21 березня 2024 року м. Рівне №460/26598/23
Рівненський окружний адміністративний суд у складі судді Нор У.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, адміністративну справу за позовом
ОСОБА_1
доВідділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті
про визнання протиправною та скасування постанови, -
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернулась до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державна служба України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), відповідно до якого просить визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративного - господарського штрафу від 10.10.2023 №024226.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що відповідно до акту №021207 проведено перевірку з додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом від 19.09.2023, виявлено порушення, а саме: під час перевезення вантажів перевізник не забезпечив у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа, наявність якого передбачена ст. 48 Закону України «Про автомобільний транспорт». Зазначає, що 10.10.2023 винесено постанову, відповідно до якої на ОСОБА_1 накладено адміністративно-господарський штраф у розмірі 17000 грн. Вказує, що позивачка не може бути притягнена для відповідальності за ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», оскільки остання не є суб'єктом підприємницької діяльності. З документів, на підставі яких здійснювалося перевезення в день перевірки вбачається, що суб'єктом господарської діяльності зазначений приватний підприємець ОСОБА_2 .
З огляду на вищезазначене та враховуючи, що позивач не має статусу автомобільного перевізника, а відповідно і не може бути суб'єктом відповідальності за порушення законодавства про автомобільний транспорт, просить суд позовні вимоги задовольнити.
Ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У строк встановлений судом, відповідачем подано відзив на позовну заяву. В обґрунтування своїх заперечень зазначає, що під час перевірки було виявлено порушення вимог абз. 3 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт» . Під час перевірки водієм було надано посвідчення водія, свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу, тахокарту «шайба», товаро - транспортну накладну від 19.09.2023, в якій автопідприємством зазначено ФОП ОСОБА_1 водій ОСОБА_2 . Зазначає, що водій з даним актом ознайомився, копію отримав, пояснень або зауважень щодо проведення перевірки не надав, акт підписав без зауважень. Просить суд в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.
18.12.2023 через відділ документального забезпечення суду надійшли пояснення від представника позивача, в яких останній просив позов задовольнити повністю з підстав наведених в позовній заяві.
Відповідно до вимог частини четвертої статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Розглянувши матеріали та з'ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.
Згідно з направленням на рейдову перевірку від 15.09.2023 № 015746 ОСОБА_3 старший державний інспектор відділу державного нагляду (контролю) у Донецькій області було проведено перевірку транспортного засобу марки «Мерседес» з номерним знаком НОМЕР_1 , серія і номер свідоцтва про реєстрацію НОМЕР_2 , водій ОСОБА_2 щодо дотримання Закону України "Про автомобільний транспорт".
За результатами перевірки посадовими особами складено акт №021207 від 19.09.2023, відповідно до якого виявлені наступні порушення: ст. 34 Закону України «Про автомобільний транспорт», п. 6.1 Положення, затвердженого наказом МТЗУ №340, Інструкції затвердженої наказом МТЗУ №385, під час перевезення вантажу автомобільний перевізник не забезпечив наявності у водія протоколу перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, наявність якого передбачена вимогами ст. 39, 48 Закону України «Про автомобільний транспорт».
Справу передали за належністю до Відділу державного нагляду (конторолю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті.
10.10.2023 виконуючий обов'язки начальника Відділу державного нагляду (конторолю) у Рівненській області за результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт, прийнято постанову №024226 про застосування до адміністративно-господарського штрафу за порушення абз.15 ч. 1 ст.60 Закону України "Про автомобільний транспорт" у розмірі 17000 грн.
Не погодившись із постановою про застосування адміністративно-господарського штрафу позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує та керується таким.
Відповідно до ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 6 Закону України "Про автомобільний транспорт" №2344-ІІІ від 05.04.2001 (далі - Закон №2344-ІІІ) державний контроль автомобільних перевізників на території України здійснюється шляхом проведення планових, позапланових і рейдових перевірок (перевірок на дорозі).
Відповідно до ст.34 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник повинен: виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів; утримувати транспортні засоби в належному технічному і санітарному стані та забезпечувати їх зберігання відповідно до вимог статті 21 цього Закону; забезпечувати контроль технічного і санітарного стану транспортних засобів перед виїздом на маршрут; забезпечувати проведення медичного контролю стану здоров'я водіїв; організувати проведення періодичного навчання водіїв методам надання домедичної допомоги потерпілим від дорожньо-транспортних пригод; забезпечувати умови праці та відпочинку водіїв згідно з вимогами законодавства; забезпечувати проведення стажування та інструктажу водіїв у порядку, визначеному центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сфері транспорту; забезпечувати безпеку дорожнього руху; забезпечувати водіїв відповідною документацією на перевезення пасажирів.
Статтею 48 Закону №2344-ІІІ визначено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення небезпечних вантажів крім документів, передбачених частиною другою цієї статті, обов'язковими документами також є: для автомобільного перевізника - ліцензія на надання відповідних послуг; для водія - свідоцтво про допущення транспортного засобу до перевезення певних небезпечних вантажів, свідоцтво про підготовку водіїв транспортних засобів, що перевозять небезпечні вантажі, письмові інструкції на випадок аварії або надзвичайної ситуації.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Статтею 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (абз.3 ч. 1 ст. 60 Закону №2344).
Системний аналіз вказаних норм дає підстави для висновку, що суб'єктом відповідальності за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону №2344-ІІІ є саме автомобільний перевізник.
Позивачем у позовній заяві наголошувалося, що позивач не є автомобільним перевізником в розумінні положень Закону №2344-ІІІ, а тому застосування до нього адміністративно-господарського штрафу згідно з спірними постановами є протиправним та безпідставним.
Такі аргументи і доводи сторони позивача суд вважає безпідставними, з огляду на таке.
Так, за визначеннями, наведеними у ст.1 Закону №2344-ІІІ автомобільний перевізник - фізична або юридична особа, яка здійснює на комерційній основі чи за власний кошт перевезення пасажирів чи (та) вантажів транспортними засобами; вантажні перевезення - це перевезення вантажів вантажними автомобілями; водій - особа, яка керує транспортним засобом і має відповідне посвідчення встановленого зразка.
Автомобільним перевізником, що здійснює перевезення вантажів на договірних умовах, є суб'єкт господарювання, який відповідно до законодавства та одержаної ліцензії надає послугу згідно з договором про перевезення вантажу транспортним засобом, що використовується на законних підставах (стаття 33 Закону України Про автомобільний транспорт).
Така позиція суду відповідає правовому висновку Верховного Суду у поставові від 09.08.2019 справа №806/1450/16, який в силу положень ч.5 ст. 242 КАС України, є обов'язковим для врахування, а саме: "оскільки, вказаний транспортний засіб у відповідності до вимог чинного законодавства був переданий позивачем у користуванні іншій особі, а тому позивач у спірних правовідносинах не мав статусу автомобільного перевізника, та не може бути суб'єктом відповідальності передбаченої абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-III».
Як вбачається з матеріалів справи під час перевірки водієм було надано товарно - транспортну накладну від 19.09.2023 ААК №51, в якій зазначено, що автопідприємством є ФОП ОСОБА_1 , водій ОСОБА_2 , вид перевезення вантажне замовник ТОВ «Газотрон Спектр».
Позивач у позовній заяві стверджує, що у спірних правовідносинах не є автомобільним перевізником, позаяк вона, не здійснювала перевезення бо не є фізичною особою - підприємцем.
Поряд з цим, як встановлено судом, водієм під час рейдової перевірки посадовим особам було надано товарно-транспортну накладну, в яких автопідприємством зазначено саме ФОП ОСОБА_1 .
Наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 №363 затверджено Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні (далі - Правила №363).
Згідно з положеннями глави 1 цих Правил, перевізник - фізична або юридична особа - суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу юридичний документ, що призначений для списання товарно-матеріальних цінностей, обліку на шляху їх переміщення, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, а також для розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи.
Основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил (п.11.1 Правил №363).
До матеріалів справи позивачем долучено Свідоцтво про державну реєстрацію фізичної особи - підприємця ОСОБА_2 .
Також зазначають, що перевезення вантажу під час перевірки здійснювалося саме ПП ОСОБА_2 , що підтверджується договором від 15.09.2023 про надання транспортних послуг між ОСОБА_2 та ТОВ «Газотрон Спектр».
Також дане твердження підтверджується актом від 19.09.2023 №4 про здачу - прийняття робіт (надання послуг) між між ОСОБА_2 та ТОВ «Газотрон Спектр».
20.09.2023 на підставі акту від 19.09.2023 №4 здійснено розрахунок між ТОВ «Газотрон Спектр» та ОСОБА_2 , що підтверджується історією по картковому рахунку з 01.04.2023 по 30.09.2023 що знаходь в матеріалах справи.
Однак, даних документів під час перевірки позивачем надано не було.
Відповідно до постанови Верховного Суд, від 19.10.2023 у справі № 640/27759/21 норми законодавства, що врегульовують спірні правовідносини зазначив, що в контексті належного установлення автомобільного перевізника, щодо якого проводиться перевірка, варто виходити із того, що у кожному такому випадку уповноважений контролюючий орган зобов'язаний встановити, а особа, транспортний засіб якої перевіряється, зобов'язана надати документи, які містять беззаперечну інформацію щодо предмета такої перевірки, зокрема інформацію про автомобільного перевізника. Основну інформацію для притягнення особи до відповідальності, а також для можливого наступного оскарження особою дій Укртрансбезпеки, несуть саме ті документи, які особа (водій транспортного засобу або інша компетентна особа автомобільного перевізника) подає контролюючому органу в момент виявлення порушення та/або під час безпосереднього розгляду питання про притягнення до адміністративної відповідальності.
Надаючи правову оцінку спірним постановам про застосування до позивача адміністративно-господарського штрафу, суд виходить з такого.
Відповідно до Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року №153 про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті, статті 18 Закону № 2344-ІІІ та з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв колісних транспортних засобів наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 07.06.2010 №340, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 14.09.2010 за № 811/18106, затверджено Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - Положення №340).
Згідно з п.1.3 Положення №340 вимоги цього Положення поширюються на автомобільних перевізників та водіїв, які здійснюють внутрішні перевезення пасажирів чи/та вантажів колісними транспортними засобами (далі - ТЗ).
Відповідно до пунктів 6.1, 6.3 Положення № 340 автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами; водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку.
Пункт 6.4 Положення №340 встановлює, що графік змінності водіїв, відомість обліку робочого часу та відпочинку водіїв зберігаються у Перевізника.
У разі тимчасової непрацездатності водія чи перебування його у відпустці, а також якщо водій не здійснював перевезення пасажирів чи/та вантажів, Перевізник може заповнювати бланк підтвердження діяльності (додаток 4).
Водії зберігають бланк підтвердження діяльності протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Згідно з пунктом 7.1 Положення №340 перевірка додержання режиму праці та відпочинку водія здійснюється Державною службою України з безпеки на транспорті з дотриманням вимог Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 № 1567.
Пунктом 7.2 Положення №340 визначено, що головний орган, на який покладається забезпечення безпеки дорожнього руху, здійснює перевірку встановленого режиму праці і відпочинку водіїв відповідно до чинного законодавства України.
Порядок використання тахографів встановлено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затверджено наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 № 385.
Відповідно до п.1.4 Інструкції № 385 контрольний пристрій (тахограф) - обладнання, яке є засобом вимірювальної техніки, призначене для встановлення на транспортних засобах для показу та реєстрації в автоматичному чи напівавтоматичному режимі інформації про рух таких транспортних засобів та про певні періоди роботи їхніх водіїв.
Згідно з п.3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом: забезпечує правильну експлуатацію тахографа та управління режимами його роботи відповідно до інструкції виробника тахографа;
своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом;
має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу;
заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом;
у разі несправності або пошкодження аналогового тахографа своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці тахокарти, де нанесена сітка з відповідними графічними позначками, інформує про це відповідну посадову особу перевізника, з яким водій перебуває у трудових відносинах (для найманих водіїв)
у разі несправності або пошкодження цифрового тахографа або картки до нього своєчасно записує від руки дані щодо режиму роботи та відпочинку на зворотному боці аркуша, призначеного для роздруківки даних, що використовують у даному тахографі, та забезпечує належне зберігання таких записів.
Відповідно до п.3.5 Інструкції №385 перевізники:
забезпечують водіїв, які відправляються в рейс, необхідною кількістю тахокарт або паперу для роздруківки даних, що відповідають типу тахографа (аналоговий, цифровий);
зберігають інформацію, отриману за допомогою тахографа, кожного водія протягом 12 місяців з дати останнього запису, а протоколи перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, свідоцтва про повірку - протягом одного року з дати закінчення терміну їх дії; аналізують інформацію щодо дотримання режимів праці та відпочинку водіїв, отриману за допомогою тахографа, а в разі виявлення порушень вживають заходів щодо недопущення та запобігання виникненню їх в подальшому.
Згідно з п.3.6 даної Інструкції перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами та згідно з вимогами ЄУТР здійснюють періодичні інспекції, які включають перевірку:
правильності роботи тахографа та відповідності його типу згідно із законодавством (обов'язковість установлення тахографа певного типу - аналоговий або цифровий, позначка затвердження типу згідно з ЄУТР);
наявності та цілісності таблички тахографа та його пломб, а також маркування таблички та пломб тахографа знаком ПСТ, внесеним до Переліку;
дотримання вимог щодо періодичності проведення перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу, а також перевірки тахографа;
дотримання вимог щодо періодів роботи та відпочинку водіїв та їх відповідність параметрам руху, зареєстрованим тахографом;
наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа;
строків зберігання відповідної інформації, отриманої за допомогою тахографа, протоколів перевірки та адаптації тахографа до транспортного засобу та повірки тахографа.
Абзацом 3 частини 1 статті 60 Закону № 2344-ІІІ визначено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за надання послуг з перевезень пасажирів та вантажів без оформлення документів, перелік яких визначений статтями 39 та 48 цього Закону в розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Аналізуючи положення вказаних норм, суд дійшов висновку, що тахокарти, а також картки водія або роздруківки даних роботи цифрового тахографа (роздруківка обліку режиму праці та відпочинку водія на паперовому носії) є документами, передбаченими законодавством України, на підставі яких виконуються пасажирські і вантажні перевезення автомобільним транспортом, що відповідно до статті 48 Закону № 2344-ІІІ, входять до переліку обов'язкових документів при здійсненні внутрішніх перевезень.
