Справа № 560/17236/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Шевчук О.П.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
18 березня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити дії.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.11.2023 позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо непроведення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 01.02.2022 по 16.09.2023 в сумі 58430 (п'ятдесят вісім тисяч чотириста тридцять) грн 21 коп., з відрахуванням з такої суми податків, зборів та інших обов'язкових платежів.
Не погоджуючись з даним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального права просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що позивач проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 та наказом командира військової частини НОМЕР_1 від 01.09.2022 був виключений зі списків особового складу частини, а також всіх видів забезпечення.
Рішенням суду від 08 лютого 2023 року по справі № 560/12110/22 зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати і виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення з 29.01.2020 по 01.02.2022, а також всі інші належні за цей період додаткові види грошового забезпечення (грошову допомогу для оздоровлення, матеріальну допомогу для вирішення соціально-побутових питань, одноразову грошову допомогу при звільненні), з урахуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, встановленого Законом України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" станом на 01.01.2020, з врахуванням проведених виплат..
16.09.2023 позивачу виплачено індексацію в сумі 58430,21 грн, що стверджено випискою по картковому рахунку.
У вересні 2023 позивач звернувся до відповідача із заявою про нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки при звільненні за період з 01.02.2022 по день фактичного розрахунку - 16.09.2023.
За результатами розгляду заяви, відповідач листом від 21.09.2023 за №350/184/5/311 повідомив позивача про відмову у виплаті середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Вважаючи такі дії військової частини протиправними, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку, за відсутності законодавчого врегулювання цього, вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, адже сума 207395,82 грн є не співмірною із сумою боргу - 58430,21 гривень, оскільки вона значно перевищує суму такої індексації.
При цьому, з урахуванням норми ст.117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, тобто сума, яка вчасно не виплачена позивачу за 6-ть місяців до дати виплати - 16.09.2023, складає: 349,74 гривень х 182 дня (6 місяців) = 63652,68 гривень. Однак, вказана сума також не є співмірною із сумою боргу - 58430,21 гривень, яка вчасно не виплачена позивачу, тому суд дійшов висновку, що співмірною сумою буде сума вчасно не виплачена у розмірі 58430,21 гривень.
Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Cпеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому суд приходить до висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 Кодексу законів про працю України (в редакції на час виникнення спірних правовідносин) (далі - КЗпП України) як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Згідно з ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Відповідно ст.117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті".
Отже, не проведення з вини уповноваженого органу розрахунку з працівником у строк передбачений ст.116 КЗпП України, є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати (зокрема, індексації та компенсації відпустки) роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме, виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Водночас, встановлений ст. 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.
Як встановлено з матеріалів справи, остаточний розрахунок з позивачем здійснений відповідачем тільки 16.09.2023, тому періодом, протягом якого відповідач не виконував свій обов'язок щодо виплати належних позивачеві сум, є проміжок часу з 01.02.2022 по 16.09.2023.
Середньоденний заробіток позивача, відповідно до довідки відповідача складає 349,74 гривень.
За період з 01.02.2022 по 16.09.2023 розмір коштів пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні позивача, складатиме 207395,82 грн (349,74 грн х 593 дні).
Верховним Судом сформовано ряд правових позицій щодо подібних правовідносин, зокрема, у справах №821/1083/17, №761/9584/15-ц, №806/2473/18, який передбачає співмірність розміру виплат пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні, що законодавчо не врегульовано. Тобто, застосовується різний механізм розрахунків з дотриманням принципів пропорційності, справедливості та врахування обставин, що впливають на визначення її розміру.
Також, суд враховує, що стягуючи з відповідача на користь позивача суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, слід зазначити про відрахування податків, зборів та інших обов'язкових платежів, оскільки справляння і сплата прибуткового податку з громадян є обов'язком роботодавця та працівника, а не суду, тому розрахунки, наведені в судовому рішенні, є тією сумою коштів, з яких в подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів.
Аналогічна правова позиція зазначена в п. 39-41 постанови Верховного Суду від 08 листопада 2018 у справі №805/1008/16-а.
Таким чином, з урахуванням встановлених обставин у цій адміністративній справі та правових позицій Верховного Суду щодо співмірності, які є різними щодо методики розрахунку, за відсутності законодавчого врегулювання цього, суд першої інстанції вважає, що позивач частково довів позовні вимоги, адже сума 207395,82 грн є не співмірною із сумою боргу - 58430,21 гривень, оскільки вона значно перевищує суму такої індексації.
При цьому, як правильно зазначено судом першої інстанції, з урахуванням норми ст.117 КЗпП України щодо шестимісячного строку нарахування, тобто сума, яка вчасно не виплачена позивачу за 6-ть місяців до дати виплати - 16.09.2023, складає: 349,74 гривень х 182 дня (6 місяців) = 63652,68 гривень. Однак, вказана сума також не є співмірною із сумою боргу - 58430,21 гривень, яка вчасно не виплачена позивачу, тому співмірною сумою буде сума вчасно не виплачена у розмірі 58430,21 гривень.
Так, ч.1 ст.308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги зводяться фактичного до того, що відповідач в загальному заперечує право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки позивач не оскаржував наказ командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 01.02.2022 №24, яким з ним було проведено розрахунок при звільненні, у зв'язку з чим був відсутній спір щодо розміру сум належних позивачу при звільненні.
При цьому, оскільки мотивувальна частин апеляційної скарги не містить доводів та аргументів в частині здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а позивач не звертався до суду про перегляд оскаржуваного судового рішення в цій частині, колегія суддів, враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Оскільки, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції ухвалив оскаржуване рішення відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, а тому підстави для його скасування або зміни відсутні.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції надав належну оцінку наявним у справі доказам та зробив правильний висновок щодо задоволення позовних вимог.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 листопада 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.