Справа № 734/31/21 Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/4823/307/24
Категорія - ч. 2 ст. 146 КК України. Доповідач ОСОБА_2
22 березня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Чернігівського апеляційного суду в складі:
Головуючого-суддіОСОБА_2
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
Розглянула в письмовому провадженні в м. Чернігові кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12020270130000572 від 10 жовтня 2020 року, за апеляційною скаргою захисника обвинуваченого ОСОБА_5 адвоката ОСОБА_6 на вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 грудня 2023 року,
щодо ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Гребінка Гребінківського району Полтавської області, громадянина України, з загальною середньою освітою, не працюючого, не одруженого, зареєстрованого та фактично проживаючого по АДРЕСА_1 , раніше судимого, останній раз 09 лютого 2021 року Козелецьким районним судом Чернігівської області за ч. 2 ст. 289 КК України до 5 років 6 місяців позбавлення волі,
обвинуваченого у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 146 та ч. 2 ст. 355 КК України,
Цим вироком ОСОБА_5 засуджений:
- за ч. 2 ст. 146 КК України до 4 років позбавлення волі,
- за ч. 2 ст. 355 КК України до 3 років позбавлення волі.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, ОСОБА_5 призначено покарання у виді 4 років позбавлення волі.
На підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом часткового складання покарання за цим вироком та покарання, призначеного вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 09 лютого 2021 року, остаточно за сукупністю вироків призначене покарання у виді 6 років позбавлення волі.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави 490 грн. 35 коп. процесуальних витрат.
Питання про долю речових доказів та документів вирішене у відповідності до вимог ст. 100 КПК України.
Як установив суд, 22 вересня 2020 року у вечірній час, точний час досудовим розслідування не встановлено, неповнолітній ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з дозволу власника ОСОБА_5 , керував автомобілем останнього марки ВАЗ 21061 реєстраційний номер НОМЕР_1 та рухався однією з доріг в м. Остер Козелецького району Чернігівської області. По ходу руху ОСОБА_7 заїхав у яму, в результаті чого автомобіль отримав механічні пошкодження ходової частини. З метою відшкодування завданих збитків за пошкодження автомобіля, ОСОБА_7 та ОСОБА_5 усно домовились, що ОСОБА_7 надасть ОСОБА_5 грошові кошти у розмірі 1400 гривень, як компенсацію за заподіяну шкоду. Будь-які письмові документи, які б передбачали умови та порядок виконання договірного зобов'язання не складались, та домовленість мала виключно усний характер.
09 жовтня 2020 року, близько 19 год. 10 хв., ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, який перебував в стані алкогольного сп'яніння, знаходячись поблизу кафе-бару «Три Піскарі», який розташований по АДРЕСА_2 , перебували поряд з неповнолітнім ОСОБА_7 , та в цей час у ОСОБА_5 та особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, виник умисел на незаконне позбавлення волі ОСОБА_7 та примушування останнього до виконання цивільно-правового зобов'язання щодо надання ОСОБА_8 грошових коштів у сумі 1400 гривен - за здійснення ремонту автомобіля.
У подальшому, ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, реалізуючи єдиний спільний умисел на незаконне позбавлення волі ОСОБА_7 та примушування останнього до виконання цивільно-правового зобов'язання, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій та їх наслідки, примусово, проти волі потерпілого, що виразилось у погрозі застосуванні фізичної сили у разі його спротиву, змусили ОСОБА_7 залізти у багажне відділення автомобіля марки ВАЗ 21061 реєстраційний номер НОМЕР_1 , який належить ОСОБА_5 . Після цього, ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, зачинивши та тримаючи ОСОБА_7 близько 10 хвилин у багажному відділенні вказаного автомобіля, відвезли останнього проти його волі на територію поля, розташованого неподалік АДРЕСА_3 .
У цей же день, в період часу з 19 год. 20 хв. по 22 год., ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, продовжуючи реалізовувати єдиний спільний умисел на незаконне позбавлення волі ОСОБА_7 та примушування останнього до виконання цивільно-правового зобов'язання, прибувши разом з потерпілим на територію поля, розташованого неподалік АДРЕСА_3 , та незаконно утримуючи останнього на вказаній місцевості, під погрозою застосування фізичного насильства над потерпілим - спричинення тілесних ушкоджень, яку останній сприйняв реально, змусили ОСОБА_7 написати боргову розписку ОСОБА_5 про повернення до 01.11.2020 грошових коштів за здійснення ремонту автомобіля. Після цього, особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, за мовчазної згоди ОСОБА_5 , з метою примушування потерпілого до виконання цивільно-правового зобов'язання, погрожуючи застосуванням фізичного насильства - спричинення тілесних ушкоджень, змусив ОСОБА_7 роздягнутись до нижньої білизни. У подальшому, ОСОБА_5 за допомогою мотузки зв'язав ОСОБА_7 руки, кінці якої прив'язав до фаркопу автомобіля, тобто застосував насильство, яке не є небезпечним для життя і здоров'я потерпілого, висловлюючи при цьому погрозу тягти ОСОБА_7 за автомобілем. Після цього, особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, висловлюючи потерпілому вимогу виконати своє зобов'язання щодо відшкодування шкоди за ремонт автомобіля, наказав ОСОБА_7 копати яму, при цьому ОСОБА_5 надав потерпілому штикову лопату. Потерпілий ОСОБА_7 , побоюючись заподіяння тілесних ушкоджень з боку ОСОБА_5 та особи, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, викопав та в подальшому закопав яму, тим самим виконавши їх вимогу. В подальшому ОСОБА_5 та особа, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, повернули ОСОБА_7 одяг та припинили свої злочинні дії.
