19 березня 2024 року м. Рівне №460/13651/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області
про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправним та скасування рішення від 25.05.2023 №063850006675, яким відмовлено у призначенні пенсії за вислугу років, зобов'язання призначити, нарахувати та виплачувати пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» як працівнику охорони здоров'я з дня звернення, а саме з 17.05.2023.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спеціальний стаж позивача, як працівника охорони здоров'я складає 25 років 3 місяці 9 днів. 17.05.2023 ОСОБА_1 звернулась до Пенсійного органу із заявою про призначення їй пенсії за вислугу років відповідно до пункту «е» ст.55 Закону України «Про пенсійне забезпечення». Проте спірним рішенням відмовлено в призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу станом на 11.10.2017 - 26 років 6 місяців. Позивач вважає таке рішення протиправним та таким, що не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Ухвалою суду від 12.06.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження та вирішено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачам строк для подання відзиву на позовну заяву.
24.07.2023 від відповідача-2 надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що у позивача відсутній спеціальній стаж роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, обчислений станом на 11.10.2017. Її стаж становить 25 років 03 місяці 09 днів, що недостатньо для визначення права на пенсію за вислугу років.
08.09.2023 від відповідача-1 надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що Головним управлінням правомірно прийнято рішення про відмову у призначенні пенсії за вислугу років відповідно до пункту 2-1 розділу XV «Прикінцеві положення» Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» у зв'язку з відсутністю спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років 26 років 6 місяців на 11 жовтня 2017 року.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення, оцінивши докази, які мають юридичне значення для вирішення спору по суті, суд встановив такі обставини та відповідні їм правовідносини.
17.05.2023 позивач звернулася до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за вислугу років відповідно до ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Головним управлінням Пенсійного фонду України в Рівненській області за правилами екстериторіальності прийнято рішення від 25.05.2023 №063850006675, яким відмовлено позивачу у призначенні пенсії за вислугу років у зв'язку з відсутністю необхідного спеціального стажу роботи на посадах, які дають право на пенсію за вислугу років 26 років 6 місяців на 11 жовтня 2017 року.
У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 55 років 4 місяці 10 днів, страховий стаж - 37 років 1 місяць 18 днів. Стаж за вислугу років станом на 11 жовтня 2017 року становить 25 років 3 місяці 9 днів.
Не погоджуючись з таким рішенням органу Пенсійного фонду та вважаючи його протиправним, позивач звернулась до суду з даною позовною заявою.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України (пункт 6 частини 1 статті 92 Конституції України).
Правовідносини, що виникають у сфері пенсійного забезпечення громадян, регулюються Законом України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-ХІІ від 05.11.1991 (далі - Закон №1788-ХІІ та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» № 1058-IV від 09.07.2003 (далі - Закон № 1058-IV), іншими законами і нормативно-правовими актами та міжнародними договорами (угодами), що регулюють відносини у сфері пенсійного забезпечення.
Відповідно до ст.2 Закону № 1788-XII за цим Законом призначаються: а) трудові пенсії: за віком; по інвалідності; в разі втрати годувальника; за вислугу років.
Пунктом "е" ст.55 Закону № 1788-ХІІ (в редакції, чинній до 01.04.2015) було передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Проте суд зазначає, що рішенням Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення пункту "а" статті54, статті55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII.
У Рішенні Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019 зазначено, що на думку Конституційного Суду України, внесення змін Законом № 213-VIII до оспорюваних положень Закону N1788-ХІІ щодо підвищення на п'ять років пенсійного віку для жінок, збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років, здійснювалося без урахування юридичної природи призначення пенсії за вислугу років, визначеної статтею 51 Закону N 1788-ХІІ, а саме того, що вказана пенсія встановлюється окремим категоріям громадян, зайнятих на роботах, виконання яких призводить до втрати професійної працездатності або придатності до настання віку, що дає право на пенсію за віком. Дія статті 51 Закону N 1788-ХІІ поширюється на громадян, зайнятих на всіх без винятку роботах, вказаних у статтях54,55 Закону N 1788. Таким чином, зі змісту оспорюваних положень Закону N 1788-ХІІ випливає, що стан здоров'я усіх працівників, зайнятих на роботах, визначених пунктом "а" статті 54, пунктами "а", "б", "в", "г", "д", "е", "є", "ж" статті 55 Закону N 1788-ХІІ, через певний проміжок часу погіршується, у зв'язку з чим вони втрачають свою професійну працездатність або придатність до настання віку, що дає право на пенсію за віком.
Положення пункту "а" статті 54, статті 55 Закону N 1788-ХІІ зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII щодо підвищення на п'ять років віку виходу на пенсію для жінок, а також збільшення на п'ять років загального та спеціального стажу роботи, необхідного для призначення пенсії за вислугу років для окремих категорій працівників, є такими, що позбавляють вказаних осіб права на соціальний захист і не відповідають конституційним принципам прав і свобод людини, соціальної держави.
