Справа № 560/10642/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Божук Д.А.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
07 березня 2024 року м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Драчук Т. О. Смілянця Е. С. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року у справі за адміністративним позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 до Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернвся до суду з позовом до Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, в якому просив:
1. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від 29.03.2023 року №348587, щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за абз. 3 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” та накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративно - господарського штрафу у розмірі - 17 000 грн;
2. Визнати протиправною та скасувати постанову Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті від 29.03.2023 року № 348588, щодо притягнення до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 за абз. 17 ст. 60 Закону України “Про автомобільний транспорт” та накладення адміністративного стягнення у вигляді адміністративно - господарського штрафу у розмірі - 51 000 грн.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 28.09.2023 у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким задовольнити адміністративний позов, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права.
Виходячи з приписів ст.ст. 311, 263 КАС України, вищезазначена апеляційна скарга розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідь судді, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 15.02.2023 інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за №349289.
В акті зазначено: водій здійснював перевезення вантажів з с. Крупець до м. Красилів згідно ТТН №014К від 15.02.2023. На час перевірки виявлено, що загальна маса ТЗ становить 63900 кг, при дозволеній масі 40000 кг, а також у водія відсутня тахошайба за 15.02.2023. Порушено вимоги ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», також п.22.5 Правил дорожнього руху, постанова КМУ №1306 від 10.10.2001 року у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» ч.1 абз.3 Перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених в ст. 48 цього Закону, а саме тахошайба за 15.02.2023, також ч.1 абз.17 Перевищення встановленим законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні подільного або неподільного вантажу без відповідного дозволу.
За результатами розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт Відділом державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті, 23.09.2023 року винесено дві постанови про застосування до ОСОБА_1 адміністративно-господарського штрафу, а саме:
- №348587 за порушення (перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 Закону України «Про автомобільний транспорт»), відповідальність за яке передбачена абз.3 ст.60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у розмірі 17 000,00 грн.
- №348588 за порушення (перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу), відповідальність за яке передбачена абз. 17 ст. 60 Закону України «Про автомобільний транспорт», у розмірі 51 000,00 грн.
Вважаючи, вказані постанови протиправними, позивач звернувся до суду для їх скасування.
Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення позовних вимог.
Розглядаючи питання про законність та обґрунтованість судового рішення, суд апеляційної інстанції, з урахуванням доводів апелянта зазначає наступне.
Засади організації та діяльності автомобільного транспорту визначає Закон України "Про автомобільний транспорт" від 05.04.2001 №2344-ІІІ (далі - Закон №2344-ІІІ).
Статтею 48 Закону України "Про автомобільний транспорт" встановлено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є:
- для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством;
- для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
У разі перевезення вантажів з перевищенням габаритних або вагових обмежень обов'язковим документом також є дозвіл, який дає право на рух автомобільними дорогами України, виданий компетентними уповноваженими органами, або документ про внесення плати за проїзд великовагових (великогабаритних) транспортних засобів, якщо перевищення вагових або габаритних обмежень над визначеними законодавством становить менше п'яти відсотків.
Як вбачається з матеріалів справи, 15.02.2023 інспектором Відділу державного нагляду (контролю) у Хмельницькій області Державної служби України з безпеки на транспорті складено Акт проведення перевірки додержання вимог законодавства про автомобільний транспорт під час здійснення перевезень пасажирів і вантажів автомобільним транспортом за №349289.
В акті зазначено: водій здійснював перевезення вантажів з с. Крупець до м. Красилів згідно ТТН № 014К від 15.02.2023. На час перевірки виявлено, що загальна маса ТЗ становить 63900 кг, при дозволеній масі 40000 кг, а також у водія відсутня тахошайба за 15.02.2023. Порушено вимоги ст. 48 ЗУ «Про автомобільний транспорт», також п.22.5 Правил дорожнього руху, постанова КМУ №1306 від 10.10.2001 року у тому числі порушення, відповідальність за які передбачена статтею 60 ЗУ «Про автомобільний транспорт» ч.1 абз.3 Перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених в ст. 48 цього Закону, а саме тахошайба за 15.02.2023, також ч.1 абз.17 Перевищення встановленим законодавством габаритно-вагових норм понад 30% при перевезенні подільного або неподільного вантажу без відповідного дозволу.
Щодо перевищення позивачем встановлених законодавством габаритно-вагових норм, колегія суддів приходить до наступного.
Порядок здійснення габаритно-вагового контролю та справляння плати за проїзд автомобільними дорогами загального користування транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, вагові та/або габаритні параметри яких перевищують нормативні затверджено Постановою КМУ від 27.06.2007 №879 (далі - Порядок №879).
Відповідно до п.п.5-1 та 11 п.2 Порядку №879:
- документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу;
- точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритно-вагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному, автоматичному або пересувному пункті (з урахуванням похибки вимірювального обладнання).
Отже, Порядком №879 передбачено проведення документального габаритно-вагового контролю та точного габаритно-вагового контролю. При цьому, документальний габаритно-ваговий контроль - визначення загальної маси транспортного засобу шляхом додавання власної маси транспортного засобу та маси вантажу, а точний габаритно-ваговий контроль - визначення габаритновагових параметрів транспортного засобу на стаціонарному або пересувному пункті.
Відповідно до п.16 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль включає документальний та/або точний контроль.
Виходячи із буквального змісту п.16 Порядку №879 габаритно-ваговий контроль може проводитися лише шляхом документального контролю без визначення параметрів на стаціонарному чи пересувному пункті. При цьому, орган контролю здійснює його шляхом додавання маси транспортного засобу та вантажу.
Пунктом 22.5 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001р. №1306, визначено, що за спеціальними правилами здійснюється дорожнє перевезення небезпечних вантажів, рух транспортних засобів та їх составів у разі, коли хоч один з їх габаритів перевищує за шириною 2,6м, за висотою від поверхні дороги - 4м (для контейнеровозів на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією маршрутах - 4,35м),за довжиною - 22м (для маршрутних транспортних засобів - 25м), фактичну масу понад 40т (для контейнеровозів - понад 44т, на встановлених Укравтодором і Державтоінспекцією для них маршрутах - до 46т), навантаження на одиночну вісь - 11т (для автобусів, тролейбусів - 11,5т), здвоєні осі - 16т, строєні - 22т (для контейнеровозів навантаження на одиночну вісь - 11т, здвоєні осі - 18т, строєні - 24т) або якщо вантаж виступає за задній габарит транспортного засобу більш як на 2м.
Абзацом 17 частини 1 статті 60 Закону №2344-ІІІ встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи, зокрема, за перевищення встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30 відсотків при перевезенні неподільного вантажу без відповідного дозволу або подільного вантажу - штраф у розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Актом перевірки встановлено, що водій здійснював перевезення вантажів з с. Крупець до м. Красилів згідно ТТН № 014К від 15.02.2023. На час перевірки виявлено, що загальна маса ТЗ становить 63900 кг, при дозволеній масі 40000 кг, що перевищує на 59,75% допустимі параметри ((63,90 тон (фактична маса) - 40 тон (допустима маса)) : 40 тон (допустима маса) * 100% = 59,75%).
Факт перевищення транспортним засобом вагових параметрів встановлений відповідачем на підставі відомостей товарно-транспортної накладної №14К від 15.02.2023. Згідно вказаної ТТН, автомобільний перевізник ОСОБА_1 здійснював перевезення від вантажовідправника ФОП ОСОБА_1 до вантажоодержувача Красилівська житлово експлуатаційна контра. Пункт навантаження - с.Крупець. Вантаж - пісок щільний природній кількістю 50 т. Маса брутто - 63,90 т.
Посилання позивача на те, що фактична вага транспортного засобу з вантажем на момент проведення перевірки становила 39.87 т (про що свідчить товарно-транспортна накладна №38528 від 15.02.2023), колегія суддів вважає безпідставними, оскільки така накладна не надавалась до перевірки або до розгляду справи про порушення законодавства про автомобільний транспорт.
У спірному випадку позивачем не вказувалось та відповідачу не надавалось жодного доказу помилковості даних, зазначених у такій товарно-транспортній накладній (№14К від 15.02.2023), яка і була надана до перевірки та вказана у відповідному акті.
