Головуючий у І інстанції Галаган В.І.
Провадження №22-ц/824/4148/2024 Доповідач у ІІ інстанції Матвієнко Ю.О.
29 лютого 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Матвієнко Ю.О.,
суддів: Гуля В.В., Мельника Я.С.,
при секретарі: Ковтун М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду справу за апеляційною скаргою Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року та додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення заборгованості по заробітній платі,
У жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною заявою, в якій просив стягнути з відповідача на свою користь грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 128 933,16 грн.; компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати станом на 29.09.2023 року в розмірі 319 065,98 грн.; середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні станом на день ухвалення рішення суду, враховуючи період з 25.09.2019 року по 29.09.2023 року в розмірі 378 252,40 грн.; моральну шкоду за період з 25.09.2019 року по 29.09.2023 року у розмірі 50 000 грн.
Обгрунтовуючи позовні вимоги, позивач посилався на те, що він працював у ДП «Укртелефільм» з 30.03.1979 року по 25.05.2018 року на посаді головного енергетика.
Зазначав, що звільнився з роботи згідно Наказу № 35/1-к від 25.05.2018 року за власним бажанням відповідно до ст. 38 КЗпП України.
Однак при звільненні позивачу не була виплачена заборгованість по заробітній платі в сумі 330 040,91 грн., яка в подальшому була стягнута судовими рішеннями та підлягала виконанню в примусовому порядку.
Станом на сьогодні залишаються несплаченими суми заборгованості із компенсації за невикористані дні щорічної відпустки (222 дня) за період з 30.03.2010 року по 25.05.2018 року, компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати, а також середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день фактичного розрахунку.
Отже, відповідач допустив затримання заробітної плати з 01.01.2015 року до лютого 2023 року та в силу вимог закону має компенсувати позивачу частину заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати.
Також позивач у позові зауважив, що розмір простроченої заборгованості відповідача щодо виплати позивачу всіх належних сум на день звільнення становить: 330 040,91 грн. - за судовими рішеннями, 128 933,16 грн. - компенсація за невикористану відпустку, без врахування компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати.
Вказував, що його посадовий оклад на момент звільнення становив 6 426,00 грн. на місяць, отже заборгованість більше ніж в 71 раз перевищувала його розмір, що, на думку позивача, є критерієм, який виключає підставу для зменшення розміру відшкодування, передбаченого ст. 117 КЗпП України, відповідно до висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц. Невиплата позивачу заробітної плати за 2015 рік тривала понад 8 років, при цьому позивач своєчасно подав всі судові рішення до виконання, про їх існування було відомо відповідачу, який намагався оскаржити судовий наказ у справі № 755/8782/18 та оскаржував рішення суду у справі № 755/11315/19. При цьому, відповідачем у період прострочення виконання судових рішень, попри накладення судом та виконавцями арештів на його рахунки, здійснено численні платежі, що не пов'язані зі сплатою заборгованості із заробітної плати позивачу, на суму 2 337 694,69 грн., що свідчить про наявність можливості у відповідача погасити заборгованість перед позивачем, та про наявність вини відповідача у невиплаті позивачу заборгованості із заробітної плати.
Крім того, позивач у позові зазначав, що протиправними діями відповідача по непроведенню з ним розрахунку в день звільнення, йому завдано не тільки матеріальної, але й моральної шкоди, оскільки неповна виплата заробітної плати та не проведений в подальшому повний розрахунок при звільненні позбавили можливості позивача щодо належних умов життя. До того ж, порушення відповідачем трудових прав позивача впливає на його загальний стан морального здоров'я та потребує з боку позивача додаткових зусиль для організації свого життя, у зв'язку з чим позивач просив стягнути з відповідача на свою користь моральну шкоду, розмір якої оцінив у 50 000,00 грн.
Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 128 933 грн. 16 коп.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати станом на 29.09.2023 року в розмірі 319 065 грн. 98 коп.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 25.09.2019 року по 09.11.2023 року в розмірі 388 985 грн. 61 коп.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за період з 25.09.2019 року по 29.09.2023 року у розмірі 10 000 грн. 00 коп.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 214 грн. 72 коп.
В іншій частині позову відмовлено.
Після ухвалення рішення до Дніпровського районного суду міста Києва від представника ОСОБА_1 - адвоката Гончарука М.П., надійшла заява про розподіл судових витрат за надання правничої допомоги на суму 70 000,00 грн., про які було заявлено позивачем під час звернення з позовом до суду.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 23 листопада 2023 року заяву представника позивача Гончарука М.П. про ухвалення додаткового рішення про розподіл судових витрат - задоволено частково.
Доповнено рішення Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року.
Стягнуто з ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 67 662 грн. 00 копійок.
В іншій частині вимог заяви - відмовлено.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідач ДП «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» подав на нього апеляційну скаргу, у якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив рішення суду скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Обгрунтовуючи скаргу, відповідач посилався на грубе порушення судом норм процесуального права та приписів ст. 59 Конституції України.
Так, з матеріалів справи вбачається, що справа розглядалася по суті 09.11.2023 року у приміщенні Дніпровського районного суду м. Києва. На початку засідання представник відповідача - адвокат Павлова О.М. оголосила суду клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки представник не володіла інформацією щодо суті заявлених позовних вимог та заперечень, позаяк надає допомогу підприємству виключно у справах, пов'язаних з захистом майнових прав державного підприємства по інших судових провадженнях (господарська та кримінальна юрисдикція), власного юрисконсульта на підприємстві немає, інший представник, що на постійній основі представляє інтереси відповідача у трудових спорах, ОСОБА_3 не могла бути присутня в судових засіданнях через змінений робочий графік (працевлаштування).
Проте суд на наголошене уваги не звернув, почав слухати справу по суті, за умови відсутності у представника відповідача факту обізнаності щодо матеріалів справи та, відтак, права на використання своїх професійних прав та обов'язків з метою належного захисту прав довірителя. Як наслідок, розгляд справи по суті відбувся з порушенням приписів ст. 59 Конституції України щодо права довірителя на правовий захист, та справедливий і неупереджений суд.
