19 березня 2024 року м. Рівне №460/15214/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Махаринця Д.Є., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доГоловне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області
про визнання бездіяльності протиправною, зобов'язання вчинення певних дій, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - відповідач-1), Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач-2) про визнання протиправними дій щодо непризначення пенсії зі зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зобов'язання призначити пенсію за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» з 26.05.2023.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивач є особою, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, а тому відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» має право на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку. Проте, органом Пенсійного фонду відмовлено у призначенні пенсії, покликаючись на не підтвердження мінімально необхідного періоду роботи чи проживання на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 та на відсутністю страхового стажу. З такою позицією суб'єкта владних повноважень позивач не погоджується та вважає, що ним було надано всі необхідні документи та дотримано усі вимоги для призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку.
Ухвалою суду від 05.07.2023 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін, встановлено відповідачам строк для подання відзиву.
19.07.2023 від Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області надійшов відзив на позовну заяву. В обґрунтування заперечень вказано, що оскільки позивачем не підтверджено факт проживання або роботи у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 не менше 3 роки, право на призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» відсутнє.
Від Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області відзив на позовну заяву не надійшов.
Жодних заяв щодо продовження строку для його подання до суду не надходило.
Згідно із частиною шостою статті 162 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Дослідивши письмові докази та перевіривши доводи, викладені у заявах по суті справи, суд встановив наступні обставини.
Позивач має статус потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , виданим Рівненською обласною державною адміністрацією 01.06.1993.
26.05.2023 позивач звернувся до територіального органу Пенсійного фонду із заявою про призначення пенсії за віком із зниженням пенсійного віку відповідно до ст.55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи".
02.06.2023 за результатами розгляду вказаної заяви, яка розглядалася за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області прийнято рішення №172650004634, яким відмовлено в призначенні пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" у зв'язку відсутністю необхідного періоду проживання у зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 та страхового стажу.
У цьому рішенні зазначено, що вік заявника становить 55 років, страховий стаж - 21 рік 11 місяців 20 днів. Період роботи (проживання) в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01.01.1993 - 02 роки 05 місяців 07 днів. За доданими документами не зараховано період роботи з 23.08.1989 по 10.03.1990, оскільки дата заповнення трудової книжки не відповідає даті зарахування.
Не погоджуючись з таким рішенням, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 46 Конституції України встановлено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
За приписами п.6 ч.1 ст.92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.
Частиною 1 статті 9 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.03.2003 №1058-ІV (далі - Закон №1058-ІV), який набрав чинності 01.01.2004, передбачено, що за рахунок коштів Пенсійного фонду України в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: пенсія за віком; пенсія по інвалідності; пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Умови призначення пенсії за віком встановлено ст.26 Закону №1058-IV.
Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення, визначає Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» №796-XII від 28.02.1991 (далі - Закон №796-XII).
Згідно зі ст.49 Закону №796-XII, пенсії особам, віднесеним до категорій 1, 2, 3, 4, встановлюються у вигляді: а) державної пенсії; б) додаткової пенсії за шкоду, заподіяну здоров'ю, яка призначається після виникнення права на державну пенсію.
Положеннями ст.15 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII визначено умови, норми та порядок пенсійного забезпечення громадян, які постраждали від Чорнобильської катастрофи, визначаються Законом №796-XII або їм надається право на одержання пенсій на підставах, передбачених цим Законом.
Відповідно до абз.1 ч.1 ст.55 Закону №796-XII, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу.
Абзацом 5 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону №796-XII передбачено, що особи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 3 років, мають право на зниження пенсійного віку на 3 роки та додатково на 1 рік за 2 роки проживання або роботи, але не більше 6 років.
При цьому, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Пенсійний вік за бажанням особи може бути знижено тільки за однією підставою, передбаченою цією статтею, якщо не обумовлено інше. При цьому відповідне зниження пенсійного віку, передбачене цією статтею, застосовується також до завершення періоду збільшення віку виходу на пенсію до 1 січня 2022 року (ч.2 ст.55 Закону №796-XII).