Вказаними протиправними діями ОСОБА_5 за попередньою змовою з особою, матеріали відносно якої виділено в окреме провадження, порушуючи гарантовані положеннями ст.ст. 29, 33 Конституції України і ст. 2 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» права і свободи ОСОБА_7 на недоторканість особи та свободу пересування, позбавивши останнього можливості самостійно обирати місце свого знаходження та свободи переміщення, здійснили незаконне позбавлення волі останнього, що супроводжувалося заподіянням ОСОБА_7 фізичних страждань, які виразилися у тривалому триманні останнього без одягу зі зв'язаними руками на відкритій місцевості в холодну пору року, а також, погрожуючи застосуванням фізичного насильства над ОСОБА_7 , та застосувавши до останнього фізичне насильство здійснили вимогу потерпілому виконати цивільно-правове зобов'язання щодо відшкодування ОСОБА_5 завданих збитків за пошкодження автомобіля у сумі 1400 гривень.
В апеляційній скарзі захисник адвокат ОСОБА_6 просить змінити вирок суду в частині призначеного покарання, вказуючи на його суворість, невідповідність ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі обвинуваченого, пом'якшити ОСОБА_5 призначене покарання та за ч. 2 ст. 146 КК України призначити 4 роки позбавлення волі, за ч. 2 ст. 355 КК України - 3 роки позбавлення волі, на підставі ч. 1 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим, остаточно призначити покарання у виді 4 років позбавлення волі та, на підставі ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим вироком більш суворим покаранням, призначеним вироком Козелецького районного суду Чернігівської області від 09.02.2021 року, остаточно призначити покарання у виді 5 років 6 місяців позбавлення волі.
При визначенні міри покарання, суд належним чином не врахував ступінь суспільної небезпеки та ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, особу винного, а саме: повне визнання вини у вчиненні злочину, його посередню характеристику з місця проживання, відсутність матеріальних та моральних вимог з боку потерпілого.
Відповідно до ст. 66 КК України обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого є повне визнання вини, щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину.
З урахуванням викладеного, захисник переконаний в тому, що вирок суду щодо ОСОБА_5 потребує зміни до менш суворої міри покарання.
Крім того, захисник просить поновити йому строк на апеляційне оскарження з тих підстав, що в день проголошення вироку його копія не була вручена стороні захисту.
На апеляційний розгляд захисник не прибув, прислав заяву про проведення апеляційного розгляду без його участі. Обвинувачений, повідомлений під розписку про день і час апеляційного розгляду також не просив про його доставку в судове засідання. Потерпілий на виклик не прибув. Прокурор подав заяву про проведення апеляційного розгляду також без його участі, а тому колегія суддів ухвалила рішення провести апеляційний розгляд в письмовому провадженні.
Висновки суду про винуватість ОСОБА_5 в незаконному позбавленні волі людини, за попередньою змовою групою осіб, що супроводжувалося заподіянням ОСОБА_7 фізичних страждань, та в примушуванні до виконання цивільно-правових зобов'язань, тобто вимозі виконувати інше цивільно-правове зобов'язання, поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров'я, та погрозою насильства над потерпілим, вчиненому за попередньою змовою групою осіб, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження, зібраним та дослідженим в судовому засіданні доказам, які в апеляційній скарзі не оскаржуються, тому в апеляційному порядку не перевіряються.
Відповідно до ст. ст. 50, 65 КК України, особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання необхідне й достатнє для її виправлення і попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного.
Отже, кримінально-правовий зміст принципу справедливості полягає в тому, що покарання, яке застосоване до особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинно бути справедливим, тобто таким, що відповідає як тяжкості вчиненого кримінального правопорушення так і конкретним обставинам його вчинення, а також особливостям особистості злочинця.
Визначаючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, суд повинен виходити з їх класифікації, що передбачена норами ст. 12 КК України, а також із особливостей конкретного кримінального правопорушення й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета,спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо кримінальне правопорушення вчинене групою осіб характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Термін «явно несправедливе покарання» означає не будь-яку можливу відмінність в оцінці виду та розміру покарання з погляду суду апеляційної інстанції, а відмінність у такій оцінці принципового характеру.
Отже, справедливість розглядається як рівновага між вчиненим кримінальним правопорушенням і наслідками для особи, яка його вчинила, тобто між вчинком і покаранням.
На несправедливість призначеного вироком суду першої інстанції покарання має вказувати істотна (очевидна диспропорція (порушення рівноваги) між визначеним судом видом та розміром покарання, і видом та розміром покарання, яке б мало бути призначено, з урахуванням усіх обставин, що повинні враховуватись при призначенні покарання.
Як судом першої інстанції, так і колегією суддів апеляційного суду, обставин, які б істотно знижували ступінь суспільної небезпеки вчинених ОСОБА_5 кримінальних правопорушень та давали підстави для призначення більш м'якого покарання ніж визначив суд першої інстанції, встановлено не було. Не наведено таких обставин і в апеляційній скарзі захисника.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_5 , суд першої інстанції в повній мірі врахував ступінь суспільної небезпеки, вчинених кримінальних правопорушень, обставини, за яких вони були вчинені, дані про особу винного, висновки досудової доповіді органу з питань пробації відповідно до якої встановлений високий ризик повторного вчинення обвинуваченим іншого кримінального правопорушення та високий ризик його небезпеки для суспільства та окремих осіб, прийняв до уваги наявність пом'якшуючих та відсутність обтяжуючих його вину обставин, і призначив покарання, яке є необхідним та достатнім для виправлення винного та попередження вчинення ним нових кримінальних правопорушень.
Перевіривши доводи сторони захисника, колегія суддів звертає увагу на те, що ОСОБА_5 в 2019 році вчинив кримінальні правопорушення, в тому числі і за попередньою змовою з неповнолітнім ОСОБА_7 , однак, в 2020 році, відчуваючи, що не поніс покарання за раніше вчинені злочини, вчинив інші кримінальні правопорушення за попередньою змовою з іншою особою, позбавивши волі людину, неповнолітню особу, яким є ОСОБА_7 , із застосуванням фізичного насильства та погрозами застосування такого насильства, що свідчить про підвищену небезпеку ОСОБА_5 для суспільства та окремих його громадян.
Більш того, вказуючи на суворість призначеного ОСОБА_5 покарання, захисник жодним чином не спростовує висновки суду, матеріали провадження не містить жодних відомостей, які б позитивно характеризували обвинуваченого, який будучи особою молодого та працездатного віку, він не працює та суспільно-корисною працею не займається, не одружений, за місцем проживання характеризується посередньо, як особа, яка зареєстрована та проживає за певною адресою, при цьому будь-яких даних, які б позитивно характеризували ОСОБА_5 , як особистість, не надано, при тому, що він підтримує відносини з особами з антисоціальною поведінкою, раніше притягувався до кримінальної відповідальності за кримінальне правопорушення пов'язане із застосуванням насильства, тобто, навіть сплативши призначену вироком суду суму штрафу, належних висновків для себе не зробив та вчинив більш тяжке кримінальне правопорушення із застосуванням насильства по відношенню до неповнолітньої особи та позбавленням його волі, що свідчить про неможливість виправлення обвинуваченого при призначення більш м'якого покарання, ніж визначив суд першої інстанції.
Вимагаючи призначення ОСОБА_5 покарання за сукупністю вироків за правилами ч. 4 ст. 70 КК України, шляхом поглинення менш суворого покарання за цим покаранням, покаранням яке було призначене вироком від 09.02.2021, захисник не наводить обґрунтованих та доведених обставин того, яким чином призначення покарання на шість місяців менше, ніж визначив суд першої інстанції, сприятиме виправленню винного, а також відповідатиме його особі та меті покарання, визначеній законодавцем, призведе до усвідомлення винним протиправності своїх дій та тих наслідків, які настануть для нього, в разі повторного вчинення кримінального правопорушення.
Усі наведені в апеляційній скарзі захисника обставини були враховані під час обрання виду та розміру необхідного ОСОБА_5 покарання та вони не можуть бути повторно враховані під час апеляційного перегляду.
Враховуючи наведене та керуючись ст. ст. 404-406, 407, 532 КПК України колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 залишити без задоволення, а вирок Козелецького районного суду Чернігівської області від 22 грудня 2023 року щодо ОСОБА_5 , без змін.
Ухвала набирає законної сили після проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня постановлення, а для засудженого, який утримується під вартою, в той же строк з дня вручення копії ухвали.
ОСОБА_9 ОСОБА_10 ОСОБА_11