При розгляді справи по суті 09.11.2023 року, у судовому засіданні відбувся допит свідків на стороні позивача, зокрема: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , з грубим порушенням процедури допиту свідків, оскільки жодної ухвали про виклик свідків, за результатами задоволення клопотань щодо розгляду заяви сторін про виклик свідків та заперечення проти цього іншої сторони, у матеріалах справи немає, що також є порушенням процесуального закону.
Крім того, відповідач у апеляційній скарзі посилається на те, що позивач в якості обґрунтування своїх вимог посилається на доказ, яким є довідка б/н, без кутової печатки, не засвідчена належним чином, в якій зазначені прізвища, цифри.
На думку скаржника, вказана довідка не може бути визнана, як належний та допустимий доказ, ідентифікована, як документ кадрової звітності підприємства, оскільки не відповідає вимогам оформлення документів, відповідно до стандартів оформлення документів з кадрових питань (відсутність кутової печатки та реєстраційного номеру, зазначення повних реквізитів підприємства та посади особи підписанта) ДСТ4163-2003 (вимоги до оформлення документів).
Окрім наведеного, відповідач посилається на ту обставину, що при розгляді справи № 755/13042/18 Дніпровським районним судом м. Києва досліджувалися надані працівниками докази, якими є табелі робочого часу за 2018 рік, котрі були сфальшовані (невірно визначений графік виходу на роботу у розрізі кожного працівника та підписаний особою, яка не мала повноважень на його підписання), про що зазначив Верховний Суд при касаційному перегляді вказаного рішення. Саме тому, судом був прийнятий, як належний доказ, табель підприємства, посвідчений належним чином, що містив інші дані.
Наведене свідчить, що деякими звільненими працівниками підприємства на системній основі велася подвійна, незаконна бухгалтерія підприємства, оскільки останні мали у своєму розпорядженні печатки та штампи підприємства, котрі були вкрадені з підприємства, про що відповідачем були зроблені заяви у поліцію та прокуратуру. У контексті наведеного у відповідача є обґрунтований сумнів щодо достовірності доказів, на котрі позивач спирається, в обґрунтування заявлених вимог.
Отже, Дніпровський районний суд м. Києва, приймаючи рішення у справі, не врахував зазначені відповідачем обставини та з незрозумілих підстав вказав у рішенні суду, що «на підставі первинних документів 02.02.2018 року була складена Довідка невикористаних відпусток працівниками ДП «Укртелефільм» станом на 01.01.2018 року». При цьому, у матеріалах справи відсутні будь-які первинні документи, які підтверджують факт наявності відпустки, а відповідач неодноразово наголошував на відсутності у нього первинних документів.
Відповідач у скарзі також зазначає, що судом невмотивовано відхилено його прохання щодо застосування до цих відносин принципів розумності та добросовісності, зловживання своїми правами, про що неодноразово зазначалося у судовій практиці. При цьому, скаржник зауважує, що позивач протягом п'яти років не звертався на підприємство з вимогою чи проханням надати первинні кадрові документи, що засвідчують належним чином його право на компенсацію за невикористані щорічні відпустки чи негативну довідку для поновлення всієї кадрової документації. З пояснень позивача вбачається, що останній мав право на компенсацію за невикористані відпустки з 30.03.2010 року. При цьому, дата звільнення позивача - 25.05.2018 року, а дата подання позову - 02.10.2023 року.
Тобто, протягом 13 років позивач мав право на вирішення питань, що походять з трудового спору (відсутність відпусток чи перенесення компенсації чи виплата частково компенсації чи невиплата компенсації за щорічні відпустки), проте не здійснив жодної дії щодо звернення до відповідача з відповідним запитом чи наданням особистої інформації чи негативної довідки з рекомендаціями щодо кількості днів невикористаних відпусток, що надаються виключно особі, яка є застрахована.
Таким чином, на думку відповідача, подання позову позивачем зараз, у цій частині, за вказаних обставин та умов, відповідач розцінює як порушення принципів розумності та добросовісності, а також зловживання своїми правами.
Необгрунтованим, на думку відповідача, є і рішення суду в частині стягнення з нього на користь позивача компенсації втрати частини заробітку, оскільки суд у цій частині помилився з періодом стягнення даної виплати.
Крім того, відповідач у апеляційній скарзі посилався на незаконність рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та в частині стягнення моральної шкоди, посилаючись на недоведеність та необґрунтованість цих вимог, та відсутність у зв'язку із цим правових підстав для їхнього задоволення.
Обгрунтовуючи скаргу в частині доводів про скасування додаткового рішення суду від 23.11.2023 року, відповідач посилається на те, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (наприклад, рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України, заява №19336/04, п. 269).
Крім того, з матеріалів справи вбачається, що у поданій позовній заяві по даній справі не було надано попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які позивач поніс або які очікує понести у зв'язку із розглядом заяви, також не вказано про розмір таких витрат, лише повідомлено про намір подати докази стосовно судових витрат протягом п'яти днів після ухвалення судового рішення у справі. У переліку додатків до заяви попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат позивача також відсутній.
Окрім того, у наданих суду запереченнях щодо розподілу судових витрат відповідач звертав увагу суду на наступне: пакет документів та доказів, що був залучений заявником до матеріалів справи, містить копії судових рішень, котрі набрали законної сили, що взяті з системи електронний суд, без їх належного завіряння та посилання у переліку доказів на джерело їх набуття; по іншим доказам, (банківські виписки, витяги з Єдиного державного реєстру нерухомого майна, довідки та ін.), останні містять застарілу інформацію (витяги з реєстрів не доводять, що запити по ним зроблені саме адвокатом Гончаруком М.П., витяги містять застарілу інформацію, яка не відповідає дійсності на момент розгляду справи, не стосуються предмету позовних вимог тощо, оригінали цих доказів у відповідача, за об'єктивними ознаками відсутні; банківські виписки, що надані у матеріали справи та щодо яких адвокатом Гончаруком М.П. заявлено, що оригінали цих доказів є у відповідача не засвідчені належним чином, оригінали цих доказів відсутні у відповідача, позаяк відповідач ніколи не був ініціатором цих запитів, витребування цих доказів в процесі судового розгляду (на стадії забезпечення позову не відбулося), враховуючи статус банківських виписок (обмежений доступ), джерело здобуття цих доказів відповідачу невідомо; адвокатом Гончаруком М.П., на стадії судових дебатів, надано для огляду у судовому засіданні докази (довідка "інформація про невикористані відпустки та акт б/н від 08.02.2018 р. по підприємству, з його пояснень в оригіналі, для огляду, котрі не засвідчені підписом відповідача, не є копією також, запит про витребування яких адвокатом Гончаруком М.П. до відповідача не надісланий; відповіді на адвокатські запити адресовані іншому адвокату - Глазкову A.B.; посилання адвоката на обставину підготовки матеріалів позовного провадження у частині доведення обставин нанесення позивачу моральної шкоди не відповідає дійсності, позаяк у матеріалах справи відсутні будь-які докази на підтвердження цієї обставини.
Отже, враховуючи ту обставину, що у матеріалах справи відсутній, як такий, перелік доказів, що доданий до позову, наразі обставина опрацювання адвокатом Гончаруком М.П. переліку доказів та їх належна підготовка до матеріалів справи не відповідає дійсності. До того ж, виходячи з конкретних обставин даної справи, відповідач вважає, що розмір витрат на правничу допомогу у розмірі 67 662,00 грн. не є розумним, виправданим, не відповідає критерію реальності (дійсності) адвокатських витрат та не є співмірним зі складністю справи, та сумою, стягнутою з відповідача на користь позивача за судовим рішенням по даній справі.
Вищенаведені обставини, на думку апелянта, є підставою для скасування додаткового рішення, яким на користь позивача з відповідача було стягнуто 67 662,00 грн. понесених ним по справі витрат на правничу допомогу.
У відзиві на апеляційну скаргу, що надійшов від представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Гончарука М.П., останній просив залишити скаргу відповідача без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду - без змін, як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального і процесуального права. Також просив стягнути з відповідача на користь позивача судові витрати, у тому числі витрати на професійну правничу допомогу.
В судовому засіданні представники відповідача Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» - адвокат Павлова О.М. та Голова комісії з перетворення ДП «Укртелефільм» Аврахов Т.Г. апеляційну скаргу підтримали та просили про її задоволення з викладених у них підстав.
Позивач ОСОБА_1 та його представник - адвокат Гончарук М.П. в апеляційному суді проти задоволення апеляційної скарги відповідача заперечили та просили залишити скаргу без задоволення, а рішення суду та додаткове рішення суду - без змін з підстав, викладених у відзиві на скаргу.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення учасників процесу, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду та додаткового рішення суду в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача, колегія суддів приходить до висновку про часткове задоволення скарги, виходячи з наступного.
Відповідно до ч.ч.1, 2, 5 ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обгрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно вимог ч.1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції перевіряє справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Державного комітету телебачення і радіомовлення України від 21.12.2017 року № 519 з 21.12.2017 року було створено комісію з перетворення ДП «Укртелефільм» у ПАТ «Укртелефільм» (том 2, а.с.21, 22, 23-26).
Згідно трудової книжки ОСОБА_1 , останній працював в ДП «Укртелефільм» на посаді головного енергетика з 30.03.1979 року по 25.05.2018 року (том 1, а.с.34-35).
Наказом Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» № 35/1-к від 25.05.2018 року ОСОБА_1 звільнений з роботи за власним бажанням відповідно ст. 38 КЗпП України (том 1, а.с.32).
За даними Довідки ДП «Укртелефільм» від 25.05.2018 року № 1, розмір посадового окладу ОСОБА_1 , який працював на посаді головного енергетика, становив 6 426,00 грн. (том 1, а.с.36).
Також встановлено, що судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 18.12.2017 року у справі № 755/19162/17 стягнуто з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2015 року по 31.12.2015 року станом на 01.12.2017 року у розмірі 37 425,60 грн. та матеріальну допомогу за 2015 рік у розмірі 77 112,00 грн. (том 1, а.с.37-38).
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 21.06.2017 року у справі № 755/9157/17 стягнуто з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.03.2016 року по 31.05.2017 року у розмірі 67 803,37 грн. та компенсацію за затримку заробітної плати в розмірі 5 085,19 грн. (том 1, а.с.39).
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 13.03.2018 року у справі № 755/3488/18 стягнуто з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.06.2017 року по 31.12.2017 року у розмірі 38 338,06 грн. (том 1, а.с.41).
Судовим наказом Дніпровського районного суду м. Києва від 12.06.2018 року у справі № 755/8782/18 стягнуто з ДП «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.01.2018 року по 31.03.2018 року у розмірі 90 095,78 грн. (том 1, а.с.42-43).
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 24.09.2019 року у справі № 11315/19, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного суду від 10.12.2019 року, стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі за період з 01.04.2018 року по 25.05.2018 року у розмірі 13 007 грн. 94 коп., середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні за період з 26.05.2018 р. по 24.09.2019 р. у розмірі 123 246 грн. 63 коп., компенсацію втрати частини доходів у розмірі 1 172 грн. 97 коп., моральну шкоду у розмірі 5 000 грн. та судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп., а всього суму 143 195 (сто сорок три тисячі сто дев'яносто п'ять) грн. 94 коп. з утриманням обов'язкових до сплати в бюджет платежів (том 1, а.с.46-52, 53-61).
19.02.2018 року постановою державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 755/19162/17 Дніпровського районного суду м. Києва від 09.02.2018 року (том 1, а.с.62-63).
22.01.2018 року постановою державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 755/9157/17 Дніпровського районного суду м. Києва від 21.06.2017 року (том 1, а.с.62-64).
02.05.2018 року постановою державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 755/3488/18 Дніпровського районного суду м. Києва від 25.04.2018 року (том 1, а.с.65-66).
17.07.2018 року постановою державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання судового наказу № 755/8782/18 Дніпровського районного суду м. Києва від 11.07.2018 року (том 1, а.с.67-68).
22.01.2020 року постановою державного виконавця Дніпровського РВДВС м. Києва ГТУЮ у м. Києві відкрито виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 755/11315/19 Дніпровського районного суду м. Києва від 15.01.2020 року (том 1, а.с.69-70).
За даними довідок АТ КБ «ПриватБанк» ДП «Укртелефільм» заборгованість перед ОСОБА_1 за вищевказаними судовими рішеннями погашено, зокрема: за судовим наказом від 18.12.2017 року у справі № 755/19162/17 - 10.02.2023 року; за судовим наказом від 21.06.2017 року у справі № 755/9157/17 - 22.03.2023 року; за судовим наказом від 13.03.2018 року у справі № 755/3488/18 - 14.02.2023 року; за судовим наказом від 12.06.2018 року у справі № 755/8782/18 - 15.02.2023 року; за рішенням суду від 24.09.2019 року у справі № 755/11315/19 - 15.02.2023 року (том 1, а.с.71, 72).
Згідно Листа Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм» Аврахова Т.Г. від 04.08.2023 року № 177, вимоги щодо надання інформації та довідки про суму заборгованості по заробітній платі в розрізі періодів і їх складових на ОСОБА_1 станом на 25.08.2023 року не може бути задоволено, оскільки згідно даних бухгалтерського обліку в ДП «Укртелефільм» відсутня заборгованість перед ОСОБА_1 . Вимога щодо надання інформації та довідки про кількість днів невикористаної відпустки ОСОБА_1 станом на 25.08.2023 року не може бути задоволена, оскільки в ДП «Укртелефільм» відсутні необхідні кадрові документи. Щодо надання належним чином засвідченої копії звітів про суми нарахованої заробітної плати застрахованих осіб та суми нарахованого єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, які подав страхувальник ДП «Укртелефільм» за період з січня 2003 року по травень 2018 року включно в частині інформації, що стосується ОСОБА_1 , - відсутні витребовувані документи (том 1, а.с.90-91).
При цьому, наказом Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм» Аврахова Т.Г. № 03 від 07.02.2018 року «Щодо виконання планів чергових відпусток» наказано до 15.00 год. 08.02.2018 року заступникам генерального директора, керівникам підрозділів надати в письмовому вигляді пояснення щодо невикористаних відпусток кожним працівником ДП «Укртелефільм» (том 1, а.с.102).
На виконання вищезазначеного наказу Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм» Аврахова Т.Г. № 03 від 07.02.2018 року комісією ДП «Укртелефільм» складено Акт від 08.02.2018 року, відповідно до якого на підставі первинних документів 02.02.2018 року була складена Довідка невикористаних відпусток працівниками ДП «Укртелефільм» станом на 01.01.2018 року та через головного спеціаліста (референта) ОСОБА_4 передана Голові комісії з перетворення ОСОБА_7 (том 1, а.с.103).
Крім того, відповідно до Акту від 08.02.2018 року наказ Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм» Аврахова Т.Г. № 03 від 07.02.2018 року «Щодо виконання планів чергових відпусток» було видано на підставі Довідки невикористаних відпусток працівниками ДП «Укртелефільм».
За даними Довідки невикористаних відпусток працівниками ДП «Укртелефільм» станом на 01.01.2018 року, про яку зазначено у Акті від 08.02.2018 року, ОСОБА_1 має 217 днів невикористаної відпустки за період з 30.03.2010 року по 2017 рік (том 1, а.с.100).
Також встановлено, що 04.04.2018 року Головою комісії з перетворення ДП «Укртелефільм» Авраховим Т.Г. на ім'я Керівника Київської місцевої прокуратури № 4 подано заяви про кримінальне правопорушення за ч. 1 ст. 367 КК України, відповідно до яких за результатами перевірки у приміщенні бухгалтерії комісією було встановлено відсутність первинної бухгалтерської документації. Під час перевірки велася відеофіксація, по факту перевірки були складені відповідні Акти. Головний бухгалтер ДП «Укртелефільм» неналежним чином виконує свої посадові обов'язки, що завдало шкоди державним інтересам ДП «Укртелефільм». Крім того, встановлено факт відсутності багатьох документів, зокрема, трудових книжок працівників ДП «Укртелефільм», що свідчить про неналежне виконання посадових обов'язків начальником відділу кадрів ДП «Укртелефільм» (том 2, а.с.27-38).
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позову, суд першої інстанції виходив з його доведеності та обґрунтованості, однак повністю з такими висновками суду погодитись не можна, виходячи з наступного.
Статтею 43 Конституції України проголошено право кожної людини на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку вона вільно обирає або на яку вільно погоджується, та закріплено гарантії реалізації права на працю, що включає право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижче від визначеної законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 КЗпП України (станом на дату звільнення позивача) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Відповідно до частини третьої ст. 94 КЗпП України, питання державного і договірного регулювання оплати праці, прав працівників на оплату праці та їх захист визначається цим Кодексом, Законом України «Про оплату праці» та іншими нормативно-правовими актами.
Оплата праці - це будь-який заробіток, обчислений, як правило, в грошовому виразі, який за трудовим договором власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу або надані послуги.
Відповідно до ч. 1 ст. 47 КЗпП України, власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу.
Згідно ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належить йому від підприємства, провадиться в день звільнення. Власник або уповноважений ним орган повинен виплатити у зазначений строк не оспорювану ним суму.
Згідно з частиною першою статті 83 КЗпП України та частиною першою статті 24 Закону України «Про відпустки» у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі не використані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину - інваліда з дитинства підгрупи А I групи.
Положеннями статей 4, 6 Закону України «Про відпустки» щорічна відпустка складається з основної відпустки, додаткової відпустки за роботу із шкідливими та важкими умовами праці, додаткової відпустки за особливий характер праці, інших додаткових відпусток, передбачених законодавством.
Щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору (частина перша статті 6 Закону України «Про відпустки»).
Відповідно до роз'яснень, викладених у пункті 23 постанови Пленуму Верховного Суду України № 13 від 24 грудня 1999 року «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», розглядаючи спори про виплату грошової компенсації за невикористану відпустку, необхідно виходити з того, що згідно зі статтею 83 КЗпП України вона може бути стягнена на вимогу працівника за всі дні невикористаної ним основної й додаткової щорічної відпустки, тільки в разі звільнення його з роботи. Розмір грошової компенсації за невикористану відпустку за попередні роки визначається виходячи із середнього заробітку, який працівник має на час її проведення.
У випадках надання працівникам усіх видів відпусток, передбачених законодавством (крім відпустки у зв'язку з вагітністю та пологами), або виплати їм компенсації за невикористані відпустки, застосовується Порядок обчислення середньої заробітної плати, затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року № 100.
Так, згідно п. 2, 3 Порядку обчислення середньої заробітної плати, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу відпусток, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки проводиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки, надання матеріальної (грошової) допомоги або виплати компенсації за невикористані відпустки. При обчисленні середньої заробітної плати враховуються всі суми нарахованої заробітної плати згідно із законодавством та умовами трудового договору, крім визначених у пункті 4 цього Порядку.
Нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати (п. 5 Порядку обчислення середньої заробітної плати).
За змістом пункту 7 Порядку обчислення середньої заробітної плати нарахування виплат за час щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв'язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або компенсації за невикористані відпустки, тривалість яких розраховується в календарних днях, провадиться шляхом ділення сумарного заробітку за останні перед наданням відпустки 12 місяців або за менший фактично відпрацьований період на відповідну кількість календарних днів року чи меншого відпрацьованого періоду (за винятком святкових і неробочих днів, встановлених законодавством). Одержаний результат перемножується на число календарних днів відпустки.
Наявними у матеріалах справи належними та допустимими доказами, наданими позивачем, підтверджується факт невиплати роботодавцем в день звільнення позивача ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані 217 днів відпустки, що підтверджується, зокрема, Довідкою невикористаних відпусток від 02.02.2018 року, складеною відповідальним працівником ДП «Укртелефільм» на підставі первинних документів підприємства відповідача, про що комісією ДП «Укртелефільм» складено Акт від 08.02.2018 року та на підставі якої Головою комісії з перетворення ДП «Укртелефільм» видано Наказ № 03 від 07.02.2018 року (том 1, а.с.100-101, 102, 103).
Посилання відповідача на невідповідність Довідки від 02.02.2018 року вимогам закону, обґрунтовано відхилені судом першої інстанції, оскільки дійсність Довідки від 02.02.2018 року та достовірність її даних на підставі первинних документів підтверджено як комісією ДП «Укртелефільм» у Акті від 08.02.2018 року, так і Наказом № 03 від 07.02.2018 року Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм», а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .
При цьому відповідачем не було надано суду первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували повну та своєчасну виплату відповідачем ДП «Укртелефільм» на користь позивача ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні відпустки.
Враховуючи вищевикладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав до задоволення вимоги позивача ОСОБА_1 про стягнення на його користь з відповідача компенсації за невикористані ним дні відпустки.
Під час розрахунку та визначення середньоденної заробітної плати, судом обґрунтовано прийнято до уваги дані Довідки Пенсійного фонду України (форма ОК-05) (том 1, а.с.96), а також судовий наказ Дніпровського районного суду м. Києва № 755/8782/18 від 12.06.2018 року (том 1, а.с.42), за якими позивачу за останні перед наданням відпустки 12 місяців (249 днів) нараховано заробітну плату на загальну суму 144 614,73 грн. (том 1, а.с.28), та з урахуванням цього визначено, що середньоденна заробітна плата позивача становить 580,78 грн. (144 614,73 грн./249 днів).
Ураховуючи, що відповідно до даних Довідки від 02.02.2018 року позивач ОСОБА_1 станом на 01.02.2018 року мав 217 днів невикористаної відпустки, а звільнений був 25.05.2018 року (5 днів невикористаної відпустки), правильним є висновок суду про те, що сума компенсації за невикористану відпустку (222 дні) становить 128 933,16 грн. (580,78 грн. х 222), що обґрунтовано стягнуто судом з відповідача на користь позивача.
Правильним є і рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, що, зокрема, вбачається з наступного.
Відповідно до положень ст. 95 Кодексу законів про працю України заробітна плата підлягає індексації у встановленому законодавством порядку.
Нормами статей 33, 34 Закону України «Про оплату праці» визначено, що в період між переглядом розміру мінімальної заробітної плати індивідуальна заробітна плата підлягає індексації згідно з чинним законодавством. Компенсація працівникам втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням строків її виплати провадиться відповідно до індексу зростання цін на споживчі товари і тарифів на послуги у порядку, встановленому чинним законодавством.
Згідно ст. 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: пенсії; стипендії; оплата праці (грошове забезпечення); суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їхніх сімей і пенсій, які індексуються відповідно до закону за цими видами страхування; суми відшкодування шкоди, заподіяної фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, а також суми, що виплачуються особам, які мають право на відшкодування шкоди у разі втрати годувальника, крім суми виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування; розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі. Кабінет Міністрів України може встановлювати інші об'єкти індексації, що не передбачені частиною першою цієї статті.
Відповідно ст.ст. 1, 2, 3 Закону України «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати», підприємства, установи і організації всіх форм власності та господарювання здійснюють компенсацію громадянам втрати частини доходів у випадку порушення встановлених строків їх виплати, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати провадиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати доходів, нарахованих громадянам за період починаючи з дня набрання чинності цим Законом.
Під доходами у цьому Законі слід розуміти грошові доходи громадян, які вони одержують на території України і які не мають разового характеру: пенсії; соціальні виплати; стипендії; заробітна плата (грошове забезпечення) та інші. Сума компенсації обчислюється шляхом множення суми нарахованого, але не виплаченого громадянину доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) на індекс інфляції в період невиплати доходу (інфляція місяця, за який виплачується доход, до уваги не береться).
Згідно затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 21.02.2001 року N159 Порядку проведення компенсації громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати, дія цього Порядку поширюється на підприємства, установи та організації всіх форм власності і господарювання та застосовується у всіх випадках порушення встановлених термінів виплати грошових доходів, у тому числі з вини власника або уповноваженого ним органу (особи). Компенсація громадянам втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням термінів їх виплати проводиться у разі затримки на один і більше календарних місяців виплати грошових доходів, нарахованих громадянам за період, починаючи з 1 січня 2001 року. Компенсації підлягають такі грошові доходи разом із сумою індексації, які одержують громадяни в гривнях на території України і не мають разового характеру, зокрема: заробітна плата (грошове забезпечення). Сума компенсації обчислюється як добуток нарахованого, але невиплаченого грошового доходу за відповідний місяць (після утримання податків і обов'язкових платежів) і приросту індексу споживчих цін (індексу інфляції) у відсотках для визначення суми компенсації, поділений на 100. Індекс споживчих цін для визначення суми компенсації обчислюється шляхом множення місячних індексів споживчих цін за період невиплати грошового доходу. При цьому індекс споживчих цін у місяці, за який виплачується дохід, до розрахунку не включається. Щомісячні індекси споживчих цін публікуються Держкомстатом.
Верховний Суд у постанові від 16 січня 2018 року у справі № 243/5366/16-ц дійшов висновку, що невиплата індексації заробітної плати є обмеженням права позивача на майно, оскільки Конституційний Суд України у рішенні від 15.09.2013 року № 9-рп/2013 встановив, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги (пункт 2.2.). Працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності, як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців (пункт 2.3).
Оскільки судом при розгляді справи встановлено, що відповідачем не було своєчасно погашено заборгованість по заробітній платі перед позивачем, що підтверджується наявними у справі письмовими доказами, правильним є висновок суду про задоволення вимоги позивача про стягнення на його користь з відповідача компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі, визначеному позивачем - 319 065,98 грн., оскільки відповідачем ці розрахунки позивача спростовані не були.
Щодо рішення суду в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні, колегія суддів виходить з наступного.
За вимогами ст. 116 Кодексу законів про працю України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення.
Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Статті 116, 117 Кодексу законів про працю України структурно віднесені до розд. VII «Оплата праці» указаного Кодексу. За своєю суттю середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні не відноситься до неустойки та не є санкцією за невиконання грошового зобов'язання. Це компенсаційна виплата за порушення права на оплату праці, яка нараховується в розмірі середнього заробітку.
Таким чином, аналiз наведених норм матерiального права дає пiдстави для висновку, що передбачений частиною 1 статтi 117 Кодексу законів про працю України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробiтку за час затримки розрахунку при звiльненнi настає за умови невиплати з його вини належних звiльненому працiвниковi сум у строки, зазначенi в статтi 116 Кодексу законів про працю України, при цьому визначальними є такi юридично значимi обставини, як невиплата належних працiвниковi сум при звiльненнi та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Відповідно до п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 грудня 1999 р. №13 «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці», установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП України стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при непроведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Суд першої інстанції, ухвалюючи рішення у цій частині, виходив з того, що наведені представником відповідача обставини щодо проведення реорганізації підприємства, відсутність коштів та накладення державним виконавцем арештів на розрахункові рахунки ДП «Укртелефільм» не є поважними причинами невиплати коштів при розрахунку під час звільнення позивача, ураховуючи, що погашення заборгованості по заробітній платі працівника є першочерговим обов'язком роботодавця, який останнім не виконувався протягом тривалого часу (понад п'ять років), що є порушенням конституційно гарантованого та захищеного права працівника на своєчасне отримання належної заробітної плати.
У зв'язку з вищевикладеним вимоги позивача про стягнення з відповідача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні по день ухвалення судового рішення судом були задоволені у повному обсязі шляхом стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку у визначеному ним розмірі - 388 985,61 грн.
Однак з вищенаведеними висновками суду повністю погодитись не можна, виходячи з наступного.
Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв встановлення справедливого та розумного балансу між інтересами звільненого працівника та його колишнього роботодавця.
Висновок щодо можливості зменшення розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні викладено Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15 (провадження № 14-623цс18), яка відступила від висновку Верховного Суду України, сформульованого у постанові від 27 квітня 2016 року у справі за провадженням № 6-113цс16.
У зазначеній постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах.
Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення ЦК України застосовуються до врегулювання, зокрема, трудових відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства. Отже, положення ЦК України мають застосовуватися субсидіарно для врегулювання трудових відносин.
Відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність.
Законодавство України не передбачає обов'язок працівника звернутись до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення.
Він може бути несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання засудом права на зменшеннярозміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.
Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.
Загальною ознакою цивільно-правової відповідальності є її компенсаторний характер. Заходи цивільно-правової відповідальності спрямовані не на покарання боржника, а на відновлення майнової сфери потерпілого від правопорушення. Відповідно до частини 1 статті 9 ЦК України така спрямованість притаманна і заходу відповідальності роботодавця, передбаченому статтею 117 КЗпП України.
Одним з принципів цивільного права є компенсація майнових втрат особи, що заподіяні правопорушенням, вчиненим іншою особою. Цій меті, насамперед, слугує стягнення збитків. Розмір збитків в момент правопорушення, зазвичай, ще не є відомим, а дійсний розмір збитків у більшості випадків довести або складно, або неможливо взагалі.
З метою захисту інтересів постраждалої сторони законодавець може встановлювати правила, спрямовані на те, щоб така сторона не була позбавлена компенсації своїх майнових втрат. Такі правила мають на меті компенсацію постраждалій стороні за рахунок правопорушника у певному заздалегідь визначеному розмірі (встановленому законом або договором) майнових втрат у спрощеному порівняно зі стягненням збитків порядку. Така спрощеність полягає в тому, що кредитор (постраждала сторона) не повинен доводити розмір його втрат, на відміну від доведення розміру збитків. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.
Подібні висновки також викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 711/4010/13-ц (провадження № 14-429цс19).
З матеріалів справи вбачається, що позивач ОСОБА_1 був звільнений з роботи згідно наказу Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» № 35/1-к від 25.05.2018 року (том 1, а.с.32). У цьому наказі, зокрема, зазначено «1.Звільнити: 1.1 ОСОБА_1 - головного енергетика за власним бажанням з 25 травня 2018 року, відповідно до ст. 38 КЗпП України. 1.2. Провести повний розрахунок з ОСОБА_1 . 1.2. Виплатити компенсацію за невикористані щорічні відпустки.».
Таким чином, ОСОБА_1 знав на момент звільнення про наявність у нього невикористаних днів щорічної відпустки, у зв'язку з чим міг та повинен був заявити вимогу про стягнення цієї компенсації в рамках справи за його позовом про стягнення з відповідача належної йому заборгованості по заробітній платі, який був заявлений ним до Дніпровського районного суду м. Києва ще у липні 2019 року.
Натомість дану вимогу ОСОБА_1 пред'явив до відповідача лише у жовтні 2023 року, звернувшись з відповідним позовом до Дніпровського районного суду м. Києва.
На думку колегії суддів такі дії позивача не відповідають критеріям справедливості, добросовісності та розумності, оскільки звернення до суду з вимогою про стягнення компенсації за невикористану щорічну відпустку разом із компенсацією втрати частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати та середнім заробітком за час затримки розрахунку через 5 років після виникнення права на звернення з такою вимогою до суду, на думку колегії суддів, свідчить про бажання позивача стягнути з відповідача якомога більшу суму коштів, що вочевидь суперечить принципу справедливості та добросовісності.
За вищенаведених обставин апеляційний суд вважає за можливе та необхідне зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, стягнутого з відповідача на користь позивача, з 388 985 грн. 61 коп. до 50 000 грн., вважаючи такий розмір цілком достатнім для компенсації працівнику майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, та беручи до уваги те, що стягнення середнього заробітку у такому розмірі є пропорційним наслідкам правопорушення, зважаючи, зокрема, на те, що позивач в даній ситуації діяв недобросовісно, звернувшись до суду з вимогою про стягнення компенсації за невикористану відпустку більш як через 5 років з дня звільнення, а також на те, що на користь позивача з відповідача, крім самої компенсації за невикористані відпустки стягнута ще й компенсація втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати у розмірі 319 065 грн. 98 коп., що також є способом компенсації ОСОБА_1 майнових втрат, яких він зазнав внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку.
Щодо висновків суду в частині вирішення вимоги позивача про відшкодування завданої йому моральної шкоди, апеляційний суд зазначає наступне.
Статтею 2371 Кодексу законів про працю України передбачено підстави відшкодування роботодавцем моральної шкоди, яку він заподіяв працівнику.
Виходячи з наведеної правової норми під моральною шкодою слід розуміти моральні страждання, втрату нормальних життєвих зв'язків, потребу у додаткових зусиллях для організації свого життя.
Правовідносини, що виникають із заподіяння позадоговірної моральної шкоди, регулюються ст.ст. 23, 1167 Цивільного кодексу України, зі змісту яких випливає, що моральна шкода компенсується лише винною особою.
Відповідно до роз'яснень, що містяться в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, за наявності порушень прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Це правило кореспондується зі змістом ст. 2371 Кодексу законів про працю України, яка передбачає відшкодування моральної шкоди працівнику виключно у разі порушення його законних прав, якщо воно призвело до втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагає додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування шкоди визначається законодавством.
Зазначена норма закону містить перелік юридичних фактів, що складають підставу виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом вказаного положення закону передумовою для відшкодування працівнику моральної шкоди на підставі ст. 2371 Кодексу законів про працю України є наявність порушення прав працівника у сфері трудових відносин, з урахуванням специфіки об'єкту яких, завдана моральна шкода може бути відшкодована працівнику у вигляді одноразової грошової виплати або в іншій матеріальній формі.
З огляду на вищевикладене, встановивши наявність порушень з боку відповідача прав позивача щодо виплати йому, як працівникові, належної заробітної плати, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про наявність підстав для часткового задоволення вимоги позивача про відшкодування завданої йому моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн., оскільки судом при вирішенні цієї вимоги враховано обставини справи та критерії відшкодування моральної шкоди, визначені діючим законодавством, а також взято до уваги вимоги розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч. 1 ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Враховуючи те, що позивачем суду на підтвердження обставин, на які він посилається, як на підставу своїх вимог, надано належні, допустимі та достовірні докази, які відповідачем спростовані не були, законним та обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про задоволення позову в частині стягнення з відповідача на користь позивача компенсації за невикористані дні щорічних відпусток, компенсації втрати частини заробітної плати за порушення строків її виплати та моральної шкоди. Правильним є і рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку, однак у цій частині рішення колегія суддів зменшує розмір середнього заробітку, який підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, з викладених у постанові мотивів та підстав.
Доводи апеляційної скарги відповідача про недоведеність факту наявності у позивача невикористаних днів щорічної відпустки у зв'язку із відсутністю у відповідача первинної документації, колегією суддів відхиляються, виходячи з наступного.
Так, зокрема, лист Державної аудиторської служби № 03-14/49 від 05.02.2018 року, на який посилається відповідач у апеляційній скарзі, стосується подій, що мали місце в 2015 році, і жодним чином не стосується періоду, коли було звільнено позивача без виплати належних йому при звільненні платежів.
Згідно ст. 8 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» відповідальність за організацію бухгалтерського обліку та забезпечення фіксування фактів здійснення всіх господарських операцій у первинних документах, збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну, але не менше трьох років, несе уповноважений орган (посадова особа), який здійснює керівництво підприємством, або власник відповідно до законодавства та установчих документів.
Керівник підприємства зобов'язаний створити необхідні умови для правильного ведення бухгалтерського обліку, забезпечити неухильне виконання всіма підрозділами, службами та працівниками, причетними до бухгалтерського обліку, правомірних вимог бухгалтера щодо дотримання порядку оформлення та подання до обліку первинних документів.
Відповідно до ст. 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платник податків зобов'язаний відновити втрачені документи протягом 90 календарних днів з дня, що настає за днем надходження повідомлення до контролюючого органу.
Таким чином, діюче законодавство обов'язок ведення первинної бухгалтерської та податкової документації покладає саме на роботодавця, а працівник у даній ситуації є слабшою стороною і вправі розраховувати на належне здійснення роботодавцем покладених на нього законом обов'язків.
Доводи апеляційної скарги про відсутність на підприємстві первинних документів спростовуються як матеріалами справи, зокрема показами свідків, так і приписами чинного законодавства.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17 (провадження № 11-1329апп18) зазначила, що належними звільненому працівникові сумами необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Відповідач під час судового розгляду справи не надав суду жодних доказів на підтвердження факту виплати ним позивачу компенсації за невикористані відпустки та/або перебування позивача у відпустках протягом строку його роботи відповідно до чинного законодавства України. При цьому, відповідач у своєму відзиві на позовну заяву визнав факт несвоєчасної виплати позивачу заробітної плати, навівши дати судових рішень та дати стягнення грошових коштів, а також підтвердив доводи позивача про несвоєчасний із ним розрахунок по заробітній платі.
Доводи апеляційної скарги про те, що Довідка невикористаних відпусток від 02.02.2018 року є неналежним доказом, колегією суддів відхиляються, оскільки дійсність Довідки від 02.02.2018 року та достовірність її даних на підставі первинних документів підтверджено як комісією ДП «Укртелефільм» у Акті від 08.02.2018 року, так і Наказом № 03 від 07.02.2018 року Голови комісії з перетворення ДП «Укртелефільм», а також показаннями допитаних у судовому засіданні свідків ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_6 .
