13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 297/1649/21
провадження № 61-1768св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» на заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області у складі судді Михайлишин В. М.від 25 листопада 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду у складі колегії суддів:
Собослой Г. Г., Кожух О.А., Джуга С. Д., від20 грудня 2023 року.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У червні 2021 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду з позовом до
ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 про виселення.
2. Свої вимоги АТ КБ «ПриватБанк» мотивувало тим, що 05 грудня 2016 року у порядку позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки
АТ КБ «ПриватБанк»отримало у власність будинок, загальною площею
187, 70 кв. м, житловою площею 69,80 кв. м, який знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , на підставі договору іпотеки від 28 березня 2007 року, що посвідчений приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу Стойка Н. М. та зареєстрований у державному реєстрі під номером 2278.
3. АТ КБ «ПриватБанк» зазначало, що після набуття права власності на вказану нерухомість перешкодою для доступу до житла стала реєстрація та проживання у ньому відповідачів, вважало, що вони підлягають виселенню без надання іншого жилого приміщення з житлового будинку.
4. Позивач вважав, що відповідачів не можна віднести до категорії осіб, передбачених статтею 114 Житлового кодексу України, яким надається інше житлове приміщення.
5. Враховуючи викладене, АТ КБ «ПриватБанк»просило виселити ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , які зареєстровані та/або проживають у житловому будинку, який розташований за адресою: АДРЕСА_1 , із зняттям з реєстрації місця проживання у відповідному органі реєстрації, що здійснює реєстрацію, зняття з реєстрації місця проживання особи на території відповідної адміністративно-територіальної одиниці, на яку поширюються повноваження відповідної сільської, селищної або міської ради.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
6. Заочним рішенням Берегівського районного суду Закарпатської області
від 25 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» відмовлено.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позовні вимоги до задоволення не підлягають, оскільки АТ КБ «ПриватБанк» не надано будь-яких доказів, що спірний житловий будинок був придбаний відповідачами за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, оскільки це безпосередньо впливає на право звернення з вказаним позовом. Також не доведено виконання позивачем вимог, передбачених частиною третьою статті 109 ЖК України та
статті 40 Закону України «Про іпотеку».
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
8. Постановою Закарпатського апеляційного суду від20 грудня 2023 року апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення, а заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2022 року - без змін.
9. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, оскільки позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» є недоведеними належними та допустимими доказами. Відсутні докази на підтвердження того, що вказаний житловий будинок був придбаний відповідачами за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, а також не доведено отримання відповідачами вимог щодо добровільного виселення з житлового приміщення.
10. Крім того, апеляційний суд вказав, що у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна, що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія
статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
Узагальнені доводи касаційної скарги
11. 31 січня 2024 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області від 25 листопада 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду від20 грудня 2023 року і ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ «ПриватБанк» задовольнити.
12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та апеляційної інстанції заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме застосування норми права без урахування висновків щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19, у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду
від 10 квітня 2019 року у справі № 390/34/17 та у постановах Верховного Суду від 18 грудня 2018 року у справі № 355/689/16-ц, від 06 лютого 2019 року
у справі № 570/3689/16-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 153/1334/16-ц,
від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від16 вересня 2020 року
у справі № 442/328/19-ц, від 09 червня 2021 року у справі №347/1073/19,
від 29 вересня 2021 року у справі № 344/12708/19, від 08 грудня 2021 року
у справі № 209/2032/14-ц, від 23 листопада 2022 року у справі № 209/2032/14-ц, від 15 лютого 2023 року у справі № 127/7630/20, від 22 лютого 2023 року
у справі № 686/6902/16-ц (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також вказує, що суди не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Заявник стверджує, що апеляційний суд не встановив обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, придатності цих об'єктів до проживання, оскільки сама по собі реєстрація осіб у будинку або фактичне проживання не є підтвердженням наявності права користування цим майном, тому суди попередніх інстанцій передчасно відмовили у задоволенні позовних вимог. Спір підлягає вирішенню з наданням оцінки вказаним обставинам, поведінці учасників правовідносин, балансу прав та інтересів сторін спірних правовідносин, придатності наявного житла для проживання, з урахуванням засад справедливості, добросовісності й розумності, чого дотримано не було.
14. Заявник звертає увагу на те, що приписи частини другої статті 109 ЖК України не можуть бути підставою для відмови у виселенні особи, що має більше одного місця проживання, і не може бути підставою для звуження правомочностей власника. Відповідачі вселилися до спірного житло після укладення договору іпотеки, без відповідного дозволу іпотекодавця, не є членами сім'ї колишнього власника предмету іпотеки, тому не мають законного права користуватися предметом іпотеки, отже підлягають виселенню без надання іншого житла.
15. Згідно з доводами касаційної скарги, з метою досудового врегулювання спору позивачем 02 червня 2021 року на адресу відповідачів було направлено письмові вимоги від 21 травня 2021 року з пропозицією звернутися до банку та оформити договір оренди спірного нерухомого майна, а у разі відмови укласти договір оренди, з вимогою добровільно звільнити приміщення та виселитися усім мешканцям протягом 30 днів з дати отримання такої вимоги. Направлення вимоги підтверджується реєстром згрупованих відправлень та фіскальним чеком. Також відповідачі не заперечували про отримання ними таких письмових вимог та взагалі не заперечували проти задоволення позовних вимог. Окрім зазначеного, задоволення позову про виселення мешканців з переданого в іпотеку житлового приміщення не залежить від дотримання іпотекодержателем частини другої статті 40 Закону України «Про іпотеку».
16. Також заявник звертає увагу на те, що встановлення факту придбання предмету іпотеки не за кредитні кошти не є визначальним для правильного розгляду справи. Суди не встановили обсяг житлової нерухомості, яка перебуває у власності відповідачів, оскільки сама по собі реєстрація осіб у будинку не є підтвердженням наявності права користування цим майном. Всупереч умовам договору іпотеки відповідачі були зареєстровані у спірному будинку без згоди іпотекодержателя.
17. Банк стверджує, що оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, не забороняється застосовування положення статті 40 Закону України «Про іпотеку», а лише запроваджується механізм зупинення виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог, оскільки положення статті 40 Закону України «Про іпотеку» не скасовані, а лише тимчасово зупинені на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
18. Ухвалою Верховного Суду від 09 лютого 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 297/1649/21.
19. Ухвалою Верховного Суду від 06 березня 2024року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
У визначений судом строк відзив на касаційну скаргу не надходив
Фактичні обставини справи, встановлені судами
20. Рішенням про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 32774707
від 07 грудня 2016 року державним реєстратором прав на нерухоме майно - приватним нотаріусом Тячівського районного нотаріального округу
Стойка Н. М. вирішено провести державну реєстрацію права власності на житловий будинок, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
21. Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 07 грудня 2016 року житловий будинок, загальною площею
187,70 кв. м, житловою площею 69,80 кв. м, яке знаходиться за адресою:
АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ПАТ КБ «ПриватБанк», на підставі договору іпотеки, серія та номер 2278, виданий 28 квітня 2007 року.
22. Згідно з копією довідки № 68 від 03 березня 2021 року, виданої Яношівським старостинським округом Берегівської міської ради Закарпатської області, у будинку АДРЕСА_1 проживають відповідачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 .
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
23. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
24. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
25. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
26. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
27. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
28. Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод проголошено принцип справедливого розгляду справи, за яким кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
29. Згідно зі статтею 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є, зокрема, справедливий розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
30. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором (стаття 5 ЦПК України).
31. Відповідно до статті 1 Закону України «Про іпотеку» (далі - Закон № 898-IV) (тут і далі - у редакції, що діяла станом на час виникнення спірних правовідносин) іпотека - це вид забезпечення виконання зобов'язання нерухомим майном, що залишається у володінні і користуванні іпотекодавця, згідно з яким іпотекодержатель має право в разі невиконання боржником забезпеченого іпотекою зобов'язання одержати задоволення своїх вимог за рахунок предмета іпотеки переважно перед іншими кредиторами цього боржника у порядку, встановленому цим Законом.
32. Частиною першою статті 3 Закону № 898-IV визначено, що іпотека виникає на підставі договору, закону або рішення суду. До іпотеки, яка виникає на підставі закону або рішення суду, застосовуються правила щодо іпотеки, яка виникає на підставі договору, якщо інше не встановлено законом.
33. Згідно з частиною першою статті 12 Закону № 898-IV у разі порушення іпотекодавцем обов'язків, встановлених іпотечним договором, іпотекодержатель має право вимагати дострокового виконання основного зобов'язання, а в разі його невиконання - звернути стягнення на предмет іпотеки.
