13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 279/3756/16
провадження № 61-13688св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В.,
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М. (суддя-доповідач), Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ;
відповідачі: виконавчий комітет Коростенської міської ради, Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Івчук Станіслав Станіславович, Коростенська міська рада;
третя особа - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Неборачко Ірина Віталіївна;
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 червня 2022 року у складі судді Шульги О. М. та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у складі колегії суддів: Борисюка Р.М., Микитюк О. Ю., Шевчук А. М.
1. Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2016 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, який уточнила у процесі розгляду справи, до виконавчого комітету Коростенської міської ради, Головного управління Держгеокадастру у Житомирській області, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , приватного нотаріуса Коростенського міського нотаріального округу Івчука С. С. (далі - приватний нотаріус Івчук С. С.), Коростенської міської ради, третя особа - приватний нотаріус Коростенського міського нотаріального округу Неборачко І. В. (далі - приватний нотаріус Неборачко І. В.), про визнання незаконним та скасування рішення ради про виділення земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку, визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину в частині земельної ділянки, визнання недійсним договору дарування земельної ділянки, скасування державної реєстрації земельної ділянки, скасування кадастрового номера, відшкодування шкоди.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 квітня 1994 року № 111 її батьку ОСОБА_4 , який був членом садового товариства «Садко» (далі - СТ «Садко»), передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0600 га, розташовану у згаданому садовому товаристві під НОМЕР_1. З 1994 року до дня смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її батько користувався цією земельною ділянкою. Після смерті батька вона звернулася до виконавчого комітету Коростенської міської ради з питанням переоформлення земельної ділянки на себе. Рішенням Коростенської міської ради від 07 серпня 2008 року № 37 попереднє рішення від 20 квітня 1994 року № 111 в частині передачі громадянину ОСОБА_4 у приватну власність земельної ділянки площею 0,0600 га в СТ «Садко» визнано таким, що втратило чинність у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 .
Рішенням Коростенської міської ради від 04 червня 2009 року № 60 їй надано дозвіл на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієнтованою площею 0,0600 га. Після виготовлення технічної документації рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 05 листопада 2009 року № 41 їй була передана земельна ділянка площею 0,0486 га в СТ «Садко», на підставі якого 29 січня 2010 року вона отримала державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 770092 та їй присвоєно кадастровий номер 1810700000:01:021:0291. Після укладення шлюбу вона змінила прізвище на « ОСОБА_1 ».
Після смерті батька, під час виготовлення технічної документації, прийняття рішення про виділення їй земельної ділянки та до 2016 року вона користувалася вказаною земельною ділянкою, однак в травні 2016 року своє право на її земельну ділянку заявила громадянка ОСОБА_2 , яка набула право власності на земельну ділянку в СТ «Садко» на підставі договору дарування від 23 жовтня 2015 року, за яким ОСОБА_3 подарувала ОСОБА_2 спірну земельну ділянку.
Так, громадянин ОСОБА_6 за життя був членом СТ «Садко». Рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 квітня 1994 року № 111 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок громадянам міста» вирішено передати ОСОБА_6 безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га, що розташована в СТ «Садко» під НОМЕР_2 . Зі схеми розміщення земельних ділянок в СТ «Садко» вбачається, що виділені ОСОБА_4 та ОСОБА_6 земельні ділянки розміщені на значній відстані одна від одної.
В подальшому рішенням Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року № 44 передано безкоштовно земельні ділянки громадянам міста у власність, які були раніше надані в межах міста, та видані державні акти на право громадян на землю згідно з додатками, зокрема ОСОБА_6 передана земельна ділянка площею 0,0938 га. При цьому, попереднє рішення про виділення йому земельної ділянки площею 0,05 га скасоване або змінено не було. Право власності на земельну ділянку ОСОБА_4 також припинено не було. На підставі вказаного рішення 07 листопада 2007 року ОСОБА_6 отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 794487, розмір земельної ділянки - 0,0938 га у межах згідно з планом в СТ «Садко».
Отже, в порушення норм чинного законодавства ОСОБА_6 , згідно з рішеннями виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 квітня 1994 року № 111 та від 20 вересня 2007 року № 44 двічі була безоплатно виділено земельну ділянку для садівництва. Загальний розмір вказаних земельних ділянок становить 0,1438 га, тобто перевищує законодавчо встановлений розмір земельної ділянки, яка може бути виділена для ведення садівництва.
Таким чином рішення Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року № 44 та видані державні акти на право громадян на землю згідно з додатками, в частині виділення ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0938 га є недійсними та підлягають скасуванню.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, а спадщину, включно із земельною ділянкою площею 0,0938 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, прийняла його дружина ОСОБА_3 .
Оскільки ОСОБА_6 набув право власності на земельну ділянку з порушенням вимог чинного законодавства, то вона не може входити до складу спадщини, у зв'язку з чим необхідно визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину після смерті ОСОБА_6 в частині земельної ділянки площею 0,0938 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164.
В подальшому за договором дарування від 23 жовтня 2015 року ОСОБА_3 подарувала земельну ділянку ОСОБА_2 .
Оскільки, правом відчуження майна наділений лише його власник, яким ОСОБА_3 не являється, з огляду на неправомірне рішення Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року № 44, вказаний правочин та свідоцтво про право власності необхідно визнати недійсними та скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Івчука С. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 25530015 від 23 жовтня 2015 року щодо реєстрації на ім'я ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0938 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164.
Також для повного захисту її прав слід скасувати кадастровий номер земельної ділянки 1810700000:01:021:0164 в СТ «Садко».
З 2016 року вона не має можливості користуватися своєю власністю (земельною ділянкою), так як її статус як власника землі не визначений та оспорюється. Внаслідок того, що вона не має можливості обробляти земельну ділянку, їй заподіяно матеріальну шкоду в розмірі 5 000 грн.
Крім того, вона має витрачати тривалий час на відвідання органів державної влади та суду, у зв'язку із судовою тяганиною втратила спокій, в сім'ї постійно виникають сварки, порушені нормальні життєві зв'язки. Тому розмір спричиненої їй моральної шкоди оцінює в 5 000 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_1 просила:
- визнати незаконним та скасувати рішення Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року № 44«Про передачу земельних ділянок у власність громадян міста» в частині передачі безкоштовно земельних ділянок громадянам міста у власність, які були раніше надані в межах міста, та видачі державних актів на право громадян на землю, згідно з додатком № 3 до рішення Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року, а саме про виділення ОСОБА_6 земельної ділянки площею 0,0938 га в СТ «Садко»;
- визнати незаконним та скасувати державний акт серії ЯГ № 794487 про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0938 га в СТ «Садко»;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області скасувати державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,0938 га за № 100721000589;
- визнати частково недійсним свідоцтво про право на спадщину, яка відкрилася після смерті ОСОБА_6 , в частині визнання права власності за ОСОБА_3 на спадщину у вигляді земельної ділянки площею 0,0938 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- визнати недійсним договір дарування земельної ділянки площею 0,0938 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , укладений між ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , посвідчений 23 жовтня 2015 року приватним нотаріусом Івчуком С. С за реєстровим № 5400;
- скасувати рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Івчука С. С. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень за індексним № 25530015 від 23 жовтня 2015 року щодо реєстрації на ім'я ОСОБА_2 земельної ділянки площею 0,0938 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- зобов'язати Головне управління Держгеокадастру у Житомирській області скасувати кадастровий номер 1810700000:01:021:0164 земельної ділянки площею 0,0938 га з цільовим призначенням - для індивідуального садівництва, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ;
- стягнути з виконавчого комітету Коростенської міської ради на її користь 10 000 грн на відшкодування заподіяної шкоди (5 000 грн майнової та 5 000 грн моральної).
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 червня 2022 року, залишеним без змін постановою Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, мотивоване тим, що рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 квітня 1994 року № 111 батьку позивача - ОСОБА_4 було безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0600 га в СТ «Садко», як зазначено на схемі розміщення земельних ділянок під НОМЕР_1 . Однак вказане рішення ОСОБА_4 не було реалізовано, земельна ділянка не приватизована, тому воно визнано таким, що втратило чинність рішенням Коростенської міської ради від 07 серпня 2008 року № 37.
ОСОБА_1 у 2010 році набула право власності на земельну ділянку в СТ «Садко» не в порядку спадкування після смерті батька, а в загальному порядку.
Разом з тим, матеріали справи не містять доказів порушення норм земельного законодавства при наданні ОСОБА_6 у 2007 році земельної ділянки площею 0,0938 га в СТ «Садко», кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, та який вплив дана обставина має на права позивача щодо користування її земельною ділянкою з кадастровим номером 1810700000:01:021:0291.
