Справа № 560/11269/23
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Гнап Д.Д.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
07 березня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, в якому просить:
- визнати протиправною та скасувати постанову Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення №ЦЗ-52/ХМ/а-2 від 23 травня 2023 року, винесену відносно фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 .
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 13.09.2023 позов задоволено.
Не погодившись із прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, яку обґрунтовує тим, що судом першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення допущено порушення норм процесуального та матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи скарги, законність і обґрунтованість рішення суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення виходячи з наступних підстав.
Як встановлено судом першої інстанції, відповідно до наказу ГУ ДПС у Хмельницькій області від 03.04.2023 № 932-П та направлень на перевірку №№ 1749, 1750 від 03.04.2023 проведено фактичну перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за адресою: АДРЕСА_1 .
За результатами перевірки посадовими особами ГУ ДПС у Хмельницькій області складено акт фактичної перевірки № 3803/22-01-24-06/ НОМЕР_1 від 10.04.23, у якому зафіксовано, що трудові відносини із ОСОБА_2 належним чином не оформлені, чим порушено статті 2, 3 21, 24 КЗпП України.
Начальником Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці, за результатами проведеної фактичної перевірки винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення в сумі 67000 грн.
Не погодившись із постановою про накладення штрафу позивач оскаржив її до суду.
Приймаючи оскаржуване рішення про задоволення позову, суд першої інстанції виходив з того, що фактично господарську діяльність в приміщенні магазину-кафетерію " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 провадять ОСОБА_1 та ОСОБА_2 . Відповідач зазначені факти не прийняв до уваги та не врахував при винесенні рішення. Також відповідачем взагалі не було перевірено, кому належить товар, який було продано (пляшка безалкогольного Фраголіно-бянко).
Також суд зазначив, що на період воєнного стану законодавець, з метою забезпечення умов для належного функціонування підприємств, оперативного залучення працівників, усунення кадрового дефіциту та браку робочої сили скасував штрафи (відповідальність), передбачені ст. 265 КЗпП України, за умови усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю).
Суд зазначив, що станом на дату розгляду відповідачем питання щодо накладення на позивача штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, виявлене під час перевірки порушення було усунуто. А відтак, станом на 10.04.2023 підстави для застосування штрафу були відсутні з огляду на норми ст. 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", що також є підставою для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування спірної постанови.
Також суд врахував, що Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін постановою Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 № 823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю". Пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі. Таким чином, на думку суду, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС в Хмельницькій області № 3803/22-01-24-06/ НОМЕР_1 від 10.04.23 є недопустимими доказами.
Колегія суддів, надаючи оцінку спірним правовідносинам, погоджується з позицією суду першої інстанції, з огляду на наступне.
Відповідно до статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За приписами частини 1 статті 24 КЗпП України трудовий договір укладається, як правило, в письмовій формі. Додержання письмової форми є обов'язковим: при організованому наборі працівників; при укладенні трудового договору про роботу в районах з особливими природними географічними і геологічними умовами та умовами підвищеного ризику для здоров'я; при укладенні контракту; у випадках, коли працівник наполягає на укладенні трудового договору у письмовій формі; при укладенні трудового договору з неповнолітнім (стаття 187 цього Кодексу); при укладенні трудового договору з фізичною особою; при укладенні трудового договору про дистанційну роботу або про надомну роботу; в інших випадках, передбачених законодавством України.
Верховний Суд України у пункті 7 постанови Пленуму від 06.11.1992 за №9 "Про практику розгляду судами трудових спорів" роз'яснив, що фактичний допуск до роботи вважається укладенням трудового договору незалежно від того, чи було прийняття на роботу належним чином оформлене, якщо робота провадилась за розпорядженням чи з відома роботодавця.
Відповідно до частини 4 статті 24 КЗпП України працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Верховний Суд у постанові від 29 квітня 2020 року у справі №826/16738/17 дійшов висновку про те, що обов'язковою передумовою допуску працівника до роботи є укладання трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу.
Встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрований як фізична особа-підприємець 11.01.2018, основний вид діяльності - роздрібна торгівля в неспеціалізованих магазинах переважно продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
Водночас ОСОБА_2 зареєстрована як фізична особа-підприємець 28.04.2021, види діяльності - 56.10 - діяльність ресторанів, надання мобільного харчування.
01.02.2023 між ОСОБА_3 (Орендодавець) з однієї сторони, та ОСОБА_2 (Орендар) укладено договір оренди приміщення (магазин) площею 75 кв.м. за адресою АДРЕСА_1 .
ФОП ОСОБА_2 передала в суборенду ФОП ОСОБА_4 10 кв.м. зазначеного орендованого приміщення (договір суборенди від 01.02.2023).
Відповідно до повідомлення про об'єкти оподаткування приміщення магазину-кафетерію " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . є об'єктом оподаткування ФОП ОСОБА_2 .
Зазначені документи та відомості надавалися під час перевірки.
ОСОБА_1 є сином ОСОБА_2 та між ними укладено договір про партнерство та ділове співробітництво від 01.02.2023. (до перевірки не надавався).
Відтак фактично господарську діяльність в приміщенні магазину-кафетерію " ІНФОРМАЦІЯ_1 ", яке знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 провадять ОСОБА_1 та ОСОБА_2 .
Наведене свідчить про неповноту дослідження обставин справи відповідачем при винесенні рішення. Також відповідачем взагалі не було перевірено, кому належить товар, який було продано (пляшка безалкогольного Фраголіно-бянко).
Частиною 1 статті 265 КЗпП України передбачено, що посадові особи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, винні у порушенні законодавства про працю, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.
Згідно частини другої статті 265 КЗпП України юридичні та фізичні особи - підприємці, які використовують найману працю, несуть відповідальність у вигляді штрафу в разі фактичного допуску працівника до роботи без оформлення трудового договору (контракту), оформлення працівника на неповний робочий час або за трудовим договором з нефіксованим робочим часом у разі фактичного виконання роботи протягом усього робочого часу, установленого на підприємстві, та виплати заробітної плати (винагороди) без нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування та податків - у десятикратному розмірі мінімальної заробітної плати, встановленої законом на момент виявлення порушення, за кожного працівника, стосовно якого скоєно порушення.
Відповідно до частини четвертої статті 265 КЗпП України, штрафи, зазначені у частині другій цієї статті, накладаються центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами 2 - 7 статті 53 Закону України "Про зайнятість населення" визначений Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2013 № 509 (Порядок № 509).
Згідно з пунктом 2 Порядку №509 (в редакції постанови Кабінету Міністрів України від 21.08.2019 №823 "Деякі питання здійснення державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю" (Постанова №823)) штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, керівниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками (з підстав, визначених абзацами третім - сьомим цього пункту) (далі - уповноважені посадові особи).
Штрафи накладаються на підставі, зокрема, акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 28.04.2021 у справі №640/17424/19, яка набрало законної сили 14.09.2021 14.09.2021, було визнано протиправною та нечинною Постанову №823, якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку №509, в тому числі в частині можливості накладати штрафи на підставі акта перевірки ДПС, її територіального органу, у ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а також порядку розгляду справи про накладення штрафу.
Згідно з приписами статті 265 КАС України з моменту набрання законної сили відповідним рішенням суду нормативно-правовий акт втрачає чинність повністю або в окремій його частині.
Відповідно до положень статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.
Тобто, дія акту починається з моменту набрання ним чинності і припиняється з втратою актом чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Отже, до спірних правовідносин Порядок №509 підлягав застосуванню в редакції, чинній до внесення в нього змін Постановою № 823.
Так, пунктом 2 Порядку №509 у відповідній редакції передбачалося можливість накладення штрафу на підставі акта лише документальної виїзної перевірки ДФС, її територіального органу, в ході якої виявлені порушення законодавства про працю, а не акта фактичної перевірки, що має місце в даному спорі.
В розумінні вимог статті 74 Кодексу адміністративного судочинства України суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
З огляду на вищезазначене, докази, отримані за результатами вказаного заходу державного контролю (фактичної перевірки податкового органу) та відображені в акті Головного управління ДПС в Хмельницькій області № 3803/22-01-24-06/3561005791 від 10.04.23 є недопустимими доказами.
Отже, накладення на позивача штрафу на підставі акта фактичної перевірки №3803/22-01-24-06/ НОМЕР_1 від 10.04.23 не може вважатись правомірним.
Крім того, колегія суддів зауважує, що відповідно до ст. 265 КЗпП України у період дії воєнного стану у разі виконання в повному обсязі та у встановлений строк приписів про усунення порушень, виявлених під час здійснення позапланових заходів державного нагляду (контролю), штрафи, передбачені статтею 265, не застосовуються згідно із Законом № 2136-IX від 15.03.2022 з урахуванням змін, внесених Законом № 2352-IX від 01.07.2022.
Відповідач не заперечує факт усунення позивачем виявленого порушення станом на 10.04.2023 шляхом оформлення трудових відносин із ОСОБА_2 , а тому накладення вказаного штрафу у період дії воєнного стану не є правомірним.
Отже, в даному випадку колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що станом на 10.04.2023 підстави для застосування штрафу були відсутні з огляду на норми ст. 16 Закону України "Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану", що також є підставою для задоволення позовної вимоги про визнання протиправною та скасування спірної постанови.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність підстав для задоволення позову, оскільки суб'єкт владних повноважень в особі Центрально - Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці діяв не у спосіб передбачений законами та Конституцією України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно п.41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Інші доводи апеляційної скарги фактично зводяться до переоцінки доказів та незгодою апелянта з висновками суду першої інстанцій по їх оцінці, тому не можуть бути прийняті апеляційною інстанцією.
В ст.242 КАС України видно, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Ст.316 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Із врахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, доводи апеляційної скарги зроблених судом першої інстанції висновків не спростовують і при ухваленні оскарженого судового рішення порушень норм матеріального та процесуального права ним допущено не було, тому, відсутні підстави для скасування чи зміни рішення суду першої інстанції.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Центрально-Західного міжрегіонального управління Державної служби з питань праці залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 13 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.