Постанова
Іменем України
07 березня 2024 року
м. Київ
справа № 487/3170/22
провадження № 61-17884св23
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Петрова Є. В., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - Акціонерне товариство «Кредобанк»,
відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року у складі колегії суддів Коломієць В. В., Самчишиної Н. В., Серебрякової Т. В.,
за позовом Акціонерного товариства «Кредобанк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованостіза кредитним договором та
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2022 року Акціонерне товариство «Кредобанк» (далі -
АТ «Кредобанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 ,
ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
В обґрунтування позову зазначено, що 13 березня 2017 року між Публічним акціонерним товариством (далі - ПАТ «Кредобанк»), правонаступником якого є АТ «Кредобанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 6272/2017, за умовами якого позичальниці надано кредит у розмірі 1 071 097,00 грн зі строком повернення до 01 березня 2024 року та сплатою 13,49 % річних. Кредит видано для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки Land Rover, модель Range Rover Sport, 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , укладеного між позичальницею та Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) «Аеліта Преміум»; для оплати страхування життя від нещасних випадків в сумі 41 097 грн.
За умовами цього договору сторони погодили видачу кредиту шляхом зарахування кредитних коштів на відкритий у банку позичковий рахунок ОСОБА_1 з наступним переказом суми кредиту: 1 030 000,00 грн на поточний рахунок ТОВ «Аеліта Преміум»та 41 097,00 грн за страхування життя на рахунок Приватного акціонерного товариства Страхової компанії (далі - ПрАТ СК) «ПЗУ Україна страхування життя» (пункти 2.5, 2.7 кредитного договору).
На забезпечення виконання позичальницею зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 20 червня 2017 року укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрковою О. А. за реєстровим № 178, відповідно до умов якого передано в заставу транспортний засіб марки Land Rover, модель Range Rover Sport, 2016 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 (придбаний за рахунок кредиту). Заставна вартість предмета застави - 1 648 000,00 грн.
Також на забезпечення виконання позичальницею зобов'язань за кредитним договором 13 березня 2017 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6272/2017, за яким поручитель зобов'язався нести солідарно відповідальність перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.
У зв'язку з неналежним виконанням умов кредитного договору станом на 18 липня 2022 року утворилась заборгованість у розмірі 743 550 грн 26 коп., з яких: 730 772 грн 79 коп. - заборгованість за тілом кредиту, 9 577 грн 47 коп. - проценти, 3200 грн - витрати за вчинення виконавчого напису нотаріуса, визнаного таким, що не підлягає виконанню, за позовом відповідачів у іншому судовому провадженні.
Позивач просив стягнути зазначену заборгованість за кредитним договором із відповідачів солідарно, а також судовий збір та витрати на професійну правову допомогу.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
03 серпня 2023 року рішенням Заводського районного суду м. Миколаєва у задоволенні позову відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що наданий банком розрахунок заборгованості необґрунтований, з нього не вбачається дотримання умов кредитного договору позивачем в частині зарахування сплачених коштів. Процентну ставку за кредитом збільшено з 13,49 до 22,46 % всупереч вимог пункту 3.4 кредитного договору без дотримання порядку перегляду змінюваної процентної ставки та відсутності доказів повідомлення відповідачки про зміну процентної ставки у порядкупункту 3.7 кредитного договору.Вказані обставини не доводять наявність прострочення за кредитним договором і не підтверджують обґрунтованість заявлених вимог.
Щодо дії поруки суд першої інстанції зазначив, що 21 липня 2022 року позивач звернувся до ОСОБА_2 з досудовою вимогою від 20липня 2022 року № 4241/2022, в якій повідомив відповідача про наявність станом на 18 липня 2022 року боргу у розмірі 743 550,26 грн. Пунктом 4.7 договору поруки передбачено, що цей договір припиняється за спливом трьохрічного строку від дня настання строку виконання основного зобов'язання за кредитним договором. Додатком № 1 до кредитного договору обумовлено щомісячну сплату суми кредиту та процентів з 01 квітня 2017 року по 01 березня 2024 року, а з наданого позивачем розрахунку заборгованості строк виконання зобов'язань виник з 01 вересня 2019 року в сумі 3 261,60 грн, що свідчить про припинення поруки у вересні 2022. Заявлена в позові сума 3 200,00 грн не входить до судовихвитрат позивача і стягувалася у примусовому порядку в межахвиконавчого провадження № НОМЕР_3(звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса).
13 листопада 2023 року постановою Миколаївського апеляційного суду апеляційну скаргу АТ «Кредобанк» задоволено частково. Рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 серпня 2023 року в частині вирішення вимог про стягнення кредитної заборгованості скасовано та ухвалено в цій частині нове судове рішення про часткове задоволення цих вимог.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ «Кредобанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 730 772, 79 грн.
В іншій частині позовних вимог щодо стягнення кредитної заборгованості а також витрат про надання професійної правової допомоги відмовлено.
Рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення сплаченої АТ «Кредобанк» плати нотаріусу за вчинення виконавчого напису в розмірі 3 200,00 грн залишено без змін.
Вирішено питання щодо розподілу судових витрат.
Суд апеляційної інстанції керувався тим, що згідно наданого банком розрахунку станом на 18 липня 2022 року загальна сума заборгованості за тілом кредиту становить 730 772 грн 79 коп., з яких 297 366 грн є простроченим боргом. Також АТ «Кредобанк» просить стягнути проценти за користування кредитом за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2018 року в розмірі 9 577 грн 47 коп. Відповідачами не надано власного розрахунку, а також доказів, які підтверджують повернення позичальником кредиту у розмірі та строки, передбачені кредитним договором, та спростовують правильність наданого банком розрахунку заборгованості. Суд апеляційної інстанції виснував про доведеність позивачем заборгованості за тілом кредиту у розмірі 730 772 грн 79 коп. та відмовив за недоведеністю вимог у частині стягнення процентів за кредитом, зазначивши, що сплачені відповідачкою кошти позивач мав зараховувати за встановленою пунктом 4.7 кредитного договору черговістю. Позивачем зазначено, що заборгованість за процентами, яку він просить стягнути з відповідачів, утворилась за період з 01 квітня 2018 року по 01 грудня 2018 року. Між тим, позивач стверджує, що проценти за ставкою 22,46 % річних (тобто у період з 01 квітня 2020 року по 01 липня 2021 року) ОСОБА_1 сплачувала регулярно, без заперечень та застережень. Викладені обставини свідчать про недотримання банком умов кредитного договору в частині черговості зарахування сплачених коштів. Суд зазначив, що за таких умов не можна вважати обґрунтованими позовні вимоги про стягнення процентів в розмірі 9 577 грн 47 коп., оскільки згідно з пунктом 4.7.1 кредитного договору сплачені відповідачкою після 01 грудня 2018 року кошти повинні були бути зараховані на погашення прострочених процентів.
Суд апеляційної інстанції вказав, що вимоги про дострокове повернення кредиту були направлені на адреси відповідачів, зазначені ними у кредитному договорі та договорі поруки (за місцем їх реєстрації), цінними листами з описом з повідомленням про вручення, проте вручені не були, згідно трекінгу Укрпошти підставою цього зазначено: невдала спроба вручення (передача на зберігання), за письмовою відмовою адресата. У пункті 3.8. кредитного договору сторони домовились щодо порядку повідомлення позичальницею про зміну поштової адреси. У випадку зміни поштової адреси позичальниці або інших зобов'язаних за договором осіб, вона зобов'язувалася відповідно до пункту 9.1.1. письмово повідомити про це банк та вказати актуальну поштову адресу. Відповідачі про зміну своєї адреси банк не повідомляли, тому банк належно виконав обов'язок щодо надсилання боржникам вимоги про дострокове повернення кредитних коштів, а сам лише факт неотримання відповідачами зазначених письмових вимог вказує на суб'єктивну і неправильну поведінку сторін щодо отримання кореспонденції, яка надходила на їх адресу.
Стосовно дії поруки суд зазначив, що порука припиняється з припиненням забезпеченого нею зобов'язання, а також у разі зміни зобов'язання без згоди поручителя, внаслідок чого збільшується обсяг його відповідальності. Збільшення банком розміру процентної ставки до 22,46 % без згоди поручителя умовами кредитного договору не було передбачено, доказів надання письмової згоди ОСОБА_2 на збільшення обсягу його відповідальності або укладення ним додаткового договору чи проставлення ним на відповідному договорі, яким вносяться ці зміни до кредитного договору, свого підпису, позивачем не було надано. За таких обставин підвищення процентної ставки до 22,46 % без згоди на це поручителя призвело до збільшення обсягу відповідальності поручителя, що є підставою для припинення поруки на підставі частини першої статті 559 Цивільного кодексу (далі - ЦК) України.
Апеляційний суд погодився з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні вимог позивача про стягнення плати нотаріусу за вчинення виконавчого напису в розмірі 3 200,00 грн, заявлених позивачем як судові витрати.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
13 грудня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв'язку надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року, в якій просить скасувати постанову апеляційного суду, рішення Заводського районного суду м. Миколаєва від 03 серпня 2023 року залишити в силі.
Мотивувальна частина касаційної скарги містить доводи щодо скасування постанови апеляційного суду лише в частині задоволення позову банку, тому Верховний Суд переглядає справу у цих межах.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
08січня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження та витребувано матеріали цивільної справи із Заводського районного суду м. Миколаєва.
У лютому 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
13 лютого 2024 року справу розподілено колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Ситнік О. М. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суд апеляційної інстанції прийняв нові докази із порушенням процесуальних строків їх подання, а саме залучив документи, що подавалися банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису.
Банк не надав доказів направлення на її адресу повідомлення (вимоги) про порушення зобов'язань за кредитним договором та про дострокове повернення кредиту, а також доказів отримання нею такої вимоги, у зв'язку з чим не набув права достроково вимагати повернення кредиту. Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13638/15-ц, у постановахВерховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 21 травня 2012 року у справах № 6-48цс11 та № 6-68цс11, від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12, про те, що коли кредитодавець не заявив вимогу про дострокове повернення кредиту, у споживача відсутній обов'язок повернути споживчий кредит достроково у судовому порядку. Необхідність виконання банком обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором споживчого кредиту апеляційний суд не врахував.
Немає доказів дотримання позивачем порядку збільшення процентної ставки відповідно до вимог пункту 3.7 кредитного договору.
Апеляційний суд розглянув справу у її відсутність без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Позиція банку
У відзиві на касаційну скаргу позивач зазначає, що відповідно до умов пункту 9.1.3 кредитного договору позичальниця зобов'язалася протягом усього строку дії цього договору здійснювати щорічне страхування транспортного засобу, який є предметом застави та переданий назабезпечення виконання зобов'язань за кредитним договором. Такий договір страхування згідно з вимогами пункту 9.1.4 кредитного договору разом з платіжними документами про його оплату позичальниця зобов'язаласянадавати банку у 5-денний строк з дати його укладення. Згідно зпунктом 3.11 кредитного договору у разі невиконня позичальником таких обов'язків розмір маржі в складі процентної ставки за користування кредитними коштами збільшується на 5 %, починаючи з 1-го числа місяця, наступного за тим, в якому закінчився строк дії договорів страхування, і така зміна розміру розміру маржі не потребує додаткового погодження сторонами та повідомлення про це позичальника. Доказів страхування заставленого транспортного засобу ОСОБА_1 не надала.Через порушення умов страхування заставленого транспортного засобу, ненадання відповідного договору страхуванняз 01 квітня 2018 рокупозичальниці без підписання будь-яких додаткових угод або обміну листами (повідомленнями) процентна ставка автоматично була встановлена на рівні 18,49 % (13,49 % + 5 % = 18,49 %), що і було відображено в розрахунку заборгованості.
Саме на підставі цього пункту кредитного договору і утворилася заявлена банком сума заборгованості за процентами за ставкою 18,49 %. Тому відсутні підстави вважати збільшеним обсяг відповідальності поручителя, адже заявлений до стягнення борг за процентами розрахований за ставкою 18,49 %. Поручитель несе відповідальність за порушення зобов'язання боржником в обсязі, що існував до такої зміни зобов'язання. Збільшення процентної ставки до 22,46 % не було предметом спору, оскільки за період дії процентної ставки в розмірі 22,46 % річних відповідач ОСОБА_1 регулярно без застережень та заперечень сплачувала кошти саме за такою процентною ставкою.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» з 12 березня 2020 року на всій території України запроваджено карантин, який неодноразово продовжувався та був скасований з 24 год. 00 хв. 30 червня 2023 року. Відповідно до пункту 12 «Перехідних положень» ЦК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню короновірусної хвороби, строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 1293 цього Кодексу,продовжуються на строк дії такого карантину. Указом Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні» введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, в подальшому неодноразово продовжувався та діє станом на сьогодні. Відповідно пункту 19 «Перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії. Отже загальна позовна давність як допозичальника, так і до поручителя при зверненні до суду з позовною заявою 26 вересня 2022 року щодо жодних платежів не пропущена. Помилковим є висновок апеляційного суду стосовно припинення поруки.
Банк неодноразово направляв досудові вимоги на адреси відповідачів, кореспонденція поверталася за закінченням терміну зберігання. Жодним законодавчим актом або положеннями кредитного договору не передбачено, що неотримання відправленої досудової вимоги є перешкодою для звернення позивача до суду за захистом своїх порушених прав. Ділова кореспонденція є офіційною, тому повинна надсилатися саме за адресою зареєстрованого місця проживання. Відповідачі не повідомляли банк про зміну своєї адреси, що є їх обов'язком. Належним дотриманням процедури повідомлення боржника про вимогу стосовно усунення порушення слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Розрахунок заборгованості відповідачі не спростували, разом з позовною заявою банк надав виписку зособового рахунку, меморіальні ордери, які є належними, достатніми та допустимими доказами.
Безпідставними є доводи касаційної скарги ОСОБА_1 про те, що суд не повідомляв її про час та місце розгляду справи. Сторона має проявляти розумну зацікавленість у розгляді свої справи, перевіряти реєстр судових рішень, повідомляти суд про зміну своєї поштової адреси. Ухилення від отримання повідомлень про час та місце розгляду справи з метою затягування строків розгляду справи є зловживанням.
Фактичні обставини справи
13 березня 2017 року між ПАТ «Кредобанк», правонаступником якого є АТ «Кредобанк», та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 6272/2017, за умовами якого позичальниці надано кредит у розмірі 1 071 097,00 грн зі строком повернення до 01 березня 2024 року та сплатою 13,49 % річних. Кредит видано для здійснення повної/часткової оплати за договором купівлі-продажу транспортного засобу марки Land Rover, модель Range Rover Sport, 2016 року випуску, № кузова НОМЕР_1 , укладеного між позичальницею та ТОВ «Аеліта Преміум»; для оплати страхування життя від нещасних випадків в сумі 41 097 грн.
За умовами цього договору сторони погодили видачу кредиту шляхом зарахування кредитних коштів на відкритий у банку позичковий рахунок ОСОБА_1 з наступним переказом суми кредиту: 1 030 000,00 грн на поточний рахунок ТОВ «Аеліта Преміум»та 41 097,00 грн за страхування життя на рахунок ПрАТ СК «ПЗУ Україна страхування життя» (пункти 2.5, 2.7 кредитного договору).
У пункті 3.2 кредитного договору передбачено, що за користування кредитом встановлюється змінювана процентна ставка, на момент укладення цього договору сторонами обумовлено значення змінюваної процентної ставки на перший період дії ставки в розмірі 13,49 % річних, починаючи з другого та всіх наступних періодів дії ставки проценти за користування кредитом мають сплачуватися згідно встановленого для цих періодів значення змінюваної процентної ставки (пункт 3.3 кредитного договору). Період дії ставки - період у часі, для якого встановлюється значення змінюваної процентної ставки; перебіг першого періоду дії ставки починається з дати укладення договору та завершується 31 березня 2020 року; тривалість другого та всіх наступних періодів дії ставки дорівнює трьом календарним місяцям (пункт 3.4 кредитного договору); пункт 3.6 кредитного договору передбачає порядок перегляду змінюваної процентної ставки для кожного періоду дії ставки, а пункт 3.7 цього договору встановлює обов'язок банку повідомляти про зміну процентної ставки позичальника не пізніш, як за 15 календарних днів до дати зміни ставки шляхом направлення письмового повідомлення на поштову адресу позичальника.
У пункті 3.12 кредитного договору сторони погодили, що проценти нараховуються щомісячно на суму заборгованості за кредитом за методом «факт/360» за ставкою, визначеною у відповідності до розділу 3 цього договору, з дня видачі до дня повернення кредиту в повному обсязі, а за пунктом 3.13 цього договору позичальник сплачує проценти щомісячно, але не пізніше останнього робочого дня місяця, за який нараховані проценти.
Також у пункті 3.11 кредитного договору сторони домовились, що у випадку незастрахування на користь банку позичальницею в одній із страхових компаній, фінансовий стан яких відповідає вимогам банку та перелік яких розміщено на офіційній Інтернет-сторінці банку, транспортного засобу, який буде переданий в заставу на забезпечення виконання зобов'язань за цим договором (пункт 6.1 кредитного договору), чи несвоєчасного його страхування (пункт 9.1.3 договору), та/або позичальниці від нещасних випадків чи несвоєчасного його страхування протягом дії кредитного договору, в тому числі і за закінченням попереднього договору страхування (пункт 9.1.3 договору), та/або цивільної відповідальності позичальниці - розмір маржі в складі процентної ставки за користування кредитними коштами збільшується на 5 % вище діючої, починаючи з 1-го числа місяця, наступного за тим, в якому закінчився строк дії договорів страхування, і така зміна розміру маржі не потребує додаткового погодження сторонами та повідомлення про це позичальниці.
У пунктах 4.9., 4.10. кредитного договору сторони узгодили, що банк у випадках, передбачених пунктом 2.10 цього договору вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів, про що письмово повідомляє позичальницю, а позичальниця зобов'язана протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії та інших належні до сплати платежі.
Згідно з пунктом 2.10 цього договору підставами для дострокового повернення кредиту є: несвоєчасна сплата процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту); наявності обставин, які свідчать про те, що наданий позичальниці кредит не буде повернуто у строки, визначені цим договором; порушення істотних умов цього договору.
На забезпечення виконання позичальницею зобов'язань за кредитним договором між банком та ОСОБА_1 20 червня 2017 року укладено договір застави, посвідчений приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Юрковою О. А. за реєстровим № 178, відповідно до умов якого передано в заставу транспортний засіб марки Land Rover, модель Range Rover Sport, 2016 року випуску, номерний знак НОМЕР_2 (придбаний за рахунок кредиту). Заставна вартість предмета застави - 1 648 000,00 грн.
Також на забезпечення виконання позичальницею зобов'язань за кредитним договором 13 березня 2017 року між банком та ОСОБА_2 укладено договір поруки № 6272/2017, за яким поручитель зобов'язався нести солідарно відповідальність перед банком за виконання ОСОБА_1 зобов'язань за кредитним договором.
ОСОБА_1 отримала кредитні кошти в обсязі та на умовах, передбачених кредитним договором, що підтверджується меморіальними ордерами про видачу кредиту від 31 березня 2017 року № 17647206, 17647337 та випискою з рахунку ОСОБА_1 (т.1, а. с. 9, 10, 11-35).
Відповідно до наданого банком розрахунку заборгованості за кредитним договором № 6272/2017 від 13 березня 2017 року станом на 18 липня 2022 року прострочена заборгованість за тілом кредиту становить 297 366 грн.
Вчинений 22 грудня 2021 року приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Барбуляк Х. М. виконавчий напис про звернення стягнення на предмет застави з метою погашення за рахунок коштів, отриманих від його реалізації, заборгованості ОСОБА_1 за кредитним договором на суму 733 972,79 грн (сума кредиту), 3200 грн (плата нотаріусу за вчинення виконавчого напису), рішенням Франківського районного суду м. Львова від 05 жовтня 2022 року у справі № 465/1068/22 визнано таким, що не підлягає виконанню. За рахунок заставного майна заборгованість за кредитом не погашалась.
21 липня 2022 року АТ «Кредобанк» звернулося до відповідачів з досудовими вимогами від 20 липня 2022 року № 4241/2022, в яких повідомило про наявність станом на 18 липня 2022 року суми боргу у розмірі 743 550,26 грн, з яких: 730 772,79 грн заборгованість за поточним та простроченим тілом кредиту, 9 577,47 грн - заборгованість за поточними та простроченими відсотками, 3200,00 грн відшкодування судових витрат. Кредитор поставив вимогу достроково повернути вказані суми (т. 1, а. с. 58, 62).
Вказані вимоги про дострокове повернення кредиту були направлені на адреси відповідачів, зазначені ними у кредитному договорі та договорі поруки (за місцем їх реєстрації), цінними листами з описом з повідомленням про вручення (т. 1, а. с. 59, 63), проте вручені не були, згідно трекінгу Укрпошти підставою повернення зазначено: невдала спроба вручення (передача не зберігання), за письмовою відмовою адресата.
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстав, передбачених пунктом 1 частини другої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) та пунктом 4 частини другої цієї статті (конкретизована частина вказаної підстави оскарження пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Згідно з пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті411цього Кодексу.
Судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги, відзиву та виснував, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Стосовно повідомлення ОСОБА_1 про час та місце розгляду справи апеляційним судом
Відповідачка у касаційній скарзі зазначає, що апеляційний суд розглянув справу у її відсутність без належного повідомлення про дату, час і місце судового засідання.
Судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню з направленням справи на новий розгляд, якщо справу розглянуто за відсутності будь-кого з учасників справи, належним чином не повідомлених про дату, час і місце судового засідання, якщо такий учасник справи обґрунтовує свою касаційну скаргу такою підставою (пункт 5 частини першої статті 411 ЦПК України).
Оскільки касаційна скарга містить посилання на обов'язкову підставу скасування оскаржуваного судового рішення, Верховний Суд першочергово надає оцінку цим доводам заявниці.
Відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) у своїх рішеннях у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року зазначив, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду, за своєю природою, потребує регулювання з боку держави.
Процесуальний порядок провадження у цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови виконання процесуальних дій, сукупність цивільних процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільних процесуальних правовідносин та гарантії їх реалізації.
Відповідно до частини третьої статті 368 ЦПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється в судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених статтею 369 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
19 вересня 2023 року Миколаївський апеляційний суд вперше призначив справу до розгляду в апеляційній інстанції на 30 жовтня 2023 року на 10:00 год. в приміщенні Миколаївського апеляційного суду. Ухвалив про дату, час та місце судового засідання повідомити учасників справи, їх представників.
Відповідно до статті 128 ЦПК України судові виклики здійснюються судовими повістками про виклик. Судові повідомлення здійснюються судовими повістками-повідомленнями. Судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, - разом з копіями відповідних документів, надсилається до електронного кабінету відповідного учасника справи, а в разі його відсутності - разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення або кур'єром за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.
Днем вручення судової повістки є: 1) день вручення судової повістки під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення судової повістки до електронного кабінету особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати судову повістку чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, що зареєстровані у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Згідно із статтею 130 ЦПК України у разі відсутності в адресата електронного кабінету судові повістки, адресовані фізичним особам, вручаються їм під розписку, а юридичним особам - відповідній службовій особі, яка розписується про одержання повістки. Розписка про одержання судової повістки з поміткою про дату вручення в той самий день особами, які її вручали, повертається до суду. Якщо особу, якій адресовано судову повістку, не виявлено в місці проживання, повістку під розписку вручають будь-кому з повнолітніх членів сім'ї, які проживають разом з нею. У такому випадку особа, якій адресовано повістку, вважається належним чином повідомленою про час, дату і місце судового засідання, вчинення іншої процесуальної дії. Вручення судової повістки представникові учасника справи вважається врученням повістки і цій особі.
Відповідно до статті 131 ЦПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місця проживання (перебування, знаходження) або місцезнаходження під час провадження справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання або місцезнаходження судова повістка надсилається учасникам справи, які не мають електронного кабінету, за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, що забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, на останню відому суду адресу і вважається доставленою, навіть якщо учасник судового процесу за цією адресою більше не проживає, не перебуває або не знаходиться.
Якщо учасник судового процесу повідомляє суду номери телефонів і факсів, адресу електронної пошти або іншу аналогічну інформацію, він повинен поінформувати суд про їх зміну під час розгляду справи. Положення частини першої цієї статті застосовуються також у разі відсутності заяви про зміну номерів телефонів і факсів, адреси електронної пошти, які учасник судового процесу повідомив суду.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частина четверта статті 12 ЦПК України).
Банк у позовній заяві зазначив адресу відповідачки ОСОБА_1 , вказану нею у кредитному договорі: АДРЕСА_1 .
У заяві до суду першої інстанції від 01 листопада 2022 року (т. 1, а. с. 84) ОСОБА_1 вказала іншу адресу для листування: АДРЕСА_4 вказала також електронну адресу для листування - ІНФОРМАЦІЯ_1 .
У заяві до суду першої інстанції від 23 січня 2023 року (т. 1, а. с. 122) ОСОБА_1 знову змінила адресу для листування на: АДРЕСА_2 .
Суд апеляційної інстанції направляв ОСОБА_1 кореспонденцію за вказаними нею адресами у м. Миколаїв та м. Суми (Т. 2, а. с. 57, 85, 90, 93, 97, 104, 105, 111, 113), а також електронною поштою (Т. 2, а. с. 86 (зворот), 92, 107 (зворот), 109 (зворот).
Судову повістку-повідомлення про розгляд справи апеляційним судом 13 листопада 2023 року, коли прийнято оскаржувану постанову апеляційного суду, отримано за адресою: 40000, м. Суми, вул. Козацький Вал, 2Б, офіс 211 з підписом «Лісова» за довіреністю (т. 2, а. с. 113).
Отже, ОСОБА_1 відповідно до статті 130 ЦПК Україниналежним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в апеляційному суді.
З огляду на наведене також відсутні підстави вважати, що права відповідачки на доступ до суду та справедливий судовий розгляд відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції є порушеними.
Згідно з частиною першою статті 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами, зловживання процесуальними правами не допускається.
На осіб, які беруть участь у справі, покладається обов'язок добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки. Під добросовісністю необхідно розуміти таку реалізацію прав і виконання обов'язків, що передбачають користування правами за призначенням, здійснення обов'язків у межах, визначених законом, недопустимість посягання на права інших учасників цивільного процесу, заборона зловживати наданими правами.
Праву особи на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку кореспондує обов'язок добросовісно користуватися наданими законом процесуальними правами, утримуватись від дій, що зумовлюють затягування судового процесу, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються його безпосередньо та вживати надані процесуальним законом заходи для скорочення періоду судового провадження (рішення ЄСПЛ від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Еліментарія Сандерс проти Іспанії», заява № 11681/85, пункт 35, від 16 лютого 2017 року у справі «Каракуця проти України», заява № 18986/06).
Верховний Суд зазначає, що відповідний висновок про те, що особа зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, стосується також особи, яка належно повідомлена про розгляд справи за її участю.
ОСОБА_1 зазначає у касаційній скарзі, що суд апеляційної інстанції позбавив її можливості доводити перед судом переконливість своїх доводів. Однак вона була належним чином повідомлена про час та місце розгляду справи в апеляційному суді, проте участі у розгляді справи в апеляційному провадженні не приймала ні шляхом явки у судові засідання, ні шляхом листування.
При поданні касаційної скарги ОСОБА_1 зазначила адресою листування АДРЕСА_1 , проте направлення судами повісток на вказану адресу кваліфікує у касаційній скарзі, як неналежне повідомлення її про час та місце розгляду справи.
Надіслана Верховним Судом на адресу: АДРЕСА_1 кореспонденція з копією ухвали про відкриття касаційного провадження повернулася за закінченням терміну зберігання у поштовому відділенні. Перевірити наявність іншої адреси заявниці, крім вказаної нею у касаційній скарзі, на стадії відкриття касаційного провадження, коли відсутні матеріали справи, було неможливим.
Верховний Суд вважає дії заявниці щодо зазначення адреси листування, за якою вона більше не проживає, недобросовісними, що додатково спростовує доводи касаційної скарги про наявність обов'язкової підстави скасування постанови апеляційного суду.
Стосовно суті спору
Згідно зі статтею 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (стаття 509 ЦК України).
Відповідно до статей 526, 530, 610, частини першої статті 612 ЦК України зобов'язання має виконуватись належним чином у встановлений термін відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства. Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України).
Якщо в зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню в цей строк (термін).
Згідно зі статтею 598 ЦК України зобов'язання припиняється частково або в повному обсязі на підставах встановлених договором або законом. Припинення зобов'язання на вимогу однієї із сторін допускається лише
у випадках, встановлених договором або законом.
У разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: зміна умов зобов'язання; сплата неустойки; відшкодування збитків та моральної шкоди (стаття 611 ЦК України).
Згідно з частиною першою статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього кодексу.
У договорах за участю фізичної особи-споживача враховуються приписи законодавства про захист прав споживачів (частина друга статті 627 ЦК України у редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року). Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом (частина третя статті 1054 ЦК України у вказаній редакції).
Споживач - це фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов'язаних із підприємницькою діяльністю або виконанням обов'язків найманого працівника (пункт 22 частини першої статті 1 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-ХІІ «Про захист прав споживачів» (далі - Закон про захист прав споживачів)).
Споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункт 23 частини першої статті 1 Закону про захист прав споживачів у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
10 червня 2017 року набрав чинності Закон України від 15 листопада 2016 року № 1734-VІІ «Про споживче кредитування» (далі - Закон про споживче кредитування), який визначає загальні правові та організаційні засади споживчого кредитування в Україні. Закон про захист прав споживачів застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону про споживче кредитування (стаття 11 Закону про захист прав споживачів у редакції, чинній з 10 червня 2017 року). Отже, регулювання правовідносин банку зі споживачем щодо кредитування для споживчих потреб до 10 червня 2017 року відбувалося з урахуванням приписів Закону про захист прав споживачів. З 10 червня 2017 року на ці відносини поширюється Закон про споживче кредитування, а у частині, що йому не суперечить, - також Закон про захист прав споживачів.
Визначаючи зміст правовідносин, які виникли між сторонами кредитного договору, суди повинні встановити: на які потреби було надано кредит, чи здійснювалось кредитування з метою задоволення боржником особистих економічних та побутових потреб. Установивши, що кредитування здійснювалось на споживчі потреби, суд повинен застосувати до встановлених правовідносин законодавство щодо захисту прав споживачів (висновок Верховного Суду України, висловлений у постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16).
Якщо кредитодавець згідно з договором про надання споживчого кредиту одержує внаслідок порушення споживачем умов договору право на вимогу повернення споживчого кредиту, строк виплати якого ще не настав, або на вилучення продукції чи застосування іншої санкції, він може використати таке право лише у разі: 1) затримання сплати частини кредиту та/або відсотків щонайменше на один календарний місяць, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла щонайменше - на три календарні місяці; або 2) перевищення сумою заборгованості суми кредиту більш як на десять відсотків; або 3) несплати споживачем більше однієї виплати, яка перевищує п'ять відсотків суми кредиту; або 4) іншого істотного порушення умов договору про надання споживчого кредиту. Якщо кредитодавець на основі умов договору про надання споживчого кредиту вимагає здійснення внесків, строк сплати яких не настав, або повернення споживчого кредиту, такі внески або повернення споживчого кредиту можуть бути здійснені споживачем протягом тридцяти календарних днів, а за споживчим кредитом, забезпеченим іпотекою, та за споживчим кредитом на придбання житла - шістдесяти календарних днів з дня одержання повідомлення про таку вимогу від кредитодавця. Якщо протягом цього періоду споживач усуне порушення умов договору про надання споживчого кредиту, вимога кредитодавця втрачає чинність (частина десята статті 11 Закону про захист прав споживачів зі змінами, передбаченими Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо врегулювання відносин між кредиторами та споживачами фінансових послуг», який набрав чинності 16 жовтня 2011 року).
Наведені приписи дають підстави для висновку, що частина десята статті 11 Закону про захист прав споживачів у редакції, що була чинною до 10 червня 2017 року, встановила обов'язковий досудовий порядок врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту.
Отже, звернення до суду з позовом про дострокове повернення коштів за договором про надання споживчого кредиту на придбання житла не замінює визначений Законом про захист прав споживачів порядок. Якщо кредитодавець звертається до суду з таким позовом, не виконавши вимоги частини десятої статті 11 Закону про захист прав споживачів у редакції, чинній до 10 червня 2017 року, не дотримавши передбачений зазначеним договором порядок, який не має погіршувати порівняно із цим Законом становище споживача, то в останнього, як у позичальника, відсутній обов'язок достроково повернути кошти за договором про надання споживчого кредиту, а у суду відсутня підстава для задоволення відповідного позову у частині, яка стосується дострокового стягнення коштів за таким договором.
Подібний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13683/15-ц (провадження № 14-680цс19).
Заявниця у касаційній скарзі посилається на те, що банк не надав доказів направлення на її адресу повідомлення (вимоги) про порушення зобов'язань за кредитним договором та про дострокове повернення кредиту, а також доказів отримання нею такої вимоги, у зв'язку з чим не набув права достроково вимагати повернення кредиту. Суд апеляційної інстанції не врахував правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13638/15-ц, у постановахВерховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16, від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 21 травня 2012 року у справах № 6-48цс11 та № 6-68цс11, від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12, про те, що коли кредитодавець не заявив вимогу про дострокове повернення кредиту, у споживача відсутній обов'язок повернути споживчий кредит достроково у судовому порядку. Необхідність виконання банком обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором споживчого кредиту апеляційний суд не врахував.
Упостановах Верховного Суду України від 27 січня 2016 року у справі № 6-990цс15, від 21 травня 2012 року у справах № 6-48цс11 та № 6-68цс11, від 23 травня 2012 року у справі № 6-33цс12 не вирішувалося питання стосовно права банку достроково вимагати повернення споживчого кредиту без досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів. Висновки Верховного Суду України у наведених справах нерелевантні до спірних правовідносин.
У справі кредит видано на споживчі цілі, а дострокову вимогу пред'явлено 21 липня 2022 рокуза дії Закону про споживче кредитування.
Висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 638/13638/15-ц тапостанові Верховного Суду України від 14 вересня 2016 року у справі № 6-223цс16, про необхідність виконання банком обов'язкового досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором споживчого кредиту застосовні до спірних правовідносин, адже стаття 25 Закону про споживче кредитування, яка діяла на момент пред'явлення банком досудової вимоги у справі, відображає сформульований Верховним Судом та Верховним Судом України висновок щодо взаємодії із споживачами при врегулюванні простроченої заборгованості.
Відповідно до статті 25 Закону про споживче кредитування взаємодія кредитодавця, нового кредитора, колекторської компанії із споживачем, його близькими особами, представником, спадкоємцем, поручителем, майновим поручителем або третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію, при врегулюванні простроченої заборгованості може здійснюватися, у тому числі, шляхом надсилання поштових відправлень із позначкою «Вручити особисто» за місцем проживання чи перебування або за місцем роботи фізичної особи.
Під час першої взаємодії із споживачем, його близькими особами, представником, спадкоємцем, поручителем, майновим поручителем або третіми особами, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію, у рамках врегулювання простроченої заборгованості кредитодавець, новий кредитор, колекторська компанія зобов'язані повідомити, зокрема, розмір простроченої заборгованості (розмір кредиту, проценти за користування кредитом, розмір комісії та інших платежів, пов'язаних з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту), розмір неустойки та інших платежів, що стягуються при невиконанні зобов'язання за договором про споживчий кредит або відповідно до закону. У разі звернення відповідно до договору про споживчий кредит до третіх осіб, взаємодія з якими передбачена договором про споживчий кредит та які надали згоду на таку взаємодію, у тому числі до близьких осіб, відповідно до частини шостої цієї статті інформація про розмір простроченої заборгованості повідомляється лише за наявності згоди споживача на передачу інформації про наявність простроченої заборгованості таким особам. Розрахунок розміру простроченої заборгованості для колекторської компанії здійснюється кредитодавцем або новим кредитором.
Новий кредитор, колекторська компанія на вимогу споживача, його близьких осіб, представника, спадкоємця, поручителя або майнового поручителя зобов'язані протягом п'яти робочих днів після першої взаємодії при врегулюванні простроченої заборгованості надати документи, що підтверджують інформацію, зазначену у частині другій цієї статті (у тому числі детальний розрахунок простроченої заборгованості та всіх інших платежів по кожному платіжному періоду та підставу їх нарахування), особисто або шляхом направлення листа на адресу (електронну або поштову) такої особи, або в інший визначений договором про споживчий кредит спосіб.
Для цілей цієї частини моментом надання відповідних підтвердних документів є, у тому числі, 23 година 59 хвилин десятого робочого дня з дня направлення кредитодавцем, новим кредитором, колекторською компанією рекомен-дованого поштового відправлення з описом вкладення, що містило відповідні підтвердні документи, або момент отримання повідомлення про вручення зазначеного поштового відправлення, якщо таке повідомлення отримано кредитодавцем, новим кредитором, колекторською компанією раніше зазначеного 10-денного строку.
У справі правове значення для правильного вирішення спору має не лише встановлення факту відправлення банком повідомлення про дострокове повернення кредиту боржнику, а й фактичного повідомлення боржника про наявність такої вимоги, оскільки для неповідомленої особи (для відома якої така вимога не доведена) обов'язок її виконати виникнути не може.
У пунктах 4.9., 4.10. кредитного договору сторони узгодили, що банк у випадках, передбачених пунктом 2.10 цього договору, вправі вимагати дострокового повернення кредиту, процентів, комісії та інших належних до сплати платежів, про що письмово повідомляє позичальницю, а позичальниця зобов'язана протягом 30 банківських днів з моменту отримання письмової вимоги банку достроково повернути кредит, проценти, комісії та інших належні до сплати платежі.
Згідно з пунктом 2.10 цього договору підставами для дострокового повернення кредиту є: несвоєчасна сплата процентів та/або повернення кредиту (частини кредиту); наявності обставин, які свідчать про те, що наданий позичальникові кредит не буде повернуто у строки, визначені цим договором; порушення істотних умов цього договору.
У пункті 3.8. кредитного договору сторони досягли згоди щодо порядку повідомлення позичальницею про зміну поштової адреси. У випадку зміни поштової адреси позичальниці або інших зобов'язаних за договором осіб, вона зобов'язалася відповідно до пункту 9.1.1. письмово повідомити про це банк та вказати актуальну поштову адресу.
Згідно з пунктом 9.1.1 кредитного договору позичальниця зобов'язалася письмово протягом 3-х днів з моменту настання таких обставин повідомити про це банк.
21 липня 2022 року АТ «Кредобанк» звернулося до відповідачів з досудовими вимогами від 20 липня 2022 року № 4241/2022, в яких повідомило про наявність станом на 18 липня 2022 року суми боргу у розмірі 743 550,26 грн, з яких: 730 772,79 грн заборгованість за поточним та простроченим тілом кредиту, 9 577,47 грн - заборгованість за поточними та простроченими відсотками, 3200,00 грн відшкодування судових витрат. Кредитор поставив вимогу достроково повернути вказані суми (т. 1, а. с. 58, 62).
Вимоги про дострокове повернення кредиту були направлені на адреси відповідачів, зазначені ними у кредитному договорі та договорі поруки (безпосередньо ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 ), цінними листами з описом з повідомленням про вручення (т. 1, а. с. 59, 63), проте вручені не були. Згідно з трекінгом Укрпошти підставою повернення зазначено: невдала спроба вручення (передача не зберігання), за письмовою відмовою адресата.
Належним слід вважати надсилання вимоги з дотриманням встановленого договором порядку на адресу отримувача, яка вказана в договорі або додатково повідомлена відповідно до умов договору.
Належним дотриманням процедури повідомлення боржника про вимогу стосовно усунення порушення також слід вважати також таке повідомлення, що було надіслане належним чином, проте не отримане внаслідок недбалості або ухилення від отримання.
Наведені висновки викладені у постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 361/3222/19 (провадження № 61-2788св21).
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Законом України від 15 березня 2022 року № 2120-ІХ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» позичальників за споживчим кредитом не звільнено від обов'язку повідомляти кредитору поштову адресу, вимушено змінену внаслідок ведення військових дій на території України.
ОСОБА_1 про зміну своєї поштової адреси банк не повідомляла, тому Верховний Суд погоджується з висновками апеляційного суду про те, що АТ «Кредобанк» належним чином повідомив відповідачку про необхідність дострокового повернення кредитних коштів, а сам лише факт неотримання нею письмової вимоги внаслідок недбалості не свідчить про порушення банком досудового порядку врегулювання питання дострокового повернення коштів за договором споживчого кредиту.
Крім того, ОСОБА_1 обізнана із розміром дострокової вимоги (730 772,79 грн за тілом кредиту) із грудня 2021 року у процесі звернення стягнення на предмет застави за виконавчим написом нотаріуса, який оспорювався нею у судовому порядку у справі № 465/1068/22 (т. 1, 174-177). Вказаний розмір боргу залишився незмінним при зверненні банку із досудовою вимогою у цій справі.
Тобто ОСОБА_1 із грудня 2021 року достеменно відомо про наявність простроченого боргу та намір кредитора достроково отримати повернення кредиту.
Заявниця в касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції прийняв нові докази із порушенням процесуальних строків їх подання, а саме залучив документи, що подавалися банком нотаріусу для вчинення виконавчого напису.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Обставини, які входять до предмета доказування, щодо наявності та розміру кредитної заборгованості ОСОБА_1 встановлені апеляційним судом на підставі розрахунку заборгованості, виписки з особового рахунку, меморіальних ордерів, що додавалися банком до позовної заяви.
В межах апеляційного провадження справи як нові докази позивач долучив документи, що подавалися ним нотаріусу для вчинення виконавчого напису (т. 2, а. с. 131-137).
Вказані докази не покладені апеляційним судом в основу рішення про часткове задоволення позову банку, а правильність вчинення виконавчого напису нотаріуса не є предметом перевірки за позовом, тому відсутні підстави вважати, що суд апеляційної інстанції встановив обставини, які входять до предмета доказування, на підставі доказів, поданих із порушенням статті 367 ЦПК України.
Доводи касаційної скарги про відсутність доказів дотримання позивачем порядку збільшення процентної ставки відповідно до вимог пункту 3.7 кредитного договору безпідставні, адже оскаржуваною постановою апеляційного суду із ОСОБА_1 стягнуто борг за тілом кредиту, а в стягненні процентів відмовлено.
Доводи касаційної скарги в іншій частині є безпідставними та зводяться до переоцінки доказів у справі, що у силу вимог статті 400 ЦПК України виходить за межі розгляду справи судом касаційної інстанції.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) сформульовано правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів.
Верховний Суд є судом права, а не судом факту, позбавлений можливості самостійно встановлювати обставини справи, не встановлені судами першої та апеляційної інстанцій, а також досліджувати докази справи, змінюючи їх оцінку відповідно до статті 400 ЦПК України.
Стосовно доводів відзиву банку на касаційну скаргу відповідачки, необхідно зазначити таке.
Згідно із статтею 395 ЦПК України учасники справи мають право подати до суду касаційної інстанції відзив на касаційну скаргу в письмовій формі протягом строку, встановленого судом касаційної інстанції в ухвалі про відкриття касаційного провадження. Відзив на касаційну скаргу має містити, зокрема, обґрунтування заперечень щодо змісту і вимог касаційної скарги.
Відповідно до статті 416 ЦПК України постанова суду касаційної інстанції має містити мотиви прийняття або відхилення кожного аргументу, викладеного в касаційній скарзі та відзиві на касаційну скаргу.
Тобто Верховний Суд перевіряє аргументацію відзиву у контексті викладених у ньому заперечень щодо доводів касаційної скарги.
Відзив банку на касаційну скаргу відповідачки містить доводи стосовно помилковості висновків апеляційного суду щодо припинення поруки, правильності підвищення процентної ставки та необхідності стягнення боргу в повному обсязі у солідарному порядку з боржника і поручителя. Проте на такі обставини ОСОБА_1 у касаційній скарзі не посилалася.
Фактично відзив на касаційну скаргу в цій частині є оспоренням постанови апеляційного суду щодо відмови у позові про стягнення процентів за кредитом та відмови у позові до поручителя. Банк ініціює ревізію постанови апеляційного суду в неоскарженій заявницею частині шляхом подання відзиву на її касаційну скаргу. Тобто без звернення банку із власною касаційною скаргою, оплаченою судовим збором та поданою у встановлений строк.
Верховний Суд, з огляду на статті 395, 416 ЦПК України, не переглядає наведені доводи відзиву банку на касаційну скаргу відповідачки, які за змістом мають включатися до касаційної скарги, якої банк у встановленому порядку не подавав.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Верховний Суд вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване судове рішення залишити без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Щодо клопотання про зупинення виконання постанови апеляційного суду
06 лютого2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Бєлова Р. В. через систему «Електронний суд» подала до Верховного Суду клопотання про зупинення виконання постанови Миколаївського апеляційного суду
від 13 листопада 2023 року до закінчення касаційного розгляду справи.
Ухваленням цієї постанови завершився касаційний розгляд справи, тому заявлене клопотання не підлягає розгляду.
Керуючись статтями 389, 400, 401, 402, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Постанову Миколаївського апеляційного суду від 13 листопада 2023 року в частині задоволення позову банку залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:О. М. Ситнік Є. В. Петров В. В. Сердюк