Головуючий у І інстанції Петришин Н.М.
Провадження № 22-ц/824/1660/2024 Доповідач у 2 інстанції Матвієнко Ю.О.
29 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Броварський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про встановлення факту, що має юридичне значення,
У листопаді 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Броварського міськрайонного суду Київської області із вказаною заявою, у якій просила встановити факт самостійного виховання ОСОБА_2 матір'ю ОСОБА_1 .
Заяву обґрунтовувала тим, що рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 05 листопада 2015 року у справі № 361/5971/15-ц розірвано шлюб між нею та ОСОБА_3 , зареєстрований 07 листопада 2003 року відділом реєстрації актів громадянського стану Броварського міськрайонного управління юстиції Київської області (актовий запис N 680). Після розірвання шлюбу дитина проживає разом із матір'ю за адресою АДРЕСА_1 .
Крім того, рішенням Броварського міськрайонного суду Київської області від 01 червня 2016 року з ОСОБА_3 стягнуто аліменти на користь дітей в розмірі 1/3 частки заробітної плати та інших доходів, але не менше 30% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку на кожну дитину, щомісячно, починаючи з 10 лютого 2016 року і до повноліття дітей. Рішенням виконавчого комітету Броварської міської ради Київської області N 204 від 29 березня 2016 року встановлено місце проживання дітей разом з матір'ю.
Заявник вказала, що факт самостійного виховання доньки підтверджується довідкою Броварського ліцею №3 від 25 жовтня 2023 року № 223, актом обстеження житлово-побутових умов від 12 жовтня 2023 року, письмовими заявами від сусідів.
Крім цього, зазначила, що від встановлення даного факту залежить виникнення у неї прав, визначених Законом України «Про військовий обов'язок та військову службу» так як вказаним Законом, а саме ст.26, передбачена можливість звільнення з військової служби деяким категоріям осіб, призваним за мобілізацією. Оскільки заявник самостійно виховує дитину віком до 18 років, відповідно, вона має право на таке звільнення.
Ухвалою Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року відмовлено у відкритті провадження у цивільній справі за заявою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Броварський районний територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, про встановлення факту, що має юридичне значення.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою суду, ОСОБА_1 через представника - адвоката Носовицького Г.А., подала на неї апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи та порушення судом норм процесуального права, просила ухвалу скасувати та призначити до нового розгляду судом першої інстанції.
В судовому засіданні представник ОСОБА_1 - адвокат Носовицький Г.А., апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити з викладених у ній підстав.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, а тому колегія суддів відповідно до вимог ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає за можливе проводити розгляд справи за їх відсутності.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника заявника, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про залишення скарги без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відмовляючи у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 про встановлення факту, що має юридичне значення, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги заявника не є тими вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження, і колегія суддів погоджується з такими висновками суду, виходячи з наступного.
Окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.
Пунктом 5 частини 2 статті 293 ЦПК України передбачено, що суд розглядає в порядку окремого провадження справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення.
За змістом ч. 1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту: родинних відносин між фізичними особами; перебування фізичної особи на утриманні; каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов'язковому державному соціальному страхуванню; реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; проживання однією сім'єю чоловіка та жінки без шлюбу; належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім'я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім'ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.
Згідно із ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.
Справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення, належать до юрисдикції суду за таких умов:
- факти, що підлягають встановленню, повинні мати юридичне значення, тобто від них мають залежати виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав громадян. Для визначення юридичного характеру факту потрібно з'ясувати мету встановлення;
- встановлення факту не пов'язується з подальшим вирішенням спору про право. Якщо під час розгляду справи про встановлення факту заінтересованими особами буде заявлений спір про право або суд сам дійде висновку, що у цій справі встановлення факту пов'язане з необхідністю вирішення в судовому порядку спору про право, суд залишає заяву без розгляду і роз'яснює цим особам, що вони вправі подати позов на загальних підставах;
- заявник не має іншої можливості одержати чи відновити документ, який посвідчує факт, що має юридичне значення. Для цього заявник разом із заявою про встановлення факту подає докази на підтвердження того, що до її пред'явлення він звертався до відповідних організацій за одержанням документа, який посвідчував би такий факт, але йому в цьому було відмовлено із зазначенням причин відмови (відсутність архіву, відсутність запису в актах цивільного стану тощо);
- чинним законодавством не передбачено іншого позасудового порядку встановлення юридичних фактів.
Такий правовий висновок міститься у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10 квітня 2019 року у справі № 320/948/18, від 08 листопада 2019 року у справі № 161/853/19, від 27 березня 2019 року у справі № 569/7589/17.
Перелік юридичних фактів, що підлягають встановленню в судовому порядку, визначений у частинах першій та другій статті 315 ЦПК України, не є вичерпним.
Суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду (ч. 4 ст.315 ЦПК України).
