06 березня 2024 року
м. Київ
cправа № 903/1151/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І.В. (головуючої), Жайворонок Т.Є. та Колос І.Б.,
розглянувши матеріали касаційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" (далі - Товариство)
на ухвалу господарського суду Волинської області від 18.12.2023 та
постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024
за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Зерно Агро"
до Товариства
про стягнення 13 080 458, 07 грн,
Товариство 21.02.2024 (через систему "Електронний суд") звернулося до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу господарського суду Волинської області від 18.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 зі справи №903/1151/23. Водночас скаржником заявлено клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
За результатами розгляду матеріалів касаційної скарги Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке.
Відповідно до частини другої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.
Як встановлено судами попередніх інстанцій та вбачається зі змісту оскаржуваних судових рішень, ухвалою господарського суду Волинської області від 18.12.2023, яка залишена без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у цій справі, заяву Товариства про забезпечення доказів повернуто заявнику на підставі частини четвертої статті 111 ГПК України.
Повертаючи заяву Товариства про забезпечення доказів, суди попередніх інстанцій виходили з того, що згідно з приписами частини шостої статті 6 ГПК України скаржник як юридична особа зобов'язаний зареєструвати "Електронний кабінет"; при цьому посилання директора Товариства (Тарарай Д.В.) про неможливість реєстрації електронного кабінету у зв'язку з його релігійними переконаннями як керівника Товариства були відхилені судом з огляду на те, що абзац третій частини шостої статті 6 ГПК України стосується фізичних осіб (адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти), які повинні зареєструвати електронний кабінет, однак через релігійні переконання звільнені від такого обов'язку.
Звертаючись із касаційною скаргою на ухвалу господарського суду Волинської області від 18.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у цій справі, Товариство посилається на те, що суди попередніх інстанцій допустили порушення норм процесуального права, зокрема, частини шостої статті 6 ГПК України та дійшли помилкового висновку про необхідність повернення його заяви про забезпечення доказів у цій справі.
Суд, розглянувши матеріали касаційної скарги, дійшов висновку, що твердження Товариства, викладені у скарзі, не є безумовною підставою для скасування судового рішення, а наведені в ній доводи не спростовують висновків судів попередніх інстанції та не викликають сумнівів щодо правомірності застосування норм процесуального права, оскільки їх застосування чітко передбачено процесуальним законом.
Статтею 111 ГПК України передбачено вимоги до форми та змісту заяви про забезпечення доказів.
Відповідно до частини четвертої статті 111 ГПК України суд, встановивши, що заяву про забезпечення доказів подано без додержання вимог цієї статті, повертає її заявнику, про що постановляє ухвалу. Суд повертає заяву про забезпечення доказів заявнику також встановивши, що заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його.
Згідно з приписами частин п'ятої та шостої статті 6 ГПК України: суд направляє судові рішення та інші процесуальні документи учасникам судового процесу до їхніх електронних кабінетів, вчиняє інші процесуальні дії в електронній формі із застосуванням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи (далі - ЄСІТС) або її окремої підсистеми (модуля), що забезпечує обмін документами, в порядку, визначеному цим Кодексом, Положенням про ЄСІТС та/або положеннями, що визначають порядок функціонування її окремих підсистем (модулів).
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
Процесуальні наслідки, передбачені цим Кодексом у разі звернення до суду з документом особи, яка відповідно до цієї частини зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, застосовуються судом також у випадках, якщо інтереси такої особи у справі представляє адвокат.
Якщо реєстрація електронного кабінету в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, суперечить релігійним переконанням особи, яка зобов'язана його зареєструвати відповідно до цієї частини, передбачені цим Кодексом процесуальні наслідки звернення до суду такою особою без реєстрації електронного кабінету у вигляді залишення її документа без руху, його повернення або залишення без розгляду не застосовуються за умови, що особа заявила про такі обставини одночасно із поданням відповідного документа шляхом подання окремої обґрунтованої письмової заяви.
Отже, суди попередній інстанцій правильно зазначили, що Товариство як юридична особа згідно з наведеними приписами цього Кодексу, зобов'язане зареєструвати свій електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі) в обов'язковому порядку.
При цьому щодо заяви скаржника, в якій він повідомив про неможливість реєстрації Товариством електронного кабінету у зв'язку з тим, що така реєстрація суперечить релігійним переконанням його керівника - Тарарай Д.В., суди вказали, що скаржник саме як юридична особа зобов'язаний зареєструвати "Електронний кабінет", а абзац третій частини шостої статті 6 ГПК України стосується виключно фізичних осіб (адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти), які повинні зареєструвати електронний кабінет, однак по причині їх релігійних переконань звільнені від такого обов'язку.
Так, суд апеляційної інстанції погодився з наведеними висновками суду першої інстанції, виходячи з того, що під поняттям "юридична особа" передбачається фірма, підприємство (компанія) або організація, яка пройшла процес реєстрації в передбаченому законом порядку та з урахуванням положень статті 96 Цивільного кодексу України, якою визначено, що засновник юридичної особи не відповідає за зобов'язаннями юридичної особи, а юридична особа не відповідає за зобов'язаннями її засновника, крім випадків, встановлених статутом та законом, дійшов висновку про необґрунтованість заяви директора Товариства - Тарарай Д.В. щодо неможливості реєстрації електронного кабінету юридичної особи у зв'язку з релігійними переконаннями його керівника на момент подання заяви про забезпечення доказів.
При цьому судом апеляційної інстанції враховано, що станом на 20.12.2023, Товариство вже має електронний кабінет в Єдиній судовій інформаційно-телекомунікаційній системі, зареєстрований адвокатом Овчаруком Андрієм Олександровичем, про що самим скаржником було зазначено в апеляційній скарзі.
Отже, суд, встановивши, що заяву подано особою, яка відповідно до частини шостої статті 6 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, правомірно повернув заяву Товариства про забезпечення доказів заявнику на підставі частини четвертої статті 111 ГПК України, а тому правильне застосування судами попередніх інстанцій наведених норм ГПК України під час прийняття оскаржуваних судових рішень є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо застосування чи тлумачення цих норм.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства на ухвалу господарського суду Волинської області від 18.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 у цій справі відповідно до частини другої статті 293 ГПК України, оскільки правильне застосовування норм права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.
У зв'язку із відмовою у відкритті касаційного провадження у цій справі, заявлене Товариством клопотання про звільнення від сплати судового збору за подання касаційної скарги до ухвалення постанови Верховним Судом не розглядається.
Враховуючи наведене та керуючись статтями 234, 243, 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою товариства з обмеженою відповідальністю "ДС ОІЛ" на ухвалу господарського суду Волинської області від 18.12.2023 та постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 01.02.2024 зі справи № 903/1151/23.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню.
Суддя І. Булгакова
Суддя Т. Жайворонок
Суддя І. Колос