ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
29 лютого 2024 року м. ОдесаСправа № 916/2148/23
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Колоколова С.І.
суддів: Савицького Я.Ф., Ярош А.І.
секретар судового засідання: Кратковський Р.О.
за участю представників сторін:
від позивача - Парубець Є.О., довіреність від 20.09.2023р.;
від відповідача - Попов В.В., довіреність від 06.03.2023р.;
від третьої особи - Гецко Н.М., довіреність №Д-401/2023 від 28.06.2023р.розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" та Державного підприємства "Антонов"
на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023
по справі №916/2148/23
за позовом Державного підприємства "Антонов"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України"
за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору, на стороні позивача: Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість"
про стягнення 3 894 030,34 грн.,
головуючий суддя - Д'яченко Т.Г.
місце ухвалення рішення: Господарський суд Одеської області
В судовому засіданні 29.02.2024 згідно ст.233 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини постанови.
У травні 2023 року Державне підприємство "Антонов" звернулось до Господарського суду Одеської області з позовною заявою до "Контейнери України" про стягнення з відповідача (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог від 30.08.2023) суми попередньої оплати у розмірі 2 472 642,00 грн, пені у розмірі 1 226 159,43 грн, інфляційних втрат у розмірі 133 853,19 грн та 3% річних у розмірі 61 375,72 грн.
Також позивач просив суд зазначити в рішенні суду про нарахування 3% річних та інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування та визначити в рішенні правила розрахунку остаточної суми відсотків.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем взятих на себе зобов'язань за договором поставки №17.2465.2022 від 10.08.2022 щодо своєчасної поставки товару. У зв'язку з неналежним виконанням зобов'язання, окрім основної заборгованості (суми попередньої оплати), позивачем нараховані та заявлені то стягнення з відповідача, інфляційні втрати, 3% річних та пеня.
Ухвалою господарського суду Одеської області від 24.05.2023р. прийнято позовну заяву Державного підприємства "Антонов" до розгляду та відкрито провадження у справі №916/2148/23.
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 26.06.2023р. залучено до участі у справі, в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача: Державний концерн "УКРОБОРОНПРОМ".
Ухвалою Господарського суду Одеської області від 14.08.2023р. замінено у справі №916/2148/23 третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні позивача: Державний концерн "УКРОБОРОНПРОМ" на правонаступника Акціонерне товариство "Українська оборонна промисловість".
30.10.2023р. до Господарського суду Одеської області відповідачем було подано клопотання, відповідно до якого останній визнав позовні вимоги частково в сумі: попередньої оплати у розмірі 2472642,00 грн., інфляційних втрат 133853,19 грн., 3% річних у розмірі 61375,72 грн. та пені 12261,59 грн. Також відповідач просив суд зменшити пеню до 12261,59 грн.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2023р. у справі №916/2148/23 (суддя Д'яченко Т.Г.) позовну заяву Державного підприємства "Антонов" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Державного підприємства "Антонов" суму попередньої плати за договором у розмірі 2472642 грн. 00 коп., пеню у розмірі 613079 грн. 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 133853 грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 61375 грн. 72 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 38309 грн. 46 коп. В інші частині позову відмовлено. Ухвалено органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення, здійснювати нарахування на суму заборгованості - 2472642,00 грн. за період з 31.08.2023р. і до моменту виконання рішення суду: 3% річних за формулою: С х 3 х Д : КДР : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення оплати заборгованості, КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти.
Рішення місцевого господарського суду мотивовано порушенням відповідачем зобов'язань з оплати товару, поставленого на виконання умов договору №17.2465.2022 від 10.08.2022. У зв'язку з чим судом першої інстанції було задоволено вимоги позивача про стягнення
Разом з тим, приймаючи до уваги ненадання позивачем доказів завдання йому збитків саме внаслідок дії відповідача у визначених у цій справі правовідносинах, дослідивши інтереси сторін, які заслуговують на увагу, виходячи із принципу збалансованості інтересів, господарський суд, застосовуючи надане право, передбачене ст. 233 ГК України, дійшов висновку про доведеність та наявність підстав для зменшення вдвічі розміру заявленої до стягнення суми пені - до 613079,72 грн.
Що стосується вимоги позивача про зазначення в рішенні про нарахування 3% річних та інфляційних втрат до моменту виконання рішення, то господарським судом з посиланням на ч. 10 ст. 238 ГПК України зазначено, що даною нормою передбачено право здійснення нарахування до моменту виконання рішення саме відсотків або пені, поряд з цим, не передбачено здійснення відповідного нарахування інфляційних втрат.
Не погодившись з прийнятим рішенням, Товариство з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить змінити рішення суду першої інстанції в частині стягнення неустойки (пені) та зменшити розмір неустойки (пені) до розміру 12261,59 грн.
Апелянт вважає, що оскаржуване рішення суду підлягає зміненню у частині пені в зв'язку з: нез'ясуванням обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права.
Зокрема заявник апеляційної інстанції зазначає, що підприємства в Україні працюють в умовах фактичного форс мажору в період війни з російською федерацією. Цей факт визнано листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст..ст. 14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Причиною несвоєчасного виконання ТОВ "Контейнери України" своїх обов'язків Договору поставки №17.2465.2022 від 10.08.2022р. є невиконання у свою чергу контрагентами ТОВ "Контейнери України" обов'язків щодо поставки контейнерів, а також затримка митних формальностей (договір, акти додані в матеріалах справи).
У зв'язку з скрутним фінансовим становищем ТОВ "Контейнери України" має заборгованість по заробітній платі та податкам (довідки в матеріалах справи). Згідно фінансового звіту за півріччя 2023 року ТОВ "Контейнери України" працює зі збитком (копія фінансового звіту в матеріалах справи).
Також головний бухгалтер ТОВ "Контейнери України" скоїла привласнення коштів останнього на суму 230 000, 00 грн. (витяг з ЄДР додається).
Апелянт вказує, що розмір пені 1226159,43 грн. по суті є половиною основного боргу попередньої оплати у розмірі 2472642,00 грн. Позивачем не надано докази, що завдані йому збитки перевищують розмір інфляційних втрат - 133 853,19 грн та 3% річних - 61 375,72 грн. та частки пені в розмірі 12 261,59 грн.
З урахуванням наведеного, скаржник вважає, що такий розмір пені, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності має каральний характер та його стягнення призведе до фактичного банкрутства підприємства та недотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.10.2023 у складі: головуючого судді Принцевської Н.М., суддів Діброви Г.І., Ярош А.І. відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23.
Також, не погодившись з прийнятим рішенням, Державне підприємство "Антонов" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 у справі №916/2148/23 в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені в розмірі 613 079,22 грн. та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити цю позовну вимогу в повному обсязі та стягнути пеню в розмірі 1 226 159 грн. 43 коп.; скасувати рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 у справі 3916/2148/23 в частині відмови у нарахуванні інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду та ухвалити в цій частині нове рішення, яким дану вимогу задовольнити та зазначити органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення, здійснювати нарахування на суму заборгованості 2 472 642,00 грн. за період з 31.08.2023 і до моменту виконання рішення суду інфляційних втрат за формулою: [інфляційні нарахування] = [сума боргу] ? [сукупний індекс інфляції] / 100% - [сума боргу].
Апелянт вважає рішення в частині незадоволених позовних вимог незаконним і необґрунтованим, а також таким, що прийняте за умов нез'ясування обставин, що мають значення для справи та порушенням норм процесуального права.
Заявник апеляційної інстанції вказує, що за несвоєчасне постачання товару за період з 02.11.2022 по 03.05.2023 відповідач має сплатити позивачу пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого товару, що з урахуванням ч.6 ст. 232 ГК України складає 1 226 159,43 грн.
Суд першої інстанції, первірвши розрахунок пені, вважав такий розрахунок вірним, а вимоги про стягнення - правомірними, але при цьому на підставі ч.1 ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України зменшив розмір пені на 50% - до 613 079 грн. 72 коп.
На думку скаржника, таке зменшення розміру пені здійснено судом необгрунтовано та безпідставно. Так, апелянт зазначає, що із спірних правовідносин вбачається, що останні виникли саме внаслідок порушення відповідачем строків поставки, внаслідок чого виникли юридичні підстави, що зобов'язують відповідача сплатити штрафні санкції, передбачені вищевказаним пунктом Договору.
Скаржник вказує, що відповідачем не надано суду доказів того, що Товариство порушило свої зобов'язання за Договором в частині поставки продукції внаслідок виняткових обставин.
Також, в матеріалах справи відсутні докази ступеню виконання зобов'язання відповідачем. Причини неналежного виконання відповідачем зобов'язання за Договором, зазначені ним у клопотанні про зменшення розміру неустойки (пені) є надуманими і такими, що не перебувають у прямому причинно-наслідковому зв'язку з порушенням умов договору.
Враховуючи вищевикладене, апелянт вважає, що у оскаржуваному рішенні суд першої інстанції виклав висновки, які не відповідають обставинам справи. Зокрема, висновок про наявність підстав для зменшення розміру пені вдвічі. Внаслідок цього судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, а саме ч.1 ст. 233 ГК України та ч.3 ст. 551 ЦК України.
Крім того, апелянт вказує, що у заяві про збільшення позовних вимог, серед іншого, останній просив зазначити в рішенні про нарахування інфляційних втрат.
Разом з цим, суд першої інстанції пославшись на ч.10 ст. 238 ГК України не зазначив про нарахування органом (особою) що здійснює примусове виконання рішення, інфляційних втрат до моменту виконання рішення, що на думку скаржника є неправомірним.
Відповідно до розпорядження керівника апарату суду від 02.11.2023р. №190 та витягу з протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 02.11.2023р. апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 передано на розгляд колегії суддів у складі головуючого судді Колоколова С.І., суддів Савицького Я.Ф., Ярош А.І. у зв'язку з перебування головуючого судді Принцевської Н.М. та судді-члена колегії Діброви Г.І. у відпустці.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 прийнято справу №916/2148/23 до провадження та розпочато апеляційний розгляд справи колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду у складі: головуючого судді Колоколова С.І., суддів Савицького Я.Ф., Ярош А.І. Призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 на 21 грудня 2023 року об 11:00 год.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 06.11.2023 клопотання Державного підприємства "Антонов" про поновлення строку на апеляційне оскарження задоволено; поновлено Державному підприємству "Антонов" строк на апеляційне оскарження; зупинено дію рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 року у справі №916/2148/23; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23; об'єднано розгляд апеляційних скарг Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 та Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 в одне апеляційне провадження; призначено розгляд апеляційної скарги Державного підприємства "Антонов" до сумісного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на 21 грудня 2023року об 11:00 год.
08.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Державного підприємства "Антонов" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 в повному обсязі; задовольнити апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 в повному обсязі.
08.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Державного підприємства "Антонов" - Парубець Євгена Олександровича про участь в судовому засіданні, яке призначене на 21.12.2023 об 11:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку „EASYCON" (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_1 , НОМЕР_1 ).
09.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" надійшов відзив на апеляційну скаргу, відповідно до якого останній просить апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 - залишити без задоволення; рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 - залишити без змін.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.11.2023 клопотання представника Державного підприємства "Антонов" - Парубець Євгена Олександровича про проведення судового засідання, призначеного на 21 грудня 2023р. об 11:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
10.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від представника Державного підприємства "Антонов" надійшла заява про повернення сплаченого судового збору за платіжною інструкцією №5643 від 27.10.2023 у сумі 2 758 грн. 86 коп.
15.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" надійшли пояснення на апеляційну скаргу ДП "Антонов".
Крім того, 15.11.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання від представника Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" - Гецко Ніки Миколаївни про участь в судовому засіданні, яке призначене на 09.11.2023 об 11:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів та системи відеоконференцзв'язку „EASYCON" (e-mail: ІНФОРМАЦІЯ_2 , НОМЕР_2 ).
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 заяву Державного підприємства "Антонов" про повернення судового збору задоволено. Повернуто Державному підприємству "Антонов" (03062, м. Київ, вул. Академіка Туполєва, буд.1; код ЄДРПОУ 14307529) з Державного бюджету України суму судового збору в розмірі переплаченої суми 2 758 грн. 86 коп., сплаченого на підставі платіжної інструкції Фiлiї - Головного управлiння по м. Київу та Київськiй областi Акцiонерного товариства "Державний ощадний банк України" №5643 від 27.10.2023, за подання апеляційної скарги на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 року у справі №916/2148/23.
Надіслано Державному підприємству "Антонов" оригінал даної ухвали з гербовою печаткою суду.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.11.2023 клопотання представника Акціонерного товариства "Українська оборонна промисловість" - Гецко Ніки Миколаївни про проведення судового засідання, призначеного на 21 грудня 2023р. об 11:00, в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду задоволено. Судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
15.12.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від ТОВ "Контейнери України" надійшло клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з проведенням переговорів про укладення мирової угоди.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 21.12.2023 продовжено розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Антонов" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 на розумний строк; призначено розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Антонов" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на 31 січня 2024 року о 14:30 год.; судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 31.01.2024 відкладено розгляд апеляційних скарг Державного підприємства "Антонов" та Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023 по справі №916/2148/23 на 29 лютого 2024 року об 11:30 год.; судове засідання ухвалено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за допомогою комплексу технічних засобів та програмного забезпечення «EasyCon».
В судовому засіданні 29.02.2024, яке призначено в режимі відеоконференції, представники скаржників підтримали власні апеляційні скарги та просив їх задовольнити в повному обсязі.
Представник третьої особи заперечував проти задоволення апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" та просив задовольнити апеляційну скаргу Державного підприємства "Антонов".
Обговоривши доводи апеляційних скарг, заслухавши пояснення присутніх представників сторін, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, судова колегія дійшла наступних висновків.
Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
Господарським судом Одеської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.
10.08.2022 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" (надалі постачальник) та Державним підприємством "Антонов" (надалі - покупець) укладено договір поставки № 17.2465.2022, за умовами п.1.1 якого постачальник зобов'язався поставити, а покупець прийняти та оплатити Морський контейнер 20 футів (22 G1) (за ДК код 021:2015 44610000-9), згідно зі Специфікацією, що є невід'ємною частиною даного Договору.
Згідно з п.2.1 договору, кількість товару визначено у Специфікації, що є невід'ємною частиною договору.
На виконання умов договору між сторонами було підписано специфікацію № 1 від 10.08.2022, у якій погоджено найменування, кількість, ціну товару тощо.
Постачальник виставив покупцю рахунок на оплату №361 від 14.09.2022 на суму 4 945 284,00 грн.
Відповідно до п. 4.1 договору, розрахунки за даним Договором проводяться Покупцем наступним чином: передоплата 50% від загальної вартості товару безготівковим переказом на розрахунковий рахунок Постачальника протягом 10 банківських днів з дати отримання рахунку-фактури від Постачальника; остаточні 50% від загальної вартості товару - протягом 15 банківських днів з моменту приймання Товару в повному обсязі згідно зі специфікацією № 1 до Договору, про що свідчать підписані сторонами видаткові накладні на кожну поставлену партію товару, та з моменту підписання Акту приймання товару (за якістю) згідно з Додатком № 2 до цього Договору.
Платіжним дорученням № 2447 від 21.09.2022 позивач сплатив відповідачу грошові кошти у загальному розмірі 2 472 642,00 грн у якості передоплати за товар.
Відповідно до п.5.1 договору сторони узгодили, що поставка здійснюється на умовах DDP м.Київ, вул.Академіка Туполєва, 1, згідно з Інкотермс-2010.
Відповідно до п. 5.5 договору, термін поставки визначається в специфікації до даного Договору, що є його невід'ємною частиною.
Відповідно до пункту 3 специфікації № 1 до Договору, строк поставки-40 календарних днів з моменту отримання 50% передоплати від загальної вартості товару на розрахунковий рахунок Постачальника.
Позивачем було зазначено, що відповідно до платіжного доручення № 2447, передоплата за Договором в розмірі 2472642,00 грн. була проведена банком 21 вересня 2022 року, відповідно Постачальник мав поставити товар до 01.11.2022р. включно.
За посиланням позивача, для забезпечення належної підготовки розвантаження товару Покупець звернувся до Постачальника із запитом №471/9085-22 від 27.10.2022, у якому просив надати графік поставки товару для його узгодження з ДП «АНТОНОВ».
У відповідь на вказаний запит, Постачальник направив лист (вх. № 12831 -22 від 28.10.2022), у якому повідомив про готовність контейнерів до поставки за наступним графіком 10-12 контейнерів до 15.11.2022; 10 контейнерів до 25.11.2022; 5 контейнерів до 30.11.2022.
Проте, як стверджує позивач, в подальшому товар позивачеві не був поставлений, у зв'язку з чим останній надіслав на адресу відповідача вимогу № 126/3944-23 від 21.03.2023 про повернення передоплати за Договором, а також про сплату на користь ДП «АНТОНОВ» пені, 3% річних та інфляційних втрат.
Станом на дату звернення з цією позовною заявою вищевказана вимога не була задоволена позивачем.
Пунктом 7.1. Договору передбачено, що за непостачання, несвоєчасне постачання товару або за прострочення заміни Товару неналежної якості Постачальник сплачує Покупцю, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого, неякісного Товару за кожний день прострочення.
Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 1226159,43 грн., інфляційних втрат 133853,19 грн. та 3% річних 61375,72 грн.
Надаючи письмові пояснення третьою особою було зазначено суду, що в порушення взятих на себе зобов'язань відповідачем не було здійснено поставки товару та враховуючи, що відповідачем допущено невиконання зобов'язання щодо поставки товару, то вимога про стягнення попередньої плати є обґрунтованою.
Надаючи клопотання про зменшення пені та визнання позовних вимог в частині, відповідачем було зазначено суду, зокрема, що підприємство працює в умовах воєнного стану та причиною несвоєчасного виконання відповідачем своїх обов'язків за договором є невиконання контрагентами обов'язків щодо поставки контейнерів, а також затримка митних формальностей. Також відповідачем було зазначено, що у зв'язку з скрутним фінансовим становищем товариство має заборгованість по заробітній платі та податкам. Відповідачем зазначалось, що позивачем не надано доказів, що йому завдані збитки. За посиланням відповідача слід визнати, що такий розмір пені виходячи з принципів добросовісності, розумності та пропорційності має каральний характер та його стягнення призведе до фактичного банкрутства підприємства та недотримання балансу інтересів боржника та кредитора.
Надаючи заперечення проти клопотання відповідача щодо зменшення пені, позивачем було зазначено, що відповідачем не було надано сертифікату ТПП, а також доказів звернення до ТПП, зазначалось суду, що договір було укладено вже після військової агресії. Позивачем також зазначалось, що на підтвердження пояснень відповідача, ним не було надано жодного доказу. На думку позивача, посилання відповідача на свій скрутний фінансовий стан, як на підставу для зменшення розміру неустойки, не узгоджується з нормами діючого законодавства. Також позивачем зазначалось, що сторони є господарюючими суб'єктами і вони несуть відповідний ризик під час здійснення своєї господарської діяльності.
Третя особа просила відмовити у задоволенні клопотання відповідача про зменшення розміру неустойки (пені) та задовольнити позовні вимоги позивача у повному обсязі.
Рішенням Господарського суду Одеської області від 09.10.2023р. у справі №916/2148/23 (суддя Д'яченко Т.Г.) позовну заяву Державного підприємства "Антонов" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" на користь Державного підприємства "Антонов" суму попередньої плати за договором у розмірі 2472642 грн. 00 коп., пеню у розмірі 613079 грн. 72 коп., інфляційні втрати у розмірі 133853 грн. 19 коп., 3% річних у розмірі 61375 грн. 72 коп., а також витрати по сплаті судового збору у розмірі 38309 грн. 46 коп. В інші частині позову відмовлено. Ухвалено органу (особі), що здійснює примусове виконання рішення, здійснювати нарахування на суму заборгованості - 2472642,00 грн. за період з 31.08.2023р. і до моменту виконання рішення суду: 3% річних за формулою: С х 3 х Д : КДР : 100, де С - сума заборгованості, Д - кількість днів прострочення оплати заборгованості, КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються проценти.
Скаржниками, за вимогами апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції фактично оскаржується в частині стягнення пені, а також в частині відмови у нарахуванні інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду, з огляду на що, рішення суду переглядається в апеляційному порядку лише в межах зазначених доводів та вимог у відповідності до приписів ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, відтак обставини правомірності задоволення Господарським судом Одеської області позовних вимог в іншій частині, колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду не перевіряються.
Відповідно до ст. 6 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності і та справедливості (ст. 627 Цивільного кодексу України).
За змістом ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку (частина перша ст.509 Цивільного кодексу України).
Господарське зобов'язання виникає, зокрема із господарського договору (ст. 174 Господарського кодексу України.
Відповідно до частини першої ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Укладений між сторонами договір за своєю правовою природою є договором поставки.
Частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України передбачено, що за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Згідно зі ст.712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Статтею ст.655 Цивільного кодексу України встановлено, що за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями статті 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.
Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
Покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару (ч.1 ст. 692 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 693 Цивільного кодексу України, якщо договором встановлений обов'язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов'язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу. Якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.
Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (ст. 525 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст.526 Цивільного кодексу України, яка кореспондується з частиною першою ст.193 Господарського кодексу України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (ст.629 Цивільного кодексу України).
Статтею 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
У постанові Верховного Суду від 07.02.2018 у справі №910/5444/17 зроблено висновок щодо застосування ст. 693 Цивільного кодексу України. Верховний Суд зазначив, що зі змісту частин першої та другої статті 693 Цивільного кодексу України вбачається, що умовою її застосування є неналежне виконання продавцем свого зобов'язання зі своєчасного передання товару покупцю. А у разі настання такої умови покупець має право діяти альтернативно: або вимагати передання оплаченого товару від продавця, або вимагати повернення суми попередньої оплати. Можливість обрання певного визначеного варіанта правової поведінки боржника є виключно правом покупця, а не продавця. Отже, волевиявлення щодо обрання одного з варіантів вимоги покупця має бути вчинено ним в активній однозначній формі такої поведінки, причому доведеної до продавця.
Оскільки законом не визначено форму пред'явлення такої вимоги покупця, останній може здійснити своє право будь-яким шляхом: як шляхом звернення до боржника з претензією, листом, телеграмою тощо, так і шляхом пред'явлення через суд вимоги у визначеній законом процесуальній формі - формі позову.
Верховний Суд зазначив, що застосування ч.2 ст.693 Цивільного кодексу України залежить від обставин щодо фактичної поставки/непоставки товару.
Також Верховний Суд вказав на те, що відсутність дій відповідача щодо поставки товару, надає позивачу право на законне очікування, що йому будуть повернуті кошти попередньої оплати. Не повернення відповідачем цих коштів прирівнюється до порушення права на мирне володіння майном (рішення ЄСПЛ у справах Брумареску проти Румунії (п.74), Пономарьов проти України (п. 43), Агрокомплекс проти України.
Дослідивши обставини спору, судом було встановлено факт неналежного виконання Товариством з обмеженою відповідальністю «Контейнери України» прийнятих на себе зобов'язань за умовами Договору поставки № 17.2465.2022, що підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, не спростовано з боку відповідача належними та допустимими доказами за час розгляду справи, у зв'язку з чим судом було задоволено вимогу позивача про повернення попередньої оплати у розмірі 2 472 642,00 грн.
Крім того, позивачем було здійснено нарахування 3% річних у розмірі 61375,72 грн. та інфляційні втрати у розмірі 133853,19 грн. Суд, перевіривши вказані розрахунки позивача, дійшов висновку, що про їх арифметичну вірність, а вимоги про стягнення - правомірними.
Колегія суддів не надає оцінки вказаним розрахункам, оскільки, як зазначалось вище, жодна із сторін не оскаржує позовні вимоги у вказаній частині.
Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Відповідно до частини другої ст.193, частини першої 1 ст.216 Господарського кодексу України порушення зобов'язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим кодексом, іншими законами або договором; учасники господарських правовідносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Стаття 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у розумінні цього Кодексу визначає господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Частина 4 статті 231 Господарського кодексу України встановлює, що у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).
Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Формами неустойки є штраф і пеня. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Пунктом п. 7.1. договору передбачено, що за непостачання. несвоєчасне постачання Товару або за прострочення заміни Товару неналежної якості Постачальник сплачує Покупцю, за вимогою останнього, пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості несвоєчасно поставленого, неякісного Товару за кожний день прострочення.
Позивачем було здійснено нарахування пені у розмірі 1226159,43 грн. за період з 02.11.2022р. по 01.05.2023р. на суму 4945283,89 грн.
Місцевим господарським судом перевірені надані позивачем розрахунки пені та встановлено їх арифметичну вірність, а також те, що відповідачем дійсно було допущено порушення умов договору.
Разом з тим, господарський суд, оцінивши всі фактичні обставини справи, врахувавши важливість збереження господарської діяльності відповідача, приймаючи до уваги відсутність доказів, які б свідчили про погіршення фінансового стану, ускладнення в господарській діяльності чи завдання позивачу збитків саме в результаті порушення відповідачем умов договору, відсутність в діях відповідача прямого умислу, спрямованого на порушення зобов'язання, причини неналежного виконання зобов'язання відповідачем, врахувавши заяву відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на підставі ст. 233 ГК України, ст. 551 ЦК України зменшив вдвічі розмір заявленої до стягнення суми пені та стягнув з відповідача 613079 грн. 72 коп.
Надаючи правову оцінку наявності підстав для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, колегія суддів зазначає наступне.
За ч.1 ст. 216 Господарського кодексу України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором, а за ч.1 та ч.2 ст.217 Господарського кодексу України такими санкціями є заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки, серед яких - застосування штрафних санкцій.
Частина 2 ст. 218 Господарського кодексу України зазначає, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.
Господарський кодекс України у імперативному порядку встановлює, що учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами (ч. 1 ст. 229 Господарського процесуального кодексу України).
Тобто боржник не звільняється від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов'язання за будь-яких обставин, а виконання умов договору не ставиться в залежність від виконання будь-яких зобов'язань з боку контрагентів боржника, наявності коштів на рахунках та інше.
Як вже було зазначено вище та не оспорюється відповідачем, останній порушив умови Договору поставки №17.2465.2022 від 10.08.2022 щодо своєчасної поставки товару.
У разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання, учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити штрафні санкції - господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня) (ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України).
Згідно зі статтею 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання, при цьому, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Водночас, частина 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачає можливість зменшення за рішенням суду розміру неустойки, що стягується з боржника за порушення зобов'язання, якщо розмір неустойки значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.
Як вже зазначалось, відповідачем в суді першої інстанції було подано клопотання про зменшення розміру пені на підставі ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України та ст. 233 Господарського кодексу України, в якому ТОВ «Контейнери України» просило зменшити розмір штрафних санкцій до 12 261,59 грн.
Слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Вирішуючи питання про зменшення розміру пені та штрафу, які підлягають стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання, суд повинен з'ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеня виконання зобов'язань, причини неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення у виконанні зобов'язання, невідповідності розміру пені наслідкам порушення, негайного добровільного усунення винною стороною порушення та його наслідків. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23 жовтня 2019 року у справі № 917/101/19.
Також при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд повинен брати до уваги не лише майновий стан боржника, але й майновий стан стягувача, тобто врахувати інтереси обох сторін.
При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, і за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду, від 04.12.2018р. у справі №916/65/18, від 03.07.2019р. у справі №917/791/18, від 22.10.2019р. у справі №904/5830/18, від 13.01.2020р. у справі №902/855/18, від 27.01.2020р. у справі №916/469/19, від 04.02.2020р. у справі №918/116/19.
Отже, питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, який оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку підстав, за яких можливе таке зменшення
В чинному законодавстві України відсутній вичерпний перелік виняткових випадків та обставин, за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому боржник і кредитор мають право посилатися й на інші обставини, які мають довести, а суд оцінити при ухваленні рішення.
Разом з цим, під винятковістю слід розуміти такі обставини, які дозволяють суду при обов'язковому застосуванні штрафних санкцій, передбачених договором або законом, їх зменшити, а не в будь-якому випадку, в разі подання стороною у справі клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій.
Також, слід зауважити, що штрафні санкції за своєю природою є засобами стимулювання боржника належним чином виконати свій обов'язок, а не покласти на нього додатковий (рішення Конституційного Суду України №7-рп/2013 від 11.07.2013), тому слід розуміти, що передбачені законом санкції будуть застосовані в разі порушення зобов'язань, а їх зменшення скоріше є виключенням.
Крім того, варто зазначити, що суд не зобов'язаний встановлювати всі можливі обставини, які можуть вплинути на зменшення пені; це не входить в предмет доказування у справах про стягнення пені. Відповідно до принципу змагальності суд оцінює лише надані сторонами докази і наведені ними аргументи. Суд повинен належним чином мотивувати своє рішення про зменшення пені, із зазначенням того, які обставини ним враховані, якими доказами вони підтверджені, які аргументи сторін враховано, а які відхилено.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14 липня 2021 року у справі №916/878/20.
Довести наявність обставин, які можуть бути підставою для відповідного зменшення, має заінтересована особа, яка заявила пов'язане з цим клопотання (відповідач). Господарський суд повинен надати оцінку як поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і запереченням інших учасників щодо такого зменшення. Обов'язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.
Відповідно до ч. 1 ст. 73, ч.ч. 1, 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Обґрунтовуючи свою позицію стосовно наявності підстав для зменшення неустойки відповідач посилається на наступні обставини.
Підприємства в Україні працюють в умовах фактичного форс мажору в період війни з російською федерацією. Цей факт визнано листом Торгово-промислової палати України №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України на підставі ст..ст. 14,14-1 Закону України «Про торгово-промислові палати в Україні» від 02.12.1997 №671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні».
Причиною несвоєчасного виконання ТОВ "Контейнери України" своїх обов'язків Договору поставки №17.2465.2022 від 10.08.2022р. є невиконання у свою чергу контрагентами ТОВ "Контейнери України" обов'язків щодо поставки контейнерів, а також затримка митних формальностей (договір, акти додані в матеріалах справи).
У зв'язку з скрутним фінансовим становищем ТОВ "Контейнери України" має заборгованість по заробітній платі та податкам (довідки в матеріалах справи). Згідно фінансового звіту за півріччя 2023 року ТОВ "Контейнери України" працює зі збитком (копія фінансового звіту в матеріалах справи).
Також головний бухгалтер ТОВ "Контейнери України" скоїла привласнення коштів останнього на суму 230 000, 00 грн. (витяг з ЄДР додається).
Відповідач вказує, що розмір пені 1226159,43 грн. по суті є половиною основного боргу попередньої оплати у розмірі 2472642,00 грн. Позивачем не надано докази, що завдані йому збитки перевищують розмір інфляційних втрат - 133 853,19 грн та 3% річних - 61 375,72 грн. та частки пені в розмірі 12 261,59 грн.
З урахуванням наведеного, відповідач вважає, що такий розмір пені, виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності має каральний характер та його стягнення призведе до фактичного банкрутства підприємства та недотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора.
Місцевий господарський суд, частково погодившись з доводами відповідача, приймаючи до уваги не надання позивачем доказів завдання йому збитків саме внаслідок дії відповідача у визначених у цій справі правовідносинах, дослідивши інтереси сторін, які заслуговують на увагу, виходячи із принципу збалансованості інтересів, застосовуючи надане право, передбачене ст. 233 ГК України, дійшов висновку про доведеність та наявність підстав для зменшення розміру заявленої позивачем пені та визначення справедливої суми, необхідної до сплати відповідачем за допущене неналежне виконання договору поставки №17.2465.2022 від 10.08.2022р. у даній ситуації, у розмірі 613079,72 грн.
Апеляційна колегія звертає увагу на те, що:
- Указом Президента України №64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні" введено в Україні воєнний стан із 05:30 24.02.2022 строком на 30 діб, який в подальшому продовжувався, і діє на даний час.
Торгово-промисловою палатою України було оприлюднено лист №2024/02.0-7.1 від 28.02.2022, яким повідомлено, що військова агресія Російської Федерації проти України є форс-мажорною обставиною (обставиною непереборної сили).
Це означає, що введення воєнного стану на території України є форс-мажором та є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов'язання.
Але тільки в тому випадку, якщо саме ця обставина стала підставою для невиконання зобов'язань.
Тобто, відповідач, посилаючись на існуючий воєнний стан в Україні, має довести зв'язок між невиконанням зобов'язань та воєнними діями в Україні.
Однак, у спірних правовідносинах відповідачем не доведено існування логічного причинно-наслідкового зв'язку між військовою агресією РФ та неналежним виконанням обов'язку відповідача, у встановлений договором строк.
Водночас форс-мажорні обставини не мають преюдиціального характеру і при їх виникненні сторона, яка посилається на них як на підставу неможливості виконання зобов'язання, повинна довести наявність таких обставин не тільки самих по собі, але й те, що ці обставини були форс-мажорними саме для цього конкретного випадку виконання господарського зобов'язання. При цьому сертифікат ТПП, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами.
Схожа правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду від 25.01.2022 у справі №904/3886/21.
Таким чином, форс-мажор не є автоматичною підставою для звільнення від виконання зобов'язань. Стороною договору має бути підтверджено не тільки факт настання форс-мажорних обставин, а також і їхню здатність впливати на реальну можливість виконання зобов'язання, тобто мають бути встановлені причинно-наслідкові зв'язки між форс-мажорними обставинами та неможливістю виконання конкретного зобов'язання.
З огляду на зазначене, відсутні підстави для звільнення відповідача від відповідальності за порушення виконання грошового зобов'язання у зв'язку з введенням в країні воєнного стану.
Водночас,колегія суддів враховує, що сума заявленої позивачем до стягнення з відповідача пені у розмірі 1 226 159,43 грн. є досить значною.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Відповідно до положень статті 3, частини третьої статті 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.
Інститут зменшення неустойки судом є ефективним механізмом забезпечення балансу інтересів сторін порушеного зобов'язання.
Із мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013 вбачається, що неустойка має на меті стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не повинна перетворюватись на несправедливо непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора.
З огляду на викладене, на підставі частини третьої статті 551 Цивільного кодексу України, частини першої статті 233 Господарського кодексу України, а також виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості та пропорційності, суд, може зменшити розмір неустойки (пені) до її розумного розміру.
Посилання Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" та Державного підприємства "Антонов" на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при визначення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій колегія суддів вважає необґрунтованими, з наступних підстав.
Приймаючи рішення про зменшення неустойки, суд повинен виходити із того, що одним з завдань неустойки є стимулювання належного виконання договірних зобов'язань, при цьому вона має обов'язковий для учасників правовідносин характер.
Реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обставин справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 04.02.2020р. по справі №918/116/19.
Разом з цим, слід зазначити, що чинним законодавством не врегульований розмір (відсоткове співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій. Відповідно, таке питання вирішується господарським судом згідно зі статтею 86 Господарського процесуального кодексу України, тобто за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на те, що визначення розміру, на який зменшуються нараховані штрафні санкції, є суб'єктивним правом суду, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо зменшення розміру заявлених позивачем штрафних санкцій та визначення справедливої суми, необхідної до сплати відповідачем за допущене неналежне виконання договору поставки №17.2465.2022 від 10.08.2022р. у даній ситуації, у розмірі 613079 грн. 72 коп.
Щодо доводів апеляційної скарги Державного підприємства "Антонов" про зазначення в тексті рішення суду про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування та визначити в рішенні правила розрахунку остаточної суми таких нарахувань, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ч. 6 чт. 238 ГПК України, у разі необхідності у резолютивній частині також вказується про: порядок і строк виконання рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування. Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.
Колегія суддів вказує, що даною нормою передбачено право здійснення нарахування до моменту виконання рішення саме відсотків або пені, поряд з цим, не передбачено здійснення відповідного нарахування інфляційних втрат, про що підставно було зазначено судом першої інстанції.
З огляду на те, що даною нормою передбачено право здійснення нарахування до моменту виконання рішення саме відсотків або пені та не передбачено здійснення відповідного нарахування інфляційних втрат, колегія суддів погоджується з вірним висновком суду про відсутність підстав для зазначення в тексті рішення суду про нарахування інфляційних втрат до моменту виконання рішення суду.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Відповідно до ст.ст. 74, 76 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи; належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування; суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Доводи апелянтів з приводу неповно встановлених обставин судом першої інстанції, не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції.
Крім цього, враховуючи приписи ч. 1 ст. 9 Конституції України та ратифікацію Законом України від 17.07.1997 №475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів № 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім цього, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим та апеляційним судами, інші доводи апелянтів за текстом їх апеляційних скарг, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
За таких обставин, перевіривши відповідно до статті 270 Господарського процесуального кодексу України юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення у рішенні місцевого господарського суду, колегія суддів вважає, що господарський суд першої інстанції об'єктивно розглянув у судовому процесі обставини справи в їх сукупності; дослідив подані сторонами в обґрунтування своїх вимог та заперечень докази; правильно застосував матеріальний закон, що регулює спірні правовідносини, врахував положення статей 76-79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку із чим дійшов обґрунтованого висновку щодо часткового задоволення позовних вимог.
Витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржників.
Керуючись статтями 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 ГПК України, Південно-західний апеляційний господарський суд
1. Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Контейнери України" та Державного підприємства "Антонов" залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Одеської області від 09.10.2023р. у справі №916/2148/23 залишити без змін.
Відповідно до ст.284 ГПК України постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку протягом 20 днів, які обчислюються у відповідності до ст.288 ГПК України.
Повний текст постанови
складено „04" березня 2024 року
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя Я.Ф. Савицький
Суддя А.І. Ярош