Відповідно до відкритих даних земельного кадастру України земельна ділянка позивача за кадастровим номером 1810700000:01:021:0291 та земельна ділянка, яка була приватизована ОСОБА_6 та належить ОСОБА_2 , не перетинаються між собою.
Посилання ОСОБА_1 на порушення Коростенською міською радою норм законодавства при наданні ОСОБА_6 земельної ділянки більшого розміру, ніж це було визначено за рішенням від 20 квітня 1994 року № 111, не мають правового значення для вирішення даного спору, оскільки вказане рішення не було реалізовано ОСОБА_6 із отриманням державного акта на земельну ділянку площею 0,05 га, а у 2007 році виконавчий комітет Коростенської міської ради прийняв інше рішення про передачу йому у власність ділянки площею 0,0938 га.
Наявні у справі докази не підтверджують доводів позивача про те, що ОСОБА_6 набув право власності на земельну ділянку з порушенням вимог чинного законодавства, що призвело до порушення права позивача на користування земельною ділянкою площею 0,0486 га.
Суди сприяли стороні позивача у витребуванні необхідних матеріалів для проведення судової земельно-технічної експертизи, висновок якої міг підтвердити або спростувати доводи, якими обґрунтовуються позовні вимоги, однак необхідні документи не були надані відповідачем з посиланням на їх відсутність, у зв'язку з чим отриманих та наданих експертам документів виявилося недостатнім для розв'язання питань, які мають істотне значення для вирішення спору.
Оскільки позивачем не надано належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження тих обставин, що спірні акти на земельну ділянку будь-яким чином порушують її права щодо користування земельною ділянкою, а відповідачами чиняться перешкоди у користуванні її земельною ділянкою, то позов не підлягає задоволенню.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
15 вересня 2023 року ОСОБА_1 подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 червня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року, в якій, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Касаційна скарга подана на підставі пунктів 1, 4 частини другої статті 389, пункту 1 частини третьої статті 411 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та обґрунтована тим, що суди не врахували правових висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18, а також - не дослідили зібрані у справі докази.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 08 листопада 2023 року відкрито касаційне провадження в цій справі та витребувано її матеріали з Коростенського міськрайонного суду Житомирської області.
17 листопада2023 року справа № 279/3756/16 надійшла до Верховного Суду.
Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2024 року справу призначено до розгляду упорядку спрощеного позовного провадження без повідомленняучасників справи.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга ОСОБА_1 мотивована тим, що належним доказом накладення земельних ділянок може бути лише висновок земельно-технічної експертизи, на підставі якого суд може зробити висновок про наявність чи відсутність порушених речових прав позивача на земельну ділянку.
Однак суди попередніх інстанцій не дали оцінку діям відповідача щодо ненадання необхідних матеріалів для проведення експертизи та не врахували положень статті 109 ЦПК України, згідно з якими суд може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні.
Крім того, суд апеляційної інстанції з власної ініціативи здійснив огляд даних земельного кадастру України, без висновку експертизи зробив висновок про те, що перетинання земельних ділянок не існує, що призвело до порушення норм процесуального права.
Відзив на касаційну скаргу не надійшов.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
Рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 квітня 1994 року № 111 №Про передачу в приватну власність земельних ділянок громадянами міста» ОСОБА_4 , який є батьком позивача, було безкоштовно передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,0600 га, як зазначено на схемі розміщення земельних ділянок під № НОМЕР_1 (т.1 а.с.9, 10).
За змістом рішення Коростенської міської ради від 07 серпня 2008 року № 37 у зв'язку зі смертю ОСОБА_4 , враховуючи, що він не отримав державного акта на право приватної власності на земельну ділянку площею 0,0600 га в СТ «Садко» міста Коростеня, визнано таким, що втратив чинність пункт рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 квітня 1994 року № 111 про передачу громадянину ОСОБА_4 в приватну власність земельної ділянки площею 0,0600 га в СТ «Садко» міста Коростеня (т.1 а.с.11).
04 червня 2009 року Коростенською міською радою прийнято рішення № 60 про надання ОСОБА_1 дозволу на виготовлення технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що посвідчують право власності на земельну ділянку орієнтованою площею 0,0600 га для ведення садівництва в СТ «Садко» (т.1 а.с.12).
Після виготовлення технічної документації рішенням виконавчого комітету Коростенської міської ради від 05 листопада 2009 року № 41 ОСОБА_1 безкоштовно передана земельна ділянка площею 0,0486 га в СТ «Садко», а 29 січня 2010 року нею отримано державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯК № 770092, кадастровий номер 1810700000:01:021:0291 (т.1 а.с.7, 13-20).