При цьому відповідачем не було надано суду первинні бухгалтерські документи, які б підтверджували повну та своєчасну виплату відповідачем ДП «Укртелефільм» на користь позивача ОСОБА_1 компенсації за невикористані ним дні відпустки, про обов'язок виплати якої позивачу зазначено і у наказі про його звільнення від 25.05.2018 року за №35/1-К (том 1, а.с.32).
Відхиляються колегією суддів і доводи скарги відповідача про незгоду із розмірами стягнутих з нього на користь позивача компенсацій, оскільки на спростування цих розмірів відповідачем суду не було надано жодних належних та допустимих доказів.
При цьому, суд, визначаючи розміри виплат, що підлягають стягненню, правомірно поклав в основу рішення розрахунки позивача, оскільки останні складені ним з дотриманням вимог закону, що регулює спірні правовідносини, та відповідачем спростовані не були.
Інші доводи апеляційної скарги відповідача не спростовують встановлені у справі фактичні обставини та висновки суду першої інстанції, обґрунтовано викладені у мотивувальній частині рішення, та фактично зводяться до незгоди відповідача з висновками суду. При цьому, докази та обставини, на які посилається відповідач у апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції і при їх дослідженні та встановленні були дотримані норми матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції правильно визначено характер спірних правовідносин, встановлено обсяг прав та обов'язків сторін, застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, що склались між сторонами, надано повну, всебічну та об'єктивну оцінку наявним у справі доказам, як кожному окремо, так і у їх сукупності та взаємозв'язку, та з урахуванням доведеності позовних вимог ОСОБА_1 ухвалено обґрунтоване рішення про часткове задоволення його позову.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Щодо доводів апеляційної скарги відповідача на додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року, то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 09 листопада 2023 року позов ОСОБА_1 до Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» про стягнення заборгованості по заробітній платі задоволено частково. Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані дні відпустки у розмірі 128 933 (сто двадцять вісім тисяч дев'ятсот тридцять три) гривні 16 копійок. Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 компенсацію за втрату частини заробітної плати у зв'язку з порушенням термінів її виплати станом на 29.09.2023 року в розмірі 319 065 (триста дев'ятнадцять тисяч шістдесят п'ять) гривень 98 копійок. Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки розрахунку при звільненні з 25.09.2019 року по 09.11.2023 року в розмірі 388 985,61 (триста вісімдесят вісім тисяч дев'ятсот вісімдесят п'ять) гривень 61 копійку. Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду за період з 25.09.2019 року по 29.09.2023 року у розмірі 10 000 (десять тисяч) гривень 00 копійок. Стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 214 (двісті чотирнадцять) гривень 72 копійки. В іншій частині позову відмовлено.
14.11.2023 року через систему «Електронний суд» представником позивача ОСОБА_1 - адвокатом Гончаруком М.П. на адресу суду подано заяву, відповідно до якої заявник просив суд вирішити питання про розподіл судових витрат за надання по справі правничої допомоги у розмірі 70 000,00 грн.
Додатковим рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року стягнуто з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу у розмірі 67 662 (шістдесят сім тисяч шістсот шістдесят дві) грн. 00 коп.
В іншій частині заяви відмовлено.
Ухвалюючи додаткове рішення, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з положень ст. 270 ЦПК України, яка встановлює порядок ухвалення додаткових рішень, та положень ст.ст. 133, 141 ЦПК України, які визначають порядок стягнення судових витрат у вигляді витрат на правничу допомогу, понесених стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, та, враховуючи часткове задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , стягнув пропорційно до задоволених позовних вимог на його користь з відповідача 67 662,00 грн. витрат на правничу допомогу, дійшовши при цьому обґрунтованого висновку про їх доведеність наявними у справі належними та допустимими доказами.
Разом із тим, зважаючи на те, що апеляційний суд частково погодився з доводами апеляційної скарги відповідача та зменшив розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку, стягнутого з нього на користь позивача, з388 985 грн. 61 коп. до 50 000 грн. 00 коп., колегія суддів на підставі положень ст. 141 ЦПК України вважає за необхідне змінити і розмір витрат на правничу допомогу, який визначений у додатковому рішенні від 23 листопада 2023 року, зменшивши цей розмір з 67 662 грн. 00 коп. до 30 000 грн. 00 коп. пропорційно задоволеним вимогам ОСОБА_1 . В іншій частині додаткове рішення суду підлягає залишенню без змін, як законне та обґрунтоване, і доводи апеляційної скарги відповідача його обгрунтованості не спростовують, оскільки право сторони, на користь якої ухвалено судове рішення, на компенсацію понесених нею по справі судових витрат відноситься до загальних засад цивільного судочинства (п. 12 ч. 3 ст. 2 ЦПК України), дотримання яких судом та учасниками судового процесу є обов'язковим (ч. 2 ст. 2 ЦПК України).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно п.3 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.
Оскільки суд першої інстанції, дійшовши законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав до задоволення позовних вимог позивача про стягнення на його користь з відповідача компенсації за дні невикористаної відпустки, компенсації за втрату частини заробітної плати у зв'язку із порушенням термінів її виплати, середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, допустив помилку при визначенні розміру середнього заробітку за час затримки розрахунку, не врахувавши усіх обставин справи, ця помилка підлягає виправленню шляхом зміни судового рішення у цій частині. В іншій частині рішення суду підлягає залишенню без змін, як законне та обґрунтоване. Підлягає зміні і додаткове рішення суду про розподіл судових витрат в частині розміру цих витрат, зважаючи на зменшення апеляційним судом розміру стягнутої на користь позивача місцевим судом суми, наслідком чого і є зменшення розміру стягнутих на його користь судових витрат.
Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів
Апеляційну скаргу Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» - задовольнити частково.
Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року змінити в частині розміру стягнутого з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні з 25.09.2019 року по 09.11.2023 року, зменшивши цей розмір з 388 985 грн. 61 коп. до 50 000 грн. 00 коп.
В іншій частині рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 09 листопада 2023 року - залишити без змін.
Змінити додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року в частині розміру витрат на правничу допомогу, стягнутих з Державного підприємства «Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» на користь ОСОБА_1 , зменшивши цей розмір з 67 662 грн. 00 коп. до 30 000 грн. 00 коп.
В іншій частині додаткове рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 листопада 2023 року - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Головуючий:
Судді: