11 березня 2024 року м. Кропивницький Справа № 340/7017/23
Кіровоградський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Казанчук Г.П., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження клопотання відповідача у адміністративній справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною, а також зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Дубовенко Вікторію Ігорівну, звернулась з позовною заявою до військової частини НОМЕР_1 , з урахуванням уточненої позовної заяви (а.с.118-119), у якій просила суд:
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 компенсації за додаткову відпустку як одинокій матері за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) за невикористані дні додаткової відпустки як одинокій матері за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки за 90 днів виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2010 року по 01.01.2012 року, з 16.10.2014 року по 23.02.2022 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) індексацію грошового забезпечення за період з 29.12.2010 року по 01.01.2012 року, з 16.10.2014 року по 23.02.2022 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та здійснити виплату з урахуванням виплаченої суми;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 23.02.2022 року без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2019, 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р. з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошове забезпечення за період з 01.01.2019 року по 23.02.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2019, 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р. з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразових виплат - грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020, 2021, 2022 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразової допомоги при звільненні виходячи із грошового забезпечення без використання відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2019, 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022р. та відповідного тарифного коефіцієнту;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) одноразові виплати - грошову допомогу на оздоровлення за 2019, 2020, 2021, 2022 роки; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразової допомоги при звільненні виходячи із грошового забезпечення з використання відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2019, 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022р. та відповідного тарифного коефіцієнту з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів;
- визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2011, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 (ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_3 ) грошову допомогу на оздоровлення за 2011, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889;
- покласти на Відповідача всі витрати по справі, в тому числі витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог представник позивача вказує, що ОСОБА_1 проходила військову служби у військовій частині НОМЕР_1 з 29.12.2010 по 23.02.2022 року, з якої наказом командира військової частини НОМЕР_1 №42 звільнена у запас. Станом на день прийняття наказу про виключення зі списків особового складу військовою частиною не проведено розрахунків при звільненні та не повідомлено про нараховані суми, належні ОСОБА_1 , при звільненні. У подальшому 07.03.2022, 21.03.2022, 12.05.2022 та 03.11.2022 були проведені виплати грошового забезпечення, при цьому не були нараховані та виплачені компенсація за дні невикористаної додаткової відпустки як одинокій матері, індексація грошового забезпечення за період з 29.12.2010 року по 23.02.2022 року, грошове забезпечення без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи за відповідним законом України про державний бюджет України станом на 01.01.2019р., 01.01.2020р., 01.01.2021р., 01.01.2022р., у зв'язку із чим, нарахування і виплата одноразових виплат - допомоги на оздоровлення за 2019 - 2022 роки, грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки та додаткової відпустки як одинокій матері, одноразової допомоги при звільненні здійснено із застосуванням неправильної розрахункової величини, тобто в меншому розмірі. Крім того, допомога на оздоровлення у 2015-2022 роках була виплачена без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Позивач зверталась до позивача із заявою про надання інформації про розмір належних при звільненні виплат, але відповідні не отримала. Вказане стало підставою для звернення до суду.
Ухвалою судді від 28.08.2023 року позовна заява залишена без руху.
Ухвалою судді від 10.10.2023 року у справі відкрито провадження та вирішено проводити розгляд за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін. Сторонам встановлено процесуальний строк подання заяв по суті справи.
Військовою частиною НОМЕР_1 (надалі - відповідач) подано відзив на позов та відзив на уточнений позов у яких зазначено про заперечення щодо позовних вимог, оскільки ОСОБА_1 при звільненні її з військової служби були виплачені усі належні їй виплати та компенсації.
Дослідивши зміст заяв по суті справи та докази, подані сторонами, суд, -
ОСОБА_2 проходила військову службу у військовій частині НОМЕР_1 з 29.12.2010 року по 23.02.2022 року.
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) № 42 від 23.02.2022 року старшого солдата ОСОБА_1 , комірника складів роти матеріального забезпечення, ВОС -212135А, звільнену наказом командира 11 окремої бригади армійської авіації "Херсон" (по особовому складу) від 23 лютого 2022 року № 6-РС з військової служби у запас відповідно до пункту другого частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу, за пунктом "і" (через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу) військовослужбовці-жінки які мають дитину (дітей) віком до 18 років), вважати, що справи та посаду здала, 23 лютого 2022 року виключити зі списків особового складу частини, з усіх видів грошового забезпечення та направити для зарахування на військовий облік до четвертого відділу Голованського районного територіального центру комплектування та соціальної підтримки смт. Вільшанка (а.с.20).
07.03.2022 року та 21.03.2022 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти у розмірі 12409,76 грн. та 17480,78 грн. - суми допомоги на оздоровлення та компенсації за відпустку та грошового забезпечення за лютий 2022 року.
12.05.2022 року та 03.11.2022 року на розрахунковий рахунок ОСОБА_1 надійшли кошти у розмірі 79448,94 грн. (сума одноразової допомоги при звільненні з відрахуванням податків 14665,24 * 50 * 11 років календарної служби = 80658,82 грн.) та 3408,80 грн. (сума компенсації за піднайом житла за січень та лютий 2022 року).
Водночас, представник позивача стверджує, що військовою частиною НОМЕР_1 виплачені не усі суми належного грошового забезпечення.
Отже, наявність протиправної бездіяльності щодо не нарахування та не виплати при звільненні усього належного грошового забезпечення, є предметом спору, переданого на вирішення адміністративного суду.
Згідно статті 1-2 Закону України від 20.12.1991 №2011-ХІІ ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' (надалі Закон №2011-ХІІ) військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
Частинами 2, 3 статті 9 Закону №2011-ХІІ визначено, що до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
У відповідності до абзаців першого та третього пункту 242 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженого Указом Президента України від 10.12.2008 № 1153/2008, після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) військового комісаріату за вибраним місцем проживання.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
1. Стосовно визнання протиправною бездіяльність не нарахування та невиплати компенсації за додаткову відпустку як одинокій матері за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки та зобов'язання нарахувати та виплатити компенсації за 90 днів виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби, суд зазначає наступне.
Позивач вказує, що вона є одинокою матір'ю та самостійно виховує доньку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.21), а відтак мала право на додаткову відпустку як одинока матір. Як на думку позивача, відповідачем протиправно не здійснено нарахування та виплату їй компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як одинокій матері за 2014, 2015, 2016, 2017, 2018, 2019, 2020, 2021, 2022 роки.
Абзацом третім пункту 14 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ передбачено, що у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей.
Відповідно до статті 19 Закону України ''Про відпустки'' одному з батьків, які мають двох або більше дітей віком до 15 років, або дитину з інвалідністю, або які усиновили дитину, матері (батьку) особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, одинокій матері, батьку дитини або особи з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, який виховує їх без матері (у тому числі у разі тривалого перебування матері в лікувальному закладі), а також особі, яка взяла під опіку дитину або особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи, чи одному із прийомних батьків надається щорічно додаткова оплачувана відпустка тривалістю 10 календарних днів без урахування святкових і неробочих днів (стаття 73 Кодексу законів про працю України).
Вказана норма статті протягом 2014 - 2022 років декілька разів змінювалась, проте, право на додаткову відпустку одинокій матері не зазнало змін.
При цьому, суд відхиляє доводи відповідача щодо неможливості надання додаткової відпустки під час особливого періоду, оскільки вони знаходяться поза межами правового поля.
За наданими позивачем матеріалів до позовної заяви, вбачається, що вона у період проходження військової служби була матір'ю однієї дитини, зокрема, це підтверджується Витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народженням із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (а.с.14).
На законодавчому рівні не визначено, водночас 06 листопада 1992 року поняття ''одинокої матері'' було визначено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 9 ''Про практику розгляду судами трудових спорів''. Згідно з пунктом 9 цієї постанови одинокою матір'ю слід вважати жінку, яка не перебуває у шлюбі та у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдову; іншу жінку, яка виховує та утримує дитину сама.
За цим визначенням для визнання статусу ''одинокої матері'' було необхідно встановити дві ознаки: вона і виховує дитину, і сам її утримує.
Дане роз'яснення було зроблено у зв'язку із змінами, внесеними до законодавства про працю, станом на 1992 рік та з метою усунення недоліків при розгляді трудових спорів, що має враховуватися судами при розгляді справ про звільнення за пунктом 2 статті 36 КЗпП України зазначеної категорії жінок, звільнення яких провадиться з обов'язковим працевлаштуванням.
Разом з тим, відповідно до статей 181-183 Закону України ''Про державну допомогу сім'ям з дітьми'' одинокою матір'ю є особа, яка не перебуває у шлюбі з батьком дитини, виховує дитину без батька. Цей статус за одинокою матір'ю зберігається і у тому разі, коли вона уклала шлюб не з батьком дитини за умов, якщо діти не були усиновлені чоловіком (дружиною).
Отже, право на додаткову соціальну відпустку мають такі одинокі матері: жінка, яка не перебуває у шлюбі і у свідоцтві про народження дитини якої відсутній запис про батька дитини або запис про батька зроблено у встановленому порядку за вказівкою матері; вдова; жінка, яка виховує дитину без батька.
Додатково, необхідно наголосити, що виховання дитини це обов'язок обох батьків. Соціальна відпустка щодо компенсації за яку заявлено позов направлена на забезпечення можливості батьком (матір'ю) дитини виконати свій обов'язок по належному вихованню дитини, забезпечити від того з батьків, який займається вихованням дитини мінімальний достатній рівень уваги, який необхідний такій дитині для її гармонійного розвитку.
Представник позивача стверджує, що є одинокою матір'ю, що як вона вважає, було достеменно відомо відповідача і доводиться копією свідоцтва про народження її дитини, а також змістом її анкети.
Суд акцентує увагу, що предметом цього спору є наявність бездіяльності відповідача щодо невиплати компенсації за невикористану додаткову відпустку, тобто така бездіяльність мала існувати на день звільнення позивача з військової служби 23 лютого 2022 року. При цьому, не є спірним право позивачки на додаткову відпустку як одинокої матері, тобто суд погоджується із тим, що статус одинокої матері є беззаперечною підставою для отримання додаткової відпустки.
Водночас, позивач зазначає, що мала право на додаткову відпустку протягом 2014 - 2022 років, та не використавши таку відпустку, при звільненні з військової служби мала право на її компенсацію.
Згідно копії свідоцтва про народження ''повторного'' Серія НОМЕР_4 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у графі ''батько'' вказаний ОСОБА_4 (а.с.21).
Частиною 1 статті 135 Сімейного кодексу України визначено, що при народженні дитини у матері, яка не перебуває у шлюбі, у випадках, коли немає спільної заяви батьків, заяви батька або рішення суду, запис про батька дитини у Книзі реєстрації народжень провадиться за прізвищем та громадянством матері, а ім'я та по батькові батька дитини записуються за її вказівкою.
Представник позивача надала Витяг з Державного реєстру актів цивільного стану громадян про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до частини першої статті 135 Сімейного кодексу України (а.с.14), у якому вказано, що відомості стосовно батька записані за вказівкою матері.
Але, доказів того, що такий Витяг було надано позивачем до військової частини, позивач суду не надав, наполягаючи на тому, що такий Витяг надавався.
Суд витребував у відповідача особову справу ОСОБА_3 .
Дослідивши матеріали особової справи ОСОБА_3 (а.с.210-272), суд констатує про відсутність Витягу з Державного реєстру актів цивільного стажу про державну реєстрацію народження із зазначенням відомостей про батька відповідно до ч.2 ст.135 СК України. Крім того, досліджуючи автобіографії позивача, які наявні у матеріалах особової справи, суд констатує про відсутність надання позивачем інформацію про те, що вона маю статус одинокої матері.
Зазначення позивачем в автобіографії у 2015 році, що вона незаміжня, жодним чином не може свідчить про обізнаність відповідача, що позивач є одинокою матір'ю чи матір'ю одиначкою доньки ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У матеріалах судової справи та, як стверджує відповідач, в особовій справі ОСОБА_1 відсутні документи визначені нормами чинного законодавства, які б підтверджували статус позивача, як одинокої матері, а тому правові підстави для надання такої відпустки та виплати їй компенсації, як одинокій матері у відповідача, при звільненні позивача, були відсутні. Позивач протягом перебування на службі у військовій частині НОМЕР_1 жодних документів на підтвердження статусу одинокої матері не надавала та жодного разу не зверталась із заявами або рапортами про надання їй додаткової соціальної відпустки, як одинокій матері.
Суд відзначає, що чинне законодавство не містить конкретного переліку документів, які слід пред'явити матері, що виховує дитину без батька, для отримання додаткової соціальної відпустки. Тому для підтвердження права на зазначену відпустку в цьому випадку роботодавцю має бути пред'явлений будь-який офіційно складений, оформлений та засвідчений в установленому порядку документ, в якому з достатньою достовірністю підтверджується відсутність участі батька у вихованні дитини.
У постанові Верховного Суду від 21 грудня 2020 року у справі №520/2226/19 колегія суддів Верховного Суду звернула увагу, що обов'язок оформлення таких документів лягає на працівника, а не на роботодавця.
Жодного документу для підтвердження свого статусу одинокої матері позивачка під час проходження військової служби позивач не надавала, із заявою/рапором про надання такої відпустки не зверталася. Більш того, відсутня заява позивача про надання компенсації за не отриману додаткову відпустку одночасно із рапортом про звільнення з військової служби.
На вимогу суду, відповідач надав письмові пояснення у яких зазначено про те, що ОСОБА_1 з рапортами/заявами до командування військової частини НОМЕР_1 щодо наявності у неї соціальної пільги, пов'язаної із статусом одинокої матері не зверталась (а.с.204).
Отже, позивачем не надано беззаперечних, однозначних та достовірних доказів обізнаності відповідачем, на час звільнення її звільнення, статусу одинокої матері.
Відповідач, як бюджетна організації, не зобов'язаний відшуковувати інформацію про наявність соціальних пільг у військовослужбовця, для того, щоб здійснити відповідні нарахування. Про наявність певних пільг військовослужбовець зобов'язаний донести до військової частини, а потім вимагати надання таких пільг чи компенсацій за соціальну додаткову відпустку.
Таким чином, суд акцентує увагу, що станом на час звільнення позивача, військова частина НОМЕР_1 не мала жодних правових підстав для нарахування та виплати їй компенсації за невикористану соціальну відпустку, як одинокій матері, а відтак не мала обов'язку здійснити відповідні нарахування при звільненні позивача з військової служби.
За наведених обставин, у задоволенні позову в цій частині слід відмовити.
2. Стосовно позовних вимог щодо не нарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 29.12.2010 року по 01.01.2012 року, з 16.10.2014 року по 23.02.2022 року з урахуванням січня 2008 року та березня 2018 року як базових місяців та зобов'язання здійснити такі нарахування, суд зазначає наступне.
Відповідач у відзиві на позов вказав про незрозумілість позовних вимог щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 16.10.2014 по 31.12.2015, оскільки відповідно до карток особового рахунку військовослужбовця (а.с.147) вбачається, що позивачу нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення відповідно до вимог законодавства.
Щодо нарахування та виплати індексації грошового забезпечення в період з 16.10.2014 по 31.12.2015.
Відповідач вказав що у період з 29.12.2010 по 31.12.2011 та з 16.10.2014 по 31.12.2015 відповідно до карток особового рахунку позивача вбачається, що їй нараховувалася та виплачувалася індексація грошового забезпечення відповідно до вимог законодавства.
Представник позивача зазначає про те, що індексація грошового забезпечення має відбуватись із обрахунку базового місяця січень 2008 року.
У період з 01.01.2016 по 28.02.2018 індексація грошового забезпечення не виплачувалась позивачу, оскільки, як вказав відповідач, з 01 січня 2016 року грошове забезпечення військовослужбовцям відповідно до протокольного рішення Кабінету Міністрів України від 20 січня 2016 року №3 було значно збільшено за рахунок збільшення розмірів їх преміювання. Проведення індексації перебуває у прямій залежності від фінансових ресурсів відповідних бюджетів та не може виходити за їх межі. Згідно розрахунку фонду грошового забезпечення в/ч НОМЕР_1 на 2016 рік, розрахунку фонду грошового забезпечення в/ч НОМЕР_1 на 2017 рік, що затверджені розпорядником коштів вищого рівня, не передбачено асигнувань для проведення індексації грошового забезпечення. Відтак, відповідач стверджує про відсутність фінансових ресурсів для виплати індексації позивачу за період з 01.01.2016 по 28.02.2018 року.
Отже, за період з 29.12.2010 по 31.12.2015 наявний спір стосовно виплати індексації у меншому розмірі (без застосування базового місяця - січень 2008), а у період з 01.01.2016 по 23.02.2022 - наявний спір щодо не нарахування індексації.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України від 03.07.1991 №1282-ХІІ "Про індексацію грошових доходів населення" (далі - Закон №1282-ХІІ).
За визначенням, наведеним у статті 1 цього Закону, індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Статтею 2 Закону №1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Так, правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 №1078 (надалі Порядок №1078).
Вказаний Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення і поширюється на підприємства, установи та організації незалежно від форми власності і господарювання, а також на фізичних осіб, що використовують працю найманих працівників.
Згідно з пунктом 1-1 Порядку №1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. №491-IV "Про внесення змін до Закону України "Про індексацію грошових доходів населення".
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до пункту 2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно пункту 4 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Оплата праці, у тому числі працюючим пенсіонерам, грошове забезпечення, розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю, що надається залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії індексуються у межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства.
Пунктом 5 Порядку №1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
У пункті 10-2 Порядку №1078 визначено, що для працівників, яких переведено на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі або організації, а також переведено на роботу на інше підприємство, в установу або організацію або в іншу місцевість та у зв'язку із змінами в організації виробництва і праці у разі продовження такими працівниками роботи, для новоприйнятих працівників, а також для працівників, які використали відпустку для догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку та відпустку без збереження заробітної плати, передбачені законодавством про відпустки, обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення тарифної ставки (окладу), за посадою, яку займає працівник.
Отже, на підприємства, установи, організації, незалежно від форм власності, покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації. При цьому, базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
Пунктом 1 Постанови №1013 встановлено у межах видатків на оплату праці, затверджених у кошторисах установ, закладів та організацій, у тому числі за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, надбавок, доплат, премій, посадові оклади (тарифні ставки, ставки заробітної плати) працівників підвищуються відповідно до збільшення розміру посадового окладу працівника 1 тарифного розряду Єдиної тарифної сітки розрядів і коефіцієнтів з оплати праці працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2002 р. N 1298 (Офіційний вісник України, 2002 р., N 36, ст. 1699), з встановленням з 1 грудня 2015 р. у штатному розписі посадових окладів (тарифних ставок, ставок заробітної плати) працівників установ, закладів та організацій окремих галузей бюджетної сфери у таких розмірах.
Спеціальним нормативно-правовим актом, яким визначений розмір грошового забезпечення позивача у спірному періоді була Постанова Кабінету Міністрів України від 7 листопада 2007 р. N 1294 ''Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб'' (надалі Постанова №1294).
Підвищення посадових окладів відбулось згідно Постанови №1294 у січні 2008 року.
За таких обставин суд дійшов висновку про протиправні дії відповідача стосовно невиплати індексації грошового забезпечення позивачу в період з 29.12.2010 по 31.12.2011 та з 16.10.2014 по 28.02.2018, обраховану із застосуванням базового місяця - січень 2008 року.
Щодо позовних вимог, які стосуються не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.03.2018 по 28.02.2022, суд зазначає таке.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Згідно з постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", яка набрала чинності 01 березня 2018 року, затверджено нові збільшені схеми тарифних розрядів та ставок за посадами та тарифні сітки розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців.
З огляду на зазначене, суд вважає, що березень 2018 року, в якому відбулось підвищення посадового окладу позивача та, відповідно, і інших складових грошового забезпечення, є базовим для обчислення індексу споживчих цін, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з наступного місяця, тобто з квітня 2018 року.
Згідно з п. 1-1 Порядку №1078 (у редакції, чинній з 01.01.2015) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, а з 01.01.2016 - 103 відсотка.
Для проведення індексації з 01 грудня 2015 року замість терміну "базовий місяць" використовується поняття "місяць підвищення доходу", яке має інший зміст.
Із системного тлумачення пункту 5 Порядку №1078 у редакції, яка була запроваджена з 01 грудня 2015 року, висновується, що місяць підвищення доходу - це місяць, у якому відбулося підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування.
Водночас вилучення терміну "базовий місяць" та запровадження поняття "місяць підвищення доходу" не вплинуло на правило обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації. Як у "базовому місяці", так і у "місяці підвищення доходу" індекс обчислення споживчих цін приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення цього індексу для проведення подальшої індексації здійснюється наростаючим підсумком із наступного місяця.
Крім цього, Порядок №1078 передбачає можливість виплати двох видів індексації грошового доходу, умовно кажучи, "поточної" та "індексації-різниці".
Суми цих індексацій можуть нараховуватися і одночасно, і окремо одна від одної.
У разі виникнення спору щодо індексації грошових доходів, коло обставин, які є істотними для справи; факти, що підлягають встановленню; характер спірних правовідносин; матеріальний закон, який їх регулює, - залежать від виду індексації, з приводу якої існує спір.
Щодо поточної індексації, то право працівника на її отримання виникає у випадку, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який до 31 грудня 2015 року становив 101%, а з 1 січня 2016 року встановлений у розмірі 103 відсотка (абзац 2 пункту 1-1, абзац 6 пункту 5 Порядку №1078).
Предметом спору у цій справі є наявність права на нарахування індексації (поточної) у зв'язку з підвищенням індексу споживчих цін до 103%, яка має обраховуватись із обрахунку ''базового місяця'' та "місяця підвищення доходу", яким є січень 2008 року та березень 2018 року.
Згідно інформації Міністерства фінансів України, розміщеної на їх офіційному вебсайті (https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/) за період з 16.10.2014 по 31.01.2015 року перевищення індексу споживчих цін (101%) відбулось у жовтні 2014 (102,4%), листопаді 2014 (101,9%), у грудні 2014 (103%), у січні 2015 (103,1%), у лютому 2015 (105,3%), у березні 2015 (110,8%), у квітні 2015 року (114%), у вересні 2015 (102,3%), у листопаді 2015 (102%).
Оскільки перевищення індексу споживчих цін відбулось жовтні, листопада, грудні 2014 року, у січні, лютому, березні, квітні, вересні та листопаді 2015 року, а тому, з наступного місяці у якому встановлено перевищенні індексу інфляції, у листопаді, грудні 2014 та січні, лютому, березні, квітні, травні, жовні та грудні 2015 році відповідач зобов'язаний був здійснити нарахування індексацію грошового забезпечення, застосовуючи для обрахунку базовий місяць - січень 2008 року.
Згідно інформації Міністерства фінансів України, розміщеної на їх офіційному вебсайті (https://index.minfin.com.ua/ua/economy/index/inflation/) за період з 01.01.2016 по 23.02.2022 року перевищення індексу споживчих цін (103%) відбулось у квітні 2016 року (103,5%). В інших місяцях, протягом періоду з 01.01.2016 по 23.02.2022 (окрім квітня 2016), не було перевищення індексу споживчих цін більш як на 103%.
Оскільки перевищення індексу споживчих цін відбулось у квітні 2016 року, а тому, з наступного місяці у якому встановлено перевищенні індексу інфляції, у травні (у наступному місяці після перевищення індексу споживчих цін) 2016 році відповідач зобов'язаний був здійснити нарахування індексацію грошового забезпечення, застосовуючи для обрахунку базовий місяць - січень 2008 року.
Тобто, як встановлено судом, у період з 29.12.2010 року по 13.12.2011 (дата наказу про відпустку по догляду за дитиною, а.с.148) та з 16.10.2014 по 31.12.2015 відповідач здійснював нарахування індексації, проте без застосовування базового місяця - січень 2008. А у травні 2016 (перевищення індексу інфляції у квітні 2016) протиправно не нараховував індексацію через відсутність фінансування.
Враховуючи вищезазначене, суд дійшов висновку про наявність протиправної бездіяльності щодо обрахунку розміру індексації за період з 29.12.2010 по 13.12.2011 та з 16.10.2014 по 31.12.2015 без урахування базового період - січень 2008 року. Судом також підтверджена бездіяльність відповідача щодо не нарахування індексації грошового забезпечення у травні 2016 року із розрахунку "місяця підвищення доходу" січень 2008. Оскільки після квітня 2016 року по 23.02.2022 року не відбулось перевищення індексу інфляції, тому у задоволенні позовних вимоги щодо нарахування індексації за ці періоди слід відмовити.
Стосовно позовної вимоги про визнання протиправною бездіяльність щодо нарахування та виплати грошового забезпечення за період з 01.01.2019 року по 23.02.2022 року без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2019, 01.01.2020 р., 01.01.2021 р., 01.01.2022 р., суд зазначає наступне.
Статтею 9 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20.12.1991 (далі - Закон №2011-XII) визначено, що держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Згідно із частиною другою статті 9 Закону №2011-ХІІ до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця. Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону (частина третя статті 9 Закону №2011-ХІІ).
Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову від 30 серпня 2017 року №704 "Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб", якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців.
Відповідно до пункту 10 Постанови № 704, ця постанова набирає чинності з 01 березня 2018 року.
За первинною редакцією пункту 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, передбачено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Згідно з приміткою 1 Додатку 1 до постанови Кабінету Міністрів України посадові оклади за розрядами тарифної сітки визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. Відповідно до примітки до Додатку 14 також передбачено, що оклади за військовим (спеціальним) званням визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт. У разі коли посадовий оклад визначений у гривнях з копійками, цифри до 4,99 відкидаються, від 5 і вище - заокруглюються до десяти гривень.
Варто зазначити, що за загальним правилом, примітка застосовується законодавцем для супроводу та зв'язку з нормою права, якої вона стосується. Тобто, примітка повинна бути у безпосередньому зв'язку з нормою, в даному випадку п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, і не повинна суперечити змісту основної норми, яку вона супроводжує.
21 лютого 2018 року Кабінет Міністрів України прийняв Постанову № 103 "Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб" (далі - Постанова № 103).
Згідно з пунктом 6 Постанови № 103, внесено зміни до постанов Кабінету Міністрів України, що додаються. Так, до Постанови №704 були внесені зміни, внаслідок яких пункт 4 Постанови №704 викладено у новій редакції, а саме: "4. Установити, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01 січня 2018, на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14".
При цьому, суд зазначає, що зміни до додатків 1, 12, 13 і 14 не вносилися.
Отже, на момент виникнення спірних правовідносин (станом на 01.01.2019) пункт 4 постанови Кабінету Міністрів України №704 визначав, що при обчисленні розмірів посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу використовується такий показник, як "розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 01.01.2018".
Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 29.01.2020 у справі №826/6453/18 визнано протиправним та скасовано п. 6 постанови Кабінету Міністрів України №103, яким були внесені зміни до п.4 постанови Кабінету Міністрів України №704.
Вказаною постановою були скасовані зміни, у тому числі до п. 4 постанови Кабінету Міністрів України №704, та відновлено його попередню редакцію (станом на 30.07.2018), згідно якої розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року (але не менше 50 відсотків розміру мінімальної заробітної плати, встановленого законом на 1 січня календарного року), на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13, 14.
Із наведеного слідує, що саме з 29.01.2020 - дня набрання законної сили рішенням Шостого апеляційного адміністративного суду у справі №826/6453/18 - діє редакція пункту 4 постанови №704, яка діяла до зазначених змін. Тобто, з 29 січня 2020 року була відновлена дія пункту 4 Постанови КМУ №704 у первісній редакції, яка визначала розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, а не на 01 січня 2018.
Тобто, з 29 січня 2020 року - з дня набрання чинності судовим рішенням у справі № 826/6453/18 виникають підстави для розрахунку грошового забезпечення, з урахуванням розміру посадового окладу, окладу за військовим (спеціальним) званням та відсоткової надбавки за вислугу років, а також додаткових видів грошового забезпечення, виходячи з розміру складових, розрахованих згідно з Постановою № 704 у відповідності до вимог статті 9 Закону №2011-ХІІ.
Отже, саме з 29.01.2020 року у позивача виникло право на обрахунок посадового окладу та інших його складових із застосуванням розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року. А відтак, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Стосовно позовної вимоги про бездіяльність щодо нарахування та виплати одноразових виплат - грошової допомоги на оздоровлення за 2019, 2020, 2021, 2022 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразової допомоги при звільненні виходячи із грошового забезпечення без використання відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2019, 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022р. та відповідного тарифного коефіцієнту, суд зазначає наступне.
Враховуючи правовий висновок суду про наявність правових підстав для обрахунку посадового окладу та окладу за інших складових грошового забезпечення з 29.01.2020 року, а відтак, підлягає перерахунку одноразові виплати до грошового забезпечення позивача, які розраховуються із розрахунку посадового окладу, за період 2020, 2021 та 2022 рік.
Стосовно позовної вимоги про бездіяльність щодо нарахування та виплати грошової допомоги на оздоровлення за 2011, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Відповідно до частини 3 статті 15 Закону №2011-ХІІ військовослужбовцям виплачуються грошова допомога на оздоровлення та державна допомога сім'ям з дітьми в порядку і розмірах, що визначаються законодавством України.
Наказом Міністерства оборони України від 11.06.2008 року № 260 затверджено Інструкцію про порядок виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, який визначає порядок та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, ліцеїстам та вихованцям військових оркестрів, а також порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил України одноразової грошової допомоги при звільненні з військової служби (надалі Інструкція).
Згідно з пунктом 30.1 розділу ХХХ зазначеної Інструкції, особам офіцерського складу, особам рядового, сержантського та старшинського складу, які проходять військову службу за контрактом та набули право на щорічну основну відпустку, один раз на рік надається грошова допомога для оздоровлення в розмірі місячного грошового забезпечення.
Пункт 30.3 Інструкції визначає, що розмір грошової допомоги для оздоровлення визначається виходячи з посадових окладів, окладів за військовими званнями та щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (крім винагород та морського грошового забезпечення), на які військовослужбовець має право за займаною ним штатною посадою згідно з законодавством України на день підписання наказу про надання цієї допомоги.
Питання грошового забезпечення окремих категорій військовослужбовців Збройних Сил, Державної прикордонної служби, Національної гвардії, Служби зовнішньої розвідки та осіб начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту Державної служби з надзвичайних ситуацій врегульовано постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 року № 889 (далі - Постанова №889), яка була чинною до 01.03.2018 року.
Підпунктом 1 пункту 1 Постанови №889 установлено щомісячну додаткову грошову винагороду військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які займають посади у Військово-Морських Силах Збройних Сил та Морській охороні Державної прикордонної служби, посади наземних авіаційних спеціалістів, що забезпечують безпеку польотів літаків та вертольотів, у військових частинах і підрозділах Повітряних Сил та Сухопутних військ Збройних Сил, посади у військових частинах і підрозділах високомобільних десантних військ та спеціального призначення Збройних Сил, і військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби) льотного складу Збройних Сил, Національної гвардії та Державної прикордонної служби - у розмірі, що не перевищує місячне грошове забезпечення.
При цьому, пунктом 2 Постанови №889 визначено, що граничні розміри, порядок та умови виплати щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої пунктом 1 цієї постанови, визначаються Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Адміністрацією Державної прикордонної служби, Службою зовнішньої розвідки за погодженням з Міністерством соціальної політики і Міністерством фінансів у межах затвердженого фонду грошового забезпечення.
На виконання зазначеної Постанови Уряду, наказом Міністерства оборони України від 24 жовтня 2016 року № 550, затверджено Інструкцію про розміри і порядок виплати щомісячної додаткової грошової винагороди військовослужбовцям Збройних Сил України, якою визначені умови та порядок виплати особам офіцерського складу винагороди, окреслено перелік військовослужбовців, яким вона виплачується, регламентовано повноваження командира (начальника) військової частини (організації, установи) щодо підстав та розміру її виплати.
За пунктом 5 Інструкції винагорода виплачується як окремий платіж разом (одночасно) з грошовим забезпеченням.
Пунктом 8 Інструкції встановлено, що грошова винагорода не включається до складу грошового забезпечення, з якого здійснюється обчислення одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
У пункті 9 Інструкції передбачено, що розміри винагороди встановлюються наказами Міністра оборони України (начальника Головного управління розвідки Міністерства оборони) з урахуванням конкретної військової частини, займаної посади та особливостей умов проходження служби в межах видатків на грошове забезпечення, передбачених для Міністерства оборони (Головного управління розвідки Міністерства оборони) в Державному бюджеті України на відповідний рік.
Відповідно до положень пункту 10 Інструкції, командир військової частини за наявності обставин, передбачених у цьому пункті, має право зменшувати розмір винагороди.
Разом з тим, застосовуючи вищеозначені Інструкції як спеціальні нормативно-правові акти, що визначають структуру та склад грошового забезпечення при нарахуванні та виплаті грошової допомоги на оздоровлення відповідач не врахував пріоритетності законів над підзаконними актами та дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій особам, які проходять військову службу.
Частиною четвертою статті 9 Закону №2011-ХІІ Міністру оборони України надано повноваження лише визначати порядок виплати грошового забезпечення, тоді як право визначення розміру одноразової грошової допомоги на оздоровлення та види виплат військовослужбовцям, які включаються до складу місячного грошового забезпечення законом не віднесено до його компетенції та може бути змінений лише законодавцем.
Вказаний висновок відповідає правовому висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 16.05.2019 у справі № 826/11679/17.
Суд звертає увагу, що питання щодо складу грошового забезпечення військовослужбовців було предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 522/2738/17. У постанові від 06.02.2019 у вищезазначеній справі Велика Палата Верховного Суду дійшла наступних висновків:
''Згідно з частинами другою, третьою статті 9 Закону України ''Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей'' до складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням, щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення. Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Таким чином, до складу грошового забезпечення військовослужбовців входять чотири види складових: 1) посадовий оклад; 2) оклад за військовим званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення; 4) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Тобто, до грошового забезпечення військовослужбовців, як обрахункової величини, не включаються одноразові додаткові види грошового забезпечення, зокрема щорічні, щоквартальні, разові додаткові види грошового забезпечення, крім щомісячних, або тих, що виплачуються раз на місяць.
Додаткова грошова винагорода нараховувалась і виплачувалась позивачу щомісяця, що не заперечувалося представником відповідача у відзиві на позов.
За наведеного правового регулювання та обставин справи відповідач протиправно не включив до складу грошового забезпечення позивача, з якого нараховано одноразову грошову допомогу на оздоровлення за 2013 - 2017 роки, щомісячну додаткову грошову винагороду, що передбачена Постановою № 889''.
Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку про задоволення позову в цій частині.
Отже, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.
Судові витрати не розподіляються.
Керуючись статтями 2, 72-77, 243-246, 255, 262, 295 КАС України, суд
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_3 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо обрахунку розміру індексації за період з 29.12.2010 по 13.12.2011 та з 16.10.2014 по 31.12.2015 без урахування базового період - січень 2008 року.
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 здійснити перерахунок та виплату різниці суми індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за періоди з 29.12.2010 по 13.12.2011 та з 16.10.2014 по 31.12.2015 із розрахунку "базового місяця" січень 2008.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення у травні 2016 року (за квітень 2016 року).
Зобов'язати військову частини НОМЕР_1 здійснити нарахувати та виплатити індексацію грошового забезпечення ОСОБА_1 за квітень 2016 року із розрахунку "місяця підвищення доходу" січень 2008.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошового забезпечення за період з 29.01.2020 року по 23.02.2022 року без використання показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022р. з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за період з 29.01.2020 року по 23.02.2022 року із використанням показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020 року, 01.01.2021 року, 01.01.2022 року, з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 одноразових виплат - грошової допомоги на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки; грошової компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразової допомоги при звільненні виходячи із грошового забезпечення без використання відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022р. та відповідного тарифного коефіцієнту.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 одноразові виплати - грошову допомогу на оздоровлення за 2020, 2021, 2022 роки; грошову компенсацію за невикористані дні щорічної основної відпустки; одноразової допомоги при звільненні виходячи із грошового забезпечення з використання відповідного показника прожиткового мінімуму для працездатної особи станом на 01.01.2020, 01.01.2021, 01.01.2022р. та відповідного тарифного коефіцієнту з урахуванням раніше виплачених сум та з утриманням належних податків та зборів.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової допомоги на оздоровлення за 2011, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки без врахування у складі місячного грошового забезпечення для обрахунку вказаних виплат щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 №889.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову допомогу на оздоровлення за 2011, 2014, 2015, 2016, 2017, 2018 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди, передбаченої постановою Кабінету Міністрів України від 22.09.2010 № 889.
У задоволенні інших позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Третього апеляційного адміністративного суду, шляхом подачі апеляційної скарги через Кіровоградський окружний адміністративний суд, у 30-денний строк, установлений статтею 295 КАС України.
Суддя Кіровоградського
окружного адміністративного суду Г.П. КАЗАНЧУК