2017 працівниками Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області при оформленні паспорта громадянина України також у формі ID-картки № НОМЕР_2 від 22.06.2017, у зв'язку з втратою попереднього паспортного документа. Того ж дня, 20.06.2017, заявником була надана згода на отримання відцифрованих відбитків пальців рук та внесення їх до безконтактного електронного носія. Під час прийняття від позивача документів для оформлення паспорта громадянина України у формі ID-картки та формування заяви-анкети працівниками Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області роз'яснювався порядок формування і заповнення заяви-анкети, внесення даних до реєстру, а також попереджалося про автоматичне формування УНЗР після внесення даних до реєстру, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде. Жодних заперечень, пропозицій та зауважень під час зазначеної процедури від позивача не надходило, позивач не зазначав про наявність релігійних переконань і приналежність до окремої групи, що зумовлювало би необхідність у відмові від обробки персональних даних та видачі паспорта із безконтактним носієм інформації, а всі дії щодо нього здійснювалися на добровільній основі.
Проте суди попередніх інстанцій не взяли до уваги та не надали належної оцінки вказаним вище фактам та обставинам.
Крім того, скаржник звертає увагу на те, що до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області позивач з будь-яких питань (також з питань обміну, оформлення та видачі паспорта громадянина України у вигляді книжечки) взагалі не звертався. У цій справі суд першої інстанції надавав оцінку тільки тим обставинам і відповідним їм правовідносинам, які виникли у зв'язку зі зверненням позивача до Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області. В оскаржуваному судовому рішенні взагалі не досліджувались правові відносини позивача з Управлінням Державної міграційної служби України в Херсонській області, як і передумови виникнення спору власне з цим суб'єктом владних повноважень.
Скаржник наголошує, що зобов'язання Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення № 2503-ХІІ, є недоцільним, оскільки, по-перше, Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області не розглядало заяву ОСОБА_1 від 16.07.2021 про оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки, а, по-друге, оформлення і видача паспорта громадянина України у формі книжечки здійснюється територіальним підрозділом ДМС, за місцем проживання особи.
Позиція інших учасників справи
Відповідно до частини 4 статті 328 КАС України відсутність відзиву на касаційну скаргу не перешкоджає перегляду оскаржуваного судового рішення.
Рух касаційної скарги
03.07.2023 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2023.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.07.2023 визначено склад колегії суддів, а саме: головуючого суддю (суддю-доповідача) Мельник-Томенко Ж. М., суддів Жука А. В., Мартинюк Н. М. для розгляду судової справи № 540/4500/21.
Ухвалою Верховного Суду від 24.07.2023 відкрито касаційне провадження за скаргою Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області на рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2023.
Ухвалою Верховного Суду від 21.03.2024 закінчено підготовку даної справи до касаційного розгляду та призначено її касаційний розгляд в порядку письмового провадження.
Позиція Верховного Суду
Релевантні джерела права та акти їхнього застосування
За приписами частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
За змістом частини першої статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 5 Закону України від 18.01.2001 № 2235-III «Про громадянство України» (далі - Закон № 2235-ІІІ) документом, що підтверджує громадянство України є паспорт громадянина України.
Пунктами 2, 3 Положення № 2503-XII визначено, що паспорт громадянина України видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни запровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Пунктом 13 Положення № 2503-XII встановлено, що для одержання паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; свідоцтво про народження; дві фотокартки розміром 35х45 мм; у необхідних випадках - документи, що підтверджують громадянство України.
Згідно з пунктом 16 Положення № 2503-XII обмін паспорта провадиться у разі: зміни (переміни) прізвища, імені або по батькові; встановлення розбіжностей у записах; непридатності для користування.
Відповідно до пункту 17 Положення № 2503-XII для обміну паспорта громадянин подає: заяву за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України; паспорт, що підлягає обміну; дві фотокартки розміром 35х45 мм. Для обміну паспорта у зв'язку із зміною (переміною) прізвища, імені чи по батькові або встановленням розбіжностей у записах подаються також документи, що підтверджують ці обставини.
06.12.2012 набрав чинності Закон № 5492-VI, яким визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Згідно з частиною першою статті 1 Закону № 5492-VI суспільні відносини, пов'язані із збиранням, накопиченням, захистом, зберіганням, обліком, використанням і поширенням інформації Єдиного державного демографічного реєстру (далі - Реєстр), оформленням, видачею, обміном, пересиланням, вилученням, поверненням державі, визнанням недійсними та знищенням передбачених цим Законом документів, регулюються Конституцією України, міжнародними договорами України, цим та іншими законами України, а також прийнятими на їх виконання нормативно-правовими актами у сферах, де використовуються відповідні документи, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи.
