Справа № 120/9657/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян М.Б.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
18 березня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , в якому просив:
- визнати протиправними дії відповідача щодо не нарахування та не виплати йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільнені;
- зобов'язати відповідача нарахувати та виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 22.05.2019 по 23.06.2023.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 26.10.2023 позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби.
Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 61954,65 грн (шістдесят одна тисяча дев'ятсот п'ятдесят чотири гривні 65 копійок).
В решті позовних вимог відмовлено.
Не погоджуючись з вказаним рішенням, Військова частина НОМЕР_1 звернулася із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення як таке, що прийняте із порушенням норм матеріального і процесуального права, та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволені позовних вимог. В обґрунтування апеляційних вимог апелянт зазначає, що у цій справі не можуть бути застосовані норми ст.117 КЗпП України.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до витягу з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 22.05.2019 №101 старшого солдата ОСОБА_1 , пожежного пожежної обслуги, звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 15.05.2019 року №17-РС з військової служби у запас за підпунктом "а" пункту 2 частини 5 (після закінчення строку контракту) статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" з 22.05.2019 вважати таким, що справи та посаду здав.
З 22.05.2019 позивача виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення та направлено для зарахування на військовий облік до Козятинського районного військового комісаріату Вінницької області.
На день виключення зі списків особового складу відповідачем не було проведено виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018.
З метою нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 позивач звернувся до суду.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01.07.2021 у справі №120/2367/21-а визнано протиправними дії ВЧ НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018. Зобов'язано ВЧ НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період військової служби з 01.01.2016 по 01.03.2018.
На виконання зазначеного рішення суду відповідачем нараховано та 30.09.2021 виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018 включно у сумі 4435,66 грн.
Не погоджуючись із застосуванням при нарахуванні та виплаті індексації базового місяця січня 2016 року, позивач звернувся до суду із цим позовом, вважаючи, що відповідач мав враховувати як базовий місяць січень 2008 року.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12.10.2020 у справі №120/4089/22 визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць січень 2016 року. Зобов'язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, з урахуванням вже виплаченої суми.
На виконання зазначеного рішення суду відповідачем нараховано та 23.06.2023 виплачено позивачеві індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 01.03.2018, враховуючи базовий місяць січень 2008 року, включно у сумі 77935,19 грн.
На переконання позивача, не проведення з ним остаточного розрахунку при виключенні зі списків особового складу частини, у період з 22.05.2019 по 23.06.2023, дає йому право на виплату середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, у зв'язку із чим, звернувся з цим позовом до суду.
Частково задовольняючи адміністративний позов суду першої інстанції виходив з того, що з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 1494 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачки за шість місяців (з 23.12.2022 по 23.06.2023), що становить 183 календарних дні.
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 61954,65 грн за період з 23.12.2022 по 23.06.2023.
Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
У відповідності до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 43 Конституції України встановлено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується, та на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Відповідно до ст.47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу.
За приписами ст.116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану нею суму.
Положеннями ч.1 ст.117 КЗпП України визначено, що у разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Зі змісту зазначених законодавчих норм слідує, що умовами застосування ч.1 ст.117 КЗпП України є невиплата належних звільненому працівникові сум у відповідні строки, вина власника або уповноваженого ним органу у невиплаті зазначених сум та відсутність спору про розмір таких сум. При дотриманні наведених умов підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Спеціальним законодавством, яке регулює грошове забезпечення військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, тому, суд дійшов висновку про можливість застосування норм статей 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які виникають під час звільнення з військової служби.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 31.10.2019 у справі №2340/4192/18 (адміністративне провадження №К/9901/24531/19).
При цьому, під "належними звільненому працівникові сумами" необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо).
Згідно із ч.2 ст.117 КЗпП України при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
У постанові Верховного Суду від 26.02.2020 у справі №821/1083/17 (провадження №11-1329апп18) зроблено висновок, що "Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов'язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення.
З огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України, враховуючи: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором, період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов'язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника, інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов'язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Відповідні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц.".
З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи апелянта про те, що у спірному випадку на нього не поширюється відповідальність, передбачена ст.117 КЗпП України.
Колегія суддів приймає до уваги доводи апеляційної скарги, що питання відповідальності за затримання розрахунку при звільненні не врегульовані положеннями спеціального законодавства, що регулює порядок, умови, склад, розміри виплати грошового забезпечення. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України.
За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Отже, після ухвалення судового рішення про стягнення заборгованості із заробітної плати роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум.
