13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 554/14243/22
провадження № 61-17135 св 23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідач - виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - на рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року у складі судді Чуванової А. М. та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів: Дорош А. І., Лобова О. А., Триголова В. М.,
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У листопаді 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради про визнання рішення протиправним та його скасування.
Позовна заява обґрунтована мотивована тим, що рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були відібрані від матері ОСОБА_5 , а рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради «Про призначення опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування» від 12 грудня 2017 року № 263 її було призначено опікуном над малолітніми дітьми.
Разом з тим, рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25 жовтня 2022 року № 204 «Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » її було звільнено від обов'язків опікуна над малолітніми дітьми з підстав відмови виконувати обов'язки щодо підопічних, ігнорування рекомендацій суб'єктів соціальної роботи стосовно індивідуального підходу до дітей, відсутності спілкування з ОСОБА_3 під час її перебування у КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги».
Вважала вказане рішення протиправним та таким, що підлягає скасуванню, оскільки підстави для прийняття такого рішення не відповідають дійсності та не підтверджені жодними доказами.
Вказувала, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , відвідує заняття зі спортивної гімнастики з 12 вересня 2018 року; ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відвідує заняття із художньої гімнастики. Також, ОСОБА_3 навчається в Полтавській дитячій музичній школі № 1 ім. Платона Майбороди у народному відділі, пройшов курс з англійської мови з вересня 2020 року по листопад 2022 року та відвідує відділення греко-римської боротьби у дитячо-козацькій спортивній школі ім. О. Бутковського.
З метою забезпечення належних умов для проживання підопічних, вона за договором купівлі-продажу від 05 серпня 2021 року придбала житло більшого розміру - двокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 .
З 2018 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має психічні розлади та підвищену агресивну поведінку, періодично відвідувала психіатра.
У 2020 році психологічний стан ОСОБА_3 загострився і вона пройшла стаціонарне лікування. Тяжкі розлади психіки ОСОБА_3 зафіксовано також академічною клінікою Грацу ІІ в Австрії, якою згідно лікарського висновку від 01 липня 2022 року вказано на необхідність постійного прийому ліків та за виписним епікризом від 14 квітня 2022 року поліцейськими зафіксовано факт агресії ОСОБА_3 , укусів себе, биття головою об стіну.
Стверджувала, що незважаючи на тяжкий психічний стан ОСОБА_3 , вона постійно про неї піклувалась, знаходила психіатрів, забезпечувала ліками, відвідувала ОСОБА_6 під час її лікування та особисто забрала її з лікарні після виписки.
Вказувала, що у зв'язку з психічним станом ОСОБА_3 вона звернулась до відповідача за допомогою у налагодженні контакту з дитиною, проте, відповідач без жодних обґрунтувань та підстав звільнив її від обов'язків опікуна на підставі оскаржуваного рішення від 25 жовтня 2022 року № 204.
Вважала, що належним чином опікувалася малолітніми ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , забезпечувала усім необхідним, зокрема, проведенням необхідних лікувальних заходів, підтримувала та надавала допомогу малолітнім дітям, тому відповідач безпідставно звільнив її обов'язків опікуна.
Ураховуючи викладене, ОСОБА_1 просила суд визнати протиправним та скасувати рішення виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25 жовтня 2022 року № 204 «Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 ».
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року, залишеним без змін постановою Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року, позов ОСОБА_1 залишено без задоволення.
Суди виходили із того, що при вирішенні спору необхідно виходити із загальної мети опікунства, а саме, найвищих інтересів для забезпечення стабільних та гармонійних умов життя дітей.
Судами встановлено, що протягом місяця ОСОБА_1 двічі - 07 вересня 2022 року та 11 жовтня 2022 року зверталася до відповідача із заявами про звільнення її від опіки над малолітніми дітьми, що свідчить про стійкий свідомий намір позивачки відмовитися від опіки над дітьми, тому підстави для визнання протиправним та скасування рішення від 25 жовтня 2022 року № 204 «Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » відсутні.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
У листопаді 2023 року представник ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подала до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року й ухвалити нове судове рішення, яким позов ОСОБА_1 задовольнити в повному обсязі.
Підставами касаційного оскарження указаних судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 654/4307/19, від 04 квітня 2018 року у справі № 344/16653/16, від 18 листопада 2020 року у справі № 127/318/28/19 тощо (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), не дослідження судами зібраних у справі доказів (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 20 грудня 2023 року касаційне провадження у справі відкрито, витребувано цивільну справу № 554/14243/22 із Октябрського районного суду м. Полтави.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 березня 2024 року справу призначено до розгляду у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, щосуди першої та апеляційної не взяли до уваги, що підставами для прийняття оскаржуваного рішення виконавчого комітету від 25 жовтня 2022 року № 204 про припинення опіки ОСОБА_1 над малолітніми дітьми зазначено, зокрема, відмова останньої виконувати обов'язки щодо підопічних, ігнорування рекомендацій суб'єктів соціальної роботи стосовно індивідуального підходу до дітей, проте доказів на підтвердження вказаних обставин відповідачем не надано; у матеріалах справи відсутні рекомендації відповідача, які нібито не виконувала та ігнорувала позивачка.
Суди першої та апеляційної інстанцій не взяли до уваги та не надали належної оцінки доказам на підтвердження здійснення позивачкою належної опіки над ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , зокрема, поясненням свідків, здійснення позивачкою заходів щодо лікування ОСОБА_3 за кордоном, купівлі позивачкою квартири задля покращення умов проживання дітей, тривалості опіки над дітьми.
Суди не надали належної оцінки листу Полтавського міського центру соціальних служб від 31 березня 2023 року, у якому вказано, що ОСОБА_1 є значимою для ОСОБА_3 людиною, він називає її мамою, а також рішенню виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 11 квітня 2023 року № 86 «Про встановлення способу спілкування ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », які, на думку заявника, свідчить про бажання позивачки бути опікуном над дітьми та підтверджують стійкий психоемоційний контакт з підопічними.
Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу
У січні 2024 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу від виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради, у якому зазначено, що доводи касаційної скарги є безпідставними, а оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій є мотивованими, законними й ґрунтуються на належних та допустимих доказах, судами вірно застосовано норми матеріального та процесуального права щодо спірних правовідносин.
Звертає увагу на те, що позивачка двічі подавала відповідачу заяви про звільнення її від обов'язків опікуна, що спростовує її твердження про здійснення належного піклування над дітьми.
Просить касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області від 11 грудня 2015 року у справі № 265/4985/15-ц малолітні ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , були відібрані від матеріОСОБА_5 та передані органу опіки та піклування Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради.
Відповідно до рішення колегії Орджонікідзевської районної адміністрації Маріупольської міської ради від 24 лютого 2016 року № 37 малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , надано статус дітей, позбавлених батьківського піклування.
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у місті Полтаві ради за від 12 грудня 2017 року № 263 «Про призначення опіки над дітьми, позбавленими батьківського піклування» опікуном над малолітніми дітьми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , призначено ОСОБА_1 (а. с. 11).
19 серпня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до начальника служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради із заявою, у якій, посилаючись на психічний стан ОСОБА_3 , просила вжити всіх необхідних відповідних заходів, а також звільнити її від опіки над ОСОБА_3 (а. с. 91).
07 вересня 2022 року ОСОБА_1 звернулась до Шевченківської районної у м. Полтаві ради з аналогічною за змістом заявою, у якій просила звільнити її від опіки над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . У заяві позивачка вказувала, що це рішення є виваженим та обдуманим. З самого початку у неї не склалися добрі, дружні стосунки з ОСОБА_3 . У дівчинки виникали постійні істерики, агресія по відношенню до неї та до брата. Вона зверталася про допомогу до багатьох психологів, дівчинка проходила курси лікування, але психотерапія не дала позитивного результату. ЇЇ ( ОСОБА_1 ) здоров'я погіршується та її психічний стан не витримує таких навантажень, вона хвилюється за себе та за ОСОБА_3 і тому просила вжити усіх необхідних відповідних заходів, а також звільнити її від опіки на ОСОБА_3 (а. с. 84).
Рішенням комісії з питань захисту прав дитини виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 06 жовтня 2022 року № 64, встановлено недоцільним припинення опіки ОСОБА_1 над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а. с. 81). Комісія виходила із того, що ОСОБА_1 є також опікуном ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і підстави для роз'єднання рідних брата і сестри відсутні.
Відповідно до заяви ОСОБА_1 від 11 жовтня 2022 року, остання просила звільнити її від опіки над малолітніми дітьми ОСОБА_3 та ОСОБА_3 , не вказуючи будь-яких мотивів (а. с. 80).
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25 жовтня 2022 року № 204 «Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_1 звільнено від обов'язків опікуна над малолітніми дітьми (а. с. 14-15). У рішенні зазначено, що опікун ОСОБА_1 відмовляється виконувати обов'язки щодо підопічних, ігнорує рекомендації суб'єктів соціальної роботи стосовно індивідуального підходу до дітей, з серпня поточного року малолітня ОСОБА_3 перебуває в стаціонарі КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР», за цей період опікун дитину не відвідувала, не спілкувалася з нею іншим способом.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно зі статтею 388 ЦПК України судом касаційної інстанції у цивільних справах є Верховний Суд.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Касаційна скарга представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - задоволенню не підлягає.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до вимог статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.
Частиною першою статті 402 ЦПК України передбачено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Базові положення принципу забезпечення найкращих інтересів дитини покладені в основу багатьох рішень Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), у тому числі, шляхом застосування статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), ратифікованої Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР.
Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Ця стаття охоплює, зокрема, втручання держави в такі аспекти життя, як опіка над дитиною.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 17 квітня 2018 року у справі «Лазоріва проти України» основною ціллю статті 8 Конвенції є захист особи від свавільного втручання державних органів. Додатково можуть існувати позитивні зобов'язання, притаманні ефективній «повазі» до сімейного та/або приватного життя. Проте межі між позитивними та негативними обов'язками держави за цим положенням не можна визначити з достатньою точністю. Застосовні принципи, тим не менш, є подібними. У обох контекстах слід дотримуватись справедливого балансу, який потрібно встановити між конкуруючими інтересами особи та суспільства у цілому, при цьому певне значення мають цілі другого пункту статті 8. У обох контекстах держава користується певною свободою розсуду.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Відповідно до частини першої статті 55 ЦК України опіка та піклування встановлюються з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров'я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов'язки.
Згідно зі статтею 243 СК України опіка, піклування встановлюється над дітьми-сиротами і дітьми, позбавленими батьківського піклування. Опіка встановлюється над дитиною, яка не досягла чотирнадцяти років, а піклування - над дитиною у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років. Опіка, піклування над дитиною встановлюється органом опіки та піклування, а також судом у випадках, передбачених ЦК України.
Опікуном, піклувальником дитини може бути за її згодою повнолітня дієздатна особа. При призначенні дитині опікуна або піклувальника органом опіки та піклування враховуються особисті якості особи, її здатність до виховання дитини, ставлення до неї, а також бажання самої дитини. Не можуть бути опікунами, піклувальниками дитини особи, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, особи, які позбавлені батьківських прав, а також особи, інтереси якої суперечать інтересам дитини (стаття 244 СК України).
Статтею 249 СК України передбачено, що опікун, піклувальник зобов'язаний виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, психічний, духовний розвиток, забезпечити одержання дитиною повної загальної середньої освіти. Опікун, піклувальник має право самостійно визначати способи виховання дитини з урахуванням думки дитини та рекомендацій органу опіки та піклування.
Аналогічні положення містяться у пункті 47 Порядку провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 (далі - Порядок), яким визначено механізм провадження органами опіки та піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини.
Відповідно до статей 250, 251 СК України опіка, піклування над дитиною припиняється у випадках, встановлених ЦК України. Особа може бути звільнена від обов'язків опікуна або піклувальника дитини у випадках, передбачених ЦК України, а також тоді, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню ними опіки, піклування.
Згідно зі статтею 67 ЦК України опікун зобов'язаний дбати про підопічного, про створення йому необхідних побутових умов, забезпечення його доглядом та лікуванням, також опікун малолітньої особи зобов'язаний дбати про її виховання, навчання та розвиток.
Відповідно до частин першої-третьої статті 75 ЦК України суд, якщо він призначив опікуна чи піклувальника, або орган опіки та піклування за заявою особи звільняє її від повноважень опікуна або піклувальника. Ця заява розглядається судом або органом опіки та піклування протягом одного місяця. Особа виконує повноваження опікуна або піклувальника до винесення рішення про звільнення її від повноважень опікуна або піклувальника чи до закінчення місячного строку від дня подання заяви, якщо вона не була розглянута протягом цього строку. Суд, якщо він призначив піклувальника, або орган опіки та піклування може звільнити піклувальника від його повноважень за заявою особи, над якою встановлено піклування. За заявою органу опіки та піклування суд може звільнити особу від повноважень опікуна або піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, порушення прав підопічного, а також у разі поміщення підопічного до навчального закладу, закладу охорони здоров'я або закладу соціального захисту.
Відповідно до пункту 49 Порядку орган, який встановив опіку, піклування, за заявою особи може звільнити її від здійснення повноважень опікуна, піклувальника. Заява про звільнення від здійснення повноважень опікуна, піклувальника розглядається протягом місяця. Районна, районна у мм. Києві та Севастополі держадміністрація, виконавчий орган міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади або суд може звільнити особу від здійснення повноважень опікуна, піклувальника у разі невиконання нею своїх обов'язків, у тому числі вчинення домашнього насильства стосовно дитини, поміщення дитини до медичного, навчального, виховного закладу, іншого закладу або установи, в яких проживають діти-сироти та діти, позбавлені батьківського піклування, у разі, коли між опікуном, піклувальником та дитиною склалися стосунки, які перешкоджають здійсненню опіки, піклування, а також за наявності обставин, зазначених у статті 212 СК України.
Служба у справах дітей готує проект рішення районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади про звільнення опікуна, піклувальника від здійснення повноважень або на вимогу суду - проект висновку районної, районної у мм. Києві та Севастополі держадміністрації, виконавчого органу міської, районної у місті (у разі утворення) ради, сільської, селищної ради об'єднаної територіальної громади про доцільність звільнення опікуна, піклувальника від зазначених повноважень.
Вказані вище норми кореспондуються з пунктами 5.1-5.3 Правил опіки та піклування, затверджених наказом Державного комітету України у справах сім'ї та молоді, Міністерства освіти України, Міністерства охорони здоров'я України, Міністерства праці та соціальної політики України № 34/166/131/88 від 26 травня 1999 року (далі - Правила), якими передбачено, що опікуни та піклувальники на їх прохання можуть бути звільнені від виконання своїх обов'язків, якщо орган опіки та піклування за місцем проживання підопічного визнає, що дане прохання викликане поважною причиною. Органи опіки та піклування за своєю ініціативою, за клопотанням підопічних, державних або громадських організацій, а також згідно з обґрунтованими заявами будь-яких осіб можуть звільнити опікуна або піклувальника від виконання покладених на нього обов'язків, якщо встановлять, що опікун чи піклувальник не відповідає своєму призначенню або належним чином не виконує своїх обов'язків. При зловживанні правами і залишенні підопічних дітей без догляду і піклування опікун або піклувальник притягується до відповідальності згідно з чинним законодавством.
Відповідно до пункту 1.1. Правил опіка (піклування) є особливою формою державної турботи про неповнолітніх дітей, що залишились без піклування батьків, та повнолітніх осіб, які потребують допомоги щодо забезпечення їх прав та інтересів.
Рішення органів опіки і піклування про призначення чи звільнення опікунів і піклувальників від виконання своїх обов'язків, а також з інших питань опіки і піклування можуть бути оскаржені в установленому законом порядку (пункт 1.8. Правил).
Відповідно до частини третьої статті 12, частин першої та шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За змістом статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Судами попередніх інстанцій встановлено, що 12 грудня 2017 року виконавчий комітет Шевченківської районної у м. Полтаві ради призначив ОСОБА_1 опікуном над малолітніми дітьми, позбавленими батьківського піклування, - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , які рішенням Орджонікідзевського районного суду м. Маріуполя Донецької області відібрані у матері без позбавлення батьківських прав.
07 вересня 2022 року та 11 жовтня 2022 року ОСОБА_1 зверталась до Шевченківської районної у м. Полтаві ради із заявами про звільнення її від опіки над малолітніми дітьми. Вказані заяви позивачем написані власноруч, доказів про їх відкликання матеріали справи не містять і судами таких обставин не встановлено.
