15 січня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/9425/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Дегтярьової С.В., розглянувши матеріали у справі
за позовом: ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 )
до відповідача: Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_3 )
про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
Представник позивача звернувся до суду з позовом, в якому просить:
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у не розгляді рапорту ОСОБА_1 про переведення до іншої військової частини у зв'язку з недовірою до командування від 16.06.2023 р.;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 про переведення до іншої військової частини у зв'язку з недовірою до командування від 16.06.2023 року.
Позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022р. його мобілізовано на військову службу з 14.01.2023 року та, відповідно до наказу від 14.01.2023 року №4 командира військової частини НОМЕР_2 зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_2 на посаду стрільця-санітара 3-го відділення морської піхоти 1-го взводу морської піхоти 1-ої роти морської піхоти військової частини НОМЕР_2 .
05.06.2023 року позивач перебував на бойових позиціях для виконання бойових завдань та приступив до їх виконання.
Зазначає, що в ході виконання бойового завдання ОСОБА_1 стало достовірно відомо, що заходи, про проведення яких їм повідомляло командування військової частини НОМЕР_2 , не проводилися. Будь-які завдання, спрямовані на знищення ворога різними видами далекобійних боєприпасів та з різного озброєння, не проводилися. Будь-які завдання, спрямовані на знищення ворога іншими військовослужбовцями у складі інших підрозділів Збройних Сил України, не проводилися.
Позивач зазначає, що командування військової частини НОМЕР_2 під час виконання військовослужбовцями завдань за призначенням фактично самоусунулося від виконання своїх безпосередніх обов'язків, тим більше у той момент коли це було потрібно. Будь-яке командування військовослужбовцями з боку командування військовою частиною НОМЕР_2 не здійснювалося, незважаючи на доповіді військовослужбовців про тяжку ситуацію.
Такі недбалі дії керівництва військової частини НОМЕР_2 , на думку позивача, призвели до загибелі великої кількості військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 .
Позивач зазначає, що через недбалість керівництва військової частини НОМЕР_2 , підрозділ ОСОБА_1 став небоєздатним, тому останній був вимушений 06.06.202 прибути разом з іншими військовослужбовцями до місця дислокації військової частини НОМЕР_2 та повідомити командуванню військової частини НОМЕР_2 про обставини виконання ними бойового завдання, про понесені втрати та про їхню недовіру до командування, оскільки їх фактично кинули напризволяще.
Після вираженої недовіри позивач отримав вказівку від командування військової частини НОМЕР_2 прибути за місцем проживання та чекати подальших вказівок.
Зі змісту позовної заяви 06.06.2023 ОСОБА_1 здав командиру 1 роти військової частин НОМЕР_2 зброю, боєприпаси до зброї та речове майно, свідками чого були військовослужбовці військової частин НОМЕР_2 .
З 07.06.2023 ОСОБА_1 перебуває за адресою своєї реєстрації АДРЕСА_3 , де чекає подальших вказівок керівництва військової частини НОМЕР_2 .
16.06.2023 ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку звернувся до командування військової частини НОМЕР_2 з рапортом про переведення до іншої військової частини у зв'язку з недовірою до командування. Проте, вказаний рапорт не був розглянутий.
Позивач вважає таку бездіяльність протиправною та звернувся до суду із цим позовом.
Ухвалою Кіровоградського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2023 року суддею прийнято до свого провадження вказану позовну заяву та згідно ч.2 ст.257 КАС України ухвалено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, витребувано від Військової частини НОМЕР_2 копію рапорту про переведення до іншої військової частини ОСОБА_1 з відміткою про отримання та копію рішення за результатами розгляду рапорту та документальні докази отримання його (рішення) позивачем.
Представником відповідача до суду подано відзив на позовну заяву, в якому зазначено, що ОСОБА_1 , наказом командира військової частини (по стройовій частині) НОМЕР_2 від 14.01.2023 року № 4 з 14.01.2023 року зарахований до списків особового складу військової частини НОМЕР_2 , на всі види забезпечення, а з 15.01.2023 року на котлове забезпечення за загальновійськовою нормою № 1 у військовій частині НОМЕР_2 і призначений на посаду стрілець - санітар 3 відділення морської піхоти 1 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , старший матрос.
Військова частина НОМЕР_2 виконує бойові завдання щодо стримання військової агресії російської федерації проти України та знаходиться в безпосередній близькості до активних бойових дій. Згідно бойового наказу військова частини НОМЕР_2 прибула до складу сил та засобів, які залучаються та беруть безпосередню участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, відсічі і стримуванні збройної агресії російської федерації з мстою виконання службових (бойових) завдань у складі оперативного тактичного угруповання « ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
З рапорта командира 1 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , лейтенанта ОСОБА_2 стало відомо, що об 08 год. 00 хв. 09 червня 2023 стрілець - санітар 3 відділення морської піхоти 1 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , старший матрос ОСОБА_1 покинув район зосередження підрозділу н.п. Шахтарське, Донецька область у невідомому напрямку.
Представник відповідача вказує, що старший матрос ОСОБА_1 , не відчуває відповідальності за доручену справу з відсічі тривалої широкомасштабної військової агресії російської федерації проти України, неналежно виконує покладенні на нього службові обов'язки в умовах воєнного стану, безвідповідально та байдуже відноситься до військової служби, а також до свого конституційного обов'язку щодо оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності.
Військовою частиною НОМЕР_2 було проведено службове розслідування та матеріали якого були направлені до Державного бюро розслідування (супровідний лист до ДБР № 1767 від 24.06.2023).
Стосовно старшого матроса ОСОБА_1 Державним бюро розслідуванням було відкрито кримінальне провадження за № 62023050030000252.
Відповідач наголошує на тому, що старший матрос ОСОБА_1 обізнаний, що пункт постійної дислокації військової частини НОМЕР_2 знаходиться в місті Білгород--Дністровський, Одеської області. Однак, всі рапорти, відправляв на адресу військової частини НОМЕР_2 під час самовільного залишення військової частини. Позивач переховується від проходження військової служби за мобілізацією.
Станом на 24 листопада 2023 року старший матрос ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 з самовільного залишений військової частини не повертався, тому командування військової частини НОМЕР_2 на даний час не має законних підстав щодо звільнення, переведення старшого матроса ОСОБА_1 .
Вимоги, викладені в позовній заяві Позивачем, військова частина НОМЕР_2 не визнає, як такі, що є безпідставними, необґрунтованими та такими, що не відповідають чинному законодавству.
Дослідивши докази і письмові пояснення сторін, викладені у заявах по суті справи, суд з'ясував такі обставини та дійшов таких висновків.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що на підставі Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» №69/2022 від 24.02.2022р. ОСОБА_1 , який прибув із Кропивницького РТЦК та СП м.Кропивницького, наказом від 14.01.2023 року №4 командира військової частини НОМЕР_2 зараховано до особового складу військової частини НОМЕР_2 , а з 15.01.2023 року на котлове забезпечення за загальновійськовою нормою № 1 у військовій частині НОМЕР_2 і призначено на посаду стрілець - санітар 3 відділення морської піхоти 1 взводу морської піхоти 1 роти морської піхоти військової частини НОМЕР_2 , старший матрос (а.с.50).
05.06.2023 року позивач перебував на бойових позиціях та виконував бойові завдання, в ході яких, він дійшов висновку про те, що заходи, про проведення яких їм повідомляло командування військової частини НОМЕР_2 , не проводилися, будь-які завдання, спрямовані на знищення ворога різними видами далекобійних боєприпасів та з різного озброєння, не проводилися, будь-які завдання, спрямовані на знищення ворога іншими військовослужбовцями у складі інших підрозділів Збройних Сил України, не проводилися, що призвело до загибелі великої кількості військовослужбовців військової частини НОМЕР_2 .
06.06.2023 ОСОБА_1 здав командиру 1 роти військової частин НОМЕР_2 зброю, боєприпаси до зброї та речове майно та з 07.06.2023 перебуває за адресою своєї реєстрації АДРЕСА_3 , про що повідомив своє керівництво.