Враховуючи наведене, до спірних правовідносин підлягають застосуванню приписи КЗпП України. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 13 лютого 2020 року по справі №813/356/16.
Враховуючи наведене, позивач має право на виплату йому середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні згідно статті 117 КЗпП України. Підставою цього є те, що при звільненні відповідач не провів повного розрахунку.
Відповідно до статті 117 КЗпП України, (в редакції Закону України "Про внесення змін в законодавчі акти України щодо оптимізації трудових відносин" від 01.07.2022 № 2352-IX (далі - Закон № 2352-IX ), чинній на час звернення із позовом, у разі невиплати звини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті.
Згідно із статтею 27 Закону України "Про оплату праці" порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обчислення середнього заробітку за період затримки розрахунку проводиться із застосуванням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 року №100.
Згідно із пунктом 8 Порядку № 100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, на число календарних днів за цей період.
Передбачений частиною 1 статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені у статті 116 КЗпП України. При цьому, визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Із 19.07.2022 за затримку виплати належних сум при звільненні звільнений працівник має право на отримання середнього заробітку за весь час затpимки по день фактичного розpахунку але не більше ніж за шість місяців.
В цьому контексті суд враховує, що позивачку звільнено з військової служби та виключено зі списків особового складу військової частини з 22.05.2019.
23.06.2023 на виконання рішення суду у справі № 120/4089/22 військова частина НОМЕР_1 виплатила позивачеві заборговане грошове забезпечення в сумі 77935,19 грн.
Відтак середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні позивача з 22.05.2019 по 23.06.2023 становить 1494 календарних днів.
Згідно з довідкою-розрахунком відповідача середній заробіток позивача за два останніх місяці перед звільненням з військової служби становив 20651,40 грн.
Отже, середньоденний заробіток позивача становить 338,55 грн (20651,40 грн (заробіток за два останніх місяці)/61 календарний день (30 календарних днів у березень 2019 року+31 календарний день у квітні 2019 року).
Водночас суд враховує, що з 19.07.2022 набрав чинності Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX від 01.07.2022, яким положення статті 117 КЗпП України викладено в новій редакції та встановлено обмеження, згідно з якими виплати працівникові його середнього заробітку за час затримки по день фактичного розрахунку здійснюються не більш, як за шість місяців.
Таким чином, з урахуванням дати проведення остаточного розрахунку з позивачем, суд вважає, що до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма статті 117 КЗпП України в редакції Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин" № 2352-IX.
А відтак, хоча загальний період затримки остаточного розрахунку з позивачем становить 1494 календарних днів, максимальний розмір грошового забезпечення, який може бути виплачено за наявності підстав, передбачених статтею 117 КЗпП України, є еквівалентним середньому розміру грошового забезпечення позивачки за шість місяців (з 23.12.2022 по 23.06.2023), що становить 183 календарних дні.
Відповідно, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в цьому разі становить 61954,65 грн (338,55 грн х 183 календарних днів).
Отже, середнє грошове забезпечення позивача за час затримки розрахунку при звільненні в межах визначеного статтею 117 КЗпП України шестимісячного терміну становить 61954,65 грн за період з 23.12.2022 по 23.06.2023.
Тому судом першої інстанції обґрунтовано задоволені позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу середній заробіток за затримку у проведенні остаточного розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 61954,65 грн.
Водночас зазначена сума є тією сумою коштів, з яких у подальшому роботодавцем здійснюються утримання податку з доходів та інших обов'язкових платежів. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 08.11.2018 у справі № 805/1008/16-а.
Разом з тим, ч.1 ст.308 КАС України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Доводи апеляційної скарги зводяться фактичного до того, що відповідач в загальному заперечує право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, оскільки з рапортом (заявою) про невиключення його зі списків особового складу частини без повного розрахунку не звертався, що дає підстави вважати, що він фактично погодився із проведеним розрахунком.
Однак, в розрізі встановлених обставин справи та положень чинного законодавства, колегія суддів наголошує, що право позивача на отримання середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні врегульовано положеннями Кодексу законів про працю України, які можуть та повинні бути застосовані до спірних відносин, у зв'язку з чим викладені аргументи апеляційної скарги є необгрунтованими.
При цьому, оскільки мотивувальна частин апеляційної скарги не містить доводів та аргументів в частині здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, а позивач не звертався до суду про перегляд оскаржуваного судового рішення в цій частині, колегія суддів, враховуючи положення ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного та приймаючи до уваги, що суд першої інстанції при ухваленні оскаржуваного судового рішення вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку, та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, висновки суду відповідають обставинам справи, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.