07 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 914/40/22
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Картере В.І. - головуючий, Огороднік К.М., Пєсков В.Г.,
за участю секретаря судового засідання Заріцької Т.В.,
представників учасників справи:
скаржника - Звада Р.В.,
ініціюючого кредитора - Маковей О.Г.,
боржника - Чугунов М.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Національного банку України
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 (колегія суддів у складі: Гриців В.М. - головуючий, Зварич О.В., Кравчук Н.М.)
та ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 (суддя Морозюк А.Я.)
у справі №914/40/22
за заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія Фінгарант"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит"
про банкрутство,
Стислий виклад вимог заяви ініціюючого кредитора
1. У січні 2022 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Фінансова компанія "Фінгарант" (далі - ТОВ "ФК "Фінгарант") звернулось до Господарського суду Львівської області із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Торгова мережа "Фаворит" (далі - ТОВ "ТМ "Фаворит") в порядку норм Кодексу України з процедур банкрутства (далі - КУзПБ).
2. Заява обґрунтована тим, що ТОВ "ТМ "Фаворит" є поручителем Приватного акціонерного товариства "Райз-Максимко" (далі - ПрАТ "Райз-Максимко") за договором поруки №06-03-2017/1 від 06.03.2017.
3. У зв'язку із відкриттям стосовно боржника - ПрАТ "Райз-Максимко" справи про банкрутство, ТОВ "ФК "Фінгарант", посилаючись на умови договору поруки, звернулося з вимогою від 25.11.2021 №25/1 до ТОВ "ТМ "Фаворит" як поручителя, негайно погасити заборгованість у розмірі 334029324,96 грн, з яких: 198873688,39 грн - заборгованість по тілу кредиту, 112974757,80 грн - заборгованість по відсотках, 661569,28 грн - валютна заборгованість по нарахованих відсотках (еквівалент за курсом НБУ), 6000000,00 грн - заборгованість за комісією, 15519309,49 грн - пеня за прострочення платежів (проценти та тіло), яка залишена поручителем без відповіді.
4. 20.01.2022 від Національного банку України (далі - НБУ) надійшло заперечення на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, в якому банк вказав на те, що є забезпеченим кредитором щодо боржника на підставі укладених з ТОВ "ТМ "Фаворит" іпотечних договорів, якими забезпечувалось виконання зобов'язань АТ "КБ "Фінансова ініціатива" за кредитними договорами від 23.02.2009 №61/09 та від 13.05.2014 №12/09/5 (з урахуванням змін та доповнень до них), укладеними між НБУ та АТ "КБ "Фінансова ініціатива", відтак наділений правом заперечувати у підготовчому засіданні проти відкриття провадження у справі про банкрутство боржника. Зазначив, зокрема, що у ТОВ "ФК "Фінгарант" відсутнє право вимоги до ТОВ "ТМ "Фаворит" згідно з договором поруки у загальній сумі 334029324,95 грн, у зв'язку з непідписанням договору від 14.10.2014 №4 про внесення змін до кредитного договору №2ВД, та договору від 18.08.2015 №5 про внесення змін до кредитного договору №2ВД. Також зазначив, що ініціюючим кредитором не надано жодного належного доказу наявності безспірного грошового зобов'язання боржника, а ухвала Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі №910/638/20 про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко" не має преюдиціального значення в правовідносинах щодо стягнення кредитної заборгованості з ТОВ "ТМ "Фаворит" у цій справі. Окрім цього, вважає що заявником порушено строки звернення до поручителя з вимогою погасити заборгованість. Вважає, що у разі відкриття провадження у справі про банкрутство будуть змінені наявні права та обов'язки НБУ як іпотекодержателя, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому. Відтак НБУ просить застосувати до вимог ТОВ "ФК "Фінгарант" про порушення провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит" наслідки спливу позовної давності та відмовити у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит".
Фактичні обставини справи, встановлені судами першої та апеляційної інстанцій
5. 21.01.2011 між ПАТ "ВТБ Банк" та ТОВ "ЄВРОПА-ТРАНС ЛТД" (позичальником) укладено кредитний договір №2ВД, за яким банк зобов'язався надати позичальнику кредит у вигляді мультивалютної невідновлювальної кредитної лінії в сумі 7449800,00 євро та 223494000,00 грн, зі сплатою 9,0% річних у євро та 18,3% річних у гривні за користування кредитом, а позичальник зобов'язався повернути кредит не пізніше 31.08.2021 (в редакції договору №5 від 18.08.2015).
6. Пунктом 3.2 кредитного договору (в редакції договору №5 від 18.08.2015) позичальник зобов'язаний сплатити банку комісійну винагороду за встановлення ліміту кредитування (одноразово) у сумі 6000000,00 грн у разі невиконання позичальником боргових зобов'язань за договором більше ніж на 15 календарних днів; п. 7.1 договору (в редакції договору №5 від 18.08.2015) визначено, що в разі порушення позичальником строків виконання будь-якого з боргових зобов'язань, крім договірних санкцій, пені, штрафів, банк має право застосувати до позичальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми несвоєчасно виконаного боргового зобов'язання за кожний календарний день прострочення виконання, включаючи день такого погашення з розрахунку факт/365, якщо валюта кредиту - національна валюта України, та факт/360, якщо валюта кредиту - іноземна.
7. 14.10.2014 між ТОВ "ЄВРОПА-ТРАНС ЛТД" (первісним боржником), ПАТ "Компанія "РАЙЗ" (новим боржником) та ПАТ "ВТБ Банк" укладено договір №2ВДп.б. про заміну боржника у зобов'язанні та переведення боргу, та договір №1 про внесення змін до договору №2ВДп.б. від 14.10.2014. Згідно з п. 1.1 договору №2ВДп.б. ТОВ "ЄВРОПА-ТРАНС ЛТД" переводить свої зобов'язання за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011, а ПАТ "Компанія "РАЙЗ" замінює останнього у зобов'язанні і бере на себе всі обов'язки ТОВ "ЄВРОПА-ТРАНС ЛТД" по кредитному договору №2ВД від 21.01.2011 з усіма змінами та доповненнями до нього.