Щодо посилання апелянта на відсутність жодного документа (чека або талона зважування, квитанції тощо), на підставі якого було визначено вагу транспортних засобів та навантаження на осі, довідку про здійснення габаритно-вагового контролю та розрахунок плати за проїзд, то колегія суддів зазначає, що з матеріалів адміністративної справи встановлено, що у цьому випадку було проведено саме документальний габаритно-ваговий контроль транспортного засобу, який належить позивачу. Посадовими особами відповідача виявлено, що загальна маса ТЗ становить 63900 кг, про що зазначено у товарно-транспортній накладній №14К від 15.02.2023, при дозволеній масі 40000 кг, що перевищує на 59,75% допустимі параметри ((63,90 тон (фактична маса) - 40 тон (допустима маса)) : 40 тон (допустима маса) * 100% = 59,75%).
Згідно з розділом 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року №363, зареєстрованих в Міністерстві юстиції України 20.02.1998 за №128/2568, перевізник - фізична або юридична особа-суб'єкт господарювання, що надає послуги з перевезень вантажів чи здійснює за власний кошт перевезення вантажів автомобільними транспортними засобами.
Товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.
Товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Транспортна послуга - перевезення вантажів та комплекс допоміжних операцій, що пов'язані з доставкою вантажів автомобільним транспортом.
Відповідно до пункту 11.1 зазначених Правил №363 основним документом на перевезення вантажів є товарно-транспортна накладна, форму якої наведено в додатку 7 до цих Правил.
Відповідно до ст. 51-1 Закону України "Про автомобільний транспорт" вантажовідправник зобов'язаний: вносити до товарно-транспортної накладної або іншого визначеного законодавством документа на вантаж відомості про масу або габарити вантажу, а також повне найменування вантажоодержувача та автомобільного перевізника (прізвище, ім'я, по батькові), код платника податків згідно з Єдиним державним реєстром підприємств та організацій України або податковий номер, реєстраційний номер облікової картки платника податків чи серію та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті або відмітку у відповідному полі в ID-картці), прізвище, ім'я, по батькові, номер посвідчення водія, а також інші відомості, визначені законодавством; надавати перевізнику необхідні документи на вантаж, що містять достовірну інформацію.
Водночас, згідно ст.49 вказаного Закону водій транспортного засобу при внутрішньому перевезенні вантажів має право відмовлятися від прийняття для перевезення вантажу, який не відповідає встановленим вимогам.
Враховуючи вищевикладене, водій транспортного засобу перед прийняттям вантажу зобов'язаний перевірити відповідність реквізитів ТТН, в тому числі маси ТЗ із вантажем, зазначеної у ТТН, та відповідність таких чинним нормам законодавства щодо дозволених вагових параметрів.
Відповідно, за умови будь-яких невідповідностей, водій може відмовитись від прийняття вантажу для перевезення, узгодивши зазначене з перевізником.
При цьому, приймаючи вантаж до перевезення, проставляючи власноручний підпис, водій та вантажовідправник підтверджують достовірність внесених даних до ТТН (підписи наявні).
Таким чином, твердження позивача про те, що при документальному габаритно- ваговому контролю неможливо визначити точні параметри транспортного засобу, зокрема його вагу, є безпідставними, оскільки на виконання вимог чинного законодавства учасники господарських відносин з перевезення вантажу зобов'язані самостійно визначити вагу вантажу, додати до власної ваги ТЗ та зазначити достовірні дані щодо параметрів ТЗ у ТТН. У випадку невиконання таких умов перевізник повинен відмовитись від такого перевезення. За умови прийняття такого вантажу до перевезення перевізник підтверджує, що ТТН містить правдиву інформацію.
Суд критично ставиться до твердження позивача щодо не надання довідки про здійснення габаритно-вагового контролю, оскільки така довідка видається лише за умови проведення точного габаритно-вагового контролю.
Помилковими також є доводи апелянта про те, що у спірному випадку відповідальність визначена статтею 132-2 КУПАП.
Вказана стаття передбачає відповідальність за порушення вантажовідправником вимог оформлення та внесення відомостей до товарно-транспортної накладної або інших визначених законодавством документів на вантаж.