Частиною першою статті 4 Закону № 5492-VI встановлено, що Єдиний державний демографічний реєстр - це електронна інформаційно-телекомунікаційна система, призначена для зберігання, захисту, обробки, використання і поширення визначеної цим Законом інформації про особу та про документи, що оформлюються із застосуванням засобів Реєстру, із забезпеченням дотримання гарантованих Конституцією України свободи пересування і вільного вибору місця проживання, заборони втручання в особисте та сімейне життя, інших прав і свобод людини та громадянина. Реєстр та майнові права інтелектуальної власності на створені на замовлення уповноважених суб'єктів для функціонування Реєстру об'єкти інтелектуальної власності належать державі. Відчуження, передача чи інше використання, ніж визначено цим Законом, Реєстру, його структурних складових та майнових прав інтелектуальної власності забороняються. Єдиний державний демографічний реєстр ведеться з метою ідентифікації особи для оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсними та знищення передбачених цим Законом документів. Єдиний державний демографічний реєстр у межах, визначених законодавством про свободу пересування та вільний вибір місця проживання, використовується також для обліку інформації про реєстрацію місця проживання чи місця перебування.
За змістом частини першої статті 10 Закону № 5492-VI внесення інформації до Реєстру здійснюється уповноваженими суб'єктами за зверненням заявника, на підставі інформації державних органів реєстрації актів цивільного стану, органів реєстрації фізичних осіб, а також інформації органів виконавчої влади, інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування з дотриманням вимог Закону України «Про захист персональних даних». У разі якщо інформація про особу вноситься до Реєстру вперше, проводиться ідентифікація особи, після завершення якої автоматично формується унікальний номер запису в Реєстрі та фіксуються час, дата та відомості про особу, яка оформила заяву-анкету (в електронній формі). Унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Згідно з підпунктом «а» пункту 1 частини першої статті 13 Закону № 5492-VI документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, оформлення якого передбачається цим Законом із застосуванням засобів Реєстру, є паспорт громадянина України.
Відповідно до частини третьої статті 13 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій. Посвідчення особи на повернення в Україну, тимчасове посвідчення громадянина України, посвідчення водія не містять безконтактного електронного носія.
Частиною четвертою статті 13 Закону № 5492-VI передбачено, що особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія.
Згідно з частинами першою, другою, четвертою та п'ятою статті 14 Закону № 5492-VI форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Частиною першою статті 16 Закону № 5492-VI передбачено, що оформлення, видача, обмін документів, їх пересилання, вилучення, повернення державі та знищення відбуваються в порядку, встановленому законодавством, якщо інше не передбачено цим Законом.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 21 Закону № 5492-VI паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
Згідно з частиною сьомою статті 21 Закону № 5492-VI до паспорта громадянина України вноситься така інформація: 1) назва держави; 2) назва документа; 3) ім'я особи; 4) стать; 5) громадянство; 6) дата народження; 7) унікальний номер запису в Реєстрі; 8) номер документа; 9) дата закінчення строку дії документа; 10) дата видачі документа; 11) уповноважений суб'єкт, що видав документ (код); 12) місце народження; 13) відцифрований образ обличчя особи; 14) відцифрований підпис особи; 15) податковий номер (реєстраційний номер облікової картки платника податків з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків) або повідомлення про відмову від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган). У разі наявності повідомлення про відмову від реєстраційного номера облікової картки платника податків проставляється слово «відмова».
Постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302, у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин, затверджено зразок бланка, технічного опису та Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України.
Згідно з пунктами 1, 2, 3 Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 № 302 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 26.10.2016 № 745) (далі - Порядок № 302) паспорт громадянина України (далі - паспорт) є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України. Паспорт виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій. Кожен громадянин України, який досяг 14-річного віку, зобов'язаний отримати паспорт.
Обмін паспорта здійснюється у разі непридатності паспорта для подальшого використання (підпункт 5 пункт 6 Порядку № 302).
Підпунктом 1 пункту 7 Порядку № 302 встановлено, що оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін та видача паспорта здійснюються особі, яка досягла 14-річного віку, - на підставі заяви-анкети, поданої нею особисто.
