Справа № 240/16384/23
Головуючий у 1-й інстанції: Єфіменко О.В.
Суддя-доповідач: Полотнянко Ю.П.
18 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційні скарги ОСОБА_1 , Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
в червні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області в якому просив, визнати протиправними дії щодо обмеження пенсії максимальним розміром і зобов'язати провести нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2023 року без обмеження максимальним розміром.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року позов задоволено.
Судове рішення мотивоване тим, що положення частини сьомої статі 43 Закону № 2262, якою було передбачено обмеження пенсій максимальним розміром втратила чинність з дня ухвалення рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, а тому суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для визнання протиправними дій Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо обмеження пенсії позивача максимальним розміром та зобов'язання відповідача здійснити перерахунок і виплату пенсії позивачу без обмеження її максимального розміру з 01.03.2023.
Крім того, суд першої інстанції зобов'язав Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2023 нарахування та виплату пенсії по інвалідності без обмеження її максимального розміру в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Стягнув за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 документально підтверджені судові витрати у сумі 1073 (одна тисяча сімдесят три) грн 60 коп.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідачем та позивачем подано апеляційні скарги, в якій посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права відповідач просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволені позовних вимог відмовити, а позивач просить скасувати рішення в частині зобов'язання встановленого судом обмеження пенсії максимальним розміром в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, та прийняти в цій частині нове рішення без зазначення розміру в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідачем зазначено, що відповідно до ч. 7 ст. 43 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб" максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Крім того, такі ж обмеження встановлені частиною 1 ст. 2 розд. І Закону України "Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи" №3668 від 08.07.2011. При цьому, вказані норми неконституційними не визнавалися, є чинними, а тому обов'язкові для застосування і оскільки норми закону щодо обмеження максимального розміру пенсії відповідної категорії осіб, до якої відноситься і позивач, неконституційними не визнавались, то дії відповідача щодо обмеження максимального розміру пенсії позивача є правомірними.
Аргументами на підтвердження вимог апеляційної скарги позивачем вказано, що скільки у Законі №2262-XII, який підлягає до застосування у спірних правовідносинах з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 7-рп/2016 відсутні положення (приписи) щодо обмеження пенсії саме будь яким максимальним розміром, а не лише в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність, що не враховано судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Тому, покладення на відповідача обов'язку здійснити позивачу з 01.03.2023 року нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру саме «в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність» а не як встановлено позовними вимогами позивача з метою ефективного захисту порушеного права: «без її обмеження максимальним розміром» не відповідає приписам законодавства України та не призводить до захисту прав та обов'язків позивача в повному обсязі.
Згідно з положеннями ч. 3 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що позивач перебуває на обліку в ГУ ПФУ в Житомирській області та отримує пенсію за вислугу років відповідно до Закону України №2262-ХІІ.
На виконання рішення суду від 08.08.2022 в справі №240/41855/21, відповідач провів з 01 грудня 2019 року перерахунок пенсії позивача. Враховуючи положення Закону України №3668-VI після такого перерахунку виплата пенсії здійснюється із застосуванням обмеження її максимальним розміром, який дорівнює 10 прожитковим мінімумам.
Позивач, не погоджуючись із діями відповідача, в результаті проведеного перерахунку і вважаючи вказані дії відповідача протиправними, звернувся до суду з метою захисту свого порушеного права.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Обмеження граничного розміру пенсії, призначеної на підставі Закону №2262-XII, десятьма прожитковими мінімумами, установленими для осіб, які втратили працездатність, вперше введено в дію Законом №3668-VI, який набрав законної сили 01.10.2011.
Відповідно до статті 2 Закону №3668-VI максимальний розмір пенсії (крім пенсійних виплат, що здійснюються з Накопичувального пенсійного фонду) або щомісячного довічного грошового утримання (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною), призначених (перерахованих) відповідно до Митного кодексу України, законів України "Про державну службу", "Про прокуратуру", "Про статус народного депутата України", "Про Національний банк України", "Про Кабінет Міністрів України", "Про дипломатичну службу", "Про службу в органах місцевого самоврядування", "Про судову експертизу", "Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи", "Про державну підтримку засобів масової інформації та соціальний захист журналістів", "Про наукову і науково-технічну діяльність", "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб", "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування", "Про пенсійне забезпечення", "Про судоустрій і статус суддів", Постанови Верховної Ради України від 13 жовтня 1995 року "Про затвердження Положення про помічника-консультанта народного депутата України", не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
Підпунктом 8 пункту 6 цього розділу частину 5 статті 43 Закону України №2262-ХІІ викладено у новій редакції, а саме: "Максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.".
У зв'язку з внесенням змін до статті 43 Закону №2262-ХІІ частина п'ята стала вважатися частиною сьомою.