16.06.2023 ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку направив командуванню військової частини НОМЕР_2 рапорт про переведення до іншої військової частини у зв'язку з недовірою до командування в/ч НОМЕР_2 . Даний рапорт відповідач отримав 20.06.2023 року (а.с.6).
Рішення за рапортом станом на день звернення з позовом до суду від військової частини НОМЕР_2 до позивача не надходило.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
В силу вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (див. рішення Конституційного Суду України від 6 липня 1999 року №8-рп/99 та від 20 березня 2002 року №5-рп/2002). Необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян, як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей (рішення Конституційного Суду України від 20 березня 2002 року №5-рп/2002).
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» (далі - Закон №2232-ХІІ).
Відповідно до частини 1 статті 2 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" від 25.03.1992 №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
Згідно п.110 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України, затвердженого Законом України від 24 березня 1999 року № 551-XIV, усі військовослужбовці мають право надсилати заяви чи скарги або особисто звертатися до посадових осіб, органів військового управління, органів управління Служби правопорядку, органів, які проводять досудове слідство, та інших державних органів у разі:
- прийняття незаконних рішень, дій (бездіяльності) стосовно них командирами (начальниками) або іншими військовослужбовцями, порушення їх прав, законних інтересів та свобод;
- незаконного покладення на них обов'язків або незаконного притягнення до відповідальності.
Відповідно до п.111 та 112 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України заява чи скарга з інших питань службової діяльності подається безпосередньому командирові (начальникові) тієї особи, дії якої він оскаржує, а в разі, якщо особи, які подають скаргу, не знають, з чиєї вини порушені їх права, заява чи скарга подається в порядку підпорядкованості. У такому самому порядку подаються пропозиції.
Військовослужбовці, які подали заяву чи скаргу, мають право:
- особисто викласти свої аргументи особі, яка перевіряє заяву чи скаргу, звернутися з вимогою залучити до розгляду свідків;
- подати додаткові матеріали, що стосуються справи, або клопотати, щоб їх вимагав командир (начальник) або орган, який розглядає заяву чи скаргу;
- бути присутнім під час розгляду заяви чи скарги;
- одержати письмову відповідь про результати розгляду заяви чи скарги;
- ознайомитися з матеріалами перевірки заяви чи скарги;
- оскаржити прийняте за їх заявою чи скаргою рішення в суді;
- вимагати відшкодування завданих їм збитків у встановленому законом порядку.
Згідно п.113 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України ніхто не може бути скривджений на службі чи притягнутий до відповідальності за те, що він подав пропозицію, заяву чи скаргу.
У відповідності до п.115 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України вимоги до звернення військовослужбовця, порядок розгляду пропозицій, заяв та скарг, строки розгляду, права військовослужбовця під час розгляду заяви чи скарги, обов'язки командирів, органів військового управління щодо розгляду звернень військовослужбовців регулюються законодавством України про звернення громадян, нормативно-правовими актами Кабінету Міністрів України, Міністерства оборони України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України.
Згідно п.117 Дисциплінарного Статуту Збройних Сил України пропозиція, заява чи скарга вважаються вирішеними, якщо розглянуто всі порушені в них питання, вжито необхідних заходів або надано вичерпні відповіді.
Відмова у вирішенні питань, викладених у пропозиції, заяві чи скарзі, доводиться до відома військовослужбовців, які їх подали, у письмовій формі з посиланням на акти законодавства із зазначенням причин відмови та роз'ясненням порядку оскарження прийнятого рішення.
Відповідно до Інструкції про організацію розгляду звернень та проведення особистого прийому громадян у Міністерстві оборони України та Збройних Силах України, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 28.12.2016 року № 735, у роботі з письмовими (електронними) та усними зверненнями громадян має забезпечуватись кваліфікований, неупереджений, об'єктивний і своєчасний розгляд звернень. До рішень, дій (бездіяльності), які можуть бути оскаржені, належать дії, внаслідок яких: порушено права і законні інтереси чи свободи громадянина (групи громадян); створено перешкоди для здійснення громадянином його прав і законних інтересів чи свобод; незаконно покладено на громадянина будь-які обов'язки або його незаконно притягнуто до відповідальності.