Пунктами 14 Порядку № 302 закріплено перелік інформації про особу, на ім'я якої оформляється паспорт, яка вноситься до заяви-анкети, а також документи, які подає заявник для оформлення паспорта.
За змістом пункту 19 Порядку № 302 документи для оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обміну паспорта подаються до центрів надання адміністративних послуг, державного підприємства, що належить до сфери управління ДМС, і його відокремлених підрозділів (далі - уповноважені суб'єкти), територіальних органів та територіальних підрозділів ДМС. До територіального органу ДМС документи подаються лише в разі оформлення замість втраченого або викраденого, обміну паспорта, який було оформлено із застосуванням засобів Реєстру.
Згідно з пунктом 32 Порядку № 302 працівник територіального органу/територіального підрозділу ДМС не пізніше наступного дня після надходження до розгляду документів перевіряє повноту поданих заявником документів, зазначених у пунктах 35, 46 і 69 цього Порядку, відповідність їх оформлення вимогам законодавства.
Відповідно до пункту 100 Порядку № 302 територіальний орган/територіальний підрозділ ДМС має право відмовити особі в оформленні або видачі паспорта, якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт (у тому числі паспорт зразка 1994 року), який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього; звернення для обміну протягом одного місяця до дати закінчення строку дії паспорта; непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення і видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи.
Окрім того, наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 № 456 затверджений Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України, зареєстрований в Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за № 620/33591 (далі - Тимчасовий порядок № 620/33591).
Пункт 1 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року (далі - паспорт) особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року (далі - рішення суду), засвідчене в установленому законодавством порядку.
Згідно з пунктом 1 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 обмін паспорта здійснюється в разі: 1) зміни прізвища, імені, по батькові, дати та/або місця народження; 2) установлення розбіжностей у записах (невідповідність записів, зроблених у паспорті, записам в інших документах); 3) непридатності паспорта для користування (паспорт/фотокартка має потертості (та/або відсутня її частина), що не дають змогу візуально ідентифікувати особу, прочитати прізвище, ім'я, по батькові, дату та місце народження, ким виданий паспорт, підпис посадової особи та дату видачі, пошкодження перфорованої серії та номера, що не дає змогу встановити реквізити паспорта, виправлення, підчистки окремих літер у персональних даних/найменуванні органу/штампах/печатках або інші чинники, які впливають на цілісність документа.
Відповідно до пункту 2 розділу IV «Обмін паспорта» Тимчасового порядку № 456 для обміну паспорта заявник подає: 1) заяву; 2) рішення суду; 3) паспорт, що підлягає обміну; 4) дві (три - у разі одержання паспорта, який обмінюється в іншому територіальному підрозділі ДМС) фотокартки розміром 3,5 x 4,5 см; 5) платіжний документ з відміткою банку про сплату державного мита (у разі обміну паспорта у зв'язку із непридатністю для користування) або оригінал документа про звільнення від його сплати; 6) документи, що підтверджують обставини (крім обміну паспорта з причин непридатності його використання), на підставі яких паспорт підлягає обміну. Видані компетентними органами іноземної держави документи, що подаються для оформлення паспорта, засвідчуються в установленому законодавством порядку, якщо інше не передбачено міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, та подаються з перекладом українською мовою, вірність якого засвідчується нотаріально; 7) довідку про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи (для внутрішньо переміщених осіб); 8) посвідчення про взяття на облік бездомних осіб, видане відповідним центром обліку бездомних осіб (для бездомних осіб). У разі обміну паспорта, оформленого територіальним підрозділом ДМС, який припинив діяльність або тимчасово не здійснює свої повноваження, заявник додатково подає всі наявні документи, у тому числі документи, що містять фотозображення особи.
Оцінка висновків судів, рішення яких переглядаються, та аргументів учасників справи
Суд касаційної інстанції наголошує на тому, що відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд переглядає судові рішення в межах доводів і вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 341 КАС України).
Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених статтею 341 КАС України, а також надаючи оцінку правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, виходить із такого.
З вищевказаних норм слідує, що реалізація волевиявлення громадянина на отримання паспорта, незалежно від форми такого, здійснювалась і здійснюється шляхом подання заяви за формою, встановленою Міністерством внутрішніх справ України до компетентного органу особисто особою, яка звертається за отриманням паспорта, із зазначенням інформації та долученням документів, які передбачені вимогами чинного законодавства. При цьому, дотримання особою певних правил, пов'язаних з процедурою оформлення та видачі паспорта, зокрема щодо дотримання форми заяви, є обов'язковим.
Указане узгоджується з позицією Верховного Суду, висловленою у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/3327/16, від 29.11.2019 у справі № 260/1414/18, від 21.08.2020 у справі № 260/99/19, від 10.12.2020 у справі № 240/575/20, від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21.
Суд першої інстанції у судовому засіданні встановив, що оригінал паспорту від 02.10.2017 № 001029041, який наданий позивачем у судовому засіданні, дійсно має механічні ушкодження, дірки, не дає змоги візуально встановити особу на фотографії.
Водночас суд першої інстанції зазначив, що з наявних матеріалів справи не вбачається, що при зверненні до Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Херсонській області 16.07.2021 позивачем наводились посилання саме на непридатність паспорту для користування, до заяви був доданий оригінал паспорту. У своїй заяві позивач послався на релігійні переконання, які стають на заваді в отримані ним ID-картки громадянина України.
З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку про безпідставність відмови відповідачем позивачу у видачі паспорта у формі книжечки з тих мотивів, що за обліками Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби в Херсонській області він документований паспортом громадянина України у формі ID-картки і відсутня в базах даних ДМС інформація про визнання недійсним паспорта громадянина України № НОМЕР_1 .
Суд апеляційної інстанції погодився з такими висновками суду першої інстанції.
При цьому суди попередніх інстанцій дійшли висновку, що спір у цій справі повністю відповідає усім трьом ознакам типової справи, які визначені Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 806/3265/17, а саме: 1) позивач є фізичною особою, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки; 2) відповідачем є Білозерський районний відділ Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, тобто територіальний орган ДМС України; 3) предметом спору є вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ, та у якій основоположним висновком є те, що відмова особі в отриманні паспорту у формі книжечки не можуть бути обмежені, та таке обмеження порушує основоположні права громадян.
Колегія суддів Верховного Суду указує на помилковість таких висновків судів попередніх інстанцій, з огляду на таке.
Верховний Суд ураховує, що правова позиція щодо наявності права громадян на отримання паспорта у формі книжечки була викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
У постанові від 15.08.2019 у справі № 0940/2105/18, на неврахування якої посилається скаржник, Верховний Суд аналізував, що в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 у зразковій справі № 806/3265/17 за позовом особи до Коростенського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області, Управління Державної міграційної служби України в Житомирській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії указано на ознаки цієї типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом ДМС України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи ДМС України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення № 2503-ХІІ.
Розглянувши зразкову справу № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18), Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що норми Закону № 5492-VI, на відміну від норм Положення № 2503-XII (теж діючого на момент виникнення правовідносин), не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорта у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по батькові, та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону (тобто втручання не було «встановлене законом»), не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя в контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція).
Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі констатувала, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID-картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
З урахуванням викладеного, Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що позовні вимоги про визнання протиправними дії Відділу УДМС щодо відмови у видачі позивачеві паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення № 2503-ХІІ є обґрунтованими. При цьому Велика Палата Верховного Суду зазначила, що самі по собі дії Відділу УДМС щодо відмови позивачеві у видачі їй паспорта громадянина України у формі книжечки відповідали Закону № 5492-VI.
Верховний Суд звертає увагу, що відповідно до пунктів 21, 22 частини першої статті 4 КАС України типові адміністративні справи - адміністративні справи, відповідачем у яких є один і той самий суб'єкт владних повноважень (його відокремлені структурні підрозділи), спір у яких виник з аналогічних підстав, у відносинах, що регулюються одними нормами права, та у яких позивачами заявлено аналогічні вимоги; зразкова адміністративна справа - типова адміністративна справа, прийнята до провадження Верховним Судом як судом першої інстанції для постановлення зразкового рішення.
Таким чином, ознаками типових адміністративних справ є один і той же відповідач - суб'єкт владних повноважень та/або його відокремлені структурні підрозділи, аналогічні підстави публічно-правового спору, однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин та аналогічні позовні вимоги.
Повертаючись до матеріалів цієї справи, визначальними її особливостями, на підставі яких вона (справа) не може бути визначена як типова є, зокрема, таке.
По-перше, позивач у справі № 540/4500/21 звернувся до органу міграційної служби із заявою про відмову надання згоди на обробку персональних даних та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки замість непридатного для користування паспорта, в якій просив провести обмін його зіпсованого паспорта на паспорт громадянина України у вигляді паспортної книжечки зразка 1994 року у зв'язку з непридатністю паспорта для користування, що спростовує висновки суду першої інстанції про те, що з наявних матеріалів справи не вбачається, що при зверненні до органу міграційної служби 16.07.2021 позивачем наводились посилання саме на непридатність паспорту для користування.
При цьому, як зазначено вище, підставою виникнення спору у цій справі слугувало надання відмови позивачу у видачі йому паспорту громадянина України зразка 1994 року у зв'язку з тим, що отриманий ним у 2017 році паспорт у вигляді ID-картки є пошкодженим та у зв'язку з тим, що по своїм релігійним переконанням він не може отримати ID-картку громадянина України.
Отже, фактично позивач звернувся із вимогою про обмін пошкодженого паспорта громадянина України у вигляді ID-картки на паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки.
По-друге, матеріалами справи підтверджено, що 02.10.2017 ОСОБА_1 отримав паспорт громадянина України з безконтактним електронним носієм № НОМЕР_1 .
Отже, фактично у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, а за приписами частини першої статті 10 Закону № 5492-VI унікальний номер запису в Реєстрі є незмінним.
Разом з тим, у зразковій справі правовідносини стосувались майбутнього внесення персональних даних до Реєстру, та предметом розгляду у такій справі було порушене право мати паспорт у альтернативній формі особи, яка не надавала згоду на обробку персональних даних.
У зв'язку із наведеним, Верховний Суд погоджується із доводами касаційної скарги, що суди попередніх інстанцій помилково віднесли справу № 540/4500/21 до типової відносно зразкової справи № 806/3265/17 (Пз/9901/2/18).
В контексті встановлених обставин справи заслуговують на увагу також доводи відповідача про те, що відповідно до частини четвертої статті 13 Закону № 5492-VI особам гарантується право на відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук до безконтактного електронного носія, що міститься у паспорті громадянина України. Таке право реалізується шляхом подання заяви відповідному уповноваженому суб'єкту про внесення або відмову від внесення відцифрованих відбитків пальців рук особи до безконтактного електронного носія. Відповідно до пункту 13 частини першої статті 7 Закону № 5492-VI відцифровані відбитки пальців рук особи (у разі оформлення паспорта громадянина України) здійснюються за згодою особи.
Тобто у разі оформлення паспорта громадянина України у вигляді ID-картки позивач вправі відмовитись від внесення відцифрованих відбитків пальців рук, а тому обсяг внесення біометричних даних буде відповідати обсягу, які вже містяться у Реєстрі.
Подібна правова позиція також викладена у постанові Верховного Суду від 08.06.2023 у справі № 380/5977/21.
З огляду на наведене, колегія суддів уважає безпідставними посилання позивача на його небажання надати згоду на обробку персональних даних та бажання отримати паспорт громадянина України зразка 1994 року у формі книжечки, як на правомірну підставу його відмови від отримання паспорта у вигляді ID-картки при обміні вже виданого йому раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв'язку з його непридатністю для користування, оскільки у Реєстрі вже містяться персональні дані ОСОБА_1 та йому присвоєно унікальний номер запису в цьому Реєстрі, який є незмінним.
Отже, колегія суддів касаційної інстанції дійшла висновку, що використання позивачем паспорта громадянина України у вигляді ID-картки, оформленого внаслідок волевиявлення останнього, тобто позивач надав згоду на обробку персональних даних та йому було присвоєно унікальний номер запису в Реєстрі, який є єдиним та присвоюватись повторно не буде, свідчить, що отримання паспорта громадянина України у вигляді ID-картки при обміні вже виданого йому раніше паспорту громадянина України у вигляді ID-картки, у зв'язку з його непридатністю для користування, жодним чином не порушує права позивача та в будь-якому разі не є втручанням у його приватне і сімейне життя.
З вказаного також слід дійти висновку про відсутність порушень статті 8 Конвенції, відповідно до якої кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції вважає помилковими висновки судів попередніх інстанцій про безпідставність відмови відповідачем позивачу у видачі паспорта у формі книжечки з тих мотивів, що за обліками Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України у Херсонській області він документований паспортом громадянина України у формі ID-картки і відсутня в базах даних ДМС інформація про визнання недійсним його паспорта громадянина України № НОМЕР_1 , оскільки відповідь відповідача на заяву позивача не є відмовою у видачі паспорта у формі книжечки.
