Постанова
Іменем України
07 березня 2024 року
м. Київ
справа № 760/8251/20
провадження № 61-17784св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство Комерційний банк «Приватбанк»,
відповідачі - ОСОБА_1 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року у складі судді Коробенка С. В. та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року у складі колегії суддів Таргоній Д. О., Голуб С. А., Слюсар Т. А.
у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості та
Короткий зміст позовних вимог
У квітні 2020 року Акціонерне товариство Комерційний банк «ПриватБанк» (далі - АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом, у якому зазначило, що 21 червня 2019 року між ним та ОСОБА_1 укладено кредитний договір у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом.
У порушення умов кредитного договору відповідачка належним чином взяті на себе зобов'язання не виконувала, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка станом на 04 березня 2020 року склала 1 308 746,56 грн, з якої: 932 619,73 грн - заборгованість за тілом кредиту; 368 417,19 грн - прострочена заборгованість за відсотками; 7 709,64 грн - заборгованість за нарахованими відсотками.
Позивач просив стягнути з відповідачки заборгованість, обмеживши свої вимоги лише стягненням заборгованості за тілом кредиту в розмірі 932 619,73 грн.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
06 березня 2023 року рішенням Солом'янського районного суду м. Києва в задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду мотивовано тим, що у справі відсутні належні та достатні докази щодо характеру та тривалості договірних відносин між сторонами, наявні суперечності між розрахунком заборгованості та банківськими виписками по рахунку.
В анкеті-заяві від 21 червня 2019 року, яка містить підпис позичальника ОСОБА_1 на трьох аркушах не зазначено суті договірних відносин, банківських послуг, які вона має намір отримати, а станом на вказану дату в АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 вже були наявні договірні відносини щодо встановлення кредитування на видані їй платіжні карти, і вона вже фактично користувалася принаймні двома такими банківськими картами. При цьому заборгованість за кредитом, яку позивач вимагає стягнути за договором від 21 червня 2019 року, очевидно почала накопичуватися ще до того, як вказаний договір (анкета) була підписана відповідачкою.
01 листопада 2023 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ КБ «ПриватБанк» залишено без задоволення. Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року залишено без змін.
Постанова апеляційного суду мотивована тим, що позивач, обґрунтовуючи право на стягнення кредитної заборгованості за договором від 21 червня 2019 року, посилався на витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток та витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці витяги з Тарифів та з Умов розуміла відповідачка, ознайомилася і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови.
Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в Умови та Правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді справи.
Наданий позивачем розрахунок заборгованості за кредитним договором від 21 червня 2019 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог. Заборгованість за кредитом, яку позивач вимагає стягнути за договором від 21 червня 2019 року, виникла ще до того, як була підписана анкета-заява відповідачкою.
Посилання в апеляційній скарзі на виписку про руху коштів судова колегія відхилила, оскільки є незрозумілим той факт, що витрати відповідачки по картковому рахунку розпочалися з 13 лютого 2019 року, а анкета-заява про отримання кредитних коштів була підписана останньою лише 21 червня 2019 року, тобто з виписки вбачається, що відповідачка на момент укладання договору вже користувалась кредитними коштами позивача.
В апеляційній скарзі позивач не спростував належними доказами встановлені судом першої інстанції обставин справи, які стали підставою для відмови в задоволенні позовних вимог.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
11 грудня 2023 року представниця АТ КБ «ПриватБанк» - Демарчук Н. О. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, у якій просила рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року, постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року скасувати та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди попередніх інстанцій не врахували правові висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17 про обов'язковість договору та у постанові від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20 про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, зокрема виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій.
Обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження за пунктом 4 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України), особа, яка подала касаційну скаргу, вказує, що апеляційний суд не дослідив зібрані у справі докази та не надав їм належної правової оцінки. Суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідачка розмір заборгованості не спростувала, власного розрахунку заборгованості не надала.
Доводи інших учасників справи
Відзивів на касаційну скаргу від інших учасників справи не надходило.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
20 грудня 2023 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Солом'янського районного суду м. Києва.
16 лютого 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
16 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 21 червня 2019 року між АТ КБ «Приватбанк» та ОСОБА_1 укладено договір (у формі анкети-заяви про приєднання до Умов і правил надання банківських послуг) про відкриття кредитної лінії на платіжну картку (а. с. 14, 15).
Згідно з інформацією, викладеною у вказаній заяві, ОСОБА_1 висловила свою згоду з тим, що ця заява разом із Пам'яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, при цьому він ознайомився і згоден з Умовами та Правилами надання банківських послуг, а також Тарифами банку, які були надані йому для ознайомлення в письмовому вигляді.
Згідно з довідкою банку за підписаним кредитним договором № б/н (без зазначеної дати) ОСОБА_1 надано кредитні картки для користування (а. с. 13):
- № НОМЕР_1 , дата відкриття 13 лютого 2019 року;
- № НОМЕР_2 , дата відкриття 21 лютого 2019 року;
- № НОМЕР_3 , дата відкриття 23 липня 2019 року.
За довідкою про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки № НОМЕР_1 , дата відкриття 13 лютого 2019 року, оформленої на відповідача (договір б/н), 23 липня 2019 року встановлений кредитний ліміт у розмірі 850 000,00грн.
Як вбачається з виписок по банківському рахунку витрати відповідачки з кредитного рахунку розпочалися ще з 13 лютого 2019, тобто до того моменту, коли між сторонами був укладений договір від 21 червня 2019 року (а. с. 8-11).
Як вбачається з довідки про рух коштів на рахунку станом на 21 червня 2019 року заборгованість відповідачки за кредитом вже становила 817 556,64 грн (а. с. 10, зворот).
23 липня 2019 року з карткового рахунку НОМЕР_4 була списана сума в розмірі 841 790,91 грн та зарахована на картковий рахунок НОМЕР_5 , у зв'язку з чим була погашена заборгованість на вказаному рахунку в сумі 821 172,55 грн та погашені поточні проценти в сумі 20 618,36 грн (а. с. 8; 10, зворот).
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною першою статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина третя статті 12 ЦПК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства (статті 626, 628 ЦК України).
Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти (частина перша статті 1048 ЦК України).
Частиною другою статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
Згідно із частиною першою статті 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов'язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв'язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги.
За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «ПриватБанк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Позивач, обґрунтовуючи право вимоги розрахунку кредитної заборгованості за договором від 21 червня 2019 року, посилався на Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайті: www.privatbank.ua, як невід'ємні частини спірного договору.
Суди попередніх інстанцій встановили, що матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Витяг з Тарифів та Витяг з Умов розуміла відповідачка, ознайомлювалася і погодилася з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови.
Суди виснували, що роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15), постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.
У даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим АТ КБ «ПриватБанк» в період - з часу виникнення спірних правовідносин до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову.
За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, пені та штрафів за несвоєчасне погашення кредиту, надані банком Витяг з Тарифів та Витяг з Умов не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.
Згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Надані позивачем Правила надання банківських послуг ПриватБанку, з огляду на їх мінливий характер, не можна вважати складовою кредитного договору й щодо будь-яких інших встановлених ними нових умов та правил, чи можливості використання банком додаткових заходів, які збільшують вартість кредиту, чи щодо прямої вказівки про збільшення прав та обов'язків кожної із сторін, якщо вони не підписані та не визнаються позичальником, а також, якщо ці умови прямо не передбачені, як у даному випадку - в анкеті-заяві позичальника, яка безпосередньо підписана останнім і лише цей факт може свідчити про прийняття позичальником запропонованих йому умов та приєднання як другої сторони до запропонованого договору.
Такі висновки узгоджуються з постановою Великої Палати Верховного Суду у справі № 342/180/17 від 03 липня 2019 року (провадження № 14-131цс19), постановами Верховного Суду від 26 жовтня 2022 року у справі № 333/5483/20 (провадження № 61-19321св21), від 03 серпня 2022 року у справі № 156/268/21 (провадження № 61-17186св21) та ін.
Суди встановили, що наданий банком розрахунок заборгованості за договором від 21 червня 2019 року не є належним та допустимим доказом наявності цивільно-правових відносин між сторонами у справі, оскільки по суті є калькуляцією, якою позивач обґрунтовує розмір своїх вимог.
Заборгованість за кредитом, яку позивач вимагає стягнути за договором від 21 червня 2019 року, утворилася ще до того, як була підписана анкета-заява відповідачкою і виписка про рух коштів, надана банком суду, не пояснює той факт, що витрати відповідачки по картковому рахунку розпочалися з 13 лютого 2019 року, а анкета-заява про отримання кредитних коштів була підписана останньою лише 21 червня 2019 року, тобто з виписки вбачається, що відповідач на момент укладання договору вже користувалась кредитними коштами позивача.
На дану обставину звернув увагу і суд першої інстанції, і апеляційний суд, а в касаційній скарзі банк не навів переконливих пояснень яким чином відповідачці нараховувалася вказана заборгованість, так як матеріали справи не містять доказів укладення договору, на підставі якого був відкритий кредитний рахунок від 13 лютого 2019 року.
У частинах першій-третій статті 89 ЦПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Колегія суддів таких порушень норм процесуального права судами попередніх інстанцій не вбачає.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 204/2972/20, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, інші обставини ніж у справі, що переглядається: звертаючись до суду з позовом, банк надав підписану відповідачкою 04 липня 2016 року анкету-заяву про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг у ПАТ КБ «ПриватБанк», витяг з тарифів банку, витяг з умов та правил надання банківських послуг, розрахунок заборгованості, довідку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, довідку про видачу відповідачу кредитної картки із зазначенням її номера та строку дії, виписку по картковому рахунку за період з 04 липня 2016 року по 30 вересня 2019 року й за період з 01 жовтня 2019 року по 28 квітня 2020 року тощо. Верховний суд, скасовуючи постанову апеляційного суду, керувався тим, що апеляційний суд не дослідив належним чином наданий розрахунок заборгованості та виписки по картковому рахунку, не спростував належним чином доводи банку в апеляційній скарзі.
У постанові Верховного Суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385сво18, на яку посилається заявник у касаційній скарзі, спір стосувався страхових правовідносин, позивачка у позові просила визнати подію її звільнення з роботи на підставі пункту 1 статті 40 Кодексу законів про працю України, у зв'язку зі скороченням штату працівників, страховим випадком відповідно до пункту 3.1 частини другої договору добровільного страхування фінансових ризиків (захист від безробіття), та визнати право на відшкодування за цим договором; просила стягнути суму страхового відшкодування у розмірі 20 000 грн та компенсацію моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.
Тому зазначені у касаційній скарзі постанови Верховного Суду, висновки у яких заявник вважав помилково не врахованимисудами попередніх інстанцій, не є релевантними до спірних правовідносин.
Інші доводи касаційної скарги на правильність висновків судів не впливають та їх не спростовують.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судове рішення підлягає обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржувані судові рішення підлягають залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення.
Рішення Солом'янського районного суду м. Києва від 06 березня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 01 листопада 2023 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік Є. В. Петров В. В. Сердюк