Так, ст. 19 Закону України "Про звернення громадян" передбачено, зокрема обов'язок органів державної влади, місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, об'єднань громадян, медіа, їх керівників та інших посадових письмово повідомляти громадянина про результати перевірки заяви чи скарги і суть прийнятого рішення.
Позивач звернувся до командира військової частини НОМЕР_2 із рапортом від 16.06.2023 року в якому описав вказані вище обставини, що потягли його недовіру до керівництва та просив його перевести до іншої будь-якої частини, однак рапорт командування не розглянуло.
Суд зазначає, що отримання вказаного рапорту представник відповідача підтверджує у відзиві на позовну заяву, доказів його розгляду суду не надано.
Натомість у відзиві відповідач повідомив суду, що військовою частиною НОМЕР_2 надавалася відповідь вих. № 2219 від 17.07.2023 року на рапорт ОСОБА_1 від 16.06.2023 року на електронну адресу його адвоката Охременка Артема Вікторовича.
В цьому листі вказано, що ОСОБА_1 покинув район зосередження підрозділу н.п. Шахтарське, Донецька область у невідомому напрямку, чим порушив вимоги ст.17, 19, 65, 68 Конституції України, ст. 6, 11, 12, 16, 49, 127, 128 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України та ст. 1-4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України. Військовою частиною НОМЕР_2 буде проведено службове розслідування та найближчим часом матеріали якого будуть передані до Державного Бюро Розслідування для прийняття рішення про відкриття кримінального провадження за порушення ч. 5 ст. 407 Кримінального кодекс) України.
Також в листі вказано, що якщо матрос ОСОБА_1 , бажає, щоб його рапорти стосовно переведення, недовіри та переміщення, здачі зброї та речового майна були розглянуті командуванням військової частини, йому потрібно повернутися до військової частини НОМЕР_2 та звернутися до групи персоналу військової частини (а.с.30).
Таким чином, рапорт про переведення по суті розглянуто не було.
Суд зазначає, що право військовослужбовця на реалізацію свого права зазначеному у рапорті, так і права на інформацію - кореспондує з обов'язком відреагувати на рапорт.
Суд акцентує увагу на тому, що в умовах дії воєнного стану немає заборон на розгляд рапорту про переведення на іншу посаду.
Суд критично оцінює посилання відповідача про те, що позивач знаходиться в списках особового складу, які самовільно залишили військову частину тому рапорт про переведення не розглянуто, оскільки зазначене не може бути поважною підставою для не розгляду рапорта та не звільняє відповідача від обов'язку щодо надання відповіді на поданий рапорт у визначений законодавством України строк та спосіб.
При цьому, в уточненому відзиві на позов, відповідач підтверджує, що вказаний рапорт отримано для розгляду, проте станом на момент розгляду справи рішення за результатами розгляду рапорта не прийнято, що свідчить про бездіяльність відповідача.
Відповідно до ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Отже, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного суб'єктами владних повноважень, а вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення.
Суд приходить до висновку, що, з метою відновлення порушеного права позивача, ефективним та належним способом захисту прав останнього є визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_2 щодо не розгляду рапорту про переведення його до іншої військової частини та зобов'язання розглянути такий рапорт.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу.
З огляду на вищевикладене, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню.
Керуючись ст.ст.132, 134, 139, 243-246, 255, 293, 295-297 КАС України, суд, -
Адміністративний позов задовольнити в повному обсязі.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 , що полягає у нерозгляді рапорту ОСОБА_1 про переведення до іншої військової частини у зв'язку з недовірою до командування від 16.06.2023 р.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_2 розглянути рапорт ОСОБА_1 про переведення до іншої військової частини у зв'язку з недовірою до командування від 16.06.2023 року.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду С.В. ДЕГТЯРЬОВА