Таким чином, визначальною обставиною під час розгляду заяви про встановлення певних фактів в порядку окремого провадження є те, що встановлення такого факту не пов'язане з наступним вирішенням спору про право цивільне.
Під спором про право необхідно розуміти певний стан суб'єктивного права; спір є суть суперечності, конфлікт, протиборство сторін, спір поділяється на матеріальний і процесуальний. Таким чином, виключається під час розгляду справ у порядку окремого провадження існування спору про право, який пов'язаний з порушенням, оспорюванням або невизнанням, а також недоведенням наявності суб'єктивного права за умов, що є певні особи, які перешкоджають в реалізації такого права.
У порядку окремого провадження розглядаються справи про встановлення фактів, зокрема, якщо згідно із законом такі факти породжують юридичні наслідки, тобто від них залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав осіб; встановлення факту не пов'язується із наступним вирішенням спору про право.
У пункті 3 постанови Пленуму Верховного Суду України №5 від 31.03.95 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення» зазначено, що, вирішуючи питання про прийняття заяв про встановлення фактів, що мають юридичне значення, судам необхідно враховувати, що ці заяви повинні відповідати як загальним правилам щодо змісту і форми позовної заяви, так і вимогам щодо її змісту, передбаченим конкретною статтею про зміст заяви.
Згідно з ст. 318 ЦПК України, у заяві про встановлення юридичного факту повинно бути зазначено, який факт заявник просить встановити та з якою метою.
Встановлено, що в обґрунтування поданої заяви ОСОБА_1 вказує, що їй необхідно встановити факт самостійного виховання неповнолітньої доньки, в зв'язку з тим, що це надає їй право на звільнення з військової служби, відповідно до ст. 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу», згідно з положеннями якої передбачена можливість звільнення з військової служби деяким категоріям осіб, призваним за мобілізацією.
Так, за змістом абз. 5 ч. 1 ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» не підлягають призову на військову службу під час мобілізації військовозобов'язані, зокрема жінки та чоловіки, які самостійно виховують дитину (дітей) віком до 18 років.
З врахуванням викладеного правильним є висновок суду, що в даному випадку має місце спір про право заявника на відстрочку від призову під час мобілізації, передбаченого ст. 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Крім того, у відповідності до ст. 141 СК України мати та батько мають рівні права та обов'язки по відношенню до дитини. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їх прав по відношенню до дитини.
Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухиляння його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати актом факт відсутності участі батьків у вихованні дитини, або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні.
Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав.
Отже, захист порушених прав у зв'язку з не виконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Питання належного виховання дітей, досягнення порозуміння між батьками і дітьми, відповідальності батьків за неналежне виконання батьківських обов'язків завжди є важливими й актуальними. Законом України «Про охорону дитинства» визначено, що батьки або особи, які їх замінюють, зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Закон передбачає, що виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини.
Відповідальність щодо виховання дітей покладена на обох батьків, незалежно від того проживають вони разом чи окремо, оскільки обов'язок здійснювати належне виховання та нагляд за малолітнім є рівним для обох з них.
Обов'язки батьків висвітлені в ст. 150 Сімейного кодексу України, згідно якої батьки зобов'язані: виховувати дитину в дусі поваги до прав та свобод інших людей, любові до своєї сім'ї та родини, свого народу, своєї Батьківщини; піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток; забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя та поважати дитину.
За невиконання або неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягнені до різних видів юридичної відповідальності.
Згідно ч. 2 ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини.
Зазначені заявником обставини стали підставою для обґрунтованого висновку суду про те, що вимога ОСОБА_1 фактично пов'язана з виникненням, зміною або припиненням особистих майнових прав батьків дитини, які закріплені в Сімейному кодексі України. Такими до прикладу можуть бути право батьків на визначення місця проживання дитини, а такий спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом; право матері чи батька на звернення до суду з позовом про позбавлення батьківських прав у випадку, якщо вона чи він ухиляються від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тощо.
Враховуючи викладене, правильним є висновок суду першої інстанції про те, що вимоги заявника про встановлення факту самостійного виховання і утримання дитини не є вимогами, які підлягають розгляду в порядку окремого провадження в розумінні положень ст.ст. 293, 315 ЦПК України.
За таких обставин суд першої інстанції обґрунтовано відмовив у відкритті провадження за заявою ОСОБА_1 .
Доводів, які б спростували законність та обґрунтованість постановленої судом першої інстанції ухвали, апеляційна скарга заявника не містить. При цьому, колегія суддів враховує, що викладені в цій постанові висновки прийнятого рішення та його мотивування, є достатніми і зрозумілими та відповідають вимогам закону.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції судове рішення ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права і доводи апеляційної скарги заявника цього не спростовують, колегія суддів дійшла висновку про залишення судового рішення без змін, а скарги ОСОБА_1 - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Ухвалу Броварського міськрайонного суду Київської області від 27 листопада 2023 року про відмову у відкритті провадження - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.
Головуючий:
Судді: