13 березня 2024 року
м. Київ
справа № 932/7523/21
провадження № 61-17136св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
головуючого - Синельникова Є. В. (суддя-доповідач),
суддів: Гулейкова І. Ю., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю., Шиповича В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради,
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи касаційну скаргу ОСОБА_1 на заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська у складі судді
Цитульського В. І. від 07 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду у складі колегії суддів: Петешенкової М. Ю., Городничої В. С., Максюти Ж. І., від 01 листопада 2023 року і виходив з наступного.
Короткий зміст заявлених позовних вимог
1. У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до
ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпровської міської ради, Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради, про визнання зняття з реєстрації місця проживання незаконним, скасування рішення, усунення перешкод у користуванні квартирою.
2. Свої вимоги позивачка мотивувала тим, що 17 серпня 1978 року виконавчий комітет Бабушкінської районної ради народних депутатів міста Дніпропетровська видав ордер на право зайняття квартири АДРЕСА_1 , на сім'ю, яка складалася з трьох осіб: ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , ОСОБА_1 та
ОСОБА_5 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
3. Позивачка зазначала, що зареєстрована у вказаній квартирі та з реєстрації не знімалася. Проте 10 вересня 2021 року невідомі особи виселили її з квартири. Як з'ясувалося, 17 травня 2012 року її було знято з реєстраційного обліку у вказаній квартирі. Вважає таке зняття з реєстраційного обліку незаконним, оскільки документи, які стали підставою для цього, відсутні. Разом з тим зазначила, що відповідач порушив її право на приватизацію частки квартири, в якій вона зареєстрована та постійно проживала, шляхом надання недостовірних даних щодо відсутності осіб, які проживають у квартирі. Отже приватизація квартири проведена без дотримання норм діючого законодавства з порушенням її права на приватизацію.
4. ОСОБА_1 вказувала, що оскільки вона неправомірно була позбавлена права користування житлом, таке право підлягає відновленню шляхом зобов'язання останнього власника квартири вселити її до квартири, а тому вона змушена звернутися до суду за захистом своїх прав.
5. Враховуючи викладене, позивачка просила: визнати рішення і дії по зняттю її з реєстрації місця проживання за адресою: квартира АДРЕСА_1 ,незаконними; визнати незаконним та скасувати рішення Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 02 жовтня 2020 року № 2/19-20 про передачу ОСОБА_2 у власність квартири АДРЕСА_1 ; зобов'язати ОСОБА_3 усунути перешкоди у користуванні вказаною квартирою шляхом її вселення.
Основний зміст та мотиви рішення суду першої інстанції
6. Заочним рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовлено.
7. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка не ставить питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири. Вказана обставина унеможливлює відновлення права позивачки на приватизацію, а заявлені позивачкою позовні вимоги не можна визнати такими, що містяться ефективний спосіб захисту її прав. Позивачка протягом майже дев'яти років не заперечувала факту зняття її реєстрації місця проживання, не здійснювала необхідного контролю за належним їй речовим правом. Позивачка також не зверталася за зміною договору найму на своє ім'я, не зверталася з вимогами про зміни договорів на надання житлово-комунальних послуг на своє ім'я, а також не зверталася із заявою про приватизацією квартири. Позивачкою не доведено факту її примусового виселення з квартири. Суд першої інстанції сказав, що документи щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачки не можуть бути досліджені у зв'язку із закінченням строків їх зберігання.
Основний зміст та мотиви постанови суду апеляційної інстанції
8. Постановою Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, а заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року - без змін.
9. Суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 не заявила вимог про визнання недійсним подальшого договору купівлі-продажу квартири, що унеможливлює відновлення права позивачки на приватизацію квартири. Позивачку знято з реєстрації у 2012 році, позов до суду першої інстанції подано лише у 2021 році. Протягом майже дев'яти років позивачка не оспорювала зняття її з реєстрації місця проживання. Позивачкою не доведено її примусового виселення з квартири, а також що такі дії вчинені саме відповідачем. Водночас звернуто увагу, що незаконне виселення є кримінально караним діянням, однак позивачка не зверталася до правоохоронних органів із заявами щодо вчинення злочину у зв'язку із незаконним зняттям її з реєстрації та виселенням.