Рішенням виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 25 жовтня 2022 року № 204 «Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_1 звільнено від обов'язків опікуна над малолітніми дітьми. У рішенні зазначено, що опікун ОСОБА_1 відмовляється виконувати обов'язки щодо підопічних, ігнорує рекомендації суб'єктів соціальної роботи стосовно індивідуального підходу до дітей, з серпня поточного року малолітня ОСОБА_3 перебуває в стаціонарі КП «Обласний заклад з надання психіатричної допомоги ПОР», за цей період опікун дитину не відвідувала, не спілкувалася з нею іншим способом. Вказане рішення прийнято за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 та з урахуванням висновків служби у справах дітей Шевченківської районної у м. Полтаві ради від 21 жовтня 2022 року про доцільність припинення опіки ОСОБА_1 над дітьми.
Суд першої інстанції, з висновками якого погодився й апеляційний суд, встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку, врахувавши поведінку позивачки, яка протягом місяця двічі - 07 вересня 2022 року та 11 жовтня 2022 року зверталась до відповідача, а до цього 19 серпня 2022 року - до Київської районної Київської районної у м. Полтаві ради із заявами про звільнення її від опіки над малолітніми дітьми, що свідчить про її стійкий свідомий намір відмовитися від опіки над дітьми, дійшов правильного висновку про відсутність підстав для визнання протиправним та скасування рішення від 25 жовтня 2022 року № 204 «Про припинення опіки над малолітніми ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », яке прийнято виконавчим комітетом Шевченківської районної у м. Полтаві ради у відповідності до вимог чинного законодавства.
Суди правильно вказали про те, що посилаючись у заявах на виваженість та обдуманість свого рішення щодо звільнення її від опіки над дітьми, позивачка повинна була передбачати прийняття органом опіки і піклування саме позитивного рішення за результатами розгляду її заяв.
Також суди правильно виходили із того, що подання позивачкою заяв про звільнення її від опіки над малолітніми дітьми вказує на фактичну відмову від виконання обов'язків щодо підопічних, про що і зазначено в оскаржуваному рішенні відповідача від 25 жовтня 2022 року № 204, а тому доводи касаційної скарги в цій частині колегією суддів відхиляються.
Матеріали справи не містять письмових заяв ОСОБА_1 про звернення до виконавчого комітету Шевченківської районної у м. Полтаві ради або до служби у справах дітей виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради щодо примусового лікування ОСОБА_3 у медичному закладі, а посилання позивачки у заяві від 07 вересня 2022 року на наявність психічного захворювання у ОСОБА_3 , не є таким зверненням, оскільки містить конкретну вимогу про звільнення її від опіки над ОСОБА_3 .
Доводи касаційної скарги про те, що суди не врахували, що між ОСОБА_1 та малолітнім ОСОБА_3 склався психоемоційний контакт, він називає її мамою, - не можуть бути підставою для скасування оскаржуваних судових рішень, оскільки в останній заяві від 11 жовтня 2022 року позивачка просила звільнити її від опіки над обома дітьми, зокрема і над ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Верховний Суд звертає увагу на те, що рішенням виконавчого комітету Київської районної у м. Полтаві ради від 11 квітня 2023 року № 86 «Про встановлення способу спілкування ОСОБА_1 з малолітнім ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 », позивачці надано можливість спілкування з малолітнім ОСОБА_3 , що відповідає її бажанню та інтересам дитини.
Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
Порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій.
Посилання касаційної скарги на неврахування судами висновків, викладених у постановах Верховного Суду, є безпідставним, оскільки висновки судів попередніх інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених заявником у касаційній скарзі постановах.
Інші наведені в касаційній скарзі аргументи не спростовують висновків судів першої та апеляційної інстанцій та не дають підстав вважати, що суди порушили норми матеріального та процесуального права, про що зазначає у касаційній скарзі заявник, по своїй суті зводяться до переоцінки доказів та встановлення обставин, які не були встановлені судами, що в силу положень статті 400 ЦПК України не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Таким чином, оскаржувані судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів касаційної скарги ґрунтуються на правильно встановлених фактичних обставинах справи, яким надана належна правова оцінка, правильно застосовані норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, і суди під час розгляду справи не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 409 ЦПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.
Статтею 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а оскаржувані судові рішення першої та апеляційної інстанцій - без змін.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції вирішує питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, відсутні.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.
Рішення Октябрського районного суду м. Полтави від 30 травня 2023 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович