Справа № 991/1869/24
Провадження 1-кс/991/1896/24
08 березня 2024 року м. Київ
Слідчий суддя Вищого антикорупційного суду ОСОБА_1 , дослідивши скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань,
08.03.2024 до Вищого антикорупційного суду надійшла вказана скарга, яка на підставі протоколу автоматичного визначення слідчого судді була передана на розгляд слідчого судді ОСОБА_1 .
1.Зміст поданої скарги
У своїй скарзі ОСОБА_2 вказує, що 26.02.2024 він особисто через канцелярію Національного антикорупційного бюро України подав заяву на ім'я керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України за фактом зловживання своїм службовим становищем Київським міським головою, головою Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 щодо забезпечення незаконного обертання на користь Комунальної організації «Інститут Генерального плану м. Києва» бюджетних коштів в сумі 18 204 100 грн., тобто вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
Так, на думку ОСОБА_2 заволодіння стало можливим завдяки протиправному розробленню проекту нового Генерального плану міста Києва та його приміської зони до 2025 року, який відповідно до закону не міг бути розробленим. За твердженням скаржника, чинне законодавство не передбачає прийняття генерального плану населеного пункту з обмеженим терміном дії чи скасування попереднього Генерального плану, оскільки закон визначає можливість виключно оновлення чи внесення змін до раніше прийнятого. Натомість, прийняття нового Генерального плану міста Києва та його приміської зони до 2025 року, всупереч існуванню Генерального плану міста Києва, прийнятого у 2002 році, створює ситуацію, за якою діє паралельно два Генеральних планів. Тобто, на переконання ОСОБА_2 . Генеральний план міста Києва та його приміської зони до 2025 року прийнято з порушеннями закону.
Скаржник зазначає, що виконавцем робіт по розробленню нового Генерального плану міста Києва та його приміської зони до 2025 року здійснювалося Комунальною організацією «Інститут Генерального плану м. Києва», якій було сплачено 18 204 100 грн з міського бюджету.
Також ОСОБА_2 зазначає, що за результатами розгляду його скарг від 07.04.2023 №07/04/СК, від 25.08.2023 №25/08/СК, від 30.10.2023 №30/10/СК, від 25.12.2023 №25/12/СК, які містять аналогічні відомості, Вищим антикорупційним судом постановлені ухвали від 10.04.2023 у справі 991/3072/23, від 30.08.2023 у справі 991/7517/23, від 28.11.2023 у справі 991/9529/23 та від 08.01.2024 у справі 991/89/24, якими зобов'язано уповноважену особу та керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за вищевказаними заявами. Однак, на переконання скаржника, зазначені ухвали не були виконані у повному обсязі.
Враховуючи вказане, ОСОБА_2 просить задовольнити його скаргу та зобов'язати керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості, що викладені у його заяві про кримінальне правопорушення.
2.Мотиви та оцінка слідчого судді
Відповідно до ч. 1 ст. 24 КПК України, кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Згідно п. 1 ч. 1 ст. 303 КПК України на досудовому провадженні може бути оскаржена бездіяльність слідчого, дізнавача або прокурора, яка полягає у невнесенні відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань після отримання заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення.
Вищезазначена бездіяльність виникає у зв'язку з невиконанням слідчим, дізнавачем чи прокурором передбаченого ч. 1 ст. 214 КПК України обов'язку внести відомості про вчинення кримінального правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань, і таким чином розпочати проведення досудового розслідування за відповідними фактами.
Так, згідно з ч. 1 ст. 214 КПК України слідчий, дізнавач, прокурор невідкладно, але не пізніше 24 годин після подання заяви, повідомлення про вчинене кримінальне правопорушення або після самостійного виявлення ним з будь-якого джерела обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, зобов'язаний внести відповідні відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань.
Згідно ч. 2 ст. 214 КПК України досудове розслідування розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань.
За змістом п. 4 ч. 5 ст. 214 КПК України, до Єдиного реєстру досудових розслідувань, зокрема, має бути внесено короткий виклад обставин, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, наведених потерпілим, заявником чи виявлених з іншого джерела. При цьому, об'єктивними даними, які можуть свідчити про наявність ознак злочину є відомості, що підтверджують реальність конкретної події кримінального правопорушення (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення).
Вказані положення ст. 214 КПК України перебувають у взаємозв'язку з ч. 1 ст. 2 КК України, згідно з якою підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад злочину, передбаченого цим Кодексом, і саме тому наявність фактичних даних, які вказують на ознаки складу злочину кримінального правопорушення, має бути критерієм внесення відповідних відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань та початку досудового розслідування.
З наведених положень вбачається, що слідчий та прокурор хоча і не проводять до моменту внесення відомостей у Єдиного реєстру досудових розслідувань перевірку обставин, викладених у заяві, однак аналізують її зміст, і саме ця інформація дає змогу визначити, чи містить заява достатньо відомостей про вчинення кримінального правопорушення.
Таким чином, внесенню до Єдиного реєстру досудових розслідувань в порядку ч. 1 ст. 214 КПК України підлягають не будь-які заяви чи повідомлення, а лише ті з них, які містять відомості про кримінальне правопорушення.
Саме такий механізм початку досудового розслідування надає кожній особі право заявляти про їх вчинення та очікувати, що за відповідними фактами буде розпочате розслідування, водночас забезпечує можливість здійснювати досудове розслідування виключно за фактами вчинення кримінальних правопорушень та захищає інших осіб від необґрунтованого кримінального переслідування та процесуального примусу.
Вказане узгоджується з практикою Верховного Суду, який у своїх постановах наголошує на такому:
(1) «... якщо не було події кримінального правопорушення або в діях особи немає складу кримінального правопорушення, то за таких обставин кримінальне провадження не може бути розпочато. А якщо через помилку чи з інших причин таке провадження було розпочато, то воно негайно має бути припинено і з позиції вимог правопорядку, і з огляду дотримання інтересів всіх учасників правовідносин ...» (постанова ККС ВС від 16.05.2019 у справі № 761/20985/18);
(2) «… слідчий, прокурор після прийняття та реєстрації заяви чи повідомлення про кримінальне правопорушення, виходячи з їх змісту, має перевірити достатність даних, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, за наслідками чого ним приймається рішення про початок досудового розслідування шляхом внесення відповідних відомостей до ЄРДР. Таким чином, підставою початку досудового розслідування є не будь-які прийняті та зареєстровані заяви, повідомлення, а лише ті з них, з яких вбачаються вагомі обставини, що можуть свідчити про вчинення кримінального правопорушення, короткий виклад яких разом із прізвищем, ім'ям, по-батькові (найменуванням) потерпілого або заявника, серед іншого, вноситься до ЄРДР» (постанова ККС ВС від 30.09.2021 у справі № 556/450/18).
З урахуванням викладеного, бездіяльність, передбачена п. 1. ч. 1 ст. 303 КПК України, може бути констатована лише у випадку, якщо відповідна заява чи повідомлення містять відомості саме про кримінальне правопорушення.
Зі змісту скарги та доданих до неї матеріалів вбачається, що 26.02.2024 ОСОБА_2 через канцелярію Національного антикорупційного бюро України подав заяву №26/02/3В на ім'я керівника Головного підрозділу детективів Національного антикорупційного бюро України про вчинення Київським міським головою, головою Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України. Зокрема, на думку ОСОБА_2 , міський голова Київської міської ради ОСОБА_3 , зловживаючи своїм службовим становищем, незаконно обернув 18 204 100,00 гривень коштів міського бюджету міста Києва на користь Комунальної організації «Інститут Генерального плану м. Києва» шляхом протиправного розроблення проекту нового Генерального плану міста Києва та його приміської зони до 2025 року, затвердження якого Київською міською радою згідно із законом не має відбутися.
Водночас, дослідивши долучені до скарги матеріали, слідчим суддею встановлено, що раніше ОСОБА_2 уже неодноразово звертався до Національного антикорупційного бюро України із заявами про вчинення кримінального правопорушення, в яких були викладені аналогічні відомості щодо вчинення Київським міським головою, головою Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України.
До того ж у провадженні слідчих суддів Вищого антикорупційного суду перебували аналогічні скарги, предметом яких було оскарження бездіяльності уповноваженої особи Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань за вказаними заявами ОСОБА_2 . За результатами розгляду таких скарг були постановлені відповідні ухвали, якими зобов'язано уповноважену особу Національного антикорупційного бюро України внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості за заявами ОСОБА_2 (ухвала від 10.04.2023 по справі 991/3072/23, ухвала від 30.08.2023 по справі 991/7517/23, ухвала від 28.11.2023 по справі 991/9529/23, ухвала від 08.01.2024 по справі 991/89/24).
Вочевидь, багаторазовий розгляд слідчими суддями одного й того самого питання суперечитиме принципу остаточності судового рішення «res judicata» та релевантній йому засаді обов'язковості судових рішень, яка закріплена в ч. 2 ст. 21 КПК України.
Тому, враховуючи, що слідчими суддями Вищого антикорупційного суду неодноразово постановлялись відповідні рішення, які набули статусу остаточних та в яких надано оцінку правовідносинам, які виникли у зв'язку з бездіяльністю уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України щодо невнесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей за заявами ОСОБА_2 про вчинення Київським міським головою, головою Київської міської державної адміністрації ОСОБА_3 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 191 КК України, слідчий суддя вимушений констатувати, що зазначені дії скаржника свідчать про наявність в них ознак зловживання процесуальними правами.
На думку слідчого судді, неодноразове подання ОСОБА_2 до суду аналогічних за змістом скарг містить ознаки зловживання, спрямованого не на захист порушеного права, а на створення підстав для ініціювання чергового кримінального провадження за тими ж самими фактами та постановлення різних судових рішень в однакових правовідносинах, що очевидно не відповідає завданням кримінального провадження.
Кримінальне процесуальне законодавство України не містить окремого положення, яке визначає випадки та наслідки зловживання процесуальними правами. Водночас, як неодноразово наголошував у своїх рішеннях Верховний Суд, заборона зловживання процесуальними правами є загальноправовим принципом і поширюється на всі види судочинства (ухвала від 07.02.2022 у справі № 266/108/22, від 07.11.2022 у справі № 757/9655/22-к, та ін.).
Так, під зловживанням правом, згідно з практикою Європейського суду з прав людини, слід розуміти випадки, коли заявник неодноразово подає до суду сутяжницькі та явно необґрунтовані заяви, аналогічні заяві, яку він подав раніше і яку вже було визнано неприйнятною (рішення у справах «М. проти Сполученого Королівства» та «Філіс проти Греції»), що є неприпустимим при судовому розгляді, оскільки в такому разі уся процедура судового розгляду є невиправданою та неефективною, адже особа звертається до суду з метою, що відмінна від захисту порушених, невизначених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів. Такі зловживання є сутяжницькими, а скарги - завідомо безпідставними (явно необґрунтованими), що мають штучний характер.
Отже, встановлене слідчим суддею у цій справі зловживання заявником ОСОБА_2 своїми процесуальними правами на повторне звернення до суду зі скаргою на бездіяльність щодо невнесення відомосте до ЄРДР за аналогічними заявами полягає у поданні скарги для вирішення питання, яке вже вирішено слідчим суддею, за відсутності інших підстав або нових обставин, які б виправдовували необхідність повторного звернення.
Оскільки зловживання правом не становить собою правопорушення, його наслідком повинно бути переважно не застосування відповідних санкцій національними судами, а відмова у захисті права, яке спрямоване на зловживання.
З урахуванням наведеного, слідчий суддя доходить висновку, що у зв'язку із таким зловживання скаргу ОСОБА_2 слід залишити без розгляду.
Керуючись статтями 2, 214, 303-307, 309, 372, 376 КПК України, слідчий суддя
1.Скаргу ОСОБА_2 на бездіяльність уповноважених осіб Національного антикорупційного бюро України, яка полягає у невнесенні відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань про вчинення кримінального правопорушення, - залишити без розгляду.
2.Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1