10. Враховуючи, що документи щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачки не можуть бути досліджені у зв'язку із закінченням строків їх зберігання, суд апеляційної інстанції погодився з висновком суду першої інстанції про надання переваги власнику квартири, який розраховував на набуття у власність квартири, вільної від незареєстрованого обтяження - права користування інших осіб.
Узагальнені доводи касаційної скарги
11. 01 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 07 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року,ухвалити нове судове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.
12. Підставами касаційного оскарження судових рішень судів першої та
апеляційної інстанції заявниця зазначає неправильне застосування судами норм матеріального і порушення норм процесуального права, вказавши, що суди застосували норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постанові Верховного Суду
від 10 лютого 2021 року у справі № 755/14304/19 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України), а також не дослідили зібрані у справі докази та не надали їм належної правової оцінки (пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України).
13. Заявниця стверджує, щовідсутність у матеріалах справи документів, які стали підставою для зняття її з реєстрації місця проживання, доводить те, що її було знято з реєстраційного обліку за відсутності правових підстав. Вказаний факт підтверджується відповіддю Шевченківського районного відділу у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області, що міститься у матеріалах справи і була досліджений судом. В матеріалах справи відсутня її заява про зняття її з реєстрації, відсутні й інші документи, які б могли бути такими підставами.
14. ОСОБА_1 звертає увагу на те, щоу неї в паспорті досі міститься штамп з реєстрацією у спірній квартирі. Встановлені у справі обставини свідчать про те, що зняття її з реєстрації відбулося незаконно. Позивачка вказує, що вона була прописана у спірній квартирі з 1979 року по 17 травня 2012 року, та вона не знала, що її було незаконно знято з реєстраційного обліку, про порушене право дізналася лише у серпні 2021 року, коли невідомий їй чоловік повідомив їй про те, що квартира належить ОСОБА_3 .
15. Згідно з доводами касаційної скарги, у справах, в яких приймають участь органи влади або суб'єкти владних повноважень, діє презумпція винуватості суб'єкта владних повноважень. Суб'єкт владних повноважень не надав жодних доказів на підтвердження обставин правомірності її зняття з реєстрації.
Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції
16. Ухвалою Верховного Суду від 07 грудня2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 932/7523/21.
17. Ухвалою Верховного Суду від 14 лютого 2024 року справу призначено до судового розгляду колегією у складі п'яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Доводи особи, яка подала відзив (пояснення) на касаційну скаргу
18. У поданих поясненнях на касаційну скаргу Департамент житлового господарства Дніпровської міської ради посилається на те, що доводи касаційної скарги є обґрунтованими, а судові рішення підлягають скасуванню з направленням справи на новий розгляд до суду першої інстанції.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
19. Згідно з ордером № 2107 ОСОБА_4 , основний квартиронаймач,
ОСОБА_1 - дочці, ОСОБА_5 - сину, надано право зайняти квартиру АДРЕСА_1 .
20. Згідно з паспортом громадянина України ОСОБА_1 , місце проживання останньої зареєстровано за адресою: квартира АДРЕСА_1 , з 18 жовтня 1982 року, відмітка про зняття з реєстрації місця проживання відсутня.
21. Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, квартира АДРЕСА_1 , належить на праві власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 15 жовтня 2020 року. Попереднім власником квартири вказано ОСОБА_2 на підставі свідоцтва про право власності, виданого Департаментом житлового господарства Дніпропетровської міської ради від 02 жовтня 2020 року.
22. Свідоцтво про право власності від 02 жовтня 2020 року видано на підставі рішення органу приватизації за заявою ОСОБА_2 , з паспорта громадянина України якого вбачається факт реєстрації у квартирі місця проживання з 29 листопада 2005 року.
23. Відповідно до копії договору купівлі-продажу квартири, укладеного
15 жовтня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , квартиру продано за 190 000, 00 грн.
24. Згідно з відповідями відділу обліку проживання фізичних осіб Департаменту адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради, місце проживання позивачки було зареєстровано у спірній квартирі з 02 жовтня 1979 року по 17 травня 2012 року. Відділ обліку проживання фізичних осіб Департамент адміністративних послуг та дозвільних процедур Дніпропетровської міської ради здійснює свої повноваження з 04 квітня 2016 року, тому не може надати документів про зняття з реєстрації, яке мало місце 17 травня 2012 року.
25. Згідно з листом Шевченківського РВ у м. Дніпрі ГУ ДМС у Дніпропетровській області від 07 липня 2021 року, документів про зняття з реєстрації місця проживання позивачки у спірній квартирі надати немає можливості, оскільки строк їх зберігання становить 3 роки.
26. Свідки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 вказали, що позивачка проживала у спірній квартирі до 2021 року. ОСОБА_2 у квартирі не проживав. ОСОБА_7 вказала, що останні два роки у квартирі проживає ОСОБА_3 з дочкою.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
27. Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши доводи касаційної скарги та матеріали справи, колегія суддів дійшла наступних висновків.
28. Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою
статті 411 цього Кодексу.
29. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
30. Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
31. Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
32. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
33. Відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
34. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (стаття 5 ЦПК України).
35. Порушення права пов'язане з позбавленням його суб'єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.
36. Згідно з статтею 47 Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.
37. Статтею 7 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» (у редакції чинній на момент зняття позивачки з реєстрації) визначено, що зняття з реєстрації місця проживання здійснюється протягом семи днів на підставі заяви особи, запиту органу реєстрації за новим місцем проживання особи, остаточного рішення суду (про позбавлення права власності на житлове приміщення або права користування житловим приміщенням, визнання особи безвісно відсутньою або померлою), свідоцтва про смерть.
38. У разі, якщо особа з поважної причини не може самостійно звернутися до органу реєстрації, зняття з реєстрації місця проживання може бути здійснено за зверненням іншої особи та на підставі доручення, посвідченого в установленому порядку.
39. Відповідно до статті 11 Закону України «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» реєстрація місця проживання та місця перебування особи здійснюється відповідним органом спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади з питань реєстрації в Автономній Республіці Крим, областях, містах, районах, районах у містах, а також у містах Києві та Севастополі.
40. Рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, посадових та службових осіб з питань свободи пересування, вільного вибору місця проживання, реєстрації місця проживання чи місця перебування особи можуть бути оскаржені в установленому законом порядку (стаття 14 вказаного Закону).
41. Відповідно до пункту 1.2 Інструкції з ведення реєстраційного обліку місця проживання та місця перебування фізичних осіб в Україні органами Державної міграційної служби України, затвердженої Наказом МВС України 13 квітня
2012 року № 321 (далі - Інструкція), яка діяла на момент зняття позивачки з реєстрації у квартирі, ведення реєстраційного обліку здійснюється відділами, секторами адресно-довідкової роботи головних управлінь (управлінь) Державної міграційної служби в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі та управліннями, відділами (секторами) міграційної служби в районах, районах у містах, містах обласного, республіканського (Автономної Республіки Крим) значення з дотриманням вимог законодавства про захист персональних даних.
42. Реєстраційний облік здійснюється у формі картотек, які складаються з талонів зняття з реєстрації місця проживання в Україні та відомостей про реєстрацію місця проживання фізичних осіб (додаток 1). Реєстраційний облік ведеться на паперових носіях та в електронному форматі (за наявності відповідного обладнання та програмного забезпечення) у межах обслуговування адміністративно-територіальної одиниці відповідного територіального органу (пункт 1.3 Інструкції,).
43. Відповідно до пункту 4.2 Інструкції відомості зберігаються в картотеці до надходження талонів стосовно цих осіб, після чого вилучаються і знищуються. Талони зберігаються в картотеці до надходження відомостей за новим місцем проживання або протягом шести років, після чого вилучаються і знищуються.
44. При розгляді справи документально було підтверджено, що місце проживання позивачки було зареєстровано у спірній квартирі з 02 жовтня 1979 року по 17 травня 2012 року.
45. У спірній квартирі з 29 листопада 2005 року був зареєстрований
ОСОБА_2 , який її приватизував 02 жовтня 2020 року.
46. ОСОБА_2 продав 15 жовтня 2020 року квартиру ОСОБА_3 . На момент розгляду справи судами попередніх інстанцій власником квартири є саме ОСОБА_3 .
47. Документи щодо зняття з реєстрації місця проживання позивачки не були надані суду у зв'язку із закінченням строків їх зберігання та не досліджувалися судом.
48. Згідно з частиною четвертою статті 9 Житлового кодексу України ніхто не може бути обмежений у праві користування жилим приміщенням інакше як з підстав і в порядку, передбачених законом.
49. Статтею 71 ЖК України передбачено, що при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім'ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців. Якщо наймач або члени його сім'ї були відсутні з поважних причин понад шість місяців, цей строк за заявою відсутнього може бути продовжено наймодавцем, а в разі спору - судом.
50. Відповідно до статті 72 ЖК України визнання особи такою, що втратила право користування жилим приміщенням внаслідок відсутності цієї особи понад встановлені строки, провадиться у судовому порядку.
51. Частиною третьою статті 9 ЖК України визначено, що громадяни мають право на приватизацію квартир (будинків) державного житлового фонду, житлових приміщень у гуртожитках, які перебувають у власності територіальних громад, або придбання їх у житлових кооперативах, на біржових торгах, шляхом індивідуального житлового будівництва чи одержання у власність на інших підставах, передбачених законом.
52. Відповідно до частини першої статті 1 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» (тут і далі - у редакції, чинній на момент здійснення приватизації квартири) приватизація державного житлового фонду - це відчуження квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках, призначених для проживання сімей та одиноких осіб, кімнат у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, та належних до них господарських споруд і приміщень (підвалів, сараїв і т. ін.) державного житлового фонду на користь громадян України.
53. Згідно зі статтею 2 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» до об'єктів приватизації належать квартири багатоквартирних будинків, одноквартирні будинки, житлові приміщення у гуртожитках (житлові кімнати, житлові блоки (секції), кімнати у квартирах та одноквартирних будинках, де мешкають два і більше наймачів, які використовуються громадянами на умовах найму.
54. Частиною першою статті 5 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передбачено, якщо загальна площа квартир (будинків), що підлягають приватизації, відповідає площі, передбаченій абзацом другим статті 3 цього Закону, зазначені квартири (будинки) передаються наймачеві та членам його сім'ї безоплатно. До членів сім'ї наймача включаються лише громадяни, які постійно проживають в квартирі (будинку) разом з наймачем або за якими зберігається право на житло.
55. Відповідно до частини другої статті 8 Закону України «Про приватизацію державного житлового фонду» передача квартир (будинків), житлових приміщень у гуртожитках здійснюється в спільну сумісну або часткову власність за письмовою згодою всіх повнолітніх членів сім'ї, які постійно мешкають у цій квартирі (будинку), житловому приміщенні у гуртожитку, в тому числі тимчасово відсутніх, за якими зберігається право на житло, з обов'язковим визначенням уповноваженого власника квартири (будинку), житлового приміщення у гуртожитку.
56. Згідно зі статтею 345 Цивільного кодексу України фізична або юридична особа може набути право власності у разі приватизації державного майна та майна, що є в комунальній власності. Приватизація здійснюється у порядку, встановленому законом.
57. Відповідно до статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
58. Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
59. Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Подібні висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду
від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц (провадження № 14-338цс18), від 04 червня 2019 року у справі № 916/3156/17 (провадження № 12-304гс18).
60. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року у справі № 523/9076/16-ц, від 21 листопада 2018 року у справі № 127/93/17-ц,
від 12 грудня 2018 року у справі № 570/3439/16-ц, від 12 грудня 2018 року
у справі № 372/51/16-ц, від 01 квітня 2020 року у справі № 520/13067/17,
від 30 січня 2019 року у справі № 552/6381/17, постанові Верховного Суду
від 19 січня 2021 року у справі № 227/5540/18 сформульовано висновок про те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача. Разом з тим установлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов'язком суду, який виконується під час розгляду справи. Встановивши, що позов пред'явлений до неналежного відповідача та відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд відмовляє у позові до такого відповідача.
61. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
62. За правилами доказування, визначеними статтями 12, 81 ЦПК України, кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
63. У відповідності до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
64. Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з сукупності доказів, наданих позивачкою, врахував неможливість надання і дослідження документів щодо зняття у 2012 році з реєстрації місця проживання позивачки у зв'язку із закінченням строків їх зберігання (відсутність в органах державної влади і місцевого самоврядування), взяв до уваги, що позивачка не довела, що зверталася до правоохоронних органів з метою повідомлення про злочин та не було розпочато розслідування обставин зняття її з реєстрації і виселення з квартири.
65 . Позивачка стверджувала, що проживала у спірній квартирі, сплачувала комунальні послуги, однак матеріали справи не містять доказів на підтвердження понесення витрат на утримання квартири, укладення відповідних договорів.
66. Поштова кореспонденція, яка направлялася судом апеляційної та касаційної інстанції на адресу ОСОБА_1 : квартира АДРЕСА_1 , нею отримана не була. Іншої адреси вона не вказала.
67. Позивачкою не було надано доказів постійного зв'язку із спірним житлом (отримання поштової кореспонденції, посилок, сплати комунальних платежів, оплати телекомунікаційних послуг, витрат на проведення поточних ремонтних чи інших робіт, придбання меблів, побутової техніки, тощо).
68. Звертаючись до суду з цим позовом, позивачка просила визнати рішення і дії по зняттю її з реєстрації місця проживання незаконними, визнати незаконним та скасувати рішення Департаменту житлового господарства Дніпровської міської ради від 02 жовтня 2020 року № 2/19-20 про передачу ОСОБА_2 у власність спірної квартири. Водночас позивачка не визначила відповідачем відповідний орган державної влади чи місцевого самоврядування, який прийняв рішення про зняття її з реєстрації місця проживання, а також про передачу ОСОБА_2 у власність у порядку приватизації спірної квартири, яка у подальшому 15 жовтня 2020 року була відчужена ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 .
69. Слід звернути увагу, що у справі № 755/14304/19, на яку заявниця посилається у касаційній скарзі, відповідачем виступав орган, який прийняв рішення про зняття з реєстрації місця проживання.
70. Під час вирішення справи суди звернути увагу, що обраний позивачкою спосіб захисту (скасування рішення про приватизацію квартири) не відновить її право на приватизацію квартири, оскільки власником квартири є ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу, який позивачкою не оспрювався.
71. Водночас судами звернуто увагу на баланс інтересів позивачки та набувача квартири, відсутність відомостей в офіційних базах даних про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 у спірній квартирі на момент придбання її ОСОБА_3 , яка не мала обґрунтованих сумнівів у тому, що придбаває квартиру без обтяжень.
72. При зверненні до суду з позовом позивачка вказувала на те, що
ОСОБА_2 одноосібно здійснив приватизацію спірної квартири, яку в подальшому відчужив, обмеживши її право на приватизацію квартири.
73. Враховуючи предмет позову, склад сторін у справі, а також встановлені обставини, суди дійшли мотивованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
74. Водночас, позивачка не позбавлена права заявити вимоги до ОСОБА_2 (оскільки саме його дії щодо відчуження спірної квартири без її згоди і участі позивачка вважає незаконними) про сплату частини вартості проданої ним спірної квартири, яку вона, як стверджує, мала право приватизувати.
75. Також ОСОБА_1 не позбавлена права ініціювати проведення досудового розслідування у кримінальному провадженні обставин, пов'язаних, як вона стверджує, з незаконним зняттям з реєстрації місця проживання та виселенням з квартири.
76. Слід зазначити, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України. Суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (постанова Великої Палата Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц, провадження
№ 14-446цс18).
77. Висновки Верховного Суду у справі № 755/14304/19, на які посилалася заявниця у касаційній скарзі, не входять у суперечність з висновками судів першої та апеляційної інстанцій.
78. Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, вважає, що відсутні підстави для висновку про порушення судами попередніх інстанцій норм матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та норм процесуального права при вирішенні заявлених позивачкою позовних вимог.
79. Частиною першою статті 410 ЦПК України визначено, що суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що рішення ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 400, 402, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
2. Заочне рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 07 листопада 2022 року та постанову Дніпровського апеляційного суду
від 01 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий Є. В. Синельников
Судді І. Ю. Гулейков О. М. Осіян Н. Ю. Сакара
В. В. Шипович