Таким чином, особа, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи та яка проживала або працювала на території зони гарантованого добровільного відселення з моменту аварії на ЧАЕС до 01.01.1993 протягом не менше 3 років, має право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку. При цьому постійне проживання такої особи або постійна праця у зазначеній зоні з моменту аварії по 31.07.1986 незалежно від часу проживання або роботи в цей період, дає особі право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку на 3 роки (початкова величина), а також додатково 1 рік за кожні 2 повні роки (з 26.04.1986 по 01.01.1993) проживання або роботи на такій території, але не більше 6 років. Тобто, максимальна величина зменшення пенсійного віку для особи, яка постраждала внаслідок Чорнобильської катастрофи 3 категорії, не може перевищувати 6 років.
Відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України №22-1 від 25.11.2005 (далі - Порядок №22-1), до заяви про призначення пенсії за віком додаються такі документи: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (для осіб, які належать до категорії 4 постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи (за наявності)) та довідка про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видана органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями) (при призначенні пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи") (абз.9 пп.5 п.2.1 розділу ІІ).
Суд зазначає, що ст.14 Закону №796-XII визначено категорії осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, для встановлення пільг і компенсацій. До них, зокрема, належать особи, які постійно проживають або постійно працюють чи постійно навчаються у зоні гарантованого добровільного відселення за умови, що вони за станом на 1 січня 1993 року прожили або відпрацювали чи постійно навчалися у зоні гарантованого добровільного відселення - не менше трьох років, - категорія 3.
Документами, які підтверджують статус громадян, постраждалих внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи" є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» (ч.3 ст.65 Закону №796-XII).
Відповідно до ст.15 Закону №796-XII, довідка про період проживання, роботи на цих територіях, є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом №796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Така правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 28.03.2018 у справі №333/2072/17, від 08.05.2018 у справі №708/1022/17, від 31.10.2019 у справі №212/12245/13-а та в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України судочинства України враховується судом при вирішенні даної справи.
Довідки про період роботи (служби) у зоні відчуження, про евакуацію, відселення, самостійне переселення, про період проживання та роботи на забруднених територіях тощо є лише підставами для визначення в установленому порядку статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС або потерпілих від Чорнобильської катастрофи.
Аналогічні за змістом висновки викладені Верховним Судом у постанові від 27.02.2018 у справі №344/9789/17, від 24.10.2019 у справі №152/651/17, від 25.11.2019 у справі №464/4150/17 та від 27.04.2020 у справі №212/5780/16-а.
Таким чином, факт видачі ОСОБА_1 уповноваженим органом держави посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Доказів скасування або анулювання виданого позивачу посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи, до суду надано не було.
Отже, матеріалами справи підтверджено факт проживання, роботи позивача в зоні гарантованого добровільного відселення не менше 3 років, як власнику посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що дає позивачу право на призначення пенсії за віком із зменшенням пенсійного віку додатково на 1 рік за 2 повні роки проживання в такій зоні, але не більше 6 років.
При цьому, суд звертає увагу на те, що зменшення пенсійного віку на 6 років відповідно до абз.5 п.2 ч.1 ст.55 Закону № 796-ХІІ можливе за наявності двох самостійних умов: 1) початкова величина зниження пенсійного віку 3 роки встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період; 2) проживання щонайменше 3 роки станом на 1 січня 1993 року є умовою, яка встановлює додатково 1 рік зменшення пенсійного віку за 2 роки проживання, роботи.
Водночас, застосування як першої, так і другої умови, можливе у разі постійного проживання особи в зоні гарантованого добровільного відселення станом на 01 січня 1993 року щонайменше 3 роки.
Як вже встановлено судом, наявність у позивача посвідчення «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи» підтверджує факт проживання або роботи позивача станом на 01.01.1993 у зоні гарантованого добровільного відселення не менше трьох років.