Відповідно до п. 2 резолютивної частини рішення Конституційного Суду України від 04.06.2019 N 2-р/2019, положення пункту "а" статті54, статті55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" від 05.11.1991 N 1788-XII зі змінами, внесеними законами України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII, "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII, визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Тобто, зазначені положення Закону України "Про пенсійне забезпечення" втратили чинність з 04.06.2019.
Таким чином, з 04.06.2019 при призначенні пенсії за вислугу років необхідно керуватися статтею 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" в редакції чинній до внесення до неї змін Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо пенсійного забезпечення" від 02.03.2015 N 213-VIII та «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" від 24.12.2015 N 911-VIII, які визнано неконституційними.
Отже, на день звернення позивача із заявою від 17.05.2023 про призначення пенсії за вислугу років, пунктом «е» статті 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» передбачено, що право на пенсію за вислугу років мають працівники освіти, охорони здоров'я та соціального забезпечення при наявності спеціального стажу роботи від 25 до 30 років за переліком, що затверджується у порядку, який визначається Кабінетом Міністрів України, незалежно від віку.
Як вбачається з оскаржуваного рішення спеціальний стаж позивача станом на 11.10.2017 становить 25 років 3 місяці 09 днів.
Відтак, на момент звернення до органу Пенсійного фонду у позивача було більше ніж 25 років стажу, що є достатнім стажем для призначення пенсії за вислугу років відповідно до пункту "е" статті 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення".
При цьому, суд відмічає, що ні у рішенні, ні у відзивах відповідачами не спростовано наявність у позивача станом на момент звернення з заявою у травні 2023 року спеціального стажу більше 25 років та належність періоду роботи до пільгового стажу.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що рішення від 25.05.2023 №063850006675 про відмову у призначенні пенсії за вислугою років не відповідає критеріям, встановленим ч. 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України, а тому суд, вважає необхідним визнати протиправним та скасувати таке рішення Пенсійного органу.
У справі, що переглядається, повноваження пенсійного органу щодо призначення пенсії передбачені Законом України «Про пенсійне забезпечення» та Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування».
Умови, за яких пенсійний орган відмовляє у призначенні пенсії, визначені законом. Якщо такі умови відсутні, пенсійний орган повинен призначити пенсію.
Суд звертає увагу на те, що статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та виключати подальше звернення особи до суду за захистом порушених прав.
Суд констатує, що у спірних правовідносинах нормами чинного законодавства, враховуючи наявність у позивача, як працівника охорони здоров'я, стажу роботи, що дає право на призначення пенсії за вислугу років, станом 11.10.2017 понад 25 років, не передбачено альтернативних способів поведінки, дій, рішень суб'єкта владних повноважень, окрім як призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. "е" ст.55 Закону № 1788-XII.
Згідно з ч. 1 ст. 45 Закону №1058-IV пенсія призначається з дня звернення за пенсією, крім таких випадків: пенсія за віком призначається з дня, що настає за днем досягнення пенсійного віку, якщо звернення за пенсією відбулося не пізніше трьох місяців з дня досягнення особою пенсійного віку.
Відтак з урахуванням наведеного, з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів позивача, для реалізації нею у повній мірі гарантованого Конституцією України права на належне пенсійне забезпечення, порушеного протиправною відмовою, суд вважає за необхідне зобов'язати Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити пенсію за вислугу років відповідно до п. "е" ст. 55 Закону України "Про пенсійне забезпечення" з урахуванням Рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 з 17.05.2023.
У силу вимог ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Частиною 2 цієї статті визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наслідками судового розгляду, відповідачі, як суб'єкти владних повноважень, не надали суду достатніх беззаперечних доказів на обґрунтування обставин, на яких ґрунтуються їх заперечення, і не довели правомірності оскаржуваних дій, рішень.
З огляду на викладене, суд вважає, що позовні вимоги є підставними та обґрунтованими, а тому позов підлягає задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України понесені позивачем судові витрати зі сплати судового збору слід стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача-1, рішення якого визнано протиправним та скасовано.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про відмову ОСОБА_1 у призначенні пенсії від 25.05.2023 №063850006675.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити ОСОБА_1 пенсію за вислугу років відповідно до пункту «е» ст. 55 Закону України «Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду №2-р/2019 від 04.06.2019 з 17 травня 2023 року.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області витрати у виді судового збору у сумі 1073,60грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 19 березня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_1 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області (вул. О. Ольжича, буд. 7,м. Житомир,Житомирська обл.,10003, ЄДРПОУ/РНОКПП 13559341)
Суддя Д.Є. Махаринець