8. 18.08.2015 між ПАТ "ВТБ Банк", ПАТ "Компанія "РАЙЗ" (первісним боржником) та ПрАТ "Райз-Максимко" (новим боржником) укладено договір №2ВД/2п.б. про заміну боржника у зобов'язанні та переведення боргу, за умовами якого (п. 1.1) ПАТ "Компанія "РАЙЗ" переводить свої зобов'язання за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011, а ПрАТ "Райз-Максимко" замінює останнього у зобов'язанні, і приймає на себе всі обов'язки ПАТ "Компанія "РАЙЗ" по кредитному договору №2ВД від 21.01.2011 з усіма змінами та доповненнями до нього; (п. 2.2.1) ПАТ "Компанія "РАЙЗ" передає, а ПрАТ "Райз-Максимко" бере на себе зобов'язання щодо повернення суми грошових коштів за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011, а саме: 7449800,00 євро кредиту та 502522,65 євро процентів.
9. 03.03.2017 між ТОВ "ФК "Фінгарант" (новим кредитором) та ПАТ "ВТБ Банк" (первісним кредитором) укладено договір №03/03/2017/КБ про відступлення права вимоги грошових зобов'язань за кредитними договорами та прав вимоги за договорами забезпечення, згідно умов якого: (п. 2.2) ПАТ "ВТБ Банк" передало ТОВ "ФК "Фінгарант" своє право вимоги, а останнє набуло право вимоги у розмірі заборгованості, в тому числі і за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011 в сумі 250220337,32 грн (п. 1.1.3), з яких: 198873688,39 грн - за основним боргом, 44665343,82 грн та 23919,03 євро (що за курсом НБУ, встановленим станом на 03.03.2017 становить 681305,11 грн) - за процентами, 6000000,00 грн - за комісіями (пп. 2.2.1); (пп. 3.1.3) право вимоги переходить до нового кредитора з моменту зарахування коштів у розмірі ціни договору на рахунок первісного кредитора. Між первісним кредитором та новим кредитором в день зарахування коштів у розмірі ціни договору складається акт приймання-передачі права вимоги (додаток 2).
10. До заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство додано довідку ПАТ "ВТБ Банк" від 03.03.2017 №1969/1-2, якою підтверджується, що у ПрАТ "Райз-Максимко" перед ПАТ "ВТБ Банк" за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011 наявна заборгованість у сумах, які зазначено у договорі №03/03/2017/КБ про відступлення права вимоги.
11. Також в матеріалах заяви міститься платіжне доручення від 03.03.2017 №1001792811, яким на виконання п. 4.2 договору №03/03/2017/КБ про відступлення права вимоги ТОВ "ФК "Фінгарант" перерахувало на рахунок ПАТ "ВТБ Банк" грошові кошти в розмірі 71500000,00 грн, що складає ціну договору №03/03/2017/КБ про відступлення права вимоги, визначену п. 4.1 цього договору.
12. На виконання вимог п. 5.1 договору №03/03/2017/КБ про відступлення права вимоги сторонами підписано акт приймання-передачі документів від 03.03.2017, тобто 03.03.2017 ТОВ "ФК "Фінгарант" набуло право вимоги до ПрАТ "Райз-Максимко" за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011 у розмірі 250220337,32 грн.
13. З метою забезпечення виконання ПрАТ "Райз-Максимко" взятих на себе зобов'язань за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011, між ТОВ "ФК "Фінгарант" (як кредитором), ТОВ "ТМ "Фаворит" (як поручителем) та ПрАТ "Райз-Максимко" (як боржником) було укладено договір поруки №06-03-2017/1 від 06.03.2017, за умовами якого: (п. 1.1) поручитель поручився перед кредитором за виконання боржником у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011 з урахуванням всіх укладених до нього змін та доповнень (основний договір); (п. 1.2) на момент укладання договору заборгованість боржника за основним договором становить 250220337,32 грн, з яких: заборгованості по тілу кредиту - 198873688,39 грн, заборгованості по відсотках - 44665343,82 грн, заборгованості по відсотках у валюті - 23913,03 євро, заборгованості за комісією - 6000000,00 грн; (п. 1.3) у разі невиконання боржником умов основного договору в строк, поручитель замість боржника погашає суму боргу за кредитом, нараховані відсотки, штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи), а також відшкодовує витрати та збитки за неналежне виконання умов основного договору; (п. 1.4) поручитель надав згоду на зміну умов основного договору без додаткового погодження з ним таких змін щодо, зокрема збільшення обсягу відповідальності поручителя через збільшення зобов'язань боржника під час виконання ним кредитного договору; (п. 2.1) поручитель забезпечує цією порукою виконання зобов'язань боржника за основним договором в повному обсязі та несе солідарну з боржником відповідальність перед кредитором за неналежне виконання боржником забезпеченого зобов'язання.
14. Пунктами 3.1, 3.2 договору поруки сторони встановили, що у разі порушення (невиконання чи неналежного виконання) боржником умов кредитного договору №2ВД від 21.01.2011 у поручителя виникає обов'язок погасити суму боргу за кредитом, нараховані відсотки, штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи) за першою вимогою кредитора протягом 10-ти календарних днів з дня отримання такої вимоги. У випадку порушення судом провадження у справі про банкрутство боржника вважається таким, що вже настав строк виконання зобов'язань за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011, а у поручителя виникає обов'язок негайно погасити суму боргу за кредитом, нараховані відсотки, штрафні санкції, неустойки (пені, штрафи).
15. Пунктом 6.2 договору поруки визначено, що строк дії договору становить 10 років з 06.03.2017 та діє до 06.03.2027, а у разі порушення умов договору поручителем, договір діє до моменту повного виконання поручителем чи боржником взятих на себе зобов'язань.
Стислий виклад ухвали суду першої інстанції та постанови суду апеляційної інстанції
16. Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит"; визнано вимоги кредитора ТОВ "ФК "Фінгарант" у розмірі 318510015,47 грн основного боргу та 24810,00 грн судового збору; введено мораторій на задоволення вимог кредиторів боржника; введено процедуру розпорядження майном боржника; розпорядником майна боржника призначено арбітражного керуючого Плесканку О.В.
17. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2022 скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 та прийнято нове рішення, яким відмовлено у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит".
18. Підставами для скасування ухвали господарського суду першої інстанції було те, що суд апеляційної інстанції вважав, що існувати паралельно дві справи про банкрутство основного боржника (позичальника) і поручителя за одним і тим же зобов'язанням, на відміну від судових рішень із солідарним стягненням та двома відкритими виконавчими провадженнями, не можуть, оскільки можливе припинення таких зобов'язань основним боржником (позичальником) у спосіб визнання ухвалою суду погашеними, постановленої в порядку та на умовах ч. 4 ст. 90 КУзПБ у зв'язку із відсутністю активів у боржника із закриттям провадження у справі, стане наслідком припинення зобов'язань перед поручителем, щодо якого уже будуть здійснені процедурні і безповоротні дії у межах іншої справи про банкрутство.
19. Також в постанові вказано про те, що забезпечений кредитор був через свого представника учасником підготовчого засідання і вказував на неможливість відкриття провадження з підстав визнання боржником боргу, з чого зроблено висновок про те, що ухвала Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 у цій справі підлягає скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.
20. Постановою Верховного Суду від 26.10.2022 постанову Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2022 скасовано, а справу направлено на новий розгляд до Західного апеляційного господарського суду.
21. Верховний Суд дійшов висновку про неправильне застосування у постанові Західного апеляційного господарського суду від 25.05.2022 положень ст. 39 КУзПБ та ч. 5 ст. 559 ЦК України, що призвело до передчасних висновків про необхідність скасування ухвали Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 із прийняттям нового рішення про відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство.
22. Направляючи справу на новий розгляд, Верховний Суд зазначив, що самі посилання забезпеченого кредитора (який не є ініціюючим кредитором) щодо наявності спору про право не є свідченням того, що між ініціюючим кредитором та боржником наявний спір про право щодо вимог такого кредитора, що зокрема підтверджується висновками Верховного Суду про застосування норм права щодо того, що методом встановлення спору про право є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора і свідчить про неправильне застосування судом господарським апеляційної інстанції приписів ст. 39 КУзПБ.
22. Також Верховний Суд зауважив, що відповідно до приписів ч. 5 ст. 559 ЦК України, ліквідація боржника - юридичної особи не припиняє поруку, якщо до дня внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про припинення боржника - юридичної особи кредитор звернувся до суду з позовом до поручителя у зв'язку з порушенням таким боржником зобов'язання, а тому висновок суду апеляційної інстанції про те, що існувати паралельно дві справи про банкрутство основного боржника (позичальника) і поручителя за одним і тим же зобов'язанням, на відміну від судових рішень із солідарним стягненням та двома відкритими виконавчими провадженнями, не можуть, оскільки можливе припинення таких зобов'язань основним боржником (позичальником) у спосіб визнання ухвалою суду погашеними, постановленої в порядку та на умовах ч. 4 ст. 90 КУзПБ у зв'язку із відсутністю активів у боржника із закриттям провадження у справі, стане наслідком припинення зобов'язань перед поручителем, щодо якого уже будуть здійснені процедурні і безповоротні дії у межах іншої справи про банкрутство, прямо суперечить ч. 5 ст. 559 ЦК України, що свідчить про неправильне застосування вказаної норми ЦК України в оскаржуваній постанові суду апеляційної інстанції.
23. Постановою Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 залишено без змін.
24. Постанова мотивована тим, що порука є одним із видів забезпечення виконання зобов'язання і не може існувати як самостійний правочин. Тому, з огляду на похідний характер виникнення зобов'язання за договором поруки, при визначенні кредиторських вимог ТОВ "ФК "Фінгарант" до боржника ТОВ "ТМ "Фаворит" (поручитель за договором поруки №06-03-2017/1 від 06.03.2017 за виконання грошового зобов'язання за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011), господарський суд першої інстанції при визначенні заборгованості правомірно урахував розмір кредиторських вимог ТОВ "ФК "Фінгарант" до ПрАТ "Райз-Максимко" (боржник за кредитним договором №2ВД від 21.01.2011), встановлений ухвалою Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі №910/638/20 про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко".
Стислий виклад вимог касаційної скарги та узагальнення доводів скаржника
25. НБУ (далі - скаржник) звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2023, ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 та прийняти нове рішення, яким відмовити ТОВ "ФК "Фінгарант" у задоволенні заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит".
26. Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначає п. 1 ч. 2 ст. 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України).
27. Так, скаржник вказує, що господарські суди не врахували висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, від 07.12.2021 у справі №908/962/21, від 23.09.2021 у справі №910/866/20, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 18.02.2021 у справі №904/3251/20, від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19, від 13.12.2021 у справі №910/13550/20 щодо застосування приписів абз. 1 ч. 1 та ч. 2 ст. 39, абзаців 1-2 ч. 6 ст. 39 КУзПБ; не враховано висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 20.09.2021 у справі №910/23952/15, від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 щодо застосування приписів абз. 1 ч. 5 ст. 75 ГПК України.
28. Скаржник зазначає, що господарський суд першої інстанції під час розгляду справи в порушення вимог ст.ст. 36, 91 ГПК України не досліджено докази у справі, зокрема, оригінали кредитного договору, та не було враховано висновки Верховного Суду щодо належних доказів у справі, викладених у постановах від 11.07.2018 у справі №904/8549/17, від 27.09.2021 у справі №5026/886/2012, від 08.05.2019 у справі №160/7887/18.
29. Також скаржник вважає, що господарські суди неправильно застосували норми матеріального права, а саме ст.ст. 8, 34, 39, 41 КУзПБ, ст. Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", ст. 41 Закону України "Про Національний банк України", ст. 68 Закону України "Про банки та банківську діяльність", Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління НБУ від 18.06.2003 №254 (щодо наявності грошового зобов'язання та його розміру) та не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, викладених у постановах від 16.02.2021 у справі №911/2042/20, від 18.02.2021 у справі №904/3251/20, від 10.12.2019 у справі №925/698/16, від 22.09.2021 у справі №911/2043/20, від 26.02.2019 у справі №908/710/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17.
30. У касаційній скарзі також вказано, що господарські неправильно застосували ст.ст. 526, 598, 599, 625, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України (стосовно розрахунку заборгованості) та не було враховано висновки Верховного Суду щодо застосування вказаних норм права, викладених у постановах від 04.07.2018 у справі №310/11534/13-ц, від 28.03.2018 у справі №444/9519/12, від 04.02.2020 у справі №912/1120/16.
31. Крім того, скаржник вважає, що господарські суди неправильно застосували ст.ст. 512, 514, 553, 554, 1054 ЦК України, ст. 1 Закону України "Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" (щодо встановлення обставин переведення боргу) та не було враховано висновки Верховного Суду про застосування вказаних норм права, викладених у постановах від 21.01.2019 у справі №909/1411/13, від 13.10.2021 у справі №910/11170/20, від 29.06.2021 у справі №753/20537/18, від 21.07.2021 у справі №334/6972/17, від 20.12.0221 у справі №911/3185/20, від 16.12.2020 у справі №910/9619/19, від 07.04.2021 у справі №910/10514/20, від 13.10.2021 у справі №209/3046/20, від 01.02.2021 у справі №752/14554/15-ц, від 16.02.2022 у справі №201/8309/18; господарські суди попередніх інстанцій при розгляді справи не врахували висновок Верховного Суду, викладений у постановах від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 та від 20.09.2021 у справі №910/23952/15 щодо преюдиційних обставин.
Узагальнений виклад позицій інших учасників справи
32. ТОВ "ФК "Фінгарант" та ТОВ "ТМ "Фаворит" подали відзиви на касаційну скаргу, в яких просять рішення господарських судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін, а касаційну скаргу - без задоволення.
33. У відзивах зазначено, що НБУ помилково посилається на неправильне застосування господарськими судами норм ст. 39 КУзПБ та на неврахування правових висновків Верховного Суду, які з ними пов'язані.
34. ТОВ "ФК "Фінгарант" та ТОВ "ТМ "Фаворит" вважають, що в матеріалах достатньо доказів на підтвердження безспірної заборгованості ТОВ "ТМ "Фаворит" перед ТОВ "ФК "Фінгарант", що згідно з вимогами ст. 39 КУзПБ унеможливлює відмову у відкритті провадження у справі про банкрутство. Розмір заборгованості за кредитним договором (який забезпечено порукою) вже встановлений в ухвалі Господарського суду міста Києва від 12.10.2020 у справі №910/968/20 про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко".
35. ТОВ "ФК "Фінгарант" та ТОВ "ТМ "Фаворит" зауважують, що цитування НБУ правових висновків, які викладені Верховним Судом у постановах від 28.01.2021 у справі №910/4510/20, від 18.02.2021 у справі №904/3251/20, від 23.04.2019 у справі №910/21939/15, від 28.07.2020 у справі №904/2104/19 та від 13.12.2021 у справі №910/13550/20 є недоречними. Їх наявність також є суто формальною і спрямованою на дотримання вимог ГПК України щодо форми касаційної скарги.
36. ТОВ "ФК "Фінгарант" та ТОВ "ТМ "Фаворит" вважають, що НБУ помиляється в тому, що господарськими судами попередніх інстанцій неправильно застосовано норми ст. 75 ГПК України щодо преюдиції. Посилання НБУ на неврахування правових висновків, які викладені у постанові Касаційного господарського суду від 20.09.2021 у справі №910/23952/15 щодо можливості спростування преюдиційних фактів особою, яка не брала участі у справі, та які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 щодо можливості заперечення преюдиційних фактів заставодавцем, оскільки ці правові висновки абсолютно не релевантні до цієї справи та ухвалені у неподібних правовідносинах.
37. У відзивах зазначено, що всі заперечення НБУ щодо наданих доказів ініціюючим кредитором та які викладені НБУ у касаційній скарзі зводяться до необхідності переоцінки доказів.
Оцінка аргументів учасників справи і висновків судів першої та апеляційної інстанцій
38. Предметом касаційного перегляду у цій справі є питання дотримання господарськими судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права під час вирішення питання про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит".
39. КУзПБ встановлює порядок та підстави для здійснення провадження у справі з відновлення платоспроможності боржника - юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи встановлює КУзПБ.
40. Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 8 КУзПБ право на звернення до господарського суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство мають боржник, кредитор. Провадження у справі про банкрутство відкривається господарським судом за заявою боржника також у разі загрози його неплатоспроможності.
41. Положення ст. 1 КУзПБ визначають, що неплатоспроможність - неспроможність боржника виконати після настання встановленого строку грошові зобов'язання перед кредиторами не інакше, як через застосування процедур, передбачених цим Кодексом; грошове зобов'язання - зобов'язання боржника сплатити кредитору певну грошову суму відповідно до цивільно-правового правочину (договору) та на інших підставах, передбачених законодавством України.
42. Частинами 1, 2 ст. 34 КУзПБ унормовано, що заява про відкриття провадження у справі про банкрутство подається кредитором або боржником у письмовій формі та повинна містити зокрема, виклад обставин, що є підставою для звернення до суду; перелік документів, що додаються до заяви, а також відомості про розмір вимог із зазначенням окремо розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає сплаті. До заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство додаються докази сплати судового збору, крім випадків, коли згідно із законом судовий збір не підлягає сплаті; довіреність чи інший документ, що засвідчує повноваження представника, якщо заяву підписано представником; докази авансування винагороди арбітражному керуючому трьох розмірів мінімальної заробітної плати за три місяці виконання повноважень; докази надсилання боржнику копії заяви і доданих до неї документів.
43. Наявність боргу при ініціюванні справи про банкрутство підтверджується доказами у відповідному обсязі, виходячи з правової природи правовідносин між боржником та кредитором.
44. Заявлені у справі про банкрутство грошові вимоги до боржника можуть підтверджуватися первинними документами (угодами, накладними, рахунками, актами виконаних робіт тощо), що свідчать про цивільно-правові відносини сторін та підтверджують заборгованість боржника перед кредитором, або рішенням юрисдикційного органу, до компетенції якого віднесено вирішення такого спору (висновки, викладені у постановах Верховного Суду від 20.06.2019 у справі №915/535/17, від 25.06.2019 у справі №922/116/18, від 15.10.2019 у справі №908/2189/17, від 10.02.2020 у справі №909/146/19, від 27.02.2020 у справі №918/99/19, від 23.09.2021 №910/866/20, від 21.10.2021 у справі №913/479/18, від 02.06.2022 у справі №917/1384/20).
45. Порядок відкриття провадження у справі про банкрутство регламентований ст. 39 КУзПБ.
46. Відповідно до ч.ч. 1-5 ст. 39 КУзПБ перевірка обґрунтованості вимог заявника, а також з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство здійснюються господарським судом у підготовчому засіданні, яке проводиться в порядку, передбаченому цим Кодексом.
47. Системний аналіз ст.ст. 1, 8, 34, 39 КУзПБ свідчить, що правовими підставами для відкриття провадження у справі про банкрутство є: наявність грошового зобов'язання боржника перед кредитором, строк виконання якого сплив на дату звернення кредитора до суду; відсутність між кредитором та боржником спору про право стосовно заявлених вимог; до підготовчого засідання суду вимоги кредитора (кредиторів) боржником у повному обсязі не задоволені.
48. Отже, завданням підготовчого засідання господарського суду у розгляді заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство є перевірка обґрунтованості вимог заявника (заявників) на предмет відповідності таких вимог поняттю "грошового зобов'язання" боржника перед ініціюючим кредитором; встановлення наявності спору про право; встановлення обставин задоволення таких вимог до проведення підготовчого засідання у справі (аналогічний висновок викладено Верховним Судом у постановах від 13.08.2020 у справі №910/4658/20, від 15.10.2020 у справі №922/1174/20, від 22.09.021 у справі №911/2043/20, від 16.09.2020 у справі №911/593/20, від 03.09.2020 у справі №910/16413/19).
49. При цьому, якщо КУзПБ підстави для відкриття провадження у справі про банкрутство прямо не визначені та з'ясовуються судом шляхом встановлення, на підставі доказів у справі, заборон на відкриття провадження у справі про банкрутство, визначених Законом (прямих або непрямих, загальних або спеціальних, тимчасових або не обмежених в часі, умовних або безумовних), то підстави для відмови у відкритті провадження прямо визначені в ч. 6 ст. 39 КУзПБ: - вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; - вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
50. Важливим елементом судового контролю при відкритті провадження у справі про банкрутство є встановлення обґрунтованості кредиторських вимог ініціюючого кредитора, за заявою якого відкривається провадження у справі.
51. Використання формального підходу при розгляді заяви з кредиторськими вимогами та визнання кредиторських вимог без надання правового аналізу поданій заяві з кредиторськими вимогами, підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог створює загрозу визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника і відкриття на підставі такої заборгованості провадження у справі про банкрутство. Наведене порушує права кредиторів у справі про банкрутство з обґрунтованими грошовими вимогами, а також порушує права боржника у справі про банкрутство.
52. Для унеможливлення загрози визнання судом у справі про банкрутство фіктивної кредиторської заборгованості до боржника, суду слід розглядати заяви з кредиторськими вимогами із застосуванням засад змагальності сторін у справі про банкрутство у поєднанні з детальною перевіркою підстав виникнення грошових вимог кредиторів до боржника, їх характеру, розміру та моменту виникнення. У разі виникнення мотивованих сумнівів сторін у справі про банкрутство щодо обґрунтованості кредиторських вимог, на заявника таких кредиторських вимог покладається обов'язок підвищеного стандарту доказування задля забезпечення перевірки господарським судом підстав виникнення таких грошових вимог, їх характеру, встановлення розміру та моменту виникнення цих грошових вимог (постанови Верховного Суду від 07.10.2020 у справі №914/2404/19, від 28.01.2021 у справі №910/4510/20).
53. Сутність підвищеного стандарту доказування у справах про банкрутство полягає, зокрема, в такому: - перевірка обґрунтованості та розміру вимог кредиторів здійснюється судом незалежно від наявності розбіжностей щодо цих вимог між боржником та особами, які мають право заявляти відповідні заперечення, з одного боку, та кредитором, що заявив грошові вимоги до боржника, з іншого боку; - при визнанні вимог кредиторів у справі про банкрутство слід виходити з того, що визнаними можуть бути лише вимоги, щодо яких подано достатні докази наявності та розміру заборгованості; - під час розгляду заяви кредитора з грошовими вимогами до боржника у справі про банкрутство визнання боржником або арбітражним керуючим обставин, якими кредитор обґрунтовує свої вимоги (ч. 1 ст. 75 ГПК України), саме по собі не звільняє іншу сторону від необхідності доведення таких обставин в загальному порядку (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 22.12.2022 у справі №910/14923/20).
54. Верховний Суд у складі суддів палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові від 22.09.2021 у справі №911/2043/20 вчергове наголосив, що з моменту відкриття провадження у справі банкрутство боржник перебуває в особливому правовому режимі, який змінює весь комплекс юридичних правовідносин боржника (аналогічний за змістом правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі №918/420/16 та в низці постанов Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справах про банкрутство).
55. Тому, з огляду на важливі правові наслідки відкриття провадження у справі про банкрутство, які, крім заявника та боржника, стосуються невизначеного кола осіб - потенційних кредиторів боржника, ухваленню відповідного рішення суду має передувати системний аналіз обставин, пов'язаних із правовідносинами, з посиланням на які заявник обґрунтовує свої вимоги до боржника, на підставі поданих доказів. Лише після з'ясування та перевірки таких обставин суд може встановити обґрунтованість вимог кредитора до боржника, а також наявність чи відсутність спору про право у цих правовідносинах, як передумови для відкриття провадження у справі (постанови Верховного Суду від 16.02.2021 у справі №911/2042/20, від 09.05.2023 у справі №911/1755/22, від 31.05.2023 у справі №905/1029/22, від 06.07.2023 у справі №914/1650/22).
56. Отже, звернення кредитора до суду із заявою про відкриття провадження у справі про банкрутство по суті є реалізацією кредитором права на судовий захист власних майнових прав за відсутності належного виконання грошового зобов'язання боржником. У зв'язку з цим, кредитор повинен надати суду докази на підтвердження наявності у нього права, яке підлягає захисту, та навести обставини, що є підставою для звернення до суду.
57. При цьому, на господарський суд покладається обов'язок перевірки обґрунтованості вимог ініціюючого кредитора та з'ясування наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство, що, враховуючи принцип дотримання балансу захисту публічного та приватного інтересів, має здійснюватися судом незалежно від погодження боржником із заявленими вимогами чи, навпаки, пасивної процесуальної поведінки боржника у вигляді неподання ним відзиву на заяву про відкриття відповідного провадження.
58. Заперечення боржника щодо вимог заявника у вигляді позову (предметом якого є оспорення боржником обставин, на яких ґрунтуються вимоги кредитора), який подано до суду до подання заяви кредитора про відкриття провадження у справі про банкрутство беззаперечно свідчить про наявність спору про право, у розумінні положень ч. 6 ст. 39 КУзПБ, правовий висновок про що зроблено Верховним Судом у постанові від 13.08.2020 у справі №910/4658/20 (п. 95).
59. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
60. Верховний Суд зауважує на тому, що обов'язком ініціюючого кредитора є надання суду достатніх належних доказів існування непогашеного грошового зобов'язання боржника перед кредитором з метою виключення у майбутньому розумних сумнівів інших кредиторів боржника в обґрунтованості відкриття провадження у справі про банкрутство.
61. Відповідно до змісту ухвали суду першої інстанції, задовольняючи заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство, суд першої інстанції виходив з того, що матеріалами справи підтверджено наявність у боржника заборгованості перед ініціюючим кредитором, яка виникла на підставі кредитного договору №2ВД від 21.01.2011, договору №03/03/2017/КБ про відступлення права вимоги від 03.03.2017 та договору поруки №06-03-2017/1 від 06.03.2017. Крім того, господарським судом встановлено, що у відзиві на заяву про відкриття провадження у справі про банкрутство зазначено, що боржник повністю визнає заборгованість перед ініціюючим кредитором, а також, що у боржника відсутня можливість погашення такої заборгованості у зв'язку з відсутністю грошових коштів у необхідному розмірі.
62. У цьому зв'язку господарський суд врахував подані документи, пояснення представників сторін і становив наявність у боржника (як поручителя за договором поруки №06-03-2017/1 за виконання боржником ПрАТ "Райз-Максимко" у повному обсязі своїх зобов'язань за кредитним договором №2ВД з урахуванням усіх укладених до нього змін та доповнень) грошового зобов'язання перед ініціюючим кредитором у сумі 318510015,47 грн. Така ж сума грошового зобов'язання ПрАТ "Райз-Максимко" перед ініціюючим кредитором ТОВ "ФК "Фінгарант" встановлена ухвалою Господарського суду м. Києва від 12.10.2020 у справі №910/638/20 про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко".
63. У зв'язку з викладеним, розглянувши заяву ТОВ "ФК "Фінгарант" про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит", перевіривши обґрунтованість вимог заявника, можливість боржника виконати майнові зобов'язання, строк виконання яких настав, господарський суд дійшов висновку про наявність достатніх підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит".
64. З такими ж доводами суду першої інстанції в тому числі погодився суд апеляційної інстанції.
65. У цьому зв'язку господарський суд апеляційної інстанції на виконання вимог ч. 1 ст. 316 ГПК України врахував вказівки Верховного Суду, які викладені у постанові від 26.10.2022 у цій справі про те, що самі посилання забезпеченого кредитора (який не є ініціюючим кредитором) щодо наявності спору про право не є свідченням того, що між ініціюючим кредитором та боржником наявний спір про право щодо вимог такого кредитора, оскільки методом встановлення спору про право є дослідження господарським судом відзиву боржника, заслуховування пояснень представника боржника або дослідження Єдиного державного реєстру судових рішень, відомості з якого є відкритими та загальнодоступними, на предмет наявності на розгляді іншого суду позову боржника до ініціюючого кредитора.
66. Верховний Суд вважає, що у цьому зв'язку господарський суд апеляційної інстанції обґрунтовано врахував правову позицію Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 16.08.2023 у справі №910/23952/15 щодо визначення розміру кредиторських вимог за забезпеченим зобов'язанням та, відповідно, вимог забезпеченого кредитора, які включаються до реєстру вимог кредиторів у справі про банкрутство, і застосував такий підхід щодо визначення розміру кредиторських вимог кредитора до поручителя з огляду на те, що сума вимог кредитора визначена судом у справі про банкрутство основного боржника.
67. Згідно з ч. 1 ст. 553 ЦК України за договором поруки поручитель поручається перед кредитором боржника за виконання ним свого обов'язку. Поручитель відповідає перед кредитором за порушення зобов'язання боржником.
68. У разі порушення боржником зобов'язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя. Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки (ч. 1, ч. 2 ст.554 ЦК України).
69. Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 16.08.2023 у справі №910/23952/15 зауважив, що "господарські суди, з огляду на похідний (акцесорний) характер виникнення зобов'язання, визначаючи розмір кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця (заставодавця), за наявності провадження у справі про банкрутство основного боржника, зобов'язані враховувати розмір кредиторських вимог, визнаних у такій справі про банкрутство основного боржника під час встановлення та визначення розміру кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця. Така вимога зумовлена тим, що розмір зобов'язання майнового поручителя визначається виходячи із дійсних на відповідний момент зобов'язань боржника (позичальника), які існують за основним зобов'язанням (кредитним договором), з урахуванням обсягу забезпечення за умовами забезпечувального договору, що, в свою чергу, зумовлює висновок про те, що розмір пред'явлених кредиторських вимог до боржника - іпотекодавця не може бути більшим за розмір кредиторських вимог, пред'явлених до боржника за основним зобов'язанням".
70. Наведеним спростовуються доводи скаржника про те, ухвала Господарського суду м. Києва від 12.10.2020 у справі №910/638/20 про банкрутство ПрАТ "Райз-Максимко" (за зобов'язаннями саме цього підприємства ТОВ "ТМ "Фаворит" поручилось перед ініціюючим кредитором) не має враховуватися під час визначення кредиторських вимог його поручителя.
71. Щодо доводів НБУ про відсутність у ТОВ "ФК "Фінгарант" права вимоги до ТОВ "ТМ "Фаворит" за договором поруки №06-03-2017/1 від 06.03.2017 у зв'язку із непідписанням договору від 14.10.2014 №4 про внесення змін до кредитного договору №2ВД та договору від 18.08.2015 №5 про внесення змін до кредитного договору №2ВД, то цим обставинам відповідно до вимог ст. 86 ГПК України була надана оцінка господарськими судами попередніх інстанцій та встановлено, що такі доводи НБУ не відповідають дійсності.
72. Також господарські суди відхилили твердження НБУ про пропуск строку звернення до поручителя з вимогою виконати зобов'язання за договором поруки №06-03-2017/1, оскільки згідно з п. 6.2 строк дії договору поруки становить 10 років з 06.03.2017 та діє до 06.03.2027, а в разі порушення умов договору поручителем, договір діє до моменту повного виконання поручителем чи боржником взятих на себе зобов'язань.
73. Скаржник посилається на неврахування господарськими судами правових висновків, які викладені у постанові Касаційного господарського суду від 20.09.2021 у справі №910/23952/15 щодо можливості спростування преюдиційних фактів особою, яка не брала участі у справі та які викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3 щодо можливості заперечення преюдиційних фактів заставодавцем.
74. Ці правові висновки не релевантні до даної справи та прийняті у неподібних правовідносинах.
75. Так у наведених НБУ постановах Верховний Суд вказує, що при розгляді справи про звернення кредитором стягнення на майно заставодавця (іпотекодавця, майнового поручителя) останній може заперечувати проти суми заборгованості за основним зобов'язанням, навіть якщо вона встановлена судовим рішенням у справі за позовом кредитора до боржника та/або поручителя.
76. В той самий час ТОВ "ТМ "Фаворит" як поручитель не заперечує проти наявного розміру заборгованості боржника перед ТОВ "ФК "Фінгарант", у зв'язку з чим посилання НБУ на зазначені правові висновки не можуть слугувати підтвердженням неправильного застосуванням господарськими судами приписів ст. 75 ГПК України та неврахування наведених висновків Верховного Суду.
77. Наведене спростовує доводи касаційної скарги НБУ про наявність підстав для відмови кредитору ТОВ "ФК "Фінгарант" у відкритті провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит".
78. Верховний Суд вважає за необхідне наголосити, що приписами ч. 6 ст. 39 КУзПБ визначено, що господарський суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо: вимоги кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження; вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
79. У касаційній скарзі не наводиться обставин того, що вимоги кредитора (кредиторів) задоволені боржником у повному обсязі до підготовчого засідання суду.
80. Також скаржник не навів у касаційній скарзі обставин того, що вимоги ініціюючого кредитора свідчать про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження. Обставин того, що боржник заперечує проти вимог ініціюючого кредитора не встановлено, про що свідчить зміст оскаржуваних судових рішень.
81. З урахуванням того, що приписами ч. 6 ст. 39 КУПБ визначено тільки дві підстави для відмови у відкритті провадження у справі про банкрутство у підготовчому засіданні, а також зважаючи на те, що відсутні фактичні обставини справи про наявність спору про право, який підлягає вирішенню у порядку позовного провадження щодо вимог ініціюючого кредитора чи наявність обставин задоволення вимог ініціюючого кредитора у повному обсязі, Верховний Суд дійшов висновку про обґрунтованість позиції суду апеляційної інстанції про те, що суд першої інстанції законно і обґрунтовано відкрив провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит".
82. На підставі викладеного, Верховний Суд дійшов висновку про те, що оскаржуваних судових рішеннях правильно застосовано приписи ст. 39 КУзПБ.
83. Саме по собі посилання скаржника на судову практику Верховного Суду не є безумовною підставою для скасування рішення місцевого та апеляційного судів, оскільки релевантність правової позиції під час розгляду окремого спору визначається з урахуванням обставин, представлених доказів, дій та бездіяльності учасників справи тощо.
84. З огляду на зазначене, Верховний Суд відхиляє аргументи скаржника про необґрунтованість та недоведеність обставин щодо заборгованості боржника перед ініціюючим кредитором, оскільки ці аргументи зводяться до переоцінки доказів та встановлених судами обставин справи, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції в силу статті 300 ГПК України, а аргументи касаційної скарги не спростовують висновків судів у відповідній частині.
85. Також Верховний Суд звертає увагу, що в цьому випадку предметом судового розгляду не є визнання правочинів недійсними (у загальному порядку, визначеному положеннями ст.ст. 203, 215 ЦК України, чи в порядку, визначеному положеннями ст. 42 КУзПБ), а вимоги ініціюючого кредитора щодо відкриття провадження у справі про банкрутство. В цьому випадку суд не здійснює розгляд спору по суті (на відміну від категорії спорів, де існує спір про право), а лише досліджує надані докази на предмет їх достатності на підтвердження наявності боргу у боржника та наявності підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство. Водночас доказів наявності спору про право ТОВ "ФК "Фінгарант" та ТОВ "ТМ "Фаворит" скаржником не надано.
86. Верховний Суд погоджується із висновком господарських судів попередніх інстанцій про наявність достатніх та обґрунтованих підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит", оскільки ініціюючий кредитор довів належними і допустимими доказами наявність невиконаного грошового зобов'язання у боржника, розрахунок грошових вимог обґрунтовано з урахуванням фактичних обставин цієї справи, відсутність між боржником і кредитором спору про право.
87. Статтею 204 ЦК України закріплено презумпцію правомірності правочину та ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. Отже, у разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню (такий висновок сформульовано в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №916/5073/15, від 14.11.2018 у справі №2-1383/2010).
88. При цьому, доказів оспорення договорів, на яких грунтуються вимоги ініціюючого кредитора, які б існували на час подання ініціюючим кредитором заяви про відкриття провадження у справі про банкрутство ТОВ "ТМ "Фаворит" судами не встановлено та скаржником не наведено, як і доказів повного або часткового виконання грошового зобов'язання.
89. Враховуючи наведене Верховний Суд вважає правильним висновок господарського суду про те, що на час ініціювання кредитором справи про банкрутство у правовідносинах між боржником та ініціюючим кредитором спору про право на заявлену суму не вбачається.
90. Посилання скаржника на неврахування господарськими судами попередніх інстанцій висновків, викладених у постановах Верховного Суду, на які посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційної скарги, зокрема щодо застосування приписів ст. 39 КУзПБ, не беруться Верховним Судом до уваги, оскільки зазначені висновки зроблені з урахуванням інших фактичних обставин, встановлених судами попередніх інстанцій у кожній конкретній справі, які формують зміст правовідносин і зумовили прийняття відповідного рішення.
91. Верховний Суд звертає увагу, що суд касаційної інстанції не вправі здійснювати переоцінку обставин, з яких виходили суди при вирішенні справи, а повноваження суду касаційної інстанції обмежуються виключно перевіркою дотримання судами норм матеріального та процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та виключно в межах доводів касаційної скарги (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі №925/698/16).
92. Встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів (висновок Великої Палати Верховного Суду у постанові від 16.01.2019 у справі №373/2054/16-ц, згодом підтриманий Верховним Судом у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 17.09.2020 у справі №908/1795/19).
93. Аргументи скаржника стосовно ненадання господарськими судами попередніх інстанцій належної оцінки окремим фактам і доказам, що за своєю суттю зводяться до вимоги про переоцінку встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи, виходять за межі повноважень суду касаційної інстанції.
94. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, Верховний Суд у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду керується висновками, що їх зробив Європейський суд з прав людини у рішенні у справі "Проніна проти України", згідно якого п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.
95. Отже, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
96. У контексті вказаної практики Верховний Суд вважає наведене обґрунтування цієї постанови достатнім, а інші доводи учасників справи не впливають на результат вирішення спору.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
97. Верховний Суд вважає висновок господарських судів попередніх інстанцій про наявність правових підстав для відкриття провадження у справі про банкрутство обґрунтованим. Суди правильно застосували норми процесуального і матеріального права до цих правовідносин сторін.
98. Відповідно до ст. 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.
99. Зважаючи на викладене, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції та ухвали господарської суду першої інстанції, - без змін.
Судові витрати
100. У зв'язку з тим, що Верховний Суд залишає касаційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді касаційної інстанції, покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Касаційну скаргу Національного банку України залишити без задоволення.
2. Постанову Західного апеляційного господарського суду від 16.11.2023 та ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.01.2022 у справі №914/40/22 залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя В. Картере
Судді К. Огороднік
В. Пєсков