Довідкою Березівської сільської ради Сарненського району Рівненської області від 23.03.2023 №931 підтверджується, що позивач з 26.04.1986 по 12.05.1986 та з 15.07.1987 по даний час постійно проживає та зареєстрований в АДРЕСА_1 . Підстава: погосподарські книги №1 за 1986-1990 роки (особ. рах. №61), №2 за 1991-1995 роки (особ. рах. №73), №1 за 1996-2000 роки (особ. рах. №79), №1 за 2001-2005 роки (особ. рах. №87), №1 за 2006-2010 роки (особ. рах. №90), №3 за 2011-2015 роки (особ. рах. №0104-1), №3 за 2016-2020 роки (особ. рах. №0120-1), №3 за 2021-2025 роки (особ. рах. №01-0127-1).
Доказів того, що дана довідка є неправдивою або відкликаною відповідним органом місцевого самоврядування матеріали справи не містять.
За наведеного, у суду відсутні підстави для сумнівів щодо достовірності відповідної довідки.
Відповідно до Переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів Українською РСР від 23.07.1991 №106 с.Березове Рокитнівського (нині Сарненського) району Рівненської області віднесено до зони гарантованого добровільного відселення.
Отже, факт постійного проживання позивача на території зони гарантованого добровільного відселення не менше 3 років станом на 01.01.1993 та по даний час дає йому право на зменшення пенсійного віку на 6 років (максимальний).
Доводи відповідача про те, що позивач працював у період з 23.08.1989 10.03.1990 та з 27.08.1991 по 18.12.1991 в Бєлгородській області, з 19.05.1992 по 05.08.1992 в Харківській області, тобто перебував на території, яка не відноситься до зони гарантованого добровільного відселення, суд до уваги не бере, оскільки посвідчення потерпілого від Чорнобильської АЕС є підтвердженням того, що позивач постійно проживав чи працював на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року не менше строку, необхідного для набуття особою такого статусу. Факт проживання чи роботи позивача на території радіоактивного забруднення станом на 01 січня 1993 року перевірявся відповідними комісіями при видачі йому посвідчення. Відповідачами як суб'єктами владних повноважень, не надано доказів того, що видане позивачу посвідчення визнано недійсним, а наданий останньому статус скасований. Разом з тим, суд зазначає, відповідно до ч.1 ст.48 Кодексу законів про працю України, трудова книжка не відносяться до документів, які підтверджують період проживання потерпілого внаслідок Чорнобильської катастрофи в зоні радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи.
Отже, висновки відповідачів про не проживання позивача станом на 01.01.1993 не менше трьох років в зоні гарантованого добровільного відселення та відсутність у нього права на призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку є безпідставними.
Щодо питання наявності у позивача страхового стажу для призначення відповідної пенсії у відповідності до поданої заяви, суд зазначає, таке.
За змістом ч.3 ст.55 Закону №796-ХІІ призначення та виплата пенсій названим категоріям провадиться відповідно до Закону №1058-IV.
Так, частиною 1 статті 26 Закону № 1058-ІV передбачено, що особи мають право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років за наявності страхового стажу не менше 15 років по 31 грудня 2017 року. Починаючи з 1 січня 2018 року право на призначення пенсії за віком після досягнення віку 60 років мають особи за наявності страхового стажу: з 1 січня 2022 року по 31 грудня 2022 року - не менше 29 років, з 1 січня 2023 року по 31 грудня 2023 року - не менше 30 років.
Тобто, законодавцем чітко визначені умови для призначення особі пенсії за віком: досягнення особою пенсійного віку та наявність у такої особи певного страхового стажу.
Як вбачається з матеріалів справи, 54-річного віку позивачка досяг 21 січня 2022 року.
Відповідно необхідна кількість стажу для призначення пенсії на пільгових умовах зі зниженням пенсійного віку на 6 років при досягненні позивачем 54-річного віку становила 23 роки (29 - 6 = 23 роки).
