Житомирський апеляційний суд
Справа №295/1174/24 Головуючий у 1-й інст. Стрілецька О. В.
Категорія 55 Доповідач Трояновська Г. С.
21 березня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі:
Головуючого - судді Трояновської Г.С.
суддів: Павицької Т.М., Талько О.Б.,
з участю секретаря судового засідання Нестерчук М.Д.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Житомирі цивільну справу № 295/1174/24 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради про захист порушених конституційних прав, вчинених незаконною відмовою мати не заборонені цивільні права та стягнення моральної шкоди
за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 січня 2024 року, постановлену під головуванням судді Стрілецької О.В. у м. Житомирі
У січні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду із вказаним позовом, у якому просив:
- визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, а саме незаконну відмову мати не заборонені законом цивільні права при складанні висновку №3729/13 від 21.12.2015;
- стягнути з Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради на свою користь 120 000 грн моральної шкоди, заподіяної порушеннями законодавства.
В обґрунтування позову зазначено, що під час розгляду його клопотання про надання дозволу на одержання у власність земельної ділянки для будівництва гаража від 27.11.2015 року Управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища, правонаступником прав і обов'язків якого є Департамент містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, здійснило істотні порушення законодавства під час складання висновку №3729/13 від 21.12.2015, а саме відповідачем не враховано документи долучені до клопотання від 27.11.2015, зокрема: копії графічного матеріалу на якому зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, плану відведення земельної ділянки та листа Житомирської міської ради від 18.09.2015. Вважає, що висновок №3729/13 від 21.12.2015 не відповідає Закону України «Про містобудівну діяльність в Україні». Вказував, що у висновку №3729/13 від 21.12.2015 не вірно зазначено, що земельна ділянка знаходиться на території багатоповерхової забудови, оскільки до свого клопотання він додав лист №18.09.2015-705-6 від 27.11.2015, у якому було зазначено, що детальний план території в міській раді не розроблявся та не затверджувався. Також зазначав, що при складанні висновку №3729/13 від 21.12.2015 не враховано план відведення земельної ділянки гаражному кооперативу Хмільники, який долучався до клопотання від 27.11.2015. Стверджув, що внаслідок таких неправомірних дій відповідача йому спричинено моральну шкоду, адже він зазнав погіршення стану здоров'я, переніс душевні страждання та був позбавлений можливості реалізовувати звички та бажання, що призвело до погіршення стосунків з оточуючими та інші негативні наслідки, які призвели до погіршення життєвих зв'язків. Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просив задовольнити позов в повному обсязі.
Ухвалою Богунського районного суду м. Житомира від 29 січня 2024 року відмовлено у відкритті провадження.
Не погоджуючись із ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржувану ухвалу, як таку, що постановлена з порушенням норм процесуального права, а справу направити для продовження розгляду до суду першої інстанції. В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції незаконно змінив суть його позовної заяви, незаконно відмовив у розгляді вимог позовної заяви, не надав правової оцінки порушенням, допущеним відповідачем, не вірно застосував норми процесуального права та не врахував обставин, на які він посилався у позовній заяві, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення, а також незаконній відмові у доступі до правосуддя.
Представник Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради 27.02.2024 надіслав заяву про розгляд справи без його участі.
Учасники справи в судове засідання не з'явилися, хоча про дату, час і місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
За приписами ст. 372 ЦПК України, суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
З урахуванням наведеного, колегія суддів здійснює розгляд справи за відсутності всіх учасників справи, які не з'явились в судове засідання та без здійснення фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України.
Перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення з огляду на наступне.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 , звертаючись до суду з позовом, просив визнати незаконними рішення, дії чи бездіяльність Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради, а саме незаконну відмову мати не заборонені законом цивільні права при складанні висновку №3729/13 від 21.12.2015.
27.11.2015 ОСОБА_1 подав клопотання, адресоване Голові міської ради, в якому просив надати дозвіл на одержання безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної власності для будівництва індивідуального гаража в межах норм безоплатної передачі земельної ділянки в розмірі 0,01 га (а.с. 6).
21.12.2015 начальник управління містобудування, архітектури та дизайну міського середовища щодо розгляду звернення ОСОБА_1 стосовно надання йому дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки площею 0,0100 га для будівництва гаража, на ім'я начальника управління регулювання земельних відносин міської ради ОСОБА_2 та до виконкому міської ради направив повідомлення, в якому зазначено, що чинним Генеральним планом м. Житомира не визначена можливість використання земельних ділянок для індивідуального будівництва в межах території багатоповерхової забудови, а земельна ділянка, яку бажає отримати у власність ОСОБА_1 знаходиться на території багатоповерхової забудови (а.с.7-8).
