Номер провадження: 22-ц/813/1341/24
Справа № 522/3312/20
Головуючий у першій інстанції Свячена Ю. Б.
Доповідач Драгомерецький М. М.
22.02.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді: Драгомерецького М.М.,
суддів колегії: Громіка Р.Д., Сегеди С.М.,
при секретарі: Узун Н.Д.,
за участю: представника ОСОБА_1 - адвоката Орловського Б.М.
та представника ОСОБА_2 - адвоката Єгорова О.С.,
переглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційними скаргами за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орловський Богдан Михайлович та ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Антонова Кристина Вячеславівна на рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калінюка Олега Борисовича про визнання договору дарування недійсним, -
26 лютого 2020 року ОСОБА_3 звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 за участю третьої особи, без самостійних вимог на предмет спору - приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калінюка О.Б. про визнання договору дарування недійсним. В якому просила суд:
-визнати недійсним договір дарування від 30.08.2018, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком Олегом Борисовичем був складений правочин за реєстровим №774, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно був зроблений запис за №27708113 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 відносно відчужуваного об'єкту нерухомості за реєстраційним №1633225051101, щодо предмету відчуження - 2/5 частин від квартири АДРЕСА_1 ;
-визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за законом, як спадкоємиці першої черги спадкування;
-припинити у віндікаційному порядку право власності відповідача ОСОБА_2 відносно 1/5 частини квартири АДРЕСА_1 , отриманої ним на підставі договору дарування від 03.09.2019, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О.Б. за реєстраційним №782, та внести відповідні зміни до запису за №27745322 в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно відносно відчужуваного об'єкту нерухомості за реєстраційним №1633225051101.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_3 , в інтересах якої адвокат Мирковіч В.Ю. зазначив, що на підставі розпорядження органу приватизації - УЖКГ виконкому Одеської міської Ради народних депутатів №72010 від 30.10.1995 двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62,7 кв.м та житловою площею 29,2 кв.м була передана у рівних частках наступним її мешканцям по 1/5 частині кожному: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 (під час судового засідання носила прізвище ОСОБА_7 ), ОСОБА_8 (під час судового засідання носив прізвище, ім'я та по-батькові ОСОБА_2 ).
30 жовтня 1995 року вказаним вище особам було видане Свідоцтво про право власності на житло відносно вказаного вище об'єкту нерухомості.
23 червня 1999 року одна із співвласниць квартири АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_5 померла. Належна їй 1/5 частки від цієї квартири була успадкована її донькою ОСОБА_4 (матір'ю позивачки ОСОБА_3 ).
14 травня 2018 року у ОСОБА_4 стався обширний правосторонній інсульт, внаслідок чого в неї паралізувало ліву сторону тіла. У зв'язку з цією хворобою вона з 14.05.2018 по 29.05.2018 перебувала на стаціонарному лікуванні у Військовому медичному клінічному центрі Південного регіону, звідки була виписана у важкому стані у супроводі доньки для продовження лікування в амбулаторних умовах. Хвора не могла самостійно сісти та ходити, потребувала постійного стороннього нагляду.
22 червня 2018 року стан хворої ОСОБА_4 раптово погіршився і з нею стався повторний інсульт, через що вона з 22.06.2018 по 10.07.2018 перебувала на стаціонарному лікуванні у неврологічному відділенні Одеської обласної клінічної лікарні, звідки була виписана із збереженням стану лівосторонньої паралізації тіла і потребою у сторонньому нагляді. Після виписки із стаціонару у ОСОБА_4 збереглися мовні порушення, внаслідок чого її може розуміти тільки заявниця.
Скориставшись таким хворобливим станом дружини її чоловік ОСОБА_1 за злочинною допомогою приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Калінюка Олега Борисовича 30.08.2018 оформили договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , про що був складений договір.
03 вересня 2018 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 належні йому на підставі свідоцтва про право власності на житло та договору дарування за реєстраційним №774 від 30.08.2018, 3/5частки від квартири АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О.Б. був посвідчений договір дарування.
При посвідченні 30.08.2018 правочину договору дарування відносно 2/5 часток від квартири АДРЕСА_1 , приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк О.Б. не звернув уваги на те, що ОСОБА_4 взагалі не може виразно вимовити ані слова, та не може самостійно писати, у зв'язку з чим замість неї цей договір підписала гр. ОСОБА_9 .
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла. Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тімченко Оксаною Іванівною на підставі заяви ОСОБА_1 відкрита 28 січня 2020 року спадкова справа. Позивачка ОСОБА_3 також прийняла спадщину, яка відкрилася після смерті матері.
На підставі вищевикладених обставин, позивачка ОСОБА_3 просила суд визнати недійсним договір дарування від 30.08.2018, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , оскільки спадкодавиця - її мати ОСОБА_4 внаслідок перенесеного інсульту за своїм фізичним та психічним станом не могла повністю усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, тобто при його укладанні були порушені вимоги п. 2 ч. 1 ст. 3, абзацу другого ч. 3 ст. 6 та ст. 627 ЦК України, внаслідок чого відповідно до ст. 225 ЦК України, позивачка ОСОБА_10 має право оспорити цей договір, оскільки ним порушені її права спадкоємця за законом першої черги спадкування.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 позов не визнали, вказавши, що ОСОБА_4 під час підписання 30.08.2018 договору дарування 2/5 часток від квартири АДРЕСА_1 на користь ОСОБА_1 була психічно здорова та здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, інакше приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк О.Б. не став би посвідчувати цей договір.
Рішенням Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_3 задоволено частково.
Визнано недійсним договір дарування від 30.08.2018, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком Олегом Борисовичем був складений правочин за реєстровим №774, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно був зроблений запис за №27708113 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 відносно відчужуваного об'єкту нерухомості за реєстраційним №1633225051101, щодо предмету відчуження - 2/5 частин від квартири АДРЕСА_1 .
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь ОСОБА_3 судовий збір в сумі 1 737,80 грн та 30 000 грн за надання їй під час розгляду справи професійної правничої допомоги.
Стягнуто з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 солідарно на користь Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської обласної ради вартість експертизи в сумі 23 481 грн, згідно до рахунку №2 від 31.05.20221.
В іншій частині позовних вимог відмовлено.
Не погодившись із вищезазначеним рішенням суду, ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орловський Б.М. та Антонов С.О., в інтересах якого діє адвокат Антонова К.В. звернулись до суду із апеляційними скаргами, в яких просять скасувати рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права.
Позивачка ОСОБА_3 та третя особа, без самостійних вимог на предмет спору - приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк О.Б. в судове засідання до суду апеляційної інстанції не з'явились, про розгляд справи повідомлені належним чином та завчасно.
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності належним чином повідомлених про дату і час судового засідання учасників справи.
Заслухавши суддю-доповідача, представника ОСОБА_1 - адвоката Орловського Б.М. та представника ОСОБА_2 - адвоката Єгорова О.С., які підтримали доводи апеляційних скарг та просили їх задовольнити, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду приходить до наступного висновку.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, можуть бути: договори та інші правочини; інші юридичні факти. Порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту (ст. ст. 11, 15 ЦК України).
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, зокрема у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи. Дотримання цього принципу є гарантією того, що учасник справи, незалежно від рівня фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, має можливість забезпечити захист своїх прав та інтересів.
Крім того, частиною 1 ст. 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
Частиною першою статті 202 ЦК України передбачено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Така дія повинна бути правомірною, а її неправомірність є підставою для визнання правочину недійсним.
Недійсність договору як приватно-правова категорія, покликана не допускати або присікати порушення приватних прав та інтересів або ж їх відновлювати. До правових наслідків недійсності правочину належить те, що він не створює юридичних наслідків. Тобто, правовим наслідком недійсності договору є по своїй суті «нівелювання» правового результату породженого таким договором (тобто вважається, що не відбулося переходу/набуття/зміни/ встановлення/припинення прав взагалі).
Тлумачення статей 215, 216 ЦК України свідчить, що для визнання судом оспорюваного правочину недійсним необхідним є: пред'явлення позову однією із сторін правочину або іншою заінтересованою особою; наявність підстав для оспорення правочину; встановлення, чи порушується (не визнається або оспорюється) суб'єктивне цивільне право або інтерес особи, яка звернулася до суду. Як наявність підстав для визнання оспорюваного правочину недійсним, так і порушення суб'єктивного цивільного права або інтересу особи, яка звернулася до суду, має встановлюватися саме на момент вчинення оспорюваного правочину.
Правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України).
Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Відповідно до статті 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність. Договір, що встановлює обов'язок обдаровуваного вчинити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру, не є договором дарування.
Виходячи зі змісту статей 203, 717 ЦК України, договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повну уяву не лише про предмет договору, а й досягли згоди про всі його істотні умови.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 17 травня 2022 року у справі №208/9102/15-ц (провадження №61-21308св21) зазначено: «правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені (частина перша статті 225 ЦК України). Правила статті 225 ЦК України поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі статті 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними»; «правила статті 225 ЦК України поширюються на ті випадки, коли фізичну особу не визнано недієздатною, однак у момент вчинення правочину особа перебувала у такому стані, коли вона не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо). Тобто, для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними. Для визначення наявності такого стану на момент укладення правочину суд відповідно до пункту 2 частини першої статті 145 ЦПК України 2004 року (пункт 2 частини першої статті 105 ЦПК України) зобов'язаний призначити судово-психіатричну експертизу за клопотанням хоча б однієї зі сторін. Справи про визнання правочину недійсним із цих підстав вирішуються з урахуванням як висновку судово-психіатричної експертизи, так і інших доказів відповідно до статті 212 ЦПК України 2004 року (стаття 89 ЦПК України). Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину. Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними. Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях. Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними».
Так, матеріалами справи встановлено, що на підставі розпорядження органу приватизації - УЖКГ виконкому Одеської міської ради народних депутатів №72010 від 30.10.1995 двокімнатна квартира АДРЕСА_1 загальною площею 62,7 кв.м та житловою площею 29,2 кв.м була передана у рівних частках наступним її мешканцям по 1/5 частині кожному: ОСОБА_5 , ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , ОСОБА_6 , ОСОБА_8 . 30 жовтня 1995 року видане Свідоцтво про право власності на житло відносно вказаного вище об'єкту нерухомості.
23 червня 1999 року одна із співвласниць квартири АДРЕСА_1 , а саме ОСОБА_5 померла. Належна їй 1/5 частку від цієї квартири була успадкована її донькою ОСОБА_4 .
30 серпня 2018 року укладено договір дарування, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , який посвідчений приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О.Б. за реєстровим № 774, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно був зроблений запис за № 27708113 про реєстрацію права власності ОСОБА_1 відносно відчужуваного об'єкту нерухомості за реєстраційним № 1633225051101.
03 вересня 2018 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 належні йому на підставі свідоцтва про право власності на житло та договору дарування за реєстраційним № 774 від 30.08.2018, 3/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О.Б. за реєстраційним №782 був посвідчений договір дарування, на підставі якого в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на нерухоме майно був зроблений запис за №27745322 про реєстрацію права власності ОСОБА_2 відносно відчужуваного об'єкту нерухомості за реєстраційним №1633225051101.
ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, про що в Одеському міському відділі державної реєстрації актів цивільного стану Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) 13.01.2020 складено відповідний актовий запис за №454 та видане свідоцтво про смерть серії НОМЕР_1 . Після смерті ОСОБА_4 приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Тімченко О.І. на підставі заяви ОСОБА_1 відкрита 28.01.2020 спадкова справа.
Звертаючись до суду із позовом про визнання недійсним договір дарування від 30.08.2018, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , про що приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком Олегом Борисовичем був складений правочин за реєстровим №774, позивачка ОСОБА_3 вказала, що спадкодавиця ОСОБА_4 , внаслідок перенесеного інсульту за своїм фізичним та психічним станом, в момент укладання спірного договору дарування, не могла усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Для визнання правочину недійсним необхідна наявність факту, що особа саме у момент укладення договору не усвідомлювала значення своїх дій та не могла керувати ними.
Для встановлення психічного стану спадкодавця в момент складання заповіту (укладення спадкового договору), який давав би підставу припустити, що особа не розуміла значення своїх дій і (або) не могла керувати ними на момент складання заповіту, суд призначає посмертну судово-психіатричну експертизу.
Психічний стан особи може бути підтверджений саме судово-психіатричною експертизою, яка і є допустимим доказом у встановленні спірних обставин.
Висновок такої експертизи має стосуватися стану особи саме на момент вчинення правочину.
Висновок про тимчасову недієздатність учасника такого правочину слід робити, перш за все, на основі доказів, які свідчать про внутрішній, психічний стан особи в момент вчинення правочину. Хоча висновок експертизи в такій справі є лише одним із доказів у справі і йому слід давати належну оцінку в сукупності з іншими доказами. будь-які зовнішні обставини (показання свідків про поведінку особи тощо) мають лише побічне значення для встановлення того, чи була здатною особа в конкретний момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Висновок експертизи має бути категоричним та не може ґрунтуватись на припущеннях.
Тлумачення наведених норм права дає підстави для висновку, що для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, може бути лише абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 11 листопада 2019 року в справі №496/4851/14-ц (провадження №61-7835сво19), від 16 лютого 2022 року у справі №755/16032/15-ц (провадження №61-18092св21), від 08 квітня 2022 року у справі №554/7289/19 (провадження №61-13635св21).
Ухвалою Приморського районного суду м. Одеси від 21 січня 2021 року задоволено клопотання ОСОБА_3 про призначення посмертної комплексної судової медико-психіатричної експертизи. Призначити по справі посмертну комплексну судову медико-психіатричну експертизу відносно ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , на вирішення поставлено питання:
1. Чи могла ОСОБА_4 станом на 30 серпня 2018 року при відчуженні належних їй 2/5 часток від квартири АДРЕСА_1 повністю усвідомлювати значення своїх дій та керуватись ними.
Проведення експертизи доручено Комунальному підприємстві Одеської обласної ради «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я».
Згідно Висновку судово-психіатричного експерта №718 від 30.12.2021, комісія експертів-психіатрів Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської міської ради, дійшла до висновків про те: «що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період часу який відноситься до укладання і підписання договору дарування від 30.08.2018 страждала на хронічний, стійкий психічний розлад у вигляді «Органічного розпаду особистості судинного ґенезу. Виражений психоорганічний синдром, апатичний варіант» (що відповідає діагностичним критеріям рубрики Р07.9 за Міжнародною класифікацією хвороб 10-го перегляду).
За своїм психічним станом ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , в період часу який відноситься до укладання і підписання договору дарування від 30.08.2018, була абсолютно не здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними» (т. 2 а.с. 206-210).
Таким чином, встановивши, що ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_4 , в момент укладання договору дарування від 30.08.2018, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , посвідченим приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Калінюком О.Б., була абсолютно не здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого та справедливого висновку про визнання такого договору недійсним.
Зміст апеляційних скарг фактично зводиться до непогодження із Висновком судово-психіатричного експерта №718 від 30.12.2021, експертів-психіатрів Комунального некомерційного підприємства «Одеський обласний медичний центр психічного здоров'я» Одеської міської ради. Так відповідачі вказують, що ОСОБА_4 дійсно мала захворювання, а саме захворювання серцево-судинної системи, однак не пов'язані із психічними розладами, а тому вона в повній мірі усвідомлювала значення своїх дій, в тому числі 30 серпня 2018 року під час укладання договору дарування, однак, такі твердження є суб'єктивною думкою відповідачів, припущеннями.
Окрім того, апеляційний суд бере до уваги також, те, що згідно змісту договору дарування від 30.08.2018, у зв'язку із похилим віком, хворобою та тяжким станом здоров'я ОСОБА_4 , за її дорученням текст договору підписано іншою особою - ОСОБА_9 , що підтверджує висновки викладені експертами у Висновку судово-психіатричного експерта №718 від 30.12.2021, про наявність в ОСОБА_4 тяжкого стану, який проявляється відсутність мови та повної відсутності продуктивного контакту, що повністю позбавляє її можливості сприймати події і обставини укладання угоди.
Щодо доводів відповідачів відносно того, що судом першої інстанції не було враховано те, що приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Калінюк О.Б., який посвідчував договір дарування від 30.08.2018, не мав жодних сумнівів щодо дієздатності ОСОБА_4 чи порушення її свідомості, слід зазначити наступне.
За обставинами даної справи, позивачка обґрунтовує свої вимоги посилаючись при цьому на положення ст. 225 ЦК України, за змістом якої правочин, недійсність якого просить встановити особа, вчинений дієздатною фізичною особою, однак в момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними. При цьому, при здійсненні відповідної нотаріальної дії нотаріус лише перевіряє обсяг цивільної дієздатності особи в момент укладення відповідного правочину. Оцінка психоемоційного стану, поведінки особи тощо не належить до обсягу повноважень та компетенції нотаріуса, який, в тому числі, не володіє спеціальною кваліфікацією щодо надання відповідного висновку за проведеною оцінкою. А отже доводи апеляційних скарг в цій частині судом відхиляються.
Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції, перевіривши вимоги позовної заяви, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності та надавши їм належну оцінку у відповідності до вимог ст. ст. 12, 80-89 ЦПК України, дійшов обґрунтованого, законного та справедливого висновку про визнання недійсним договору дарування від 30.08.2018, за яким ОСОБА_4 подарувала ОСОБА_1 належні їй 2/5 частки від квартири АДРЕСА_1 , оскільки ОСОБА_4 була абсолютно не здатною усвідомлювати значення своїх дій та керувати ними.
Окрім того, апеляційний суд погоджується із твердженням апеляційної скарги про те, що сума стягнутих з відповідачів витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн завищена і не обґрунтована належними доказами, з огляду на наступне.
Положеннями ст. 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. У випадках, передбачених законом, ця допомога надається безоплатно. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
За змістом статті 15 ЦПК України учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.
Разом із тим, чинне цивільно-процесуальне законодавство визначило критерії, які слід застосовувати при визначенні розміру витрат на правничу допомогу.
Згідно положень частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:
1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);
2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);
3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;
4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Обов'язок доведення не співмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п'ята та шоста статті 137 ЦПК України).
Відповідно до частини першої та другої статті 134 ЦПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести в зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес.
Частиною восьмою статті 141 ЦПК України встановлено, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність») або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16 (провадження №11-562ас18) зазначено, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат».
У постанові Верховного Суду від 30 вересня 2020 року у справі №379/1418/18 (провадження №61-9124св20) вказано, що «склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та інше), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Отже, якщо стороною буде документально доведено, що нею понесено витрати на правову допомогу, а саме: надано договір на правову допомогу, акт приймання-передачі наданих послуг, платіжні документи про оплату таких послуг, розрахунок таких витрат, то у суду відсутні підстави для відмови у стягненні таких витрат стороні, на користь якої ухвалено судове рішення».
У постанові Верховного Суду від 23 листопада 2020 року у справі №638/7748/18 (провадження №61-13573св19) зазначено, що «інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої допомоги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу».
Апеляційним судом встановлено, що на підтвердження здійснених позивачем витрат на професійну правничу допомогу надано лише свідоцтво про право на зайняття адвокатською діяльністю та довіреність на ведення справ, в тому числі в судах та попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат по справі.
Проте, представник позивача не надав суду розрахунків витрат, інших документів, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростовувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.
У зв'язку із вищевикладеним, апеляційний суд приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_3 в частині стягнення з відповідачів судових витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 30 000 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374 ч. 1 п. 2, 376, 382-384 ЦПК України, Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якого діє адвокат Антонова Кристина Вячеславівна залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Орловський Богдан Михайлович задовольнити частково.
Рішення Приморського районного суду м. Одеси від 01 березня 2023 року в частині стягнення з ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , солідарно на користь ОСОБА_3 судових витрат на правову допомогу в розмірі 30'000 грн - скасувати, та в цій частині позовних вимог відмовити.
В решті рішення суду першої інстанції залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено: 11 березня 2024 року.
Судді Одеського апеляційного суду: М.М. Драгомерецький
Р.Д. Громік
С.М. Сегеда