Київський апеляційний суд
29 лютого 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю секретаря ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві в режимі відеоконференції з використанням телекомунікаційної платформи "EasyCon" кримінальне провадження № 12023100020004473 щодо
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,
уродженця с. Левухи Іллінецького району Вінницької області,
громадянина України, що зареєстрований за адресою:
АДРЕСА_1 ,
проживає за адресою: АДРЕСА_2 , судимого:
1) вироком Монастирищенського районного суду Черкаської області
від 18.04.2008 за ч.2 ст.186 КК України на підставі ст.71 КК України
на 5 років 6 місяців позбавлення волі;
2) вироком Київського апеляційного суду від 18.05.2021
за ч.2 ст.15 ч.2 ст.185 КК України на 2 роки позбавлення волі,
звільненого 02.02.2023 по відбуттю строку покарання,
який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України,
за апеляційною скаргою захисника ОСОБА_6 на вирок Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року,
Вироком Дарницького районного суду м. Києва від 12.12.2023 ОСОБА_7 визнаний винуватим у пред'явленому обвинуваченні за ч.2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України і йому призначено покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить вирок суду змінити та звільнити ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України.
Захисник не оспорює фактичні обставини кримінального правопорушення, встановлені судом, які викладені у вироку, доведеність винуватості ОСОБА_7 та правову кваліфікацію його дій, однак вважає, що призначене покарання не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість. Посилаючись на положення ст.ст.50, 65 КК України, якими визначено мету покарання та загальні засади його призначення, вказує, що суд першої інстанції не дав належну оцінку встановленим обставинам, які характеризують особу обвинуваченого та пом'якшують покарання, і дійшов помилкового висновку про неможливість виправлення ОСОБА_7 без відбування покарання.
Між тим, на переконання захисника, суд мав урахувати не тільки ступінь тяжкості кримінального правопорушення та особу винного, а і визнання ним вини, перебування на його утриманні малолітньої особи, ймовірність вчинення інших злочинів, малозначність викраденого майна. Крім того, за день до затримання ОСОБА_7 самостійно звернувся до територіального центру комплектування та соціальної підтримки з метою мобілізації до Збройних Сил України для захисту країни, отримав повістку та проходив необхідні мобілізаційні процедури.
Заслухавши суддю-доповідача; доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали апеляційну скаргу і просили її задовольнити; доводи прокурора, який заперечував проти задоволення апеляційної скарги, вважаючи вирок суду законним, обґрунтованим і вмотивованим; провівши судові дебати, надавши обвинуваченому останнє слово, перевіривши матеріали кримінального провадження та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що в її задоволенні належить відмовити, з таких підстав.
Вироком суду визнано доведеним, що ОСОБА_7 вчинив закінчений замах на крадіжку майна, належного ТОВ "Сільпо-Фуд", за наступних обставин.
8 листопада 2023 року, тобто в умовах воєнного стану, близько 12 години 20 хвилин ОСОБА_7 , перебуваючи в магазині "Сільпо", розташованому на вул. Дніпровська набережна, 12 в м. Києві, реалізуючи умисел на повторне таємне викрадення чужого майна, переконався, що за його діями ніхто не спостерігає, взяв з торгівельних полиць пляшку горілки, продовольчі та продуктові товари загальною вартістю 559 гривень 31 копійка і сховав їх у свою куртку. Після цього ОСОБА_7 , не розрахувавшись за товар, направився до виходу з магазину, виконавши усі дії, які вважав необхідними для доведення злочину до кінця, але злочин не було закінчено з причин, які не залежали від його волі, оскільки він був затриманий працівниками охорони.
Висновки суду першої інстанції про доведеність винуватості ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються наявними в ньому доказами, які досліджувалися в порядку, передбаченому ч.3 ст.349 КПК України, і ніким з учасників судового провадження не оспорюються. Тому колегія суддів не переглядає їх відповідно до вимог ч.1 ст.404 КПК України.
За встановлених судом фактичних обставин кваліфікація дій ОСОБА_7 за ч.2 ст.15 ч.4 ст.185 КК України - закінчений замах на таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчинене повторно, в умовах воєнного стану, - є вірною.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б могли бути підставою для зміни або скасування вироку, колегія суддів не вбачає.
Всупереч доводам апеляційної скарги суд дотримав вимоги закону, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Суд відповідно до вимог ст.65 КК України врахував, що ОСОБА_7 вчинив тяжкий злочин, особу винного, який неодноразово судимий за злочини проти власності, обставину, яка пом'якшує покарання, - щире каяття та відсутність обставин, які його обтяжують.
Доводи захисника про наявність на утриманні ОСОБА_7 малолітньої особи нічим не доведені. До того ж, обвинувачений ніде не працював, неодноразово відбував покарання, утримувався в установах попереднього ув'язнення, що ставить під сумнів наявність у нього законної можливості утримувати будь-кого.
Колегія суддів звертає увагу і на те, що до обвинуваченого вже неодноразово застосовувалося звільнення від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.ст.75, 104 КК України, однак він продовжував вчинювати нові умисні злочини, у тому числі під час іспитового строку, а також адміністративні правопорушення, що свідчить про відсутність критичної оцінки ним своїх дій та небажання вести законослухняний спосіб життя.
Враховуючи викладене, ОСОБА_7 не може бути звільнений від відбування покарання з випробуванням на підставі ст.75 КК України, рішення про що може ухвалити суд при призначенні покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п'яти років, якщо дійде висновку про можливість виправлення засудженого без відбування покарання.
Отже, суд взяв до уваги зазначені раніше дані й обставини, в тому числі ті, на які є посилання в апеляційній скарзі, і правильно призначив ОСОБА_7 покарання у виді позбавлення волі на мінімальний строк, встановлений санкцією відповідного закону України про кримінальну відповідальність.
Саме таке покарання, на переконання колегії суддів, буде необхідним й достатнім для досягнення його мети, яка полягає не тільки в карі, а й виправленні обвинуваченого та запобіганні вчиненню нових кримінальних правопорушень як ним, так і іншими особами.
Отже, вирок суду першої інстанції є законним, обґрунтованим і вмотивованим, а тому підстав для задоволення апеляційної скарги захисника колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.404, 407 КПК України, колегія суддів
Вирок Дарницького районного суду м. Києва від 12 грудня 2023 року щодо ОСОБА_7 залишити без змін, а апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту її проголошення.
На ухвалу суду апеляційної інстанції може бути подана касаційна скарга безпосередньо до суду касаційної інстанції протягом трьох місяців з дня її проголошення, а засудженим, який тримається під вартою, - в той самий строк з дня вручення йому копії судового рішення.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3