Відмовляючи у відкритті провадження у справі, суд першої інстанції виходив з того, що ОСОБА_1 звернувся до суду з вимогами, які не можуть бути самостійним предметом судового розгляду, а відтак не підлягають розгляду не лише в порядку цивільного судочинства, але і взагалі не підлягають судовому розгляду. Обраний позивачем спосіб захисту прав шляхом подання позову про визнання незаконними рішення, дії чи бездіяльності Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради незаконною відмовою мати не заборонені законом цивільні права при складанні повідомлення за №3729/13 від 21.12.2015 року, яке саме по собі не призвело до порушення прав позивача, не сприятиме ефективному відновленню порушеного на його думку права.
Однак, повністю з таким висновком суду погодитись неможливо, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно зі ст. 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності й спеціалізації та визначається законом.
Як визначено ч. 1 ст. 18 Закону України від 02 червня 2016 року №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
Судова юрисдикція - це компетенція спеціально уповноважених органів судової влади здійснювати правосуддя у формі визначеного законом виду судочинства щодо визначеного кола правовідносин.
Критеріями розмежування судової юрисдикції, тобто передбаченими законом умовами, за яких певна справа підлягає розгляду за правилами того чи іншого виду судочинства, є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. Крім того, таким критерієм може бути пряма вказівка в законі на вид судочинства, в якому розглядається визначена категорія справ.
Так, відповідно до ч. 1 ст. 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають із цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.
Справою адміністративної юрисдикції у розумінні п. 1 ч. 1 ст. 4 КАС України є переданий на вирішення адміністративного суду публічно-правовий спір.
За правилами п. 1 ч. 1 ст. 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на публічно-правові спори, зокрема, спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.
Визначальною ознакою справи адміністративної юрисдикції є наявність публічно-правового спору, тобто спору, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції і який виник у зв'язку з виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
З наведеного вбачається, що до адміністративної юрисдикції відноситься справа, яка виникає зі спору в публічно-правових відносинах, що стосується цих відносин, коли один з його учасників - суб'єкт владних повноважень, здійснює владні управлінські функції, у цьому процесі або за його результатами владно впливає на фізичну чи юридичну особу та порушує їх права, свободи чи інтереси в межах публічно-правових відносин.
Ознаками приватноправових відносин є юридична рівність та майнова самостійність їх учасників, наявність майнового чи немайнового, особистого інтересу суб'єкта. Спір буде мати приватноправовий характер, якщо він обумовлений порушенням приватного права (як правило майнового) певного суб'єкта, що підлягає захисту в спосіб, передбачений законодавством для сфери приватноправових відносин, навіть і в тому випадку, якщо до порушення приватного права призвели владні управлінські дії суб'єкта владних повноважень.
У п. 7 ч. 1 ст. 4 КАС України зазначено, що суб'єкт владних повноважень - орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їх посадова чи службова особа, інший суб'єкт при здійсненні ними публічно-владних управлінських функцій на підставі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, або наданні адміністративних послуг.
З наведеного вбачається, що до компетенції адміністративних судів належать спори фізичних чи юридичних осіб з органом державної влади, органом місцевого самоврядування, їхньою посадовою або службовою особою, предметом яких є перевірка законності рішень, дій чи бездіяльності цих органів (осіб), прийнятих або вчинених ними при здійсненні владних управлінських функцій.
Відповідно до ч. 5 ст. 21 КАС України, вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної протиправними рішеннями, діями чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень або іншим порушенням прав, свобод та інтересів суб'єктів публічно-правових відносин, або вимоги про витребування майна, вилученого на підставі рішення суб'єкта владних повноважень, розглядаються адміністративним судом, якщо вони заявлені в одному провадженні з вимогою вирішити публічно-правовий спір. Інакше такі вимоги вирішуються судами в порядку цивільного або господарського судочинства.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 вважає, що при складанні висновку №3729/13 від 21.12.2015 відповідач допустив порушення вимог законодавства, у зв'язку з чим позивач просив підтвердити незаконність дій Департаменту містобудування та земельних відносин Житомирської міської ради при здійсненні своїх повноважень. Отже, позивач оскаржує дії суб'єкта владних повноважень.
В свою чергу, вимога про стягнення моральної шкоди підлягає розгляду адміністративним судом за правилами ч. 5 ст. 21 КАС України.
За таких обставин колегія суддів дійшла висновку, що правовідносини, які виникли між сторонами у справі, є публічно-правовими, а тому справа підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
Однак, суд першої інстанції на вказані вище положення чинного законодавства України належної уваги не звернув, а тому дійшов помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі через відсутність між сторонами спору, що у свою чергу, виключає можливість звернення до суду, оскільки відсутнє право, що підлягає судовому захисту.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в судах у порядку цивільного судочинства.
За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для відкриття провадження у справі, однак з мотивів наведених вище.
У зв'язку з наведеним, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно задовольнити частково, оскаржену ухвалу змінити, виклавши її мотивувальну частину у редакції цієї постанови.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Ухвалу Богунського районного суду м. Житомира від 29 січня 2024 року змінити, виклавши мотивувальну частину ухвали в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і з цього дня може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий Судді