Проте позивача у спірному випадку було притягнуто до відповідальності не як вантажовідправника, а як перевізника, у зв'язку з перевезенням вантажів з перевищенням встановлених законодавством габаритно-вагових норм понад 30%.
Окрім того, положення статей КУпАП не поширюються на справи про порушення вимог законодавства про автомобільний транспорт.
У даному випадку відповідачем застосований адміністративно-господарський штраф, який є видом господарської відповідальності суб'єкта господарювання за порушення законодавства за порушення встановлених правил здійснення господарської діяльності. Адміністративне правопорушення та правопорушення у сфері господарювання не є тотожними поняттями.
За вказаних обставин, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що постанова від 29.03.2023 № 348588 є правомірною та не підлягає скасуванню.
Щодо перевезення вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів визначених в ст. 48 цього Закону, а саме тахошайба за 15.02.2023, колегія суддів встановила наступне.
Згідно із статтею 18 Закону №2344-III з метою організації безпечної праці та ефективного контролю за роботою водіїв транспортних засобів автомобільні перевізники зобов'язані організовувати роботу водіїв транспортних засобів, режими їх праці та відпочинку відповідно до вимог законодавства України.
Контроль за роботою водіїв транспортних засобів має забезпечувати належне виконання покладених на них обов'язків і включає організацію перевірок режимів їх праці та відпочинку, а також виконання водіями транспортних засобів вимог цього Закону та законодавства про працю.
Положення щодо режимів праці та відпочинку водіїв транспортних засобів визначається законодавством.
При цьому, положеннями статті 34 Закону №2344-III визначено, що автомобільний перевізник повинен виконувати вимоги цього Закону та інших законодавчих і нормативно-правових актів України у сфері перевезення пасажирів та/чи вантажів.
Згідно з пунктом 15 Порядку здійснення державного контролю на автомобільному транспорті, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.11.2006 №1567 (далі - Порядок №1567), під час проведення рейдової перевірки, зокрема, перевіряється: наявність визначених статтями 39 і 48 Закону документів, на підставі яких здійснюються перевезення автомобільним транспортом; додержання водієм режиму праці та відпочинку; виконання водієм інших вимог Правил надання послуг пасажирського автомобільного транспорту та Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, інших нормативно-правових актів.
Як встановлено судом, актом проведення перевірки зафіксовано порушення - здійснення перевезень без тахошайби.
Так, відповідно до п. 1.2. Положення про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого наказом Міністерства транспорту і зв'язку України від 07.06.2010 №340 (далі - Положення), це Положення встановлює особливості регулювання робочого часу та часу відпочинку водіїв колісних транспортних засобів (далі - водії) та порядок його обліку.
Відповідно до п. 6.1 Положення автобуси, що використовуються для нерегулярних і регулярних спеціальних пасажирських перевезень, для регулярних пасажирських перевезень на міжміських автобусних маршрутах протяжністю понад 50 км, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами.
Водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пункт 6.3 Положення визначає, що водій, що керує ТЗ, який не обладнаний тахографом, веде індивідуальну контрольну книжку водія.
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженої наказом Міністерства транспорту та зв'язку України від 24.06.2010 №385 (далі - Інструкція №385), ця Інструкція поширюється на суб'єктів господарювання, які проводять діяльність у сфері надання послуг з перевезення пасажирів та/або вантажів автомобільними транспортними засобами (крім таксі).
Згідно з пункту 3.3 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом, зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
У постанові Верховного Суду від 11.02.2020 у справі №820/4624/17 вказано, що положеннями статті 48 Закону України “Про автомобільний транспорт” передбачено необхідність наявності як у перевізника так, і у водія інших документів, передбачених законодавством, а наявність протоколу про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу, або індивідуальної контрольної книжки водія - в разі не обладнання транспортного засобу тахографом, передбачено Інструкцією з використання контрольних пристроїв (тахографів) на автомобільному транспорті, затвердженою Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 385 від 24.06.2010, та Положенням про робочий час і час відпочинку водіїв колісних транспортних засобів, затвердженого Наказом Міністерства транспорту та зв'язку України № 340 від 07.06.2010.