Верховним Судом у постанові від 10.05.2019 у справі №816/124/17 наголошено, що норми Закону №2344-III зобов'язують автомобільних перевізників та водіїв мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення, до яких відносяться, зокрема, реєстраційні листки режиму праці та відпочинку водіїв - тахокарти.
Відповідно до пункту "а" частини 1 статті 10 Конвенції Міжнародної організації праці 1979 року № 153 (далі за текстом - Конвенція №153) про тривалість робочого часу та періоди відпочинку на дорожньому транспорті (ратифікованої Україною у 2008 році) компетентні власті чи органи в кожній країні передбачають ведення індивідуальної контрольної книжки та визначають умови її видачі, її зміст і спосіб її заповнення водіями.
Згідно з частиною 3 статті 10 Конвенції №153 традиційні засоби контролю, зазначені в пунктах 1 та 2 цієї статті, якщо це потрібно для деяких категорій транспорту, заміняються або доповнюються, наскільки це можливо, сучасними засобами, такими, наприклад, як тахографи згідно з правилами установленими компетентними властями чи органами в кожній країні.
За правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постанові від 19.03.2020 по справі №823/1199/17, приписи пункту "а" частини першої статті 10 Конвенції №153 є універсальними для будь - якого транспортного засобу, на якому використовується наймана праця водія.
Відповідно до Поправки №6 до Європейської угоди щодо роботи екіпажів транспортних засобів, підписаної в Женеві 01.07.1970, з 20.12.2010 водії мають пред'явити посадовим особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті, реєстраційні листки за кожен поточний день та попередні 28 календарних днів, тобто 1+28 тахокарт чи індивідуальних реєстраційних листків.
Враховуючи норми діючого законодавства, суд дійшов висновку, що контроль за роботою водіїв, які здійснюють вантажні перевезення, повинен здійснюватися роботодавцем незалежно від протяжності маршрутів та інших обставин, зокрема, за допомогою тахографу чи індивідуальної контрольної книжки.
Обов'язок ведення тахокарти позивачем не спростовано, як і допущення ним порушень законодавства про автомобільний транспорт, з огляду на ненадання до перевірки усіх документів, визначених ст.48 Закону України "Про автомобільний транспорт".
Як вбачається з тахокарти водія записів, щодо відпочинку зазначено не було.
Так, жодних доказів того, що водієм транспортного засобу, які перевірялися під час перевірок, посадовим особам Укртрансбезпеки було надано протоколи повірки та адаптації тахографа, матеріали справи не містять і судом не встановлено.
Позивачем не доведено належними і достатніми доказами відсутність виявлених відповідачем порушень вимог законодавства про автомобільний транспорт.
При цьому, суд звертає увагу, що в акті перевірки відсутні будь-які заперечення чи пояснення водіїв щодо встановлених порушень.
Також суд звертає увагу, що законодавець чітко встановив обов'язок водія надати при перевірці відповідному державному органу тахокарти у визначеній кількості (29 штук), (а також Бланки підтвердження діяльності в разі відсутності тахокарт), а перевізників - забезпечити їх наявність у водія.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що оскільки під час проведення рейдових перевірок у водіїв були відсутні документи, визначені ч.4 ст.48 Закону №2344-ІІІ, то наявні правові підстави для застосування до позивача штрафу в сумі 17000 грн. в усіх трьох випадках згідно з вимогами абз.3 ч.1 ст.60 Закону №2344-ІІІ.
Інші доводи та аргументи учасників справи не мають значення для правильного вирішення спору по суті, не впливають на встановлені в ході розгляду справи обставини і не спростовують викладених висновків суду.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною першою статті 2 КАС України визначено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до частин першої та другої статті 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
За наведених обставин, суд дійшов висновку, що відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті постанов про застосування до позивача штрафу в розмірі 17000 грн. №024226 діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України, а відтак вказані постанови відповідають критеріям правомірності і підстави для їх скасування у суду відсутні.
З огляду на викладене, в задоволенні позовних вимог слід відмовити.
Підстав для застосування положень статті 139 КАС України у суду немає.
Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позовну заяву ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державна служба України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови відмовити повністю.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
Повний текст рішення складений 21 березня 2024 року
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_3 )
Відповідач - Відділ державного нагляду (контролю) у Рівненській області Державної служби України з безпеки на транспорті (вул. Небесної сотні, 34,м. Рівне,Рівненська обл., Рівненський р-н,33011, ЄДРПОУ/РНОКПП 39816845)
Суддя У.М. Нор