06 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 910/12960/21
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В.(головуючої), Жайворонок Т.Є. та Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги громадської спілки "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" (далі-Спілка)
на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та
постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024
за позовом Спілки
до товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа Ланет"
про стягнення 844 458,56 грн та
за зустрічним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Мережа Ланет"
до Спілки
про стягнення 440 000,00 грн,
Спілка 12.02.2024 (згідно з поштовою відміткою на конверті) звернулася до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 зі справи № 910/12960/21, а справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції. Водночас у касаційній скарзі скаржник просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2021 році, де відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2021" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2021 року був визначений у розмірі 2 270,00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за неналежне виконання зобов'язань за договором про надання дозволу на кабельну ретрансляцію об'єктів авторського права і суміжних прав у розмірі 844 458, 56, з яких 768 144,00 грн сума основного боргу, 25 356,99 грн інфляційні витрати, 41 873,26 грн пеня, 9 084,31 грн 3% річних за первісним позовом та стягнення 440 000,00 грн за зустрічним позовом, а, отже, ціна позову у даній справі не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Так, за результатами нового розгляду рішенням господарського суду міста Києва від 21.09.2023 у цій справі, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024, в первісному позові відмовлено повністю.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, Спілка зазначає, що справа стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики щодо застосування положень Закону України " Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав" в частині формування тарифів щодо сплати винагороди у сфері кабельної ретрансляції, оскільки суди попередніх інстанцій під час ухвалення оскаржуваних рішень не врахували висновки Верховного Суду та не дали належної оцінки визначенню кількості абонентів та порядку формування тарифів, що, в свою чергу, має суттєве значення для колективного управління у сфері кабельної ретрансляції та у зв'язку з чим має виняткове значення для скаржника як організації колективного управління, яка акредитована та має повноваження на збір та розподіл винагороди.
Наведене, на думку, скаржника підпадає під дію підпунктів "а" та "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Проте наведені скаржником у касаційній скарзі доводи та зміст оскаржених судових рішень у цій справі не дають підстав для висновку про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, адже скаржником не наведено обґрунтованих доводів та не надано жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності/відсутності питання, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
У зв'язку з наведеним Суд вважає, що касаційна скарга також не містить і переконливих аргументів, які б свідчили про виняткове значення цієї справи для скаржника.
Доводи скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з позицією відповідача у цій справі щодо питання визначення суми винагороди, яку має сплачувати провайдер програмної послуги, а також незгоди з прийнятими судовими рішеннями та переоцінки встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовими рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить про їх незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію.
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Спілки на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 у цій справі, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою громадської спілки "Коаліція аудіовізуальних і музичних прав" на рішення господарського суду міста Києва від 21.09.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 15.01.2024 зі справи № 910/12960/21.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Колос