Отже, вантажні автомобілі з повною масою понад 3,5 тонн повинні бути обладнані діючими та повіреними тахографами, а водій, який керує таким ТЗ, у разі відсутності тахографа повинен вести індивідуальну контрольну книжку водія.
При цьому, як зазначив суд першої інстанції, не для усіх транспортних засобів вибір засобу обліку робочого часу є питання добровільного вибору власника. Враховуючи імперативні вимоги п.6.1 саме для 1) автобусів для пасажирських перевезень протяжністю понад 50 км та 2) вантажних автомобілів понад 3,5 тонн, - встановлення тахографів є обов'язком, а не правом.
Цим же пунктом визначено, що водії зберігають записи щодо режиму праці та відпочинку протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення.
Пункт 6.3 про можливість використання контрольної книжки водія, стосується інших транспортних засобів, які не згадуються у п.6.1 Положення.
Оскільки 15.02.2023 перевірявся вантажний автомобіль з повною масою понад 3,5 тонн, на нього розповсюджується вимога про необхідність обладнання тахографом, та, як наслідок, і вимога про збереження записів щодо режиму праці та відпочинку водія протягом робочої зміни та 28 днів з дня її закінчення. Однак перевіркою встановлено відсутність такого документу за 15.02.2023.
Доводи апелянта про те, що транспортний засіб марки DAF державний номерний знак НОМЕР_1 обладнаний цифровим тахографом, який не передбачає надання саме тахошайби, не знайшли свого підтвердження.
Слід зазначити, що згідно з пунктами 3.3, 3.6 Інструкції №385 водій транспортного засобу, обладнаного тахографом зокрема: своєчасно встановлює, змінює і заповнює тахокарти та забезпечує їх належне зберігання; використовує тахокарти (у разі використання аналогового тахографа) або у разі використання цифрового тахографа - особисту картку водія кожного дня, протягом якого керував транспортним засобом; має при собі: протокол про перевірку та адаптацію тахографа до транспортного засобу; заповнені тахокарти у кількості, що передбачена ЄУТР, або картку водія чи роздруківку даних роботи тахографа у разі обладнання транспортного засобу цифровим тахографом.
Перевізники забезпечують належну експлуатацію тахографів та транспортних засобів з установленими тахографами, а також, наявності у водіїв транспортних засобів тахокарт у кількості, визначеній пунктом 3.3 цього розділу, або наявності та чинності картки для цифрового тахографа.
Однак, як встановлено судом, тахошайби (тахокарти) уповноваженій особі пред'явлено не було.
Статтею 48 Закону №2344-III чітко передбачено, що автомобільні перевізники, водії повинні мати і пред'являти особам, які уповноважені здійснювати контроль на автомобільному транспорті та у сфері безпеки дорожнього руху, документи, на підставі яких виконують вантажні перевезення.
Документами для здійснення внутрішніх перевезень вантажів є: для автомобільного перевізника - документ, що засвідчує використання транспортного засобу на законних підставах, інші документи, передбачені законодавством; для водія - посвідчення водія відповідної категорії, реєстраційні документи на транспортний засіб, товарно-транспортна накладна або інший визначений законодавством документ на вантаж, інші документи, передбачені законодавством.
Абзацом 3 частини першої статті 60 Закону №2344-III встановлено, що за порушення законодавства про автомобільний транспорт до автомобільних перевізників застосовуються адміністративно-господарські штрафи за - перевезення пасажирів та вантажів за відсутності на момент проведення перевірки документів, визначених статтями 39 і 48 цього Закону, - штраф у розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
Таким чином, позивач допустив порушення законодавства про автомобільний транспорт, а саме, за відсутність на момент проведення перевірки документів, визначених статтею 48 Закону №2344-III, а тому до нього правомірно на підставі абзацу 3 частини 1 статті 60 Закону України "Про автомобільний транспорт" застосовані санкції у вигляді штрафу на суму 17000,00 грн.
Отже, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що оскаржувана постанова від 29.03.2023 №348587 є правомірною та скасуванню не підлягає.
Згідно з частинами першою, другою статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Відтак, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про помилкове застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 28 вересня 2023 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили відповідно до ст. 325 КАС України та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Драчук Т. О. Смілянець Е. С.