Законом України від 24.12.2015 №911-VIІІ "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України" частину 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ доповнено реченням такого змісту: "Тимчасово, у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 гривень".
Проте рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII.
Згідно з пунктом 2 резолютивної частини вказаного рішення положення частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, які визнані неконституційними, втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього рішення, тобто, 20.12.2016.
Конституційний Суд України у рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 виходив із того, що заходи, спрямовані на забезпечення державою соціального захисту вказаної категорії осіб, зокрема у зв'язку з економічною доцільністю, соціально-економічними обставинами не можуть бути скасовані чи звужені. При цьому Конституційний Суд України стверджує, що обмеження максимального розміру пенсії, призначеної особам, яким право на пенсійне забезпечення встановлене Законом №2262-ХІІ, порушує суть конституційних гарантій щодо безумовного забезпечення соціального захисту осіб, передбачених частиною п'ятою статті 17 Конституції України, які зобов'язані захищати суверенітет, територіальну цілісність і недоторканність України.
Отже, з 20.12.2016 частина 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ, яка обмежувала максимальний розмір пенсії осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб, відсутня як правова норма.
Враховуючи викладене, обмеження відповідачем максимального розміру пенсії позивача, право на пенсійне забезпечення якого встановлене Законом №2262-ХІІ, є протиправним.
Посилання відповідача на Закон №3668-VI, який встановив обмеження розміру пенсії, і діє на даний час, є необґрунтованим з таких підстав.
Згідно з положеннями частини 1 статті 2 Закону №3668-V1 зі змінами, внесеними згідно з законами України від 24.12.2015 №911-VIII та від 06.12.2016 №1774-VIII, максимальний розмір пенсії призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність. Тимчасово, по 31 грудня 2017 року, максимальний розмір пенсії, призначеної відповідно до Закону №2262-ХІІ, не може перевищувати 10740 гривень.
У зв'язку з прийняттям Закону №3668-V1 та внесенням до нього змін згідно з законами України від 24.12.2015 №911-VIII та від 06.12.2016 №1774-VIII, були внесені аналогічні зміни до частини 7 статті 43 Закону №2262-ХІІ.
Конституційним Судом України у рішенні від 20.12.2016 №7-рп/2016 надано оцінку правовому регулюванню одних і тих самих спірних правових відносин щодо обмеження максимальним розміром пенсій військовослужбовців та визнано, що таке обмеження не відповідає статті 17 Конституції України.
Водночас положення статті 2 Закону №3668-VI (у частині поширення її дії на Закон №2262-XII), які дублюють зміст частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, тобто є однопредметними правовими нормами, які прийняті одночасно для регулювання спірних правовідносин - змін не зазнали та передбачало обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Тобто, на момент виникнення спірних правовідносин наявна колізія між Законом №2262-XII, з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 № 7-рп/2016, та Законом №3668-VI - у частині обмеження максимальним розміром пенсії військовослужбовців.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у пунктах 52, 56 рішення від 14.10.2010 у справі "Щокін проти України" (Заяви № 23759/03 та № 37943/06) зазначив, що тлумачення й застосування національного законодавства є прерогативою національних органів. Суд, однак, зобов'язаний переконатися в тому, що спосіб, у який тлумачиться й застосовується національне законодавство, призводить до наслідків, сумісних із принципами Конвенції з погляду тлумачення їх у світлі практики Суду. На думку ЄСПЛ, відсутність у національному законодавстві необхідної чіткості та точності, які передбачали можливість різного тлумачення, порушує вимогу "якості закону", передбачену Конвенцією, і не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади в майнові права заявника. Таким чином, у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Водночас положеннями статті 6 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики ЄСПЛ. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 06.11.2018 у справі № 812/292/18 зазначила, що норми законодавства, які допускають неоднозначне або множинне тлумачення, завжди трактуються на користь особи.
У постанові від 13.02.2019, що винесена Великою Палатою Верховного Суду у зразковій справі № 822/524/18 із посиланням на положення статей 1, 8, 92 Конституції України, а також на статтю 9 Міжнародного пакту про економічні, соціальні і культурні права зроблено висновок, що у випадку існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві, наявність у національному законодавстві правових "прогалин" щодо захисту прав людини та основних свобод, зокрема, у сфері пенсійного забезпечення, органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Зважаючи на викладене, у цій справі застосуванню підлягають норми Закону №2262-XII з урахуванням Рішення Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016, а не норми Закону № 3668-VI."
Таким чином, відповідач протиправно обмежив розмір пенсії позивача максимальним розміром з 01.03.2023.
З огляду на зазначене колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що слід визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо виплати ОСОБА_1 пенсії з обмеженням її максимального розміру з 01.03.2023.
Таким чином, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги відповідача не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства, яке регулює спірні правовідносини, та повністю спростовуються встановленими у справі обставинами.
Щодо вимог та доводів апеляційної скарги позивача то колегія суддів вважає за необхідне зазначити наступне.
Суд приймає доводи позивача про те, що ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам та відповідати заявленим позовним вимогам.
Водночас як зазначалося вище, рішенням Конституційного Суду України від 20.12.2016 №7-рп/2016 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення частини сьомої статті 43 Закону № 2262-XII, згідно з якими максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність; тимчасово, у період з 1 січня по 31 грудня 2016 року, максимальний розмір пенсії (з урахуванням надбавок, підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством, крім доплати до надбавок окремим категоріям осіб, які мають особливі заслуги перед Батьківщиною) не може перевищувати 10740 грн.
Згідно із пунктом другим резолютивної частини рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, зокрема, частина сьома статті 43 Закону №2262-XII втратила чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення.
Проте відповідно до Закону № 1774-VIII, який набрав чинності з 1 січня 2017 року, у частині сьомій статті 43 Закону № 2262-XII слова і цифри «у період з 1 січня 2016 року по 31 грудня 2016 року» замінено словами і цифрами «по 31 грудня 2017 року».
Отже, буквальне розуміння змін, внесених Законом № 1774-VIII з урахуванням рішення Конституційного Суду України №7-рп/2016 від 20.12.2016, дозволяє стверджувати, що у Законі № 2262-XII відсутня частина сьома статті 43, а внесені до неї зміни, що полягають у зміні слів і цифр, є нереалізованими.
Це означає, що протягом 2017 року стаття 43 Закону № 2262-XII не передбачала положення про те, що максимальний розмір пенсії не може перевищувати десяти прожиткових мінімумів.
Отже, внесені Законом №1774-VІІІ до частини сьомої статті 43 Закону №2262-XII, яка визнана неконституційною і втратила чинність, зміни (щодо періоду, протягом якого діють обмеження пенсії) самі по собі не створюють підстав для такого обмеження.
Така правова позиція щодо застосування норм права у аналогічних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №522/3271/17, від 10.10.2019 у справі 522/22798/17, від 17.05.2021 у справі 343/870/17, від 21.12.2021 у справі 120/3552/21-а, від 26.01.2022 у справі 569/2950/17 та від 14.12.2023 у справі № 640/15298/20, і колегія суддів не знаходить підстав для відступу від цього правового висновку.
Крім того, відповідно до ч. 2 ст. 9 КАС України, суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Судом встановлено, що позивачем при зверненні до Житомирського окружного адміністративного суду заявлено позовні вимоги щодо зобов'язання відповідача провести нарахування та виплату пенсії з 01 березня 2023 року без обмеження максимальним розміром.
Аналізуючи вищевикладене, виходячи з принципів обґрунтованості та пропорційності до предмета спору, значення справи для сторін, колегія суддів приходить до переконання про те, що висновок суду першої інстанції про зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2023 нарахування та виплату пенсії по інвалідності без обмеження її максимального розміру в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність слід змінити з мотивів належного, ефективного та заявленого способу захисту прав позивача.
При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про те, що ОСОБА_1 має право на нарахування та виплату пенсії без обмеження максимальним розміром відповідно до Закону № 2262-XII однак без зазначення розміру в 10 прожиткових мінімумів, установлених для осіб, які втратили працездатність.
З урахуванням зазначеного, вірного встановлення обставин справи, колегія суддів вважає за можливе змінити рішення суду першої інстанції, шляхом зміни абзацу 3 резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року.
Відповідно до ч.1 ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Відтак, в порядку ст. 317 КАС України, оскільки судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне змінити рішення суду першої інстанції.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, колегія суддів виходить з положень ст. 139 КАС України.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа (ч. 1).
Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат (ч. 6).
Як встановлено з матеріалів справи позивачем відповідно до квитанції від 06.11.2023 №22 сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 1610,50 грн.
Оскільки суд апеляційної інстанції дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги позивача, тому колегія суддів вважає, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 підлягає судовий збір в сумі 1610,40 грн, тобто судового збору, який необхідно було сплатити за апеляційної скарги відповідно до ставок судового збору встановлених 1 січня 2023 року, в якому відповідна позовна заява була подана до суду.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити повністю.
Рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року змінити в межах абзацу 3 резолютивної частини.
Викласти абзац 3 резолютивної частини рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року наступним чином "Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області здійснити ОСОБА_1 з 01.03.2023 нарахування та виплату пенсії без обмеження її максимального розміру".
В решті рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 26 жовтня 2023 року залишити без змін.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на користь ОСОБА_1 судовий збір у сумі 1610, 40 грн.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.