Щодо посилання суду першої інстанції на пункт 11 статті 8 Закону України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних» (далі - Закон № 2297-VI), відповідно до якого суб'єкт персональних даних має право відкликати згоду на обробку персональних даних, Верховний Суд зазначає таке.
Зважаючи на те, що відповідно до статті 11 Закону № 2297-VI згода є лише однією з підстав обробки персональних даних, відкликання згоди можливе лише у випадку обробки персональних даних відповідно до пункту 1 частини першої статті 11 цього Закону.
Відповідно до статті 2 Закону № 2297-VI згода суб'єкта персональних даних - це добровільне волевиявлення фізичної особи (за умови її поінформованості) щодо надання дозволу на обробку її персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, висловлене у письмовій формі або у формі, що дає змогу зробити висновок про надання згоди. У сфері електронної комерції згода суб'єкта персональних даних може бути надана під час реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб'єкта електронної комерції шляхом проставлення відмітки про надання дозволу на обробку своїх персональних даних відповідно до сформульованої мети їх обробки, за умови, що така система не створює можливостей для обробки персональних даних до моменту проставлення відмітки.
Крім того, надання згоди на обробку персональних даних за своєю правовою природою є правочином у сенсі статті 202 Цивільного кодексу України. У той же час статтею 214 Цивільного кодексу України встановлено, що відмова від правочину вчиняється у такій самій формі, в якій було вчинено правочин.
Отже, відкликання згоди можливе лише стосовно майбутньої обробки персональних даних, але не тих даних, які вже були оброблені. Рішення та процеси, які були здійснені під час обробки персональних даних, не можуть бути анульованими.
Крім того, колегія суддів касаційної інстанції уважає безпідставним зобов'язання судом першої інстанції у резолютивній частині рішення саме Управління Державної міграційної служби в Херсонській області оформити та видати ОСОБА_1 паспорт громадянина України зразка 1994 року у вигляді паспортної книжечки, відповідно до Положення № 2503-ХІІ, замість паспорта громадянина України у формі ID-картки , який став непридатний для користування, оскільки згідно з пунктом 12 Положення № 2503-ХІІ видача та обмін паспорта провадяться у місячний термін за місцем постійного проживання громадянина. Окрім цього, пунктом 5 розділу I «Загальні положення» Тимчасового порядку № 456 визначено, що заява та документи для оформлення і видачі паспорта (у тому числі для вклеювання фотокартки) подаються заявником до територіального підрозділу ДМС за зареєстрованим місцем проживання особи.
У зв'язку із наведеним, суди попередніх інстанцій дійшли помилкових висновків щодо задоволення позовних вимог.
Колегія суддів касаційної інстанції також звертає увагу, що Верховний Суд в постанові від 21.12.2022 у справі № 160/1/21 погодився із висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для видачі особі паспорта громадянина України зразка 1994 року (книжечки), зокрема, у зв'язку із встановленням факту самостійного звернення такої особи у минулому із заявою-анкетою щодо внесення інформації до Єдиного державного демографічного реєстру та отримання паспорту громадянина України у формі ID-картки.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення, не передаючи справи на новий розгляд.
Відповідно до частин першої та третьої статті 351 КАС суд скасовує судове рішення повністю або частково і ухвалює нове рішення у відповідній частині або змінює його, якщо таке судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права або порушенням норм процесуального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
З огляду на викладене, враховуючи те, що суди першої та апеляційної інстанцій повно встановили фактичні обставини справи, але неправильно застосували норми матеріального права, що призвело до ухвалення незаконних судових рішень, Верховний Суд на підставі статті 351 КАС України вважає, що судові рішення попередніх інстанцій у цій справі необхідно скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі.
Висновки щодо розподілу судових витрат
З огляду на результат касаційного розгляду, витрати понесені у зв'язку з переглядом справи в суді касаційної інстанції не розподіляються.
Керуючись статтями 341, 345, 349, 353, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд
Касаційну скаргу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області задовольнити.
Рішення Херсонського окружного адміністративного суду від 24.11.2021 та постанову П'ятого апеляційного адміністративного суду від 02.03.2023 скасувати.
Ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області в особі Білозерського районного відділу Управління Державної міграційної служби України в Херсонській області, Управління Державної міграційної служби в Херсонській області про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії відмовити повністю.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
...........................
...........................
...........................
Ж.М. Мельник-Томенко
А.В. Жук ,
Н.М. Мартинюк
Судді Верховного Суду