34. Відповідно до частини першої статті 33 Закону № 898-IV у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов'язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов'язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону.
35. За приписами частини першої статті 35 Закону № 898-IV у разі порушення основного зобов'язання та/або умов іпотечного договору іпотекодержатель надсилає іпотекодавцю та боржнику, якщо він є відмінним від іпотекодавця, письмову вимогу про усунення порушення. В цьому документі зазначається стислий зміст порушених зобов'язань, вимога про виконання порушеного зобов'язання у не менш ніж тридцятиденний строк та попередження про звернення стягнення на предмет іпотеки у разі невиконання цієї вимоги. Якщо протягом встановленого строку вимога іпотекодержателя залишається без задоволення, іпотекодержатель вправі розпочати звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Приписи частини першої цієї статті не є перешкодою для реалізації права іпотекодержателя звернутись у будь-який час за захистом своїх порушених прав до суду у встановленому законом порядку (частина друга статті 35 зазначеного Закону).
36. У частині третій статті 33 Закону № 898-IV визначено, що існують такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки: судовий (на підставі рішення суду); позасудовий (на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
37. Сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору. Позасудове врегулювання здійснюється згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, або згідно з окремим договором між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, який підлягає нотаріальному посвідченню і може бути укладений в будь-який час до набрання законної сили рішенням суду про звернення стягнення на предмет іпотеки (частина перша статті 36 Закону № 898-IV).
38. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, яким також вважається відповідне застереження в іпотечному договорі, визначає можливий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки відповідно до цього Закону. Визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Законом способи звернення стягнення на предмет іпотеки (частина друга статті 36 Закону № 898-IV).
39. Згідно з частиною третьою статті 36 Закону № 898-IV договір про задоволення вимог іпотекодержателя може передбачати: передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання у порядку, встановленому статтею 37 цього Закону; право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому статтею 38 цього Закону.
40. Іпотекодержатель може задовольнити забезпечену іпотекою вимогу шляхом набуття права власності на предмет іпотеки. Договір про задоволення вимог іпотекодержателя, який передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов'язання, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (частина перша статті 37 Закону
№ 898-IV).
41. Звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення є підставою для виселення всіх мешканців, за винятком наймачів та членів їх сімей. Виселення проводиться у порядку, встановленому законом (частина перша статті 40 Закону № 898-IV).
42. Після прийняття рішення про звернення стягнення на передані в іпотеку житловий будинок чи житлове приміщення всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя або нового власника добровільно звільнити житловий будинок чи житлове приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги. Якщо мешканці не звільняють житловий будинок або житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду (частина друга статті 40 Закону № 898-IV).
43. Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Громадянам, які потребують соціального захисту, житло надається державою та органами місцевого самоврядування безоплатно або за доступну для них плату відповідно до закону. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
44. Відповідно до статті 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого житла, а органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
45. Втручання держави є порушенням статті 8 Конвенції, якщо воно не переслідує законну мету, одну чи декілька, що перелічені у пункті 2 статті 8, не здійснюється згідно із законом та не може розглядатись як необхідне в демократичному суспільстві.
46. У своїй діяльності ЄСПЛ керується принципом пропорційності - дотримання «справедливого балансу» між потребами загальної суспільної ваги та потребами збереження фундаментальних прав особи, враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та надмірний тягар. Конкретному приватному інтересу повинен протиставлятися інший інтерес, який може бути не лише публічним (суспільним, державним), але й іншим приватним інтересом, тобто повинен існувати спір між двома юридично рівними суб'єктами, кожен з яких має свій приватний інтерес, перебуваючи в цивільно-правовому полі.
47. Поняття «майно» в першій частині статті 1 Першого протоколу до Конвенції має автономне значення, яке не обмежується правом власності на фізичні речі та не залежить від формальної класифікації в національному законодавстві.
48. У рішенні від 07 липня 2011 року у справі «Сєрков проти України» (заява
№ 39766/05), яке набуло статусу остаточного 07 жовтня 2011 року, ЄСПЛ зазначив, що пункт 2 статті 1 Першого протоколу до Конвенції визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом уведення в дію законів.
49. Відповідно до частини першої статті 109 ЖК України виселення із займаного житлового приміщення допускається з підстав, установлених законом. Виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
50. Громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, одночасно надається інше постійне житлове приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне житлове приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинно бути зазначено в рішенні суду (частина друга статті 109 ЖК України).
51. У частині третій наведеної статті деталізується порядок виселення осіб, які проживають у переданому в іпотеку житловому приміщенні після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на житло шляхом позасудового врегулювання, який здійснюється за згодою сторін (у договірному порядку) без звернення до суду. У такому випадку після прийняття кредитором рішення про звернення стягнення на передане в іпотеку житло всі мешканці зобов'язані на письмову вимогу іпотекодержателя добровільно звільнити приміщення протягом одного місяця з дня отримання цієї вимоги, якщо сторонами не погоджено більший строк.
52. Якщо громадяни не звільняють житлове приміщення у встановлений або інший погоджений сторонами строк добровільно, їх примусове виселення здійснюється на підставі рішення суду.
53. У цьому випадку частина третя статті 109 ЖК України відсилає до частини другої цієї статті, у якій зазначається про потребу надання громадянам, яких виселяють із житлових приміщень, іншого постійного житлового приміщення (за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку), із зазначенням такого постійного житлового приміщення в рішенні суду.
54. Тобто порядок звернення стягнення на предмет іпотеки (шляхом позасудового врегулювання чи в судовому порядку) не впливає на встановлені законом гарантії надання іншого житлового приміщення при вирішенні судом спору про виселення з іпотечного майна, передбачені частиною другою
статті 109 ЖК України. Визначальним у цьому випадку є встановлення, за які кошти придбано іпотечне майно - за рахунок чи не за рахунок кредитних коштів.
55. Загальне правило про неможливість виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення, передбачене частиною другою
статті 109 ЖК України, стосується не тільки випадків виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в судовому порядку, а й у разі виселення мешканців при зверненні стягнення на предмет іпотеки в позасудовому порядку, коли мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, тобто не досягнуто згоди щодо виселення між новим власником і попереднім власником чи наймачами житлового приміщення.
56. Це передбачено й у частині першій статті 109 ЖК України, у якій зазначено, що виселення проводиться добровільно або в судовому порядку.
57. Отже, у разі, якщо іпотечне майно набуто не за кредитні кошти і на нього звертається стягнення в позасудовому порядку та якщо мешканці відмовляються добровільно звільняти житлове приміщення, то виселення цих осіб повинне відбуватися на підставі рішення суду в порядку статті 40 Закону
№ 898-IV та частин першої-третьої статті 109 ЖК України, тобто з наданням іншого постійного житлового приміщення.
58. Як виняток, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане особою за рахунок кредиту (позики), повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. У цьому випадку виселення громадян проводиться у порядку, передбаченому частиною четвертою статті 109 ЖК України, тобто з наданням цим особам житлових приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до
статті 132-2 цього Кодексу.
59. Подібні висновки викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 (провадження № 14-109цс22), на яку зокрема послався заявник у касаційній скарзі.
60. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 21 серпня 2019 року у справі № 569/4373/16-ц (провадження № 14-298цс19) зауважила, що при вирішенні справи про виселення особи чи визнання її такою, що втратила право користування, що по суті буде мати наслідком виселення, суд повинен у кожній конкретній справі провести оцінку на предмет того, чи є втручання у право особи на повагу до його житла не лише законним, але й необхідним, відповідає нагальній необхідності та є співмірним із переслідуваною законною метою.
61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
62. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
63. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
64. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, враховуючи вказані норми матеріального права, правильно встановивши фактичні обставини справи, які мають суттєве значення для її вирішення, дійшов загалом обґрунтованого висновку, що позовні вимоги, за встановлених у цій справі обстави, не підлягають до задоволення, оскільки спірний будинок придбаний не за рахунок кредитних коштів, а позивачем не надано доказів про наявність у відповідачів іншого житла. Отже виселення відповідачів можливе лише з одночасним наданням іншого постійного житла.
65. Слід зазначити, що відповіднодо відомостей відділу обліку та моніторингу інформації місця проживання ГУ ДМС України в Закарпатській області відповідачі були зареєстровані:
- ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстрована 18 листопада
1989 року у будинку АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстрований 11 червня
1988 року у будинку АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована
19 червня 1995 року у будинку АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , зареєстрований 30 червня
2010 року у будинку АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрований 30 грудня
1992 року у будинку АДРЕСА_1 ;
- ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , зареєстрований 21 березня
2017 року у будинку АДРЕСА_1 .
66. Вказані обставини свідчать, що на момент укладення договору іпотеки
(28 березня 2007 року) ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 ,
ОСОБА_1 були зареєстровані у спірному будинку, а тому доводи касаційної скарги про те. що вказані відповідачі були зареєстровані без згоди іпотекодержателя не відповідають обставинам справи.
67. При укладені іпотечного договору та зверненні стягнення на предмет іпотеки АТ КБ «ПриватБанк» було обізнано про наявність обтяжень зазначеного будинку, який належав на праві власності іпотекодавцю ОСОБА_2 , та її проживання у квартирі з членами сім'ї.
68. Встановивши, що спірний будинок був придбаний не за рахунок кредитних коштів, суди попередніх інстанцій дійшли правильного висновку, що відповідачі не можуть бути виселені без надання іншого житла за вимогою іпотекодержателя у цій справі.
69. Враховуючи тривалий зв'язок (з 1988 року) відповідачів із спірним житловим приміщенням, ненадання позивачем доказів наявності у них іншого житла, слід погодитися з судами попередніх інстанцій, що позовні вимоги, за встановлених обставин до задоволення не підлягають, оскільки відповідачі не можуть бути виселені без надання іншого житла.
70. Висновки судів попередніх інстанцій відповідають обставинам справи, які встановлені відповідно до вимог процесуального закону, та узгоджуються з нормами матеріального права, які судами правильно застосовані.
71. Доводи заявника про те, щоз метою досудового врегулювання спору,
02 червня 2021 року іпотекодержателем на адресу відповідачів було направлено письмові вимоги від 21 травня 2021 року про виселення, на правильність висновків судів першої та апеляційної інстанції щодо відмови у задоволенні позовних вимог не впливають. Слід звернути увагу, що суд апеляційної інстанції заначив про відсутність доказів отримання відповідачами вимог банку.
72. Слід також зазначити, що Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» затверджено відповідний Указ Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022, яким у зв'язку з військовою агресією держави-окупанта проти України введено в Україні воєнний стан з
05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. У подальшому законами України строк дії воєнного стану в Україні продовжувався, він діє і дотепер.
73. Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-IX «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» доповнено розділ VI «Прикінцеві положення» Закону № 898-IV пунктом 5-2, згідно з яким у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування щодо нерухомого майна (нерухомості), що належить фізичним особам та перебуває в іпотеці за споживчими кредитами, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотекодержателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об'єкти), статей 41, 47 (у частині реалізації предмета іпотеки на електронних торгах) цього Закону.
74. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22 березня 2023 року у справі № 361/4481/19 дійшла висновку про те, що вказаний Закон має бути застосований до спірних правовідносин, оскільки на сьогодні в Україні триває воєнний стан, а тому у разі задоволення позовних вимог, примусове виконання судового рішення про виселення відповідачки слід зупинити на період дії в Україні воєнного стану та на тридцятиденний строк після його припинення або скасування.
75. Тобто, прийняття вказаного закону не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог, а є підставою для зупинення дії судового рішення, проте у цій справі вимоги позивача до задоволення не підлягають у зв'язку із неможливістю виселення відповідачів без надання іншого житла, а тому доводи касаційної скарги у цій частині не впливають на правильність висновків судів про відмову у задоволенні позовних вимог.
76. Аналізуючи наведене, відсутні підстави вважати, що суди попередніх інстанцій не врахували висновки щодо застосування норм матеріального права у подібних правовідносинах, викладених у наведених заявником постановах Великої Палати Верховного Суду та Верховного Суду.
77. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявника по суті спору та їх відображення в оскаржених судових рішеннях суду першої та апеляційної інстанцій (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів попередніх інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правильних висновків судів першої та апеляційної інстанцій.
78. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження № 14-446цс18).
79. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу акціонерного товариства комерційного банку «ПриватБанк» залишити без задоволення.
2. Заочне рішення Берегівського районного суду Закарпатської області
від 25 листопада 2022 року та постанову Закарпатського апеляційного суду
від 20 грудня 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович