Провадження № 22-ц/803/676/24 Справа № 212/5546/23 Суддя у 1-й інстанції - Чайкін І.Б. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І.
04 березня 2024 року м.Кривий Ріг
Дніпровський апеляційний суд у складі:
головуючого судді Корчистої О.І.
суддів: Агєєва О.В., Кішкіної І.В.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в місті Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу № 212/5546/23 за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Українська залізниця» про відшкодування моральної шкоди,
за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Українська залізниця»,
на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року,
встановив:
У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Акціонерного товариства «Українська залізниці» (далі по тексту АТ «Укрзалізниця») про відшкодування моральної шкоди.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що він з 30 березня 2014 року по 09 квітня 2012 року, та з 24 вересня 2012 року по 01 квітня 2013 року перебував у трудових відносинах з Державним підприємством «Придніпровська залізниця» Відокремленого структурного підрозділу «Вагонне депо Мудрьона» Державної адміністрації залізничного транспорту України Міністерства транспорту України, наразі АТ «Укрзалізниця».
При виконанні трудових обов'язків 14 травня 2007 року з ним стався нещасний випадок, внаслідок якого він отримав ушкодження здоров'я.
Висновком МСЕК від 12 вересня 2007 року йому первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності без визначення групи інвалідності, з наступним переоглядом. Після переогляду висновком МСЕК від 30жовтня 2013 року позивачу встановлено 10% втрати професійної працездатності без встановлення групи інвалідності з 01 жовтня 2013 року безстроково. Вказує, що у зв'язку з нещасним випадком на виробництві змінився образ та якість життя. Наслідки трудового каліцтва призводять до необхідності постійно проходити курси лікування, нераціонально витрачати час, залучати додаткові ресурси для організації життя.
Розмір моральної шкоди позивач оцінює в сумі 150 000 гривень, яку просить стягнути з відповідача.
Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року позов ОСОБА_1 задоволено частково. Стягнуто з АТ «Укрзалізниця» на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 40 000 гривень без утримання податку з доходу фізичних осіб. В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено. Вирішено питання про розподіл судових витрат.
В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру моральної шкоди, стягнутої на його користь, просить змінити та збільшити її розмір до заявленого ним у позові, оскільки він значно занижений та не відповідає глибині моральних страждань позивача та принципу розумності, виваженості і справедливості.
АТ «Укрзалізниця» в апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції не в повній мірі врахував обставини, за яких був травмований ОСОБА_1 , а саме той факт, що травма була заподіяна позивачу з необережності самого потерпілого. Також звертає увагу апеляційного суду, що АТ «Укрзалізниця» є державною компанією та, як стратегічне підприємство залізничного транспорту, яке після збройної агресії російської федерації виконує евакуаційні рейси, перевезення військових та військових вантажів по всій Україні, з 24 лютого 2022 року несе фінансові витрати та позбавлена можливості отримувати прибуток, внаслідок зменшення оплачуваних пасажирських та вантажних перевезень, у мовах дії воєнного стану для збалансування доходів та витрат змушена переходити до жорсткого регулювання всіх видів ресурсів, у тому числі витрат на персонал шляхом введення режиму простою працівників, обмеження виплат. Стягнення на користь позивача суми моральної шкоди у визначеному судом розмірі є несправедливим щодо роботодавця, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат впливає певною мірою на виконання роботодавцем зобов'язань, зокрема і з виплати заробітної плати іншим працівникам.
Згідно з ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 13 ст. 7 ЦПК України, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд вважає, що апеляційні скарги ОСОБА_1 та АТ «Укрзалізниця» підлягають залишенню без задоволення за наступних підстав.
Відповідно ч.1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно ч. 3 ст. 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно ч. 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Рішення суду першої інстанції в повній мірі відповідає вказаним вимогам закону.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено матеріалами справи, що на підприємстві відповідача 25 липня 2007 року було складено Акт спеціального розслідування нещасного випадку Форми Н-5, що стався 14 травня 2007 року о 15.00 годині на ПТО Шматково вагонного депо Мудрьона Придніпровської залізниці Міністерства транспорту України, згідно висновку комісії, нещасний випадок з ОСОБА_1 стався з причин: не використанням ОСОБА_1 спеціального шаблону для обробки коротких та вузьких частин деталей при виготовленні рукояток для молотка на деревообробному верстаті, як вимагає п.3.9. інструкції з охорони праці при роботі на деревообробному верстаті № ОП - 87-07 затвердженої наказом начальника вагонного депо Мудрьона № 305 від 12 квітня 2007 року. Внаслідок цього ОСОБА_1 отримав посттравматичну травму з ампутацією культі на рівні дистальної фаланги першого пальця правої кісті. Інших працівників або посадових осіб дія або бездіяльність яких привела до нещасного випадку комісія не вбачає. (а.с. 13-18)
Актом № 1 від 25липня 2007 року форми Н-1 затверджено, що нещасний випадок, який стався 14 травня 2007 року о 15.00 годині з ОСОБА_1 , пов'язаний з виробництвом. ОСОБА_1 слюсар-ремонтник пункту технічного обслуговування Шмаково вагонного депо Мудрьона порушив вимоги п.3.9. інструкції з охорони праці при роботі на деревообробному верстаті № ОП - 87-07 затвердженої наказом начальника вагонного депо Мудрьона № 305 від 12 квітня 2007 року. (а.с.7-12)
Згідно довідки МСЕК від 12 вересня 2007 року Серії ДНА-02 № 019325 ОСОБА_1 первинно встановлено 10% втрати професійної працездатності з 10 вересня 2007 року по 01 жовтня 2008 року, без встановлення групи інвалідності, з наступним переоглядом 01 жовтня 2008 року. (а.с. 19-20)
При повторному переогляді 30 жовтня 2013 року ОСОБА_1 висновком МСЕК серії АБ № 0005199 підтверджено 10% втрати професійної працездатності без встановлення групи інвалідності (акт № 1 від 14 травня 2007 року) з 01 жовтня 2013 року безстроково. ( а.с. 21-22)
Постановою Фонду соціального страхування від нещасних випадків на виробництві та професійних захворювань України у м. Кривому Розі ОСОБА_1 призначено одноразову допомогу в разі стійкої професійної працездатності за період з 10 вересня 2007 по 01 жовтня 2008 року в сумі 7647,32 гривень. ( а.с.27)
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції керувався вимогами ст. 153, 237-1 КЗпП України і виходив з обов'язку відповідача відшкодувати на користь позивача моральну шкоду, завдану у зв'язку з отриманою ним виробничою травмою, що потягла за собою втрату професійної працездатності.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується з такими висновками суду, так як їх суд першої інстанції дійшов на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилались, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтвердженими тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю.
Відповідно ч. 2 ст. 153 КЗпП України забезпечення безпечних і нешкідливих умов праці покладається на власника або уповноважений ним орган.
Згідно ст. 173 КЗпП України шкода, заподіяна працівникам каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, пов'язаним з виконанням трудових обов'язків, відшкодовується у встановленому законодавством порядку.
Статтею 237-1 КЗпП України передбачено, що відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
У пункті 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» роз'яснено, що відповідно до статті 237-1 КЗпП України за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин, зокрема, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров'я умовах, яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок по відшкодуванню моральної (немайнової) покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Факт заподіяння моральної шкоди пов'язують не лише зі станом напруженості під впливом сильнодіючого впливу, яким є стрес, а із наявністю втрат фізичного і психічного характеру, які тягнуть за собою порушення нормальних життєвих зв'язків потерпілого, зменшення його суспільної активності, потребують від нього додаткових зусиль для організації життя.
Як зазначено в п. 4.1. Рішення Конституційного Суду України від 27 січня 2004 року по справі № 1-9/2004 ушкодження здоров'я, заподіяні потерпілому під час виконання трудових обов'язків, незалежно від ступеня втрати професійної працездатності, спричинюють йому моральні та фізичні страждання. У випадку каліцтва потерпілий втрачає працездатність і зазнає значно більшої моральної шкоди, ніж заподіяна працівникові, який не втратив професійної працездатності.
Як вірно встановлено судом першої інстанції, нещасний випадок з позивачем стався під час виконання ним трудових обов'язків, а ст. 13 Закону України «Про охорону праці» передбачає, що роботодавець зобов'язаний створити на робочому місці в кожному структурному підрозділі умови праці відповідно до нормативно-правових актів, а також забезпечити додержання вимог законодавства щодо прав працівників у галузі охорони праці. Роботодавець несе безпосередню відповідальність за порушення зазначених вимог.
Виходячи із наведених вище обставин, колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції, що позивачу заподіяно моральну шкоду, і він має право на її відшкодування за рахунок роботодавця, тобто АТ «Укрзалізниця».
Колегія суддів відхиляє доводи апеляційної скарги відповідача, щодо не врахування судом першої інстанції заподіяння травми позивачу внаслідок необережності самого потерпілого, оскільки відсутність причинного зв'язку між завданою позивачу шкодою і протиправною поведінкою відповідача, не може бути підставою для відмови у задоволенні позову про відшкодування моральної шкоди, завданої ушкодженням здоров'я на виробництві, оскільки до юридичного складу, який є підставою правовідносин по відшкодуванню моральної шкоди, входять моральні страждання працівника або втрата нормальних життєвих зв'язків, або необхідність для працівника додаткових зусиль для організації свого життя. При цьому, вина власника не названа серед юридичних фактів, які входять до такого юридичного складу.
Отже, Закон не перешкоджає стягненню з власника моральної шкоди за відсутності його вини, якщо є юридичні факти, що складають підставу обов'язку власника відшкодувати моральну шкоду.
Таким чином, судом вірно встановлено порушення АТ «Укрзалізниця» норм трудового законодавства, що призвело до травмування позивача та, як наслідок, втрати ним професійної працездатності, а тому саме на роботодавця покладається обов'язок з відшкодування завданої моральної шкоди.
Визначаючи розмір моральної шкоди у сумі 40 000 гривень, суд виходив з обставин отримання шкоди позивачем, врахував глибину фізичних і моральних страждань позивача, характер отриманої травми, встановлення 10% втрати професійної працездатності без встановлення групи інвалідності, наявності вини потерпілого в настанні нещасного випадку, істотність вимушених змін у способі життя позивача.
Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості (ч. 3 ст. 23 ЦК України).
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації встановлена законом (STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року).
Оскільки, нормативно-правовими актами України не встановлено розмір компенсації моральної шкоди, відшкодування якої здійснюється на підставі статті 237-1 КЗпП України, розмір моральної шкоди, яка підлягає відшкодуванню, визначається судом відповідно до наданих доказів та фактичних обставин справи.
Відповідно до роз'яснень, викладених у п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31 березня 1995 року (з подальшими змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає в межах заявлених вимог залежно від характеру та обсягу заподіяних позивачеві моральних і фізичних страждань, з урахуванням в кожному конкретному випадку ступеня вини відповідача та інших обставин.
При цьому, Європейський суд з прав людини в своїх рішеннях («Шевченко проти України», «Харук та інші проти України», «Скордіно проти Італії») і в Практичній інструкції по зверненню в ЄСПЛ від 28 березня 2007 року, затвердженій Головою ЄСПЛ на підставі ст. 32 Регламенту ЄСПЛ, посилається на те, що в справах про присудження морального відшкодування, суд має визначити розмір моральної шкоди з огляду на розміри присудження компенсації у подібних справах та об'єктивної оцінки психотравматичної ситуації.
Відповідно частини 4 статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
05 грудня 2018 року Велика Палата Верховного у справі № 210/5258/16-ц (провадження № 14-463цс18) прийняла постанову, у якій зробила правовий висновок про те, що у справах щодо відшкодування моральної шкоди, завданої у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, суди, встановивши факт завдання моральної шкоди, повинні особливо ретельно підійти до того, аби присуджена ними сума відшкодування була домірною цій шкоді. Сума відшкодування моральної шкоди має бути аргументованою судом з урахуванням, зокрема, визначених у частині третій статті 23 ЦК України критеріїв і тоді, коли таке відшкодування присуджується у сумі суттєво меншій, аніж та, яку просив позивач.
При цьому, суд констатував у справі № 210/5258/16-ц, що характер отриманої позивачем травми, що спричинила повну втрату ним професійної працездатності, звільнення з роботи через виявлену невідповідність працівника займаній посаді або виконуваній роботі за станом здоров'я, визнання позивача особою з інвалідністю І групи безстроково, неможливість відновлення попереднього фізичного стану, тяжкість і незворотність змін у буденному житті, необхідність щорічної реабілітації, надають йому право на відшкодування моральної шкоди у розмірі 275000,00 грн.
Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку, що визначений судом першої інстанції розмір відшкодування моральної шкоди (40 000 гривень) в повній мірі відповідає судовій практиці Великої Палати Верховного Суду при розгляді справ з аналогічними правовідносинами, а також критеріям розумності, виваженості і справедливості у даній ситуації.
Аргументи апеляційних скарг не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
Фактично доводи, викладені в апеляційних скаргах, зводяться до переоцінки доказів та незгодою з висновками суду по їх оцінці. Проте, відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України, оцінка доказів є виключною компетенцією суду, переоцінка доказів учасниками справи діючим законодавством не передбачена. Судом першої інстанції повно та всебічно досліджені обставини справи, перевірені письмові докази та надано їм належну оцінку.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.
Вирішуючи спір, суд першої інстанції в достатньо повному обсязі встановив права і обов'язки сторін, що брали участь у справі, обставини справи, перевірив доводи і заперечення сторін, дав їм належну правову оцінку, ухвалив рішення, яке відповідає вимогам закону. Висновки суду обґрунтовані і підтверджуються письмовими доказами.
За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду ухвалено з дотриманням норм матеріального і процесуального законодавства, у зв'язку з чим апеляційні скарги позивача та відповідача підлягають залишенню без задоволення, а рішення суду залишенню без змін.
Оскільки апеляційні скарги залишені без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись ст. 367, 374, 375, 382 ЦПК України, апеляційний суд,
постановив:
Апеляційні скарги ОСОБА_1 та Акціонерного товариства «Українська залізниця» залишити без задоволення.
Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 21 вересня 2023 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Судді:
Повний текст постанови складено 04 березня 2024 року.
Головуючий О.І. Корчиста