Зі змісту спірного рішення вбачається, що страховий стаж позивача становить 21 рік 11 місяців 20 днів.
Поряд з цим, до страхового стажу позивача органом Пенсійного фонду не зараховано період його роботи з 23.08.1989 по 10.03.1990, оскільки дата заповнення трудової книжки не відповідає даті зарахування.
Так, згідно з ч.1 ст.24 Закону №1058-ІV, страховий стаж - період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов'язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок.
За приписами частини другої вказаної статті, страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.
Частиною 4 статті 24 Закону №1058-ІV встановлено, що періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Закон №1058-ІV набрав чинності 01.01.2004, а тому періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу, в порядку та на умовах, передбачених законодавством, що діяло до 01.01.2004. До 01.01.2004 порядок та умови обчислення стажу роботи, який дає право на пенсію, визначалися Законом України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 №1788-XII (далі - Закон №1788-ХІІ).
Відповідно до частин 1, 2 статті 56 Закону №1788-ХІІ, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв.
Згідно зі статтею 62 Закону №1788-ХІІ та частиною першою статті 48 Кодексу законів про працю України основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України № 637 від 12.08.1993 (далі - Порядок № 637) встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
Відповідно до пункту 3 Порядку № 637 за відсутності трудової книжки, а також у тих випадках, коли в трудовій книжці відсутні необхідні записи або містяться неправильні чи неточні записи про періоди роботи, для підтвердження трудового стажу приймаються дані, наявні в реєстрі застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов'язкового державного соціального страхування, довідки, виписки із наказів, особові рахунки і відомості на видачу заробітної плати, посвідчення, характеристики, письмові трудові договори і угоди з відмітками про їх виконання та інші документи, які містять відомості про періоди роботи.
Отже, основним документом, який підтверджує наявність у особи трудового стажу, є трудова книжка.
При цьому, чинним законодавством встановлено пріоритетність записів у трудовій книжці перед відомостями про період роботи, що можуть міститися в інших документах, а також необхідність надання уточнюючої довідки підприємств, установ, організацій або їх правонаступників для підтвердження спеціального трудового стажу лише у випадку, коли в трудовій книжці відсутні відповідні відомості.
Як передбачено п.4 постанови Кабінету Міністрів України від 27.04.1993 №301 "Про трудові книжки працівників", відповідальність за організацію ведення обліку, зберігання і видачу трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації, представництва іноземного суб'єкта господарювання. За порушення встановленого порядку ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок посадові особи несуть дисциплінарну, а в передбачених законом випадках іншу відповідальність.
На момент внесення записів у трудову книжку позивача НОМЕР_2 діяв Порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях визначений Інструкцією про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, установах, організаціях, затвердженою постановою Державного комітету ради міністрів СРСР з питань праці та заробітної плати від 09.07.1958 №620 та Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.1974 №162 (далі - Інструкція №162).
Згідно з п.2.2. Інструкції № 162 заповнення трудової книжки вперше здійснюється адміністрацією підприємства у присутності робітника не пізніше тижневого строку з дня прийняття на роботу. До трудової книжки вносяться, зокрема, відомості про працівника: прізвище, ім'я, по батькові, дата народження, освіта, професія, спеціальність; відомості про роботу: прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу, звільнення.
Відповідно до п.2.3. Інструкції № 162 усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються арабськими цифрами (число і місяць двозначними). Наприклад, якщо робітник або службовець прийнятий на роботу 5 січня 1984 р., у графі 2 трудової книжки раніше встановленого зразка (1938 року) записується "1984.05.01", в трудових книжках, виданих після 1 січня 1975 р.; "05.01.1984". Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів.
У разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення на іншу постійну роботу, про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується адміністрацією того підприємства, де було зроблено відповідний запис. Адміністрація за новим місцем роботи зобов'язана надати працівнику в цьому необхідну допомогу (п.2.5. Інструкції № 162).
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
Аналогічні за змістом положення містить також Інструкція про порядок ведення трудових книжок працівників, затверджена наказом Міністерством праці України, Міністерством юстиції України, Міністерством соціального захисту населення України від 29.07.1993 № 58 та зареєстрована в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110.
Аналіз вказаних норм свідчить, що законодавством чітко визначено порядок організації ведення, обліку, зберігання і видачу трудових книжок працівників, а також встановлено відповідальність за порушення такого порядку.
Всі записи, які мають відношення до трудової діяльності працівника та вносяться до трудової книжки, можуть бути внесені вичерпним колом осіб, насамперед керівником підприємства, установи, організації в порядку, строк та спосіб, передбачений відповідним законодавством.
Самостійне внесення працівником відомостей щодо своєї трудової діяльності, а також внесення виправлень у разі неправильного або неточного запису не передбачено.
Отже, обов'язок щодо внесення достовірних та правильних записів до трудової книжки працівника покладається саме на власника або уповноважений ним орган, тобто на роботодавця.
З наявної в матеріалах трудової книжки позивача НОМЕР_2 від 13.03.1990 вбачається, що відповідно до записів №№1-2 ОСОБА_1 в період з 23.08.1989 по 10.03.1990 працював водієм в « ІНФОРМАЦІЯ_1 » (наказ від 28.08.1989 №240-к, від 11.03.1990 №67).
Суд зазначає, що відповідні записи містять чітку дату прийому, чітку дату звільнення з роботи, номери наказів та їх дати, посаду на якій працював позивач, відбиток печатки підприємства та підпис посадової особи підприємства.
Різниця між датою заповнення трудової книжки та датою зарахування позивача на роботу не може бути підставою для виключення відповідного періоду з трудового стажу позивача, що дає йому право на призначення пенсії, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві (організації), та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства (організації) не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань надання пенсії.
Вказане відповідає сталій правовій позиції Верховного Суду щодо застосування норм права в аналогічних спірних правовідносинах, висловленій у постанові від 06.02.2018 по справі №677/277/17, від 21.02.2018 року у справі №687/975/17, від 26.06.2019 року у справі №607/4243/17, яка враховується судом в силу приписів ч.5 ст.242 КАС України.
Крім того, доказів того, що у вказаний вище період позивач не працював на відповідному підприємстві органом Пенсійного фонду України не надано.
Суд наголошує, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки та видачі довідок.
Відповідачами ж не враховано, що не усі недоліки можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальним є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці, у довідці.
З огляду на викладене, відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу позивача період його трудової діяльності з 23.08.1989 по 10.03.1990.
Поряд з цим, доводи позивача щодо незарахування до страхового періодів роботи з 27.08.1991 по 18.12.1991 та з 09.05.1992 по 05.08.1992 суд відхиляє та до уваги не бере, оскільки згідно розрахунку стажу форми РС-право відповідні періоди враховані Пенсійним органом до страхового стажу позивача.
Щодо вимоги про зобов'язання здійснити призначення пенсії позивачу з 26.05.2023, то суд відмовляє в їх задоволенні, враховуючи наступне.
Судовим розглядом встановлено, що спірне рішення відповідача прийняте без повного з'ясування обставин справи та інших документів наданих позивачем.
Суд зазначає, що підставою для відмови у призначенні пенсії стали висновки відповідача про незарахування періодів роботи відповідно до трудової книжки та періодів проживання (роботи) на території зони гарантованого добровільного відселення.
Як видно з положень Рекомендації Комітету Європи №R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом 11.03.1980, під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
Згідно із пунктом 1.6 Методології проведення антикорупційної експертизи, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 23.06.2010 р. № 1380/5, дискреційні повноваження - сукупність прав та обов'язків органів державної влади та місцевого самоврядування, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, що надають можливість на власний розсуд визначити повністю або частково вид і зміст управлінського рішення, яке приймається, або можливість вибору на власний розсуд одного з декількох варіантів управлінських рішень, передбачених нормативно-правовим актом, проектом нормативно-правового акта.
Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності, вона пов'язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб'єкта, він не може ухилятися від реалізації своєї компетенції, але й не має права виходити за її межі.
Дискреційні повноваження - це законодавчо встановлена компетенція владних суб'єктів, яка визначає ступінь самостійності її реалізації з урахуванням принципу верховенства права; ці повноваження полягають у застосуванні суб'єктами адміністративного розсуду при здійсненні дій і прийнятті рішень. У більш звуженому розумінні дискреційні повноваження - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчиняти конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними).
Призначення та обрахунок пенсії є дискреційним повноваженням пенсійного органу. Суд не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень, оскільки такі дії виходять за межі визначених йому повноважень законодавцем.
Відповідно до ч. 1 ст. 58 Закону № 1058-ІV, Пенсійний фонд є органом, який здійснює керівництво та управління солідарною системою, провадить збір, акумуляцію та облік страхових внесків, призначає пенсії та підготовляє документи для її виплати, забезпечує своєчасне і в повному обсязі фінансування та виплату пенсій, допомоги на поховання, здійснює контроль за цільовим використанням коштів Пенсійного фонду, вирішує питання, пов'язані з веденням обліку пенсійних активів застрахованих осіб на накопичувальних пенсійних рахунках, здійснює адміністративне управління Накопичувальним фондом та інші функції, передбачені цим Законом і статутом Пенсійного фонду.
Згідно з п.4.7 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" право особи на одержання пенсії установлюється на підставі всебічного, повного і об'єктивного розгляду всіх поданих документів органом, що призначає пенсію. Саме органи пенсійного фонду визначають правильність та повноту наданих документів для призначення (перерахунку) пенсії.
Суд не може підміняти пенсійний орган, уповноважений на виконання функцій з розрахунку та призначення, перерахунку пенсій громадянам. Оскільки рішення про призначення пенсії приймається органом Пенсійного фонду і право на призначення пенсії є його виключними повноваженнями, втручання у яке не відповідатиме завданням адміністративного судочинства.
Із врахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне застосувати належний спосіб захисту прав позивача та зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву позивача від 26.05.2023 про призначення пенсії за віком зі зменшенням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-ХІІ, зарахувавши до страхового стажу період роботи з 23.08.1989 по 10.03.1990 та з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даній справі.
Зазначений висновок суду по даній справі узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постанові від 17.12.2021 у справі №160/9272/20 адміністративне провадження № К/9901/33965/20. Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17, під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію.
Згідно з ч.1 ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
При цьому, ч.2 ст.77 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи, що судом обрано інший спосіб захисту порушеного права, ніж просив позивач, позов слід задовольнити частково.
Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Оскільки права позивача були порушені саме рішенням Головним управлінням Пенсійного фонду України у Київській області від 02.06.2023 №172650004634, тому на користь позивача необхідно стягнути за рахунок бюджетних асигнувань вказаного відповідача судовий збір в сумі 1073,60грн.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області від 02.06.2023 №172650004634 про відмову у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.05.2023 про призначення пенсії відповідно до ст.55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи», зарахувавши до страхового стажу період роботи з 23.08.1989 по 10.03.1990 та прийняти рішення по суті заяви з урахуванням правової оцінки, наданої судом у даній справі.
У задоволенні інших вимог - відмовити.
Стягнути на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області витрати у виді судового збору у сумі 1073,60грн.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 19 березня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (вул. Олександра Борисенка, буд. 7,м. Рівне,Рівненська обл.,33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 21084076) Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України у Київській області (вул.Андрія Саєнка,10,м. Фастів,Київська обл., Фастівський р-н,08500, ЄДРПОУ/РНОКПП 22933548)
Суддя Д.Є. Махаринець