В матеріалах технічної документації із землеустрою міститься рішення виконавчого комітету Коростенської міської ради від 20 квітня 1994 року № 111 «Про передачу в приватну власність земельних ділянок громадянам міста», відповідно до якого ОСОБА_6 передано безкоштовно у приватну власність земельну ділянку площею 0,05 га, яка розташована в СТ «Садко», на схемі розміщення земельних ділянок зазначена під № НОМЕР_2 (т.1 а.с.42).
Разом з тим, доказів реалізації ОСОБА_6 згаданого рішення шляхом отримання державного акта на земельну ділянку площею 0,05 га не надано.
Рішенням Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року № 44 передано безкоштовно земельні ділянки громадянам міста у власність, які були раніше надані в межах міста, з виданням державних актів на право громадян на землю згідно з додатками.
Так, відповідно до додатку № 3 ОСОБА_6 була передана земельна ділянка площею 0,0938 га, на яку він отримав державний акт на право власності на земельну ділянку серії ЯГ № 794487, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, у межах згідно з планом в СТ «Садко» (т.1 а. с. 36-47).
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_6 помер, що підтверджується актовим записом про смерть №283 від 31 березня 2015 року (т.1 а.с.78).
Після його смерті належне ОСОБА_6 майно, включаючи земельну ділянку площею 0,0938 га для індивідуального садівництва, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, що розташована в СТ «Садко» міста Коростеня Житомирської області, успадкувала дружина - ОСОБА_3 , якій видані відповідні свідоцтва про право на спадщину за законом (т.1 а.с.87, 88, 94).
За договором дарування від 23 жовтня 2015 року вказана земельна ділянка була відчужена ОСОБА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності (т.1 а.с.101).
З акта визначення та погодження зовнішніх меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) від 04 червня 2009 року, складеного щодо земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0486 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0291, а також з акта встановлення існуючих зовнішніх меж земельної ділянки в натурі від 28 серпня 2007 року щодо земельної ділянки, яка була приватизована ОСОБА_6 та належить ОСОБА_2 , площею 0,0938 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0164, не вбачається, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є суміжними користувачами земельних ділянок, і не встановлено схематично будь-якого перетину земельних ділянок, належних ОСОБА_1 та ОСОБА_2 (т.2 а.с.31-34)
Відсутність перетину земельної ділянки ОСОБА_1 площею 0,0486 га, кадастровий номер 1810700000:01:021:0291, та земельної ділянки, яка була приватизована ОСОБА_6 та належить ОСОБА_2 , підтверджується також відкритими даними земельного кадастру України.
2. Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
За змістом пункту 1 частини першої статті 389 ЦПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити у касаційному порядку: рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи та постанову суду апеляційної інстанції, крім судових рішень, визначених у частині третій цієї статті.
Відповідно до пунктів 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Згідно з пунктами 1, 2 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд розглянув у порядку спрощеного позовного провадження справу, що підлягала розгляду за правилами загального позовного провадження.
Касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Встановлено й це вбачається із матеріалів справи, що оскаржувані судові рішення ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Статтею 41 Конституції України передбачено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається у порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Згідно з частинами першою, четвертою статті 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. У випадках, встановлених актами цивільного законодавства, цивільні права та обов'язки виникають безпосередньо з актів органів державної влади, органів влади Автономної Республіки Крим або органів місцевого самоврядування.
Відповідно до статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Згідно з частинами другою, третьою статті 78 Земельного кодексу України (далі - ЗК України) право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них. Земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Відповідно до статті 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є: громадяни та юридичні особи - на землі приватної власності; територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, - на землі комунальної власності; держава, яка реалізує це право через відповідні органи державної влади, - на землі державної власності.
Згідно зі статтею 328 ЦК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин (прийняття рішення Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року № 44), право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Частинами першою, третьою статті 116 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, передбачено, що громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування та державних органів приватизації щодо земельних ділянок, на яких розташовані об'єкти, які підлягають приватизації, в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом. Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Порядок безоплатної приватизації громадянами земельних ділянок визначений статтею 118 ЗК України.
Відповідно до частин першої, другої статті 118 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, громадянин, зацікавлений у приватизації земельної ділянки, яка перебуває у його користуванні, подає заяву до відповідної районної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації або сільської, селищної, міської ради за місцезнаходженням земельної ділянки. Рішення органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо приватизації земельних ділянок приймається у місячний строк на підставі технічних матеріалів та документів, що підтверджують розмір земельної ділянки.
Право власності та право постійного користування на земельну ділянку виникає після одержання її власником або користувачем документа, що посвідчує право власності чи право постійного користування земельною ділянкою, та його державної реєстрації (частина перша статті 125 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Згідно з частиною першою статті 126 ЗК України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, право власності на земельну ділянку і право постійного користування земельною ділянкою посвідчується державними актами. Форми державних актів затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Право користування земельною ділянкою визначається відповідно до часток кожного з власників нерухомого майна, яке знаходиться на цій земельній ділянці, якщо інше не було встановлено домовленістю між ними. Однак у будь якому випадку наявне в однієї особи право не може порушувати права іншої особи (частина п'ята статті 319 ЦК України).
Згідно з частиною другою статті 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодуванням завданих збитків.
Захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється згідно з частиною третьою статті 152 ЗК України, зокрема: визнання прав; відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; визнання угоди недійсною; визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; відшкодування заподіяних збитків; застосування інших, передбачених законом, способів.
Відповідно до статті 155 ЗК України у разі видання органом виконавчої влади або органом місцевого самоврядування акта, яким порушуються права особи щодо володіння, користування чи розпорядження належною їй земельною ділянкою, такий акт визнається недійсним. Збитки, завдані власникам земельних ділянок внаслідок видання зазначених актів, підлягають відшкодуванню в повному обсязі органом, який видав акт.
Отже, державні акти на право власності на земельні ділянки є документами, що посвідчують право власності й видаються на підставі відповідних рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. У спорах, пов'язаних з правом власності на земельні ділянки, недійсними можуть визнаватися як зазначені рішення, на підставі яких видано відповідні державні акти, так і самі акти на право власності на земельні ділянки. Визнання недійсними державних актів на право власності вважається законним, належним та окремим способом поновлення порушених прав у судовому порядку.
Вказаний правовий висновок викладено Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 12 грудня 2018 року у справі № 2-3007/11 (провадження № 14-525цс18).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Статтею 1217 ЦК України передбачено, що спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття, право на спадкування за законом, як зазначено у статті 1223 ЦК України, одержують спадкоємці з першої по п'яту чергу.
Відповідно до статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (частина перша статті 1296 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину визнається недійсним за рішенням суду, якщо буде встановлено, що особа, якій воно видане, не має право на спадкування, а також в інших випадках, встановлених законом.
Як роз'яснив Пленум Верховного Суду України у пункті 27 постанови від 30 травня 2008 року № 7 «Про судову практику у справах про спадкування», відповідно до статті 1301 ЦК України свідоцтво про право на спадщину може бути визнано недійсним не лише тоді, коли особа, якій воно видане, не мала права на спадкування, але й за інших підстав, установлених законом. Іншими підставами можуть бути: визнання заповіту недійсним, визнання відмови від спадщини недійсною, визнання шлюбу недійсним, порушення у зв'язку з видачею свідоцтва про право на спадщину прав інших осіб тощо.
Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків (частина перша статті 202 ЦК України).
Статтею 717 ЦК України визначено, що за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Згідно з частинами першою-третьою, п'ятою статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).
За змістом частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частина шоста статті 81 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Встановивши, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 не є суміжними користувачами земельних ділянок, і перетин їх земельних ділянок не підтверджено доказами у справі, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про відмову в задоволенні позову у зв'язку з недоведеністю порушення прав позивача оспорюваним рішенням Коростенської міської ради від 20 вересня 2007 року № 44 та виданим на його підставі державним актом серії ЯГ № 794487 про право власності ОСОБА_6 на земельну ділянку площею 0,0938 га в СТ «Садко».
Оскільки всі інші позовні вимоги є похідними від вимог про визнання незаконним та скасування рішення ради про виділення земельної ділянки, державного акта на право власності на земельну ділянку, то вони також не підлягають задоволенню.
Розглядаючи спір, який виник між сторонами у справі, суди правильно визначилися з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідили наявні у справі докази і дали їм належну оцінку згідно зі статтями 76-78, 81, 89, 367, 368 ЦПК України, правильно встановили обставини справи, внаслідок чого ухвалили законні й обґрунтовані судові рішення, які відповідають вимогам матеріального та процесуального права.
Доводи касаційної скарги про те, що суди попередніх інстанцій не дали оцінку діям відповідача щодо ненадання необхідних матеріалів для проведення експертизи та не врахували положень статті 109 ЦПК України, згідно з якими суд може визнати факт, для з'ясування якого експертиза була призначена, або відмовити у його визнанні, не заслуговують на увагу, оскільки судова земельно-технічна експертиза не була проведена, зокрема у зв'язку з нездійсненням позивачем оплати цієї експертизи, і виконавчий комітет Коростенської міської ради повідомив про неможливість надання витребуваних доказів у зв'язку з їх відсутністю (т.2 а.с.220, т.3 а.с.23-25, 115-122).
Тобто в цій справі судову земельно-технічну експертизу неможливо було провести саме у зв'язку з відсутністю відповідних матеріалів, необхідних для її проведення, а не внаслідок ухилення відповідача від подання експертам цих матеріалів.
Крім того, колегія суддів звертає увагу на те, що згідно зі статтею 110 ЦПК України висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюються судом разом з іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 ЦПК України.
З огляду на характер спірних правовідносин та встановлені судами попередніх інстанцій обставини справи, посилання заявника в касаційній скарзі на правові висновки, викладені в постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 грудня 2019 року у справі № 904/10956/16, постанові Верховного Суду від 31 травня 2023 року у справі № 515/1315/18, є безпідставним, оскільки висновки судів першої та апеляційної інстанцій не суперечать висновкам, викладеним у зазначених постановах, а відповідні аргументи касаційної скарги фактично зводяться до незгоди із встановленими обставинами справи та необхідності переоцінки доказів, що за приписами статті 400 ЦПК України знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.
Оскільки Верховний Суд встановив необґрунтованість заявлених в касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, то доводи касаційної скарги про недослідження судами наявних в матеріалах справи доказів (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 1 частини третьої статті 411 ЦПК України), не заслуговують на увагу та не підлягають перевірці.
З урахуванням того, що інші наведені в касаційній скарзі доводи аналогічні доводам апеляційної скарги та були предметом дослідження й оцінки судом апеляційної інстанції, який з дотриманням вимог статей 367, 368 ЦПК України перевірив їх та обґрунтовано спростував, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи заявника. При цьому суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29, 30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїз Торіха проти Іспанії»). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії»).
В постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77-80, 89, 367 ЦПК України. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника та їх відображення в оскаржуваних судових рішеннях, питання обґрунтованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Відповідно до статті 410 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
Оскаржувані судові рішення відповідають вимогам закону й підстави для їх скасування відсутні.
Щодо клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.
В касаційній скарзі ОСОБА_1 заявила клопотання про постановлення окремої ухвали, яке обґрунтоване тим, що при вирішенні спору відповідачем - виконавчим комітетом Коростенської міської ради було порушено вимоги Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» та допущено зловживання процесуальним правом, однак суди попередніх інстанцій не дали належної оцінки цим діям виконавчого комітету Коростенської міської ради.
Згідно з частиною десятою статті 262 ЦПК України суд вищої інстанції може постановити окрему ухвалу в разі допущення судом нижчої інстанції порушення норм матеріального або процесуального права, незалежно від того, чи є такі порушення підставою для скасування або зміни судового рішення. Такі самі повноваження має Велика Палата Верховного Суду щодо питань передачі справ на розгляд Великої Палати Верховного Суду.
Окрема ухвала суду є процесуальним засобом судового впливу на виявлені під час судового розгляду грубі порушення законності, а також причини та умови, що цьому сприяли. Правовими підставами постановлення окремої ухвали є виявлені під час розгляду справи порушення матеріального або процесуального права, встановлення причин та умов, що сприяли вчиненню таких порушень. Вирішення питання щодо постановлення окремої ухвали є правом, а не обов'язком суду.
Судом касаційної інстанції не встановлено грубих порушень судами попередніх інстанцій норм процесуального права, які давали б підстави для постановлення окремої ухвали в цій справі. Саме по собі ненадання стороною витребуваних судом доказів у зв'язку з їх відсутністю, не є достатньою підставою для постановлення окремої ухвали.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Відмовити в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про постановлення окремої ухвали.
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Коростенського міськрайонного суду Житомирської області від 16 червня 2022 року та постанову Житомирського апеляційного суду від 01 серпня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді: І. Ю. Гулейков
О. М. Осіян
Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович